Проект "Мистецтво пензля в Шевченковому краї"

Про матеріал

Щасливо і заможно живуть нащадки Тараса. Пам'ять про геніального земляка, його творча спадщина – невід'ємна частина їх багатого і змістовного духовного життя. Досить сказати, що в селі діють три художні самодіяльні колективи, яким присвоєно високе звання народних. Це театр, хорова капела і агітаційно-художня бригада при сільському Будинку культури. Увагою й турботою оточені пам'ятні місця, пов'язані з ім'ям Т.Г.Шевченка. Квітне талантами батьківщина поета.

Перегляд файлу

Шевченківська спеціалізована загальноосвітня школа-інтернат

з поглибленим вивченням предметів гуманітарно-естетичного профілю

Черкаської обласної ради

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

О.Д. Грицай,

вчитель бандури та вокалу,

керівник  зразкового

ансамблю бандуристів „Срібні

струни”,  вчитель вищої

категорії,  вчитель-методист

 

 

 

 

 

 

 

 

Іван Онисимович Кулик

Іван Онисимович Кулик - художник, член Національної спілки художників України з 1960 року. Народився в с. Моринці Черкаської області. Закінчив Київський державний художній інститут у 1955 році. Брав участь у всеукраїнських, обласних та персональних художніх виставках. Основні твори: «Перший сніг в Карпатах» (1960), «Село Моринці» (1961), «Рідна Черкащина» (1969), «Композитор К. Стеценко» (1981), «Батьківщина Кобзаря. Центр села Моринці» (1985). Твори зберігаються в музеях України та приватних колекціях. Близько 40-ка років плідно працював в українському станковому живопису Іван Онисимович Кулик. У його творчому доробку епічні полотна,   що   тяжіють   своєю   філософською   тематикою   до монументальності, а поряд з ними - портрети, побутові картини, пейзажі, натюрморти. У кожному з цих жанрів художник засвідчив свій непересічний талант.

Іван Онисимович народився в селі Моринці 1923 року. Настільною книгою в хатах тут поряд з Біблією був „Кобзар" Т.Г.Шевченка. Ще із самого малечку хлопець познайомився з творами геніального земляка-односельця. Полум'яне, правдиве слово Тараса глибоко запало в душу. З прочитаного виникали дивні образи, які хотілося намалювати олівцем, фарбами. Школа, потім Київський художній інститут, який закінчив у 1955 році. Навчався в класі видатного художника України К.Д.Трохименка. Від свого вчителя перейняв любов до села, до рідної природи. Перші роботи датовані ще початком 50-х років і присвячені рідному селу - Моринцям.

 Після інституту Іван Кулик потрапляє на роботу в м. Станіслав (нині Івано-Франківськ). Спілкування з давньою і самобутньою культурою Гуцульщини, її талановитими людьми збагатили художника. Його живопис все більше вражає своєю безпосередністю. Пейзажі Прикарпаття «Молоді смереки», «Карпати», «Костел в Городенках", інші твори  визначаються  майстерною  композицією,  сміливістю  технічного виконання.

З 1966 року живе і працює в Черкасах. Його живопис змінюється в бік насиченої передачі кольору, лаконічного образного бачення. Мотиви тихих вулиць, ностальгічних приватних будинків з повільним плином життя - це все історія. Саме таким сприймається рідне місто в полотнах „Спуск до Черкаського моря", „Старі Черкаси", „Вдалині новобудови  Черкас".

За роки наполегливої роботи в мистецтві Іван Кулик створив чималу галерею портретів діячів нашої культури,  подвижників духу Українського народу: Т.Г.Шевченка („Т.Шевченко. Роздуми"), Г.Сковороди, І.Нечуй-Левицького,    І.Козловського,    В.Стуса,  В.Симоненка, О.Довженка.

Головна сила Куликового пензля - українське село. Він знав українське село і змальовував його без індустріальних новин. Село – це село з його далекими стежками, солом'яними стріхами, мовчазними церквами, не завжди веселими людьми.

«Я виходець з села, вся моя творчість - сільська тематика. Можна сказати, що я живу  коли буваю в селі і малюю українські хатки, ставки, поля, луки... Люблю малювати сільських людей, в основному похилого віку ( «Портрет ветерана»), їхнє обличчя, руки - це географія тяжкої праці», - зізнався митець. Ще в 60-х роках народився образ української хати:

 

Дивився на стіну і розрізняв пори року:

Була стін а білою - літо,

Була стіна білою - зима.

Лиш біле, лиш протилежне темряві,

    Як біле чоло української хати.      

  (В.Голобородько «Біла хата»)

Іван Кулик зробив все можливе, щоб не запалась по ній пам'ять у наступних поколіннях. Ось ви бачите в багатьох творах ним зображена біленька чепурна сільська хата: «Цибуля», «Зимовий пейзаж», «Похмурий день», «Хата», «Зимове село», «Ціпу, ціпу, курчаточка».

Коли в серпні 1960 року на з'їзді художників України було сказано, що хата - то вчорашній день українського села, що треба дивитися в перспективу і зображувати село на кшталт агроміста, художник не витримав - виступив на захист білостінного правічного дива.

Впродовж п'ятнадцяти років він був відлучений від Спілки художників. Це були важкі роки для Івана Кулика. Років зо два після виключення не міг взяти пензля до рук. Та спасла лірична натура митця - потягло у поле. Працював „ дармограєм", не на замовлення, а для душі. Природа, можна сказати, вилікувала художника. Найбільший талант живописця, цікавого колориста проявився у пейзажах. Кожен з його кращих творів - „Осінні береги", „Літня спека", „Соснівка",  „Одеса -Аркадія" відзначаються свіжою композицією, створює особливий ліричний настрій у глядача. У пейзажах змальовані різні пори року :„Літній пейзаж" , „Два дубки". Особливо багато зимових, вирішених в сріблясто - блакитній гамі - „На краю села", „Зима, ставок" , „Зимовий пейзаж".

Іван Кулик умів поетизувати соняшники, в його полотнах вони стоять струнко, гордовито тримають на „м'язистих в'язах чорні достигаючі голови", гарбузи, що   підставляють сонцю свої жовтогарячі боки, звичайна цибуля ( „ Цибуля").

Його пейзажі грають барвами, кольори чисті, мажорні, мазок м’який, трепетний, імпресіоністичний. Ряд картин свідчить, що Іван Онисимович заявив про себе і як тонкий майстер натюрморту (“Цикламен”, “Безсмертники”, “Натюрморт з польовими квітами”).

Творча спадщина майстра налічує більше 5-ти сот (500) творів. Людина надзвичайно щедрої вдачі, Іван Кулик подарував людям 256 картин. В 1967 році 100 картин подарував рідному селу - Моринці, а згідно його заповіту 50 робіт передано в нашу школу дружиною художника Луїзою Макарівною. Тепер ці картини милують око кожного, хто заходить до актової зали.

Іван Онисимович учасник багатьох Всеукраїнських та обласних художніх виставок, твори його зберігаються в приватних колекціях та музеях Німеччини, Канади, США, в багатьох музеях України.

Іван Кулик ніколи не був модним художником, але він був і буде сучасним, висвітлюючи своїми картинами чисту, довірливу любов до природи, України, її людей та історії.

Це була людина надзвичайної вдачі. 256 робіт було подаровано людям, з них 50 робіт – нашій школі мистецького напрямку, які допомагають виховувати естетичні смаки в учнів.  Іван Кулик – це воістину великий син свого народу.

 (Присвячено відомому художнику Івану Онисимовичу Кулику)

 

                 Усе було відчуто й пережито

                 Душею й серцем, фарбою й мазком:

Копия PA110077                 Сині волошки в попелястім житі,

                 Село зимове, вквітчане сніжком,

 

                 Премудрий погляд Нечуя над Россю,

                 І Симоненків крок у майбуття.

                 Усе з любов’ю щиро обнялося.

                 Всі в пошуках щасливого життя.

 

          І Ваший шлях, Онисимовичу, з ними.

          Вкраїну Ви любили з юних літ.

          Ви з Моринців Шевченків образ зримий

                 Несли. Ви малювали правди світ.

 

                 Світ чесності, і совісті, й горіння

                 Ви не міняли на підкупність сурм.

                 Мабуть таки Шевченківське коріння

                 В сто раз сильніше Суслівських тортур.

 

                 Хай Ваший образ завжди квітне з нами,

                 Кожна картина до добра гука.

                 У соняхах, у веснах сонцегранних

                 Нам голубіють очі Кулика.

            Микола Борщ, 01. 07. 2002р.

 

 

 

PA170060

Микола Степанович Терещенко

Доля Миколи Степановича Терещенка - це доля тисяч українців, дитинство і юність яких були обпечені страшною війною 1941-1945 рр. Сільська дитина, він виростав серед краси української природи та добрих серцем, трудолюбивих хліборобів. Змалечку був спостережливим, допитливим, змалечку проявився у нього талант до мистецтва. Дивував однолітків і дорослих своїми малюнками, гарним соковитим співом. Жаль тільки, що в часи голодовок, передвоєний період не було кому займатись цією дитиною, шліфувати  її талант. А коли прийшла війна, не стало можливості і тієї, що була. В  1944 р. забрали Миколу в армію. Служив 7 років при міністерстві морської авіації.  У вільні  хвилини сідав до улюбленої справи, малював. Відпускали  його  і  на  етюди,  і  відвідати  картинні  галереї,  виставки робіт художників. Хлопця  запримітили добрі люди,  побачивши роботу хлопця на виставці художніх робіт військовослужбовців, порадили ходити до художньої студії. І знову кожна вільна хвилинка була присвячена малюванню, навчанню у вечірній школі.  Після армії повернувся на Черкащину, працював першим секретарем райкому комсомолу, інструктором райкому партії, парторгом, головою колгоспу. Маючи вищу педагогічну освіту, працював заступником директора школи, директором школи.                                                                                                                                                                                                                                                              

Робота потребувала повної віддачі сил, вільного часу практично не залишалось, але Микола Степанович з живописом не розставався, а ввечері ще й співав у сільській хоровій капелі.

 

 

 

 

 

 

„Приїжджайте частіше додому”

 

Картини вдома довго не затримувались, він щедро дарував їх друзям, гостям Шевченкового краю.   Картини виставлялись на    районних,   обласних   виставках   робіт   художників Черкащини. І зараз його роботи прикрашають домівки, квартири в м. Києві, Черкасах, в нашому Шевченковому краї. Їх можна побачити в приміщені місцевого коледжу, школи-інтернату, Будищанського будинку престарілих. Картини Миколи Степановича ще багато років милуватимуть очі тих, хто буде зупинятись біля них.

        Закоханий Микола Степанович у рідну українську природу, над усе любить ставки, озера, левади. Тому й не дивно, що в кожній його картині милує око голубе, в білястих хмариночках небо, віддзеркалює те небо голубизну Шевченківських, Будищанських ставків. Як і Тарас Шевченко, який  любив український степ, пшеничне поле,  закоханий в те поле і Микола Терещенко. Микола Степанович не продав за свій вік жодної картини. Він дарує їх людям, а разом з картинами і свою любов до людей. Це чудово, що володіння пензлем передав Микола Степанович і своїй дочці Оксані, і внукові Віталію.  Віталій навчався в Шевченківській спеціалізованій школі-інтернаті 11 років, в цьому році 2007р., закінчив школу, де вчився малювати, танцювати, де розвивав дар Божий до образотворчого мистецтва. А з вересня 2007 р. став студентом Київського національного драматичного університету імені Карпенка-Карого факультету режисури мультиплікаційних фільмів. Це чудово, коли з покоління в покоління передається любов до рідного краю, до Батьківщини через картини, через пісні, витвори людського розуму і рук.

