Проблема громадянської та національної ідентичності в умовах війни

Про матеріал

У пропонованому матеріалі розглянуто проблему формування громадянської та національної ідентичності в умовах гібридної війни. Розглянуті поняття "ідентичність", "національна ідентичність", досліджено питання: За якими ознаками ми себе ідентифікуємо? Чому важлива національна ідентичність?

Перегляд файлу

Проблема громадянської та національної ідентичності в умовах війни

Війни виграють не генерали, війни виграють шкільні вчителі та парафіяльні священники

Отто фон Бісмарк

Ідентичність - це сукупність уявлень, переконань та відчуттів, які людина має про себе, включаючи свої цінності, уподобання, соціальну роль, гендерну ідентифікацію, етнічну та культурну приналежність та інші характеристики, які визначають її як особистість.

Національна ідентичність - ототожнення себе з національною спільнотою на основі стійкого емоційного зв’язку, що виникає у результаті сформованої системи уявлень щодо традицій, культури, мови, політики, а також прийняття групових норм і цінностей.

ВАЖЛИВО! Ідентичність не є статичною та незмінною. Вона розвивається та змінюється під впливом різних факторів, таких як глобалізація, міграція, культурні взаємодії тощо.

Українська нація формувалась як фронтирна. Кордон — це стала лінія, фронтир — рухається. Через територію України за всю її історію пройшло понад 150 різних етносів. Усі вони так чи інакше впливали на загальний культурний текст України. Ми не мали сталих кордонів. Ми були настільки відкритим простором, що ще в середньовіччі наша територія була найбільшою дисидентською спільното

За якими ознаками ми себе ідентифікуємо? Чому важлива національна ідентичність?

Станом на вересень 2024 року громадські організації ідентифікували 19 546 депортованих у росію українських дітей, з яких вдалося повернути лише 388. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець припускає, що кількість викрадених дітей сягає приблизно 150 тисяч, за даними самих злочинців ця цифра складає 733 тисячі. Дослідники Єльського університету виявили щонайменше 43 табори та інші об'єкти, де утримують українських дітей. Деякі з установ замаскували під «оздоровчі».

Найбільше постраждали вразливі категорії неповнолітніх, зокрема сироти й діти, позбавлені батьківського піклування. Примусова депортація дітей - складова геноциду. Як росія змінює ідентичність викрадених дітей?

Відомо про щонайменше п'ять сценаріїв росіян з викрадення українських дітей:

спершу вбивають батьків і потім забирають дітей;
розлучають дітей з батьками під час фільтраційних заходів;
вивозять із закладів інституційного догляду;
вилучають із біологічних родин шляхом позбавлення батьків під вигаданими приводами батьківських прав;
змушують батьків підписати «папірець» щодо дозволу вивезти в «оздоровчі» табори, звідки дітей уже не повертають додому

17 березня 2023 року Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт президента РФ та уповноваженої з прав дитини Марії Львової-Бєлової.

Роль молоді в суспільно - політичному житті:

святкування 100 - річчя від народження Т.Шевченка;
бій під Крутами;
революція на граніті:
Революція Гідності

Молодь на зламі епох завжди перша!

Класична теорія безпеки дає нам визначення, що війни можуть вестися в усіх просторах: фізичному, інформаційному і когнітивному (смисловий, віртуальний, культурний).

Конвенційна/звичайна війна — у фізичному просторі.
Інформаційна війна — медіапростір.
Смислова війна — когнітивний простір: культура, ідеологія, релігія, мова, мистецтво — усе, що створює сенси буття людини. церква московського патріархату
Семантична (понятійна) війна — це «війна за право давати явищам і подіям імена — є найвищим рівнем війни». “На Україні”, “Західна Україна,” “Братні народи,” Донбас (народ Донбасу), бандерівці, мазепинці, петлюрівці, нація селян (немає еліти)

Інформація змінюється, а от сенси, смисли, враження, образи, символи, які демонструє смислова війна, залишаються з нами дуже довго, а то й назавжди.

