Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки Тернопільської облдержадміністрації

Тернопільське обласне комунальне територіальне відділення

Малої академії наук України

 

 

 

                                                                           Відділення: науки про землю

                                                           Секція: географія та ландшафтознавство

 

ПРОСТОРОВЕ РОЗМІЩЕННЯ ОБ‟ЄКТІВ ПРИРОДО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ ЗБОРІВСЬКОГО РАЙОНУ

                                                                      

Роботу виконала:

Коваль Степан Михайлович  учень 10-го класу   загальноосвітньої школи I-III ступенів с.Олієва Зборівського району Науковий керівник:

Романишин Степан Богданович вчитель географії загальноосвітньої

школи I-III ступенів с.Олієва

 

 

 

 

 

 

 

 

                                              Зборів -2015

 

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРИРОДООХОРОННОЇ 

ДІЯЛЬНОСТІ…………………………………………………………………..5 РОЗДІЛ 2 ІСТОРИЧНИЙ     РОЗВИТОК         ЕКОЛОГІЧНОЇ    МЕРЕЖІ

ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ………………………………………………..9

РОЗДІЛ 3 ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИРОДОЗАПОВІДНОЇ МЕРЕЖІ

ЗБОРІВСЬКОГО РАЙОНУ ……………........................................................14

ВИСНОВКИ……………………………………………………………..…..…18

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ,…………………………………......19 ДОДАТКИ………………………………………………………………………..…...….21

ВСТУП

В сучасних умовах екологічної напруженості, коли природа зазнає важкого антропогенного впливу, саме території природо-заповідного фонду покликані служити тими островками, навколо яких відбувається збереження первісної природи. Ці ж таки ділянки природи повинні служити екологічними коридорами для переміщення птахів та звірів. 

Але, на жаль, сувора дійсність не залишає ілюзій. 

Актуальність проекту полягає у висвітленні сучасного стану природо-заповідної мережі, вивчення їх проблем і привернення уваги широкого загалу громадськості до вирішення цих проблем на різних рівнях влади. 

Об‟єкт дослідження: територія Зборівського району.

Предмет дослідження: природо-заповідні об‟єкти, що розташовані на території Зборівського району, їх розміщення, зміни в просторі та часі.

Метою дослідження є дослідження особливостей мережі природозаповідного фонду Зборівського району, структури заповідних об‟єктів, та теперішній стан деяких з них.

Відповідно до мети перед нами постали наступні завдання:

1.     Ознайомитися із літературними джерелами щодо природо-заповідної справи.

2.     Охарактеризувати просторове розміщення заповідних об‟єктів Зборівського району.

3.     Вивчити структуру ПЗФ даної території.

4.     Проаналізувати сучасний стан деяких об‟єктів ПЗФ нашого району.

5.     Встановити можливі перспективні об‟єкти для заповідання на території Зборівського району.

При написанні даної роботи нами використовувалися наступні методи дослідження, що випливали із завдань дослідження: літературний, статистичний, картографічний, польових досліджень, аналізу, синтезу та порівняння.

Питанню    вивчення     природоохоронних        територій,   гармонізації відносин між людиною та продою присвячували свої праці багато вчених. Зокрема, географічні аспекти гармонізації відносин суспільства і природи, конструктивні засади раціонального природокористування закладені у працях І.П. Герасимова, В.А. Анучина, М.Ф. Реймерса, Л.Г. Руденка,

В.М. Котлякова, В.С. Преображенського, П.Г. Шищенка, М.Я. Лемешева,

А.Г. Ісаченка, О.І. Шаблія, І.О. Горленко, К.М. Дьяконова, І.П. Ковальчука,

Г.І. Денисика, В.П. Руденка, В.М. Петліна, І.Г. Черваньова, С.А. Генсірука, К.А. Позаченюк, В.О. Бокова, В.А. Барановського та інших. Вагомий вклад у розробку теоретичних і прикладних завдань розбудови національної екомережі на етапі сталого розвитку внесли О.М. Маринич, Ю.Р. ШелягСосонко, М.А. Голубець, С.М. Стойко, Т.Л. Андрієнко,

