Проект "Історія мого краю"

Про матеріал
ПРОЕКТ НА ТЕМУ: «ВИЗВОЛЕННЯ ОДЕСИ У СПОГАДАХ ОЧЕВИДЦІВ» ( НА ОСНОВІ ФОНДІВ ШКІЛЬНОЇ ЗАЛИ 5-ОЇ УДАРНОЇ АРМІЇ ОНВК № 49 ) ЗМІСТ 1. НАЗВА (ІДЕЯ) ПРОЕКТУ 2. АВТОР ПРОЕКТУ 3. ЦІЛЬОВА АУДИТОРІЯ 4. МЕТА ПРОЕКТУ 5. ЗАВДАННЯ ПРОЕКТУ 6. АНОТАЦІЯ ДО ПРОЕКТУ (ВИКЛАД ПРОЕКТУ) 7. КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН ПРОЕКТУ 8. РЕЗУЛЬТАТИ 9. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПРОЕКТУ 10. ДОДАТКИ
Перегляд файлу

 

                                  «Шляхами подвигу і слави»

                        Номінація  « Історико - краєзнавчий проект »

 

                                Проект на тему:

«Визволення Одеси у спогадах очевидців»

( на основі фондів Шкільної Зали 5-ої Ударної Армії 

ОНВК № 49 )

M

 

 

Зміст

  1. Назва (ідея) проекту 
  2. Автор проекту
  3. Цільова аудиторія
  4. Мета проекту
  5. Завдання проекту
  6. Анотація до проекту (виклад проекту)
  7. Календарний план проекту
  8. Результати
  9. Перспективи розвитку проекту
  10.  Додатки

Проект на тему:

«Визволення Одеси у спогадах очевидців»

 

Ідея проекту

У 2019 році український народ відзначає 74 річницю визволення України від німецько-фашистських загарбників, 74 роки з дня Великої Перемоги в житті країни, в історії світової війни. Ми радіємо сонцю, життю, чистому небу. Ми ніколи не забуваємо про мільйони синів і дочок Вітчизни, яким не довелося дожити до світлого, такого бажаного Дня Перемоги. Це був важкий час для України. Вперше в історії великої війни фашистів зупинив героїчною боротьбою народ.

Війна скінчилася 74 роки тому, але час не зміг зменшити болю. Ми будемо пам'ятати тих, хто ніколи не повернеться. Їхній подвиг назавжди залишиться у наших серцях.

Тема Великої  Вітчизняної  війни – незвичайна  тема… Незвичайна, тому що написано про війну так багато,  що не вистачить цілої книги, якщо згадувати тільки назви добутків. Дата 9 Травня наповнює серця гордістю за подвиг багатонаціонального радянського народу, що виграв битву з фашизмом, і сумом: мільйони синів і дочок Батьківщини назавжди залишилися лежати у своїй і чужій  землі. Незвичайна, тому що ніколи не перестане хвилювати людей, роз’ятрюючи старі рани й душу болем серця. Незвичайна, тому що пам’ять і історія в ній злилися воєдино. Я, як і всі мої ровесники, не знаю війни. Не знаю й не хочу війни. Але адже її не хотіли й ті, хто гинув, не думаючи про смерті, про те, що не побачать більше ні сонця, ні дітей.

Для мене, як для корінної одеситки, важлива ще одна дата – 10 квітня.  Саме 10 квітня 1944 р. було звільнено наше славне місто-герой – Одеса.

Ідея мого проекту полягає в тому, щоб зібрати і дослідити спогади очевидців і учасників оборони і визволення мого міста від фашистських загарбників.

 

Цільова аудиторія

Вчителі, учні школи,  батьки,  одесити, що шанують і пам’ятають подвиг славетних захисників нашого міста – героя  Одеси.

 

Мета проекту

 

  1. Вшанувати память захисників Вітчизни в роки Великої Вітчизняної Війни
  2. Розкрити подвиг оборонців та визволителів міста -героя  Одеси.
  3. Розповісти про героїв, мертвих і живих, які обороняли та визволяли нашу державу і народ.
  4. Висвітлити діяльність військових частин під час визволення нашого міста.

