29 травня о 18:00Вебінар: Фізика для сучасного школяра: традиції, інновації, STEM

Проект "Жінки в долі Тараса Шевченка"

Про матеріал
методична розробка допоможе зрозуміти внутрішній світ поета , ознайомити їх із особистим життям Т. Шевченка, його стосунками з особами прекрасної статі, довідатись про мрії та прагнення поета; про те, як його особисте життя відобразилось в поетичній та малярській творчості, передати чистоту, чарівность і силу почуття кохання, осягнути прагнення поета до простого людського щастя; формувати уміння працювати в групах, опрацьовувати додаткову літературу, оформляти і презентувати проект; виконувати на прикладі життя Т.Шевченка шанобливе ставлення до жінок , віру у справжнє кохання , вірність у поглядах і почуттях.
Перегляд файлу

 

Міністерство освіти і науки України

Кам’янський державний енергетичний технікум

Комісія соціально-гуманітарних дисциплін

 

 

 

 

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

 

 

Жінки у долі Т.Г.Шевченка

 

 

Підготувала: викладач української мови

та літератури І категорії

Черниш Юлія Павлівна

 

 

 

 

Кам’янське 2018

 

Любові  память незабутня

 

Тема: «Жінки в долі Тараса Шевченка»

Мета: допомогти студентам зрозуміти внутрішній світ поета , ознайомити їх  із особистим життям Т. Шевченка, його стосунками  з особами прекрасної статі, довідатись  про мрії та прагнення  поета; про те, як його особисте  життя  відобразилось  в поетичній  та малярській  творчості, передати чистоту, чарівность і силу почуття кохання, осягнути  прагнення поета до простого людського щастя; формувати уміння працювати в групах, опрацьовувати  додаткову  літературу, оформляти і презентувати  проект; виконувати на прикладі життя Т.Шевченка  шанобливе ставлення до жінок , віру у справжнє кохання , вірність у поглядах  і почуттях.

Методи, прийоми, форми роботи: розповідь  викладача ,робота в групах, дослідницькі  повідомлення , інсценівки ,випереджувальні завдання.

Обладнання:  мультимедійний проектор, портрет Т.Шевченка, портрети жінок, яких кохав  Т.Шевченко, костюми, твори Т.Шевченка

Міні-проекти:

I міні-проект « Любов, що розійшлася сном».

II міні-проект «Безнадійне кохання» (Ганна Закревська)

III міні-проект «Примарне кохання» (Варвара Рєпніна)

IVміні-проект «Безтямне захоплення» (Агата  Ускова)

V міні-проект  «Несправджене кохання» (Катерина  Піунова )

VI міні-проект  «Остання надія на щастя» ( Ликера Полусмак)

 

Хід заняття

                

Мені ж, мій Боже , на землі

Подай любов, сердечний  рай!

І більш нічого не давай!

Т.Шевченко

 

 

Викладач: доброго дня, шановні студенти, викладачі, гості! Сьогодні, в цей весняний день, ми зібралися в цій залі, щоб відзначити 204 річницю з дня народження Т.Г. Шевченка. Так, дійсно, на першому курсі на уроках української літератури ми не розглядаємо життєвий і творчий шлях великого Кобзаря, але оминути «Шевченківські дні» ми ніяк не могли. Кожного року в березні ми згадуємо про Шевченка, проводимо тематичні виховні години, заходи, традиційно покладаємо квіти до пам’ятника, декламуємо поезію Тараса Григоровича.

 Сьогодні ж ми вирішили презентувати до вашої уваги інформаційно-пошуковий проект «Жінки у долі Т.Г. Шевченка».

 Участь в проекті беруть 7 груп першого курсу, які розподілили між собою міні-проекти. Також  проведемо конкурс декламування віршів Шевченка. Зверніть увагу, що в цьому році завдяки нашій талановитій молоді поповнюється наша галерея ілюстрацій до творів Шевченка.

 

 Перш ніж розпочати конкурс міні-проектів пропоную переглянути відео та пригадати цікаві моменти з життя Т.Г.Шевченка.