М.Д. Гродзинський, В.М. Пащенко, С.Ю. Попович, В.О. Шевченко, Я.І. Мовчан, Ю.М. Фаріон, В.Т. Гриневецький та інші. Розробці теоретичних і прикладних аспектів розбудови регіональних складових національної екомережі присвячені праці Я.С. Кравчука, С.І. Кукурудзи,

О.О. Кагала, В.П. Коржика, В.П. Брусака, Ю.В. Зінька, М.М. Приходька, Л.П. Царика, П.Л. Царика, В.П. Воровки, О.М. Деркача, А.В. Горбенко та інших. На цих ідеях базувалося і наше дослідження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ      1        ТЕОРЕТИЧНІ      ОСНОВИ   ПРИРОДООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

Сучасний науковий підхід до розвитку заповідної справи сповідує ідею провідної ролі природно-заповідних територій у розбудові екомереж, які стануть гарантом якості природного середовища життєдіяльності та важливою складовою сталого розвитку держави. Стратегія сталого розвитку проголошує методологію національної безпеки у соціальноекономічній та екологічній сферах. Їх розвиток передбачає виважене поєднання інтересів за умови пріоритетного збереження біорізноманіття та підтримання якості природного середовища. Право кожної людини на продуктивне життя у гармонії з природою є головною метою сталого розвитку.

Науковим втіленням стратегічних положень сталого розвитку є розробка концептуальних засад Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття. Прийнятий Верховною Радою Закон України “Про Загальнодержавну програму формування національної екомережі на період 2000-2015 років” регламентує етапи і терміни реалізації концептуальних засад Всеєвропейської стратегії в Україні. 

Екомережа, на відміну від заповідних мереж, є цілісною багатофункціональною системою, основними функціями якої є збереження біорізноманіття, підтримування екологічної рівноваги, покращання стану довкілля та природних умов життєдіяльності суспільства, забезпечення стабільного розвитку держави. В межах основних регіонів України, до яких належить Поділля, формуватимуться регіональні екомережі або регіональні природоохоронні системи (РПС). Їхню основу становлять регіональні природоохоронні мережі, органічно поєднані у єдине функціональне ціле екостабільними природними угіддями. Створена структурна схема РПС та розроблена поняттєво-термінологічна система дозволяють уніфікувати, узагальнити відомості про об‟єкт дослідження у певній логічній послідовності.

Природоохоронні системи виступатимуть багатофункціональними утвореннями, оскільки виконуватимуть низку взаємопов‟язаних функцій:

природоохоронну, середовищетвірну, ресурсозахисну, соціокультурну.

В основу концепції сталого розвитку покладено розуміння тісного взаємозв‟язку екологічних, соціальних та економічних проблем, розв‟язання яких можливе в комплексі, взаємозалежності. Сталий розвиток розглядають як такий, що сприяє економічному зростанню і водночас справедливому розподілу матеріальних благ між громадянами, якісному відновленню довкілля, зростанню рівня соціального забезпечення і рівня життя громадян. З гуманістичних позицій, сталий розвиток – це відповідальне, етично вивірене, екологічно безпечне зростання. 

Маючи моделі реалізації, в основі яких різні темпи і пропорції суспільного відтворення, сталий розвиток передбачає незмінні, цільові соціально-екологічні пріоритети розвитку. Пріоритетними функціями узгодженого розвитку будь-якого регіону в сучасних умовах є антропоекологічна (забезпечення та відтворення умов середовища життєдіяльності людини) та природоохоронна (збереження біорізноманіття і забезпечення стійкості та динамічної рівноваги антропогенізованих геосистем) (Гродзинський М.Д., 1993). Пріоритет другого порядку необхідно визнати за виробничою функцією геосистеми, згідно з якою природна геосистема має найвищий природний потенціал. Таким чином, пріоритетність функцій визначається як ієрархія цілей розвитку, в якому узгоджується соціальне, екологічне та виробниче начало і розглядається як триєдиний взаємопов‟язаний суспільний процес. Згідно з зазначеними функціями, стале економічне зростання має супроводжуватись підвищенням стандартів життя та якості природного середовища. 