 

Завдання проекту

 

  1. Зібрати свдчення очевидців і учасників оборони і визволення Одеси від фашистських окупантів.
  2. Дослідити та вивчити ці свідчення.
  3. Систематизувати матеріал для використання в подальшій роботі Шкільної Зали 5-ої Ударної Армії.

 

Календарний план проекту

Протягом 2018– 2019 н. р.

 

Результати

 

Перспективи розвитку проекту

 

Анотація до проекту

«Здрастуй!»

Здрастуй, Чорне море, золота Одесо,
Здрастуйте, каштани! Вже не буть ярму.
В небі  переливні сонячнії плеса,
Ми на вік прогнали з рідних вулиць тьму
Друзі! За Одесу, ворогів — на леза,
На ліхтар — Іуд всіх! Вогняним мечем
Ми, з катюг катюзі, — правте, зорі, меси, —
Скоро у Берліні серце проштрикнем!
І шпурнем собакам... Море, наше море!
Скільки ти нам снилось, і — оці доми,
Де нам усміхалось щастя неозоре,
Де колись зростали і любили ми.

(вірш В. Сосюри «Здрастуй, Одесо!»,

«Чорноморська комуна» від 15 квітня 1944 р.)

 

Однією з найбільш визначних подій ХХ століття стала Велика Вітчизняна та Друга світова війна. В ході цієї найжорстокішої битви цивілізоване людство протистояло гітлерівському фашизму і перемогло його. Вирішальну роль у розгромі фашизму відіграли братні народи колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Саме вони заплатили за Велику Перемогу над фашизмом найдорожчою ціною – мільйонними людськими втратами на фронті й в тилу, скаліченими долями фронтовиків та втратами здоров’я. Для цілого покоління рятівників людства від фашизму Велика Перемога стала головною справою життя.

Наближається 74 річниця Великої Перемоги над фашизмом та 75-річчя визволення України з гітлерівського ярма.

Тяжким горем кривава війна пройшлася Причорномор'ям. В Одеській області немає будинку, до якого б не зазирнула смерть, немає родини, де б не зазнали непоправних втрат. Понад 150 тисяч чоловік полягло в боях, знищено 80 тисяч цивільного населення, серед них – 53 тисячі одеситів.

Під час кривавої війни місто Одеса мужньо тримало оборону.  73 дні не могли взяти Одесу добірні ворожі війська.
Обороняли перлину біля моря чотири німецькі дивізії й, понад 20 батальйонів есесівців. Вони замінували порт, оперний театр, багато установ і найкрасивіших будинків, що мають історичну й архітектурну цінність.

Але ж рішучий штурм добряче знесилив загарбників.

Одеська наступальна операція була здійснена весною 1944 року силами військ 3-го Українського фронту (командуючий - одесит, генерал армії Родіон Малиновський) при сприянні сил Чорноморського флоту.

Подвиг визволителів неможливо забути: за одну ніч було знищено і захоплено близько 450 танків, 950 гармат різного калібру, 12 тисяч автомашин; ворог залишив на полі бою 27000 солдатів та офіцерів, 10680 чоловік було узято у полон. Подолавши опір ворога, радянські війська з допомогою партизанів і підпільників визволили Одесу. До ранку 10 квітня над знаменитим будинком оперного зметнувся прапор свободи.  1 травня 1945 року місту Одесі було надано звання Героя.

 

 

 

 

 

 

 

Легендарна бойова операція

( зі спогадів Леоніда Ременного, учасника героїчної оборони і визволення Одеси від фашистських окупантів)
 

