Проектна робота "Славні імена земляків"

Міністерство освіти та науки України

Відділ освіти Добровеличківської районної адміністрації

Добровеличківський НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів№2 – гімназія»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Проект на тему:

 

 «Славні імена земляків»

 

Учні 8-А класу Добровеличківського НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ст..№2 – гімназія»

Керівники  проекту:  Павульська С. А. – класний керівник 8-а класу,  Молєва Т.А.-бібліотекар школи

 

 

 

Добровеличківка

2012 рік

 

 

Проект на тему:

 «Славні імена земляків»

Пошуково-інформаційний.  8 клас

 

Мета проекту: вивчення історії рідного краю, визначення місця людини в історії розвитку селища, ознайомлення учнів з кращими людьми Добровеличківщини; поглиблення уявлень про справжні життєві цінності і формування громадянських цінностей учнівської молоді; виховування бажання брати участь у суспільно – корисній та пошуковій праці, поваги до людей праці, шанобливе ставлення до старшого покоління шляхом збереження пам’яті про минуле для майбутніх поколінь.

 

Завдання проекту: аналіз матеріалу про відомих земляків; операція пошукової роботи для поширення відомостей про цих людей і проведення просвітницької роботи (ознайомлення населення селища з зібраними матеріалами: виготовлення і розповсюдження брошурок або буклетів, присвячених славетним землякам); опитування жителів селища по темі проекту з метою дослідження обізнаності населення про історію і розвиток своєї малої батьківщини; обмін досвідом з учнями школи, інших шкіл, які працюють у цьому напрямку.

 

Проблема: залучення дітей до пошукової роботи по темі; виховання патріотизму і почуття гордості за свою малу батьківщину; визначення ролі особистості в історичному процесі.

 

За кількістю учасників: груповий.

 

Предмет дослідження: краєзнавча робота.

 

Об’єкт дослідження: відомі земляки (біографія, творчі здобутки, фотоматеріали)

 

Учасники: учні, вчителі, батьки,  учнівські родини, бібліотекарі шкіл району.

 

Тривалість проекту: 8 місяців ( вересень – квітень).

Очікувані результати: діти більше дізнаються про минуле нашого району, його історію; систематизація матеріалу по пошуковій роботі, отримання нових знань з краєзнавства.

Обладнання: матеріали стендів Добровеличківського краєзнавчого музею; книги:

1.  Історія міст і сіл Української РСР. Кіровоградська область: В 26 томах / Головний редактор Д.С. Сиволап. – Київ : Інститут історії Академії наук УРСР, 1972. – с. 222 – 267;

2. Кузик Б. М., Білошапка В. В.  Кіровоградщина : історія та сучасність центру України : В 2 т. / Б. М. Кузик, В.В. Біло шапка. – Д. : Арт – Прес, 2005. – Т. 1. – с. 217 – 250;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План реалізації проекту

 

№пп	Етапи роботи	Зміст діяльності	Діяльність учнів	Діяльність вчителя і бібліотекаря
1	Підготовчий етап	Визначення проблеми, теми, мети, завдань, об’єкта, предмета, учасників, очікуваних результатів проекту	Уточнюють інформацію. Обговорюють завдання	Мотивує учнів. Пояснює мету. спостерігає
2	Планування	Вироблення плану дій: визначення творчих груп, розподіл завдання для кожної з них; визначення джерел, засобів збору, методів аналізу інформації; вибір засобів представлення результатів	Формулюють завдання. Уточнюють інформацію (джерела)	Допомагає в аналізі. Спостерігає
3	Реалізація проекту	Робота з літературою; опитування жителів селища по темі проекту з метою дослідження обізнаності населення про історію і розвиток своєї малої батьківщини	Працюють з інформацією. Проводять аналіз. Виконують спостереження	Спостерігає. Консультує
4	Аналіз і  оцінювання	Узагальнення зібраних матеріалів; формування висновків; колективне обговорювання результатів проекту; оцінювання творчого підходу. Аналіз виконання проекту, досягнутих результатів.	Беруть участь у колективному аналізі проекту і само оцінюванні	Спостерігає. Спрямовує процес аналізу (якщо це необхідно)
5	Презентація проекту	Публічний захист проекту	Захищають проект.	Бере участь в колективному аналізі й оцінюванні результатів проекту

 

 

 

 

 

 

 

У самому центрі Вкраїни

Стоїш, моє рідне село.

Від праці людської,

 від сонця проміння,

як писанка, ти розцвіло.

 

        С. М. Стеценко

 

 

Часто можна почути, як про видатну людину кажуть: «У нього талант». Але що таке талант? Дар від природи, від Бога? Чи постійна наполеглива праця?

 Так,  деякою мірою талант чи, краще сказати, хист до чого-небудь дається людині від природи, від Бога. Але це лише зародки майбутнього таланту, що звеличує творчу особистість. Але домогтися успіху, здобути визнання потрібно дуже багато працювати і не зупинятися ніколи на досягнутому, а покращувати майстерність, розвивати себе.

На нашій славній землі є багато людей яскравого таланту. Їх ще у народі називають «самородками». Природа їх наділила самобутнім талантом, але Успіх, Визнання, Слава не прийшли самі по собі. Їх досягнення у різних галузях стали відомими для всіх лише в результаті щоденної кропіткої праці на благо людини, в ім’я Батьківщини.

Саме в нашому проекті під назвою «Славні імена земляків» ми і хочемо розповісти про таких відомих на всю Україну, а може навіть і за кордоном  людей нашого району, які своєю працею і талантом прославили Добровеличківщину.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СИМВОЛІКА
ДОБРОВЕЛИЧКІВСЬКОГО РАЙОНУ

ГЕРБ: у синьому полі три срібні вузькі увігнуті балки, над ними -золота восьмипроменева зірка, внизу - золотий козацький хрест.

ПРАПОР: синє прямокутне полотнище зі співвідношенням сторін 2:3, у центрі древкової половини прапора зображення жовтої восьмипроменевої зірки, величина якої дорівнює 1/2 ширини полотнища, вільна половина прапора складається з семи рівновеликих горизонтальних смуг - чотири синіх і три білих.
 

