Проведення археологічних розкопок на острові Дубовець

Україна винятково багата на старожитності різних епох і народів, адже її територія завжди - навіть у найскрутніші для людства часи - була зручною для  проживання. Археологія всеосяжна, не лише в часовому, а й в просторовому аспектах: скрізь, де лише жили люди, на будь-якій частині Землі лишились сліди їхньої діяльності.

Археологічне дослідження репрепрезентує унікальне місце, де скупчені пам’ятки епох і часів, що є джерелом для пізнання не лише особливостей матеріальної та духовної культури, а й таких важливих питань,  як еволюціонування поселенських структур, розвиток житлобудування, демографії.

Дубенщина – край, багатий археологічною спадщиною. Це дослідження розкриває перед туристами широкі можливості для ознайомлення з прадавньою історією наших пращурів, помандрувати мальовничими куточками древньої землі.

Тому учні Рачинської гімназії разом з керівником досліджували історію існування монастиря на острові Дубовець та перенесення його на півострів Підборці, що у місті Дубно. Разом з тим вивчали життєвий шлях настоятеля Свято-Вознесенського храму.

Карта Дубна

1. Кононова Софія
2. Мельничук Юрій

Керівник дослідницького загону:

Боярчук Іванна Миколаївна, вчитель історії та географії  Рачинської гімназії, тел. 0660625178

Одна Батьківщина і двох не буває.

Місця, де родилися завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знаде в житті.

М. Бакай

Для кожної людини Батьківщина починається з отчого дому, з маминої ніжної посмішки, з тих потаємних куточків дитинства, де ти завжди почуваєш себе у безпеці. Іншими словами це все – рідний край. Рідне село – найкраще на Землі. Не тому, що тут проходить наше  дитинство і юність, не через до болі рідні місця, а тому, що воно дійсно зачаровує навіть просто проїжджих мимо людей. Воно насичене особливим колоритом, його вулиці переповнені весняним настроєм, а люди привітні і доброзичливі. Так було завжди. Кожна пора року у селі по-своєму неповторна. Весна і літо – період, коли численні вулички  поринають у зелені дерев та квітах. Осінню та зимою  поринає в досить теплу атмосферу домашнього затишку. Воно ніби ховається в кокон, де все ж вирує життя, щоб навесні знову заявити про себе нескінченною енергією.

В кожному населеному пункті є місця які шануються всіма жителями і про які розповідають різні цікаві історії та легенди. Дуже часто такі розповіді можна почути від старожилів.

Історичне минуле – це частинка нашого життя. Кожен рядочок тексту знайомить нас з багаторічними стражданнями нашого народу, його надбаннями, поразками. Дубенщина славиться своїми визначними місцями. Інколи ми проходимо по цій землі, дивимось історії в очі і не помічаємо її. Нам стає соромно за те, що ми ганьбимо наше минуле і не задумуємось над майбутнім.

Колишній острів Дубовець знаходиться в районі колишнього Дубенського звірогосподарства. Після осушення боліт навколо Дубна в 60-х роках ХХ ст. це місце перестало бути островом і тепер є незначним підвищенням серед низини - колишньої заплави Ікви, яку в старих документах ХVІ - ХVII ст. називали «став Дубенський». Слід зауважити, що назву „Дубовець” мали два, розташовані поряд острови, які, судячи з давніх планів міста, в деякі періоди були з’єднані сухопутною перемичкою і, власне становили один острів, з чого, схоже, виникла деяка плутанина.

Карта острова Дубовець

 Острів, на якому був розташований Підборецький монастир, є витягнутою піщаною дюною, розташованою майже перпендикулярно нинішньому руслу Ікви. Інший, значно більший і вищий острів, на якому розташоване колишнє звірогосподарство, є останцем з лесовою основою, тобто ці два острови мають зовсім різне геологічне походження. Однак більший острів називався, ще Дубовиця. Тож під назвою Дубовець ми розглядаємо лише перший острів, що відповідає старовинним документам, в яких саме він під цією назвою згадується. За спогадами старожилів ще у першій половині XX ст., до проведення меліоративних робіт, острів Дубовець знаходився між основним руслом Ікви, яке проходило приблизно так, як сучасне і називалось Страклівською бистриною, та старицею, яка проходила з південної сторони острова.

