Проєкт "Майстри-умільці рідного краю". Опис проєкту.

 

Поглянувши  навкруги, ми бачимо, що  повсюди нас оточують і чарують зразки декоративної творчості, накопичені працею і талантом багатьох поколінь. Це розмальований керамічний посуд і оздоблений вишивкою одяг, прикрашені різьбою дерев’яні меблі й барвисті килими, вишукані ювелірні вироби й оригінальні, яскраво розписані народні іграшки, кухонні дошки та писанки. Здавна матеріалом для народних майстрів слугувало все, що існує в природі. Кераміка, обробка кістки й каменю, плетіння, вишивка виникли на зорі людської цивілізації, інші різновиди – мереживо, гобелен, вироби з бісеру, витинанки – відносно молоді, їм ледь  налічується кілька століть.

Основне завдання декоративно-ужиткового мистецтва – зробити гарним предметне середовище людини й впливати в такий спосіб на її емоційний стан, моральні та естетичні погляди, ідеали. Тому цей вид мистецтва, який упродовж тривалого часу характеризується відданістю традиціям, невіддільний від національних культурних надбань. В Україні сформувалося багато напрямів народного декоративно-прикладного мистецтва, які, певна річ, мають і загальнонаціональні риси, і етнорегіональну специфіку. За цими зразками сучасники пізнають звичаї того чи іншого краю, особливості життя українського народу, його історію. 

Мандруючи стежками декоративно-ужиткового  мистецтва, ми з учнями вирішили більше дізнатись про деревообробку,  лозоплетіння, вишивку, писанкарство,  бісероплетіння, художній розпис   в Україні, та познайомитися з творчістю майстрів-умільців, які проживають на території нашого невеликого мальовничого села Дорогинка  на Ічнянщині. Свою  роботу  назвали «Майстри-умільці рідного краю».

Нашим девізом стали слова:  «Культуру та історію своїх батьків, дідів і прадідів, знання їх, досвід і мудрість – збережемо й збагатимо!”

В ході пошуку  відхилили завісу багатьох таємниць народного мистецтва України. Ми дізналися, що деревообробка та лозоплетіння, мистецтво вишивки та писанкарство є найдавнішими видами українського народного мистецтва. Літописні відомості й археологічні знахідки підтверджують широке застосування у давні часи дерев’яного посуду, простих меблів, предметів для церковного богослужіння та інших знарядь господарської діяльності.

Що знаємо  про народні промисли,  якими займалися наші предки, займаються наші бабусі й  дідусі, наші батьки? Чи збережемо   ці традиції ми та  підростаюче покоління? Чи не втратимо  ці знання і вміння в сучасному світі новітніх технологій  та Інтернету?

Саме на ці запитання та багато інших і  дасть нам відповідь  участь у проекті «Майстри-умільці рідного краю».

 

З історії виникнення народних промислів.

Історія виникнення лозоплетіння

У кам’яному віці люди вже знали найважливіші техніки плетіння, уміли виплітати  місткості для зберігання зерна. Ажурно плетені господарські вироби виготовлялись в добу Київської Русі та в наступні століття. Одним із  доказів цього є часте застосування плетінчастих візерунків  в оздобленні рукописних книг та в ювелірній справі.

З ХV ст. в Україні виплітали солом’яні  брилі – літній головний убір для чоловіків.

У XVIII – XIX ст. лозоплетіння і рогозоплетіння розповсюдилися головним чином у місцевостях, прилеглих до річок та озер, а вироби із соломи – у районах вирощування жита й пшениці. У Карпатах і на Поліссі сировиною для плетіння було коріння сосни, гілки ліщини, луб тощо. Найбільше осередків плетіння налічувалося в Київській, Чернігівській, Полтавській, Подільській та Волинській губерніях, а також на Галичині. Тут виготовляли з лози густоплетені й ажурні кошики циліндричної, овальної і півсферичної форм для транспортування продуктів. Легкі й зручні рогозяні кошики у вигляді торбинок з двома ручками були до вподоби селянкам і міщанкам. 

На початку ХХ ст. на фабриках лозоплетіння і в кустарних майстернях виготовляли меблі, дорожні речі, кошики, знаряддя праці, дитячі іграшки.

У 20-х роках було засновано артілі художнього плетіння у колишньому            с. Гусинці на Київщині, с. Білецківці на  Полтавщині, с. Боромлі на Сумщині, у Чернігові. У 50-х роках відновлюється робота майже всіх  довоєнних артілей плетіння виробів, засновуються нові підприємства. Цехи лозоплетіння обладнуються машинами для механічної обробки лози.

На Чернігівщині помітне місце серед  деревообробних промислів займало плетіння корзин і кошиків з кори дерева, бересту, лози.  Коробки-сівалки гнули із дранки – тонких широких дощечок, ретельно обструганих і розпарених. З тонших  і вужчих смужок дранки, бересту, липи плели кошики для ягід, грибів і перенесення неважкої поклажі в руках або через плече.

Немало виробів, особливо напівсферичні корзини-верейки для збирання картоплі та інших овочів, плели з лози; коробки-сівалки,  кадуби (солом’яники) для зберігання зерна, брилі – з соломи. На Поліссі плели з лика личаки. Як і інші види виробів з дерева, плетені предмети відзначалися художньою досконалістю, нині в Україні крім личаків, які повністю вийшли з ужитку, плетіння зберігається переважно у вигляді художнього промислу.

У наш час плетені вироби з природних матеріалів набули особливої популярності, оскільки є зручними й естетичними.

Художня деревообробка

У поняття «художня деревообробка» вміщується значна кількість способів і технологій, які удосконалюються відповідно до технічного прогресу. За техніками поділяється на відповідні галузі: бондарство, токарство, столярство, різьблення. Прикрашання способом різьблення може бути ажурне, рельєфне, скульптурне, тригранно-виїмчасте. Також застосовуються інкрустація, гравіювання, випалювання.

Естетичність і художньо-технічна довершеність форми досягається завдяки багатьом факторам: порода дерева, колір, рельєф поверхні тощо. Добираючи матеріал для художніх виробів, майстри враховують не тільки його фізичні якості (твердість, гнучкість), а й декоративні (колір, текстура, фактура).

Художня обробка дерева – виготовлення оригінальних виробів із дерева різноманітного призначення. З пам’яток давнього українського різьблення збереглися в основному предмети церковного вжитку (оклади ікон, хрести, іконостаси). Сучасні майстри виготовлять щедро орнаментований посуд, меблі, канцелярське приладдя, іграшки, сувеніри, а також сюжетно-тематичні твори (портрети, пейзажі, дерев’яну скульптуру). Фантазія надихала народних художників на декоративний розпис дерев’яних тарілок, кухонних дощечок, шкатулок і особливо скринь, які ставали родинними реліквіями.

 

Писанкарство

Писанкарство – розписані мініатюрним орнаментом пташині яйця (найчастіше курячі). Походження писанки – символу сонця, світла – сягає сивої давнини, дохристиянської традиції зустрічі весни. Писанкарство характерне для багатьох країн Європи, для давніх народів Африки й Азії. В античній Греції та Римі вважали, що Всесвіт виник з яйця казкового птаха Фенікса, який поклав його у святилище Геліоса (сонця). Розписування яєць як вид декоративно-прикладного мистецтва набув поширення у слов'ян. В Україні писанка стала важливим елементом пасхальних обрядів, ігор.

Розпис писанок  характеризується вишуканими орнаментальними моти­вами, які чітко й злагоджено під­порядковуються сферичній формі яйця, іноді утворюючи унікальні композиції. У розписі приховано символічний зміст, поетизується краса буття. Кожний регіон розвиває свої неповторні традиції щодо кольорової гами й орнаментики, але невичерпна народна фантазія породжує все нові й нові образи.  

До різновидів належать: крашанки  (фарбування в один колір),  крапанки (накапування на пофарбоване яйце гарячого воску), дряпанки (нанесення гострим предметом малюнка на пофарбоване яйце), мальованки (розпис олійними фарбами за допомогою пензля), писанки (розпис воском).    

Застосовуються орнаменти як рослинний (гілочки, квіти, листочки, вазони), так і геометричний (зірка, ромб, трикутник, хрест), тваринні мотиви (коник, олень, метелик, голуб, півень, павич), а в релігійно-обрядових виробах – християнські символи.

 

Вишивка

Обдарування українського народу, вершини його мистецького хисту повною силою виявились у вишитих рушниках і вишиванках.

Один з найпопулярніших у нас  вид прикладного мистецтва – вишивка. Народна вишивка – один з найдревніших видів народного декоративно-прикладного мистецтва, в якому узор виконується на різних тканинах  бавовняними, шовковими, вовняними нитками, а також бісером, перлами, коштовним камінням, сріблом і золотом.

Цей вид мистецтва виник дуже давно. Зразки найдавніших вишивок в музеях Європи відносяться до V ст. нашої ери. А пам’ятки української вишивки збереглися лише за кілька останніх століть. Вироби української народної вишивки дійшли до нашого часу лише з кінця ХVІІІ – поч. ХІХ ст., і насамперед тому, що погляд на них як на витвори мистецтва утвердився лише у 80-90 роках ХІХ ст. Саме з цього часу прогресивні діячі культури, художники, земські працівники починають цікавитись ними і колекціонувати.  

Народний досвід зберіг зразки орнаменту та вишивальної техніки. У процесі історичного та культурного розвитку  в кожній місцевості утворились характерні орнаментальні мотиви і композиції, найбільш улюблена і поширена колірна гама, специфічні техніки виконання. Деяким районам більшою мірою властиві рослинні орнаменти, а меншої – геометричні та зооморфні. Чимало візерунків у вигляді вазона – так званого Дерева життя. Орнаменти, символи, знаки нанесені на них, є інформаційним явищем, які треба знати, відчувати, художньо осмислювати, вивчати. Це як своєрідний заповіт нам, свідок минулого історично – культурного життя народу.

Прийнято говорити, що на Чернігівщині вишивають у кожному селі. Серед народних промислів вишивання посідає перше місце. Для Чернігівщини до початку 1960-х років були характерні вишивки білими або червоними та чорними, інколи з обмеженим додаванням синіх ниток. Вишивки Полісся прості і чіткі за композицією.

Дуже поширеними були мотиви дерева життя та берегині, птахів, солярних символів. Ці мотиви присутні на речах домашнього вжитку: наволочках, скатерках, хустках, а також на рушниках. Традиційно на Чернігівщині вишивкою прикрашали жіночий та чоловічий одяг: сорочки, жіночі головні убори, спідниці. Жіночі сорочки оздоблювались на рукавах вишивкою білими нитками безкінечними варіаціями геометризованих та геометричних сюжетів. Любили вводити до білих вишивок невеликими вкрапленнями червоний, чорний та синій кольори. Традиційні техніки: лічильна гладь, мережки, штапівка, вирізування, виколювання, зерновий вивід. Для підсилення загальної виразності в одній роботі використовували кілька типів швів. Рукава з’єднувались із сорочкою широким мережаним кольоровим орнаментом, так званою чернігівською розшивкою. Така ж розшивка з’єднувала уставку і станок з коміром.

Творчо переосмисливши художню спадщину минулого, сучасні майстрині зуміли побачити перспективи розвитку традиційної народної вишивки і у руслі народних традицій створюють суто сучасні вироби: тематичні рушники, панно, серветки, скатерки, комплекти сучасного жіночого одягу, чоловічі сорочки.

Кращі зразки вишивок зберігаються в колекціях музею українського народного декоративного мистецтва (м. Київ), Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського, Ніжинського краєзнавчого музею.

 

Бісероплетіння

Бісер – це світ, в якому переплітаються найрізноманітніші грані людського таланту, від майстрів, які його створили, до майстрів, які творять з нього. Мініатюрні намистинки, поєднуючись разом, створюють таємничий, чарівний світ. Бісер дарує можливість творити всім без виключення, незалежно від віку, професії, національності, й отримувати від цього радість і задоволення. Сьогодні, здавалося б, померле мистецтво виготовлення бісерних виробів знову стало популярним.

Інтерес до даного виду творчості в різні часи то раптового зростав, то практично повністю зникав. Виготовлення виробів з бісеру має свою багатовікову історію й особливості розвитку.

Батьківщиною бісеру вважають Стародавній Єгипет. Тут бісер і намистинки були не тільки прикрасою, а й засобом обміну на інші товари.

Назва «бісер» походить від арабського слова «бусра» або «бусер» і означає «фальшиві перли». Метод склоробства випадково відкрили фінікійські купці.  Вони  везли по Середземному морю природний мінерал – селітру,  що добули в долині Нілу, в Африці. Подорожуючи, вони висадилися на  піщаний  берег Сирії. Взявшись готувати собі їжу, не змогли знайти великих каменів, щоб обкласти багаття та поставити на них посуд. Вирішили використати для цього великі шматки селітри. Вранці, розгрібаючи попіл, купці виявили чудовий злиток, який був твердий мов камінь, горів вогнем на сонці, був чистим і прозорим як вода. Багаття зуміло розтопити селітру, поєднати її з річковим піском. Так утворилось найперше скло, давши початок скловиробництву.

На території нашої держави  бісер був відомий ще у VI- III ст.. до н.е., про що свідчать прикраси з скляного намиста,  бісеру, стеклярусу знайдені у похованнях тих часів. Всі народи,  які тут проживали: скіфи, сармати, давні слов’яни були знайомі з оздобленням одягу,  взуття та предметів побуту бісером.
         Бісерні промисли існували на початку ХVІІІ ст. в Чернігівській губернії, у Галичині. Особливо були розвинені художні ремесла на Поділлі, Гуцульщині, у Тернополі, Чорткові, Борщі, Городенці, Коломиї, Косові, Чернівцях. Отже, довгий і складний шлях пройшов бісер, щоб тепер радувати нас своєю красою.

Популярний бісер і сьогодні. Його широко застосовують для оздоблення одягу, виготовлення аксесуарів, композицій. Вражають своєю чарівністю бісерні сучасні і народні прикраси. Для оздоблення предметів інтер’єру бісер є незамінним та неповторним матеріалом.

 

Художній розпис

Художній розпис — це не тільки прикраса, а й своєрідна символічна мова народного мистецтва. Він застосовується для прикрашання внутрішнього та зовнішнього вигляду приміщень, а також поверхні різних предметів: дерев’яних тарілок для хліба, ложок, кухлів, скринь,  кухонних дощок.  Яскраві за кольором химерні композиції надають житлу урочистості, святковості.

Традиційні види народного розпису добре збереглися в селі Петриківка Дніпропетровської області. Місцеві майстри створюють своєрідні, дивовижної краси твори. В їх умілих руках розцвітають букети казкових квітів, переплітаються дивовижні рослини, зростають небачені фрукти.

 

 

Майстри-умільці рідного краю

Людина по своїй природі прагне краси. Вона з давніх-давен оздоблювала своє житло, одяг та предмети побуту. Багато красивих речей можна створити з різноманітних матеріалів, маючи бажання, золоті руки і фантазію.

Творчі люди ніколи не зупиняються на досягнутому, постійно знаходять  способи  вираження свого таланту. Безперечно,    творча діяльність для таких людей – своєрідна життєва енергія, яка може змінити не тільки їх самих, а й навколишній світ, роблячи його світлішим та прекраснішим. Саме про таких людей, які проживають у нашому мальовничому селі Дорогинка, Ічнянського району, ми розповімо у своїй роботі «Майстри-умільці рідного краю».

 

 

 

Микола  Петрович Резвін

 

Знайомтесь, це –  Микола  Петрович Резвін. Він вважає, що виховувати дітей, онуків потрібно тільки в атмосфері затишку та радості, і тому робить все для того, щоб його сім’я завжди відчувала себе щасливою.

Першим зустрічає  гостей біля будинку ось цей чудернацький дідуган. Ідею  підказала сама природа. Достатньо уважно придивитися до якогось пенька, зрізати зайве, прикріпити потрібне, одягнути капелюха – і готова нова диковинна фігурка, з характером та харизмою, яка піднімає настрій.

 

Різноманітність форм, дивовижну пластичність і простір для фантазії дарує лозоплетіння.

Микола Петрович займається плетенням з лози красивих, зручних у використанні крісел-качалок. Його творінням захоплюються його знайомі, друзі, родичі. Та що там захоплюються, користуються із задоволенням!

Ми познайомилися з процесом «окорування»  лози, яким уже володіє його онук  Костик, розглянули спеціальні пристрої  для виготовлення крісел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Найкращий матеріал для роботи – вербові гілки. Знайти матеріал не важко, треба тільки прогулятися довкола  річки. На думку Миколи Петровича, з  досвідом приходить уміння підібрати найбільш придатний для плетіння матеріал  потрібного розміру і кольору. Лозу він бере саму молоду (річний приріст). Вибравши гілку, намотує її на кулак – вона повинна зігнутися і не зламатися. Сезон «полювання» за лозою – період з жовтня по  березень. Якщо потрібні гілки яскравих кольорів, збирає їх після  або під час морозів, наприклад, у січні.

Головне в підготовці гілок – ретельна сушка протягом 2-3-х неділь. Висушені заготовки перед самою роботою  майстер кладе у воду на 3-4 години. Коли вони вдосталь намокнуть, загортає у вологий рушник  і виймає перед самим плетінням. Не можна тримати  гілки  у рушнику  дуже довго: вони можуть стати липкими й клейкими. Плести можна й свіжою лозою. Із таких гілок вироби  виходять більш природного кольору.  Вироби покриває лаком – це скріплює і зберігає колір.

Микола Петрович поділився своїми секретами з підготовки сировини. Можна обчухрати кору, а стебло сушити, доки воно не змінить колір. Інший варіант – прокип’ятити гілки, не відділяючи кору, яка стане прикрасою для плетених виробів. При такому обробітку гілки стають темними, але більш гладенькими і еластичними. Щоб отримати світлий колір, потрібно покласти сировину на зиму у воду, а весною зняти кору.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Щоб онукам було зручно сидіти та гратись, змайстрував для них невисокі стільчики.

 

Привабливо виглядає клумба біля будинку, яка огороджена плетеною з лози лісою.

 

 Інтер’єр кімнати прикрашений  власноруч виготовленими сувенірами.

Андрій Максимович Боровик

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Андрій Максимович Боровик кожну  вільну хвилину присвячує своєму хобі – різьбленню по дереву. Годинники, стільці, дзеркала, шафи – ось далеко не весь перелік речей, які створюють неповторний комфорт  в побуті і є  цікавими елементами інтер’єру його будинку. Роботу майстер починає з ескізів: робить декілька начерків нової задумки і тільки потім приступає до її виготовлення.

Не обов’язково їхати в Київ, щоб потрапити  до  Софіївського та Андріївського соборів. Андрій Максимович «збудував» їх вдома.    Задумка композицій – передати людям атмосферу православних свят. Кожен в змозі, приклавши небагато зусиль та терпіння, побудувати маленький храм. Матеріали, з яких вони виготовлені, доступні: сірники, виточені дерев’яні елементи, фольга.

 

Відчуваючи потяг до краси,  майстер  прагне  орнаментувати вироби чи окремі деталі будов. Наприклад, наличники вікон прикрашає різьбою.

 Різьбою, випилюванням, фарбуванням орнаментував  дуги,  стінки возів і саней та багато інших виробів.

Із дерева та фанери чого тільки не  зробиш! Наприклад, прямо на фасаді Андрій Максимович  розмістив прикрасу «Лелеки», нехай приносять щастя в хату і радують перехожих.

 

Деревина звукопровідна, тому її використовують для виготовлення духових, струнних і смичкових інструментів. Скрипки майстер виготовляє за власною технологію та охоче на них грає.  До речі, Андрій Максимович має унікальний музичний слух і  володіє грою на  багатьох музичних інструментах.

 

 

 

 

 

 

Своїм досвідом роботи з деревиною  поділився з нами.

Перед різьбою деревину без сучків важливо правильно підготувати. Для різьби по світлій деревині поверхню достатньо простругати  рубанком. Для темного фону дощечку потрібно затонувати. Для  блискучої поверхні – полакувати  чорним лаком.

Темну, рівномірно затоновану поверхню під різьблення можна підготувати  і по-іншому. Обстругану заготовку протирають  рідким розчином столярного клею, або клею  ПВА.  Після висихання шліфують поверхню  мілким  наждачним папером  і знову покривають  клеєм.  Повторне шліфування  дає можливість чорній туші накладатися на підготовлену поверхню рівномірно. Висушену туш закріпляють лаком. Для тонування використовують найрізноманітніші барвники: туш, гуаш, темперу, акварель, анілінові фарби, різні морілки,  марганцево-кислий калій.

Особлива пристрасть майстра – годинники.

 

Василь  Володимирович  Ільченко

 

 

 

 

 

 

 

 

Скільки всього можна зробити своїми  руками! Такі речі не тільки прикрашають дім, а й роблять його затишнішим і теплішим. Почесне місце  на стінах квартири зайняли роботи Василя  Володимировича  Ільченка.   Любов до різьблення по дереву  успадкував від свого батька.

 

 

 

 

Роботи майстра змогли б прикрасити  будь-яку виставку декоративно-прикладного мистецтва народних умільців України.

 

 

 

 

Володимир Миколайович Кузьменк
о

Володимир Миколайович Кузьменко,  колишній вчитель трудового навчання та   фізики, – справжній народний умілець! Всі предмети, створені його руками, надійні, практичні та вишукані. Кухонні столики, табуретки, наличники вікон та інші предмети побуту викликають захоплення. Після виходу на пенсію з’явилося багато часу, який можна використати  на улюблену справу. Ми запропонували Володимиру Миколайовичу провести майстер-клас по виготовленню виробів  за допомогою токарного станка по дереву.

 

 

 

 

Микола Федорович Скалацький

 

 

 

 

 

 

 

В нашому селі багато чоловіків займаються старовинним ремеслом – плетенням із лози корзин для домашнього господарства. З одним з них ми познайомилися в ході пошукової роботи.   Це Микола Федорович Скалацький, який у свої 82 роки ні хвилини не сидить на місці.  «Рух – це життя!» - впевнений Микола Федорович. Здавалося б, все що можливо, уже зроблено, лягай на диван, включай телевізор і насолоджуйся відпочинком. Але ні, з ранку до вечора він працює  по господарству та  займається улюбленою справою – плетенням корзин із лози. На своєму віку  не одну сотню виплів.

Також навчає цьому онуків – Сергія та  Максима, щоб не забулося ремесло,  в житті завжди пригодиться. 

 

  

 

 

 

 

 

 

Катерина Махтіївна Скалацька

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Майстринею вишивки можна назвати Катерину Махтіївну Скалацьку, яку в молоді роки називали  найкращою вишивальницею на селі. Вперше голку взяла ще в дитинстві. Навчилася вишивати хрестиком та гладдю  серветки, рушники, скатертини, наволочки, сорочки, ікони. Все придане  на весілля  готувала сама.  За довгі роки помітила, що коли вишиваєш, особливо ікони, наповнюєшся якоюсь невідомою силою, яка знімає втому, лікує душу. Катерині Махтіївні зараз 80 років. Недарма в народі говорять: «Хто довго вишиває, той старості не помічає, хвороб не знає і молодо виглядає». 

 

 

 

 

Наталія Петрівна Куник

 

 

 

 

 

 

 

 

Що ми відчуваємо, коли любуємося деревами і квітами? Одні в цей час відпочивають, забувши про втому і турботи, інші задаються питаннями, як їх вирощувати, а  Наталія Петрівна Куник уважно розглядає кожен листочок і пелюстку, щоб повторити їх у бісері.

Заняття бісером -  це захопливий вид мистецтва, яким  Наталія Петрівна займається п’ять років, виготовляє роботи за схемами  в книгах і журналах, але придержується їх не завжди, часто добавляє щось своє, проявляючи неабиякий талант та фантазію. Бісероплетінням захопила і свою рідню – маму, доньку Тетяну та навіть син Іван цікавиться маминою роботою. Так що скоро можна чекати нових бісерних чудес – уже від всієї сім’ї Куник.

 

 

 

 

Скалацька Олена Михайлівна

Скалацька Олена Михайлівна – вчитель образотворчого мистецтва та керівник гуртка «Весела палітра».  На  уроках  та в гуртковій роботі практикую творчі проекти, яких уже зібралося доволі багато. Дітей знайомлю з видами декоративного  мистецтва,  з витоками народної творчості, зацікавлюю їх різноманітними техніками виконання.

Одним із найпоширеніших видів декоративно-прикладного мистецтва в багатьох народів, у тому числі й слов’янських, є традиція розписувати яйця до найбільшого весняного свята – Великодня.

Звичайно, хто ж  не хоче навчитися писати чудові писанки, щоб на Великдень подарувати своїм родичам та  знайомим?

На уроках  образотворчого мистецтва ми познайомилися з технологією розпису яєць воском, із задоволенням розписали їх – нехай нагадують нам про світле і радісне свято!

 

 

 

 

 

 

 

 

Здавна наші предки малювали на дерев’яних поверхнях різноманітні візерунки. Адже розпис по дереву чудово виглядає і на сільському лиштві, і на кухонному дерев’яному начинні, він доречний і в інтер’єрі житлових приміщень. Це досить стара, але все ще цілком актуальна техніка виготовлення декоративних об'єктів. Для цього потрібно, крім пензлів і фарб, зовсім небагато – більшість з необхідних речей можна виявити у себе вдома. Та для засвоєння техніки  розпису необхідно оволодіти чотирма типами мазка, традиційна назва яких «гребінчик», «зернятко», «горішок» та «перехідний мазок».

Основним інструментом для розпису по дереву слугують пензлі. Для тонких мазків виготовляють пензлі із котячої шерсті, так звані «кошачки».

Готовий і висохлий шедевр рекомендується покрити лаком для довговічності.  Після висихання лаку розмальованим виробом можна користуватися із задоволенням.

 

 

 

 

 

         Працюючи над творчими проектами, сподіваюся, що діти стануть більш активними, відкритими, вільними в самовираженні, відкриють для себе нові можливості. Для дітей це захоплююча, цікава справа з відчутним результатом, який радує душу. Адже дитяча робота – це головна відповідь, для якої учень мобілізує всі свої внутрішні сили. Це кінцевий продукт дитячої творчості, якому я завжди стараюся знайти практичне застосування: це і оздоблення свят,  прикрашення інтер’єру школи, виставка дитячої творчості, сувеніри, готові вироби для шкільної благодійної ярмарки, кошти від якої йдуть на лікування хлопчика-земляка в Іспанію.

Висновок

 Ми познайомили вас з чудовими, талановитими, працелюбними людьми нашого села,  яких, незважаючи на різні професії, вік, об’єднує одне – захоплення улюбленою творчою справою,  людьми, які мають творчі натури та золоті руки.   Задумок у майстрів-умільців ще багато, є де розгулятися багатій уяві. Адже вона, як і творчість, не знає меж!

Наша пошукова робота була спрямована на набуття  нових знань у галузі українського народного мистецтва у тісному зв’язку з реальною життєвою практикою, формування спеціальних умінь і навичок за допомогою навчального пошуку, а також залучення до активного пізнавального процесу, здійснення збору необхідної інформації, розвиток уміння робити висновки, аналізувати свою діяльність. 

Результати пошукової роботи,  зацікавленість під час підготовки та звіту довели доцільність проведення цього заходу. Діти   удосконалили навички користування довідковими матеріалами, книгами та журналами, пошуку в  Інтернеті. Із зацікавленням виконували конкретні доручення, творчо працювали самостійно, виконували посильні і доступні завдання, познайомилися з цікавими людьми, перейняли їх досвід,  застосували на практиці. Перегляд учнівської презентації  наповнює душі маленьких  громадян  гордістю за своїх односельців та надихає до творчості. 

Я дивлюсь на моїх вихованців і  бачу результати своєї роботи. Радію, що вони вміють фантазувати і творити прекрасне, зможуть застосувати вміння та навички у майбутньому.