 

 

 

ПОЯСНЕННЯ СИМВОЛІКИ

В основу герба покладено різновид давньої лицарської емблеми леліви-држевиці, яку мали в своєму гербі засновники поселення, що згодом стало центром району, - представники відомого козацького роду Величковських.
Півмісяць у гербі інтерпретовано у три увігнуті балки з метою представити як територіальну ознаку три головні річки району -Кагарлик, Сухий Ташликта Чорний Ташлик.
Традиційні для леліви кольори означають: золотий - добро, синій -велич, що перегукується з назвою гербоносія.
Срібло в геральдиці означає стихію води. Увігнута форма та горизонтальне положення фігур, які символізують річки, відображає непрямолінійність їх річищ та напрямок течії зі сходу на захід.
Для створення прапора використані відповідні гербовим кольори та найбільш змістовні фігури - зірка та балки (смуги). Восьмипроменева форма зірки умисно наближена до картографічного знаку - рози вітрів, що асоціюється зі знаходженням на території Добровеличківського району - географічного центру України. Вузькі увігнуті балки у прапорі стилізовані в білі смуги, які на тлі синього полотнища утворюють чотири рівні їм за шириною проміжки, що надає прапору колористичної ритміки та класичного вигляду.
У цілому символіка Добровеличківського району передає історичне походження та симантику його назви, географічну та природну особливість цієї території.

Затверджено рішенням XXI сесії Добровеличківської районної ради XXIII скликання від 7 вересня 2001 року №237 Автори проекту - В. Кривенко, К. Шляховий

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ГІМН   ДОБРОВЕЛИЧКІВКИ

 

Слова С. М. Стеценка

Музика Світлани Стеценко

 

На березі тихої річки

Щось ніжно шепоче трава

Здається мені, що це Коваль Величко,

Мов клятву говорить слова:

 

Приспів:

Добровеличківка – селище рідне моє

Добровеличківка – ти найдорожче, що в мене є.

Добровеличківка – хліб золотий на полях.

Добровеличківка – ти мій життєвий маяк.

 

У самому центрі Вкраїни

Стоїть моє рідне село.

Від праці людської, від сонця проміння,

Як писанка ти розцвіло.

 

Густий чорнозем в нашім краї,

Безмежні, як море, поля.

Уславиться завжди дорідним врожаєм

Прабатьківська наша земля.

 

Чекаємо всіх на гостини

Ми щиро зрадіємо вам.

Хай стануть для вас дорогими, святими

Величкові горді слова.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Історія Добровеличківського району

 

Добровеличківський район Кіровоградської області розташований за 105 кілометрів на захід від обласного центру. Площа району дорівнює 1,3 тис. кв. м.

Міській, селищній і 21 сільським радам підпорядковані 63 населених пункти. До найбільших населених пунктів відносяться селище міського типу Добровеличківка, місто Помічна, села: Тишківка, Піщаний Брід, Липняжка. Місто Помічна є значною вузловою залізничною станцією Одеської залізниці.

Дата утворення району – 3 березня 1923 року. Шляхами сполучення служать шосейні дороги “Київ – Одеса – Миколаїв – Кіровоград”, “Полтава – Кишинів”, залізниця з розгалуженою сіткою сполучення. Населені пункти району зв’язані між собою досить густою мережею шосейних і грунтових доріг місцевого значення.

Територія району відноситься до степової зони з перевагою чорноземів на культивованих землях.

Рельєфна поверхня території являє собою хвилясту рівнину висотою 150-200 метрів над рівнем моря пересіченою річними долинами, балками, ярами.

Гідрографічна структура району відноситься до басейну річки Синюхи, що впадає в Південний Буг, є долинами річок Чорний Ташлик, Сухий Ташлик, Добра, Помічна, Кагарлик, а також штучних водоймищ загальною площею 805 гектарів. Ліси та лісові насадження займають 4,5 відсотка площі району, зустрічаються лісові масиви: Тишківський, Новолутківський, Круглий тощо. Основні породи дерев: дуб, граб, липа, ясен.

Середньорічна кількість опадів становить 463 міліметри.

Середньорічна температура повітря – 8,7 градусів Цельсія.

Переважаючі вітри – північно-східного, східного і північно-західного напрямів.

До Кадастру родовищ та проявів корисних копалин (станом на 01.01.1998 року) відносяться глина, пісок, жорства, суглинок, мінеральні фарби, велика кількість будівельного каменю. Є також поклади гнейсів та магматиків, існують 22 відкритих родовища загальною площею 49,3 гектара. Галузі використання – потреби господарств району та за його межами.

Населення 43,1 тис. чоловік. До національного складу району відносяться українці – 91%, росіяни – 5,5%, білоруси – 1,2%, молдовани - 1,6%, болгари – 0,1%, інші нації – 0,6%.

Заселення території району почалося в добу неоліту. Тут виявлено пам’ятки, серед яких залишки поселень Трипільської культури (ІУ-ІІІ тисячоліття до н.е.). Поблизу сіл Федорівки та Михайлівки в урочищах “Макітра”, “Куца” виявлено залишки великого поселення цього часу. Територія району, зокрема, її північно-західна частина входила до складу земель, на яких за доби бронзи (кінець ІІІ початок І тисячоліття до н.е.) почало формуватися основне ядро протослов’янських племен. Поблизу сіл Показове і Федорівка досліджено біля 10 курганів-могильників. Мешканцями тут, як вважають дослідники, були прапредки східних слов’ян.

 

У УІІ столітті до н.е. у ці степи зі сходу прийшли кочові племена скіфів. Поблизу села Трояни знайдено скарб римських монет ІІ століття н.е.

Поступовий розвиток Київської Русі в ХІІ столітті був перерваний татаро-монгольським нашестям. Поглиблювались феодальні розмежування, які використовували литовські князівства для загарбання південно-західної Русі. Посилилась боротьба з Золотою Ордою за Наддніпрянщину і Побужжя. Влітку 1362 оку війська литовського князя Ольгерда розгромили татаро-монгольське військо. Як вважають історики, ця битва відбулася на лівому березі Синюхи між сучасними селами Добрянка і Тишківка. Мешканці цих сіл і дотепер цю місцевість називають “Татаркою”.

Могутньою опорою цього краю стала Запорізька Січ. Так, уже наприкінці ХУІ на початку ХУІІ століття кордони козацьких земель досягли берегів Чорного Ташлика і Синюхи. Козацькі загони Калницького полковника І.Д. Сірка, базуючись неподалік сучасних кордонів району, підтримавши народне повстання 1664-1665 років, забезпечили оборону цієї території від нападу об’єднаних території від нападу об’єднаних польсько-татарських військ, чим було створено умови для швидкого заселення Посинюшшя, в тому числі території району, вихідцями з північних та східних областей сучасної України.

З 1764 року всі поселення цієї території включено до складу Єлисаветської провінції Новоросійської губернії. 1775 року царський уряд наділив ці землі казенним селам роздав офіцерам, російським поміщикам, княжим сім’ям. Це викликало серед місцевих вільних поселенців великі невдоволення.

На початку ХІХ століття на території сучасного району було 14 населених пунктів, які увійшли до складу Ольвіопільського повіту (до 1795 року Новомиргородський).

1795 року утворено Ревуцьку волость (назва походить від містечка Ревуцьке (сучасна Добровеличківка).

У 1840 році Ревуцьке, як центр волості, стає містечком. На 1859 рік тут було 158 дворів і 1344 жителів.

До 1880 року на всю волость був єдиний медичний пункт, того року його перетворено на земську лікарню (20 ліжок). У червні 1880 року тут відбувся медичний з’їзд, в якому брали участь представники медичних установ південної та центральної України.

1883 року офіційною назвою містечка Ревуцьке стає Добровеличківка.

1910 року волості відкрито земську жіночу семінарію, в чотирьох класах з чотирма відділеннями тут навчалися 145 семінаристок.

На кінець ХІХ століття майже вся земля у волості стає власністю поміщиків.

На початку лютого 1918 року в Добровеличківській волості встановлено радянську владу і обрано волосний комітет (голова М.Титаревич), а вже в березні цього року волость окупували австро-німецькі війська. У листопаді 1918 року їх вигнано. 13 квітня 1919 року у Добровеличківці створено перший волосний партійний осередок. У серпні 1919 року волость захопили денікінці, 1 лютого 1920 року під натиском Червоної Армії ці війська залишили волость.

За час окупації австро-німецькі інтервенти заарештували 18 жителів партизан. Серед них П.Поляруша, Л.Стрельченко, Ю.Донця, О.Шепелевського та інших. Усіх їх прилюдно стратили.

На території волості неодноразово перебував зі своїми загонами Н.І.Махно. Звідси вийшли його одні з перших декретів і програмних документів. Селянам тут подобалось складена ним програма повоєнного устрою України.

1921-1922 роки створюються перші колективні господарства у Добровеличківці – “Поступ”, “Слава”, у с. Піщаний Брід – “Червона Зірка”, “Віхи Леніна”, у селі Липняжці – “Селянська допомога”, “Хлібороб”, які об’єднали тут біля 40 % селянських господарств.

3 березня 1923 року утворено Добровеличківський район з адміністративним центром селище Добровеличківка, Первомайського округу Одеської області.

До весни 1931 року завершено будівництво машино-тракторної станції – Помічнянської, Піщанобрідської, Добровеличківської, Липнязької, а на початку 1934 року Тишківської, які мали на той час по 50 і більше тракторів, швидко поповнювались комбайнами, автомобілями, іншою сільськогосподарською технікою.

У грудні 1932 – червні 1933 років тотальний голод охопив всю територію району. Становище склалось катастрофічне. Посівна 1932 року затягнулася до червня (безперервно йшли дощі), недосів складав по району 60 % посівних площ. Пари заросли бур’янами, через погодні умови просапні культури не оброблялися, частина посівів загинула, а те, що, якось дозріло – майже половину залишилось не зібраним.

Голодуючим селянам держава не допомагала, навпаки – забрала все до зернини. Наслідки цього були жахливі. Вимирали люди сім’ями і хуторами. Так лише в Добровеличківці загинуло понад 400 чоловік, третина померлих – діти. В списках померлих, що їх зібрали місцеві краєзнавці, в графі “Де поховано?” значиться й таке: “Похований у погребі”, “Похована на городі”, “Похована під піччю”, а то й хоронити було нікому – “з’їли здичавілі тварини”.

Розкуркуленню і репресіям було піддано біля 5 % селянських дворів. Лише на території колгоспу ім. Шевченка (с. Піщаний Брід) жертвами репресій 30-40 років стали – С.І. Кубаєв, Г.Я. Кузьменко, І.Ф. Петров, Х.Д. Кобець, П.Ф. Протас, Р.П. Громко, Д.К. Москаленко та інші.

Період 1933-1939 років в історії району позначено реконструкцією сільськогосподарського виробництва, організаційно – господарським зміцненням колгоспів, машино-тракторних станцій, підвищенням добробуту і культурного рівня населення.

З 10 січня 1939 року Добровеличківський район входить до складу новоутвореної Кіровоградської області.

У перші дні війни 12740 жителів району було мобілізовано на фронт. В м.Помічна, с. Піщаний Брід створено підпільні групи, сформовано партизанський загін імені Ворошилова (командир Ю.А.Фрединський). Населення, що залишилося, будувало укріплення уздовж річки Синюхи. Відбувалась евакуація техніки, банків, вихованців дитячого будинку у східні райони.

У другій половині липня 1941 року під тиском переважаючих сил ворога війська Південно – Західного фронту відступили на територію сусідніх і Добровеличківського районів. 2 серпня 1941 року тут були оточені війська 6-ї і 12 – ї Армії, в тому числі 18 номерів дивізій (командуючі Арміями І.М. Музиченко, П.Г.Понеделін). Це було одне з перших і найтрагічніше побоїще на початку війни, яке розгорнулося на берегах Синюхи. Бойовище продовжувалось не багато, не мало – п’ять тижнів без єдиної перерви. За свідченнями учасників цих подій і очевидців вода в Синюсі “была багряной от солдатской крови… Воды реки стали седыми от пепелища… Здесь при неслыханной в истории войн попытке выхода из окружения штыками легли тысячи и тысячи неписаных героев…”

 4 серпня 1941 року німецькі війська окупували всю територію району.

З перших днів загарбники почали впроваджувати “новий порядок”. В селах Тишківка, Липняжка, селищі Добровеличківці були створені 5 таборів для військовополонених, в яких винищувалися тисячі людей. Лише в братській могилі с. Тишківки захоронено біля тисячі бійців і командирів.

За роки окупації на території району німецькі палачі повісили, розстріляли, заморили голодом 436 мирних громадян (за іншими джерелами – 548) і більше 2-х тисяч військовополонених. В с. Мар’ївка в січні-лютому 1942 року розстріляно 167 жінок, стариків, дітей. В с.Андріївці повішено 28, розстріляно 70 громадян (з розрахунку кожного третього жителя села). В с. Міжколодяжне – 67 чоловік. на каторжні роботи до Німеччини насильно були вивезені 915 чоловік молоді.

Незважаючи на фашистський терор і пов’язані з ним непоправні втрати, уже з перших днів окупації розгорнули свою діяльність підпільні групи міста Помічна (командири О.Коваленко, В.Вовченко). розпочали збройну боротьбу в районі та за його межами партизанські загони (командири Ю.Фрейдинський, Л.Беренштейн).

Всього на території сучасного Добровеличківського району в роки Великої Вітчизняної війни вели відкриту боротьбу проти фашистських загарбників 280 партизан, 236 підпільників і біля 300 учасників інших форм боротьби з фашизмом.

19 березня 1944 року останнім населеним пунктом від фашистських загарбників було звільнено село Перчунове Добровеличківського району.

У братських могилах захоронено понад 1400 бійців і командирів – синів 17 національностей, що брали участь у боях і загинули на території району в 1941-1944 роках.

Серед них воїни 5-ї гвардійської, 6-ї і 12-ї армій, і зокрема: 13, 14, 25, 36, 50, 53, 84, 95 стрілецьких дивізій, 9 повітрянодесантної і 47-ї танкової дивізії, 23-го прикордонного загону, а також курсанти Одеського піхотного училища.

На війні загинули і пропали без вісті 5178 жителів району.

Серед тих, що залишились живими, 1008 – важкопоранені.

6286 чоловік нагороджені орденами і медалями, серед них 6 чоловік удостоєні звання героїв Радянського Союзу.

В роки війни безпосередньо на фронтах брали участь 85 жінок, 23 з них загинули на полі бою.

Відбудова зруйнованої війною економіки району створила основу для подальшого розвитку його економічної і соціально-культурної інфраструктури і введення в дію нових потужностей.

В історії району даний період, зокрема, характеризується підвищенням рентабельності і продуктивності сільськогосподарського виробництва, впровадженням науково-передових методів праці і введенням нових на той час технологій.

Побудовано Помічнянський завод залізобетонних конструкцій, приміщення редакції і типографії, держбанку, залізничний пасажирський вокзал, лікарняний комплекс на 200 ліжок, центральну поліклініку, 2 житлові комплекси площею понад 2 тис. кв. метрів, 2 цегельні заводи, комбікормовий завод, 2 кінотеатри, 14 типових шкільних приміщень, 13 будинків культури і бібліотек, відкрито 2 музичні школи, споруджено 2 стадіони і спортивну школу, 29 магазинів і районний торгівельний комплекс.

Збудовано і введено в дію залізничний профіль “Помічна-Долинська”, доріг з твердим покриттям – 160 км, 4 мости, 5 водомереж, центральний автовокзал, станцію технічного обслуговування автомобілів, автозаправочну станцію, 2 міжколгоспні пересувні механізовані колони, автопідприємство на 140 одиниць, міжрайонну майстерню по ремонту тракторних агрегатів, 11 побутових майстерень, комплекс міжколгоспшляхбуду. За найновішою на той час технологією введено в дію типовий районний вузол зв’язку на 4 тис. абонентів телефонного та 9,7 тис. радіозв’язку (мережа ліній зв’язку)

В депо здійснено повну реконструкцію, запущено в дію 5 автоматичних потокових ліній. Завершено механізацію основних трудомістких процесів по ремонту локомотивів і вагонів. 1968 року обладнано блокову маршрутно-релейну централізацію 108 стрілок та сигналів. Дистанція зв’язку та сигналізації по технічному оснащенню стала однією з кращих на Одесько-Кишинівській залізниці.

У 1986 році завершено будівництво одного з найпотужніших на Кіровоградщині Липнязького цукрового заводу потужністю 608 тис.тонн цукрового буряка за сезон та цукру – 81 тис.тонн.

7.06.1957 року колишні Тишківський, а 12.11.1959 року – Піщанобрідський район включено до складу Добровеличківського району. 14.05.1957 року м. Помічну віднесено до категорії міст. Того ж 1957 року районний центр Добровеличківку віднесено до категорії селищ міського типу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Видатні освітяни Добровеличківщини

 

НОГА Василь Якович

(1918, с. Глодоси Новоукраїнського району)

 

Краєзнавець, заслужений учитель Української РСР (1970). З 1956 р. до 1979 р. - директор Добровеличківської школи-інтернату. Засновник і пер­ший директор Добровеличківського районного краєзнавчого музею. За його ініціативи створено самодіяльну кіностудію «Пам'ять», де знято понад 100 кінофільмів. Делегат III з'їзду педагогічних працівників України (1959). Нагороджений орденами Вітчизняної війни І і II ступенів, Богдана Хмель­ницького, «Знак Пошани», Трудового Червоного Прапора, медалями.

