ПРОФЕСІЙНЕ ВИГОРАННЯ В УМОВАХ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

ПРОФЕСІЙНЕ ВИГОРАННЯ В УМОВАХ                                         ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

                                                                 Калашник Д.С вчитель фізичної культури Добропільського НВК№7, здобувач освіти 4 курсу, Комунального закладу «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» ХОР              

Основною подією у сфері освіти став екстрений вимушений перехід до дистанційного формату реалізації освітніх програм та пов’язані з цим ефекти. Більшість педагогів відзначали збільшенням навантаження як у них, і учнів. Навряд чи варто цьому дивуватися. Особливо враховуючи, що такого досвіду раніше не було. На початку процесу переходу в дистанційний формат яскраво проявили себе проблеми технічної забезпеченості (що навіть яскравіше позначилося на учнях) та відсутність необхідних навичок. Педагоги та адміністрація освітніх організацій високо проявили се е в цей період, зробивши все можливе для якнайшвидшого освоєння необхідних компетенцій. Разом з тим, почали з’являтися перші результати опитувань, «швидких» досліджень, що показали ті « болючі точки», які ули очевидними для всіх учасників освітнього процесу. Надалі стали виявлятися менш очевидні особливості. Найчастіше стали звучати про леми, пов’язані з емоційною напругою, почастішали скарги на здоров’я, ненормований робочий день та навантаження звітами.

Дистанційне навчання для педагога загрожує стресами з пандемією, заважає зосередитися, спілкування з учнями та їхніми батьками у соцмережах вимагає бути на зв’язку в режимі 24/7. Вчитель змушений шукати золоту середину між тим, що має, і тим, що він може. На фоні цих факторів може статися професійне вигорання.

До кінця 2021 – 2022 навчального року у багатьох виникло відчуття, що з про лемою переходу до дистанційного формату навчання вдалося впоратися. У деяких педагогів виникла надія, що новий навчальний рік може пройти  без таких потрясінь та вимушених заходів. При цьому як для управлінців, так і для освітян актуальним виявилося таке питання: як провести це літо? Наявні дані дозволяють говорити про те, що фігурували два основних сценарії :

•        використовувати літо для того, що ґрунтовно підготуватися до реалізації освітніх програм у дистанційному форматі у наступному навчальному році – такий варіант відзначався тими педагогами та керівниками, які, оцінивши швидкий та вимушений перехід у дистанційний формат, зробили висновок, що системна ро ота у подібному режимі потребує додаткової підготовки;
•       використовувати літо для відпочинку, що відновити сили і бути фізично та психологічно готовим до роботи у вересні.

Ми не   беремося оцінювати якусь стратегію як правильну чи хибну. Тут, на наш погляд, важливо наголосити на тому факті, що перша група вказувала на необхідність роботи над тим, що перевести свою діяльність, насамперед освітню, у дистанційний формат на системному, а не о умовленому вимушеними  Вчитель змушений шукати золоту обставинами ситуативному рівні.

За нашими спостереженнями, переважав другий варіант. І це можна зрозуміти, адже педагоги самовіддано працювали, зазнаючи колосального стресу в умовах невизначеності вже три місяці. Важливо, що у цьому разі стрес ставився до сфери професійної діяльності, тобто, мав специфічний характер. При цьому та сама невизначеність зберігалася, поширювалася на майбутнє. Все це в наших очах виявилося передумовами популярності теми професійного                                вигоряння.

Що таке професійне вигорання? Існує певна плутанина у використанні слова «вигоряння» як терміна: говорять про професійне, про емоційне. Якщо звернутися до Міжнародної статистичної класифікації хвороб та проблем, пов’язаних зі здоров’ям, то зустрінемо наступне визначення:

Емоційне вигорання – це синдром, який визнаний результатом хронічного стресу на робочому місці, який не був успішно подоланий. Він характеризується трьома ознаками:

•    відчуття мотиваційного чи фізичного виснаження;
•      наростаюче психічне дистанціювання від професійних обов’язків чи почуття негативізму чи цинізму до професійних обов’язків;
•    зниження працездатності.

Слід зазначити, що ці ознаки вигорання досить важко об’єктивно діагностувати. З цієї та інших причин вигоряння не може класифікуватися як медичне захворювання. Однак Всесвітня організація охорони здоров’я наголошує на важливості роботи з цим синдромом і планує розробку науково о ґрунтованих рекомендацій, присвячених психічному здоров’ю на робочому місці.

У класифікаціях дослідників психологів зустрічаються різні моделі опису вигорання, проте симптоматично, зазвичай, згадуються три групи (емоційне виснаження, деперсоналізація, редукція особистих досягнень).Насправді спектр симптомів вкрай широкий: від легкої зміни емоційного фону до серйозних психосоматичних порушень і захворювань.

Враховуючи те, що симптоматично професійне вигорання досить схоже на депресію (і деякі фахівці наголошують на цьому), висока спокуса поставитися до ситуації саме як до хвороби.

З погляду салютогенезу, здоров’я є здатністю організму врівноважувати односторонні навантаження та протидіяти можливим хворобливим тенденціям. У кожний момент часу організм, долаючи дію шкідливих факторів чи хворобливих тенденцій, на буває нового стану здоров’я.

Відповідно до концепції салютогенезу, фахівці пропонують безліч різноманітних способів управління стресом. Їх можна поділити на три групи:

•      внутрішньо-особистісні ресурси, що допомагають перемогти стрес та керувати своїм організмом;
•    ресурси взаємодії людини з природою та тваринами;
•     сконструйоване здорове середовище та фактори, що стимулюють а о пригнічують ресурси організму в стані стресу.

Перші дві категорії ми залишаємо за дужками цієї статті. Скажімо лише, що розвиток особистісних якостей, таких як життєстійкість (за С. Мадді), твердість (Д.А. Леонтьєв, Е.І. Розповідова), може бути здійснено у процесі              життя, а не є вродженим та константним. Ресурс природи не завжди нам доступний, а можливості не завжди розкриваються перед нами без допомоги досвідченого фахівця.

Тому сконцентрувати власну увагу, як нам бачиться, слід саме на формуванні середовища, що дозволяє збільшити ресурси здоров’я.

Складіть чіткий порядок дня. Велика кількість планерів (щоденників та інших форм), у тому числі електронних, допоможе цьому.

 Складніше може бути відповідально підійти до виконання плану, врахувати всі справи та чинники, які можуть стати на заваді. Не забувайте, що в житті має бути місце не тільки роботі.

Також важливо не забути погодити розклад із сім’єю та важливими для вас людьми. Наведені нижче позиції також варто врахувати.

• Виділіть окремий час для спілкування з учнями та їхніми батьками. Варто заздалегідь регламентувати це питання та попередити батьків про це. Найчастіше особистий час порушується. Повинні існувати окремі періоди, коли думки про ро очі питання не повинні турбувати вас.
• Заплануйте спілкування із колегами. Ми часто ігноруємо необхідність спілкування у професійній спільноті. Важливо не перетворювати поді ні зустрічі на наради! Щотижневе чаювання з обговоренням цікавих професійних знахідок та взаємообмін досвідом навіть у дистанційному форматі піднімають мотивацію, нагадують, що у нашій ро оті насправді цікаво.
• Залишіть час для себе. Це може бути хоч і чи щось інше. Важливо, що ви знали, що цей час належить вам. Так ви зможете переключити увагу, думки, що турбують, затихнуть. І коли настане час – ви зможете розпочати ро оту, відновивши якусь кількість енергії.

Подібні поради щодо організації побуту, дозвілля та професійного життя неодноразово з’являлися протягом 2020 та 2021 року в друкованих джерелах, на різних спеціалізованих та популярних ресурсах. Ефективних способів вкрай велика кількість, проте найчастіше вони не є спеціальною діяльністю – досить не забувати про се е, спілкування з сім’єю, друзями та   близькими, займатися хоч і та тими речами, які нас цікавлять. Як правило, такі методи індивідуальні, кожному підходить своє. Важливо пам’ятати і про можливість роботи зі спеціалістом, який допоможе в ситуації, що проведе професійну діагностику, надасть інформаційну та психологічну підтримку, навчить спеціальним технікам і прийомам релаксації та боротьби зі стресом.

Самовдосконалення і професійний розвиток – один з основних способів профілактики вигорання.

Курси підвищення кваліфікації, тренінги, конференції, нове утворення й о мін досвід з колегами розширюють кругозір, дають приплив нових думок та ідей, дають відчуття більшої причетності і потрібності, підвищують самооцінку і професіоналізм, відкривають нові горизонти і цілі. Живучи в потоці постійного розвитку, людині інколи уде фіксуватися на стресі своєї окремо взятої компанії, його світ стає набагато ширшим і цікавішим.

Варто сподіватися, що зафіксоване збільшення інтересу до проблематики професійного вигоряння в педагогічному середовищі стане стимулом для реальних заходів щодо його профілактики, серйозного ставлення до про  леми збоку самих педагогів та керівників освітніх організацій. Причини, проблеми, які актуалізували цей інтерес минулого 2020 року та нинішнього року, рано чи пізно залишаться в минулому.

Але важливість турботи про педагогів – і насамперед їх самих себе – нікуди не зникне.

Список літератури :

1.      Бірженюк Г.М., Єгоров П.А., Іллінська Є.А. Оптимізація соціально- трудових відносин як фактор профілактики професійного вигоряння. Санкт- Петер урзький гуманітарний університет профспілок. С-П .: СП ГУП, 2020.
2.     Міжнародна класифікація хворо : «професійний синдром» емоційного вигоряння. Всесвітня організація охорони здоров’я: ве -сайт. URL: https://www.who.int/mental_health/evidence/burn-out/ru/ (дата звертання: 28.10.2021).
3.      Максименка С. Д., Л. М. Карамушки, Т. В. Зайчикової. Синдром

«професійного вигорання» та професійна кар’єра працівників освітніх організацій: гендерні аспекти : навч. посі . для студ. вищ. навч. закл. та слухачів ін-тів післядиплом. освіти . К.: Міленіум, 2006. 365 с.

4.      Нагоскі Е., Нагоскі А. Вигорання. Новий підхід до звільнення від стресу. М.: Манн, Іванов та Фер ер, 2020. 293 с.
5.     Сорокін М. Ю., Касьянов Є. Д., Рукавишніков Г. В., Макаревич О. В., Незнанов Н. Г., Лутова Н. Б., Мазо Г. Е. Психологічні реакції населення чинник адаптації до пандемії COVID-19. Огляд психіатрії та медичної психології імені В.М. Бехтерєва. 2020. (2) С.87–94.
6.     Antonovsky A. Health, stress and coping. New perspectives on mental and physical well-being. San Francisco: Jossey-Bass. 255 p.

8.     Christina Maslach «A multidimensional Theory of Burnout», «Theories of Organizational Strees», Cary L.Cooper, Oxford Univercity press, 2000.

Clemente I. Diaz. The Truth about Teacher Burnout: It’s Work Induced Depression. Psych Learning Curve. American Psychological Association. URL: http://psychlearningcurve.org/the-truth-about-teacher-burnout/