Професійний розвиток педагогічних працівників в умовах реформ (з досвіду роботи)

Про матеріал

Робота спрямована на узагальнення досвіду колективу, популяризацію поза межами закладу освіти. Теоретичне та практичне значення полягає у сприянні позитивному ставленню до освітніх реформ, усвідомленню ролі вчителя та значущості його діяльності у реалізації місії освіти.

Перегляд файлу

Професійний розвиток педагогічних працівників в умовах реформ

(з досвіду роботи)

Автор:

Доценко О.С., вчитель української мови та літератури, СВК, Енергодарського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітній навчальний заклад ІІ-ІІІ ступенів – міжшкільний навчально-виробничий комбінат» Енергодарської міської ради Запорізької області

2023 р.

Анотація

Робота спрямована на узагальнення досвіду колективу, популяризацію поза межами закладу освіти.

Мета – вивчити вимоги, що визначають особистість сучасного конкурентоспроможного вчителя, визначити стратегічні, концептуальні пріоритети, розробити оптимальну модель сучасного вчителя у відповідності до освітніх реформ.

Завдання – вивчити особливості сучасних освітніх реформ, дослідити особисте зростання вчителя, виробити модель вчителя 21 століття.

Структура – вступ, основна частина, висновки, список використаних джерел, додатки.

Теоретичне та практичне значення полягає у сприянні позитивному ставленню до освітніх реформ, усвідомленню ролі вчителя та значущості його діяльності у реалізації місії освіти.

ЗМІСТ

Вступ …………………………………………………………………………………4

І. Особисте продуктивне зростання вчителя, як мета педагогічного процесу....6

ІІ. Самоосвіта вчителя як основна форма підвищення педагогічної компетентності ……………………………………………………………………..9

ІІІ. Модель вчителя 21 століття …………………………………………………..13

Висновки ………………………………………………………………………….16

Список використаних джерел …………………………………………………….17

Додатки ……………………………………………………………………………..18

ВСТУП

Актуальність теми. Початок ХХІ ст. в Україні позначений вагомими політичними, економічними та соціальними змінами. Ринкова система стосунків суттєво змінила психологію суспільства, його пріоритети та систему вартостей, вплинула на всі сфери життя й, зокрема, світу.

Нова модель освіти визначає нові змістовно-ціннісні орієнтири освітнього процесу. У всьому світі завданням навчально-виховної роботи вже є не просто надання людині певної суми знань, а її розвиток, становлення особистості, формування мотивації до навчання та навичок саморозвитку, самоактуалізації.

У Національній доктрині розвитку освіти в Україні зазначено, що «головна мета української освіти – створити умови для особистісного розвитку і творчої самореалізації кожного громадянина України, формувати покоління, здатні навчатися впродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства; сприяти консолідації української нації, інтеграції України в європейський і світовий простір як конкурентоспроможної і процвітаючої держави» [5].

Провідником на цьому шляху повинен стати вчитель. Тому спрямовуємо свою діяльність на оновлення науково-методичної роботи та істотне підвищення рівня освоєння педагогічних нововведень.

Стан вивчення проблеми. Особливої актуальності в умовах розбудови Нової української школи набуває підготовка фахівців освітньої галузі високої якості. Вони повинні навчитися вільно орієнтуватися у сучасних соціальних умовах, самостійно вирішувати складні завдання в процесі суспільних реформ [4]. Саме тому вкрай актуальним є пошук шляхів, форм, методів і засобів організації професійного розвитку сучасних вчителів.

Актуальність дослідження – осмислення місця і ролі вчителя в освіті, його особистісних характеристик та якостей при сучасному розвитку суспільства, в умовах сучасних освітніх реформ.

Об’єктом дослідження є особистість вчителя.

Предметом дослідження є вимоги до сучасного вчителя.

Мета дослідження – вивчити вимоги, що визначають особистість сучасного конкурентоспроможного вчителя. Адже конкурентоспроможний вчитель– це, перш за все людина, яка задоволена своєю професійною діяльністю, бо тільки така людина може бути успішною.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі завдання:

вивчити особливості сучасних освітніх реформ;
дослідити особисте зростання вчителя;
виробити модель вчителя 21 століття.

І. Особисте продуктивне зростання вчителя, як мета

педагогічного процесу

Головна мета української системи освіти — створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формувати покоління, здатні навчатися упродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства.

