Щодо можливостей широкомаштабної агресії РФ проти України

Тема: Щодо можливостей широкомаштабної агресії РФ проти України

• 20 лютого 2014 року спланована збройна агресія Росії проти України  із захоплення частини території України – Кримського півострова. Анексія Криму та інтервенція Кремля на Сході України є складовою політики РФ на пострадянському просторі, який Москва вважала і вважає зоною власних “привілейованих інтересів”

ВСТУП

Російсько-українська війна, яка триває вже п’ять років, є однією з причин, складовою і фрагментом масштабного протистояння на осі Росія-Захід, що має тенденцію до подальшої ескалації. Незаконна окупація АР Крим та м.Севастополь стала лише першим кроком РФ, спрямованим на підрив незалежності і суверенітету України. Керівництво Кремля завжди було твердо переконане, що без контролю над Україною Росія ніколи не стане державою-світовим лідером, а демократична і заможна Україна загрожуватиме збереженню нинішньої авторитарної влади в Росії. Саме тому наступним етапом російської агресії стала спроба дестабілізувати ситуацію у східних та південних регіонах України. Із останніх кроків та заяв Путіна і його оточення сказано, що Росія не готова до прямих і предметних переговорів стосовно врегулювання ситуації на Донбасі.

АНАЛІЗ

Росія фактично знову вигадує нові умови і блокує проведення саміту «нормандської четвірки»,різними способами віддаляє проведення переговорів «нормандського формату», вигадуючи усілякі умови. То вони казали, що «треба ретельно підготувати цю зустріч», тепер, що не іде підготовка, бо «постійно змінюється запитна позиція однієї зі сторін», а весь час при цьому вони повторюють, що «Україна має виконати домашнє завдання». Але Україна свою частину вже виконала, причому щодо дуже проблемних, болісних вимог щодо «формули Штайнмаєра» і розведення військ. Україну вже звинувачували і у тероризмі, і в інших абсурдних речах. Це постійний стиль політики Російської Федерації. Росії не потрібне повне врегулювання ситуації на Донбасі, вона не збирається виводити свої збройні сили. Навпаки за даними української розвідки, там триває переформатування сил, іде набір у нові підрозділи, відбувається ротація. Тобто, наразі навіть дрібних прикмет немає, які б свідчили, що Росія збирається цю ситуацію якимось чином врегульовувати. Будуть зникати й ілюзії нової української влади щодо можливості оперативного врегулювання ситуації на Донбасі. Все це ясно показує, що Москва готова вести переговори тільки з позиції сили і диктувати свої умови.Усі кроки Росії вкладаються у чітку картину: ніяке врегулювання і припинення бойових дій Росії непотрібні. І тут навряд чи варто Україні сподіватися на добру волю Росії і її готовність до компромісу. Такі «маневри» будуть тривати довго, будуть висуватися нові вимоги... Разом із цим будуть зникати й ілюзії нової української влади щодо можливості оперативного, швидкого — у форматі турборежиму — врегулювання ситуації на Донбасі.

Невипадково голова МЗС Пристайко казав про три варіанти:

• повномасштабне врегулювання ситуації через «нормандський формат»;
• введення миротворчих сил;
• кіпрський варіант.

В даній ситуації Україні потрібно дотримуватись плану, який заздалегідь був спланований, а саме:

•  проводити реальні реформи;
• зміцнювати обороноздатність через зміцнення збройних сил і правоохоронних органів;
• утримувати хоча б на нинішньому рівні підтримку України і солідарність інших країн (фінансову, економічну, військову і технічну);
• утримати санкційний фронт проти Росії;
• іти шляхом євроінтеграції.

Аналіз подій свідчить про те, що усі ці напрямки життєво важливі для України і вони найефективніше захистять Україну від агресії.

ВИСНОВОК

Для ефективного протистояння російській агресії необхідні певні напрямки:

• розробка і запровадження чіткої збалансованої комплексної державної політики на російському напрямі, що включала б план деокупації і реінтеграції Донбасу та Криму;
• розробка в цілому стратегії зовнішньої політики України, чого досі не було зроблено;
• модернізація або ухвалення нового закону про засади зовнішньої і внутрішньої політики (є закон, який діє із часів Януковича. Необхідно чітко визначити державі пріоритети і їх інституалізувати у відповідних документах);
• забезпечення умов для здійснення в цілому зовнішньої політики (мова іде про розмежування функцій і повноважень державних органів у сфері зовнішньої політики);
• необхідно модернізувати Міністерство закордонних справ.

Ризик вторгнення є, але я не думаю, що він критичний. Проте наші військові   відстежують і готові до відбиття агресії.