Залишки посуду

З геологічної точки зору острів Дубовець є дюною, утвореною шляхом наносу піску течією річки. Формування дюни відбулося принаймні ще у плейстоценовому періоді. Внаслідок сучасних орних робіт тонкий шар гумусу, що утворився над піщаним материком майже повністю вивітрився, що особливо помітно на найвищій частині пагорба. Нині значна частина колишнього острова зруйнована кар’єром, вціліла площа пам’ятки інтенсивно розорюється та з 1999 року засипається сміттям.

На місці монастиря

Історією цієї пам’ятки зацікавилися ще наприкінці ХІХ ст., внаслідок того, що на острові значний час існував Підборецький монастир. Першим історію монастиря досліджував М.І.Теодорович. В своєму дослідженні він використав архівні документи XVI-XIXст., саме з  його праці ми взнаємо стару назву острова, історію заснування та основні події з життя монастиря. До цих же джерел звернувся дубенський краєзнавець І.Д. Лозов’юк, працюючи над історією дубенських монастирів.

Розташований на острові одного з дубенських ставів. Заснований у 1592 р. кн. Василем-Костянтином Острозьким, який 8 квітня відписав для цього “в месте моем Дубни, под самым местом, на стави остров увесь, называемый Дубовец”. У привілеї князя від 18 грудня цього ж року на запровадження кіновії (спільної форми чернечого життя) в Дубенському Спасо-Преображенському монастирі зазначено, що до нього “придали есмо увесь грунт Дубовец против того ж монастыра на житие мнишок и монастыр для них збудовати есмо казали”, а до того часу черницями, які захочуть “пустынствовати”, дозволялося заснувати скит в Обгонському лісі. Отже, наприкінці 1592 р. жіноча обитель ще не існувала, а почала функціонувати дещо пізніше, правда, невідомо, коли саме, ймовірно, невдовзі. Була побудована на згаданому острові, тому в документах писали “do monastera dziewiczego Dubienskiego na Dubowcu”.

В процесі розкопок

У згаданому привілеї відзначено також, що преображенський ігумен Василій та його наступники повинні “водлуг порядку и закону общого жития тыми манастырми светым Спасо, Дубовецким скитом строити, о них промышляти, всими доволствы осмотряти”. Таким чином, у Вознесенській обителі з самого початку була запроваджена (в усякому разі, de jure) кіновія, а чернеча спільнота перебувала під церковною владою настоятелів Преображенського монастиря. В 1603 р. на прохання черниць кн. Василь-Костянтин Острозький доручив ігумену призначати ченця для виконання обов’язків священика у Вознесенській обителі (у 1810 р. це правило ще діяло).

Археологи в роботі

Не забув князь і про “хліб насущний”, низкою фундушних записів забезпечивши монастир матеріально. Їх оригінали до наших днів не збереглися, але в актовій книзі залишилися копії, зроблені в 1630 р., правда, не всі. Зміст записів наводить також у своєму дослідженні В. Пероговський, однак він як джерело використав їх опис, зроблений у XVIII ст. Ми не маємо документальних підтверджень, але, подібно до інших дубенських обителей, власником Вознесенської жіночої обителі після Василя-Костянтина Острозького, вірогідно, став його син Януш (1620 р.), а потім кн. Заславські. Зазначимо, що нам невідомі свідчення про їхню опіку над монастирем. Та й взагалі, до кінця досліджуваного періоду про нього відомо небагато. Вірогідно, унійним він став у 1626 р. (не пізніше 1628 р.) разом з іншими обителями в складі Дубенської архимандрії, після того, як її очолив Касіян Сакович. У січні 1630 р. при занесенні ним до луцьких земських книг згаданих фундушних записів зазначено, що “отец Касиян Сакович, архимандрит дубенский, наступивши на архимандритство Дубенскоє и взявши до владзы своєє монастыр Святого Спаса и другиє монастыри Дубенскиє, то єст монастыр Чесного Креста и монастыр паненский черничий Вознесения Господнего”. Принаймні до середини XVII ст. обитель залишалася в складі архимандрії.

В акті 1659 р., переданому козацькими послами на сейм, зазначено, що в цей час монастирі Дубенської архимандрії залишалися унійними і перебували під владою архимандрита Прокопія Хмелевського.

Як твердить В. Пероговський, землеволодіння було надане чернечій спільноті в 1594 році, згадка про це міститься також у деяких сумаріях. Відомо, що цим маєтком монастир володів у XVIII ст. (свідчення під 1727 і 1736 рр.). Отже маємо підстави твердити, що до кінця досліджуваного періоду Підбірці залишалися монастирським селом.