Напрями розвитку освіти у майбутньому визначають розбудова держави та громадянського суспільства, демократична європейська перспектива, долучення до світового науково-технічного та культурного прогресу і зумовлюють її реформування.

Стратегію розвитку освітньої галузі визначено у Державній національній програмі «Освіта» («Україна ХХІ століття»).

Освіта України реформується з використанням загальноєвропейського досвіду адаптації молоді до життя в конкурентних умовах сучасного суспільства.

Втілення в життя ідей освітніх реформ, зокрема, НУШ неможливе без зміни ролі центральної фігури будь-якого закладу освіти – вчителя. Аби виконати ті завдання, які ставить освітня реформа, він має бути партнером батьків щодо виховання особистості. Це фахівець, який супроводжуватиме дитину в процесі пізнання і досліджуватиме світ разом із нею.

Нова модель освіти визначає нові змістовно-ціннісні орієнтири освітнього процесу.

Сучасна методична система вимагає не лише формування педагогічної майстерності, що спрямована на вдосконалювання знань, умінь і навичок педагога, а й створення умов для реалізації особистісних функцій педагога,для підвищення рівня його професійно-особистісного саморозвитку, готовності до інновацій, створення індивідуально - авторської педагогічної або методичної систем. Педагогічний професіоналізм, педагогічна компетентність — це категорії, пов’язані з професією вчителя, отже, і появу їх можна розглядати в контексті безперервної педагогічної діяльності, вимог до вчителя та його підготовки.

Професійна компетентність учителя обумовлює його педагогічну майстерність. Педагогічна майстерність — це знання особливостей педагогічного процесу, уміння його побудувати та привести в рух. Оволодіти педагогічною майстерністю може кожен педагог за умови цілеспрямованої роботи над собою. Вона формується на основі практичного досвіду. Проте не кожний досвід стає джерелом професійної майстерності. Таким джерелом є лише педагогічна діяльність, осмислена з точки зору й суті, і мети, і технологій; сплав особистісно - ділових якостей і професійної компетентності педагога.

Сучасний учитель — це носій освітніх суспільних змін. Найактуальніше завдання освітян — виховати особистість компетентну, творчу, здатну до життя й діяльності в XXI столітті. Але виховати особистість може лише педагог з високою компетентністю, розвиненими творчими, дослідницькими здібностями, високим рівнем інтелігентності, духовно - морального потенціалу, конкурентоспроможності, ерудованості,здатний до безперервної освіти.

Тому завданням методичної служби нашого закладу освіти є моделювання тастворення умов для самореалізації й удосконалення особистості, переходу відтрадиційних форм організації навчальної діяльності до розвивальних, проблемних, під час яких усі вчителі мали б можливість якомога повніше розкрити свої здібності, набути навичок дослідницької діяльності, розвинутиініціативу та творчий пошук, використати досвід, наукові дослідження своїхколег.

Методична робота в закладі освіти планується та проводиться на діагностичній основі. Організація методичної роботи на діагностичній основі сприяє підвищенню творчого зростання всього педагогічного колективу, розробцінових методик в організації внутрішньої методичної роботи. Вона складаєцілісну систему взаємопов’язаних дій і заходів, спрямованих на всебічнепідвищення професійного рівня загалом, на розвиток ініціативи та творчості кожного вчителя зокрема, і, врешті-решт, на підвищення ефективності освітнього процесу.

У системі нашої методичної роботи реалізуємо як групові, колективні,так і індивідуальні форми роботи, різноманітні методи. Лише за цієї умови можна забезпечити надання систематичної практичної допомоги кожному вчителеві. Пріоритетом методичної роботи слід уважати постійний пошук нових педагогічних технологій, ідей, напрямів. А професіоналізм учителя має характеризуватися високим інноваційно-творчим потенціалом. Самоосвіта — одна з індивідуальних форм методичної роботи — сприяє підвищенню фахової майстерності педагога.

Саме від особистого продуктивного зростання вчителя залежить якість освітнього процесу.

ІІ. Самоосвіта вчителя як основна форма підвищення педагогічної компетентності

Місія освіти – виконати соціальне замовлення суспільства – формування громадянина-патріота, здатного розбудувати суверенну Україну. На сучасному етапі розвитку суспільства всі розуміють, що кожному громадянину необхідні універсальні знання, здатність вирішувати свої життєві та професійні проблеми.

