Психогімнастичні вправи та ігри

Психогімнастичні вправи та ігри

Вираження моральних почуттів та окремих рис характеру

Ці етюди використовувати у роботі з дітьми з надмірною сором’язливістю, егоїзмом, впертістю, жадібністю, боягузтвом, схильністю до кривляння і т.п., які знають, але не виконують моральні норми Тут важливо домагатися не визнання малятами своїх вад і тим більше не засудження їх однолітками (“А Сергій у нас жадібний!”), а зображення поганої риси характеру потім повторюється так, щоб показати бажану модель поведінки в саме такій ситуації.

«Злюка-зіронька»

Хлопчики і дівчатка по черзі сідають на стілець обличчям до всіх. Спочатку зображують “злюку” (дивляться н кожного з невдоволенням, з-під насуплених брів, закусивши верхню губу), потім зображують “зірочку” (дивляться лагідно, усміхнено, доброзичливо).

Для етюда можна підібрати музику різного емоційного зображення.

«Кіт Васько»

Зайшов кіт Мурчик до кухні. Бачить: на столі молоко в мисочці. Дібрався він до мисочки і злизав пінку. Тут до кухні зайшла бабуся. “Що ж ти, котику, робиш! – сказала вона, - тепер всі ми без молока залишимось: і маленька Мари6ка, і Павлик. Ми ж не можемо тепер це молоко пити. Ти б попросив, я б тобі налила, і нам би лишилося”.

Дуже соромно стало котові, стоїть він, голову похилив, ледь не плаче.

Діти зображують, як котові було соромно.

«Упертий котик»

Діти слухають казку В.Бірюкова “Упертий котик”.

Потім по черзі зображують Котика: як той вихвалявся, як пробував літати і падав, намагався попливти і ледве не втопився, і як нарешті йому стало соромно за своє вихваляння.

Виразні рухи: руки безсило висять вздовж тіла, голова опущена, плечі підняті, очі дивляться в підлогу.

«Ввічливий малюк»

У залі на стільцях сидять діти. Звучить музика. Входить малюк і чемно вітається з кожним, хто сидить у залі. Так діти по черзі вправляються, як потрібно входити і вітатися.

«Впертюх»

Мишко з мамою гуляли у парку. Настав вечір. Час йти вечеряти і спати. Мама взяла Мишка за руку, щоб іти додому. А він пручається, вириває руку та ще й ногою тупає: “Не хочу! Не піду!” Повз них ішла жінка. Вона розкрила свій кошик і каже: “Ось добре, що я вас зустріла. Я збираю впертість. Давайте її мені сюди (рухи рук, ніби ловлять щось в повітрі і кидають в кошик). Хлопчик спочатку не хотів, а потім і сам став збирати впертість і складати їй в кошик.

Коли жінка пішла, мама з хлопчиком постояли, помахали їй руками, а потім син дав мамі руку і слухняно пішов додому. Він уже не був впертюхом.

«Хвалько»

Порося Чуня вважало себе найсильнішим, найспритнішим ат найкрасивішим. Воно весь час кепкувало з друзів і вихваляло себе.

– Ну хто так літає! – кричало воно сороці. – Ти дивись, як треба крилами махати, а ти як махаєш! Як курча смажене! Хто так стрибає, – сміялося воно над білочкою, – Стрибати треба на чотирьох, тоді дужче відштовхнешся!

Друзі дуже ображалися на Чуню, а потім взяли та і пішли від нього. Сумно стало Чуні та соромно. За що ж він друзів ображав? Без них так погано жити. І почав він кликати їх:

Друзі, кличу вас усіх,

Чом я вас не бачу?!

Похвальбу мов і сміх

Ви мені пробачте!

«Хочу і все!»

Антон стояв з мамою в магазині і роздивлявся навколо. Раптом він помітив, що в однієї жінки відкривалась сумка, а звідки виглядає щось волохате і прозоре, майже невидиме.

Хлопчик здивувався: що це може бути? А то була впертість, яку тітонька збирала по всьому світові. Краплина впертості стрибнула з сумки і приліпилася Антонові до рукава. І що тут трапилося!

-Хочу той велосипед, - захникав Антон.

-Але в мене не вистачить на нього грошей, - відповіла мама.

-А ти позич. Хочу і все, - репетує Антон.

Мамі стало соромно за свого сина і вона потягла хлопчика за руку, щоб скоріше вийти з магазину. Але він упирався, падав на брудну підлогу, тупав ногами, вигинав спину і повторював плаксивим голосом: “Хочу! Хочу і все!”...

Почула це жінка з сумкою, підійшла до Антона і побачила у нього на рукаві пляму впертості. Зтерла її та сунула в кошик. Антон вмить став нормальним хлопчиком, швиденько підвівся, підбіг до мами. (Запитати дітей, о б вони сказали мамі, якщо б були на Антоновому місці). Антон сказав: “Пішли звідси, будь ласка, бо мені дуже соромно”.

«Мавп’яче люстерко»

Колись давно один хлопчик зайшов маленьке люстерко. Він подивився в нього і став Кривлякою. Коли хтось чужий заходив у його кімнату, хлопчик починав кривлятися і корчити гримаси, як мавпа в зоопарку. Він хотів, щоб люди дивились тільки на нього.

Та одного разу до кривляки завітав Чарівник. Він попросив у хлопчика люстерко і викинув його у смітник. Хлопчик одразу став хорошим і спокійним. Він більше не кривлявся, а привітно звертався до людей, посміхався їм, розмовляв.

Але злий Чаклун викрав люстерко і знов підкинув його людям. Підняла його дівчинка, подивилась і теж стала Кривлякою. Так діти вправляються у виразах обличчя, вчаться бачити приємні вирази.