(відео «Обличчя української історії»)

Вічна загадка любові. Скільки поколінь намагаються розгадати її, скільки таємниць береже вона в собі. У тому ,  кого і як кохає видатна  людина розкривається історія цілого покоління, атмосфера  часу. Окрім  того,  у митців – це один із ключів до розкриття таємниць їхньої  творчості. Це стосується і Т.Г.Шевченка,  який кохав по-справжньому і шукав жіночий  ідеал,  який би збігався із народним ідеалом жінки, коханої, дружини.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                    

Т.Г.Шевченко  завжди прагнув до родинного затишку , проте в коханні йому не таланило. Він  тільки  згадував тих, кого  кохав у своєму  житті.

Тож надаю слово нашим студентам.

Шановне журі, у вас є бланки для оцінювання виступів наших конкурсантів  міні-проектів та декламаторів поезії Шевченка.

І міні-проект «Любов, що розійшлася сном», гр. ГВ-17, БС-17

Студент (Власенко Анатолій).  Першим  сильним почуттям Тараса було його дитяче кохання до сусідської  дівчини  Оксани Коваленко. Це  незабутнє коханя  до подруги дитячих літ на все життя визначило тип жінки, до якого весь час повертався поет і в  житті  і в творчості: маленька, чорноока, кучерява, надзвичайно емоційна. Образ такої Оксани став його музою, Беатріче  його поезії. Він писав:

Студент (Шевченко Даніїл)

Ми вкупочці росли колись

Маленькими собі любились

А матері на нас дивились

Та говорили , що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Старі зарані повмирали.

А ми малими розійшлись

Та вже й не сходились ніколи.

Мене по волі і неволі

Носило  всюди. Принесло

На старість ледве і додому.

Веселеє колись село

Чомусь тепер мені, старому.

Здавалось темним і німим.

Таким, як я тепер, старим.

«Чи жива

Ота Оксаночка?» - питаю

У брата тихо я. «Яка?»

«Ота маленька, кучерява

Що з нами гралася колись.

Чого ж ти, брате, зажуривсь?»

Студент (Петренко Артур) Історія знеславлення Оксани дуже вразила поета й лягла в основу багатьох його творів. Цій темі присвячені його «Наймичка», «Катерина», «Слепая». І ми зрозуміємо, що цей жіночий тип фатально буде подобатися Шевченкові в жінках, змушуючи його шукати ту, «справжню», - подругу, дружину, порадницю, якою в дитинстві ввижалася йому Оксана. Він заплющував очі  і знову бачив її, як живу, - чорнобриву, кучеряву, у вінку з волошок,  коли вона витирала  хусточкою його ще дитячі сльози, які виступали на очах від щастя, що з ним поруч його Оксана. Дорогим іменем першого  кохання Шевченко називав героїв своїх творів.

   Студент (Бабенко Олександр) Оксана Коваленко після неминучої розлуки, думається,  жила просто, природно. По-земному буденно й щасливо: стала на рушник із кріпаком, виростила дітей, досхочу натрудилася, наспівалась пісень, відійшла у вічність чистою-пречистою, бо ж уволю навмивалася слізьми.

 

   Студент (Слюсаренко Ксенія) Потім доля звела його з Христиною Довгополенко – наймичкою троюродного поетового брата Варфоломія Шевченка. Тарас навіть просив Варфоломія вмовити дівчину вийти за нього заміж. Але та відмовила Тарасові Шевченку заради молодого писаря.

   Студент (Малоок Іван) Кохання до вільної дівчини, польської швачки Дзюні Гусиківської, розбилося об пута кріпацтва. Вона була схожа на Оксану( старша, лагідна). Теж чорноброва, це було друге юнацьке кохання Шевченка. Вона вчила Тараса польської мови, по-сестринськи жаліла його, дала йому відчути різницю між вільним і кріпаком. Вони часто прогулювались вздовж берега. Ядвіга розповідала Тарасу про таємні товариства, про свободу. Вона багато турбувалася про нього, але забажала, щоб Шевченко зрікся української мови і Батьківщини, щоб залишився назавжди в Польщі. Бідному сиротині важко було обирати, він марнів на очах. Недовго, одначе, 16-літній  Тарас втішався щастям кохання. Наближалась польська революція 1830 року. Тарас разом з паном Енгельгардтом вирушив до Петербурга.

Студент (Шевченко Даніїл)

Чого мені тяжко, чого мені нудно,

Чого серце плаче, ридає, кричить,

Мов дитя голодне? Серце моє трудне,

Чого ти бажаєш, що в тебе болить?

Чи пити , чи їсти, чи спатоньки хочеш?

Засни, моє серце, навіки засни... 

 

Студент (Власенко Дмитро) Студентом Академії художеств у Петербурзі Тарас Шевченко переживає третє своє захоплення молодою натурницею. П’ятнадцять років було дівчині, а звали її Амалією. Студент Шевченко малює портрет молодоїдівчини, яка підсміюючись над ним, замість Шевченко говорила Чевченко. Амалія – перша жінка вільного Шевченка, легка, як метелик. Тарас був засліплений, але не одружився, та й добре. Амалія б доконала його, бідолашного, вимотала б його душу і слабке здоров’я. Дуже вже вона любила погуляти, подобатися всім і одразу. Все життя Амалія Клоберг була неодружена, а малюнок з підписом Шевченка зберегла на все життя. Шевченко згадає Амалію в повісті «Художник» і назве її слов’янським ім’ям Паша.

   Студент (Даниленко Єлизавета)  Думав Шевченко в Києві одружитись та й жить на світі, як добрі люди живуть. Закохався Шевченко  у Феодосію Кошиць, жінка теж його покохала. Та на заваді стали батьки дівчини. Отець Григорій, батько Феодосії, був людиною практичною і бездуховною. Коли Тарас був ще малим, він був наймитом у отця Григорія, тож його сприймали в родині як наймита-попихача, як мізерного сироту. Різними хитрощами отець Григорій намагався відшити залицяльника доньки, а потім не витримав і рішуче сказав: « Ні шлюбу!» Шевченко був дуже вразливий – в цій родині кошиців його зневажали, біль в душі був нестерпний. Інакше сталося з  тією, кого він любив, з Феофанією. Заміж вона не вийшла  - це повільно точило її душу, довівши до психічної хвороби. Феофанія Григорівна Кошиць лікувалася у психіатричній лікарні, а померла того ж року, що й Шевченко. Шевченко ще її згадував. У далекому Кос-Аралі, коли на душі було самотньо й гірко, він згадував ту, що убого його полюбила, а сама зосталася у високих палатах вік свій дівувати.

ІІ міні-проект «Безнадійне кохання» (гр.МЕ-17-1/9)

   Студент (Литвиненко Дмитро) Інтимна лірика не буває безіменною. Звернемося до біографії поета. Навчаючись в Академії, вже прославленим автором «Кобзаря», портретистом їде Шевченко в  рідну Україну. Тут 29 червня 1843 року він  зустрічає на балу Ганну Закревську.  В цій жінці Тарас побачив одухотворений образ. До цього вже зовсім не думав про шлюб.

Студент (Новоселець Віталій) А потім, як реакція на його безнадійність,  з’являється в поета те характерне для нього і вже незмінне впродовж усього життя бажання мати свою родину, свій дім, дружину, тихий і надійний захисток. Це бажання невдовзі переростає в гостру душевну потребу. Але Ганна Закревська, на жаль, була дружиною іншого.

 

 

Студент (Кмець Валерій) 1843 рік. Шевченко в Україні. Вони познайомилися в червні 1543 року в селі Березова.  Ця жінка з темно-синіми очима, Ганна Закревська, дружина багатого поміщика і власника села. У сімнадцять років Ганна вийшла заміж за Платона  Закревського. На час зустрічі з Шевченком їй виповнився 21 рік. М’яка та добра, одружена,  мати двох дітей.

   Студент (Малий Ілля)  У той час було модно прикрашати дім портретами, тож Платон Закревський забажав портрети дружини і свій, запропонував Шевченкові їх намалювати. За два тижні Тарас намалював портрет Ганни. Дуже запав у душу пристрасний погляд жінки. Портрет вийшов теплим, ліричним. На нас  дивляться сумні темні очі, молода жінка сором’язливо всміхається. Коли довго дивитися в її великі темно-сині очі, то вони здаються живими. В очах читається смуток і потаємний біль. Густе темне волосся, шовкові шнурочки чорних брів, відкритий світлий лоб, красивий прямий ніс, червоні вуста, вкриті рум’янцем щоки. Портрет сповнений ніжності, світла, любові. Шевченко намагався показати вдачу і настрій Ганни. Це був спалах у його художній творчості, бо все йшло від любові.

   Інсценівка

(входить Ганна Закревська, одягнена у сукню тієї епохи чи, хоча б , у розкішному  намисті, з накинутою на полечі шаллю. Ледь поправляє на дошці свій портрет, намальований Шевченком. Звучить «Місячна соната» Бетховена).

