"Пропорційна виборча система, як різновид виборчої системи"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                             Курсова робота

на тему:

«Практика застосування пропорційної виборчої системи»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                     ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика поняття і видів виборчих систем………5

1.             Поняття виборчої системи та її складові……………………………………….5
2.             Види виборчих систем…………………………………………………………..8

РОЗДІЛ 2. Пропорційна виборча система, як різновид виборчої системи…..13

2.1 Поняття та види пропорційної виборчої системи………………………………13

2.2 Переваги та недоліки пропорційної виборчої системи…………………………16

РОЗДІЛ 3. Практика застосування пропорційної виборчої системи в Україні………………………………………………………………………………...20

3.1 Проблема та наслідки застосування пропорційної виборчої моделі в Україні.20

3.2 Результати застосування пропорційної виборчої системи в Україні після виборів у 2006 та 2007 років………………………………………………………….23

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………..30

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………….………33

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Сьогодні наша держава Україна перебуває на одному з етапів свого становлення, тому вона знаходиться під постійним наглядом світової спільноти, яка просто не може оминути своєю увагою таку стратегічно важливу державу, як Україна. В свою чергу, наша країна, розуміючи даний факт, намагається гідно виглядати на фоні високорозвинених європейських держав. Адже, відомо, що саме від виду виборчої системи залежить формування владної еліти, яка безпосередньо приймає участь у процесі державотворення та представлення нашої держави на світовій арені.
Актуальність даної теми полягає у тому, що функціонування пропорційної виборчої системи в Україні та в світі забезпечує формування органів державної влади, діяльність вищих ешелонів влади, від яких значною мірою залежить добробут українського населення та подальший розвиток країни.
Незважаючи на те, що дане питання вже було предметом дослідження науковців, особливості функціонування пропорційної виборчої системи в Україні не були глибоко проаналізовані, тому варто зупинитсь на цій проблемі ще раз.

Мета даної роботи полягає у визначенні ефективності використання пропорційної виборчої системи в Україні.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання:

Опрацювати літературу та джерела з даної теми;

1.               Зясувати поняття виборчої системи та її складові;
2.               Проаналізувати основні види виборчих систем;
3.               Дослідити поняття та види пропорційної виборчої системи;
4.               Зясувати переваги та недоліки пропорційних виборчих систем;
5.               Визначити проблему та простежити наслідки застосування пропорційної виборчої системи в Україні;
6.               Проаналізувати результати застосування пропорційної виборчої системи в Україні після виборів у 2006 та 2007 років.

Предметом даного дослідження є пропорційна виборча система.

Обєктом дослідження є визначення переваг та недоліків пропорційної виборчої системи та застосування її в Україні.

Практичне значення даної курсової роботи полягає у поданні вагомих фактів про пропорційну виборчу систему, деякі аспекти застосування її в Україні. Подані матеріали можуть використовуватись у практичній навчальній діяльності та на конференціях.

Історіографія. Над дослідженням даної теми працювали такі дослідники Заяць Н. «Інститут імперативного мандату в контексті пропорційної виборчої системи» [13],  Ключковський Ю. «Вибір виборчої системи: деякі уроки українського досвіду» [14], Ключковський Ю. «Пропорційні вибори і розвиток партійної системи в Україні» [15], Коркунов Н. М. «Пропорційні вибори» [16],  Рибачук  М. «Історичні аспекти становлення виборчої системи в Україні» [23]. Крім періодичних видань основою дослідження стали підручники з конституційного права в яких певною мірою висвітлюються питання даного дослідження (Байрачна Л. К. [1], Гладун З. С., Федчишин М. Г. [10], Кравченко В.В.[17], Погорілко В. Ф. [20], Совгиря О. В., Шукліна Н. Г. [25], Тодика Ю. М. [30 ], Федоренко В. Л. [33].

Структура курсової роботи. Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Розділ 1. Загальна характеристика поняття і видів виборчих систем

1.              Поняття виборчих систем та її складові

  Обов’язковою передумовою і визначальною ознакою демократичної, правової держави, якою Україну проголошено на конституційному рівні, є проведення періодичних, вільних виборів, сутність яких полягає в оновленні складу представницьких органів публічної влади та зміні виборних посадових осіб на основі демократичних процедур.

 Існує два підходи до визначення поняття виборчої системи. Відповідно до широкого підходу, виборча система розглядається як сукупність усіх суспільних відносин, які складаються в процесі формування представницьких органів публічної влади (органів державної влади та органів місцевого самоврядування). Згідно з вузьким підходом,  виборча система – це спосіб голосування та визначення результатів виборів і порядок розподілу депутатських мандатів у представницькому органі публічної влади за результатами виборів.

 Виборча  система –  неодмінний  елемент сучасної цивілізації, елемент будь якої демократії, яка взагалі не може існувати без повноважного представництва, яка забезпечує реальну участь населення в управлінні справами суспільства і держави. Таке представництво, в  першу чергу може бути демократичним лише при умові його формування самим суспільством, самим народом. Представницька демократія сама по собі не вирішує всіх проблем народовладдя. Тільки у поєднанні з безпосередньою демократією вона забезпечує  цивілізований розвиток суспільства, створює необхідні умови самореалізації народу [5, с. 49].

 Виборча система є найважливішою формою прямої демократії, головна функція якої полягає в  формуванні повноважного народного представництва. Характер виборчої системи безпосередньо зумовлює основні характеристики представницької системи. Вибори – це не лише  важлива форма безпосередньої участі населення у здійсненні державної влади, не тільки акт обрання представників народу до органів державної влади, це також засіб його виховання і самоорганізації. Нарешті, це практична реалізація виборчого права громадян, ефективний засіб перебудови сучасного суспільства. Історичний досвід переконливо свідчить про те, що серйозні зміни суспільного життя в цілому і в окремих  його сферах, в тому числі, в політичній  неодмінно стосувались виборчої системи, а в деяких випадках її радикальні зміни висувались на перший план. Існуюча система відповідає потребам становлення української державності, потребує  радикальних змін і оновлення.

 Інститут виборчої системи знайшов законодавчий вираз у Конституції України, законах про вибори до Рад народних депутатів різних ланок, про порядок відкликання депутатів народних рад. Виборча система будується на таких конституційних принципах, як загальне, рівне і пряме виборче право при таємному голосуванні, висунення кандидатів громадськими організаціями трудовими колективами, зборами військовослужбовців; вільне і всебічне обговорення якостей кандидата в депутати; передвиборна агітація; проведення виборів на кошти держави; забезпечення виборів по округах виборчими комісіями; накази виборців; відповідальність за порушення законодавства про вибори тощо.

 Виборча  влада  в деяких країнах офіційно визнаний  різновид  публічної влади, нарівні із законодавчою, виконавчою та судовою. Здійснюється вона виборчим корпусом  країни, тобто в спеціальних судових органах типу виборчих трибуналів, які розглядають спори, пов'язані з організацією і проведенням виборів. В Україні такого інституту немає, їх роль виконують виборчі комісії від дільничої до Центральної виборчої комісії і суди  від районного до Верховного Суду України [12, с. 29].

 Складовими виборчої системи є Виборча дільниця – це територіальна одиниця, створена для проведення голосування і підрахунку голосів на виборах до всіх ланок рад народних депутатів. Організація і робота виборчої дільниці визначається законодавством про вибори. Наприклад, у відповідності із Законом України «Про вибори народних депутатів України» від 17 листопада 1993 року для проведення голосування і підрахунку голосів на виборах народних депутатів України територія районів, міст, районів у містах, які входять до виборчих округів, ділиться на виборчі дільниці.