Минають роки. Проте є події, які непідвладні часу. Такою подією минулого ХХ століття є 1944 рік, вписаний до історії Великої Вітчизняної війни золотими літерами, як рік визволення Одещини і Одеси від фашистських окупантів.
      10 квітня 1944 року відбулося неймовірне. Одеса фактично була визволена за одну добу. Блискавично була проведена, тепер легендарна, бойова операція: комплексна за складом атакуючих військ, грандіозна за масштабами, класична за мистецтвом ведення бойових дій і нищівна за досягнутими результатами.
      Про це я хочу докладно розповісти, як безпосередній учасник тих подій, як той, що дивом залишився живим і святкує у квітні.      Проте продовжу свою розповідь про те, як розвивалися бойові події. Після визволення Миколаєва, 28 березня, головні сили 3-го Українського фронту, яким командував генерал армії Р.Я. Малиновський, було кинуто до Одеси. 5-та ударна армія генерал-лейтенанта М.М. Шарохіна – у напрямку Очаків – Тилігульський лиман. 8-ма гвардійська генерал-лейтенанта

 В.І. Чуйкова, форсувавши Буг в районі Троїцьке – Андріївка, прорвала на широкій ділянці фронт, що утримувався численним угрупованням фашистських армій «А» фельдмаршала Шернера, розгорнула наступ уздовж магістралі Миколаїв – Одеса. Одночасно у прорив була введена потужна кінно-механізована група генерал-лейтенанта І.О. Плієва, який вже тоді прославився.
     Кубанський козачий корпус і 4-й механізований Сталінградський корпус, посилений 200 танками, а також бригадою самохідних артилерійських установок і зенітних гармат, завдаючи потужних ударів, стрімко увірвалися у глибокий тил приголомшеного ворога, просуваючись у напрямку Березівка – Роздільна.
     Не витримавши такої масованості дій наших військ, ворог почав відступати, сподіваючись сконцентрувати під Одесою всі свої сили, щоб будь-якою ціною утримати її. Фельдмаршал Шернер навіть хвалькувато заявив, що Одеса перетворена ним у неприступну фортецю і що саме під Одесою він дасть реванш за розгром під Сталінградом 6-ї армії фельдмаршала Паулюса у 1943 році.
     Справді, нашою розвідкою було встановлено, що Гітлером з цією метою вдруге було створено також 6-ту особливо озброєну армію «месників» - адже він не забув, як Одеса у період героїчної оборони 1941 року 73 дні стояла неприступною фортецею. Командувачем 6-ї «армії месників» було призначено генерала Холлідта, який тоді був дуже успішним. Дати реванш йому не вдалося.
     Наступ наших військ на Одесу переможно тривав. Одночасно, з боку моря, для сприяння успішному наступу військ 3-го Українського фронту активно діяла оперативно-десантна ударна група, спеціально створена командувачем Чорноморського фронту (ЧФ) адміралом Ф.С. Октябрьським (ОПГ ЧФ), яка дислокувалася у Скадовську.
     Невідворотні розгромні удари по морських комунікаціях фашистів, їхніх базах в румунських портах Констанці, Галаці, Суліні і Тулчі завдавалися потужним авіаз’єднанням у складі 5-го торпедоносного полку, 40-го полку пікіруючих бомбардувальників, 11-го і 36-го полків винищувачів і 1-ю мінно-торпедною авіадивізією,а також загонами торпедних катерів, які були перекинені із 2-ї Новоросійської бригади.
     Ці сили у першій декаді квітня наглухо заблокували підходи до Одеської затоки і вихід із Одеського порту, а також вихід із Дунайського гирла. Були захоплені і потоплені понад 20 великих самохідних барж, танкер «Челено», а пароплави «Ардеал», «Альба Юлія» і танкер «Фіруз», одержавши серйозні пошкодження, вимушено ретирувалися.
     Мені довелося брати участь у низці зухвалих набігових бойових операцій ОПГ ЧФ. Щоб зберегти місто, Командувач фронту Р.Я. Малиновський наказав: «Артилеристам по місту не стріляти, льотчикам місто не бомбувати!» Було ухвалено також рішення: наступ на Одесу провадити шляхом її охоплення, щоб ворог не міг відійти до Румунії.