Смислова війна — це переоцінка фактів на користь інтерпретатора, а не просте інформування. Це про те, щоб у свідомості людей закарбувалися страшні, пафосні, прекрасні, зворушливі або агресивні ідеї. Її мета — охопити не окремий сегмент населення противника, а всі можливі соціальні групи, спроба викликати інтерес не до самих фактів, а до їх переосмислення.

Інформаційну війну будують так, що різні засоби масової інформації працюють з різними сегментами інформаційного простору. Щось спрямовано на підлітків, щось на людей похилого віку, щось на лікарів, щось на військових. А смислова війна працює на весь світ, на всіх, хто перебуває по той бік екрана. Її кінцева мета — досягти того, щоб людина сама (свідомо чи несвідомо) почала цензурувати себе, розкладати, форматувати, інтерпретувати отримані факти на користь агресора, відторгнувши «неправильні» інтерпретації.

Ми з вами як об'єкти цієї смислової війни вводимо самоцензуру і починаємо читати, слухати, думати і коментувати ці події не так, як нам це потрібно, а так, як це потрібно ворогу.

Смислова війна спочатку перемагає розум і тільки потім території. І наш ворог давно й активно працює над тим, щоб захопити і перемогти наш розум. Ключовим об'єктом впливу агресора є українська ідентичність і наша територія смислів. Наша історія, герої, свята, ідеї, цінності.

А перемагає той, хто має сильніші наративи, хто має сильніші міфи.Тому ми маємо обрамляти в образи, символи, тексти, в наративи свої цінності й активно їх просувати і в країні, і поза межами країни. М’яка сила, культурна дипломатія, низова дипломатія, які хочете канали використовуйте — але ми маємо бути суб'єктами. Формувати свою історію, власну версію існування. Чужинні смисли, що увійшли в когнітивний простір, розвалити важко/неможливо. Єдиний спосіб — створювати власні смисли, на яких можна будувати реінтерпретацію, бо просте заперечення не працює.

Чого лише варті російські мультфільми. Загальна кількість переглядів мультфільму «Маша і ведмідь» — понад 100 мільярдів. «Детектор медіа» ще два роки тому дослідили й написали, які сенси та смисли туди зашиті: це радянські й російські пропагандистські ідеї, пропаганда радянської символіки й мілітаризму. Екшн (переважно не озвучено) Оггі і кукарачи

«Альоша Попович і Тугарин Змій», «Три богатирі» й інші мають по 6–8 мільйонів переглядів. У цих мультфільмах Київська Русь — невід'ємна частина русского міра з російською символікою; солдати-воїни Київської Русі одягнені у форму московських стрільців 16–17 століть, князь Володимир смішний і дурненький, а його найбільший страх — демократія. «Хочеш демократію?» — питають його. «Свят, свят, свят, свят, свят», — каже князь Володимир і згадує про сильну руку.

Усі російські мультфільми звеличують російське, тоді як ворогами символічно представляють закордонні, у першу чергу європейські, культури й країни. Вони злі, потворні й підступні. І це закладають у голови з дитячого садочка, і це має мільйонні перегляди в Україні.

Аркадій Бабченко детально пояснив, чому російський мультсеріал «Маша та Ведмідь» є пропагандистським та небезпечним для психіки українських дітей. У мультфільмі йде пропаганда радянської символіки та російського мілітаризму, нав’язування дітям нездорових моделей поведінки (істеричності, небажання та невміння вести діалог, радикальної впертості та впевненості у власній правоті тощо). Всі ці риси притаманні пропагандистам та звичайним симпатикам путінського режиму.

Ще одним прикладом російської пропаганди в мультфільмах є серія стрічок «Три богатирі». У ній Київська Русь виступає як невід’ємна частина «русского міра» з чималою кількості російської символіки, популяризується авторитарна влада (а правителем є, звісно ж, князь Володимир, хоча в історії Київської Русі князів було чимало). Богатирі є сліпими виконавцями волі князя та повністю підкорюються всім його примхам, навіть якщо його ідеї та вчинки виглядають абсурдними. Все російське у мультсеріалі звеличується, а все західне та європейське зображується як зло. Так, Баба Яга мріє жити, як у Європі, але «доблесні богатирі» виганяють її з Києва.

Найбільш свіжим та відомим прикладом агітпропу в мультиплікації є стрічка «Казка про Ваню та Миколу», яка вийшла у 2022 році, вже після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну. Це вже пряма пропаганда: дітям доступною їм мовою пояснюють, чому Росія напала на Україну, таким чином виправдовуючи агресію, вбивства цивільних людей та масові воєнні злочини окупантів. У мультфільмі використовується старий російський наратив про те, що нібито Україна «8 років бомбила Донбас та вбивала його дітей», а Росія лише «стала на захист своїх співвітчизників».

Освітній спільноті життєво важливо єднатися, випрацьовувати художні й інтелектуальні інструменти формування, зміцнення та поширення цінностей української політичної нації, національної культури й української ідентичності.

Комеморація англ. Commemoration

Комплекс суспільних практик, спрямованих на вшанування події минулого або на пропрацювання минулого. Людина розуміє свою приналежність до суспільства зокрема через спільне розуміння подій минулого — чим там пишатися, що намагатися забути чи пояснити. Тому біля пам’ятних місць часто відбуваються важливі церемонії: покладання квітів, посвята в члени певної спільноти, парад, салют або траурна хода.

Комеморація — це не просто розміщення в публічному просторі інформації про подію або включення певної дати в реєстр державних свят. Комеморація відсилає до способів інтерпретації події, стратегії вибудовування суспільних церемоніалів, інструментів збереження/трансформації історичної спадщини тощо.

Держава визначає, які події минулого варті вшанування, та чому вони важливі. Але комеморація не є синонімом історичної політики — комеморативні практики формує не тільки держава, але й суспільство та окремі групи людей.

До комеморативних практик можна віднести й військовий парад до певної дати, і локальні практики історичних реконструкцій, які можуть як підсилювати офіційну політику пам’яті, так і бути з останньою в опозиції. Свічка у вікні на день пам’яті жертв Голодомору в Україні — це комеморативна практика, яку здійснюють люди з власної волі.

Комеморація може ставати джерелом конфліктів. Так, у США бачимо вимоги знести пам’ятники рабовласникам, які водночас є важливими політичними діячами. Інколи держава активно протистоїть певним комеморативним практикам — наприклад, у сучасній Беларусі заборонені меморіальні церемонії на честь жертв Чорнобильської аварії.

Перезавантаження комеморативної моделі суспільства може бути запущене появою художнього твору: так, після появи роману Гюнтера Грасса «Траєкторія краба» в Німеччині стали можливі публічні дискусії щодо страждань німецького мирного населення під час Другої світової війни.

Комеморація — це дуже широке поле, яке фіксує процеси розуміння суспільством самого себе в дзеркалі минулого.

Джерела

https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0527729-22#Text 06.06.2022 № 527 Про деякі питання національно-патріотичного виховання в закладах освіти України та визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства освіти і науки України від 16.06.2015 № 641

https://nus.org.ua/2024/08/02/mon-zatverdylo-kontseptsiyu-reformuvannya-istorychnoyi-osvity-v-shkoli/

https://nus.org.ua/2024/06/05/tematychnyj-chy-hronologichnyj-za-yakym-pryntsypom-vyvchaty-istoriyu-v-shkoli/

https://naurok.com.ua/post/reformuvannya-istorichno-osviti-perspektivi-ta-sistemni-zmini

https://nus.org.ua/2024/08/20/shho-peredbachaye-nova-kontseptsiya-istorychnoyi-osvity-ta-yaki-ryzyky-j-perevagy-dlya-uchnivstva-maye/?fbclid=IwY2xjawIlNbVleHRuA2FlbQIxMAABHb-ayr0hXr3JoslYoCXDQiU3NgtEY8ft-Tf3nMmZo_tU8lc_zWlQqpl82A_aem_iuMK7qut4V24WZtosis_Iw

Освітня деокупація чому вчать у Криму