Прийоми щодо застосування україномовного режиму в умовах білінгвізму

                                                     Виступ    підготувала

                                                             для семінару-  практикуму

                                                            для вчителів-логопедів та

                                                      вчителів-дефектологів

                                                                вчитель – логопед ДНЗ № 25

                                                                            м.Бахмут Донецької області

                                                                  Петуніна Олена Вікторівна

В Україні широко використовуються в спілкуванні дві мови (українська й російська), що зумовлено історичними, генетичними та структурно-типологічними чинниками. Сучасні вимоги дошкільної освіти до володіння дітьми української мови передбачають не тільки опанування лексики, граматичних структур, правил синтаксису, але й наявність соціокультурологічних знань про країну, мова якої вивчається. Специфіка дошкільного навчання української мови визначається тим, що у дітей в умовах білінгвізму мають бути сформовані елементарні навички усного володіння мовою.. Тому в основу навчання дітей української мови мають бути покладені характерна для них зацікав­леність не результатом, а процесом діяльності.

Коли дитина починає вивчати українську мову, яка не є для неї основною мовою спілкування, дитина зіштовхується з проблемою практично застосовувати отримані знання під час спілкування з однолітками та дорослими. І це їй цілком не вдається, тому що вона знаходиться в двомовному середовищі, а саме в умовах білінгвізму.

Тому для навчання дошкільнят української мови треба використовувати форми і методи, які базуються на різноманітних компонентах ігрової діяльності у поєд­нанні з вправами і такими методами, як бесіда, ігри-драматизації та інсценізації, «Кумулятивні казочки» (це ланцюг питань та відповідей, витриманих у межах одного логічного ряду), схеми - моделі, візуалізація й прийомами, такими, як запитання, дидактичні ігри, унаочнення, пояснення… Все це повинно відповідати принципам постійності та системності впровадження впродовж дня на всіх режимних моментах..

Однією з ефективних технологій активізації навчання є  метод візуалізації інформації, навчальне значення якої достатньо велике й відповідає сучасним запитам.

Візуалізація -  це процес  надання знань у вигляді  зображень  з метою максимального їх сприйняття та запам'ятовування.

Методологічний фундамент цієї технології представлений різними знаковими системами:

• Мовними (унаочнення пояснень)
• Символічними (малюнки, схеми, таблиці…)
• Графічними (графічні символи, діаграми, таблиці…)

У навчальному процесі склалися декілька технік візуалізації навчальної інформації, які всі ми використовуємо.

1. Таймлайн (від англ. timeline –. «лінія часу») – це годинна шкала, прямий  відрізок часу, на який у хронологічній  послідовності наносяться події.
2. Інтелект-карта (ментальна карта, діаграма зв'язків, карта думок, асоціативна карта) - це графічний спосіб представити ідеї, концепції, інформацію у вигляді карти, що складається з ключових та вторинних тем. Тобто, це інструмент для запам'ятовування великих об'ємів інформації, проведення мозкових штурмів
3.  Скрайбинг (від англійського " scribe" - ескізи або малюнки) - це спосіб візуалізації інформації за допомогою графічних символів. Техніка скрайбингу була винайдена британським художником Ендрю Парком. Як правило, ілюструються ключові моменти розповіді і взаємозв'язки між ними. що забезпечує високий відсоток засвоєння інформації.
4. Інфографіка - це графічний спосіб подання інформації у вигляді таблиць, діаграм, графічних елементів.

Так, з чого ж треба починати цю роботу?

Щоб у дитини з'явилася фраза, просте речення -  треба  багато попрацювати над цим.  Все частіше у наш садок приходять діти, які спілкуються тільки звуковими символами та звуконаслідуваннями. Останнім часом, це  необов'язково молодші дошкільнята.

З дітьми I рівня ЗНМ головне завдання розвитку мови – це її розуміння, використання активної мови дітей як засобу спілкування, тому, що у цих дітей мовленнєві компоненти спілкування вкрай обмежені, у таких дітей повна відсутність мовлення або активний словник складається з невеликої кількості звуконаслідувань та звукових комплексів. Такі діти широко використовують лепетні утворення, жести та міміку. Основною відмінністю мовного розвитку дітей з таким діагнозом є обмеження сприймання та відтворення складової структури слова.

Отож, провідним методом на заняттях є дидактич­ні  ігри, які  за своїм змістом покликані навчати, нести в собі навчальні завдання, розв’язання яких має реалізову­ватися засобами активної захопливої ігрової діяль­ності.

Іншою особливістю дидактичних ігор є насиченість процесу навчання емоційно-пізнавальним змістом, що відповідає самій природі дитини. Гра виступає стимулятором мовленнєвої активності, во­на спонукає говорити та брати активну участь навіть мовчазних і сором’язливих малюків. Усе це допомагає формувати у дітей потрібні мовленнєві уміння та навички, уникати фізичного та інтелектуального перевантаження, сприяє засво­єнню мовного матеріалу.