  Виборча  застава – це  грошова сума, яку згідно з законодавством ряду країн, в тому числі й України, повинен внести при реєстрації кандидат в депутати і яка повертається йому лише в тому випадку, якщо кандидат одержить на виборах не менше 5 % голосів виборців, що взяли участь у голосуванні. Застава, що не підлягає поверненню, зараховується до державного бюджету.

  Виборча  комісія – орган  який  утворений  для організації та проведення виборів до проведення виборів до Рад  народних  депутатів. В Україні система виборчих комісій включає Центральну виборчу комісію по виборах народних депутатів України, окружні виборчі комісії, дільничні виборчі комісії  для проведення виборів народних депутатів України; обласні, районні, міські, районні в містах, селищні, сільські виборчі комісії; окружні та дільничні виборчі комісії  для проведення виборів депутатів місцевих рад. Центральна виборча комісія утворюється Верховною Радою України за поданням відповідних органів не пізніше як за 4 місяці до виборів у складі голови, секретаря і 11 членів комісії.

 Виборчий округ це просторова (національно-територіальна) одиниця утворювана для проведення виборів до Рад народних депутатів. Кількість виборчих округів  залежить від складу відповідних Рад. Норми  представництва та кількість виборчих округів  визначаються законодавством про вибори [21, с. 28].

  Виборче право має два значення: по-перше сукупність юридичних норм, які регламентують участь громадян України у виборах представницьких органів влади, організацію і проведення виборів, взаємовідносини між виборцями, депутатами і представницькими установами;  по-друге право громадян обирати і право бути обраними. Виборче право – це один із найважливіших інститутів конституційного  права України. Це сукупність конституційно-правових норм, які регламентують порядок організації і проведення виборів, умови участі громадян у виборах представницьких органів влади, взаємовідносини між депутатами і виборцями, порядок відкликання депутата виборцями.

 Виборчий процес – встановлена законодавством процедура, порядок організації і проведення виборів, один із елементів виборчої системи передбачає певні етапи, стадії, недотримання яких може призвести до небажаних наслідків  аж до касації результатів виборів. Складовими процесу є призначення виборів, які можуть бути черговими, позачерговими (достроковими), повторними;  утворення виборчих округів і виборчих дільниць, системи виборчих комісій – Центральної виборчої комісії, окружних та дільничних виборчих комісій;  Процесуальні дії, пов'язані із забезпеченням гарантій діяльності кандидатів у депутати та інших учасників виборчого процессу; проведення голосування.  Під час підрахунку голосів виборча комісія повинна дотримуватись визначеної законом послідовності  дій, належним чином оформляти відповідні документи.

 Отже, виборча  система є неодмінним  елементом сучасної цивілізації, елементом будь якої демократії, яка має важливий вплив на подальший розвиток держави та певною мірою визначає цей розвиток.

 

1.2 Види виборчих систем.    

 У світовій конституційно-правовій практиці існує велика кількість різновидів виборчих систем, але всі вони є специфічними модифікаціями одного з трьох типів: мажоритарної, пропорційної та змішаної ( мажоритарно-пропорційної). Першою за часом виникнення і найпоширенішою в сучасному світі є мажоритарна  виборча система, в основу якої покладено принцип більшості. За цієї виборчої  системи  виборці голосують за конкретних осіб, а обраним  вважається той із кандидатів,  який отримав законодавчо встановлену більшість голосів виборців: відносну, абсолютну, або кваліфіковану (залежно від цього розрізняють мажоритарні системи відносної, абсолютної чи кваліфікованої більшості).

 Мажоритарна виборча система – це голосування за кандидата по виборчому округу і визнання його обраним на основі одержаної ним більшості голосів виборців. За  цією системою відбуваються парламентські вибори у 76 країнах світу (Велика Британія, Франція, США, країни Латинської Америки, Африки, Тихоокеанського басейну). Ця система є традиційною і найбільш прийнятною для країн з так званою двопартійною системою, тобто за наявності двох сильних політичних партій [31, с. 21].

 За  мажоритарної  системи  абсолютної більшості перемогу на  виборах  здобуває кандидат, який набрав 50% голосів плюс один голос. Під час виборів за мажоритарною системою відносної більшості  членом парламенту стає депутат, який одержує більше голосів, ніж  усі його суперники, навіть якщо це менше 50% голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

 Мажоритарна виборча система абсолютної більшості застосовується у Франції, Еквадорі, а мажоритарна виборча система відносної більшості – у Канаді, Великобританії.

 Недоліком мажоритарної системи відносної більшості є те, що вона не дає можливості враховувати інтереси всіх виборців округу, бо кандидат може бути обраним абсолютною  меншістю виборців, хоча і відносною їх більшістю на момент голосування, за таких умов голоси виборців, що голосували проти обраного кандидата, пропадають. Ця система також фактично анулює середні і малі партії.

 З прийняттям нового масиву виборчого законодавства нині в Україні запроваджується мажоритарна система відносної більшості частково на парламентських, повністю на місцевих виборах. Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про вибори народних депутатів України», 225 депутатів парламенту обираються в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості.           Відповідно до ст. 2 Закону України  «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» вибори  депутатів сільської, селищної, міської, районної  у місті ради проводяться за мажоритарною системою відносної більшості по одномандатних виборчих округах,  на  які поділяється вся територія відповідного села, селища, міста, району в місті [27, с. 11-12].

  Згідно  Закону, вибори сільського, селищного, міського голови проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по єдиному одномандатному виборчому округові, межі якого збігаються з межами села, селища, міста. Також відповідно до ст. 4 цього ж Закону вибори депутатів районної ради проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по багатомандатних виборчих округах,  межі  яких відповідають межам відповідних сіл, селищ, міст районного значення, які є адміністративно-територіальними одиницями, що входять до цього району. Вибори депутатів обласної ради проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по багатомандатних виборчих округах, межі  яких є водночас межами районів та міст обласного значення, що входять до цієї області.

  Мажоритарна система кваліфікованої більшості передбачає, що обраним вважається кандидат (або список кандидатів), який отримав певну, кваліфіковану більшість голосів виборців. Кваліфікована більшість встановлюється законодавством і, як правило, перевищує більшість абсолютну. Ця система застосовується  зовсім  зрідка в практиці  виборів.  Основна  причина  цього полягає в її не результативності. До 1993 р. вона діяла в Італії при виборах Сенату, також застосовується в Чилі. Її позитивний фактор – можливість якнайповніше виявити волю усіх виборців або їх кваліфікованої більшості.

 Змішана  виборча  система є комбінацією мажоритарної  і пропорційної виборчих систем. Найголовнішим і найпростішим варіантом такої системи є «лінійне змішування»,  за якого частина депутатів  обирається за мажоритарною системою, а інша частина – за пропорцією. Класичним прикладом застосування змішаної  виборчої  системи  є ФРН, у якій 50%  депутатів  Бундестагу обирається за земельними партійними списками, а інші 50%  на основі мажоритарної  системи  відносної більшості. Німецький досвід запозичили більшість посткомуністичних країн, зокрема Україна, Росія, Литва та ін. Змішана виборча система у нових державах пострадянського простору надійніше та об’єктивніше дозволяє віддзеркалювати політичну структуру суспільства, веде до появи впливових політичних структур.

 На думку М. Томенка, змішана система дещо привабливіша для простого виборця. Наявність загальнонаціональних списків виборчих блоків посилює суспільний  інтерес  привертає  увагу  до перипетій політичної боротьби. Мотивація пересічного виборця зростає, адже окрім впливу на вибори у своєму одномандатному окрузі, він має можливість долучатися до загальноукраїнського політикуму. Крім  того,  у варіанті змішаної системи зменшується  роль суб'єктивних факторів (зокрема, владного впливу) на рішення виборців[38, с. 15].

 Другим видом виборчих систем є пропорційна система. Вперше вона запроваджена у 1889 р. в Бельгії, а тепер 57 країн використовують цю систему, в тому числі Ізраїль, ФРН, Іспанія, Італія, Португалія. При пропорційній системі депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості  голосів виборців, зібраних  кожною з них у межах виборчого округу. При застосуванні цієї системи округи завжди багатомандатні.

  Є два шляхи  створення виборчих округів при застосуванні пропорційної системи підрахунку голосів. Найбільш поширений спосіб, коли межі виборчих округів збігаються з межами  адміністративно-територіальних одиниць. 

  Існує досить широкий спектр змішаних систем, які є поєднанням мажоритарної та пропорційної систем.  Принаймні  20  країн  світу застосовують їх. Змішані вибори системи застосовуються, як правило, в тих країнах, де йде пошук і становлення виборчих систем або необхідно досягти компроміс між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду. Іноді змішані системи запроваджуються в модифікованому вигляді з перевагою тієї чи іншої виборчої системи.

 Виборчими системами, що надають перевагу мажоритарному методові голосування при застосуванні і пропорційного голосування виступають наступні змішані системи:

1) система з єдиним голосом, що не допускає передачі. Зміст її полягає в тому, що в багатомандатному виборчому  окрузі виборець голосує  за одного кандидата, а не за список кандидатів від партії. Це практикується в Японії, Китаї;

2) обмежене голосування, яке передбачає, що виборці можуть обрати кількох кандидатів з одного бюлетеня, але їх має бути менше, ніж кількість місць для заповнення;

3) кумулятивне голосування передбачає, що виборець має стільки голосів, скільки мандатів у окрузі, і може її розподілити між всіма кандидатами, а  може й віддати всі свої голоси за тільки одного з кандидатів.

Існує й змішана система, що використовує переважно модифіковану пропорційну систему представництва.

  Система з єдиним  голосом, який  передається, передбачає, що виборці голосують за одного кандидата незалежно від числа мандатів у виборчому окрузі, але при цьому виражають перевагу і щодо інших кандидатів. Найпростішим варіантом змішаної виборчої системи є паралельне комбінування: певна частина представницького органу обирається за мажоритарним, інша за пропорційним принципом.

 В Україні також парламент обирається на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування за змішаною мажоритарно-пропорційною системою. Усього обирається 450 депутатів. Із них 225 - в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а 225  - за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному  виборчому  окрузі на основі пропорційного представництва.

 Отже, у світі існує велика кількість виборчих систем, але всі вони є похідними від трьох основних: пропорційної, мажоритарної та змішаної виборчої системи, які мають свої особливості та переваги і недоліки, що характерні кожній з них.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Пропорційна виборча система, як різновид виборчої системи

  2.1 Поняття та види пропорційної виборчої системи

 Історично пропорційна  виборча система зявилася  пізніше від мажоритарної, на початку XX століття, і сьогодні застосовується у 60 країнах світу. Вона впроваджувалася  під  гаслами справедливості, політичної рівності та поваги прав меншості і повязується з ідеєю адекватного представництва всіх провідних політичних сил.

 Вважається, що ця виборча система є справедливіша за інші, бо дозволяє врахувати  інтереси  різноманітних суспільних груп,  національних  меншин, сприяє представництву різних політичних сил у парламенті. У той же час надмірна розпорошеність мандатів між різними, інколи дрібними партіями, призводила  до неможливості сформувати  більшість у парламенті і утворити уряд, а тому у більшості країн, що застосовують пропорційну систему, ведений своєрідний бар̓єр, тобто мінімальний відсоток голосів виборців, який має отримати список партії, щоб кандидати від неї могли отримати депутатські мандати.  Розміри  прохідного відсотка  різні: 1% у Ізраїлі, 5% у ФРН,  Швеції, 10%  у Туреччині.

 Кіс Т. І. вважав, що абсолютний пропорціоналізм може існувати лише як теоретичний ідеал, концептуально  повязаний з ідеальною демократією. Ця система сприяє зростанню політичного представництва, зростанню політичної активності та політичній соціалізації, знижуючи  відчуженість  громадян від участі у політичному процесі.

 Розрізняють такі види  пропорційної системи: а) з жорсткими списками; б) з преференціями; в) з напівжорсткими списками.

 При  пропорційній  виборчій  системі з жорсткими списками виборець голосує за список партії, яку він обирає у цілому. У виборчому бюлетені зазначаються тільки назва, емблема партії, іноді певна кількість перших кандидатів у партійному списку. Ця виборча система практикується в Ізраїлі, Іспанії, Португалії,  Росії,  Україні  (у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на виборах народних депутатів України).

 Пропорційна виборча система з преференціями передбачає, що виборець не лише голосує у цілому за список партії, яку обирає, а й робить у цьому списку позначку  протии  прізвища кандидата,  якому він  відає свій голос.  Обирається той з кандидатів, хто набрав найбільшу кількість преференцій. Якщо кількість преференцій у кількох кандидатів від партії однакова, перевагу віддають кандидату, який займає вище місце у партійному списку. Система з преференціями  застосовується у Бельгії, Нідерландах, Фінляндії.

 Пропорційна виборча система з напівжорсткими списками дає можливість виборцям:  голосувати за список у цілому; визначати преференції, зробивши позначку проти прізвища одного чи кількох кандидатів або вписавши нові прізвища. У першому випадку голоси виборців підраховують за системою з жорсткими списками, в другому -  за системою з преференціями. Система з напівжорсткими списками практикується в Австрії, Швейцарії.

 Перевагою  пропорційної виборчої системи з жорсткими списками є те. що виборці  при  голосуванні обирають насамперед політичну платформу і програму майбутньої  діяльності  партії. Вона  найпростіша за формою здійснення і потребує найменших витрат.

 На відміну від неї, система з преференціями дає змогу розширити сферу волевиявлення виборців, оскільки вони голосують і за списки, за  окремих  кандидатів. Недоліком  системи є її мажоритарність: виборець орієнтується більше на окремих політичних осіб, а не на інтереси і завдання партії у цілому.

 Виборча система з напівжорсткими списками запроваджується для подолання недоліків пропорційної виборчої системи із жорсткими списками і з преференціями, характерних для цих систем у разі застосування кожної з них окремо. Загально  обтяжлива  обставина  при запровадженні пропорційної системи  досить  складна система підрахунку  голосів виборців, який здійснюється у два етапи. На першому етапі кожний список отримує стільки місць, скільки  разів він  відповідає  виборчому  коефіцієнту.

Виборчим коефіцієнтом є дільник, який використовують при визначенні кількості місць для кожного списку під час розподілу голосів. Найчастіше використовують простий коефіцієнт, який визначають після голосування діленням у кожному окрузі  загальної кількості поданих голосів на кількість місць для заміщення (заповнення). Кількість місць, відведених для списку, ніколи  не дорівнює загальній кількості голосів, отриманих за цим списком, завжди є певний надлишок, який  враховується при остаточному розподілі  голосів виборців.

 Надлишки голосів розподіляють двома основними методами:

•       метод найбільших надлишків – це розподіл місць за списком, що має найбільший залишок голосів від першого розподілу і так далі, доки всі місця не будуть розподілені;
•       метод найбільшого середнього – коли загальна кількість голосів, поданих на список, ділять на кількість місць, уже отриманих за цим списком, плюс одне фіктивне місце.

  При пропорційній виборчій системі запроваджується так званий  виборчий поріг,  який  означає, шо до розподілу місць після голосування допускаються лише ті партійні списки, що набрали встановлений відсоток голосів. У різних країнах ці пороги неоднакові: у Нідерландах – 0,67%, Ізраїлі – 1%, Німеччині, Росії,  Швеції – 5%, Ліхтенштейні – 8%, Туреччині – 10%. В Україні встановлено  виборчий  поріг – 4% голосів виборців від загальної кількості виборців, що взяли участь у голосуванні. Ставнищук

 Отже, пропорційна виборча система впроваджувалася під гаслами справедливості і є справедливішою за інші, бо дозволяє врахувати інтереси різноманітних суспільних груп.

 

2. 2. Переваги та недоліки пропорційної виборчої системи

   Пропорційна виборча система як і будь яка інша має свої переваги та недоліки.

 Останні вибори в Україні стали практичним тестуванням пропорційної виборчої системи для оцінювання в реальних політичних умовах її переваг і вад. Проаналізувавши останні вибори  в Україні можна визначити такі переваги пропорційної виборчої системи:

•       пропорційне представництво в парламенті основних політичних уподобань громадян України, що важко, а то й неможливо досягти при мажоритарній системі;
•       краще структурування парламенту  формування  усталеної  парламентської більшості й опозиції на  основі  депутатських  фракцій  політичних  партій;
•       політичне структурування суспільства та зростання ролі політичних партій  у парламенті, у структурах виконавчої влади та в органах місцевого самоврядування. Зростання ролі політичних партій в Україні було зафіксовано  дослідженнями громадської думки;
•       запровадження пропорційної виборчої системи відповідає світовим тенденціям: практично всі країни Західної та центральної Європи застосовують пропорційні виборчі системи;
•       мажоритарна система або мажоритарна складова виборчої системи більшою мірою підається впливу адміністративного ресурсу, ніж пропорційна.

 Перевагами пропорційної системи з жорсткими списками: при голосуванні обирається, перш за все, політична платформа, партії, блоку в якій накреслена програма їх майбутньої діяльності; ця система за формою є найпростіша. Але ця система має також і недоліки – у партійний список часто потрапляють кандидати у депутати, сенатори, особи, невідомі у суспільстві, некомпететні, непопулярні у народі [24, с. 62].

 Опоненти пропорційної системи в тому вигляді, в якому вона зараз запроваджується в Україні, а саме системи закритих списків у єдиному загально-державному багатомандатному окрузі, наводять інші аргументи:

•       громадяни, які не є членами політичних партій, а це більшість виборців України, не мають право висувати у народні депутати, не можуть впливати на порядок у партійному списку;
•       виборча система такого типу неправдиво збільшує роль партійних лідерів у проведенні виборів, оскільки саме лідери партій мають вирішальний вплив на формування списку кандидатів. За відсутності традицій внутрішнньо-партійної демократії це призведе до узурпації влади лідерами кількох політичних партій;
•       нова виборча система не сприятиме оновленню депутатського корпусу, на чергові вибори партія висуватиме переважно діючих депутатів;
•       система закритих партійних списків розкриває зв'язок

Проте ця виборча система у єдиному загальнодержавному окрузі призвела до:

•       домінування в партійних списках столичних політиків та представників великих регіонів;
•       використання закритих списків на виборах районних і обласних рад суперечить конституційним положенням про статус цих рад (районні) збільшила роль партійної бюрократії у формуванні депутатського корпусу. Кандидатів у депутати та їх місце у виборчому списку визначало вузьке коло керівників та інвесторів кожної політичної сили;
•       не змогла сприяти формуванню загальнонаціональних партій і зменшити небезпеку регіоналізації політичних сил;
•       не сприяла уникненню такого явища, як абсентеїзм;
•       виборець, віддаючи свій голос за список, голосував по-суті наосліп, бо реально доступними для його оцінки були хіба що перші п’ять прізвищ;
•       обласні ради представляють спільні інтереси відповідних територіальних  громад, ст. 140 Конституції України. Для побудови громадянської  держави необхідно мати сильні та активні місцеві громади. Місцеві громади не можуть повною мірою забезпечувати інтереси своїх членів без представництва в місцевих органах влади та парламенті;
•       система закритих партійних списків розриває зв’язок кандидата і майбутнього депутата зі своїми виборцями.

 Очевидно, актуальними  в Україні є питання корекції, оптимізації виборчої системи. Міжнародний інститут демократії та сприяння виборам наводить критерії  розроблення виборчої системи, які  визначають, що потрібно створити і чого слід  уникнути. Не можна сказати, що вони є вичерпними, оскільки  за  конституційного будівництва часто доводиться шукати компроміс між різними конкуруючими бажаннями й цілями [3, с. 49-50].

Але у цієї системи є слабкі сторони:

•       слабкий зв'язок кандидата у депутати з виборцями;
•       залежність депутата від партійної фракції у парламенті;
•       породжує більшу кількість фракцій у парламенті, що змагаються між собою як наслідок негативно впливає на стабільність роботи останнього;
•       сприяє формуванню (при парламентській і змішаній формах правління) коаліційних урядів, які інколи бувають менш ефективними і стабільними, ніж однопартійні уряди;
•       потенційно збільшує вплив партійної еліти при формуванні виборчих списків, особливо якщо використовується система з закритим списком.

Недоліком преференційної системи у тому, що у ній проявляються елементи мажоритарності, тобто виборець має можливість орієнтуватися на окремих відомих політичних осіб, а не на інтереси партії і провести у депутати найвигідніших йому кандидатів. Негативною обставиною при запровадженні пропорційної системи є складна система підрахунків голосів виборців.

 В деяких країнах (Німеччина, Болгарія) намагаються знайти компроміс між двома системами виборів і використовують різні варіанти змішаної системи, яка передбачає поєднання елементів пропорційної і мажоритарної систем.

 В політології активно обговорюється питання про вплив систем голосування на конфігурацію партійної системи країни і характер міжпартійних взаємовідносин.

 Таким чином, бажання позбавитися від вад мажоритарних виборчих систем призвело до появи пропорційних виборчих систем, утворюються великі багатомандатні виборчі округи – виборчим округом є вся країна або велика адміністративно-територіальна  одиниця; монопольне право на висування кандидатів належить політичним партіям та їх блокам; виборці голосують не за конкретних кандидатів, а за партійні списки в цілому; партія або блок одержує таку кількість представницьких мандатів, яка пропорційна кількості виборців.

 Перевагою пропорційних систем стало те, що, по-перше, за них не треба проводити додаткових виборів. У разі вибуття депутата його місце автоматично заступає кандидат, який  посів перше місце серед кандидатів з цього списку, що не потрапили до представницької структури.

 Однак через пропорційні системи не вдалося ліквідувати ефект втрати голосів, оскільки застосування чистих пропорційних систем призвело до партійності представницьких органів, що значно утруднило їх політичну структуризацію та, відповідно, ускладнило механізм ухвалення рішень. Розв’язання проблеми партійності представницької влади призвело до появи застережного бар’єра, відповідно до якого представницькі мандати одержують тільки ті політичні сили, які здобули на виборах не менше певного відсотка голосів виборців. Застережний бар’єр у різних країнах з пропорційним представництвом різний. Він коливається від 1% в Ізраїлі до 18% у Ліхтенштейні. Проте впровадження застережного бар’єра  відновило ефект втрати голосів, бо голоси, віддані за списки політичних сил, що його не подолали, також не враховуються при розподілі представницьких мандатів [24, с. 62].

  Отже, пропорційна система, означає, що виборець тепер голосує не за певного кандидата, його позицію, а за партію та її політичну платформу. Депутатами стає визначена для кожної партії кількість кандидатів, найближчих до першого місця в списку за результатами голосування. Кожна пропорційна система має свій барєр представництва.  

 

 

 

Розділ 3. Практика застосування пропорційної виборчої системи в Україні.

3.1 Проблема та наслідки застосування пропорційної виборчої моделі в Україні

  У сучасних  демократичних  державах вибори є основною формою волевиявлення людей, реалізації народного суверенітету як одного з головних конституційних принципів. Результати виборів, за якими визначають переможців і переможених, значною мірою залежать від типу виборчої системи. Запровадження будь якої її моделі має бути осмисленим і науково обґрунтованим. Слід зосередити увагу на історичних передумовах розвитку країни, обставинах політичної ситуації, меті, мотивах і чинниках запровадження пропорційної виборчої системи.

 Вибори – один з найбільш яскравих і наочних проявів демократії. І на перший погляд, здавалося, найпростіше – прийти і проголосувати, зробивши свій вибір. Проте українські виборчі реалії характеризується частим переглядом законодавства про вибори. Це в принципі природно і пояснюється пошуком оптимальних моделей виборчих систем, політичних компромісів. При цьому з легкою іронією можна сказати, що традиційно кожні вибори в Україні проводяться за новими законами чи суттєвими змінами процедур[ 29, с. 15].

 Використання пропорційної виборчої системи закритих списків у єдиному багатомандатному окрузі на сучасному етапі політичного розвиту країни, хоч і сприяє пропорційності  результатів виборів відповідно до волевиявлення населення, проте за певних умов призводить до звуження обсягу виборчих прав громадян, спричиняє часткову нелегітимність результатів виборів внаслідок проходження через закриті партійні списки олігархічних та бізнесових груп до парламенту України.

 Аманда Л. Гоффман зазначає: «Країни, де застосовується пропорційна виборча система, мають відносно вищий рівень демократії, ніж країни, де вона не застосовується. Водночас невдале застосування цієї системи, як показує світовий досвід, здатне призвести до погіршення рівня демократії у країні» [13, с. 22].

  Негативні наслідки застосування цього виду пропорційної виборчої системи засвідчили її невідповідність потребам суспільно-політичного розвитку України і зумовлюють необхідність розроблення конкретних пропозицій щодо зміни основних засад виборчої системи, аби вони відповідали критеріям ефективної виборчої системи та сприяли утвердженню демократії, а також спрогнозувати наслідки від застосування розробленої системи виборів для України.

 Виборча система може мати різні наслідки залежно від таких факторів, як ідеологічний, релігійний, етнічний, расовий, регіональний, мовний і класовий поділ  суспільства, а  також  від  того, в країні існує розвинена, перехідна чи молода  демократія,  її партійна  система давно сформована чи тільки зароджується,  прихильники  певної  політичної  партії  зосереджені компактно чи розсіяні на території всієї країни .

 Пропорційну виборчу систему застосовує більшість країн Західної і Центральної  Європи, тому її запровадження відповідає стандартам європейської демократії, хоча застосовуються різні варіанти цієї виборчої системи або її елементи в межах змішаної виборчої системи. Пропорційна виборча система з голосуванням у єдиному загальнодержавному виборчому окрузі за закритими виборчими списками використовуються вкрай рідко.

 Пропорційна виборча система з «жорсткими» та «мякими» виборчими списками застосовується під час виборів колегіальних представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування і передбачає утворення виборчих списків кандидатів від організацій політичних партій та їх виборчих блоків. Змішена виборча система передбачає комбінування пропорційної та мажоритарної виборчих систем у межах однієї держави [34, с.14-15].

 В Україні виборча система в період з 1991 до 2006 року перетерпіла певні еволюційні зміни: мажоритарна виборча система, що утвердилася після проголошення незалежності України, змінилися після прийняття Конституції України в 1996 році на змішану, а з 1996 році на змішану, а з 2006 в Україні запроваджена пропорційна виборча система

 Утім пропорційна виборча система застосовується в Україні під час виборів: народних депутатів України; депутатів міських, районних у містах, районих, обласних рад, м. Києва і Севастополя; депутатів Верховної Ради АРК, тоді як під час виборів Президента України; депутатів сільських і селищних рад; сільських, селищних і міських голів застосовується мажоритарна виборча система.

  Таким чином, негативні наслідки застосування пропорційної виборчої системи засвідчили її невідповідність потребам суспільно-політичного розвитку України і вони потребують змін основних засад виборчої системи.

 

3.2. Результати застосування пропорційної виборчої системи в Україні після виборів 2006 та 2007 років

  Становлення і розвиток незалежної української держави супроводжується постійними змінами у суспільно-політичному житті. Нещодавно ці зміни торкнулись такої важливої системи суспільних відносин як виборча система. З 2006 року вибори народних депутатів України відбуваються за пропорційною виборчою системою. Запровадження будь якої моделі виборчої системи має бути осмисленим і науково обґрунтованим. Таке нововведення викликає проблемні питання, суперечливі, як позитивні, так і негативні оцінки з боку політиків, юристів, політологів, оскільки вибір конкретної моделі виборчої системи суттєво впливає на майбутнє політичне життя країни, функціонування системи органів державноївлади 
         Аналіз виборів 2006 р. і 2007 р. показує, що пропорційна система виборів сприяла пропорційному представництву у Верховній Раді України основних політичних уподобань громадян, політичному структуруванню суспільства та зростанню ролі політичних партій. Проте держава, яка почала змінювати свою виборчу систему на пропорційну, повинна після її найпримітивнішого зразка закритого типу зробити наступний крок – перейти до відкритих списків. Саме така система існує в консолідованих демократіях Швеції, Фінляндії, Швейцарії, Бельгії та державах, котрі відносно нещодавно були комуністичними, – Латвії, Польщі, Чехії,  Естонії [9, с. 121].

 Те, що низка східноєвропейських держав змогла відносно безболісно перейти до відкритої пропорційної виборчої системи, найкраща відповідь тим експертам,  які стверджують, що для України відкриті списки надто складні й неприйнятні. Відкриті списки якнайкраще забезпечують  народовладдя і не призводять до штучного звуження виборчих прав громадян. Окрім  того, вони є прямим  ворогом  корупції. Проте  депутати  дуже бояться відкритих списків через партійну конкуренцію, яка обов’язково виникне. Акцент робиться на тому, що кандидат намагається здобути  більшу підтримку виборців, ніж колега за своїм же списком. Тому він скоріше воює не з чужим списком, а зі своїми однопартійцями,  які є в його ж списку.

  У 2006 році українці вперше обирали парламент виключно на пропорційній основі. Історія запровадження виборчої системи пропорційного характеру доволі тривала.У Верховній Раді першого скликання прихильниками реформи виборчої системи виступали тодішні опозиціонери – націонал-демократи, обєднанні в Народну Раду. Противниками були ліві, які розраховували на успіх в умовах мажоритарної системи [18, с. 17-18].

 Щодо розміру багатомандатного округу, то можна навести приклад виборів членів до  парламенту Болгарії. Так, 200 членів цього законодавчого органу держави обираються за пропорційною системою у 31 багатомандатному виборчому окрузі. Кількість мандатів у кожному з цих округів, залежно від кількості виборців  в окрузі,  коливається  від  4 до 13.  Разом із тим, для кожного округу це має бути окремий список, в якому прізвища не повторюються у списках для інших виборчих округів. У такому разі виборець справді почувається повноцінним суб’єктом активного виборчого права (права обирати).

 Для виборів до парламенту України також варто зробити кілька багатомандатних округів, які б збігалися з адміністративно-територіальним поділом держави (24 області, територія Автономної Республіки Крим та міста Київ і Севастополь). Поділ на адміністративні одиниці зможе відповідати умові пропорційного представництва, оскільки на попередніх виборах електорат продемонстрував регіональну підтримку конкуруючих партій. Практика розподілу мандатів в окрузі полягає в діленні кількості виборців, зареєстрованих у виборчому окрузі, на кількість зареєстрованих у країні виборців і множенні отриманої частки на загальну кількість мандатів. Якщо, наприклад, у Рівненській області зареєстровано  приблизно  681 тис. осіб, що мають пряме виборче право, а в усій Україні – приблизно 37 мільйонів виборців, то кількість мандатів на цей виборчий округ становитиме 4 [32, с. 187].

 Запропоновану систему списків можна умовно поділити на дві частини і назвати напівжорстким списком (450 народних депутатів розподілити так: максимум 225 кандидатів від партії можуть бути обраними за чітким, установленим партією порядком, без можливого впливу виборця, а 225 мандатів  - поділені між регіонами і є вільними для обрання виборців). Така форма списку дасть змогу уникнути  того, що загальнонаціональні лідери потребуватимуть підтримки лише конкретного виборчого округу.

 З’ясуємо,  що означають 225 вільних мандатів. Кожен багатомандатний округ мавби від 4 до 20 виборчих мандатів (залежно від кількості населення). Кандидатів зазначають лише для того, щоб виборець на свій власний розсуд зробив вибір. Відповідно партія ознайомлює виборців зі своїм списком кандидатів, який  не схожий на список для іншого округу і невеликий (відповідає кількості вільних мандатів) [27, с. 11].

 Система, за якої розподіл мандатів між кандидатами від партій здійснюється не в порядку черговості, визначеної списком, а залежно від того, скільки голосів на свою підтримку отримав кожний кандидат від партії, називається пропорційною виборчою системою із преференційним голосуванням. Така система голосування поширена в Бельгії, Греції, Естонії, Латвії, Люксембурзі, на Кіпрі, в Нідерландах, Польщі, Словенії, Фінляндії, Швеції.   Виборці при цьому не позбавлені можливості зустрітися із кандидатами (це є фізично можливим) партійних списків. Сама партія буде зацікавлена вносити у список регіональних лідерів, що знають проблеми регіону, користуються авторитетом у населення. Це дасть можливість децентралізувати роботу партії у країні.  Крім того, важливим є те, що партії мають бути загальнонаціональними і вносити у списки своїх кандидатів у кожному окрузі. Це дає змогу уникнути регіональних партій, які беруть участь у виборах лише в одному певному окрузі (за таких умов порушується принцип пропорційності) [24, с. 60].

 Щодо  жорсткої  частини  списку кандидатів, то партії (блоки), що беруть участь у виборах, повинні помістити своїх представників у перших числах, і вони є незмінними в кожному багатомандатному виборчому окрузі. Так, голосуючи, виборець надає перевагу конкретній політичній силі та загальнонаціональним лідерам і одночасно сам може обирати регіональних представників певної політичної сили до парламенту України. Така система розподілу мандатів, коли вирівнювальні мандати компенсують диспропорційність системи в невеликих округах, на вищому – загальнодержавному рівні застосовується в Австрії, Греції, Данії, Словенії, Швеції. Вона потребує підвищення рівня політичної освіченості електорату для того, щоб виборець точно знав механізм голосування, кількість голосів, яку потрібно віддати за представників партії у списку, і зміг зважити й оцінити важливість свого вибору. Враховуючи, що запропонована система є складнішою для виборців, потрібно проводити навчання серед населення через заклади освіти, ЗМІ, політичні партії; проводити акції, семінари, тренінги для населення типу «Я готовий зробити свій вибір на виборах».

 Підрахунок голосів зазвичай технічно ускладнюється. Спочатку визначають кількість голосів, відданих за кожну партію, яка брала участь у голосуванні в одному багатомандатному окрузі. Потім відсіюють політичні сили, які не подолали  передвиборного бар’єру. Наступний крок – визначення виборчої квоти, яка дорівнює тій кількості голосів,  яку має набрати політична партія (блок), щоб отримати один мандат. Ця виборча квота потрібна для кандидатів у народні депутати жорсткого списку (відповідно до суми відданих голосів у кожному окрузі). Після розподілу 225 мандатів між партійними лідерами із жорсткого списку починають підрахунок голосів і визначають квоту для іншої частини списку, де кандидатів обирає сам виборець. Відповідно до наданих мандатів для партії (блоку) окремого округу обчислюють максимальну кількість голосів кандидатів у самому списку [15, с. 16-17].

 Звичайно, така система виборів потребує значного фінансового та організаційного забезпечення під час просвітницької роботи серед виборців та підрахунку голосів, відданих  як  за  кандидатів із жорстокої частини списку, так і голосів із вільного  списку, за кожного кандидата в депутати від кожної політичної  сили. Проте  це найкраще відображає бачення виборця, хто конкретно із вказаної ним політичної партії має представляти його інтереси в парламенті.   Якщо порівняти фінансові витрати на вибори, то запропонована система порівняно з чинною системою потребує більше видатків з держбюджету та фінансової   підтримки інших суб’єктів виборчого процесу. Та чи варто економити на виборах? Адже додаткові витрати на просвітницьку роботу, підготовку виборчих бюлетенів, організацію виборчих округів та підрахунок голосів  запропонованої системи становитимуть значно меншу суму за витрати на проведення виборів

 Створення справді представницького парламенту забезпечується  пропорційність відданих  голосів, проте порушено імперативний мандат  забезпечить географічне, функціональне, структуроване представництва.

Пошук примирення в суспільстві (розв’язання конфліктів) тільки сприяє регіоналізації партії будуть мотивовані залучати широкий електорат.

 Розвиток і підтримка сильних та ефективних партій сприяє розвитку партій, проте не завжди вони є сильні та ефективні сприяє, крім того, децентралізації партійної системи.

 Фінансові та організаційні можливості країни дешева модель, проте не вигідна потрібні середні затрати.На  місцевому рівні застосування пропорційної системи взагалі невиправдане за сучасних умов. Асоціація міст України стверджує, що обрання місцевих рад відповідно до нового законодавства не дасть змоги сформувати дієздатну й ефективну систему муніципального управління, мотивуючи це тим, що виникне дуалізм в організації місцевого управління. Це стосується ускладнень під час формування  виконавчих  комітетів міських рад  внаслідок можливого політичного протистояння міського голови й більшості міської ради, обраної за пропорційною системою, так і у взаємовідносинах між радою та її виконавчими органами [9, с. 327-328].

 Можлива ситуація, коли більшість депутатських мандатів у складі міської ради отримає одна політична сила, а на посаду міського голови буде обрано представника іншої партії чи безпартійного. У такому разі можливі конфлікти і протистояння між радою та її головою лише заважатимуть ефективній роботі системи органів місцевого самоврядування. Одним із способів запобігання такій ситуації, який застосовується у світовій практиці, є закріплення положення, відповідно до якого право висування кандидатів мають лише політичні партії. Тільки тоді буде ймовірність того, що на посаду сільського, селищного, міського голови обиратимуть кандидата від політичної партії (блоку), яка отримає більшість у місцевій раді.

 У разі проведення виборів до місцевих рад за пропорційною системою є небезпека погіршення якісного складу депутатського корпусу, оскільки  першочергового  значення  на виборах набувають не професійні та особисті якості кандидата, а його партійна належність. У такий спосіб може відбутися деперсоніфікація місцевих виборів. Подолання цього явища можливе тоді, коли регіональні осередки партій залучатимуть до своїх рядів професіоналів, людей, що добре обізнані з проблемами соціально-економічного розвитку територій. На місцевому рівні менш важлива партійна ідеологія, авторитет партії на загальнонаціональному рівні, а більш важливий якісний склад самої партії.

  За нерозвиненої партійної системи на місцях нині оптимальною виборчою системою є або відкриті списки, або мажоритарна система відносної більшості. Якщо при формуванні парламенту України будуть використовувати напівжорсткий  список, де важливу роль відіграють партії, особливо їх регіональні осередки, то вони тим самим зможуть забезпечити і представництво до місцевих рад за умов відкритого списку, де виборці віддають преференції кандидатам у депутати [13, с. 24-24].

 Таким чином, відповідно до критеріїв Міжнародного інституту демократії та сприяння виборам запропонована модель виборчої системи України з напівжорсткими списками та 27 багатомандатними виборчими округами забезпечує компроміс між різними конкуруючими бажаннями і цілями. Визначивши пріоритетні критерії (створення представницького легітимного парламенту, розвиток ефективної партійної системи), така виборча система (чи комбінація систем) якнайкраще відповідає поставленим завданням. Крім того, вона може сприяти формуванню стабільного коаліційного уряду, дасть змогу уникнути регіоналізації суспільства (партії змушені будуть залучати на свою підтримку електорат усієї України), забезпечить підзвітність обраних представників перед виборцями.

 Щодо парламентської опозиції запропонована модель сприяє утвердженню сильних партій, і для того, щоб опозиція сформувалась, їх  потрібно не  менше двох. Фінансові та організаційні можливості в цьому разі більш затратні, проте, з огляду на утвердження демократії, прості й дешеві вибори не є пріоритетом при формуванні органів влади.

 Отже, запропонована модель виборчої системи народних депутатів є оптимальною з урахуванням вимог суспільно-політичного розвитку України, всіх критеріїв вибору та пропозицій щодо її вдосконалення. Така модель сприяє збереженню і розвитку демократичного устрою держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 Отже, дослідивши дану тему курсової роботи можна зробити деякі висновки. Перш за все варто зазначити, що виборче право тісно пов’язане з виборчою системою, під якою слід розуміти суспільні відносини, врегульовані нормами Конституції та законів України, які виникають, змінюються та припиняються у зв’язку з голосуванням громадян за кандидатів на виборні посади та розподілі виборних посад за результатами виборів.

 Відповідно до широкого підходу, виборча система розглядається як сукупність усіх суспільних відносин, які складаються в процесі формування представницьких органів публічної влади та  органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

 Широке розуміння поняття виборча система дозволяє дослідити специфіку багаторівневості виборчого механізму, а також аналізувати зміни як в цілому системи, так і окремих її елементів. Саме характер взаємозв’язків між елементами визначає сутність виборчої системи. До таких елементів відносяться: спосіб розподілу мандатів (пропорційний, мажоритарний), суб’єкти висування кандидатів (політичні партії, громадські організації чи трудові колективи), тип виборчого округу (одномандатний чи багатомандатний), демократичність умов проведення виборчої кампанії, вимоги щодо виборчих фондів, виборчого барєру, явки виборців, тощо.

 Пропорційну виборчу систему було запроваджено в державно-правову практику з появою політичних партій.У її основі лежить принцип пропорційного представництва політичних обєднань у представницьких органах влади – політична партія отримує кількість мандатів, яка є пропорційною кількості набраних нею голосів виборців. Особливістю цього типу виборчої системи є те, що виборець голосує не за конкретну особу, а за виборчий список політичної партії чи виборчого блоку політичних партій.

 Вибори народних депутатів України здійснюються на засадах пропорційної виборчої системи з обранням депутатів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками від політичних партій та виборчих блоків політичних партій. У розподілі депутатських мандатів беруть участь ті партії та виборчі блоки, виборчі списки яких за підсумками голосування на виборах депутатів набрали не менше трьох відсотків голосів виборців, що взяли участь у голосуванні.

 У багатьох країнах Європи застосовується пропорційна виборча система, за якої місця в парламенті отримуються партіями або виборчими блоками пропорційно кількості поданих за них голосів. За цієї виборчої системи виборці голосують за політичні партії чи виборчі блоки і меншою мірою орієнтуються на конкретну особистість.

 За пропорційної системи вибори проводяться або в одному загальнодержавному окрузі, або в багатомандатних округах. Найчастіше це багатомандатні округи, що територіально збігаються з адміністративним поділом. У цьому разі кількість мандатів від кожного виборчого округу визначається залежно від співвідношення кількості населення округу до загальної кількості населення або виборців країни.

 Після того ,як виборці виразили свою волю, а голоси підраховані, визначається виборчий метр, або виборча  квота –  найменше число голосів, яке необхідне для обрання одного депутата. Квота може визначатися як для кожного округу окремо, так і для всієї країни в цілому. Застосовуються різні способи визначення виборчого метра (квоти). Найпростіший спосіб полягає в тому, що квота визначається діленням загальної кількості поданих у даному окрузі голосів на кількість мандатів, які розподіляються. Розподіл мандатів між партіями проводиться діленням отриманих ними голосів на квоту. Скільки разів квота вкладається в кількість отриманих партією голосів, стільки мандатів вона отримує.

 Пропорційна виборча система сприяє становленню багатопартійності. Вона поширена у країнах з давніми парламентськими традиціями, високим рівнем політичної культури населення – Австрії, Бельгії, Данії, Італії, Люксембурзі, Норвегії, Швеції та ін.

  Ідеальних виборчих систем не існує, бо кожен з основних типів виборчих систем має як свої переваги, так і вади. Раціональність виборчої системи визначається особливостями конкретного етапу політичного розвитку певного суспільства. Аналіз взаємозв’язку між виборчими системами та політичними режимами посткомуністичних країн, запропонований О. Романюком, світчить про такі тенденції: пропорційні виборчі системи домінують у країнах, які набули якість електоральних демократій; мажоритарні виборчі системи домінують у країнах з авторитарними політичними режимами; за змішаних систем спостерігається тенденція – чим більше країна просунулась шляхом демократії, тим більшу роль в ній відіграє пропорційна система.

 Отже, можна припустити, що пропорційні системи сприяють процесові демократизації, натомість мажоритарні консервують авторитарні режими. Вплив пропорційних систем на демократичний процес полягає в тім, що голосування за партійні списки сприяє структуризації політичної еліти та політичній структуризації суспільства в цілому, появі політично відповідальної парламентської та урядової влади.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1.               Байрачна Л. К. Конституційне право України / Л. К. Байрачна . – К.: Ін Юре, 2002. – 542 с.
2.               Балакірєва Р. С. Конституційне право України / Р. С. Балакірєва. – К., 2003. – 2009с  Погорілко В. Ф. Конституційне право Украіни. – К.: Наукова думка, 2003. – 732 с.
3.               Бачинський Б. Безвідповідальність виборчої системи або вибір без вибору / Б. Бачинський // Вісті. – 2007. - №5. – С. 47-50.
4.               Богошов О. Електоральна гілка влади як потенційний напрям розвитку системи виборчих комісій України / О. Богошов // Віче. – 2007. – №6 – С. 110-114.
5.               Боровська Т. М. Моделювання виробничих систем / Т. М. Боровська // Вісник. – 2004. - №1. – С. 48-54.
6.               Варій М. Політико-психологічні передвиборчі та виборчі технології. – К., 2003. – 400 с.
7.               Вибори і референдуми в Україні: проблеми теорія і практика – К., 2001.
8.               Войтків В. Партійна система України: етапи становлення та їх особливості / В. Войтків // Право в Україні. – 2009. – №1. – С. 63-66.
9.               Все про вибори: Станом на 1 січня 2006  - 2-ге видавництво, змінене та доповнене. – К:. КНТ, 2006. – 467 с.
10.          Гладун З. С., Федчишин М. Г. Основи конституційного права України: Навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів усіх форм навчання. – Тернопіль: Астон, 2001. – 463.
11.          Журавський В. Удосконалення виборчої системи – запорука політичної стабільності суспільства / В. Журавський // Пенсійний кур’єр: тижневик пенсійного фонду  України. -  2011. - №19. -  С. 3.
12.          Заєць Н. Вибори як реалії сучасної державно-правової дійсності: теоретичний аспект // Право України.- 2007. - № 11 - С . 26-29.
13.          Заєць Н. Інститут імперативного мандату в контексті пропорційної виборчої системи / Н. Заєць // Право України. – 2008. - №4. – С. 21-26.
14.          Ключковський Ю. Вибір виборчої системи: деякі уроки українського досвіду / Ю. Ключковський // Вибори та демократія. – 2009. - №4. – С. 80-84.
15.          Ключковський Ю. Пропорційні вибори і розвиток партійної системи в Україні / Ю. Ключковський // Вибори та демократія. – 2006. – С.11-19.
16.          Коркунов Н. М. Пропорційні вибори / Н.М. коркунов // Вибори та демократія. – 2006. - №4. – С.76-85.
17.          Кравченко В.В. Конституційне право України: навчальний посібник.- К., 2000. – 350 с.
18.          Маркова Л. І. Виборча система України / Л. І. Маркова // Історія та правознавство. – 2009, - №4. – С. 15-18.
19.          Мелешевич А. Партії влади та партійні системи в пострадянських країнах / А. Мелешевич // Вибори та демократія. – 2006. – №1 – С. – 72-80.
20.          Погорілко В. Ф. Конституційне право України.–К.:Наукова думка, 2003. - 732 с.
21.          Поліщук І. Політичні партії як суб’єкти виборчого процесу / І. Поліщук // Право України. – 2011. - №6. – С. 17-21.
22.          Рагозин Н. Развитие партийной системы Укпаины / Н. Рагозин // Полис.- 2004.- № 1.
23.          Рибачук  М. Історичні аспекти становлення виборчої системи в Україні / М. І. Рибачук //  Політичний менеджмент. – 2004. - №1 – С. 83-99.
24.          Романюк  А. Оцінка пропорційності виборчих систем країн Західної Європи та України: порівняльний аспект / А. Романюк // Вісник Центрально виборчої комісії. – 2007. - №2. – С. 58-63.
25.          Совгиря О. В., Шукліна Н. Г. Конституційне право України / О. В. Совгиря, Н. Г. Шукліна. – К.: Юрінком Інтер, 2008 – 632 с.
26.          Срипчюк О. Система конституційного права України: поняття та її складові елементи / О. Скрипчюк // Право України: юридичний журнал. – 2008. - №7. – С.4-10.
27.          Ставнійчук М.І. Законодавство про вибори народних депутатів України: актуальні проблеми теорії і практики. - К., 2001. - С .11-13.
28.          Стешенко О. Щодо оптимізації виборчої системи під час формування місцевих рад/ О. Стешенко // Голос України. – Київ, 2010. - №25. – С. 5-15.
29.          Теліпко В. Оптимальна виборча система у площині пошуку/ В. Теліпко // Віче.-Київ, 2009. - №3. – С. 4-17.
30.          Тодика Ю. М. Конституційне право України / Ю. М. Тодика. – К.: Ін Юре, 2002. – 544 с.
31.          Федоренко В. Виборче право і виборчий процес як складники системи сучасного конституційного права України / В. Федоренко // Вибори та демократія. – 2007. - №4. – С. 18-24.
32.          Федоренко В. Л. Конституційне право України: підруч. / за заг. ред. В. Л. Федоренко. – 2-ге вид. – К.: Алерта; КНТ: Центр учбової літератури. 2010. – 432 с.
33.          Федоренко В. Теоретико-методологічні проблеми системи сучасного конституційного права України / В. Федоренко // Право України. – 2007. - №2. – С. 21-26.
34.          Филиповський В. Виборча система в Україні. Проблеми та шляхи їх вирішення / В. Филиповський  // Право в Україні. – 2006. - №1. – С.13-19.
35.          Футей Б. Становлення правової держави в Україні, 1991-2005 р. – К:. Юрінком Інтер, 2005. – 351 с.
36.          Хімченко О. Г. Політичні партії і виборчий процес в умовах розбудови демократичного суспільства: Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2006. – 208 с.
37.          Царьова  М. Проблема  оптимальної виборчої системи / М. Царьова // Вибори та демократія. – 2010. - №4. – С. 109- 113.
38.          Чемсак Ю. Виборча система як категорія державознавства: конституційно-правовий аспект / Ю. Чемсак // Право в Україні. – 2009. - №4 – С. 7-18.
39.          Шемушенко Ю. С. Юридична енциклопедія електроний ресурс. – Режим доступу: http://cyclop.com.ua/content/view/1138/58/1/10/#27060
40.          Юрченко Є. Ю. Незаганжований погляд на глобальну еволюцію виборчих компаній / Є. Ю. Юрченко // Трибуна: Всеукраїнський громадсько-політичний журнал товариства «Знання». – 2008. – №3 – С. 34-35.