     Особливо відзначилася в цьому плані група І.О. Плієва, яка вирушила до Роздільної, а також моряки і льотчики ОПГ ЧФ, які, заблокувавши Одесу, позбавили фашистів можливості відходу до Румунії морем. Узявши Роздільну, І.О. Плієв позбавляв Шернера можливості відходу на Тирасполь. Шернер, зрозумівши задум Плієва, кинув усі сили, щоб будь-якою ціною утримати Роздільну. Ось що розповідав згодом І.О. Плієв: «Щоб хоч якось уповільнити наше просування, Шернер кинув у бій великі сили штурмовиків і бомбардувальників 4-го гітлерівського повітряного флоту. Щодня стогнала під нашими ногами земля, здригаючись від вибухів бомб, а небо гуркотіло громом авіаційних гармат і кулеметів. Я воював з самого початку війни, але такої люті ворожої авіації мені бачити не доводилося. Нальоти вдень ворожої авіації уповільнювали наше просування. Але, як тільки наставала наша вірна спільниця – ніч, група знову стрімко рвалася уперед, надолужуючи упущене за день. У ніч на 4 квітня почався штурм Роздільної. Розуміючи невідкладність і важливість цієї операції, І.О. Плієв ухвалив рішення очолити штурм. По ескадронах пронеслося: «У атаку поведе сам генерал Плієв!»
     4 квітня, до обіду, Роздільна була повністю очищена від ворога. Захоплені величезні трофеї: ешелони з танками, 70 гарматами, з різними боєприпасами, 1000 цистерн і вагонів з пальним і військовим майном, великі індентантські склади з продовольством і понад 40 паровозів, що стояли під парами. До вечора було захоплено станцію Кучурган, через яку проходило шосе Одеса – Тирасполь. 6-та «армія месників» замість реваншу опинилася «в мішку».
     6 квітня, вранці, були взяті Мангейм і Кагарлик, а годиною пізніше – Ельзас, а потім Маяки і Біляївка, в яких були останні переправи через Дністер до Румунії. У Біляївці неушкодженою була захоплена відома всім одеситам водопровідна станція, і Одесі більше не загрожувала спрага.
     Після цього група І.О. Плієва круто повернула на південь. Заклик: «Попереду Одеса!» робив дива. Становище 6-ї «армії месників» стало критичним. Шернер не знаходив виходу для її врятування. В ніч на 10 квітня група Плієва прорвалася до Татарки і Дальника. А на світанку І.О. Плієв особисто повів у атаку на Одесу своїх козаків. Ставши у весь зріст у командирському «вілісі», він наказав: «Прапороносці, уперед!» Вихорем у місто рвонули, блискаючи шаблями, козаки, за якими з ревом мчали танки і мотопіхота. До середини дня плієвці заволоділи Великим Фонтаном і вийшли до Чубаївки.
     До ранку 10 квітня частини 4-го і 28-го гвардійських корпусів 8-ї гвардійської армії генерал-лейтенанта В.І. Чуйкова підійшли до Дерибасівської і вийшли до порту, забитого щільно завантаженими ворожими суднами, які намагалися втекти з Одеси. Але, на щастя! Порт наглухо був заблокований моряками і льотчиками ОПГ ЧФ. Все це стало  багатими трофеями чуйковців.
     У ранкові години 248-ма дивізія полковника М.З. Галая, яка входила до складу 5-ї армії генерал-лейтенанта М.М. Шарохіна, зламавши оборону на перешийку між Куяльницьким і Хаджибейським лиманами і Одеською затокою, захопила станцію Одеса-Сортувальна і, зім’явши фронтальною атакою ворожі позиції на підступах до міста, увірвалася на Пересип.
     До 11-ї години галаївці вже були біля Оперного театру. Тисячі жителів міста зустрічали своїх визволителів. Сапери дивізії ретельно перевірили кожний завулок в театрі і знешкодили потужні міни уповільненої дії. Після цього у складі виділеного з полків дивізії батальйону полковник М.З. Галай разом з командирами полків Прянішніковим і Філатовим піднялися на балкон театру і підняли переможний прапор на честь визволення Одеси.
     Так славетно завершилася справді блискавична операція щодо визволення Одеси.


