Психологічні особливості адаптації учнів 9-11 класів до умов навчання в гімназії-інтернаті для обдарованих дітей.

             Психологічні особливості адаптації учнів 9-11 класів до умов навчання в     гімназії- інтернаті  для талановитих та творчо обдарованих дітей.

Різнобічна дія несприятливих економічних,політичних,соціальних та психологічних чинників в умовах війни,зумовлює нервово-психічну напругу,яка здатна викликати різноманітні негативні прояви в поведінці учнів старших класів і призводити до складнощів в адаптації молодої людини до навчально- виховного процесу.

На сьогодні спостерігається тенденція до зростання кількості нервових розладів та розладів психіки і поведінки в підлітковому та ранньому юнацькому віці щодо вимог сучасного навчання,особливо в умовах гімназії-інтернату. Довготривале обмеження  доступу до специфічної інформації або надлишок інформації викликають порушення вищої нервової діяльності,функцій сну, що є результатом розвитку стресів і неврозів. Тому адаптація особистості до змін навчального середовища набуває все більшого значення в діяльності педагогів та вихователів закладу закритого типу.

Процес адаптації особистості у класному колективі та соціально – психологічна структура  труднощів періоду адаптації  також займають важливе місце. Лише за останні роки проблема адаптації учнівської молоді до нового колективу стала предметом спеціальних досліджень.

Розгляд і вивчення проблеми психологічної адаптації старшокласників до умов навчання передбачає насамперед конкретизацію саме поняття адаптації. Розуміння і тлумачення явища адаптації до ситуації навчання може бути різним. Як правило, проблема адаптації порушується стосовно нових, незнайомих для людини ситуацій, які мають для неї істотне та життєво важливе значення. Це означає, що не адаптованість може з високою ймовірністю призводити до психічного неблагополуччя особистості, стану дистресу,серйозної загрози для її життєвих інтересів.  Неадаптованість проявляється в неадекватному розумінні ситуації,у способі дій, що підвищує несприятливість та загрозливість ситуації.

Найбільш загальне розуміння психологічної адаптації до нових незвичних умов передбачає формування психологічних механізмів, завдяки яким особа забезпечую свою безпеку і адекватну орієнтацію в новій ситуації. При успішній адаптації особистість отримує можливість максимально успішної самореалізації без надмірних зусиль.

А.А.Налчаджян визначає наступні показники дезадаптованої  особистості як переживання нею тривалих внутрішніх та зовнішніх конфліктів. Людина не може вирішити внутрішній конфлікт,що спричинила проблемна ситуація(1).

С.А.Шапкін вважає,що процес адаптації це активне формування стратегій подолання через механізми різних рівнів регуляції(4).

Соціально-психологічна адаптація особистості в колективі забезпечується завдяки функціонуванню певної системи механізмів:рефлексії, емпатії, прийому соціального зворотного зв’язку тощо. Соціальна адаптація-процес і результат активного пристосування індивіда до колективу, до умов соціального середовища, до суспільних умов життя,що змінюються чи вже змінилися. Група сприяє встановленню комунікативних відносин між індивідами, створює для них можливості особистісного росту й ефективної спільної діяльності, є засобом розширення соціальних контактів учнів 9-11 класів та їх успішної соціальної адаптації.

   Навчальна діяльність-лише одна з багатьох сторін життя старшокласника. Постійне вирішення цих проблем потребує внутрішньої самоорганізації,уміння розподілити час і сили в навчальному режимі, стимулює роботу по виявленню й усвідомленню життєвих цінностей, уточненню перспективних планів. Необхідною умовою ефективності навчальної роботи старшокласника є успішне подолання процесу адаптації.

Успішна адаптація до умов навчання залежить від вибору певної стратегії  навчальної діяльності і напрацювання операційних механізмів для її здійснення. Така стратегія забезпечує максимально повну самореалізацію особистості в умовах закладу освіти(мається на увазі не лише навчальна,але й позанавчальна діяльність,різноманітні види самодіяльності,спілкування тощо). Вміння реалізувати себе в багатьох формах діяльності, передбачених у закладі освіти, і визначають адаптованість до життя.

   Адаптацію до умов навчання проходять, у тій чи іншій формі, всі старшокласники. Проте цей процес не відбувається автоматично. Процес навчання є підпорядкованим багатьом факторам,і не всі вони сприяють успішній адаптації(1). Тому уявлення деяких учнів про процес навчання виявляються хибними, навіть наївними. Досить часто такі уявлення призводять до фрустрації і розчарування:заняття виявляються не настільки цікавими,підготовка до занять-надто рутинною, а саме життя - не таким радісним і світлим, як здавалося. Саме тоді і починається адаптаційний процес,метою якого є, окрім іншого,знаходження нових особистісних сенсів у навчальному процесі і власне у статусі старшокласника.

   Залежно від походження особистісні смисли учнів можна класифікувати на мотиваційні, раціональні та поведінкові. Досить багато особистісних  проблем старшокласників визначається їх мотивацією до навчання. Однією з таких проблем є емоційна залежність від оцінки та від учителя. Причиною подібних проблем є інфантильність як особистісна риса,яка спричиняє специфічний тип мотивації навчання. Таким старшокласникам притаманне бажання відповідати зовнішнім стандартам, які засвоюються в дитинстві та як правило,закладаються батьками, вчителями та іншими авторитетними особами. Такий взаємозв’язок  самооцінки і зовнішньої оцінки призводить до високої емоційної вразливості.

 Водночас,подібна мотивація навчання відображається і на стосунках у групі, спричиняючи відповідні проблеми міжособистісних контактів. Зокрема,це проблема комфортності відносно групи. Учень відтворює звичний стереотип шкільної поведінки.

   Інша категорія труднощів адаптації належить до категорії проблем раціонального рівня(складнощі,спричинені необізнаністю школяра щодо системи навчання). Старшокласник має певні,як правило, неусвідомлені або частково усвідомлені очікування стосовно способів викладу навчального матеріалу,контролю знань, системи регламентації поведінки, які пізніше можуть виявитися хибними.

    Існують проблеми, пов’язані з поведінковими проявами. Шкільна спільнота, як і будь яка інша,виробляє певну негласну,але загальноприйняту систему правил поведінки. Тому певні стреси,переживання,фрустрації можуть обумовлюватися незвичністю цієї системи для старшокласника. Вони пов’язані, як правило,або з неправильною інтерпретацією учнем поведінки інших,або з неузгодженістю власної поведінки з прийнятими в середовищі нормами.

    Формування  стратегії  поведінки школяра відбувається при конкретному зіткненні з реальними проблемами,вирішення яких неможливо уникнути. На обставини,що спонтанно виникають,доводиться реагувати конкретними діями,інакше ситуація може загостритися. Ці дії спочатку можуть бути хаотичними,особистість методом спроб і помилок шукає кращий варіант вирішення проблеми. На основі аналізу,як правило,неусвідомленого,своїх дій та їх результатів,і виникає певна стратегія поведінки.

Успішна адаптація учнів у школі неможлива без успішної соціалізації в сім’ї.

   Труднощі у сімейних відносинах виникають через те,що в міру дозрівання молодої особи погляди і розуміння суспільних подій змінюються та часто не збігаючись із батьківськими. За звичних для ранньої юності швидких особистісних змін вірогідність розходжень у поглядах старшокласників та батьків різко зростає порівняно з попередніми періодами розвитку. Якщо при цьому вони наштовхуються на спротив батьків,то це може призвести до конфліктів,що породжує проблему перегляду батьками своїх ролей.

   На думку Л.Е.Орбан-Лембрик,за таких умов важливо,щоб батьки діяли стосовно дітей спільно,оскільки тісний зв'язок дитини з одним із батьків і «виключення» іншого призводять до того,що «виключений» перестає бути посередником соціалізації та авторитетною фігурою. Найчастіше проблеми соціалізації виникають у неповних сім’ях. Зумовлені вони тим,що старшокласник у процесі особистісного самовизначення може розкритикувати батьківський авторитет(3). Слід враховувати і те,що в умовах навчання гімназії-інтернату часовий простір спілкування батьків і дітей обмежений,тому виникає і віддаленість і непорозуміння у сімейних стосунках. Виникає неминуча суперечність у поглядах на світ,яких дотримується сім’я та ровесники.

   Отже,процес соціалізації особистості постає як засвоєння норм і цінностей соціального середовища,що відбувається у взаємозалежності та взаємозв’язку з активністю школяра. Аналіз наукової літератури зазначеної теми дає нам підстави визначити успішну і неуспішну адаптацію. Неуспішна адаптація дозволяє старшокласнику адекватно орієнтуватися в ситуації,але не надає можливості всебічної самореалізації у рамках освітнього закладу. Успішна адаптація,навпаки, надає значні можливості реалізувати свій потенціал в умовах навчання у школі та отримати потенційні можливості для майбутньої соціальної реалізації.

Список використаних джерел:

             1.Адаптация организма подростков к учебной нагрузке/

              Под ред.Д.В.Колесова.-М:Педагогика,1987.-152 с.

              2.Налчаджян А.А. Социально-психологическая

               адаптация  личности(формы,механизмы,стратегии).

                Ереван:Изд-во АН Армянской РСР,1988.-263 с.

               3.Орбан-Лембрик Л.Е.Соціальна психологія/Підручник: У 2 кн.Кн.1:

                 Соціальна психологія особистості і спілкування.-К.:Либідь,2004.-  576 с.

                4.Шапкин С.А. Деятельность в особах условиях: компонентный

                  анализ структуры стратегий адаптации//Психологический журнал.-Т.17.-              1996.-№1.-С.19-34.