Головні нормативно-правові документи Міністерства освіти України свідчать: «Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов’язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру» (Закон України «Про освіту»); «Підготовка педагогічних і науково-педагогічних працівників та професійне самовдосконалення — важлива умова модернізації освіти» (із Національної доктрини розвитку освіти).

Вдосконалення якості навчання та виховання в сучасній школі безпосередньо залежить від рівня підготовки педагога. Суспільство завжди висувало і буде пред'являти до вчителя найвищі вимоги. Для того, щоб вчити інших, потрібно знати більше. Учитель повинен знати не тільки свій предмет і володіти методикою його викладання, а й бути обізнаним з іншими науками, різними сферами суспільного життя, орієнтуватися в сучасній політиці та економіці. Учитель повинен вчитися всьому постійно, тому що перед ним кожен рік змінюються тимчасові етапи, поглиблюються і навіть змінюються уявлення про навколишній світ.

Загальний обсяг підвищення кваліфікації педагогічного або науково-педагогічного працівника закладу загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої освіти не може бути менше, ніж 150 годин на п’ять років.

Паралельно з формальною освітою (курсовою перепідготовкою) широко застосовуються можливості неформальної освіти (участь у семінарах, практикумах, тренінгах, вебінарах, майстер-класах тощо). Обсяг (тривалість) такого підвищення кваліфікації визначається відповідно до його фактичної тривалості в годинах (без урахування самостійної (позааудиторної) роботи) або в кредитах ЄКТС (з урахуванням самостійної (позааудиторної) роботи), але не більше ніж 30 годин або 1,5 кредиту ЄКТС на рік.

Сучасний педагог має бути готовим до змін, що відбуваються в системі освіти, здатним сміливо приймати педагогічні рішення, виявляти ініціативу, творчість. Це пов'язано, насамперед, із проблемами саморозвитку особистості та творчою самореалізацією педагога, новими концептуальними підходами до реформування загальної середньої освіти[3, 11].

Сучасний вчитель – це професіонал, він має бути і артистом, і художником, і письменником, і співаком, але при всьому цьому завжди залишатися і учнем. Хороший учитель постійно повинен продовжувати вчитися: вчитися працювати над собою, вчитися спілкуватися з дітьми, вчитися готуватися до уроку[1, 58].

Завдання адміністрації не в тому, щоб учити педагога все життя, а в тому, щоб він навчився робити це сам.

Самоосвітня діяльність вчителя – запорука успішної роботи кожного закладу освіти.

Спонукають вчителя до самоосвіти такі мотиви:

• Щоденна робота з інформацією. Готуючись до уроку, виступу, батьківських зборів, виховної години, олімпіади, учитель має потребу в пошуку та аналізі нової інформації.

• Бажання творити. Учитель — професія творча. Творча людина не може з року в рік працювати за одним і тим самим поурочним планом чи сценарієм, читати одні й ті самі доповіді чи навіть користуватися чужими планами. Мусить з'явитися бажання мати власні, якісні напрацювання.

• Стрімкий розвиток сучасної науки, особливо педагогіки та психології. В епоху автомобілів не варто користуватися візком.

• Зміни, що відбуваються в суспільстві. Вони насамперед позначаються на учнях, формують їхній світогляд та, відповідно, як правило, створюють імідж учителя як «несучасної людини».

• Конкуренція. Не секрет, що більшість батьків, приводячи дітей до школи, просяться до класу конкретного учителя - предметника чи класного керівника.

• Цікавість. Учитися просто цікаво.

• Матеріальний стимул. Категорія вчителя, думка атестаційної комісії, премії, надбавки.

• Громадська думка. Учителю не байдуже, вважають його «хорошим» чи «поганим».

Зміст самоосвіти виражається через:

• Вивчення наукової, методичної та навчальної літератури;

• Участь у колективних і групових формах методичної роботи;

• Вивчення досвіду своїх колег;

• Теоретичну розробку і практичну апробацію особистих матеріалів;

• Науково-дослідницьку роботу.

Адміністрація нашого закладу освіти сприяє формуванню у педагога стійкої потреби в самоосвіті. Для цього використовуються форми організації самоосвіти:

• Підвищення кваліфікації (на курсах і в міжкурсовий період);

• Індивідуальна самоосвітня діяльність;

• Опрацювання матеріалів засобів масової інформації;

• Робота з обчислювальною оргтехнікою;

• Відвідування бібліотек, музеїв, виставок, театрів, клубів;

• Екскурсії;

• Участь у наукових, технічних, художніх, спортивних організаціях;

• Дослідження, експерименти, творчі справи, завдання;

• Спілкування з ученими, цікавими людьми;

• Осмислення передового досвіду й узагальнення власної практичної

діяльності.

Самоосвіта вчителя є основною формою підвищення педагогічної компетентності, яка складається з удосконалення знань та узагальнення педагогічного досвіду шляхом цілеспрямованої самоосвітньої роботи.

Отже, самоосвіта — це постійна діяльність учителя, спрямована на розширення й поглиблення знань і вмінь, підвищення рівня предметної підготовки, розвиток його творчої особистості.

ІІІ. Модель вчителя 21 століття

Провідне місце у новій школі відводиться вчителям нової формації, які перебувають в авангарді суспільних та освітніх перетворень, які є агентами сучасних змін. Такі вчителі виконують в освітньому процесі ролі наставника, фасилітатора, консультанта, менеджера, мають академічну свободу, володіють навичками планування й організації навчання, розроблення навчально-методичного забезпечення, оцінювання та ін. Самостійно й творчо здобувають інформацію, організовують дитиноцентрований процес.

І справді, зрозуміти цей світ самій дитині дуже складно, вона потребує допомоги дорослих. Допомогти може тільки той, хто сам в достатній мірі володіє знаннями про цей новий світ, приймає все нове і сам здатний змінитися.

Це – Новий учитель, учитель XXI століття (додаток 1). За новими Державними стандартами освіти ключовою фігурою Нової школи є вчитель, оскільки якість освіти не може бути вище якості вчителів, які у ній працюють. Учитель – творчий, незалежний, конкурентоспроможний, різнобічний, культурний, морально і духовно розвинений, та й просто людина, яка любить свою роботу і своїх вихованців.

Сучасний вчитель – це професіонал, який знаходиться у постійному творчому пошуку, а також у пошуку відповіді на актуальне проблемне питання «чому навчать здобувачів освіти?». Сучасному вчителю необхідні гнучкість і нестандартність мислення, вміння адаптуватися до швидких змін умов життя. А це можливо лише за умови високого рівня професійної компетентності, наявності розвинених професійних здібностей.

Таким чином вчитель нової формації це:

Вчитель XXI століття це той, хто в першу чергу вміє знаходити спільну мову зі своїми учнями. Це означає, він повинен бути ідеальним психологом.

Крім того, вчитель повинен йти в ногу з часом, бути різнобічною людиною, не обмежуватися лише сферою свого предмета.

Учитель повинен мати хороший словниковий запас. Це професіонал- ерудит, який знає не лише свій предмет. Вимогливість і суворість не повинні закривати його здатності бути в процесі виховання помічником, порадником і другом своїх учнів.

Він повинен бути сучасною інтелігентною людиною, обов'язково володіти новими технологіями. Тільки вчитель, котрий йде в ногу з часом, здатний зрозуміти своїх нових учнів і бути їм цікавим.

Вчитель не повинен чекати винагороди за свою роботу (ні плати, ні подяки). Праця педагога – робота на віддалене майбутнє. Але все ж, держава і суспільство повинні забезпечити педагогам гідні умови життя і роботи. Щоб вчитель не був націлений на задоволення первинних потреб (харчування, одяг, житло), а на перше місце ставив потреби вищого порядку, тобто соціальні – це потреба у визнанні, у самовираженні і самореалізації.

Педагогу не треба боятися своїх помилок. А навпаки – експериментувати, шукати і бути самокритичним.

Ніжний дотик до особистості дитини є професійною якістю «зразкового педагога». Вчителю необхідно зберігати в собі людяність, вміннябути дитиною,сприймати своє учительство, як спосіб продовжити своє дитинство і зрозуміти своїх вихованців. Намагатися нічому не вчити дитину безпосередньо. Вчитися самому, самовдосконалюватися. Нехай дитина, дивлячись на вчителя, побачить, як можна вчитися.

Необхідно допомагати і підтримувати працю дитини, стимулювати її творчі ідеї, готувати до майбутнього динамічного життя, щоб згодом вона стала самостійною, творчою, впевненою в собі людиною.

Педагог має вірити в себе. Керувати власним часом: Того, хто запізнюється, карає життя. Винагороджувати себе: Зробіть, доможіться - досягнете успіху! Діти цінують успішних людей і прагнуть бути такими ж.

Учитель нової формації - це ще й лідер - сучасний, гуманний, лідер як реальна людина, яка живе відкрито у своєму світорозумінні й поведінці у світі. Він піклується прo благо кoлeг, свою моральну стабільність і світоглядну визначеність, зрозумілий для оточуючих людей. Він виявляє та викорінює несправедливість. Лідер поглиблює своє розуміння добра та блага.

Отже стає зрозуміло, що в сучасних умовах, що постійно змінюються, найкраще орієнтується, приймає рішення, працює людина творча, гнучка, креативна, здатна до генерування і використання нового (нових ідей, задумів, нових підходів та рішень). Це людина, яка володіє певним переліком якостей, а саме: рішучістю, вмінням не зупинятися на досягнутому, сміливістю мислення, вмінням бачити за межі того, що бачать сучасники і бачили попередники. Вчитель має володіти високим рівнем соціальної відповідальності, управляти процесами навчання, виховання, розвитку. Не навчати, а направляти навчання, не виховувати, а керувати процесом виховання повинен вчитель. Справжній майстер своєї справи залишається в освітньому процесі як би «за кадром». Учитель – це образ, який залишається у пам’яті дитини назавжди. Добрий він, чи поганий, - це завжди той, хто завжди знаходиться під пильним поглядом батьків та дітей. Саме тому вчитель завжди був і залишається взірцем естетичних смаків, вишуканих манер і високого особистого іміджу.

ВИСНОВКИ

Зміни в сучасному суспільстві відбуваються прискореними темпами. Щодня, щогодини люди відкривають нові явища, процеси, закономірності, що веде до невпинного розвитку та впровадження нових технологій. Саме тому особливо гостро постає потреба у творчих особистостях, які здатні критично мислити, опрацьовувати велику кількість інформації, самостійно здобувати знання, використовувати набуті знання і вміння в умовах швидкоплинних змін. Найбільш відповідальною в цих умовах є роль освіти. У сьогоденному світі нова Українська школа провідне місце відводить вчителям нової формації успішним, вмотивованим, компетентним, кваліфікованим. Вчителям, які виконують в освітньому процесі ролі наставника, фасилітатора, консультанта, менеджера, модератора, коуча. Вони самостійно і творчо здобувають інформацію, організовують дитиноцентрований процес. Отже, закладають надійне підґрунтя для навчання впродовж життя з метою особистісної реалізації[2, 111]. Яким же повинен бути педагог нової формації?

Сучасній школі потрібен учитель-професіонал, який знаходиться в постійному творчому пошуку. Йому необхідні гнучкість і нестандартність мислення, вміння адаптуватися до швидких змін умов життя. Це можливо лише за умови високого рівня професійної компетентності, наявності розвинених професійних здібностей. Учитель сучасної школи повинен не просто вчити, він повинен формувати духовно інтелектуальну, творчу особистість, адаптовану до сучасних вимог, різнобічно розвинену, соціально зрілу, яка успішно засвоює ціннісний нормативний досвід поколінь, виробляючи свій власний досвід діяльності, творчості, спілкування. Конкурентоспроможний вчитель нашої школи – це, перш за все людина, яка задоволена своєю професійною діяльністю. Бо тільки така людина може бути успішною.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Вчитель: Самооцінювання /упоряд. Н. Мурашко. – К., 2007. – 128с.

2.Завалевський Ю. Формування конкурентоспроможного фахівця – одне з головних завдань сучасного вищого навчального закладу / Ю. Завалевський // Вища школа. - 2015. – № 11-12. – С. 110-115.

3. Пищик О. В. Самоосвіта – складова професійного зростання // Науково-методичний журнал «Педагогічна майстерня». 2011. – №9(9). – С. 10-14.

4.Концептуальні засади нової української школи [Електронний ресурс]. – URL :http://mon.gov.ua/activity/education/zagalna-serednya/ua-sch2016/konczepcziya.html.)).

5.Національна доктрина розвитку освіти (витяг)[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://pidru4niki.com/15970122/pedagogika/natsionalna_doktrina_rozvitku_osviti_vityag .