 

 

 

Пам’ятаю ніч, незвичайну для квітневої пори …

(зі спогадів Якова Маніовича, Почесного громадянина міста Одеси)

 

Де б ми не побували, день 10 квітня завжди відзначається нами, одеситами, як велике свято. Адже наша Одеса, яка 907 днів перебувала під ярмом ворога, була визволена Червоною Армією. Мені довелося бути очевидцем, свідком звірств фашистських окупантів, котрі встигли лише на Одещині знищити понад 240000  громадян, більшість яких були євреями.
     Згадую дні, бої, що передували визволенню Одеси.
     Вночі 29 березня наша дивізія намагалася форсувати Південний Буг. Дув сильний вітер, річка вирувала, заливаючи водою рибальські човни, плоти з десантниками. Лише до 10-ї години ранку передовому загону вдалося переправитися на правий берег.

Зумівши збити вороже прикриття переправи, полки дивізії, переслідуючи супротивника по бездоріжжю і багнюці, пройшли з боями через визволені села Кирнички, Єлизарівка, Миколаївка, Петрівка, а через дві доби вийшли до Тилігульського лиману. У ніч на 2 квітня наша 333-тя дивізія почала переправу через лиман. По дамбі піхотинці, роздягнувшись, залишившись лише у взутті, йшли до протилежного берега, по коліно, по пояс у воді, несучи на плечах кулемети, міномети. Передовий загін, втримавши оборону, зумів забезпечити переправу основних сил північніше села Гуляївки, подальший рух полків дивізії… З ранку 3 квітня пішов сніг, сніг танув, грунт, що не встиг підсохнути, перетворився у непролазне болото, температура почала стрімко знижуватися.
     Сніг вкрив землю товстим шаром, вкрив сніг і водну поверхню лиманів, розливів, а частини ж рухалися по толоці (дороги прострілювалися), гинули, тонули хлопці. Опір німців був запеклим. Наші частини не встигли окопатися, а тому артилерійський обстріл був згубним.
Пам’ятаю ніч, незвичну для тієї пори (квітень), заметіль посилювалася, становище у бойових порядках ускладнювалося. Солдати у намоклих шинелях почали примерзати, а по дорозі просування – жодної споруди, де б можна було відігрітися.
     Я був закріплений за агітатором полку, Георгієм Звороносом, який завжди перебував попереду частин, що наступали. Почали вживати заходів, виводити промерзлих бійців до поспіхом споруджених пунктів обігріву…
Лише 4 квітня вранці стихла заметіль. Незважаючи на сильний опір, наступ наших частин тривав, головними силами 333-ї дивізії (полки 1118 та 1120) наступали на села Петрівку, Олександрівку. Діяли наполегливо, рішуче, адже попереду нас чекали рідні оселі і тепло…
     До обіду визволили в село, але посилювався опір ворожих частин. Довелося відходити, а потім знову організовувати удар контратакуючому супротивнику у відповідь.
     До кінця дня 5 квітня ми вже наблизилися до Куяльницького лиману. А вже 6 квітня частини вийшли до Хаджибейського лиману, до сіл Ігнатове, Стара Вандаловка.
     Активний наступ зростав, і до кінця дня 7 квітня супротивник почав відступати до станції Вигода.

До кінця дня 8 квітня ми вже підійшли до полотна залізниці.Незважаючи на посилений опір німців, з наближенням  підтримки двох бронепоїздів та авіації полки дивізії почали наступ на Нерубайське, Усатове…, а до кінця 9 квітня дивізія вже вела бій за Хомину Балку.
     Назви населених пунктів, лиманів, знайомі з дитинства, хвилювали нас, і ніхто, ніщо не могло б нас зупинити, але… у передмісті Одеси постала жахлива картина звірства німецько-румунських загарбників, скоєна буквально за півгодини до підходу наших бійців.
     Німці зігнали у балку місцевих мешканців, жінок і дітей, і безжально розстрілювали їх. Побачили жах… Закрившись руками, уткнувшись у землю, лежать жінки, а поруч, притиснувшись до них, тендітні тіла дітей…
Мені довелося і раніше бачити всілякі жахи, але побачене  майже в Одесі, за кілька годин до визволення, вразило всіх…
     У ніч на 10 квітня було одержано команду на штурм Одеси, і знову мій командир Зворонос визначає напрями, об’єкти атаки, вулиці, які треба було взяти…
     Нашим орієнтиром була церква в районі Слобідки, біля Базарної площі.
Ні втома, ні запеклий опір ворога вже не могли зупинити наших солдатів – їх кликала у бій помста за скоєне фашистами, за побачене ними у балці…
Наступаючи до села Крива Балка, вибили звідти німців і… увірвалися у місто…
     Від розуміння того, що «все закінчилося, Одеса визволена», спогади про пережите позбавили мене сил рухатися, я впав, і, мабуть, заснув (або втратив свідомість), а коли розбудили мене, кинувся не у місто, вулицю, будинок, який я по суті бачив, а скочив у машину нашої частини, яка рухалася вже до Дністра, перерви не було…