Ми вже згадували про те, що в 1592 р. кн. Василь-Костянтин Острозький при заснуванні обителі відписав їй острів Дубовець. Згідно з В. Пероговським, у 1594 р. князь подарував черницям ще один острів з сіножатями, однак у жодному сумарії аналогічної інформації ми не віднайшли.

Перша знахідка

У своєму дослідженні В. Пероговський згадує записи кн. В.-К. Острозького, якими той у 1602 р. надав обителі право ловити рибу на власні потреби у дубенських ставах, для чого призначив рибалку, звільненого від замкових робіт, а в 1604 р. наказав дубенським митникам щороку давати монастирю 30 золотих і, крім того, дозволив черницям брати дерево в усіх дубенських лісах і молоти збіжжя в дубенських млинах у будь-якій кількості і без черги (правда, лише на власні потреби). У сумаріях є й інші згадки. Так, у 1595 р. кн. Острозький у зв’язку із скаргою чернечої спільноти наказав дубенським митникам не перешкоджати позивачам користуватися, згідно з давнім фундушем, млинами.

Хрестик знайдений археологами

Під час дослідження віднашли документи в яких вказувалась інформація про черниць монастиря:

Анна Войнянка:маємо єдине свідчення від 15 квітня 1650 року.

Марина Бабинська:донька мозирського маршалка Івана Бабинського, згадується 20 квітня 1650 р. як “законница регулы святого Базилего з монастыра Дубенского”.

Отже, дозвіл на заснування монастиря маємо в привілеї 1592 р., однак функціонувати почав не раніше наступного року. Унійним, вірогідно, став у 1626 р., залишаючись в унії до кінця досліджуваного періоду.

Острів Дубовець почав досліджуватися як археологічна пам’ятка у 1996 р., коли В. Ткачем тут було виявлено багатошарове поселення. В 1997 році в кар’єрі, що руйнує пам’ятку, було виявлено залишки давнього об’єкта, який було досліджено археологічною експедицією під керівництвом кандидата історичних наук В.Д.Гупало. Досліджений об’єкт виявився смітниковою ямою, датованою початком - третьою чвертю XVIIст. В тому ж році, вже по закінченні експедиції, у кар’єрі, після добування піску, було виявлено ще один об’єкт. Членами турклубу „Едельвейс” було проведено невеликі рятівні роботи, в результаті яких цей об’єкт було частково досліджено, а здобуті при цьому багаті матеріали було передано у Державний історико-культурний заповідник м. Дубна. Нині досліджені у 1997 р. об’єкти знищено екскаватором. В наступні роки з території пам’ятки неодноразово збирався підйомний матеріал. У 1999 році, після глибокої оранки, на фоні сірого ґрунту проступили контури кількох об’єктів у вигляді світлих плям, насичених великою кількістю знахідок. В двох випадках контури вдалося добре зафіксувати. З цих об’єктів було ретельно відібрано матеріали, викинуті плугом. В 2001 році, на раніше розорюваній північній частині дюни, було утворено новий кар'єр, який знищив кілька поховань, два з яких вдалося дослідити та порушив залишки ще однієї споруди . Цей об'єкт було також частково досліджено членами турклубу "Едельвейс". Нині цей кар’єр, що був використаний як скотомогильник, засипано. Поверхневими обстеженнями було виявлено, що на острові Дубовець існували стоянка доби мезоліту, поселення ранньобронзового часу з шнуровою керамікою (друга половина ІІІ тис. до н.е.), пізньотшинецької культури пізньобронзового часу (близько ХІ – ІХ ст. до н.е.), могилянської групи ранньозалізного віку (ІХ – V ст. до н.е.) та поселення волинян Х – початку ХІ ст.

Храм на Підборцях

План Підборецького монастиря вдалося знайти на так званій карті Прохазки, складеній на початку XIX ст., що зберігається у Віденському воєнному архіві. На цій карті територія Підборецького монастиря обмежена прямокутником, очевидно огорожею, орієнтованою за сторонами світу. В межах огорожі можна добре розгледіти два приміщення  церкву і монастирські келії у формі літери П. До огорожі примикають одне або два господарські приміщення.

