Приклад твору "Що таке дитинство"

Приклад твору

Що таке дитинство

Дитинство – та несвідома частина життя, коли починалося моє знайомство зі світом. Я пізнавала ці неосяжні мальовничі краї, робила сенсаційні, як мені здавалося на той час, відкриття, відправлялася в небезпечні експедиції до сусіднього будинку, вивчаючи місцеву флору та фауну. Доводилося мені пробиратися крізь високі бур’яни, що росли на подвір’ї, а це досить важке завдання:  підступні рослини обплітали мої малі ноги, не даючи можливості рухатися далі, крізь ці непроглядні зарослі, через що доводилося брати в руки величезну гілляку, яку я ледве могла утримати в руках.  Ця зброя допомагала в боротьбі з трав’яними джунглями, стебла яких порубані лежали на землі після виснажливої боротьби. Звісно, таке не могло залишитися без уваги матері, яка намагалася пригасити всередині мене юну мандрівницю.

   Проте не відразу почалися мої мандри, адже в кожної історії є свій початок, а кожен великий шлях починається з першого кроку, певного досвіду.      Хоч спогадів у моїй голові залишилося не так багато, але все ж збереглися шматочки неймовірної картини, яку  пам'ять намагалася відтворити до найменших деталей. Тоді вперше я не послухалася матері, не заплющила очі,  щоб поринути в сни, а чекала, доки молодий місяць прожене сонце з багряного неба. Крадькома  підійшла до вікна й побачила неймовірної краси ніч – зоряну, ясну. Її можна оспівувати в найкращих піснях, бо викликає радість і захоплення, змушує прокидатися від солодкого сну. Мої маленькі карі очі сяяли від здивування. Затамувавши подих, я насолоджувалася дивовижним нічним небом, яке було усіяне білими ліхтариками, що пливли за течією неосяжного  моря. Здавалося, що вони зливаються в чудернацькому танку, стрибаючи біля місяця – молодика: жовтий серпанок жартував з ними та, немов величезний гачок, хапав білесеньких блискучих рибок, а потім купами скидав у велике відро. Він виявився досить управним рибалкою, адже через декілька годин на небі не залишилося жодної зірки. Згодом чорне небо перетворилося на сіре, тоді  й зрозуміла, що час повернутися в ліжко, поки мати не змусить прокинутися від її ніжного поцілунку. Але я не могла відірвати погляд від палаючого неба, оскільки яскравий сонячний диск знову підпалив його край: воно відразу спалахнуло, і від чорного полотна не залишилося ані сліду. Зникли загадковий рибалка та малесенькі ліхтарики, які ще досі мерехтіли перед моїми очима. Я поверталася до свого швидкісного корабля, який мав відправити мене в країну чудернацьких снів, адже карі оченята заплющувалися кожної секунди. М’яка ковдра огортала тіло, стомлена й щаслива, я  обіймала  слоненя, але не встигла завершити свою таємну операцію: у дверях з’явилася усміхнена  матуся, яка підійшла до мене й ніжно поцілувала зі словами: «На добраніч».

      Уже зараз розумію, що дитинство складається з яскравих моментів, які я пам’ятатиму до кінця свого життя. Їх неможливо згадувати без посмішки. Саме близькі люди впливали на мене найбільше: дід навчив любити природу та все живе, що мене оточувало, а бабуся – ставитися з повагою до людей. Лише дотримуючись їхніх настанов, я могла відчути щастя, а згодом і насолодитися плодами своєї праці.

      На все життя запам’ятався мені один епізод, коли одного разу навесні дідусь узяв мене за руку та повів на город. Разом із ним ми викопали ямку й посадили гілочку верби. Кожного дня, набираючи маленьким відерцем воду з річки, поливали «саджанець». Восени дідусь привіз  величезні червонобокі яблука й сказав, що  вони виросли на нашому дереві.  Це зараз смішно, що на вербі виросли яблука, а тоді я була щаслива. Він створив для мене диво. 

               У кожної дитини повинна бути сім’я, яка зможе зрозуміти, підтримати й захистити.   Рідні живуть у дитячому серці протягом усього тернистого шляху, вони пробачають  усі провини й невдачі,   завжди готові прийти на допомогу в  скрутні хвилини.

        Я й зараз пам’ятаю книжку, по якій училася читати. Це була казка про Колобка.  По складах читала цю тоненьку книжечку, гарно розмальовану, слідкуючи за маминим пальчиком, яким вона водила по сторінках.

        Коли йшла до першого класу, плакала, бо  навколо було багато незнайомих людей.  Мама заспокоювала мене та витирала сльози. Я вдячна їй за мудрість і терпіння, за безкорисливу любов.

            Світ дитинства – це прекрасний період у житті кожної людини. У всіх він різний. Хтось приходив додому в розірваному одязі після прогулянки, хтось – із синцями, хтось приносив гарні оцінки зі школи, а хтось – погані. Але ми знали, що нас усе одно пожаліють і зрозуміють.

        Ми смажили на подвір’ї  сосиски й картоплю на вогнищі, незважаючи на крики сусідів, а на гойдалці залишився слід від зубів подруги, бо не треба було так кататися.  У той час усе   здавалося таким великим і незрозумілим. Ти навіть не замислювалася над тим, що відбувалося навколо,  а просто раділа життю.  У дитинстві ми часто  лазили  по деревах, будували будиночки з подушок. Зрозуміло, що дорослі  не роблять такого, бо це  здавалося б дивним.     

      Це така щаслива пора, коли все виглядає більш просторим і казковим. Ти можеш мріяти про все, що тобі хочеться, і не підозрюєш, що не всім твоїм мріям судилося здійснитися.

          Дитинство – найкращий час у житті, адже саме тоді ми не знаємо клопоту й проблем. Єдине, чого ми прагнемо  – стати вищими, сильнішими, тішити своїми здобутками рідних. Ці наївні дитячі бажання справді роблять дитинство щасливим. Як би хотілось зараз кинути усі справи та пірнути в прохолодну річку, яка вражала раніше своєю глибиною та величчю. Я вважаю, що всередині кожного є дитяча мрія, в яку ми продовжуємо вірити. Не можна дати  знищити її, вірте  в краще, ідіть впевнено до своєї мети.  Живіть моментами, які грітимуть душу та робитимуть життя кращим. 

     Яким може бути дитинство? Безтурботним, веселим, дивним, прекрасним, радісним, світлим, щасливим, щедрим, веснянкуватим, кумедним, милим, пам’ятним, смішним, лагідним, босоногим тощо. 

     А що треба зробити, щоб дитинство було щасливим?

      Дорослі, пускайте човники в струмках, катайтеся на велосипедах, дмухайте на кульбаби, дозволяйте лазити дітям по деревах, робіть спільні й смішні фото, будуйте фортеці, стрибайте в калюжах, відлякуйте монстрів, бавтесь у купах листя, готуйте їжу на багатті, грайте з дітьми, читайте  казки… Не примушуйте малят ставати розсудливими занадто рано, нехай вони насолодяться  радощами свого дитинства!

                 На мій погляд, берегти спогади, пережиті в дитинстві, - це дуже важливо. Це  є тим «ключиком», який відкриває замки всіх дверей. Раджу пам’ятати про це  та пронести через усе життя найщасливіші моменти як найбільший скарб, як справжній орієнтир у бурхливому океані життя.