Піднесення охопило нас, на якомусь привалі дізналися, що Батьківщина салютувала військам, які визволили місто, 20 артилейськими залпами з 224 гармат, отже, салютували і нам – солдатам 333-ї Синельниківської Червонопрапорної стрілецької дивізії.
     Взяття – визволення міста Одеси, наближення до колишнього державного кордону вселяли впевненість у тому, що наближається закінчення війни, що Перемога близька…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Бездоріжжя» – так називалася операція визволення                            Одеси навесні 1944-го

( зі спогадів Григорія Гаращенка,  учасника оборони (1941) та визволення (1944) Одеси)


http://www.kreschatic.kiev.ua/images/free.gif Про визволення Одеси від гітлерівців Верховний Головнокомандуючий Йосиф Сталін почав турбуватися ще наприкінці зими 1944-го. У той рік потепліло рано. Сонце розтопило сніг, річки розлилися, чорнозем розбух... Синоптики повідомили, що на півдні України незабаром можна буде орати та сіяти. Тому вже 27 лютого Сталін викликав у Москву командуючого фронтом генерала Родіона Малиновського і обговорив з ним план наступу в районі Чорноморського узбережжя.

— Відлига, бездоріжжя — техніка не піде,— попереджав Родіон Якович.

— Так і ворожа не піде,— відмовив Йосиф Віссаріонович.— Зате піхотинці і кавалерія прорвуться.

Отож наказав наступати якнайскоріше. Операцію назвали “Бездоріжжя”.

Тієї ж ночі генерал Малиновський провів військову нараду на командному пункті в селищі Софіївка, що на Дніпропетровщині. З північного заходу наказали наступати 236-й мотострілецькій дивізії (де я був начальником зв’язку) та кінно-механізованій групі під командуванням генерала Ісси Плієва: четвертим гвардійським кавалерійським і механізованим корпусам.  29 лютого ще до світанку півмільйонна армія рушила у визвольний похід. Наша 236 дивізія наступала від Кривого Рогу на районний центр Казанка, що на Миколаївщині. Спочатку застосували артилерійський обстріл “катюшами”. Пішли танки. Однак вони надто скоро загрузли і зупинилися. Те ж трапилося і з ворожою технікою. В бій ринулася піхота та кавалерія. Солдати в’язли в чорноземі до колін, а коні — по груди. Згори нас обстрілювали німецькі літаки: кавалеристи були відкритими мішенями. Скоро поле вкрилось трупами вояків та тварин.

До слова, до нас приєднувалися добровольці — місцеві жителі з сусідніх сіл Казанського району. Вони роззброювали німців і - в пекло. Один з молодіжних загонів, що складався з 16—17-річних бійців, вела дівчина Марія Плохая з села Каширівка. Запам’ятався мені ще й юнак Афоня Кириченко, який тоді приєднався до наших дивізійних розвідників і дійшов з ними аж до Дністра.  Зранку перед останнім штурмом Казанки нам влаштували “царський” сніданок: картопляну юшку і кашу зі шкварками. Для нас це було невимовно смачно! А ось для азербайджанців — як сказати... Тоді дві тисячі мусульман (вони поповнили наші шеренги перед початком наступу на Одесу) залишилися голодні, лише чаю випили. І в атаку багато з них тоді не пішли. Залишилися на полі різати вбитих коней: набивали м’ясом торби, протигазні сумки. А в цей час раптом налетіли ворожі літаки. Мало з них тоді вижили. Четвертого березня ми визволили Казанку. Вже восьмого були в місті Новий Буг. Піхотинцям допомагала одна “катюша”, яку солдати штовхали через багнюку, та “сорокап’ятка” — її тягла легкова машина командирів. Річки Інгул та Південний Буг порозливалися на три-чотири кілометри. Піднялася вода на Тілігульському та Куяльницькому лиманах. Воїни долали холодні водойми вбрід цілодобово. Так ми визволяли плацдарми, села, міста... Німці тікали іноді навіть босі, бо їхнє взуття засмоктувала багнюка.

Вже на залізничній станції Одеса—Роздільна на допомогу радянським піхотинцям підтяглася техніка: танки, гармати, артилерія. Разом добивали ворога біля Сухого та Дністровського лиманів, в селищі Затока, вздовж берегів Чорного моря. 10 квітня парадним маршем зі сходу в Одесу вступили армії третього Українського фронту генералів Чуйкова, Гречкіна, Цвєтаєва. Москва салютувала визволителям. І тієї ж ночі 236 дивізія двічі Героя Радянського Союзу генерала Івана Фесіна вбрід, на човнах і понтонах форсувала шестикілометровий розлив Дністра від селищ Незавертайлівка та Біляївка до вже молдовських Пуркарів. Радянські бійці навіть не встигли відпочити й виспатися. Адже командування наказало: поки німці не отямилися, гнати їх далі. А вже зранку ми визволили п’ятикілометровий плацдарм, куди переправилися ще дві дивізії і вигнали фашистів вже з Молдови.

                                               Додатки.

http://photo.ukrinform.ua/JPEG/thumbnail/old/200104/9430_200.jpg

Учасниці визволення Одеси Валентина Іванівна Лучинкіна (крайня праворуч) і Анастасія Савеліївна Поперногло в музеї історії військ Південного оперативного командування зустрілися з молодими воїнами.

COMM Церемонія покладення квітів до пам’ятника Невідомому матросу, приурочена до 63-й річниці з дня визволення Одеси від німецько-фашистських загарбників, в Одесі у вівторок, 10 квітня 2007 р. В церемонії покладанні брали участь представники численних вет

Церемонія покладення квітів до пам’ятника Невідомому матросу, приурочена до 63-й річниці з дня визволення Одеси від німецько-фашистських загарбників, в Одесі у вівторок, 10 квітня 2007 р. В церемонії покладанні брали участь представники численних ветеранських, громадських організацій, консули іноземних держав, духівництво різних християнських конфесій.

 

Славетний одеський танк "НІ", тобто "на испуг", що являв собою обшитий бронею звичайний трактор.Меморіал 411 батарея, Одеса (фото І. Козерецької, 2009)

Славетний одеський танк "НІ", тобто "на испуг", що являв собою обшитий бронею звичайний трактор. Меморіал 411 батареї, Одеса.

 

http://www.chornomorka.com/_files/2010/41.jpg

Парадний марш воїнів- визволителів Одеси

 

 

 

 

 

Фонди Шкільної Зали 5-ої Ударної Армії

C:\Documents and Settings\Администратор\Рабочий стол\Новая папка\P2212675.JPG

C:\Documents and Settings\Администратор\Рабочий стол\Новая папка\P2212680.JPG

 

C:\Documents and Settings\Администратор\Рабочий стол\Новая папка\P2212682.JPG

 

C:\Documents and Settings\Администратор\Рабочий стол\Новая папка\P2212681.JPG

 

C:\Documents and Settings\Администратор\Рабочий стол\Новая папка\P2212678.JPG

 

C:\Documents and Settings\Администратор\Рабочий стол\Новая папка\P2212672.JPG

 

Учні школи проводять екскурсії в Шкільній Залі Бойової Слави

5-ої Ударної Армії

C:\Documents and Settings\Администратор\Рабочий стол\Новая папка\P1011959.JPG

C:\Documents and Settings\Администратор\Рабочий стол\Новая папка\P1011961.JPG

C:\Documents and Settings\Администратор\Рабочий стол\Новая папка\P1011968.JPG

C:\Documents and Settings\Администратор\Рабочий стол\Новая папка\P1011967.JPG

 

C:\Documents and Settings\Администратор\Рабочий стол\Новая папка\P1011974.JPG

 

C:\Documents and Settings\Администратор\Рабочий стол\Новая папка\P1011955.JPG

 

 

 

http://www.peremoga.gov.ua/content/awards/1/24.jpg

Медаль «За оборону Одеси», як і встановлені під час Великої Вітчизняної війни нагороди, присвячені героїчній обороні Ленінграда, Севастополя, Сталінграда, заснована Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 грудня 1942 року.

     Оборонні бої на підступах до Одеси розпочались у серпні 1941 року. Протягом 73 днів – з 10 вересня по 16 жовтня – захисники міста відбивали атаки ворога, що мав п’ятикратну перевагу. 30 вересня 1941 р., коли Одеса опинилась у глибокому тилу противника, Ставка Верховного Головнокомандування прийняла рішення про евакуацію радянських військ. Рано-вранці 16 жовтня Одеський порт залишив останній корабель.

     Медаллю «За оборону Одеси» нагороджувалися всі учасники оборони Одеси : воїни Червоної армії, Військово-морського флоту і НКВС, які брали безпосередню участь в обороні Одеси.

     Цивільним особам медаль «За оборону Одеси» вручалась у тому разі, якщо вони брали участь у бойових операціях по захисту міста чи своєю працею на підприємствах, в установах та інших організаціях сприяли обороні міста.

     Медаль «За оборону Одеси» вручалася захисникам міста незалежно від того, були вони нагороджені орденами або медалями СРСР за мужність і відвагу, виявлені під час оборони міста, чи ні.

      Всього медаллю «За оборону Одеси» нагороджено понад 30 тис. чоловік.

     14 захисників Одеси удостоєні звання Героя Радянського Союзу, а місту

1 травня 1945 р. присвоєно почесне звання «Місто-герой».

     Медаль «За оборону Одеси» – кругла, виготовлена з латуні. На лицьовому боці зображені фігури червоноармійця та червонофлотця з гвинтівками наперевіс на фоні морського берега та маяка. У верхній частині –  написи  «За оборону Одессы», «СССР». У нижній частині – лавровий вінок, посередині перевитий стрічкою із зображенням серпа і молота. На зворотному боці – напис «За нашу Советскую Родину», серп і молот.

Звання Героя Радянського Союзу є вищим ступенем відмінності й присвоюється за особисті або колективні заслуги перед Радянською державою й суспільством, пов'язані зі здійсненням геройського подвигу.

Герою Радянського Союзу вручаються: вища нагорода СРСР- орден Леніна; знак особливої відмінності - медаль “Золота Зірка”; грамота Президії Верховної Ради СРСР.

Герой Радянського Союзу, що зробив удруге геройський подвиг, не менший того, за який інші, що зробили подібний подвиг, удостоюється звання Героя Радянського Союзу, нагороджується орденом Леніна й другою медаллю “Золота Зірка”,  і на відзначення його подвигів споруджується бронзове погруддя Героя з відповідним написом, встановлюється на його батьківщині, про що робиться запис в Указі Президії Верховної Ради СРСР про нагородження.

Герой Радянського Союзу, нагороджений двома медалями “Золота Зірка”, за нові геройські подвиги, подібні здійсненим раніше, може бути знову нагороджений орденом Леніна й медаллю “Золота Зірка”. При нагородженні Героя Радянського Союзу орденом Леніна й медаллю “Золота Зірка” йому одночасно з орденом і медаллю вручається грамота Президії Верховної Ради СРСР.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1. Одеські вісті - №38 (3733) – від 10.04.2008 р.

2. Хрещатик - №59 (2266) – від 23.04.2003 р.

3. В. Р. Файтельберг – Бланк, Б. Н. Разумный – «Одесса во время Великой Отечественной войны» – Одесса – «Печатный дом» - 2009 г.







 

docx
Додано
17 серпня 2019
Переглядів
1472
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку