Проєкт" Творчість І.Я. Франка"

Про матеріал

У даному проєкті детально досліджено життєвий та творчий шлях Івана Яковича Франка.

Перегляд файлу

Конкурсна робота

Проєкт на тему:

« Творчість Івана Яковича Франка »

(Всеукраїнський учнівський

літературно-мистецький конкурс «Стежками Каменяра»)

Виконали

учні 10-А,Б класів:

Зеленко Валентина,Сікач Наталія,

Пукман Марія,Тафійчук Богдан

Кобилецько-Полянський

заклад загальної середньої освіти

І-ІІІ ступенів Великобичківської селищної ради

Керівник проєкту:

вчитель української мови та літератури

Міллер Світлана Степанівна

Грудень 2021 року

Зміст

Вступ.

Основна частина.

Розділ 1. Політична і громадська діяльність Івана Франка.

Розділ 2. Іван Франко як митець і науковець.

Розділ 3. Літературна діяльність Івана Франка.

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ

Вацлав Липинський (цього року виповнилося 139 років від його дня народження) – польський шляхтич. Батьківщина якого – село Затурці на Волині, став основоположником української ідеї про патріотизм.
Слова українського політичного діяча тридцятих років дуже актуальні і сьогодні, бо Україна - ще дуже молода держава.

$C:\Users\user\Desktop\images (6).jpg$

$C:\Users\user\Desktop\images (3).jpg$ $C:\Users\user\Desktop\^EAB362DDD8AEBFBF0A46D1DE0743977F320C8E2BAFF1644F36^pimgpsh_fullsize_distr.jpg$ Дісталась вона нам не у спадок, а була вистраждана довгою запеклою історичною боротьбою наших предків. Боротьбою, як на полі бою, так і словесному, бо саме українська мова, традиції та пісні зберегли націю зі спільним історичним походженням, єдиною мовою, особистим відчуттям «національної ідентичності», колективним усвідомленням своєї єдності, яку дає держава.

$C:\Users\user\Desktop\images (5).jpg$ .

Нація, держава, культура – такі схожі і важливі слова, що становлять собою масову частку духовних цінностей кожного народу. Це непросто слова, бо нація – це культура, культура – це дружба, дружба – це народ, а дружній народ легше переносить всі поразки й розчарування, легше живе і веселіше сприймає перемоги.

$C:\Users\user\Desktop\images (1).jpg$

Українці – вільні козаки, мужні визволителі матінки - України

$C:\Users\user\Desktop\^38469EA61ACB034B36C59B06346C2A235873F6B6AB99736A58^pimgpsh_fullsize_distr.jpg$

Основна частина

Розділ 1. Політична і громадська діяльність Івана Франка

Розповідаючи про державу, українську націю, козаків, ми не можемо не згадати про творчість видатного діяча української культури, Івана Яковича Франка, – вірного сина й патріота свого народу.

Про нього ми переважно пишемо, говоримо, як про українського письменника, поета, перекладача, філософа, навіть економіста… Ми дізнаємося, що Іван Франко був завзятим політиком і творцем першої в Галичині партії європейського зразка, розробляв її програмні документи і досліджував процеси, які проходили в краї. Чимало ідей Франка надзвичайно актуальні сьогодні.

«Франко - школа нашого політичного життя, його уроки», - зауважує Роман Горак. Письменник першим заснував на цих землях партію європейського зразка. Називалася вона радикальна партія. Мала свій електорат, програму і, найважливіше (чого потім не мали інші партії), -у неї був механізм дій. Геніальність Франка полягала в тому, що, знаючи тогочасну конституцію Австро-Угорщини, він знаходив у ній такі ходи, які дозволяли висувати певні питання і проблеми українського характеру. Зокрема, це було питання самостійності України. Партія мала програму- мінімум і програму-максимум. Мінімум — створення Галицької автономної області. Максимум — соборної України, яка б об’єднала всіх українців. Українці західного регіону були рішуче переконані, що є окремим народом і не мають нічого спільного з українцями з Великої України, так само, як і з поляками. Називали себе «русинами», і Франко першим у 1893 році почав замість терміну «руський», «руська» вживати слово «українська», «український». Чи вдавалося радикальній партії перемагати, досягти вирішення конкретних питань в австрійському парламенті?Тогочасні держава й парламент визнавали радикальну партію. Вона брала участь у виборах, офіційно виставляла своїх кандидатів і прагнула створити парламентську фракцію. Вибори тоді проходили на двоступінчатій основі. Спочатку село вибирало представника, а потім він ішов голосувати за конкретного кандидата, на якого діставав «рознарядку». Якби хоч третина українських сіл вибрала кандидатів, які захищали українське питання, тобто погоджувалися з програмою радикальної партії Франка, то, відповідно, можна було б сміливо говорити про парламентську фракцію і ставити питання про створення української автономної області. Але вже в ті часи суспільство хворіло на ті самі біди, які маємо тепер. І тих, хто голосував, і тих, хто висувався в депутати, перекуповували за «ковбасу» (ковбаса чомусь завжди була у нас предметом принади). З’явилося навіть таке поняття, як «хрум». «Хрум» був сильнішим за високі політичні ідеї. Тому тричі (стільки разів радикальна партія брала участь у виборах до австрійського парламенту) її кандидати, у тому числі й Іван Франко, фактично програвали на виборах. Не більше трьох-п’яти депутатів від партії були присутні у парламенті. А самого Франка провалювали на виборах капітально, виробляючи для цього безпрограшний компромат. Першим «гріхом» були атеїстичні погляди письменника (вважатися в ті часи атеїстом було страшним злочином), а другим — його «жидівство». А оскільки Франко був, до того ж, рудий, та ще й мав сумнівне прізвище Франко, з наголосом на першому складі (власне, в українській мові так і мало бути, це вже пізніше, щоб не плутати нашого Франка зі «славнозвісним» генералом Франко, змінили у прізвищі письменника наголос) , то компромату було достатньо. Франко так ніколи й не став депутатом австрійського парламенту. Радикальна партія охоплювала кілька тисяч членів, мала свої друковані органи, партійні осередки були майже в кожному селі. За вісім років свого існування вона провела близько двадцяти з’їздів, на яких приймалися програмні документи, обговорювалися передвиборна тактика, проекти різних законів. Чи ці закони були прийняті - це вже інше питання, принаймні на цьому напрямі партія вела себе дуже активно. Але слід врахувати й те, що вибрані від партії депутати, перебуваючи в парламенті, мали певні привілеї, влада і тоді вміла створити для них привабливе «корито», виховуючи бажання бути керманичем, поводирем народу, гетьманом, лідером, опікуном, керівником (всього Франко нараховував близько тридцяти таких епітетів). До речі, він передбачав усі етапи розвитку партій: спочатку партія росте, потім у ній починає виділятися велика кількість лідерів, а невдовзі вона, як правило, розлітається. Після чергових, третіх виборів і програшу на них радикальної партії в усьому звинуватили Франка як її керівника й головного ідеолога. Дозвинувачувалися до того, що його товариш, співзасновник тієї ж партії, Михайло Павлик оголосив Франка «політичним трупом» і радив назавжди зійти з політичної арени. У 1898 році радикальна партія розпалася, утворивши відразу п’ять різних за орієнтацією невеликих партій. Трохи згодом Іван Франко разом із Михайлом Грушевським намагався створити націонал-демократичну партію, але потім зійшов з політичної арени зовсім. Він бачив за фасадом гасел, високих слів відверте фразерство, намагання влаштовувати свої особисті справи, те, що ми називаємо сьогодні «будувати Україну у власній кишені». Це все було й тоді... І не бачити цього Франко не міг. Тому одним із важливих політичних питань у його розумінні було питання, яким повинен бути політичний лідер. Це турбувало Франка не тільки з огляду на політику, щоденне життя, а й у творчості. Майже всі найбільші поеми, «Похорон», «Іван Вишенський», «Мойсей», порушували цю тему. Письменник шукав правди, сумнівався, роздумував. Найпоказовіша в цьому плані поема «Похорон», написана відразу після третьої поразки на виборах, коли Франка звинуватили в розвалі партії...

Розділ 2. Іван Франко як митець і науковець

Хочеться звернути вашу увагу також на вагомий внесок Івана Франка у розвиток мистецтва і науки. Він увійшов в історію української і світової літератури, як геніальний письменник і визначний діяч визвольного руху. Своєю творчістю і багатогранною літературною і громадською діяльністю він створив цілу епоху в історії української культури і літератури. Франко був не тільки письменником, також великим ученим і публіцистом.

На його художній творчості і громадсько-політичній діяльності позначився вплив ідей марксизму, робітничого руху в Галичині та російського визвольного руху. Значення творчості і суспільно-політичної діяльності Івана Франка виходить за межі України й Росії.

Франко був не тільки поетом, белетристом і драматургом, а й критиком, літературознавцем, фольклористом, істориком, економістом, публіцистом і громадським діячем. Важко взагалі вказати ділянку, в якій би не виявилась творча енергія цього невтомного просвітителя, що жадібно вбирав у себе знання і намагався передати їх своєму народові.

Визначаючи місце Івана Франка у літературному процесі, слід у першу чергу, вказати на те, що після Шевченка він був найвидатнішою постаттю в українській літературі. Франко демократично виступав на захист творчості революційно-демократичних письменників, продовжував і розвивав традиції Т.Г. Шевченка і Марка Вовчка. Разом з Панасом Мирним, Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським, Павлом Грабовським і іншими передовими українськими письменниками, Франко боровся проти реакційних тенденцій в українській літературі, за утвердження матеріалістичної естетики: ідейності, народності і реалізму.

Франко перший в українській літературі реалістично зобразив життя робітничого класу і його боротьбу проти гнобителів, показав нового героя – людину праці, яка стала головним персонажем його поетичних, прозових і драматичних творів.

Франко художньо відтворив процес первісного капіталістичного нагромадження, зародження революційної свідомості робітничого класу і перші організовані виступи робітників нафтових промислів у Галичині, показав сильні і слабкі сторони робітничого руху в Галичині.
Його вірш «Вічний революціонер» є своєрідним гімном на честь могутнього революційного руху народів, цикл поезій «Думи пролетаря» був новим явищем в українському літературному процесі. Сам термін – «пролетарій» – входить в українську літературну мову, завдяки Франкові.

Франко – великий майстер художнього слова. Його творчість відзначається винятковою різноманітностю художньої форми (новели, оповідання, повісті, поезії, поеми, драми). Франко високо ставив поетичне слово, вимагав, щоб письменники підвищували свою поетичну майстерність і наполегливо працювали над збагаченням і вдосконаленням мови.

«Скрізь і завжди, - говорив Франко, - письменник повинен бути оригінальним». Він нетерпимо ставився до літературних шаблонів, закликав кожного письменника іти своїм шляхом у виборі теми, трактуванні образу та розробці сюжету, настійно радив літературній молоді «…не повторяти того, що вже другі забули, а вносити у всесвітню скарбницю літератури хоч малу крапельку нового, свого власного, зачерпнутого з криниці того життя народного і індивідуального».

Вже на початку 80-х років ХІХ ст. Франко, завдяки своїй творчості і літературно-громадській діяльності, став найбільш популярним українським письменником, очолив революційно-демократичну течію в українській літературі. Немало праць він написав також і з теорії літератури. Письменник багато працював над вивченням, збиранням і виданням народнопоетичної творчості. У багатьох своїх етнографічних працях він підкреслював, що основною рушійною силою розвитку суспільства є народ, його діяльність і творчість є єдиним могутнім джерелом його власних художніх творів. Франко написав понад 50 фольклористичних досліджень, серед них такі ґрунтовні праці, як «Жіноча неволя в руських піснях народних» і «Студії над українськими народними піснями».

Велику роль у формуванні Франка як письменника-реаліста відіграла творчість російських і українських революційно-демократичних письменників і в першу чергу:творчість Шевченка, Бєлінського, Чернишевського, Некрасова, Салтикова-Щедріна.

«Кобзар» Шевченка Франко знав напам`ять. Він говорив, що творчість Т.Г. Шевченка зробила революцію у літературному і громадському житті України, що Шевченкові твори відіграли велику роль у визвольній боротьбі українського і російського народів.

Іван Якович писав про Шевченка: «Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій». Про враження, яке справив «Кобзар» на самого Франка і його найближчих друзів, довідуємось із його листа 1881 р. до Івана Белея, в якому Франко писав, що вони «просто поражені були, як могло на нашій мові бути щось таке написано». Творчість Шевченка розкрила перед Франком багатство української народної мови, розбудила в нього прагнення боротися за визволення трудящих. Вони бачили в особі Франка свого захисника і вчителя, вони читали його твори, часто чули його живе слово під час виступу на вічах. З багатьма робітниками він був особисто знайомий, вислуховував їх скарги і прохання.
Франко – борець за світле майбутнє та нове суспільство:

І всі ми вірили, що своїми руками
            Розіб`ємо скалу. Роздробимо граніт:
            Що кров`ю власною і власними кістками
            Твердий змуруємо гостинець і за нами
            Прийде нове життя, добро нове у світ.

Франко гаряче любив свою Батьківщину, свій народ, беззавітно служив йому. Будучи інтернаціоналістом, він відстоював дружбу і мир між усіма народами світу і викривав усіх тих, хто намагався посіяти ворожнечу.
Художня, наукова і публіцистична спадщина Івана Франка ввійшла у всесвітню скарбницю культури і літератури, збагатила культуру безсмертними творіннями.

Про Івана Франка як письменника, поета, драматурга, перекладача, громадського і політичного діяча у нас написано десятки (якшо не сотні) робіт. Але у повсякденному житті ім'я Великого Каменяра найчастіше залишалося символом. Ми більше вшановували його ім'я, аніж знали його твори, його ідеї, в честь нього названо населені пункти, вулиці, школи. На цьому тлі серед молоді виросла байдужість, а в окремих випадках - майже неприхована неприязнь до самого Франка та зневажливе ставлення до його спадщини. То ким для нас є Іван Франко? Відповісти на це запитання неможливо без знання того, ким він був у свій час для Галичини і всієї України. Франко був, у першу чергу, письменником, займався суспільно-політичною діяльністю. Ця потреба була величезною, тому його громадська активність становила одну із найяскравіших сторінок політичної історії Галичини останньої чверті XIX ст.

Наприкінці свого життя Іван Франко бачив, що не тільки Дрогобич, де пройшли молоді літа, позбувся негативних прикмет, а й інші міста Галичини зробили великий поступ в різних ділянках організованого життя. Успіхи Західної України були успіхами всієї України. Про стан національної зрілості західних українців свідчить той факт, що син Івана Франка, Петро, в 1914 році, зголосився до Українських Січових Стрільців, які йшли «визволяти Україну з московських кайдан».

Іван Франко був українським патріотом. Багато його творів не друкувалися в радянський час. В 1883 році в журналі «Діло» був надрукований вірш І.Франка «Святовечірня казка»: поет сидить в кімнаті, йому з'являється «Женщина в надмірній красоті». Вона взяла його з собою, і «понеслись вони на крилах херувима», по цілій Україні. Ця жінка говорить до поета:

Отсе рідня моя! Отсе моя держава.
               Мої терпіння всі, моя будучність, слава:
               Дністер, Дніпро і Дон,
               Бескиди і Кавказ -

Отсе, сини мої, мій рідний край - для вас!
              Любіть, любіть його!
              Судьби сповниться доля
              І швидко власть чужа
              пропаде з сего поля!
              Не стане тих, що днесь на вас наругу зводять,
              І щезне сила їх, мов мгли нічні проходять.

Ця жінка-красуня водила поета по селах і містах, закликала всіх до праці, вміння, сказала йому, щоб не журився «самотою», бо вона завжди буде з ним:

Хоч все покине, я одна тебе не кину, -
Лиш ти люби мене - свою Русь-Україну!

Іван Франко почав працювати для України в 1873 р., починаючи з літератури. Пізніше він працював на науковому полі як суспільний і політичний діяч, як журналіст, і всюди, де треба було працювати для добра народу. Як сам сказав, він «був тим пекарем, що пече хліб для щоденного вжитку». Великий Каменяр був такої думки: «Нехай пропаде моє ім'я, але нехай росте і розвивається український нарід!» Він дав українському народові стільки творів-віршів, поем, оповідань, драм, повістей, перекладів, публіцистичних і наукових статей, скільки не дав ніхто - ні до, ні після нього.

Іван Франко належить до класиків нашої літератури, його твори вивчаються в школах, але тільки незначна їх кількість. Широкий загал майже не знає важливіших творів письменника. А жаль! Бо вони є найкращою відповіддю на те, як їх фальсифікували за тоталітарної системи.

Іван Франко був для ідеологів комунізму інтернаціоналістом, прихильником марксизму. Насправді, він все життя боровся за національну і соціальну справедливість для українського народу. Коли він почав працювати як письменник і громадський діяч, модними були в Галичині ідеї соціалізму. Молодий ідеаліст по-своєму захопився цими думками, вірячи, що польські соціалісти будуть справедливо ставитися до своїх українських товаришів. Та під час виборів Франко побачив, що польські соціалісти думають панувати над українцями так само, як і польські буржуазні партії. Тоді він покинув співпрацю з польськими соціалістами та працював для добра українського народу в рядах українських партій, спершу української радикальної, а пізніше української національно-демократичної. Обидві партії мали як найбільшу свою мету - самостійність і незалежність України.

Критичному огляду марксизму Іван Франко присвятив ряд робіт в останні роки свого життя. Так, у статті «Що таке поступ?» (1903 р.), даючи загальну характеристику поглядів Енгельса на майбутнє соціалістичного суспільства, Франко писав: «Життя в Енгельсовій народній державі було би правильне, рівне, як добре заведений годинник. Але є й у тім погляді деякі гачки, що будуть поважні сумніви. Попереду усього та всеможна сила держави налягла би страшним тягарем на життя кожного поодинокого чоловіка. Власна воля і власна думка людини мусіла би щезнути, занидіти, бо ану ж держава признає її шкідливою, непотрібною. Люди виростали б і жили в такій залежності, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах нема і мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою». Час показав правильність Франкових прогнозів щодо майбутнього держави, яка була б збудована за основними положеннями марксистської теорії. Ці прогнози разюче збігаються із загальними контурами адміністративно-бюрократичної системи, що діяла в Україні впродовж 70 років. Позицію, яку займав Іван Франко в останні роки свого життя, можна назвати націоналізмом. Він добре відчув різницю між марксистською теорією і практикою національних рухів. Висунуті Марксом і Енгельсом лозунги «Пролетарі всіх країн, єднайтеся» і «Робітники не мають батьківщини» передбачає міжнародний характер робітничого і соціал-демократичного руху. Натомість національні рухи, за словами Франка, висувають на перше місце інтереси «поодинокої нації» як найбільшої одиниці, яку чоловік може обняти своєю працею. Так як ідеологія національно-визвольних рухів не є одинокою, то, відповідно, і конкретні вияви націоналізму бувають різними. У сучасній світовій науковій літературі для означення цього ідейного напрямку, який представляв Іван Франко, вживають термін «демократичний націоналізм» - тобто націоналізм, якому абсолютно чужа ворожість до інших націй, який не бажає розв'язання власного національного питання шляхом приниження інших народів.

Читаючи твори Івана Франка, переконуємось, що письменник був проти національного і соціального поневолення. Ще в 1883 році поет написав поезію «Розвивайся ти, високий дубе», яка не була надрукована за тоталітарного режиму, і в якій вірив, що:

Розпадуться пута віковії,
Тяжкії кайдани,
Непобіджена злими ворогами
Україна встане.
Встане славна мати - Україна
Щаслива і вільна.
Від Кубані аж до Сяну-річки
одна, нероздільна.

Читаємо твори Івана Франка і переконуємося, що він був українським патріотом. В 1880 році він написав вірш «Не пора, не пора, не пора», заборонений за радянського режиму і який став другим гімном українців.

Читаймо Франкові поеми «Панські жарти», «Іван Вишенський» і «Мойсей» - і побачимо, що їхній автор не пропагував атеїзм, як твердили в Радянському Союзі, де атеїзм був обов'язковою релігією. Те саме побачимо при читанні таких оповідань, як «Терен у нозі», «Як Юра Шикманюк брив Черемош». В першому із цих творів один з героїв заявляє: «Кожний з нас бачить не раз знаки Божої остороги, але не кожний відчуває в них палець Божий».

В «Пролозі» до поеми «Мойсей» поет висловив віру в те, що наша нація не буде «в сусідів гноєм» і «тяглом у поїздах їх бистроїздних». Український народ «ділом виявить своїх сил безмірність:

О, ні! Не самі сльози і зітхання
Тобі судились! Вірю в силу духа
І в день воскресний твойого повстання.

Розділ 3. Літературна діяльність Івана Франка

   Щоб розкрити цю тему, сьогодні ми звертаємося з вами до Івана Яковича Франка, як видатної постаті української та світової літератури, його багатогранної творчості, представника простого поневоленого народу. Життя його-яскравий загальноєвропейський взірець творчого пошуку і революційної боротьби. Іван Франко - найвидатніший світоч гуманізму, свободи і духовної величі людини. Один із найвпливовіших митців і мислителів Європи, громадський діяч, він присвятив себе народові, підніс рідне слово до високих вершин мистецтва. Іван Якович відзначався титанічною працездатністю, залишивши нащадкам величезну духовну спадщину, що осяює наш шлях і нині. Він був невтомним творцем духовно-національного відродження України та її державності. У своїй творчості органічно поєднав національну своєрідність сприйняття художнього світу і загальнолюдські ідеали.
   Його «поетична творчість вражає глибиною і багатством ідей, широким колом тем і сюжетів, великою різноманітністю форм». Своє палке слово Каменяр спрямовував на захист трудящих, проти несправедливого ладу, проти експлуататорів.
   Франко - легендарний Каменяр, геніальний поет, видатний прозаїк і драматург, критик, публіцист і літературознавець, фольклорист і етнограф, перекладач, видатний громадський діяч, борець за волю народу.
    Найвидатнішим внеском у скарбницю української поезії стала збірка «З вершин і низин». Провідне місце тут посідають поезії, спрямовані на боротьбу проти соціального і національного поневолення українського народу. Збірка відкривається програмним віршем «Гімн», у якому автор створив образ вічного революціонера, як прояв могутності і незламності $C:\Users\user\Desktop\^BC8D5C4916A554442319FB2A66A80A9E1F8411007CCD493CD1^pimgpsh_fullsize_distr.jpg$ трудящих.

$C:\Users\user\Desktop\іван франко\images.jpg$ У тяжкий для трудового населення Галичини час встав на бій з темними силами реакції за соціальні права поневоленого народу. «У важкі часи безправ'я і темряви, — писав П. Тичина, — він був для Західної України і університетом, і енциклопедією, і академією наук, і народним, не затвердженим ніякою монаршою ласкою міністерством культури і освіти».

Він обрав шлях боротьби і тяжких випробувань. Франко назавжди пов'язав свою долю з робочим людом, боровся проти неправди та соціальної несправедливості, активно пропагував революційні ідеї, закликав до боротьби, ставши в центрі громадського життя Галичини. Тричі був заарештований, але не змінив своїх ідейних переконань.

Наслідком глибокого вивчення економічного становища народу були твори Франка з життя трудящих, головне ж – збірка “Борислав сміється”, в якій змальовано тяжке життя робітників-ріпників.

І.Франко все життя своє твердив: боротися лише за національне визволення свого народу – значить обдурювати соціальні сподівання трудящих, адже замість «чужих» панів на шию сядуть «свої», ще лютіші, ще захланніші.

Віра поета у світле майбутнє народу була непереможною. І. Франко був справжнім народним трибуном, пророком, який відчував у собі велику силу повести за собою мільйони безправних, змучених людей, вірив у світле прийдешнє народу України

. $C:\Users\user\Desktop\Іван Франко\9-750x400.jpg$
І.Франко - корифей науково-літературного життя Західної України. Твори великого Каменяра були вираженням його громадсько-політичних ідеалів, метою життя його було служіння інтересам українського народу і Вітчизні, загальнолюдським поступовим ідеям.
«Ми не можемо назвати, мабуть, жодної ділянки людського духу, в якій би не працював Іван Франко і в якій він би не був великий».

(П. Загребельний)

$C:\Users\user\Desktop\^D8E81005A353EC9B21C7B339E81FF266D6A0B0F2ABD3D72D08^pimgpsh_fullsize_distr.jpg$ Серед культурно-громадських і політичних діячів слов’янства останньої чверті ХІХ століття Франкові належить одне з найпочесніших місць. Значення його в розвитку громадської думки на Україні виходить далеко за її межами. Провідною зорею його трудного життя, що весь час “воєнним табором тяглося”, була ідея дружби народів без різниці рас, вір і національностей, у визвольний боротьбі проти світу рабства, капіталістичної експлуатації й дискримінації трудящих.

Вболівання за долю рідного краю і. Франко виніс ще з батьківської кузні, яка була його першим "університетом".

$C:\Users\user\Desktop\Іван Франко\загружено.jpg$ "На дні моїх спогадів, - згадував він потім,- і досі горить маленький, але міцний вогонь. Це огонь із кузні мого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі". Символом увійшла батькова кузня у його поезію - як ідеал громадського і морального виховання.

Усе життя Івана Франка пройшло під знаком любові до рідного народу. Він не тільки вважав за святий обов'язок служити людям, а й благословляв добровільно взятий на свої плечі тягар.

Своєю творчістю І, Франко звершував безнастанний подвиг- вів свій народ до щасливої долі. Вже друга поетична книга "З вершин і низин" (1887) засвідчила, що у літературу прийшов мужній поет-громадянин, якому боліли кривди свого уярмленого, роздертого ворожими кордонами народу.

У вірші "Гімн" мільйони пригноблених і скривджених покликав голос "вічного революціонера", що не мириться з неволею. Розійшовшись "по курних хатах мужицьких, по верстатах ремісницьких", цей голос дає людям наснагу, породжує в них силу й завзяття:

"Не ридать, а добувати, хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі".

Важливо, що поет наголошує не на руїнницьких закликах, а на великій перетворюючій силі "науки, думки, волі". Саме вони протистоять тій "пітьмі", що з давніх-давен принижувала людину, надломлювала її сили, зводила до становища раба. Енергійний ритм, закличні інтонації, високий гуманістичний пафос твору відбивали визвольні настрої не тільки окремих соціальних верств, а й усього національно "поневоленого народу. Вірш Івана Франка "Гімн", як і Шевченків "Заповіт", був одним із неофіційних гімнів бездержавного народу.

Поезії з циклу "Веснянки" пронизані пафосом торжества весняних, тобто справедливих сил. Вони утверджували непереможність нового у суспільстві. У вірші "Дивувалась зима" люта зима дивується, чому почали танути сніги і скресати ріки". Їй важко зрозуміти причини своєї слабкості, причини появи того леготу, що "теплом пронима". Зимі нестерпно бачити первоцвіт, проліски, "дрібні" квітки, які посміли "проклюнутись", пробитись крізь снігову кору.

Зима дмухає на них морозом, жбурляє снігом. Здавалося, що вже смерть обняла квіти: вони прив'яли, похилилися під жорстокими ударами, та минула буря, вони знову ожили, піднялися. Усі алегоричні образи прямо вказували на нездоланність молодих суспільних сил, які, незважаючи на опір, репресивність антинародної політичної системи, продовжували свою боротьбу за краще майбутнє українського народу.

За принципом паралелізму побудовано поезію "Гримить!". Весняний грім символізує прихід "благодатної пори", котра відроджує природу. Грім соціальних виступів є провісником благодатних, щасливих подій у суспільному житті, яких чекають мільйони.

Ліричний герой "Веснянок" розуміє, що бажані суспільні зміни можливі за умови, коли і він, і його однодумці набиратимуться сили в народі. Така ідея проймає поезію "Земле моя, всеплодющая мати...". Щоб бути нездоланним у боротьбі із тими силами, які спричиняють нещастя у його рідному краї, герой просить у рідної землі і краплю сили, яка живе в її глибині, і теплоти, що "розширює груди, чистить чуття", і вогню, щоб ним "слово налити", "правді служити". Усі животворні якості акумулюються у заключному катрені.

Завершується цикл віршем "Vіvere Memento!", який усіма трьома строфами конкретизує смисл латиномовної назви – Пам'ятай, що живеш!

Весна пробуджує до активності навіть збайдужілих, тих, хто "вчора тлів" "з горя в домовині". Весна змиває з людини смуток та безнадію, дає їй нові сили: такою впевненістю пронизані останні рядки твору

Висновок

Як бачимо, соціальні погляди Франка щодо національної ідеї були дуже суперечливими і своєрідними. Навіть сьогодні багато ідей Івана Яковича звучать злободенно і потребують детального і глибокого аналізу. Однією з них є заповідь любові до Батьківщини й до людства.

То ким для нас є Іван Франко? Вічним революціонером?Каменярем? Національним пророком-Мойсеєм? Напевно, що для означення велетенської Франкової постаті найкраще підходить образ Мойсея. 40 років водив він свій народ, спрямовуючи його на стежки людської цивілізації. 70 років після Франкової смерті український народ блукав, шукаючи своєї обітованної землі. І мрії поета збулись. Маємо незалежну державу, маємо свій основний закон - Конституцію. Так братаймося, єднаймося, працюймо, творім, живім для України, як заповідав нам Великий Каменяр. Саме ми творимо нашу країну й від нас залежить її доля. Не варто думати, що одна людина нічого змінити не може, не варто думати, що ми не відіграємо важливої ролі. Кожна людина, вчений, лікар, вчитель, касир, студент, учень є частиною цього великого механізму, його рушійною силою. Кожен без виключення важливий. І про це необхідно пам’ятати кожного разу, коли вам хочеться викинути сміття на асфальт або вилаятись на офіціанта в ресторані чи перехожого просто тому, що сьогодні ви не в настрої, кожного разу, коли бачите, як злодій намагається витягти гаманець у когось із рюкзака в автобусі, трамваї чи тролейбусі. Не можна бути байдужим, адже саме в цьому проявляється наш вплив на загальну думку про нашу державу та її людей.

Якщо ми об’єднаємось, будемо працювати на благо нашої держави, ми досягнемо успіху й зможемо пишатись своєю країною й відчувати гордість за те, що є її громадянами, як цим гордився Іван Якович Франко. Так, це нелегко, це займе немало часу, але воно того варте.

$C:\Users\user\Desktop\untitled.png$

Держава - це ми, і її доля залежить від нас. Народ - це сила, якій підвладно щось змінити. Але, лише об’єднавшись та усвідомивши, що доля нашої держави - в руках кожного без винятку її громадянина, ми зможемо досягти успіху, подолати негаразди, труднощі, вивести державу на новий рівень. Адже хто, якщо не ми?

$C:\Users\user\Desktop\Без названия.jpg$ Сьогоднішнє завдання українців: « Щоб наша держава стала незалежною не тільки на словах, а й на ділі.»

Перш за все,- перестати обдирати її, як липку, відновити моральні принципи життя, які завжди були в пошані українського народу.

$C:\Users\user\Desktop\images (7).jpg$ Не маємо права справжнім українцем називати людину, з уст якої линуть палкі слова про любов до України, а руки трясуться, якби - то побільше вкрасти, слова якої нещирі, бо розходяться з ділом і є не на благо нашої держави. Що найважливіше в житті людини? Здоров’я, добробут, гармонія в стосунках з оточуючими. А ще? Ще спокій, свобода, мир. Мир… Святе слово для кожного, хто небайдужий до долі України. Цей Мир дається нам дорогою ціною. Ціною життя простих людей, які нині входять до складу Збройних сил України.

Тепер, коли над Україною нависла загроза, одним людям треба починати ставати справжніми українцями, іншим долучатися до загальної справи. І тут прикладом для кожного з нас можуть бути волонтери, небайдужі люди, добровольці, контрактники, які ціною власного життя йдуть на подвиги, щоб ми могли з вами вчитися, працювати під мирним небом нашої незалежної, єдиної,нероздільної,соборної держави – України.

$C:\Users\user\Desktop\картинки про Україну - Поиск в Google_files\images(1)$