При географічному дослідженні природоохоронних мереж, зокрема екомереж, окреслюються дві основні змістовні складові – екосередовищна й антропічна. Перша має зміст традиційного природничого спрямування, оскільки завдання збереження та відновлення природних комплексів є енвайронменталіським за його природничою змістовністю; друга – гуманістична складова – поки що опрацьована недостатньо, проте вона є наскрізною для такого виду досліджень завдяки їх суспільній мотивованості, соціальній спрямованості (Пащенко В.М., 2004). Таке трактування географічних досліджень екомережі надає їм два головні аспекти: природничо-географічний та гуманістично-географічний, які органічно поєднуватимуться у конструктивно-географічному лоні. Вивчення ландшафтних складових природоохоронних мереж та екомереж є природничим об‟єктно і предметно, оскільки досліджуються природні за походженням земні об‟єкти і напрацьовуються відповідні їм наукові знання. Гуманістичність екомереж проявляється в їх соціальноекологічній, суспільній ролі і значимості як середовища життєдіяльності людини з його просторовим і психолого-екологічним та естетичним комфортом. 

Збереження і відтворення усього ландшафтного різноманіття регіону є одним з основних критеріїв репрезентативності екомереж. В основу виокремлення просторових структур екомережі покладено ландшафтний підхід, згідно з яким збереження ландшафтного різноманіття забезпечуватиметься в розрізі основних таксонів фізико-географічного районування території. Це означає, що певному рангу фізико-географічних таксонів відповідатиме певний ранг заповідних територій, зокрема біосферний заповідник – природній зоні, підзоні, фізико-географічній гірській країні; природний заповідник, національний природний парк – фізико-географічному краю, фізико-географічній області чи декільком областям; заказник, регіональний ландшафтний парк – фізикогеографічному району, районам; пам‟ятка природи, заповідне урочище – ландшафту і його морфологічним одиницям: місцевостям, урочищам. Такий поділ можна вважати умовним, однак він даватиме можливість репрезентувати заповідними об‟єктами ландшафтні структури території і таким чином забезпечувати збереження ландшафтного різноманіття регіону.

Важливою географічною особливістю екомережі є її ландшафтноценотичне наповнення, яке мало б відповідати ценотичному різноманіттю території на рівні ключових, сполучних, буферних та відновлювальних територій. Ценотична значимість заповідних територій, а відтак й екомережі, оцінена за двома параметрами: наявністю в ній типових та рідкісних угруповань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2 ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ЕКОЛОГІЧНОЇ МЕРЕЖІ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ.

 

Перші природно-заповідні об'єкти на теренах Тернопільського воєводства були створені наприкінці XIX - на початку XX століть. З ініціативи графа Володимира Дзедушицького у 1886 році на його землях в околиці с. Пеняки у долині р. Серет взята під охорону лісова ділянка площею 22,4 га елітних букових деревостанів. Ботанічний резерват, названий "Пам'ятка Пеняцька", створений з метою збереження "букового лісу на всі часи" для наукових досліджень, охорони місць гніздування рідкісного птаха - орлана білохвоста 

У 1908 році відомий польський ботанік Владислав Шафер піднімає питання серед науковців про необхідність охорони природних об'єктів Медобор. У 1910 році поблизу с. Вікно з ініціативи землевласника Владислава Федоровича створюються перші степові резервати на скелях "Люболюя" і "Гостра", які сьогодні є окрасою природного заповідника "Медобори".

В цей період проблемами природозаповідання займалися: Державна рада з охорони природи Польщі, Комітет охорони природи у Львові, Польська ліга охорони природи, краєзнавчі і природничо-наукові товариства, відділ резерватів інституту досліджень державних лісів, а з 1930 року - комісія з охорони природи державного геологічного інституту З середини 20-х років XX ст. заповіданням природних об'єктів в Галичині починають займатися і західноукраїнські вчені О. Мріц, В. Левицький, А. Мельник, М. Мельник, Б. Лучаковський, В. Бригідер, які створюють заповідні території і об'єкти на землях греко-католицької церкви під патронатом митрополита А. Шептицького.

У 1937 році греко-католицькою церквою прийнято рішення про охорону старих дерев на території церков. В архівах церкви зберігається близько 50 повідомлень від священиків про збереження старих дерев.

У межах території сучасної Тернопільської області станом на 1939 рік було створено 19 заповідних об'єктів, серед яких 6 степових резерватів, 9 лісових резерватів, 3 скельних резервати та печера "Кривче Гірська" Крім цього, ще 32 об'єкти запропоновано для заповідання, вони переважно приурочені до Дністровської долини (в тому числі 13 дністровських стінок, запропонованих для заповідання польським геоботаніком В. Гаєвським). 

З 1940 по 1960 роки відбувся занепад заповідної справи не тільки у Тернопільській області, але й в усій Україні. Більшість заповідних об'єктів особливо постраждали у воєнні та повоєнні роки, а деякі із них взагалі перестали існувати (вирубаний буковий ліс у лісовому резерваті "Пам'ятка

Пеняцька", ліквідовані заповідні об'єкти "Урочище Глоди", лісові резервати "Галілея" та Шутроминський, Золотопотіцька бучина). У цей час відбувалось тільки відкриття мисливських заказників, яких станом на 1950 рік в Україні нараховувалось 161.

Після прийняття у 1958 році президією Академії наук УРСР Постанови про раціональну мережу заповідників України, вченими Кременецького педагогічного інституту поставлено питання про створення заповідника в Медоборах.

Розбудова територій та об'єктів заповідного фонду Тернопільської області активізувалася у другій половині XX ст. із відродженням чотирьох заповідних об'єктів: Раївського (площею 19,5 га), Вишнівецького (8,0), Більче-Золотецького (11,0) і Скала-Подільського (26,0) старовинних парків, які отримали статус пам'яток природи республіканського значення.

Особливістю даного періоду є взяття під охорону найбільш цінних природних комплексів у межах Медобор, Кременецьких гір, долини Дністра, лісових, степових, наскельних, болотних угруповань. За 1967-1972 рр. кількість заповідних об'єктів в області збільшилась у 6 разів, що свідчило про наявність вагомого природоохоронного потенціалу і оперативну діяльність місцевих органів влади. Загальна площа заповідних об'єктів у 1973 році складала 13366,5 гектарів.

Наступний етап розбудови природно-заповідної справи 70-80-х років XX на території області почався з часу прийняття нової розширеної класифікації заповідних категорій, яка включала наступних п'ять функціональних одиниць: державний заповідник, природний парк, заказник, пам'ятка природи, парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва. Тому основним завданням даного етапу, поряд із створенням нових заповідних територій, була зміна функціональної структури заповідного фонду.

Сучасний етап природозаповідання, який розпочався після здобуття Україною незалежності, характеризується наступними особливостями: збільшенням кількості заповідних об'єктів, що мають соціально-екологічне призначення (національні природні парки, регіональні ландшафтні парки); впорядкуванням природно-заповідних площ у місцях формування перспективних структурних елементів екомережі; реформуванням структури землекористування шляхом її оптимізації. На цьому етапі продовжується розширення категорій природозаповідання за рахунок зоологічних парків Зростання кількості заповідних об'єктів і площ природозаповідання відбулось внаслідок створення двох нових регіональних ландшафтних парків "Загребелля" і Зарваницького загальною площею 913 га, подальшого розширення мережі заказників місцевого значення (на 30 одиниць), загальною площею 1888,8 га, зростання кількості пам'яток природи місцевого значення, яка істотно не вплинула на збільшення площ заповідних територій 

Це дало змогу збільшити заповідність території Тернопільської області до 8,73% (станом на 1.01.2010 р.), а в ряді адміністративних районів довести її до науково обґрунтованих норм - Заліщицькому (25,5%), Борщівському (19,3%), Гусятинському (14,2%), Монастириському (13,7%), Шумському (13,2%) Бучацькому (11,6%). В Кременецькому адміністративному районі заповідність території дещо вища пересічнообласного показника; в решти адміністративних районів вона нижча від нього (Чортківський - 5,8%, Бережанський - 5,5%, Збаразький - 5,2%, Зборівський -4,6%, Лановецький - 4,5%, Підволочиський - 4,1 %), і найнижчою вона є в Козівському (2,1%), Тернопільському (1,1%), Підгаєцькому (2,6%), Теребовлянському (3,4%) районах 

Аналіз мережі ПЗФ показав, що близько 75% територій та об'єктів ПЗФ області площею до 50 га носить острівний локалізований характер і не можуть забезпечити повного збереження генетичного і ландшафтного різноманіття. Головним чином це зумовлено надмірною розораністю земель (розораність області - 61,8%, розораність с/г угідь - 80%, розораність ПЗФ -

понад 42%), внаслідок чого недостатньо забезпечуються умови територіальної єдності ділянок із природними ландшафтами, що ускладнює, а інколи й унеможливлює просторові процеси біологічного обміну на ценотичному та генетичному рівнях, притаманні живій природі.

Пересічний заповідний об'єкт Тернопілля за останні сорок років істотно збільшив свою площу - від 70 га у 1972 році до 215 га у 2010 році, що загалом свідчить про позитивну тенденцію зростання площі заповідних територій, в основному за рахунок створення природного заповідника, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, заказників. Ця тенденція має шанси збереження на тривалу перспективу за умови реалізації до 2015 року, передбачених загальнодержавною і регіональною програмами формування екомереж, завдань. Однак частина адміністративних районів має пересічний заповідний об'єкт, який явно поступається за своєю площею пересічнообласному. Цей факт свідчить про невідповідність заповідних об'єктів потенційним можливостям природних комплексів для заповідання, про надмірну подрібненість заповідних територій, недостатню вивченість природи і невисокий рівень реалізації організаційно-управлінських природоохоронних заходів, невиважений підхід до створення об'єктів заповідної мережі у минулому і на перспективу.

За 2009-2010 роки указами Президента України в області створено два національні природні парки ("Кременецькі гори" та "Дністровський каньйон") загальною площею близько 16 тис. га, що безумовно сприятиме подальшому розвитку заповідної діяльності, формуванню належної інфраструктури відпочинку і оздоровлення громадян, розвитку екологічного просвітництва.

У найближчій перспективі є всі передумови створення ще одного ПНП"Опільського" на мальовничих теренах горбогірних ландшафтів Бережанщини та першого в області і Україні геопарку - "Західноподільські Товтри", семи регіональних ландшафтних парків (Малополіського, Залізцівського, "Вороняки", "Збаразькі Товтри", "Княжий ліс", "Середньосеретського", "Подільське Надзбруччя") , площею орієнтовно 5-6 тис. га, семи заказників площею 765,5 га, 41 пам'ятки природи площею близько 150 га, 2 заповідних урочищ. Створення цих об'єктів сприятиме збільшенню заповідних площ у Кременецькому, Збаразькому, Зборівському, Теребовлянському, Чортківському районах та оптимізації функціональнопросторової структури природно-заповідного фонду.

Серед категорій природозаповідання частка природних національних парків складатиме у 2015 році близько 32,3%, регіональних ландшафтних парків - 5,1%,

що дасть можливість довести частку соціальноорієнтованих природозаповідних територій до 38,4%.

Регіональні

ландшафтні парки та  національні природні парки будуть

представлені у дванадцяти адміністративних районах області, що забезпечить умови для цілеспрямованої туристсько-рекреаційної діяльності населення 

РОЗДІЛ 3 ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИРОДОЗАПОВІДНОЇ МЕРЕЖІ ЗБОРІВСЬКОГО РАЙОНУ.

 

На території Зборівського району налічується 25 територій та об‟єктів ПЗФ загальною площею 4592,64га. Останніми природоохоронними об‟єктами стали ботанічні пам‟ятки природи місцевого значення «Липи Святого Роха»(смт. Залізці) та «Оліївські липи

Свободи»(с.Оліїв) 

Малюнок  1

Структура розподілу об’єктів ПЗФ за площею

 

Заказники загальнодержавного значення Ботанічні заказники місцевого значення Гідрологічні заказники місцевого значення Загальнозоологічні заказники місцевого значення Комплексна ППМЗ Геологічні ППМЗ Гідрологіяні ППМЗ Ботанічні ППМЗ Заповідне урочище

 

 

Найбільшу площу в Зборівському районі займають загальнозоологічні заказники – 79%. Проте Мильно-Бліхівський загальнозоологічний заказник із площею у 3488 га. займає 3/4 площі заповідних об‟єктів району. Але існує думка тернопільських науковців, (таких як Л.П. Царик), що загальнозоологічний заказник є неефективною структурою, оскільки на його території дозволено багато видів господарської діяльності, в той час як строгий режим зберігається лише в лісових угрупованнях. На нашу думку, це є слушне зауваження, оскільки до мильно-бліхівського заказника включено не лише ліс в околицях сіл Бліх та Гаї-Розтоцькі, а і поля, що простягаються до села Мшанець. Дані поля активно піддаються сільськогосподарському обробітку із застосуванням сучасних хімічних речовин захисту, підживлення та стимулювання сільськогосподарських культур.

Пам‟ятки природи місцевого значення в загальній площі ПЗФ складають 0%, але вони є найбільшою групою за чисельністю – 17 об‟єктів. Середня їх площа 0,06 га.  

Правду кажучи, ті пам‟ятки природи, які ми бачили, не обладнані навіть вказівними написами. І стан їх здебільшого коливається між «задовільно» і «незадовільно». Найгірший стан спостерігався нами у пам‟ятки природи місцевого значення «Складка облямування рифових вапняків» на південь від с.Білокриниця. Територія виділена в недіючому вапняковому кар„єрі, яку місцеві жителі перетворили на звалище побутових відходів. Тобто ми спостерігаємо традиційну для нашого суспільства подію, коли департамент екології та природних ресурсів проводить (імітує) роботу, щороку звітуючи про створення нових територій ПЗФ, а реально це лишається лише на папері. Навіть сільські ради  можуть не знати про існування на їх території пам‟яток природи.

Щодо територіального розміщення об‟єктів ПЗФ, найбільше їх у східній частині району, де зосереджено два заказники, які мають найбільшу площу – Мильно-Бліхівський та Серетський. Натомість у південній та західній частині таких територій виділено мало. 

В перспективі створення ландшафтний заказник «Гарбузівське болото» площею 268,40 га.; та Регіональний ландшафтний парк «Залізцівсько- Вертелківський» площею 3500 га. Щодо останнього виникають питання. Судячи з даних обласного департаменту, до його складу увійдуть Мильно-Бліхівський заказник та пам‟ятки природи «Гонтова гора», «Дуб Мильнівський» , які разом мають площу 3524,42 га.  Тоді, або заказник буде функціонувати окремо і його територія входитиме в ландшафтний заказник лише номінально, 3500 га.- це приріст нової території. Або вказана площа лише орієнтовна і в ході наукового обґрунтування значно збільшиться

Доволі цікавим є аналіз утворення об‟єктів ПЗФ у часовому аспекті. Першими природоохоронними заходами на території району, які нам відомі, це вказівки Оліївського землевласника Графа Костянтина Водзіцького, який був відомим на той час польським орнітологом, щодо охорони гнізд перепелів в полях. Якщо селянин на своєму полі знаходив таке гніздо, то збіжжя навколо нього не викошував, а Граф компенсовував втрати із своїх власних коштів.

Також в цей час був звичай, що коли одружувалася молода пара, то вони висаджували два деревця десь в громадському місці. Саме тому ми зараз в районі маємо багато вікових лип і ними обсаджено більшу частину кладовищ району.

Малюнок 2

Створення територій ПЗФ по кількості об’єктів.

 

 

Радянський 1991-2000 2001-2010 2011-2015

 період        рр.   рр.   рр.

 

 

                                 Заказники      ППМЗ      Заповідні урочища

 

Як бачимо із діаграми, найбільша кількість об‟єктів ПЗФ була створена у радянський період. А якщо розглянути цей показник за площею, то перевага буде більш  вражаючою.

Слід також відмітити активізацію природоохоронної роботи у період після 2010 р. Якщо темп буде витримано, то можна буде говорити про зміну ставлення до заповідної справи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Проаналізувавши розміщення природоохоронних об‟єктів, ми пропонуємо до перспективного регіонального ландшафтного парку «Залізцівсько-Вертелківський» включити і Ксьонзову гору у північно- західній частині села Ратищі. Гора з трьох сторін омивається водами р. Серет. Вкрита лісом, що має важливе водоохоронне значення. Сама гора складена вапняковими породами. Потрібно дослідити відслонення в кар‟єрі на горі і встановити, куди гора віднесеться – до Вороняків  чи до Товтрового кряжу.  Крім того на горі знайдено залишки давнього городища княжої доби.

Утворити навколо с.Ніще заказник або природний ландшафтний парк, який би охороняв витік р. Серет, та унікальну природу головного вододілу Європи. Як варіант, продовжити територію заказника Гарбузівське болото

Провести активну роботу в околицях сіл Годів, Розгадів, Кальне на предмет виявлення там умов для утворення заказника або пам‟яток природи.

На нашу думку, перш за все потрібно змінити підхід до заповідання територій. Не гнатися за кількістю. А виокремлювати значні за площею об‟єкти. Тільки так можна вберегти популяції тваринного і рослинного світу. Це повинно бути пріоритетом. А вже в другу чергу виділяти цікаві у ландшафтному та геологічному плані пам‟ятки природи. 

Потрібно приймати заходи, щодо підвищення екологічної культури населення. Адже без допоміжної діяльності жителів сіл, що прилягають до природніх об‟єктів, які охороняються, нічого не зміниться. Особливо у світлі адміністративної реформи, коли екологічні питання будуть фінансуватися із місцевого бюджету. Виникає загроза, що всі проекти створення нових заказників можуть бути заблоковані. Так як це було із 11 проектами які вже були узгоджені департаментом екології та природних ресурсів.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

 

1.     Природні умови та ресурси Тернопільщини /за редакцією М.Я.Сивий та Л.П. Царик/ Тернопіль: «Тернограф», 2011. – 512 с.

2.     Природа Тернопільської області / За ред. К.І.Геренчука. - Львів:

Вища школа, 1979. - 167 с . 

3.     Царик Л.П. Еколого-геогарфічний аналіз і оцінювання території: теорія та практика (на матеріалах Тернопільської області). – Тернопіль: Навчальна книга. – Богдан, 2006. – 256 с. 

4.     Царик Л.П. Природні заповідні території: навч. посіб. – Тернопіль:

ТДПУ,2001. – 71с. 

5.     Царик П.Л. Регіональна екологічна мережа: географічні аспекти формування і розвитку (на матеріалах Тер-нопільської області). – Тернопіль, 2005. – 172с. 

6.     Постанова «Про класифікацію і мережу територій та об'єктів природно-заповідного фонду Української РСР» / [Електронний ресурс ] – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/31183-п

7.     П.Л. Царик /Регіональна екологічна мережа: географічні аспекти формування і розвитку (на матеріалах Тернопільської області).

(рукопис) Тернопіль – 2005  / [Електронний ресурс ] – Режим доступу: http://mydisser.com/en/catalog/view/22395.html

8.     Л.П. Царик / Географічні засади формування і розвитку регіональних природоохоронних систем ( концептуальні підходи, практична реалізація) (рукопис) - Львів – 2010 / [Електронний ресурс ] – Режим доступу: www.irbisnbuv.gov.ua/cgi.../cgiirbis_64.exe?...2...

9.     Нормативні документи Департаменту екології та природних ресурсів Тернопільської області / [Електронний ресурс ] – Режим доступу:http://ecoternopil.gov.ua/

10.Екологічна мережа тернопільської області(архів від сканованих документів) / [Електронний ресурс ] – Режим доступу:

https://mega.nz/#F!J44zVThC!mvb4aVRPTrDAsCF9q3urKA!xtABHZ KC

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