Ще одна карта, датована 1826 роком , показує монастир у вигляді дворика, всередині з округлою будовою, по різних боках якої простежуються дві точки – можливо окремі споруди. Якщо прийняти цю споруду за церкву, положення точок співпадатимуть з боковими спорудами на карті Прохазки, однак тоді незрозуміло, де ж келії. Від монастиря до с. Підборці веде стежка. На карті зафіксована назва «Девичей монастырь», що очевидно на той час було його загальновживаною назвою. На цій карті, як і на попередній показано «великий» острів Дубовець, який складався із з’єднаних лесового пагорба і піщаної дюни.

Пізніші відомі нам карти належать до того часу, коли Підборецький монастир вже не існував, а його церква була розібрана. Російські карти кінця ХІХ ст. показують острів Дубовець пустирем, зарослим чагарниками чи молодим лісом. На обох він є окремим островом.

Натомість іноземні картографічні джерела зберігають позначення релігійного об’єкта на острові Дубовець. На австрійській військовій карті 1889 року показана монастирська церква, на іншій карті, яку можна датувати початком ХХ ст., місце монастиря вказане хрестиком, інші ж церкви зображаються хрестом на колі. Розміщення хрестика не співпадає тут з островом Дубовець, який показаний окремим островом, зарослим лісом. Як видно, тут була спроба поєднати реалії різних періодів – середини і кінця ХІХ ст. Таку довгу традицію зображення Підборецького монастиря можна пояснити тим, що для виготовлення цих карт використовували старіші карти (можливо ту ж карту Прохазки), перевірити ж дані не було можливості.

Слід зауважити цілковите ігнорування монастиря в планах Дубна 1795 – 1880 р.р. Це було зумовлене тим, що він не належав до структури міста, як інші монастирі, зображені на цих планах.

Археологічні джерела дають досить багату, хоч і заплутану інформацію про існування монастиря. Серед виділених восьми споруд жодну не вдалось пов’язати з церквою, що не дивно, адже вона не була житловою спорудою, і не могла залишити густо насиченої матеріальними рештками плями, за якими були виявлені об’єкти.           

Споруда була досліджена не повністю, оскільки вона значною мірою виходила за межі шурфу і, як вдалося встановити при спостережені за земляними роботами, загальна довжина її заглибленої частини становила близько 6 м. Наземна частина фіксувалась лише у вигляді насиченого, чорного, щільного культурного шару. Її розміри не встановлено. Частина споруди, яку вдалося дослідити, мала підпрямокутну у плані форму. Орієнтована вона була короткою стіною по лінії північ-південь. Одну стінку споруди вдалося повністю дослідити. Її довжина становить 0,95 м. Північну стінку вдалося розкрити на 1,11 м. Протилежна їй стінка робить поворот і ширина споруди збільшується до 1,08 м. Глибина споруди від денної поверхні становить 1 м. Заповнення споруди становив сірий піщанистий грунт насичений вугликами, уламками кераміки, битою цеглою-пальчаткою. Знайдено одну цілу цеглину розмірами 150х200х50 см. Ширина цегли-пальчатки 110 мм., висота 60 мм. Біля повністю розчищеної стінки, де ймовірно знаходився вхід в споруду, знаходилося скупчення битого скляного, глиняного та фарфорового посуду XIX ст. В заповненні і на дні споруди зібрано велику кількість уламків посуду XVIІ ст. - першої половини XIX ст., причому як ранній так і пізній посуд траплявся великими фрагментами. Вдалося реставрувати майже цілі посудини. В дуже великій кількості траплявся скляний посуд, особливо денця та вінця келихів.

Знайдено на о.Дубовець

Трапились в заповненні і два фрагменти глиняних люльок. Знайдено дві монети - погано збережений мідний солід Яна Казимира 1660-х років та стертий півгріш Станіслава Августа 1760-х років. Крім того знайдено велику кількість залізних виробів, переважно цвяхів, які траплялись у дуже великих кількостях. Знайдено також ножі, ножиці, скобу, дверну ручку, ключ з слідами покриття міддю.

Із виробів з кольорового металу було знайдено дві бронзові шпильки та бляшку, що очевидно служила оздобою шкіряного одягу чи скриньки. Даний об’єкт, зважаючи на його великі розміри, може бути залишками підвалів монастирських келій. Періодом його існування був майже весь час функціонування монастиря. На жаль цей об’єкт було дуже понищено під час добування піску в кар’єрі. Нині його залишки засипані шаром сучасного сміття. На думку автора, об’єкти №1 та №2 є частиною підвалів монастирських келій і становлять власне один об’єкт штучно розірваний кар’єром.

У 1999 році вдалося виділити пам’ятки після глибокої оранки. Об’єкт проявився у вигляді світлої плями, насиченої уламками керамічних та скляних виробів, розмірами 5х5 м. Слід зазначити, що розміри цієї плями не обов’язково відповідають реальним розмірам об’єкта, спостереження показують, що він скоріше за все був більшим, оскільки навколо нього постійно трапляються матеріали аналогічні знайденим в плямі. З виораного заповнення об’єкта зібрано уламки білоглиняного та мореного гончарного посуду, причому останній значно переважав кількісно. Більшість посудин мають сліди значного закопчення, на деяких зберігся нагар. В комплексі трапляються глечики і горщики, макітри і миски, є покришки, одна з яких вкрита темно-коричневою поливою. Велика кількість знайдених керамічних уламків належать кахлям, вкритим зеленою, білою та синьою поливами. З металевих виробів у плямі знайдено невелику залізну наковальню, цвях, металевий виріб, який служив для утримання ринви та бронзові щипці, для знімання нагару з свічок. Знайдено також дві монети - дуже стертий литовський солід Яна Казимира 1664 року карбування та дєнєжку Миколи І 1885 року карбування. Монета має сліди стертості на аверсі.

Знайдена монета

Зібраний пізніше комплекс знахідок складається із уламків переважно столового посуду - полив’яних та розписних глечиків, горщиків, тарілок, мисок, макітр та уламків кахлів з рослинним орнаментом, вкритих зеленою поливою. Рідше трапляються уламки мореного посуду. Знайдено також кам’яний брусок та уламок розписної миски з слідами використання його в якості лощила для обробки шкіри. Серед горщиків переважають вироби з плавнопрофільованою шийкою, а кахлі мають невеликий бортик по краях щитка, що дозволяє датувати період існування кінцем XVI - першою половиною XVII ст., тобто початковим періодом існування монастиря.

В завалі та шару попелу неодноразово знаходились уламки одних і тих же посудин, що дозволяє об’єднати ці два прошарки і власне розглядати їх як об’єкт цього періоду. Із металевих речей в завалі було знайдено мідний наперсток, кілька залізних цвяхів, дверний засув, дві залізні скоби, цілу і пошкоджену підківки до чобота, ніж з круглим стрижнеподібним черешком та кілька ножів із плоскими черешками. В одного з ножів збереглася дерев’яна ручка, прикріплена мідними заклепками до черешка та дві орнаментовані мідні пластинки, одна з яких кріпилася до задньої частини ручки, друга - до однієї з заклепок. Досліджений об’єкт за керамічним комплексом датується кінцем XVI - початком XVII ст., і очевидно є залишками частини монастирських келій, початкового періоду існування монастиря, припинення його існування, скоріше за все, пов’язане з будівництвом нових келій.

Припинення функціонування більшості цих споруд можна пов’язати з козацьким погромом Дубна в 1649 році. На можливість бойових дій на території монастиря вказує значна кількість рушничних кременів, виявлених на поверхні, та велика кількість одномоментно розбитого посуду в споруді, що мало статись в результаті якогось катаклізму. Втім такі події могли відбутись в монастирі і раніше та бути пов’язаними з введенням у монастирі унії близько 1630 року. Споруда була мабуть була зведена приблизно в цей час і стала першою цегляною будівлею монастиря, проіснувавши до його скасування. Ще перед 1888 роком було видно її руїни, про що згадує М. Теодорович.

Учні на місці розкопу

Підборецький монастир був одним із дубенських феодалів, йому належало ціле село, для своїх потреб монастир мав залежного рибалку, а також отримував прибутки з Дубенської митниці. Очевидно, залежними від монастиря людьми було принесено на його територію і використано такі речі, як люльки та наковальню, пристосовано для обробки шкіри уламок кераміки, зробивши з нього лощило. Територію монастиря відвідували також прочанки, які можливо, мали право ночувати в монастирі. Ними тут було загублено скляні жіночі прикраси.

Археологічні розкопки на пам’ятці острів Дубовець у заплаві річки Ікви, що в околиці міста Дубно тривають. Острів Дубовець відомий заснуванням тут в 1592 році Підборецького Свято-Вознесенського жіночого монастиря, який проіснував надалі протягом 240 років. Він був одним із останніх монастирів фундованих князями Острозькими. Його місцезнаходження вдалося встановити завдяки археологічним дослідженням Віталія Ткача і Віри Гупало, в ході яких були віднайдені об’єкти кінця XVI – XVIIІ століття.

На даний час відкрито залишки будівлі кінця XVI – першої половини XVII століття у вигляді її долівки. Ця будівля вірогідно була розібрана після якогось погрому середини XVII ст., оскільки на її місці знайдено велику кількість побитого столового посуду, розвали посудин, поява яких у будинку неможлива за мирного існування. Археологи працюють над тим, щоб підтвердити цю гіпотезу, а нові знахідки дозволять краще розібратися з обставинами припинення існування цієї будівлі та реконструювати її характер. Втім вже зараз достатньо підстав стверджувати, що це була рання будівля на території монастиря.

Важливе значення дослідження Підборецького монастиря мають для розробки хронологічно-типологічної шкали розвитку кераміки у Волинських містах в XVI–XVII ст. Це обумовлено тим, що є чітка дата заснування монастиря – 1592 рік. А отже всі типи матеріалу з ранніх будівель монастиря, зокрема посуд та кахель існували на цей рік. Відповідно, ті вироби, які не вдається знайти, очевидно, виходять у цей час з ужитку. Це дуже важливий маркер тому, що його можна використовувати для порівняння і побудови точнішої хронології археологічних комплексів з інших волинських міст.

Експедицію організовує Міжрегіональна громадська наукова організація «Дубенський археологічний осередок» у співпраці з Державним історико-культурним заповідником м. Дубна в рамках соціального проекту, який фінансується Дубенською міською радою спільно з програмою «Активні громадяни» від Британської Ради в Україні та ГО «Молодіжна Платформа».

Філософ Плутарх написав велемовні слова: «Ви можете стрінути міста без мурів, без науки, без королів міста, яким не потрібні гроші, театри, цирки, але ніхто не бачив міста без святині, без божества, без молінь, без присяги, без благальних і вмилостивлюючих жертв. Легше збудувати місто в повітрі, ніж без віри в божество». А де є віра в божество, там – священики.

У Новому Завіті Ісус Христос установив своє священство. «Я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли». Священики мають від Спасителя світу мандат навчати і представляти Небесного Архипастиря в християнських громадах. Святий Павло пише: «Ми ж посли замість Христа, немов би сам Бог напоумлював через нас». У цьому криється велика гідність Христового священика.

Велич та гідність Христового священика головно в тому, що він приносить Трисвятому Богові Безкровну Жертву Божественної Літургії, уділяє вірним Святі Тайни і так продовжує на землі діло Христового відкуплення. Як усі нащадки грішного Адама, священик – немічна людина, створена із земного пороху, але він є тим порохом у руках Спасителя, що відкриває очі сліпцеві. Він є краєм Христової одежі, яка спроваджує цілющу силу на всіх тих, що шукають оздоровлення.

Священик є посланцем Сина Божого. Священицькі чинності спрямовані до душ, відкуплених кров’ю непорочного Агнця. Новозавітній священик – це посланець і слуга Христовий. «Як мене послав Отець, так я посилаю вас» .

Таким посланцем Божим є отець Василь Лозинський, Дубенський благочиний, настоятель Свято-Вознесьнської церкви.

Спочатку я намалюю словесний профіль отця Василя, зроблю його фотографію. Він є одним із тих людей, які зрозуміли, що таке життя і як його необхідно прожити. Василь Лозинський – це священик, на обличчі якого намальована усмішка дитини. Хто до нього наближається, спілкується з ним, залишається під великим враженням від його простоти і спокою. Що є джерелом цієї його усмішки і цього спокою? Думаю, що це поезія. Поезія, яку він висловлює не римованими поетичними рядками, а притчами, історіями.

Серце отця Василя – неначе гірське озеро, озеро кришталево чистої води. Його притчі – це ніщо інше, як життя, яке він пізнав, яке бачить і до якого ставиться як до дару. Радість для нього – це не теорія, а справжнє прожите життя. У цьому випадку поезія і радість – це два слова, які пасують один до одного, вони подорожують разом, підтримують і живлять одне одного.

Дуже часто отець є персонажем власних притч. Нерідко його можна впізнати в дуже симпатичних, гарних героях. Те, що мене вражає в образі священника, це його спокій, його нестурбованість. У нього така постава, що його нічого не може стурбувати. Він не є бурею, яка кидається. Немає жодних моментів чи непередбачуваних речей, котрі б змусили його втратити спокій або терпіння. І це те, чого вчить отець Василь: Господь нас оцінює по тому, як ми любимо, Господь нас судить по надзвичайних речах, по тому, що є більшим. Адже те, що ми мусимо робити з любові, ми і так робимо, тому що це – наш обов'язок. Але власне в тих речах, які виходять поза межі того, що ми маємо робити, проявляється найкраще. Цю рису можна побачити у нашому співбесіднику. Адже якщо постукати в його двері в той момент, коли він працює, то, увійшовши, на його обличчі ніколи не побачиш роздратування чи хвилювання через те, що ти його відволік. Він одразу приймає тебе з усмішкою і лагідністю так, ніби він на нас чекав.

Україна – держава, багата своєю історією та культурою. У кожному регіоні є свої визначні пам'ятки: стародавні фортеці, панські палаци й золоті храми - перлини української землі.

Наш народ має прадавні  традиції і звичаї, пов’язані з тисячолітньою християнською культурою. Вони багаті не тільки величними Богослужіннями, урочистими співами,але й прекрасними церковними і народними звичаями. Як чудово, коли поряд з рідними беруть участь у Літургії маленькі діти, коли вони своїми дитячими голосами у співах і віршах прославляють Бога. Вже традиційно лунають дитячі молитви і співи на Великдень, Різдво Христове і в день освячення храму -  Святого Димитрія Солунського.

Людині потрібен відпочинок тіла і духу. Дух людини має мати відповідну нагоду для почитання  Бога. Неділя – це святий день для відпочинку і почитання Бога. З святим днем пов’язані  чудові святкові традиції та обряди. В українських храмах для святкування Господніх чи Богородичних свят і свят на честь святих   існують християнські традиції,святкування з допомогою вертепів, гаївок .І у нашому храмі уже відроджуються такі традиції, діти готують великодні гаївки біля храму, розучують давні великодні ігри, а   з  яким задоволенням ставлять  Різдвяний вертеп.  

Не забуваймо робити діла милосердя: відвідати хворих,дати милостиню і не осуджувати, куди вона пішла і для чого.  Не забуваймо, що святкування  - це не вседозволеність і не задоволення своїх пристрастей, а пошана Бога і Святих.Саме у вихідний, особливий день, на нас чекає наша церква. Нас Бог кличе до церкви, до свого дому, де під видами хліба і вина перебуває  Ісус Христос, щоб у ній Бога прославляти, висловлювати Йому вдячність, перепросити за гріхи.

  Стоїть, звеселяє зір, наша церквиця сьогодні – доглянута і задоволена своєю долею. Лунає церковний дзвін, коли весело, а коли скорботно. Живе церква-живе і село, бо хоч повільно, але вертаються добрі часи, коли українська родина щонеділі йшла до храму, коли в храмі лунало рідне слово, коли діти вчаться шанувати батьків, свою віру, свою землю, свої традиції, коли родина живе за Законом Божим..

                              Душа у церкві розквітає,

                              І в церкві вищає людина,

                              Дорога в церкву -  путь до раю,

                             І до спасіння путь єдина.

З волі Христової священики повинні бути слугами повіреного їм Божого люду, мають служити повіреним їм душам

Молімося щиро, щоб Господь Бог благословив наш народ ревними священиками, добрими пастирями віруючих душ.

Hupalo. W. Wstepne badania w obrebie Klaszloru Podboreckiego na Wolyniu.// Materialy i Sprawozdania Rzesowskiego Archeologicznego. Tom XIX. Rzeszow, 1998. - s.223-248.

Заматеріалами: «МонастиріЛуцько-ОстрозькоїєпархіїкінцяXV- серединиXVIIст.». СергійГорін.

Лозов’юкІ. Давнідубенськімонастирі. – Дубно, 1994.

ПрищепаБ. А., ТкачВ. В. АрхеологічнеобстеженняоколицьДубна.// Археологічні відкриття в Україні 1997-1998 р.р. – К., 1998. – с. 134-135.

Ричков П. А. Українські міста в картографічній збірці Віденського воєнного архіву / / Архіви України - №1-6, 1994, с. 65-72.

Теодорович М. И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волыни. - Почаев, 1888, с. 470-472.