 

 

Орищенко Володимир Григорович

( 29.03.1939, м. Помічна)

 

Заслужений працівник освіти України, професор (1991). У 1959 р. за­кінчив Одеський фінансово-кредитний технікум, у 1967 р. - Одеський інститут народного господарства. У 1969-1979 рр. працював в Одесь­кому державному педагогічному інституті (аспірант, старший викладач, доцент, декан). У 1972 р. захистив дисертацію і здобув науковий ступінь кандидата економічних наук. У 1974 р. присвоєно вчене звання доцента кафедри політичної економії. У 1979-1981 рр. - радник заступника мі­ністра освіти Республіки Куба. У 1992-1996 рр. побував у наукових від­рядженнях у Канаді, СІЛА, Німеччині, Франції. Нині - радник ректора, професор кафедри політичних наук Південно-українського державного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського, голова Асоціації вищих педагогічних закладів України. Автор 180 наукових праць, 11 моногра­фій, підручників і навчальних посібників. Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня, знаком «Відмінник освіти України».

 

 

СТЕЦЕНКО Станіслав Миколайович

(4.12.1946, с. Миколаївка -

17.06.2001, смт Добровел ичківка)

 

Учитель, поет, музикант. Закінчив Кіровоградський державний педа­гогічний інститут ім. О. С. Пушкіна (1983). З 1964 р. до 1965 р. - учитель Глинянської восьмирічної школи, з 1968 р. до 1969 р. - завідувач сіль­ським клубом с. Глиняного, з 1969 р. до 1972 р. - директор районного Будинку культури, з 1972 р. до 1982 р. - акомпаніатор Будинку піонерів, завідувач фільмотеки райвно, з 1982 р. до 1994 р. - учитель російської мови та літератури Добровеличківської середньої школи № 2, з 1994 р. до 2001 р. - Добровеличківський селищний голова. Писав вірші про рідний край, про людей праці, про кохання. Автор слів гімну смт Добро-величківка.

 

Коляда Надія Семенівна

 

Народилася в сім’ї вчителя, середню школу закінчила із золотою медаллю. Розумна, допитлива, старанна студентка факультету англійської мови зараховується в групу перекладачів. Диплом з відзнакою та посвідчення про проходження курсу військового двостороннього перекладу з оцінкою «відмінно» вручено молодому студенту Кіровоградського педагогічного інституту.

Трудову діяльність розпочала в 1967 році вчителем англійської мови у восьмирічній школі. Коляда Н.С. – вчитель за покликанням, справжній майстер своєї справи. Глибокі фахові знання, уміння донести їх до кожної дитини, висока професійна майстерність поєднані з постійною вимогливістю до себе, бажанням самовдосконалюватись стали сходинкою до п’єдесталу визнання : кращий учитель району. Вчитель-методист проводила кожен урок захоплююче, на одному подиху, застосовуючи різні методи, форми і прийоми роботи. Досвідчений педагог домагалася максимальної цілеспрямованості і результативності, створювала оптимальні умови для сприйняття, осмислення і запам’ятовування навчального матеріалу, формувала стійкий інтерес до вивчення іноземної мови.

36 років свого життя Коляда Н.С. віддала рідній школі, своїм учням. Держава високо оцінила самовіддану працю вчителя – 19 грудня 1992 року їй присвоєно звання «Заслужений вчитель України».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Видатні медичні працівники Добровеличківщини

 

 

ВАСИЛЬЧЕНКО Микола Петрович

 (12.1939, с. Липняжка - 1993, м. Москва)

 

Професор, доктор медичних наук. У 1962 р. закінчив Одеський ме­дичний інститут ім. Некрасова. Працював завідуючим кафедрою аку­шерства і гінекології Московського медичного інституту ім. Семашка. У 1963-196 5 рр. працював головним лікарем Липнязької лікарні. Мав близько 20 наукових праць.

 

 

 

 

 

 

ГІЛЕВИЧ Юрій Семенович

(21.03.1919, с.Новостанкувате-1990, м. Ростов-на-Дону)

 

Доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки РСФСР (1970). У 1949 р. закінчив Ленінградську військову медичну академію. Один із перших у світі успішно зробив операцію на працюючому серці. Був піонером хірургічного лікування гострої стафілококової деструкції легенів дітей, зробив фундаментальні дослідження грудної хірургії і ен-дотрахеального наркозу, займався комплексним лікуванням бронхіаль­ної астми. Опублікував понад 500 наукових праць з хірургії, у тому числі 14 монографій.

 

 

 

 

КУНДІЄВ Юрій Ілліч

 (2.10.1927, с.Трояни)

 

Член-кореспондент АМН СРСР (1974), заслужений діяч науки УРСР (1977), академік АН УРСР (1979). У 1951 р. закінчив Київський медич­ний інститут, працював у Київському НДІ гігієни праці та профзахво­рювань (з 1964 р. - директор). Автор досліджень з питань гігієни та фізіології праці у сільськогосподарському виробництві, при високому емоційному напруженні тощо. Почесний член Чехословацького ме­дичного товариства ім. Я. Пуркіне (1966) та інших міжнародних нау­кових установ.

 

 

 

 

 

 

МАСЛОВ  Веніамін Гнатович

(22.06.1929, м. Помічна)

 

Доктор медичних наук, генерал-майор. У 1948 р. закінчив Помічнян-ську середню школу № 1. Того ж року поступив в Одеський медінститут. Після закінчення 4-го курсу був мобілізований. Два роки продовжує на­вчання на військово-медичному факультеті в Харкові, який закінчив у 1954 р. Працював військовим хірургом в Мурманську, пройшов удо­сконалення у військово-медичній академії в Ленінграді (1959-1961), а потім навчався в ад'юнктурі. Після закінчення працював начальником хірургічного відділення військового шпиталю Ленінградського військо­вого округу й в окружному шпиталі Прикарпатського військового округу (м. Львів). У 1964 р. захистив кандидатську дисертацію й отримав учений ступінь кандидата наук. У 1968-1973 рр. - головний хірург Центральної групи військ (Чехословаччина). У 1971 р. захистив докторську дисерта­цію у Львові. У 1973-975 рр. - заступник головного хірурга Міністерства оборони СРСР. З 1975 р. - начальник кафедри військово-польової хірур­гії військово-медичного факультету Саратовського медичного інститу­ту. Автор 179 наукових праць, у тому числі 6 монографій, 10 винаходів. У Львові (1965) першим в Україні зробив операцію на серці. Нагороджений орденом «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР», 12 медалями.

 

 

 

 

Заслужений лікар України

Третяченко А. П.

( смт Добровеличківка)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Видатні працівники культури та мистецтва Добровеличківського району

 

Письменники

 

 

БАБАК Неоніла Яківна

 (1926, с. Варваро-Олександрівка - 1989, м. Донецьк)

 

Письменниця. Автор книг «Тучи», «На жизненных перєкрестках», збірки «Первьій горизонт».

 

 

 

 

ГУСЕЙНОВ Григорій Джамалович

(23.08.1950, м. Помічна)

 

Член Національної спілки письменників України. У 1975 р. закінчив Одеський університет ім. 1.1. Мечникова. Редактор і засновник журналу «Кур'єр Кривбасу», криворізької газети «Зірка». Автор книг «Незаймані сніги» (1993), «Чаша ювеліра Карла Феберже» (1995), «Станційні пасто­ралі» (1999), «На землі на рідній» (2000), восьмитомника «Господні зер­на». Живе і працює у Кривому Розі. Відзначений преміями ім. І. Огієнка (1996), літературною премією письменників України «Благовість», кіро­воградською обласною краєзнавчою премією ім. В. Ястребова (2002), американської фундації Антоновичів (2002), премією кіровоградської обласної газети «Народне слово» ім. В. Винниченка (2003).

 

ОБЖЕЛЯН Юрій Васильович

 (1962 – 2012) смт Добровел ичківка)

 

Прозаїк, член Національної спілки письменників України (2004). Закінчив Миколаївський педагогічний інститут (спеціальність «Мате­матика») і Літературний інститут ім. М. Горького (м. Москва). Нині живе й працює вчителем у с. Липняжці. Перші твори написані російською мовою. Переможець Першого обласного літературного конкурсу імені В. Гончаренка (2000), дипломант Всеукраїнського конкурсу романів та кіносценаріїв «Коронація слова» (2001). Автор книги оповідань «Побра­тими» («Мавік», 2001), кіносценаріїв «Останній караван», «Максим Бере-зовський», повістей, роману.

 

 

Артисти

овної Ради УРСР. Живе у Києві.

ҐАВА Олександр Васильович

 (17.03.1951, с. Тишківка)

 

Заслужений артист України. По закінченні Київського театрального інституту живе і працює в м. Харкові. Найчастіше виконував ролі з класичної української драматургії - Голохвастова та Свата у виставах за п'єсами М. Старицького «За двома зайцями» та «Безталанна», Герасима Калитки за п'єсою І. К. Карпенка-Карого «Сто тисяч», дядька Малахія в «Народному Малахії» М. Куліша, Шельменка-денщика за однойменним твором І. Котляревського.

 

 

 

 

 

 

ДОБРОЛЕЖА Анатолій Тимофійович

(10.12.1930, с. Скопіївка)

 

Художник кіно. Закінчив Одеське художнє училище (1957) і Всесоюзний інститут кінематографії (1963). Працює в галузі кінодекораційного мистецтва. З 19б5 р. бере участь у всесоюзних та республіканських виставках. На Київській кіностудії художніх фільмів імені О. П. Довженка створив ескізи декорацій до кінострічок «Ракети не повинні злетіти» (1964), «Звірте свої годинники» (1965), «Дума про Британку» (1966-1968), «Овід», «Канкан в англійському парку» (1985) та до багатьох інших. Нагороджений Почесною грамотою Президії Верх

 

Композитори

 

 

Юцевич Євгеній Омелянович

(  7 .07. 1901 – 1. 06. 1988,  смт. Добровеличківка)

 

Композитор, музикознавець. Автор сольфеджіо опери «Кирило Кожум’яка» та багатьох музичних п’єс. Був викладачем Київської консерваторії.

 

Художники

 

ДОБРОЛЕЖА Микола Тимофійович

(22.12.1925, с. Скопіївка)

 

Художник, член Спілки художників СРСР (з 1970). Брав участь у Вели­кій Вітчизняній війні, був поранений. Закінчив Одеське художнє училище (1953) та Український поліграфічний інститут імені І. Федорова (1967). Художник-постановник Кіровоградського музично-драматичного теа­тру ім. М. Кропивницького (1953-1954). Художник-постановник Кірово­градського російського драматичного театру ім. С. Кірова (1954-1956). Художник обласної газети «Кіровоградська правда» (1956-1962). Худож-ник-оформлювач Кіровоградських художньо-виробничих майстерень Художнього фонду УРСР (1964-1970). З 1954 р. бере участь у республі­канських, а з 196 7 р. - у всесоюзних виставках. Працює в галузі театраль-ю-декораційного мистецтва, книжкової та газетно-журнальної графіки. Оформив вистави «День народження Терези» Г. Мдівані. «Тепленьке міс­це» О. Островського, «Варшавська мелодія» Д. Зоріна, «Тарас Бульба» за М. Гоголем та ще понад 100 вистав, які йшли в театрах Кіровограда, Дні­пропетровська, Миколаєва, Одеси, Києва. Твори зберігаються в Україн­ському музеї театру та кіно, Кіровоградському художньому музеї, музеї-садибі «Хутір Надія», літературно-меморіальному музеї І. Карпенка-Каро-го (Кіровоград), музеї Ю. Яновського (с. Нечаївка Компанїівського району Кіровоградської області). У станковій графіці знайшли відображення події Великої Вітчизняної війни та теми прадавньої історії українського народу. Нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня, медалями.

 

 

 

 

СИМЧУК Володимир Григорович

(с. Василівка)

 

Член Національної спілки художників України. Працює з деревом, пластмасою, оргсклом. Твори відзначені медаллю й дипломом III ступе­ня ВДНГУРСР (1979)- Окремі твори («Хліб і сіль», «Запорізький рибалка») придбали канадці та японці. Живе у Запоріжжі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ільїна Раїса Володимирівна

с. Липняжка

 

Талановита вишивальниця. Вишиває постіль, рушники, ікони. Вишивки Раїси Володимирівни експонувалися на різних виставках обласного та районного рівнів. Одна з найдорожчих для неї прикрашає стіни краєзнавчого музею в Добровеличківці. Ще одна робота – теж рушник із національним орнаментом – з легкої руки Антоніни Червінської  опинилася в Японії. Липняжка пишається своєю талановитою майстринею.

 

 

 

 

 

Падурська Надія.

( 26 квітня 1943р.),

м. Помічна

 

Інвалід дитинства. Мала рідню, але на кінець життя відправили її в будинок для престарілих. Падурська Надія удостоєна звання «Лауреат Всесоюзного фестивалю народної творчості у Москві» в 1987 році. Виставки малюнків проходили в м. Кіровограді, в Добровеличківці, в Києві. Вона подарувала свої роботи Київському міському педагогічному коледжу. Малювала масляними фарбами, а портрети – олівцем.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Герої Великої Вітчизняної війни, які прославили наш край в роки війни.

 

БЕРЕЗНЯК Євген Степанович

(майор Вихор, 1914, м. Дніпропетровськ)

 

Радянський розвідник, письменник, Герой України (21.08.2001), за­служений учитель України, кандидат педагогічних наук. Навчався у По-мічнянській середній школі № 1, у Львівському педагогічному інституті. Трудову діяльність розпочав у 1933 р. учителем сільської школи. З 1939 р. до початку війни завідував Львівським міським відділом народної освіти. З перших місяців війни учасник руху опору на Дніпропетровщині. Після закінчення школи розвідників у м. Москві очолив групу військових роз­відників під кодовою назвою «Голос», яка виконувала бойове завдання на території Польщі. Група повністю розвідала Краківський укріпрайон, здобула у німецькому Абвері план мінування Кракова, чим врятувала міс­то від зруйнування. Автор б монографій, понад 100 наукових публікацій, книг «Я - Голос», «Пароль «В\]М 8РІКО...», «Операція «Голос». Нагоро­джений орденами Вітчизняної війни І і II ступенів, Трудового Червоного Прапора, Богдана Хмельницького, багатьма медалями.

 

 

БОНДАР Володимир Павлович

(13.07.1913, с. Богодарівка)

 

Учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу (1945). Працював у колгоспі рідного села. У 1941 р. закінчив Сталінградську школу зв'язку. Війну починав автоматником, потім став артилерис­том. У боях за визволення Києва підбив сім ворожих танків. Головний подвиг звершив в Угорщині в січні 1945 р. Без прикриття піхоти відбив чотири контратаки противника, знищивши багато бойової техніки та живої сили. Після війни став юристом. До останнього часу жив в м. Усть-Лабинську на Кубані.

 

 

 

 

ІЩЕНКО Василь Каленикович

1.01.1919, с.Трояни)

 

Учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу (1945). Закінчив Кіровоградський технікум механізації сільського господар­ства, Чугуївську військову авіашколу (1941). Гвардії майор, командир ескадрильї 2-ї повітряної армії. Здійснив 310 бойових вильотів, провів 66 повітряних боїв, збив 14 ворожих літаків. Після війни закінчив вій­ськово-повітряну академію. Відзначений багатьма орденами і медалями. 3 1958 р.- полковник запасу, живе у м. Москві.

ЛЕВ Борис Давидовим

(17.04.1911, с. Тишківка - 1.11.1971, м. Москва)

 

Учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу (1943). З 1922 р. - на різних підприємствах м. Кіровограда. У 1927 р. вступив до школи ФЗН, у 1930 р. закінчив борошномельний технікум у Дніпропетровську. Працює інструктором виробничого навчання при механічному комбінаті, інструктором міськради, уповноваженим Єлисаветградського окружкому партії на селі. З 1933 р. - в Червоній Армії. Закінчив військове училище (1935) та Військову академію імені М. В. Фрунзе (1941). Воював з гітлерівцями на Брянському фронті, під Єльцем і Лівнами. 21 вересня 1943 р. підрозділи його полку першими в дивізії форсували Дніпро, а 23 вересня - Прип'ять, використавши при цьому лише підручні засоби. З 1 січня 1966 р. - генерал-майор, стар­ший викладач, згодом доцент військової кафедри Військової академії імені М. В. Фрунзе. Має ряд наукових праць.

 

 

МАРТОВІЦЬКИЙ Анатолій Нестерович

 (с. Босна, тепер Юріївка)

 

Генерал-лейтенант у відставці. У 1969 р. закінчив Військову академію ім. М. В. Фрунзе. Служив у прикордонних військах. Учасник бойових дій в Афганістані. Нагороджений орденами Леніна, Червоної Зірки, Червоно­го Прапора.

 

 

 

 

 

 

 

 

МАЦІЄВИЧ Василь Антонович

(13.04.1913, с. Піщаний Брід - 10.09.1981, м. Київ)

 

Учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу (1943). Залишившись сиротою в п'ять років, виховувався в дитячому будинку ко­муни імені В. І. Леніна в Кіровограді. У1927-1930 рр. навчався в школі ФЗН, працював слюсарем-лекальником механічного цеху № 4 заводу сільсько­господарського машинобудування «Червона Зірка». У1933 р. з другого кур­су Ленінградського морського технікуму вступає до Оренбурзької льотної школи ВПС. Учасник фінляндської війни й визволення Західної України. З першого дня Великої Вітчизняної громив гітлерівців під Ленінградом і звільняв місто від блокади. Особисто здійснив близько 300 бойових вильо­тів і збив 16 ворожих літаків. По війні закінчив Військову академію Генераль­ного штабу Збройних Сил СРСР імені К. Є. Ворошилова (1956), командував авіачастиною. З 1965 р. - полковник у відставці. Мешкав у Ленінграді. До 1977 р. - інспектор Ленінградського управління цивільної авіації. 31972 р. -член Радянського комітету ветеранів війни. Нагороджений орденами Ле­ніна, двома Червоного Прапора, Олександра Невського, Вітчизняної війни І та II ступенів, двома Червоної Зірки і чотирнадцятьма медалями.

ТКАЧЕНКО Володимир Матвійович

(2.01.1903, м. Помічна - 13.05.1983, м. Київ)

 

Учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу (1945), генерал-лейтенант інженерних військ. У Червоній Армії з 1920 р. Учас­ник громадянської війни. У 1924 р. закінчив військово-інженерну школу в Казані,у 1936 р. - курси удосконалення командного складу. На фронтах Великої Вітчизняної війни з березня 1942 р. Відзначився у боях на тери­торії Польщі. У 1948 р. закінчив вищі академічні курси при Військовій академії Генштабу. З 1969 р. - у відставці. Жив у м. Києві. Нагороджений орденами Леніна (трьома), Червоного Прапора (п'ятьма), Суворова II ступеня, медалями.

 

 

 

ШЕМЕНДЮК Петро Семенович

 (29.06.1916, с. Липняжка)

 

Учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу (1943). Закінчив Одеське будівельне училище. Працював теслею в Комсомоль-ську-на-Амурі. У Червоній Армії з 1938 року. У 1940 р. закінчив Батайську військову авіаційну школу пілотів. На фронтах Великої Вітчизняної ві­йни з червня 1941-го. До червня 1943 р. здійснив 261 бойовий виліт, в 40 повітряних боях особисто збив 13 і в групі б літаків супротивника. З 1946 р. - у відставці. Жив у Херсоні, працював директором Музею ком­сомолу Херсонщини. Нагороджений орденами Леніна (двома), Черво­ного Прапора, Вітчизняної війни І ступеня (двома), медалями.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Герої Соціалістичної Праці Добровеличківщини

 

ГОЛОВАНЬ Євгенія Олексіївна

(15.12.1925, с. Веселий Кут Шполянського району

Черкаської області - 20.11.2003, с. Тишківка)

 

Герой Соціалістичної Праці (1973). У 1947 р. закінчила сільськогос­подарський технікум, здобула спеціальність зоотехніка. Працювала в колгоспі імені Калініна зоотехніком, головним зоотехніком, заступни­ком голови колгоспу секретарем парткому а з лютого 1965 р. - головою колгоспу. Нагороджена двома орденами Леніна, орденами Жовтневої Революції, «Знак Пошани», медалями.

 

 

 

ЄЗАН Сергій Якович

 (7.10.1909, с. Липняжка - 26.06.1984)

 

Герой Соціалістичної Праці (1951). Працював комбайнером МТС. Ви­сокого звання удостоївся за рекордні намолоти зерна. Пізніше працював завідуючим майстернею, головою профкому колгоспу «Правда» Добро-величківського району. Нагороджений орденами Леніна, Трудового Чер­воного Прапора, «Знак Пошани».

 

 

 

 

 

 

 

КОЖУХАР Яків Григорович

 (2.04.1916, с. Тишківка - 25.07.2002)

 

Герой Соціалістичної Праці. Працював бригадиром тракторної бри­гади колгоспу їм. Улвянова. Нагороджений орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора.

 

 

 

 

 

 

 

Римська Олександра Василівна (22. 05. 1909 – 15. 05. 1988, смт. Добровеличківка)

Герой Соціалістичної Праці (1965) . Працювала ланковою буряківничої ланки.

Воїни – афганці, які загинули, виконуючи інтернаціональний обов’язок

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Підполковник Георгій Дімітров, с. Гнатівка;
2. Єфрейтор Олег Стеблина, смт Добровеличківка;
3. Сержант Аркадій Артюх, смт. Добровеличківка;
4. Молодший сержант Ігор Козіров, м. Помічна;
5. Старший прапорщик Юрій Романенко, с. Червона Поляна;
6. Прапорщик Володимир Крейтор, с. Піщаний Брід;
7. Рядовий Анатолій  Мірошниченко, м. Помічна;
8. Молодший сержант Петро Вінярський,                  с. Перчунове;
9. Лейтенант Сергій Єшин, м. Помічна.

 

Ліквідатори аварії на Чорнобильсь

 

кій АЕС

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій мальовничій землі в нашій славній Україні. Любов до Вітчизни починається з дитинства : з любові до рідної хати, стежки дитинства, до мудрості народної.

Нехай рідна земля пошле нам силу для життя. Подивімося на голубе небо і думкою, як у тій чудовій пісні, полинемо аж до сонця і зірок, - і тоді відкриється нам на зелено-голубому лоні планети край, що нагадує собою серце, - і це Україна, наша багата цікавими людьми земля.

 

Талант – це здібності природні,

Обдарування, справжній хист.

Хоч ти не бачиш їх сьогодні,

Бо ще малий на вік і зріст.

Та є в тобі обдарування,

Вони у кожного з нас є.

Лише потрібне намагання

Знайти в своїй душі своє.

Ну, щось таке, що серцю миле,

Що ти робив би день і ніч.

І був  від цього ти на крилах,

Й завжди б летів зорі навстріч.

Це може бути що завгодно :

Малюнок, пісня чи шиття.

Те, що для серденька природно,

На що поклав би ти життя.

Талант, як сонце щиро світить,

Лише в собі б його відкрив.

Якщо відкриєш дар у себе,

Його відразу розвивай

Не жди, що прийде манна з неба,

І від безділля не страждай,

А вчись, працюй, трудись у поті,

Щоб дар, талант свій зберегти.

Талант – це дар, будь вдячний долі,

Якщо його знайдеш в собі.

Тому старанно вчися в школі,

Будь у постійній боротьбі.

 

 

 

 

 

 

 

Література:

 

1.Добровеличківщина : Добро і велич – воєдино. – Кіровоград, 2000. – 16 с.: фото, іл..;

2. Історія міст і сіл Української РСР. Кіровоградська область: В 26 томах / Головний редактор Д.С. Сиволап. – Київ : Інститут історії Академії наук УРСР, 1972. – с. 222 – 267;

3. Кузик Б. М., Білошапка В. В.  Кіровоградщина : історія та сучасність центру України : В 2 т. / Б. М. Кузик, В.В. Біло шапка. – Д. : Арт – Прес, 2005. – Т. 1. – с. 217 – 250;

4. Матеріали фонду Добровеличківського краєзнавчого музею;

5. Символіка адміністративних районів та міст обласного значення Кіровоградщини / Під. Ред.. В. Кривенка, В. Сибірцева. – Кіровоград : РА «Антураж А», 2004. – 36с. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додатки