   Монолог  Ганни Закревської (студентка Кмець Оксана)

   Перед моїм портретом зупиняються і довго стоять люди, навіть ті, які нічого не знають про історію кохання Шевченка, бо мої очі не відступно переслідують їх. На жодному іншому портреті Шевченка, стилізованому за модою того часу, немає таких очей, нема такого трагічного, душевного життя очей, такого промавистого погляду, як на моєму портреті.

   Мої очі тільки здаються чорними, ала, якщо придивитися, ви побачите, як старанно Шевченко витримав у них справжній їхній колір, сяючу навколо великих зіниць глибоку синяву, тому що очі мої були синіми. Хоч синіх очей поет майже ніколи ніде не оспівував, бо улюбленими його очима були карі. Тепер останнє свідчення, найвирішальніше – вірші Шевченка, це мені, Ганні Закревській, він присвятив вірш «Якби зустрілися ми знову».

   Для мене зустріч з Тарасом була щасливою, прозорою миттю. Він так красиво і ніжно виявляв свої почуття, що не міг не відчувати на собі мій уважний погляд чорно-синіх (так, саме таких) великих, виразних, ніжно-молитовних очей. Шевченко якимось невблаганно-триважним поглядом пристрасно дивився на мої очі, ніби казав: « У чергуванні світла і тіней – краса життя»

 

ІІІ міні-проект «Примарне кохання» (МЕ-17-2/9)

 

  Студент (Лобко Ярослав) А ми йдемо далі шляхами Кобзаря. Доля готувала йому нову зустріч з жінкою, якій у листопаді 1843 року Шевченко  адресує такі рядки: « О добрый ангел! Молюсь и плачу перед тобою. Ты утвердила во мне веру в существование святых на земле». Ця жінка – княжна Варвара Миколаївна Репніна, їй було 35, коли вана познайомилась з 29-літнім Шевченком.

Студент (Туманов Роман)  Яготинська красуня.  Розумниця з широким світоглядом, що жила молитвами і пристрастями. Нещасливиця  в особистому житті, прекрасна й добра душа, овіяна серпанком великої поезії,  - такою була нова знайома Шевченка, яку він зустрів в Яготині і яка одразу ж палко покохала поета.

   (Під звуки вальсу входить Репніна, підходить до сваго портрета, пильно придивляється, далі підходить до столу, запалює свічку, пише, замислюється. Відтворити тогочасну епоху допоможуть елементи костюма. У Репніної – довга сукня, комірець з мережива, зачіска та реквізит – чорнильниця, перо).

   Репніна (Комісаренко Марія) Я чекала його любові, виглядала її, що ось завтра, ось-ось він прийде і скаже все. Все. Я була слабкою жінкою, яка так хотіла любові, а він... Він іноді відповідав мені теплим почуттям, але пристрасним – ніколи.

(Княжна знову бере перо, пише)

   Студент (Байрак Сергій) Поет замкнувся в собі й мовчав. Сповідь княжни його збентежила. Він оточив її німбом святості, готовий був молитися на неї, на цю дивну аристократку, в душі якої відкрив стільки краси. Його почуття не було тим, чим було почуття княжни до нього.

  Студент ( Луценко Ілля)                           

У княжім домі панночка бліда

Жар сарця нишком в вірші вилива,

Листок долоньки свічку затуляє.

Про що вона? Чого їй так болить

Далекий хтось, «хто під ружжом гуляє»?

Їй, панночці б – та суджений панич!

Зітхання соловейка у альтанці.

У княжім домі, в домі Репніних,

Невже нікого. Вартового в обранці?!

Стіни кам’яні,

По вікнах тюрем лячно заглядати?

До Бога правди криком день при дні

За Україну в’ярмлену волати?!

Молилася. При свічці. При серця світлі...

  

Студент (Жидко Дмитро) З листа княгині  Репніної до Шарля Ейнара.

 Репніна (Студентка Комісаренко Марія)

    Шевченко здався мені простим і невибагливим. Він відразу став у нас своєю людиною. Моє обличчя було мокре від сліз , і це було щастям. Це була м’яка, чаруюча, захоплива музика.  Полум’я  неповторних настроїв тривожили мою душу. У день і час від’їзду я зі сльозами кинулася йому на шию, перехристила чоло, й він вибіг із кімнати. Капніст переконаний, що я кохаю його й що я втратила голову. Я ж дуже прив’язана до нього й не перечу, що коли б я бачила з його боку кохоння. я, може, відповіла б йому пристрастю.

    ( Складає листа, складає в конверт).

Вернути б час, і я – Варвара,

Сумна, задумана княжна,

Я б утекла з Яготина

Аж за Урал, де, наче хмара

Пісок підводивсь над тобою,

Де цар кривавою

Вершив безбожнії діла.

Я б у задушливу казарму,

Як вірна подруга, прийшла,

Твоєю стала б я сестрою

І в Придніпровський рідний край

Листи б од тебе одсилала,

Я б берегла твої пісні...

Щоб чорний вітер Кос – Аралу

Не спопеляв даремно дні.

Студент (Строіло Максим). Велике і палке кохання до Шевченка так і залишилося для княжни Репніної нерозділеним. Поет не відповів на її почуття, а Варвара була б пішла і на край світу за своїм кохоним. На все життя вона залишається справжнім і вірним другом, ангелом – охоронцем Тараса. Залишивши Яготин, Шевченко відчував турботу княжни все життя. Довгий час вони листувалися.

 

Студент (Жидко Дмитро) Після смерті поета, вже 60-літньою, Варвара Миколаївна не соромилася відкидати сніг перел своїм московським будинком. Ще тоді нею, чарівною, граційною, з німбом легенд над шляхетною голівкою, милувалися постарілі кавалери.

 

IV міні-прект «Безтямне захоплення» (гр.ГР-17-1/9)

   Студент (Щур Ілля) Узимку 1854-1855 рр. Шевченкові знов зблиснула  зірка кохання – й закотилася. Йдеться про дружину коменданта Новопетровської фортеці, матір трьох дітей – Агату Ускову. Поет захопився нею безтямно, відчайдушно. А скільки і яких високих мрій було виткано в душі ! Агата Ускова довго здавалася йому вищою досконалістю.

    Студент (Мушик Олексій) Це найпрекрасніша жінка для мене – справжня благодать Божа. Це одна едина істота, якою я захоплююся аж до поезії. Отже, я більш або менш щасливий. Що за чудова, дивна істота непорчна жінка! Це – блискуча перлина у вінці творіння. Якби не це одне єдине  моєму серцю рідне, не знав би я, що з собою робити. Я покохав її високою, чистою любов’ю, всім серцем і всією вдячною моєю душею.

   (Входить Агата Ускова.Зупиняється поглядом на своєму портреті)

  

 

Ускова (студентка Кирпичова Анна) (стриманно, дещо надмірно). Шевченко мав  приємний голос, говорив гарно, плавно, особливо дуже добре читав уголос.

Тарас був у нас , як у рідній сім’ї, всі його дуже любили. Наше товариство відзначало, що в моєму портреті Шевченко благородно використав божественно-рембрандтівські світлотіні, передав в очах ніжність і материнство і просто опоетизував мене. А розчарування? Так, воно було... А як він любив прості польові квіти! ( Бере зі столу ромашки, пригортає їх, виходить).

Студент (Павлюткін Петро) А розчарування відбилося, зокрема в прозових творах Шевченка. Агафія в «Матросе» або в « Прогулке с удовольствием и не без морали» і Агафія Ємельянівна в «Художнике»- це вона, Агата Ускова.

 

V міні-проект «Несправджене кохання»( гр. КС-17-1/9)

 

   Студент (Коченко Максим)  Вирвавшись із осоружної фортеці, поет мріє якомога швидше потрапити до Петербурга. Та доля на цілих  5 місяців міцно пов’язує його з Нижнім Новгородом. Там Шевченко освідчується в коханні 15-річній актрисі  Катерині Піуновій, незважаючи на 28 років різниці між ними. Що це було ? Манна, сп’яніння від волі, політ у прірву юності і краси? Ні, Боже наслання, яке спізнають лише геніі – сини Всесвіту, обранці вічності. Так уже судилося, що невеличка, гінка, кучерява Катерина була фатально схожа на першу освячену, осяяну дитинством кохану Оксану.

   (Входить Піунова. На хвилинку зупиняється біля свого портрета)

    Піунова (Студентка Бубир Анастасія) У Нижньому Новгороді під час спектаклю до мене підійшов Шевченко. Усміхнувся і тихо промовив: « Вами, Катерино Борисівно, я любуюсь, коли бачу вас на сцені». Тарас Григорович познайомився з моїми батьками, став приходити до нас. Я горіла нетерпінням бачити його, без нього дні ставали мукою... В один з візитів Тарас сказав моїм батькам ті слова, які для мене були найчудовішою мелодією глибоких почуттів. Він просив у батьків моєї руки.  Я була щаслива, його ласкавий усміх тривожив душу, в моє серце вривався промінь його сонця, творчість, кохання, але ... грізні очі матері наказували мені вийти з кімнати і я кинулась до дверей.

 

Студент (Дудка Антон)  Сам сирота і кріпак Шевченко і дружину хотів мати з цього оточення. Але трагедія поета полягала у тому, що він переніс своє колишнє середовище. Селянки уже не сприймали його, вважаючи дивакуватим панком. А панночок не сприймав він – тогочасну еліту він до кінця своїх днів вважав чужою.

   Студент (Гордієнко Вадим) Після всього пережитого на засланні почуття самотності ще більше заполонило душу Кобзаря, і він остаточно наважився одружитися. В дорозі до Петербурга і Москви обставини змусили його зупинитись у Нижньому Новгороді. Тут Шевченко змушений був прожити півроку під поліцейським наглядом. Він дуже швидко знайомиться з оточенням, з молодою і дуже вродливою жінкою і просить її батьків вддати за нього дочку. Мати намагалася довести, що Катруся ще дитина, а Шевченко значно старший. Змушений самотністю, поет мріє про пару.

Студент (Ляшко Ростислав) Актори тоді не належали до привілейованої касти, а він шукав саме таких – простих і небагатих. Шевченко стежив за духовним і професійним зростанням актриси-початківки, підбирав їй необхідну літературу, заради неї навіть зумів запросити знаменитого російського театрального актора Щепкіна, аби той хоч раз зіграв із Піуновою, дав оцінку її таланту і допоміг влаштуватися на велику сцену в Харкові. Із цього роману залишилася тільки дружба зі Щепкіним і портрет актора , який нині зберігається у Львівському національному музеї. Однак Піунова виявилася нодто вже легковажною особою і, пирхнувши, в останній момент відмовилася від вигідного ангажементу в Харківському театрі, який їй все-таки влаштував Щепкін.  Розчарування в Піуновій завдало поетові чимало душевних мук. Ось як про це він пише у листі:

Студент (Нікітенко Ілля) « Я так много перенес испытаний и неудач в своей жизни, казалось бы, пора уже освоиться с этими мерзостями. Не могу. Случайно встретил я Пиунову, у меня не хватило духу поклониться ей. А давно ли я видел в ней будущую жену свою, ангела-хранителя своего, за которого готов был положить душу свою? Отвратительный контраст. Удивительное лекарства от любви – несамостоятельность. У меня все как рукой сняло. Я скорее простил бы ей самое бойкое кокетства, нежели эту мелкую несамостоятельность, которая меня, а главное, моего старого знаменитого  друга поставила в самое неприличное положение. Дрянь  госпожа Пиунова! От ноготка до волоска дрянь!».

   Студент (Білоус Едуард) Згодом Катерина, пригадуючи, із сумом писала: « О душевном мире, об уме великого поэта позабыли... тогда я конечно, не могла оценить этого великого человека. Но я всегда гордилась и горжусь тем, что этот человек обратил на меня внимание».

   Після розлуки Піунова вийшла заміж, грала на сцені, але не мала великого успіху в театральної публіки. Зникло сяйво генія, яке на якусь мить вихопило її постать із мороку повсякдення. Й усталене життя повернулося на круги свої – на круги сірої одноманітності, монотонності, швидкоплинної дріб’язковості.

 

Студент (Трухтанов Олексій)

                                   Болем звучать слова поета:

Промовить слово, то воно б

Хоч і яке-небудь на сім світі,

А все б таки якось жилось.

Світ широкий,

Людей чимало на землі...

А доведеться одноким

В холодній хаті кривобокій

Або під тином простягтись.

...Ні, треба одружитись

Хоча б на чортовій сестрі!

Бо доведеться одуріть

В самотині. Пшениця, жито

На добрім сіялись лану.

А люди так собі пожнуть

І скажуть: «Десь його убито,

Сердешного, на чужині»...

О горе, горенько мені!

 

VI міні-прект  «Остання надія на щастя» (ПК-17-1/9)

   Студент (Заіка Олександр)  Навесні 1860 року пані Карташевська, від’їжджаючи за кордон, попросила Наталю Забілу прийняти до себе за дівчину, кріпачку її брата, котру вона привезла з України, і тепер боялася покинутисвою служницю саму в Петербурзі. «Ликері тод було років із 20, красивою її не можна було назвати. Вона  була кругловида, середнього зросту, трохи веснянкувата, кароока, рот маленький, уста пишні, коси густі, темно-русі. Тільки  постать її  була дуже  гарна . Одягалась вона завжди по-українському. Як  на просту дівчину вона була дуже хитра і розумна». Так  описує Ликеру Н. Забіла. Навідати  знайомих часто  приїздив Т.Шевченко. Там він і познайомився з Ликерою і вирішив одружитися з нею, про що сповістив Н.Забілу. Та,  не роздумуючи, розказала про Ликеру все недобре, що про неї знала.

Студент (Черненко Олександр) Що ж  такого розказала вона Шевченкові про його обраницю? «Ликера  з першої ж пори показалася дівчиною лїнивою, нечепурною і дуже легковажною. Вставала вона ранком пізно, нічого у кімнатах не робила, тільки  вишивала якісь лиштви, що нібі  загадала їй пані . Ходила вона невмивана , з нечесаними косами, проте була дуже кокетлива і любила красуватися своїм гінким станом, заводила любовні інтриги  з сусідськими  лакеями , що таскали їй смажену дичину у кишенях»

Студент (Лисенко Сергій) На що Шевченко дуже образився. Слова знайомої  він сприйняв як панський гонор : пані, на його думку, дивилась на кріпачку не як на людину, а як на істоту ніжчого наргу. Він дуже розлютився на пані , але продовжував відвідувати її  будинок, адже там  жила Ликера, до якої він приходив щовечора. Тарас Григорович просив її їздити з ним по магазинах, купувати  і замовляти їй придане, котре він хотів справити сам, на свої власні кошти. Так було пошито два дорогі пальта , придбано  чорний круглий капелюх  з перами , кілька українських костюмів та  голланське полотно на сорочки , коленкор на спідниці . Шевченко власноруч малював ескізи  на вишивки своєї зарученої – йшлося до весілля .

Студент (Бандурка Ігор) Знайомі були проти такого вибору поета . Вони хотіли бачити його дружиною освічену  панночку, а не темну кріпачку, котра не могла належно цінувати свого  чоловіка – поета .  А що ж поет?  Він не бачив  ніяких вад  у своїй нареченій , не бажав їх бачити . Він просто ідеалізував Ликеру , бачив  у  ній  свою майбутню  молоду дружину . Бачив  родинне  вогнеще, дім   і в ньому жінка, котра зігріє,  заспорокоїть. Власне, кохав  він  не Ликеру – кохав ідеал мрію про те, чого був позбавлений усе життя : ніколи не мав дому , родини , того без чого  важко  переносити життєві  випробування. А якщо взяти до уваги все те, що довелося пережити  поетові, стає зрозумілим його прагнення до створення  родини – з Катрусею , Харитиною  чи Ликерою...оселитися разом з любою дружиною  у СВОЇЙ ХАТІ :

Студент (Дудка Олександр)

Поставлю хату і кімнату,

Садок –райочок насаджу.

Посиджу  я и походжу

В своїй  маленькій  благодаті.

 Та в одині – самотині

 В садочку буду спочивати.

 Студент (Місюра Артем) Він намалював план хати, яку хотів би мати в своїй садибі. Здавалося, все складалося добре. Тарас піклувався про свою наречену, дарував подарунки, найняв окреме житло . Потім Ликера нарікала : (Кучеренко Єлизавета)«Такий він противний , що хозяйка  давала кімнату  з прислугою , а він не хотів , звелів , щоб  я сама прибирала . Заберу усе те , що він мені дав, а зайого не піду. Такий старий , поганий , та ще й  сердитий».

     А невдовзі потому  стався остаточний розрив . Тарас Григорович, пришовши до нареченої , застав  страшний безлад (у графині вода застояна, на столі патьоки води , постіль не прибрана , валяються брудні панчохи , хата неметена ). Ликера оповідала, що Шевченко , дуже розгнівався і кричав: (Лисенко Сергій) «  Я  не хочу такої , мені не треба  такої жінки !». На що Ликера йому відповіла : « І мені такого чоловіка не треба- старий та поганий !»

Студент (Місюра Артем)  Шевченкові ніби полуда спала з очей , настало прозріння. Він кохав – і , засліплений думав ,  що і  його щиро кохають.

    З автопортрета 1860 р. дивиться на нас старий , знервований , замученний життям лисий чоловік з підірваним здоров’ям. А Ликера  молода 20-літня жвава дівчина . Зрозуміло , що Шевченко видався їй  далеко не кращим женихом . Душі ж поетової, глибини його поезій їй  не дано було осягнути через брак освіти ,  через молодість та лагковажність. Кохання робить людей сліпими, от і Шевченко кохаючи не бачив справжньої Ликери . Розплатою  за сліпоту була сердечна рана. Як відгукнулось у сердці Шевченка  це кохання знаємо з його поезій , присвячених Ликері, вміщених у «Кобзарі».

   Студент (Мединський Владислав) Шевченко закохався в Полусмакову і вхопився за рятівну думку – збудувати з цією кріпачкою своє родинне щастя, виглядати якого і чекати він уже стомився:

Не журюся, а не спиться

Часом.

Мов говорить тихесенько:

« Хоч, небоже, раю

Він у мене тут – у серці ...»

   Чи можемо ми звинувачувати Ликеру в тому лихові, яке вона заподіяла Шевченкові? Та чи й був би Шевченко щасливий з нею ? Певно, що ні. Надто різними людьми вони були, жили кожен своїм життям.

    Студент (Жеребцов Дмитро) А як же Ликера? Вона вишла заміж за перукаря Яковлєва, який усе життя пропиячив, але глибоко в сердці носила спогад про великого поета та його кохання,  після смерті чоловіка щороку,приїжджала до Канева  на могилу Т.Шевченка , щороку  справляла панахиду  по Шевченку, клала на могилу гостинці, наймала попа і півчих , які йшли від церкви до могили співаючи. У книжці для відвідувачів зробіла запис : «13 мая 1905р приїхала твоя Ликера... Подивись на мене, як я каюсь».

Викладач: О , як він хотів раю! До останньої миті свого не простого життя шукав той рай і хотів , але ... Рай так його не трапився . І не все життя залишилися лише осколена і гіркота , і вічне запитання : «Хоч , небоже, раю? Він у мене тут». «Але в тім і є  сенс життя, що між хотінням і раєм часом постають невидимі світи - які  ані  проломити , ані облогою здобути, ані перестрибнути- перелетити їх, ані обійти ,ані конем об’їхати» –відзначає Валентин Чемерис у своїй повісті – феєрії « Я любила Шевченка».

   Поета не стало. Згасла свічка  його життя. Але залишилося слово, яке не має обмежень у просторі, бо воно злітає все вище і вище, до вершин духу генія, де немає розбитих мрій,  надій,  розчарувань.

   Узагальнення

Поки наше журі підраховує бали, пропонує  переглянути узагальнене відео «Любові пам’ять незабутня»  та  виконати декілька завдань

1.Займи позицію:

   - Любов не потрібна у житті. Від неї тільки страждання!

   - Любов варта страждання! Без неї життя ніщо.

2. Робота в  групах

    – дібрати епітети до слова «любов».( Жіноча, щира, чиста, вірна, глибока, всепоглинаюча, справжня,висока, чудотворна, натхненна).

        – скласти фрази  із словом  «любов».( Любов – найкраще почуття. Любов – це натхнення, любов – це радість життя).

Рефлексія:   Сьогодні я: Зрозумів...   Дізнався... Мене вразило... Кохання це...

Чого варте життя без кохання? Цікавим сьогодні  було...

Сьогодні я… хочу сказати всім величезне дякую!

За результатами конкурсу міні-проектів І місце посіли групи ПК-17-1/9 та КС-17-1/9, ІІ місце об’єднавши зусилля вибороли групи ГВ-17-1/9 та БС-17-1/9. Найкращим декламатором віршів Т.Г. Шевченка стала студентка гр.ПЕ-17-1/9 – Кучеренко Діана. Також були відзначені найкращі ілюстрації  - Чижової Аліни (гр.ГВ-17), Кучеренко Єлизавети (гр.ПК-17), Гури К. (гр.ГР-17)

 

 

doc
До підручника
Українська література 10 клас (Міщенко О.І.)
Додано
10 грудня 2019
Переглядів
155
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку