Заклад «Навчально-виховний комплекс:
загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-гімназія № 23 Вінницької міської ради»
Гімназійне наукове товариство «Інтелект»
НАУКОВЕ ВІДДІЛЕННЯ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ І МИСТЕЦТВА «ДИВОСВІТ»
СЕКЦІЯ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ
«Україна вишивана»
(Регіональні особливості української народної вишивки)
Виконали:
Артоуз Анастасія Олександрівна
Горіна Ольга Валеріївна
Зарубіна Анна Сергіївна
Левчук Ярослава Костянтинівна
Лунько Олена Дмитрівна
Могила Валентина Костянтинівна
Передерій Марія Сергіївна
Порхун Дарина Миколаївна
Сушан Олена Володимирівна
учениці 8-В класу Науковий керівник
Бартюк Вікторія Володимирівна
РОЗДІЛ 1. ВИШИВКА ЯК ОДИН ІЗ ВИДІВ НАРОДНОГО МИСТЕЦТВА........ 6
1.2. Характеристика матеріалів, що використовуються для вишивання..................... 8
1.4. Основні мотиви українського народного орнаменту.......................................... 10
РОЗДІЛ 2. РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИШИВКИ................................... 12
2.2. Особливості кольорової гами вишивок та їх технік за регіонами....................... 14
3.1. Огляд спеціалізованих комп’ютерних програм.................................................. 17
3.2. Особливості створення схеми вишивки «Україна вишивана»............................ 20
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................................. 24
ЗМІСТ
ВСТУП
Народна творчість – це історична основа на якій розвивалася і розвивається світова художня культура, одна з форм суспільної свідомості і суспільної діяльності.
Народна творчість включає в себе різні види художньої діяльності народу – поетичну творчість, театральну, музичну, танцювальну, декоративне та образотворче мистецтво, народне будівництво.
Народна творчість існує як сукупність численних видів і жанрів. Усі її види об’єднує пізнання та відображення трудової діяльності. Праця відіграла величезну роль у походженні мистецтва. Вона дала людині руку, здатну виготовляти знаряддя, створювати потрібні предмети і надавати відповідної форми.
В процесі трудової діяльності людина розвивла естетичні почуття – її вухо, очі, вчилися бачити та відчувати красу форм, кольорів, звуків. Для того, щоб народилося мистецтво людина повинна була не тільки навчитися вправно працювати інструментами, а з їхньою допомогою відображати бачене на камені, глині, тканині.
Художня професійна діяльність почала зосереджуватись в руках привілейованої меншості. Народне мистецтво жило зазнаючи розквіту, сміливо втілюючи ідеї, оберігаючи спадщину народної культури.
Поступово в класовому суспільстві мистецтво розмежувалось на 2 види: народне і професійне.
Народні художні промисли – форма народного декоративного мистецтва, яка являє собою товарне виготовлення художніх виробів при обов’язковому застосуванні творчої ручної праці.
Професійне декоративне мистецтво – результат творчості людей із спеціальною художньою освітою.
Одним із найпоширеніших видів народного мистецтва в Україні є вишивка. З нею пов’язана вся багатовікова історія українського народу, його творчі пошуки, радість і горе, перемоги і поразки, сподівання на майбутнє.
Вишивка – це духовний символ українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнських рук.
“І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя, на долю дала...”
Ці рядки відомої пісні на вірші видатного поета Андрія Малишка засвідчують, що супутницею нашого життя є вишивка. Хрестик чи гладь, мережання чи вирізування на лляних , конопляних, бавовняних тканинах споконвіку милують око, радують душу, дають працю рукам і думці.
Цей вид мистецтва виник давно – корені його сягають в глибину віків. Мабуть ніколи не зможемо ми довідатись хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо з огляду на недовговічність тканин і ниток наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього мистецтва. З кожним століттям вишивка розвивається і удосконалюється.
Елементи символіки сучасних орнаментів української народної вишивки, перегукуються з орнаментами, якими прикрашали площу трипільські племена.
Творче спілкування з іншими народами мало певний вплив на техніку художньої вишивки майстрів Київської Русі, але в своїй основі вона залишалась самобутньою. Народ творив, знаходив і стверджував власний оригінальний стиль. Невідомі умільці клопіткою працею виробили різноманітні детальні техніки вишивання, які завдяки стійкості традиції дійшли через століття до наших часів. Народний досвід зберіг найтиповіші, найбільш доцільні, позначені високим мистецьким смаком зразки орнаменту, їх барвистість, техніки вишивання.
Художня вишивка – один з найбільш поширених видів народного мистецтва, в якому втілені кращі традиції народу. Вона приносить і буде приносити радість тисячам шанувальників.
У зв’язку з цим ми обрали тему дослідження: «Регіональні особливості української народної вишивки».
Об’єкт дослідження – українська народна вишивка як один з видів декоративно-ужиткового мистецтва.
Предметом дослідження є орнаментальні особливості народної вишивки регіонів України.
Мета дослідження – визначити орнаментальні особливості української народної вишивки; розробити схему вишивки хрестиком карти України з регіональними орнаментами.
Реалізація поставленої мети передбачала вирішення таких завдань дослідження:
1. Визначити орнаментальні особливості української народної вишивки.
2. Визначити особливості розробки схем для вишивки хрестиком за допомогою спеціальних комп’ютерних програм.
3. Розробити схему вишивки хрестиком карти України з регіональними орнаментами.
Методи дослідження: вивчення спеціальної літератури та інтернет-джерел з метою визначення орнаментальних особливостей української народної вишивки; аналіз, синтез, систематизація теоретичних даних, порівняльний аналіз.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:
– дістала подальшого розвитку та конкретизації характеристика понять
«декоративно-прикладне мистецтво», «народне мистецтво», «вишивка»,
«орнаментальні особливості української народної вишивки»;
– виявлено регіональні особливості української народної вишивки;
– розроблено схему вишивки хрестиком карти України з регіональними орнаментами.
Практичне значення дослідження визначається тим, що сформульовані основні положення та висновки щодо регіональних особливостей української народної вишивки.
Структура роботи. Наукова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел.
Хоча перші згадки про вишивку зустрічаються у давньогрецьких істориків, ми мабуть ніколи не зможемо довідатись, хто і коли вперше втілив у вишивці красу природи, свої почуття, любов до рідної землі. Однією з причин є те, що тканина недовговічна і наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього виду мистецтва, тому ми змушені приймати на віру здогади і припущення дослідників. Дані археологічних розкопок, свідчення літописців і нотатки мандрівників минулого дають змогу вважати, що початок мистецтва вишивання на території, яку займає сучасна Україна сягає у глибину віків. Його розвиток триває з незапам’ятних часів і до наших днів. Він ніколи не переривався, оскільки вірною є духовність народу, його творчість, прагнення до найвищих вершин прекрасного.
Відомо багато археологічних доказів давності і поширеності народних звичаїв оздоблювати одяг вишивкою. Так на околиці села Мартинівка, що на Черкащині, знайдено скарб VІ ст. н.е. Серед інших речей тут виявлено пам’ятки з металу, срібні бляшки з фігурами чоловіків, одягнених у широкі сорочки з вишивкою на грудях. Так одягалися українські селяни.
Символи сучасних орнаментів української вишивки, їх різні елементи перегукуються з орнаментами, що прикрашали площу трипільських племен.
За свідченнями давньогрецького історика Геродота, скіфи – мешканці Причорномор’я та причорноморських степів – також прикрашали вишивкою свій одяг. [14]
Пам’ятки вишивок Х-ХІІІ ст., засвідчують високий рівень орнаментальних композицій вишивок антропоморфними, зооморфними, рослинними і геометричними мотивами.
Мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувались у часи Київської Русі. Наприкінці ХІ ст. Анна-Янка – дочка великого князя Всеволода, сестра Володимира Мономаха, як свідчать дослідники, заснувала в Києві (в Андріївському монастирі) школу, де дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом. З літописів довідуємось що вишивала також і княжна Анна – дружина Київського князя Рюрика Ростиславича. Клапті тканин гаптованих золотом, були знайдені також під час розкопок Десятинної церкви в Києві. Зображення на фресках, мініатюрах рукописних книг також є свідченням глибокої історії мистецтва вишивання. Ряд залишків гаптованих тканин виявлено під час розкопок, що здійснювались археологами в Старому Галичі, Шаргороді та інших містах та регіонах України. Це свідчить про широку географію гаптування на території України.
Саме завдяки народним умільцям візантійське мистецтво відіграло роль стимулу для розквіту самобутньої руської культури. Ще й тепер ми маємо у своїх звичаях і народній усній творчості ознаки зустрічі Візантії з Україною.
В 16-17 ст. могутня хвиля відродження української культури стимулювала розвиток різних видів мистецтва, у той же час й української вишивки. Майже у кожній хаті ткали полотно і шили з нього одяг, а вишивка була найпростішим способом прикрасити тканину. З ХVІІІ ст. мистецтво вишивання активно розвивається і починає виходити за межі оселі.
Українські народні вишивки з давніх часів, славляться красою. В них зустрічається понад 85 швів.
Вишивкою прикрашають найрізноманітніші вироби: скатерки, рушники, доріжки, серветки, занавіски, покривала, блузки, жіночі й дитячі плаття, чоловічі сорочки, білизну. [16]
Народна унікальна вишивка, як інші види справжнього декоративно-ужиткового мистецтва, забезпечує у підростаючого покоління переосмислення світової культури через національне почуття, виведення з орбіти меншовартості й провінційності та шлях усвідомлення справжніх національних цінностей.
Отже, українська національна вишивка – це один із видів декоративноужиткового мистецтва, в якому узори і зображення, гармонія кольорових спостережень відтворюють національний менталітет українського народу.
Вишивці завжди надавали в народі особливого значення. Для цього виду декоративно мистецтва не потрібно складних пристосувань та умов. Це лише голка, нитка, наперсток, ножиці, тканина, канва, п’яльця та вміння, перейняті від старших: доньці – від матері, внучці від бабусі. Вишивають юні, середнього, старшого і навіть похилого віку люди довгими зимовими вечорами. Жінки – за тихою, щирою розмовою, дівчата під час вечорниць, під пісню і веселий жарт.
Голки використовують тонкі, довгі оскільки вони легко проколюють тканину й залишають після себе маленькі дірочки. Для вишивання вовняними нитками використовують голку середньої товщини.
Нитки бувають різних кольорів і різної товщини. Частіше використовують нитки муліне, вовняні, шовкові, ірис. Для вишивання беруть нитку півметрової довжини, бо довга нитка часто плутається і це затримує роботу.
Наперсток полегшує роботу, захищає палець від проколення. Його підбирають відповідно до величини середнього пальця правої руки. Вишивальницям-початківцям краще користуватись наперстком з дном.
Ножиці беруть маленькі з гострими кінцями.
Для вишивання використовують різні види тканин: вовняні, бавовняні, лляні, конопляні, канву. Найбільше використовують канву – це тканина з великими рідкими поздовжніми й поперечними нитками, що утворюють правильні квадратики. Канву широко використовують для вишивання хрестом, косою чи прямою гладдю.
П’яльця бувають круглі, квадратні, маленькі й великі; виготовляють їх з дерева, металу, пластмаси. Частіше користуються маленькими круглими п’яльцями. Так п’яльці складаються з двох обручів, з яких один щільно входить у другий. Зовнішній обруч іноді буває із спеціальним гвинтом, за допомогою якого обруч можна розширювати або звужувати.
Українська народна вишивка славиться багатством технік виконання. Слово вишивка походить від слова “шити”.
Вирішальний вплив на характер орнаментальних мотивів мають різноманітні вишивальні шви, так звані “техніки”. В Україні їх відомо близько ста. Окремі вишивальні шви характерні тільки для тих чи інших етнографічних районів України, а інші зустрічаються також у білоруських і російських вишивках.
Складна техніка “низі” з її різновидами (“занизування”) дійшли до нас з глибин віків. Ймовірно, що колись вона була панівною, а може, й єдиною технікою. Вишивальні шви, виконані в цій техніці, в наш час широко відомі по всій Україні, але найчастіше використовуються у вишивках Поділля. Вишивці в цій техніці притаманні специфічні форми та колір.
Для Чернігівщини та Київщини найхарактернішими старовинними швами є “набирування” – це шви, що шиються зліва направо дуже дрібними стібками і нагадують бісерні вишивки. Орнамент чіткий, простий, завжди геометричний.
Майже по всій Україні відома техніка “вирізування”, що комбінується із “лиштвою”. Вирізування виложується білими та сірими нитками, на Поділлі – кольоровими. Ця техніка поєднувалася з іншими способами вишивання.
Українській народній вишивці притаманні також інші шви: стебнівка, верхоплут, кучері, вирізування, мережка тощо, які раніше часто поєднувалися в одному узорі. Так лиштва із мережками або вирізуванням дає один з художньо найдосконаліших типів вишивки, що особливо поширений по Полтавщині, Київщині, Поділлі.
На початку ХХ ст. вищеназвані техніки дещо витісняються швом “хрестик”. Це, безумовно, не менш складна техніка. Узори хрестиком звичайно вишиваються дещо грубіше, ніж заволіканням або низзю. Проте окремі майстри досягають в техніці “хрестик” значних мистецьких ефектів. [3]
Вишивкою хрестиком прикрашають сорочки, блузи, плаття, серветки, рушники, фартушки та багато інших необхідних у побуті речей.
Орнаментальні мотиви українських вишивок сягають своїм корінням у місцеву флору та фауну, в історичну традицію.
У давнину основні орнаментальні типи відображали елементи символіки різних стародавніх культів.
Протягом багатовікової історії мистецтва вишивання прямий, безпосередній зміст символічних зображень поступово стирався. Однак хоча орнаментальні форми дійшли до нас дещо трансформованими, можливо більш абстрактними, символіка їх в основному збереглася завдяки традиції.
За мотивами орнаменти вишивок бувають геометричні (абстрактні), рослинні, зооморфні (тваринні).
Геометричні орнаменти притаманні всій слов’янській міфології. Вони дуже прості: кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії ,хрести (прості й подвійні).
Важко судити, який зміст вкладався в ці символи раніше.
Сьогодні на основі їх в народній вишивці широко використовуються такі мотиви, як “баранячі роги”, “кучері”, “кудрявці”, “гребінчики” тощо. В орнаменті подільських вишивок трапляється мотив “кривульки” або “безконечника”, який відомий ще з часів трипільської культури, тобто значно раніше, ніж славнозвісний грецький меандр.
Зигзагоподібний меандрів орнамент зустрічається у вишивках західних районів Поділля. До цього мотиву орнаментальних мотивів належать “сосонки”, “хвощ” та “перерви”, що набули поширення в південних та західних районах Поділля. Відомий узор “рожі” являє собою перехід від геометричного до рослинного орнаменту. Іноді він нагадує зображення сонця та сонячних променів. [16]
В основі рослинного орнаменту лежить прагнення перенести у вишивку красу природи. В українській вишивці часто використовують такі мотиви, як “виноград”, “хміль”, “дубове листя”, “барвінок” тощо. Деякі з них несуть на собі відбиток стародавніх символічних уявлень народу. Так, мотив “барвінку” є символом немеркнучого життя, узор “яблучне коло”, поділений на чотири сектори, з вишиванням протилежних частин в одному кольорі – символом кохання. У сучасній вишивці трапляється й древній символ “дерево життя”, який здебільшого зображується стилізовано у формі листя або гілок.
У вишивках зооморфних (тваринних) орнаментів зображуються: кінь, заєць, риба, жаба; з птахів – півень, сова, голуб, зозуля; з комах – муха, метелик, павук, летючі мухи. В багатьох випадках зооморфні орнаменти є своєрідним, властивим саме цій вишивальниці, зображенням, в якому відбивається її індивідуальне бачення узору. У подібних орнаментах виступають у різноманітних, часто химерних сплетеннях заячі та вовчі зуби, волове око, коропова луска, баранячі роги тощо.
Кожному народові, кожній місцевості властиві не тільки орнаментальні традиції, а й особливі кольорові поєднання. Колорит узору, тобто багатство та характер кольорових відтінків, об’єднаних в основний тон ,може бути візитною карткою всього регіону або окремого села.
Гармонійне поєднання кольорів та їх відтінків відіграє дуже важливу роль у всіх видах народної творчості. Не досить визначити необхідну форму і візерунок майбутнього виробу, важливо знайти таке поєднання кольорів, при якому кожен колір буде створювати враження основного. Щоб усі кольори були пов’язані між собою та із тлом виробу, необхідно засвоїти основні закони кольорознавства.
Існує дві групи кольорів: а) хроматичні;
в) ахроматичні, або безбарвні.
До хроматичних належать усі барви сонячного спектру – червоний, оранжевий, жовтий, зелений, голубий, синій, фіолетовий. Основними кольорами спектру є червоний, жовтий і синій.
До ахроматичних кольорів належать: білий (світло); чорний (темрява); сірий.
Хроматичні кольори поділяються на теплі та холодні.
До теплих відносяться яскраві кольори, які передають відчуття тепла і сонця – червоний, оранжевий, жовтий ,а також зелені, коричневі, бордові кольори з відтінками перших трьох (жовто-зелені, оранжево-коричневі, бордово-червоні); До холодних: синій, зелений, фіолетовий та блакитний.
Існує поняття “контраст барв”. Це сполучення двох кольорів, з яких один світлий, а другий темний. Завжди красиві контрастні сполучення білого з червоним, червоного із сірим, коричневого з рожевим тощо. Гарно доповнюють один одного такі кольори:
• червоний – із чорним, жовтим, сірим, коричневим, бежевим, оранжевим, синім;
• синій – із сірим, блакитним, коричневим, жовтим, червоним;
• жовтий – із коричневим, чорним, бежевим, червоним, оранжевим, сірим, голубим, синім, фіолетовим;
• зелений – з лимонним, сірим, жовтим, чорним, золотистим, салатним, коричневий;
• фіолетовий – з буковим, бежевим, сірим, жовтим, золотистим, чорним;
• коричневий – з бежевим, жовтим, чорним, голубим, синім, оранжевим, сірим тощо.
У народній творчості відомі монохромні та однобарвні оздоблення виробів, і поліхромні – багатобарвні.
Хроматичні кольори мають три якості: світлість; кольоровий тон; насиченість.
Світлість – це більша чи менша близькість до білого кольору, наприклад: блакитний і синій, салатовий і зелений тощо.
Кольоровий тон – відношення кольору до відтінків (від темного до світлого). Наприклад, є два червоних кольори з однаковою світлістю тону, але один із них має жовтий відтінок, другий має фіолетовий – це два різні тони одного кольору.
Насиченість – це ступінь яскравості кольору, що може змінюватись залежно від вмісту у ньому ахроматичного кольору. Наприклад, червоний колір буде насичений, а червоний із добавкою білого – менш насиченим, рожевим.
Гармонійне поєднання усіх кольорів вишивки є обов’язковим. Найпростішим є поєднання розбілених і затемнених тонів одного кольору (відтінків), наприклад фіолетовий, буковий, білий.
Яке поєднання зробити краще, вирішує сама вишивальниця, враховуючи призначення вишитого виробу. Тут слід брати до уваги колір фону та окремих частин рисунка. Не варто вишивати дрібні деталі нитками допоміжних тонів, оскільки така вишивка на віддалі буде здаватися сірою.
Щоб вишивка була привабливою, потрібно брати тканину і нитки для вишивки середньої яскравості, деталі та частини рисунка не повинні бути дрібними. Вишиваючи одяг, потрібно враховувати його призначення, сезон і вік людини. Для таких виробів колір потрібно добирати спокійніший, ніж для декоративних.
Традиція прикрашати одяг і предмети побуту красивою вишивкою на Україні існувала давно. Навіть Геродот писав про те, що на одязі скіфів була вишивка.
Українські візерунки різняться залежно від місцевості і призначення виробу. Наприклад, вишивка українських рушників - це не просто вигадливі візерунки і фантазія майстрині, а заховані і майстерно вшиті символи-обереги.
Розглянемо більш детально особливості вишивки українських візерунків в різних регіонах України.
Техніка вишивання Полтавської, Харківської областей має багато спільного з усталеними формами вишивки центральних областей України, їй властиві й цілком своєрідні поліхромні орнаменти, що виконуються півхрестиком чи хрестиком. Ці орнаменти здебільшого вишивають грубою ниткою, завдяки чому узори справляють враження рельєфних.
Для Полтавщини характерні такі шви: хрестик, плутаний хрестик, подвійний прутик, зубчики, мережка, прутикова мережка, вирізування, виколювання та ін. узори виконуються окремими швами і поєднанням кількох швів. Сорочки на Полтавщині вишиваються переважно білими, зрідка червоними та сірими нитками.
Вишивки Полісся прості й чіткі за композицією. Ромболамана лінія геометричного мотиву повторюється кілька разів. Вишивка червоною ниткою по біло-сірому фону лляного полотна графічно чітка. [12]
У північних районах Волині побутує вишивка низовим і поверхневим швом на зразок ткання. Одноколірне вишивання, виконане в цій місцевості, вражає своєю вишуканою простотою. У південних районах області переважають рослинні мотиви у доборі квіток, ягід, листочків. Шиття поверхневе – хрестик, гладь, прутик. Чорний колір поєднується з найрізноманітнішими комбінаціями червоного, чим досягається значний колористичний ефект.
Для Чернігівщини характерні білі вишивки. Щоб підсилити загальну виразність, у вишивці здебільшого використовують шви двох чи більше типів. Наприклад, в одній композиції поєднують шви прозорі, із щільним настилом, або іншим видом гладі. Жіночі та чоловічі сорочки змережують прутиком так, як і на Поділлі, прозорою мережкою червоними та чорними нитками.
На Київщині сорочки оздоблюють гладдю, занизуванням, набируванням та хрестиком. На них переважають рослинно-геометричні орнаменти зі стилізованими гронами винограду. Колірна гамма не відрізняється від інших: червоний, чорний і білий, але візерунки дуже вигадливі і красиві. Вони являють собою неповторне поєднання геометричного та рослинного орнаментів.
Для подільських сорочок характерна різноманітність швів. В орнаментах переважає один колір – чорний із більшим чи меншим вкрапленням синього, червоного, жовтого, зеленого. Найбільш поширені є одноколірні вишивки на сорочках, значно рідше дво- та триколірні. [11]
На півдні Тернопільщини типовою є вишивка вовняними нитками із згущеними стібками: окремі елементи обводяться кольоровими нитками, що забезпечує широкий рельєф та кольоровий ефект. Такі вишивки розміщують вздовж усього рукава поздовжніми чи скісними смугами від пілочки до краю рукава.
Велике багатство технік вишивання характерне для Вінниччини: низь, хрестик, стебнівка, настилування, верхоплут, вирізування; різноманітні види чорних, білих та кольорових мережок. Поряд з основними швами застосовують й допоміжні – штапівка, стебнівка, контурні шви якими обрамляють та з’єднують окремі елементи композиції. Дуже красиво виглядає традиційна вишивка у Вінниці. Звичайно одна вишивка поєднує відразу мало не всі стилі та техніки виконання вишивки та кольорові гами. Тут більше популярним був геометричний орнамент коричневого, чорного, білого, малинового, сірого кольорів. Але обов'язково повинен бути якийсь один колір переважаючим. Характерними рисами цього регіону модна назвати надзвичайну декоративність та мальовничість. Розвиток у цьому краї народних ремесел несе великий вплив на способи декорування та утворення форм убрання. Велика різноманітність технік оздоблення українського національного костюму є особливістю цього району.
У народній вишивці Львівської області використовуються різноманітні типи узорів, окремі з них поширені по всій області, інші – пов’язані з певними місцевостями і утворюють локальні різновиди. У південних районах Львівщини орнамент вишивок геометричний, білий фон не заповнюється, що надає узорам просторості й легкості. Вишивані сорочки колористично розмаїті.
На Буковині (Чернівецька область) крім геометричних та рослинних мотивів використовуються зооморфні, які вишивають білою гладдю, дрібним хрестиком, штапівкою, крученим швом. При цьому як вишивальний матеріал використовують бісер, шовк, вовну, срібні та золоті нитки, металеві лелітки.
У Прикарпатті та Карпатах традиційним вважається застосування різноманітного забарвлення, а орнамент може бути дуже різним. У цілому в цих областях найбагатший і найбільш яскравий стиль вишивки українських рушників та елементів одягу. Для гуцульських вишивок характерні різноманітність геометричних та рослинник візерунків, розмаїття композицій, багатство кольорових поєднань, здебільшого червоного із жовтим та зеленим, при чому колір домінує. [10]
Вишивки Закарпаття визначає мотив “кривулька”, а також техніка заволікання і вишивання хрестиком. Тут часто також використовується гаптування (бісером, золотом, сріблом). Перевагу віддають червоному і чорному, а основним елементом в орнаменті є зиґзаґ. Його виконують різними стилями вишивки. Правда, тут іноді можна зустріти візерунки, зроблені з усіх кольорів веселки або тільки білими нитками.
На Південній Україні традиційною вважається різнобарвна вишивка хрестиком або напівхрестиком із зображенням рослинності. Але в деяких районах теж часто зустрічаються змішані стилі.
Самостійно схеми для вишивання розробляють від руки або з використанням комп’ютерних програм.
Схему візерунка вишивки будь-якої складності можна швидко розвернути, збільшити або зменшити (як розміри візерунка, так і розміри хрестика або іншого вишивального шва), змінити кольорову гаму, розбити на квадрати, роздрукувати тощо.
Рис.1. Pattern Maker for Cross-Stich
Розглянемо особливості деяких комп’ютерних програм для створення схем вишивки.
Програма Pattern Maker for Cross-Stich v4.04 призначена для створення і перегляду схем для вишивки хрестом у форматі xsd. З її допомогою вподобана Вам картинка легко перетвориться на схему для вишивки хрестом. [1]
Pattern Maker включає безліч всіляких корисних функцій: вибір видів стібків; кольорів ниток різних фірм; редагування на свій смак кольору і символів для його позначення; інформацію (ключ) до схеми тощо.
Програма PCStitch7 призначена для створення і перегляду схем для вишивки хрестом у форматі pat. Вона дозволяє самостійно створювати свою схему і
переводити в схему будь-яке зображення, використовувати різні варіанти переведення муліне, можливість вибору стібків і символів, роздрукувати і експортувати схему в іншому форматі і багато що інше.
Важливо враховувати, що файли PCStitch не сумісні з файлами, створеними в
Pattern Maker. [1]
Програма Stitch Art Easy здійснює створення схеми для вишивання по будь-
якому зображенню, друк, а також експорт схеми в редактор Microsoft Excel. У цій програмі, на відміну від попередніх є лише основні функції, прості і зручні у використанні.
При підготовці схеми програма уміє самостійно змінювати розмір вихідного зображення, зменшувати
Рис. 3. Stitch Art Easy кількість використовуваних кольорів,
підбираючи при цьому відповідні
кольори, відповідні кольорам ниток з декількох поширених наборів (наприклад DMC). Схема може бути підготовлена в кольоровому і чорно-білому варіантах.
Embrobox є одним з найбільш доступних і зручних графічних редакторів для створення схем складних узорів для вишивання хрестиком. Він дозволяє автоматично перетворювати будьякі зображення (фотографії або малюнки) в схеми. Досить завантажити зображення в програму, вона підбере кольори, відтінки аналоги ниток різних виробників, виробить розрахунок
Рис. 4. Embrobox
довжини ниток, розміру майбутнього малюнка на канві і навіть розрахує собівартість матеріалів.
Програма має велику базу кольорів, функції попереднього перегляду майбутньої роботи, експорту в графічний файл, друк з розбиттям на сторінки. [1]
Схема вишивки створювалась у програмі Pattern Maker for Cross-Stich, яка призначена для створення і редагування схем вишивки хрестом.
Рис. 5. Вікно програми Pattern Maker for Cross-Stich
Спочатку було взято контурну карту України та розроблено схему з усіма кордонами областей та назвами обласних центрів
Далі відбувався процес пошуку орнаментів, характерних для кожного регіону України. Їх ми знайшли в Інтернеті та спеціальній літературі.
Рис. 7. Інтернет-сторінка
Аж потім – перенесення кожного орнаменту на карту України.
Рис. 8. Перенесення орнаментів
Ось і готова наша схема.
Рис. 9. Схема вишивки
Українське народне мистецтво широко відоме як один з найпотужніших феноменів світової культури. Чи не найбільшої слави воно набуло завдяки унікальному традиційному орнаменту і вишивці, як його прикладному втіленню. Проте у ХХ столітті народне мистецтво персоніфікувалось, і продовжувачами його традицій ставали обдаровані талантом майстри, що пропускали через свою душу та руки народний світогляд, характер та образний світ. Українська народна вишивка відіграє велику роль в житі людини. З вишивкою пов’язане все життя людини, в ній вона пізнає світ чистої фантазії, мистецтво високої естетичної наснаги, простору і водночас мудрого декоративного відчуття і мислення.
Розвиток сучасного народного мистецтва зумовлюється характером і вимогами науково-технічного прогресу. Промисловість вже давно задовольняє потреби людей в одязі. Домашнє ткацтво та вишивання відіграють допоміжну роль і обмежується художньо-декоративною функцією. Прискорений ритм сьогодення, поява нових видів і форм дозвілля, народження нових культурних традицій впливають і на характер вишивки, на підбір матеріалу і кольору, техніки а також орнаменту виробу.
В результаті дослідження було виявлено відмінності між регіонами у виконанні вишитих виробів. Кожен регіон України має свою чарівність в мистецтві художньої вишивки.
Отже, декоративно-ужиткове мистецтво народної вишивки кожного із регіонів України – складова єдиної культури нашої Батьківщини, перед якою стоїть висока мета сформувати громадянина, як частку великого національного “Я”.
1. Art-time - твори разом з нами [Електронний ресурс] / Програми для вишивки. – Режим доступу: http://art-time.at.ua/index/0-85
2. Foberini. Український бренд національного одягу [Електронний ресурс] /
Схеми вишивки Житомирської області: особливості вишивки українських сорочок. – Режим доступу: http://foberini.com/shemy-vyshivki-zhitomirskojoblasti-osobennosti-vyshivki-ukrainskih-sorochek/
3. В.О. Тацкевич. Технологія вишивки. – Київ: Вища школа, 1997.
4. Гарас Георгій. Світ української вишивки. Феномен Георгія Гараса. – Мс., 2008. – 180с.
5. Є. М. Причепій, Т. І. Причепій. Вишивка Східного Поділля. – К.: РодовідОранта, 2009. – 108с.: іл.
6. Знаки 155 стародавніх українських вишивок. – Київ, 1992.
7. Л. Репіленко, М. Цепенюк. Обслуговуюча праця. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. – 256 с.
8. Л.В. Луткова. Обслуговуюча праця. – Київ: Радянська школа, 1974. – 175 с.
9. Л.М. Сорокіна. Вишиванки. – Київ: Веселка, 1989. – 16 с.
10.Про Україну [Електронний ресурс] / Вишивка Карпат та Прикарпаття та приклади основних видів вишивання. – Режим доступу: http://aboutukraine.com/vishivka-karpat-ta-prikarpattya-prikladi-osnovnih-vidiv-vishivannya/
11.Про Україну [Електронний ресурс] / Вишивка Поділля та приклади основних видів вишивання. – Режим доступу: http://about-ukraine.com/vishivka-podillyata-prikladi-osnovnih-vidiv-vishivannya/#more-704
12.Про Україну [Електронний ресурс] / Вишивка Полісся та приклади основних видів вишивання. – Режим доступу: http://about-ukraine.com/vishivka-polissyata-prikladi-osnovnih-vidiv-vishivannya/
13.Про Україну [Електронний ресурс] / Вишивка Середнього Подніпров’я та приклади основних видів вишивання. – Режим доступу: http://aboutukraine.com/vishivka-serednogo-podniprovya-ta-prikladi-osnovnih-vidivvishivannya/
14.Про Україну [Електронний ресурс] / Українська народна вишивка. – Режим доступу: http://about-ukraine.com/ukrainska-narodna-vishivka/
15.Українська вишивка / Упорядник Р. В. Захарчук-Чугай. – Львів: Аверс, 2008.
– 72с.
16.Український народний одяг. Світова Федерація Українських Жіночих Організацій. Комісія Народного Мистецтва – Торонто-Філадельфія, 1992. –
312с., іл.
Учні працювали над творчим пошуково-дослідницьким проектом «Україна вишивана». Метою дослідження було розширення знань про вишивку як вид декоративно-ужиткового мистецтва, визначення орнаментальних особливостей української народної вишивки; розроблення схеми вишивки хрестиком карти України з регіональними орнаментами у спеціальній комп'ютерній програмі, удосконалення навичок роботи на ПК.
Після того, як була створена схема вишивки, учні підібрали матеріали та інструменти для вишивання, розподілили обсяг роботи і по черзі вишивали карту України. Кожна з учениць вишивала одну чи декілька областей залежно від рівня вмінь та навичок. Результат роботи – вишита карта України розміром 150×120см.
Робота над картою настільки захопила, що знайшла своє продовження у новому патріотичному проекті. На паркані закладу створено арт-об’єкт-мурал «Україна вишивана», розмальований у вигляді регіональних орнаментів, притаманних кожній області України, що були зібрані під час реалізації дослідницького проекту «Україна вишивана (регіональні особливості української народної вишивки)». Кожна секція паркану презентує окрему частину держави, включно з Кримом: таким чином було розмальовано 34 секції паркану загальною площею 214 м2 та довжиною 85 метрів.
Метою проекту була популяризація української культури та національного стріт-арту серед членів місцевої громади, гостей міста, учнів навчального закладу шляхом створення арт-об’єкту як частини міського бренду.
Мурал «Україна вишивана» прикрашає територію закладу та мікрорайону міста, підвищує імідж міста шляхом покращення дизайну міського середовища.
Отже, практика роботи щодо залучення учнів до народного мистецтва є напрямом формування у них патріотизму як якості особистості через елементарні прояви національної свідомості та самостійного творчого пошуку.
Враховуючи нові суспільно-політичні реалії в Україні після Революції гідності, обставини, пов’язані з російською агресією, усе більшої актуальності набуває виховання в молодого покоління почуття патріотизму, відданості загальнодержавній справі зміцнення країни, активної громадянської позиції тощо.
Традиції, звичаї та обряди, як і рідна мова, - "це ті найміцніші елементи, що об’єднують окремих людей в один народ, одну націю... Хто його знає, чи не є саме ця близькість звичаїв тим цементуючим матеріалом, що перемагає своєю міццю всі інші сили, які працюють на руйнування єдності нашого народу" (Олекса Воропай).
Отож засвоєння, зберігання і розвиток дітьми традицій і звичаїв українців є важливим засобом зміцнення національної свідомості, згуртування і єдності всієї нашої нації. У народі побутує повір’я: той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. З цього приводу Олекса Воропай писав: "Він блукає по світу, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку та пристановища, бо він загублений для свого народу". Ці мудрі слова – серйозне застереження легковажним людям, які ще й сьогодні нехтують народними традиціями і звичаями.