Л.Д.Терещенко,

директор Шевченківської спеціалізованої

загальноосвітньої школи-інтернату,

Заслужений працівник освіти України,

Відмінник освіти, лауреат премії

 імені народного вчителя О. Захаренка

 

Відгуки про перегляд персональної виставки

Миколи Степановича Терещенка

 

04 жовтня 2007 року   у виставковому залі музею Т. Шевченка в с. Шевченковому відбулася презентація персональної виставки художника Миколи Степановича Терещенка.

Гаврильченко Т.В. – вчитель образотворчого мистецтва

 Шевченківської  спеціалізованої школи-інтернату

 4 жовтня учні 6-го та 7-го класів відвідали виставку художніх робіт Миколи Степановича Терещенка, що демонструвалася в музеї-заповіднику «Батьківщина Тараса Шевченка». Діти, затамувавши подих, вдивлялися у пейзажі рідного краю. Зачарувала їх висока небесна блакить і глибока далина простору. Стільки сонця і неба змогла передати у своїх роботах людина, яка душею, всім серцем любить рідну землю. Відчувається, що стихія автора – небо і вода. Дуже багато намальовано ставків, річок, у яких, як у дзеркалі відбиваються дерева і трави. І не просто відбиваються, вони чарують нас своєю справжністю.

Любить Микола Степанович українське село. Скільки сільських пейзажів ним змальовано, багато сюжетних робіт зображено художником. Надихають на роздуми картини «Сон», «Приїжджайте частіше додому», «Думи мої, думи». На виставці показані роботи, виконані в різні роки. Автор працює в техніці акварелі та олійних фарб.

Приємно було дивитися, як хлопчик (учень), ніби зачарований, стояв біля акварелі і не міг відвести погляду. «Та це ж у нас намальовано. Ось річка, ось берізка, правда, вона стала більшою, а он, за горбом – бабусина хата...»

 Картини, пейзажі, акварелі Миколи Степановича залишаються  в пам`яті учнів, надихають їх на нові творчі роботи. Про це красномовно говорять і їхні відгуки.

Демченко Юлія - учениця 7 класу

Шевченківської спеціалізованої школи-інтернату

Я із задоволенням переглядала виставку. Найбільше мене вразили картини «Будищанські ставки» і «На долині туман». Я хочу більше дізнатися про техніку виконання таких картин. Микола Степанович  дуже гарно зображає природу, воду. Я помітила, що майже на кожному малюнку – вода і це прекрасно. Я бажаю художнику щастя, натхнення і вдалої творчості.

Олійник Л.В. - вчитель образотворчого мистецтва

 Шевченківської  спеціалізованої школи-інтернату

У його пейзажах ми пізнаємо світ у всій його  різноманітності. Відповідно морально-естетичним проблемам  часу у пейзажах Миколи Терещенка розкривається уявлення про красу світу і духовне багатство сучасника, відображається широкий діапазон людських почуттів, його взаємовідносин з навколишнім світом. Усі роботи відрізняються своєрідністю і індивідуальністю та багатством живописної форми.

Художник знаходить новизну художніх вражень, поетичних образів, і доносить до глядача свій погляд про прекрасне. Особливе місце відведено земляку і генію народу Т.Г. Шевченку. То малий Тарас летить по небу, над рідним краєм, то вже як образ з потойбічного світу, пливе у золотавих хмарах над українським полем. Тож з великою любов`ю намагається художник відтворити образ рідної землі.. Безумовно твори художника –аматора Миколи Степановича Терещенка знаходять відгук у душах людей, збагачують їх тонкими та глибокими почуттями. Його манера письма притягує глядачів тією ж щирістю у відтворенні духовного світу людини, як ми це відчуваємо у шедеврах старих майстрів. Кожна людина – це світ. А якщо він  ще й художник, то й творець світів.

Глушко Ліліяучениця 11 класу

Шевченківської спеціалізованої школи-інтернат

Завітавши до музею Т.Г. Шевченка, я була дійсно вражена надзвичайною виставкою Миколи Степановича. Переглядаючи картини, важко було повірити, що ця людина ніде не навчалася  малярському мистецтву. Кожна робота привертає до себе увагу своєю надзвичайністю, оригінальністю, а також індивідуальністю.

 На цій виставці я побувала  втретє, і кожного разу я помічаю щось нове і беру для себе багато  корисного. Мене зацікавило, що в  роботах помітно легкі прояви туману. Також дивує безмежна уява, бо написати картину з пісні потрібно мати великий талант. Я щиро вдячна за таку прекрасну виставку та ваш неосяжний талант. Здоров`я Вам, терпіння та натхнення у нелегкій творчій роботі.

Стовповенко Л. О. – учитель образотворчого мистецтва

 Шевченківської спеціалізованої школи-інтернату 

На персональній виставці художніх робіт художника - аматора було представлено ряд творчих робіт виконаних в техніці полотно, масло та акварель. Серед них найбільш хотілось би відмітити такі: Т. Г. Шевченка „Сон", С. Шевченкове „Панський ставок" 195' р. „Шевченкове озеро близько с. Будище, Гупалівщина", „Будищанські ставки" 1975 р. „Хмара над українським степом", „Україна. Степи - озера" 2005 р. „Береги річки Тікич". „Донечка - Оксанка" (виконані в техніці олійного живопису). Роботи досить цікаві, творчі, живописні, привертають погляд глядачів своєю реалістичністю в одних роботах (С. Шевченкове „Панський ставок"), і фантастичністю в інших(Т. Г. Шевченка „Сон"). Техніка виконання своєрідна. Деякі роботи виконані широким, виразним мазком („Донечка - Оксанка"), а деякі згладженим, майже не помітним (С. Шевченкове „Панський ставок").

Також привернули увагу творчі роботи виконані аквареллю: с. Байбузи Черкаського району; с. Будище, Черкаського району; с. Мошногір'я, Черкаського району; с. Шевченкове „Громадський ставок"; „Околиці Моршина"; „Три явори", Моринці; „На березі Азовського моря".   Вони дуже цікаві своєю технікою виконання та ефектами, які можна виконати тільки акварельними фарбами. Твори прозорі, легкі та живописні, в них присутня плановість та простір, цікавий колорит.

Відвідувачі виставки, учні 5-10 класів, відкликаються про неї дуже позитивно. Проаналізувавши роботи, можна сказати, що художні твори композиційно зкомпоновані вірно, сприймаються цілісно, всі роботи живописні, виконані на високому рівні, реалістично, в будь - який час актуальні та здатні прикрасити будь - який інтер'єр.

Грицай О.Д. – заступник директора 

Шевченківської спеціалізованої школи-інтернату

Як приємно відвідувати   чудові заходи, які проходять в нашому  заповіднику «Батьківщина Т.Шевченка». Неодноразово була присутня на цих заходах. Це і персональна виставка художніх робіт вчителя Шевченківської спеціалізованої школи –інтернат Анатолія Олексійовича Савченка, це і персональна виставка художніх робіт учениці нашої школи Лілії Глушко. І от нещодавно ще один такий приємний візит до заповідника. Це вже персональна виставка художніх робіт   нашого художника  Миколи Степановича Терещенка.

Відвідавши  виставку, і познайомившись з творчістю Миколи  Степановича була приємно вражена. Які ж чудові роботи. Вражають всі картини. Ніколи не задумуєшся над тим, яка ж прекрасна наша природа, і коли бачиш цю красу на картині, тоді уявляєш, скільки ми втрачаємо, коли не бачимо живу  природу. Микола Степанович вдало передав свою любов до природи, до рідного краю. Дійсно, по його роботам можна вивчати географію рідного краю, адже тут і Байбузи, Будище, Мошногір`я Черкаського району, Моршин, Моринці, Будище Звенигородського району, берег Азовського моря. Мене дуже вразили картини  «Приїздіть частіше додому» та «Донечка – Оксанка».

Хочеться ще і ще передивлятися  ці живописні роботи Миколи Степановича Терещенка, адже вони додають  сили, натхнення, творчості. То ж щасти  Вам, Миколо Степановичу, творчості, наснаги в роботі та нових прекрасних робіт!

 

Изображение 052

Микола Михайлович Дойнеко

Травневим 28 днем 1957 року народився Микола у селі Шевченкове, рідному і знаному селі Тараса Шевченка. Змалку цікавили його сільські краєвиди, урочища, левади, Гупалівщина з плесом озера. Неодноразово  з-під пензля вони розміщувалися у фарбах на аркушах паперу. Малював, але соромився поділитися із кимось отим потаємним, до чого прагнула дитяча душа. По закінченні  школи робота в геологорозвідці м. Звенигородки. У  вільний час  знову руки тяглись до пензля. А 1975 р. – призов до лав Армії. Повернення додому та зустріч з односельцями, які своєю доброю порадою, щирою підтримкою дали зрозуміти Миколі Михайловичу, що талант у нього є  і не тільки до малювання. 

Цікаві світлини з краєвидами рідного села, батьківська садиба Кобзаря, приміщення музею з Миколиної хати  потрапили до альбомів односельців. Потім почав пильніше придивлятись до коріння, сучків, зрізів різних порід дерев, і одна за одною почали з’являтися унікальні роботи на Шевченківську тематику. А скільки їх потрапило до Австралії, Канади, США, Франції, Німеччини, Росії, Польщі. Сувеніри М. Дойнеко є у приватних колекціях, портрети Кобзаря прикрашають аудиторії навчальних закладів України.

Талант Миколи Дойнеки

Зміст життя

Спочатку він прихилився до музики: марив нею днями і ночами. Грав на гітарі і, здавалося, більшої втіхи не знатиме його душа. Але вона терпляче шукала свого і спокійно чекала, коли свідомість Миколи  заполонить інша любов – до декоративно-прикладного мистецтва. І вона прийшла: наче й непрохана, але й жадана.

Позиченими в сусіда різцями на примітивній фанері брався за творчість . І лебеді кохання, котрі надіслав дівчині, простелили стежку в світ його майстерності.

Мабуть то така земля Керелівська, що надихає творчістю і родить таланти – самобутні, незрівнянні. Не навчаючись у художній школі, не беручи уроків у справжніх майстрів, Микола Дойнеко плекав свій талант сам. А, може, й навпаки: талант творив його, як майстра. Адже має за плечима тільки вісім класів сільської школи, і доля не приручила його до якоїсь спеціальності.  Неординарна, свободолюби ва натура  хлопця шукала себе скрізь і всяк  - та не знаходила. Усе було не так, ніщо не могло заповнити прогалину в душі – саме ту, яка тримала б життя, його у житті. Та вже під тридцять вона поманила  за собою – ніжно й таємниче, як незнана дівчина. І з тих пір мистецтво не тільки заволоділо Миколою, а я змінило всі його прагнення, стало змістом життя.

Карма

Копия Изображение 047І чому саме Шевченківська тематика – головна течія його творчості? Не раз задумувався над цим і сам майстер. Ніякої конкретної відповіді не знаходив. Напевне, карма.

 А як же? Живучи на такій славетній землі, ступаючи стежками Генія народу і не долучитись до його творчості!

Коли переглядаєш доробок Миколи Дойнеко, що зберігається у музеї Т.Шевченка, у його з великим Поетом рідному селі, наче гортаєш Шевченків „Кобзар” в декоративних ілюстраціях, що надихають знову перечитати  Тарасові рядки.

Удома ж у Миколи Михайловича виріб тримається, поки ще не довершений, якщо й устигне майстер почепити його на стіні  свого „Офісу” (це маленька кімнатка, де і відпочиває він, і працює), то скоро неодмінно хтось вподобає і знову цвяшок вільний .

Важко відірвати погляд від краси: коли із сухого сірого дерева оживає життя – та неповторна мить, котру уміє затримати своїм задумом і вродженою вправністю пальців справжній художник.

На портреті – Тарас

Чималу частину творчого доробку Миколи Дойнеко займають портрети Т.Г.Шевченка. Із щирими і добрими очима зображає його земляк. Такими ж очима дивиться він на нас із стін кабінетів сільського голови та директора коледжу, що в селі Шевченковому, мудро дивиться він і зі стін робочих кабінетів районних керівників...

Десятки їх подорожують світом: як пам’ять про Шевченка зберігають їх і в офісах, і в затишних оселях шанувальників таланту   Кобзаря в Італії, в  Голландії, у Штатах... А скількох адрес він не знає...

У дарунок від святої Шевченкової землі отримали їх і народні депутати, що мали нагоду вклонитися пам’яті поета в його рідному краї. Свого часу вручили їх шевченківці  як краплину Кобзаревого духу  Л.М.Кравчуку та Л.Д.Кучмі, В.А.Ющенку,  А.Д.Даниленку, М.Я Онуфрійчуку.  Сувеніри, що народжувалися в руках Дойнеко, дарували, з теплом душі майстра, яе неповторну красу народного мистецтва й іншим поважним гостям Шевченкового краю, ними замиловувала своїх друзів і Шевченківська гімназія, приємною згадкою про відвідування музею Поета в його рідному селі залишаються вони і в туристів.

А чи задумувався з них хоч один: чиїх рук це творіння, чий талант так витончено і образно вміє втілити в безмовний шматок деревини краплину долі Великого Кобзаря?

Здається: все просто

Копия Изображение 009У бур’янах малий Тарас народжував свої перші шедеври. На городі Микола Михайлович творив свої перші картини. Не один із його близьких та знайомих кидав глузливо: „Не береться до серйозної роботи, а малює”. А коли, з часом, майстерність праці не тільки вбирала їхні очі, а в захопленні вищербувала   шматок душі, уста самі вимовляли: „Ти диви, як!” Гарно – сказати мало. Прекрасно. Дивовижно, бо ж не стояв за плечима ніхто. Хіба що десь із глибини років сам великий земляк посилав його долі талану.

Тільки останні п’ятнадцять-двадцять років Микола Михайлович вважає творчими. Працюється йому легко і невимушено саме за північ. Та й, взагалі, Микола з тих, кого примусом не візьмеш. Його душа тягнеться до волі, із чого й черпає він творче натхнення, яке не підкоряється й сну. А відпочинок майстер знаходить в іншому захопленні: теслярує – для себе, для душі. І криниця, що в його подвір’ї, оздоблена його руками.

Миколі ж здається, що все просто, нічого надзвичайного. І ніяковіє. Бо й розказати про себе не має чого. І про творчість свою також. Саме робиться. Твориться не стільки руками, скільки душею, бо передати словами, як зробити одне і не перейти до іншого, йому важко. Керують його руками не знання, як правильно володіти різцем, пензлем, а щось підсвідоме, навіть незрозуміле самому майстрові. Те щось виношується в душі, буває, не один місяць, щоб потім народитися досконалим.

А вже сьогодні, перебираючи музейний фонд, в якому налічується з півсотні робіт Миколи Дойнеко (це єдине місце, де їх можна побачити вкупі), народний умілець сам собі зауважує. Здається, тепер багато чого робив би не так. Із кожним днем – інше бачення світу, інші прагнення, збільшення досвіду і вимог до самого себе. І зростає любов до прикладного мистецтва настільки, що, здається, сам вростає  в цю творчість, яка не завжди дозволяє озиратись назад, а щоразу манить у завтра, де буде дощечка, пропахла свіжістю і таїною лісу, на якій виростатимуть штрих за штрихом, мазок за мазком, від майстерного поруху руки і творчого погляду задумливих очей невблаганні зернята таланту, що зігріваються і зростають у низенькій сільській хатині із вікнами в широкий світ.

 

 

 

 

 

 

http://www.batjkivshhyna-tarasa.com.ua/images/Mytci/Kyrychenko.jpg

Іван Андрійович Кириченко

Іван Андрійович народився в сім’ї колгоспників. З 1948 по 1958 рік навчався в Шевченківській середній школі, потім вступив до Уманського сільськогосподарського інституту.

Малює, пише вірші, дуже любить співати. Ця любов приводить його до сільського Будинку культури, де він починає співати в хорі. 1967 року закінчує курси режисерів самодіяльних драматичних колективів при Черкаському музично-драматичному театрі і деякий час працює в Шевченківському Будинку культури режисером і художником. За цей час поставив п’єси і зіграв у них: „Украдене щастя”, „Всього одне життя”, „Наймичка”, „Фараони”. Бере участь у виступах агітбригади, співає і виступає у складі чоловічого вокального ансамблю.

Уже багато років Іван Андрійович працює викладачем образотворчого мистецтва у Шевченківському НВК. У вільний час любить займатися вирізуванням по дереву – творити красу. Улюблена тема – кобзар, що грає на кобзі та оспівує історичну минувшину України. Кобзар як прообраз Тараса Шевченка, співця українського народу. Як прообраз себе самого, адже Іван Андрійович також чудесно виконує народні пісні та думи, акомпануючи собі на бандурі і зворушуючи своїм співом слухачів.

http://www.batjkivshhyna-tarasa.com.ua/images/Mytci/Kyrychenko%20foto1.jpg

 

Різьба по дереву, робота І.А. Кириченка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

http://www.batjkivshhyna-tarasa.com.ua/images/Mytci/Lyhoshva.jpg

Микола Петрович Лихошва

Микола Петрович народився в селі Гнилець, що належить до Моринської сільської ради Звенигородського району Черкаської області. Він – правнук Тараса Шевченка по брату Микиті в четвертому поколінні.
Потяг до малювання привів його до Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури.

М.Лихошва входить до творчої групи „Рось”, є членом Національної спілки художників України. Художник працює в різних напрямах: портрет, пейзаж, побутовий жанр. У його творчості домінуючою є тема України, наповненої духом вічності, невмирущості нашого народу. Микола Петрович продовжує кращі традиції українського живопису першої половини ХХ століття.

Чільне місце у творчому доробку художника займає Шевченківська тематика, серія робіт живопису і графіки, присвячена відомому земляку, називається „Стежинами малого Тараса”. Виставка цих творів відбулася у Національному заповіднику „Батьківщина Тараса Шевченка” до ювілею великого Кобзаря у 2004 році.

Микола Петрович працює старшим викладачем кафедри художніх основ дизайну  Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука

 

http://www.batjkivshhyna-tarasa.com.ua/images/Mytci/Lyhoshva%20foto2.jpghttp://www.batjkivshhyna-tarasa.com.ua/images/Mytci/Lyhosva%20foto1.jpg

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Живописні роботи Миколи Лихошви

 

 

 

 

З м і с т

 

1. Назавжди твій син, Україно! (Іван  Кулик)…………………..……… ……2

2.Скарби Миколи Терещенка (Микола Терещенко)……………………..5

3.Шевченкіана Миколи Дойнеко (Микола Дойнеко)……………………9

4. Життя у вирі мистецтва (Іван  Кириченко)……………………………….12

5. Стежинами малого Тараса (Микола Лихошва)………………….…….13

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

doc
Додано
14 січня 2018
Переглядів
1051
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку