Психологічний клімат на уроці та його вплив на розвиток асоціативно-образного мислення учнів.

 

 

 

 

 

 

Психологічний  клімат на  уроці

та  його  вплив  на  розвиток

асоціативно-образного  мислення

учнів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      У поняття “сприятливий психологічний клімат” входять як позитивні, так і негативні переживання – домінуючі установки, відносини, думки, почуття, настрій, переживання, потреби, інтереси та ін. Звичайно, базою для формування здорового позитивного клімату є діяльність, увесь навчально-виховний процес, предметно-розливальне середовище .

       Здоровий психологічний клімат означає, що дитина перебуває у стані духовного комфорту: рівноваги, спокою, захищеності; вона задоволена своїм буттям, оптимістична. У стані емоційного комфорту дитина характеризується оптимістичним світосприйняттям, вона вірить у прихильність до неї оточуючих, відкрита для контактів. Це позитивно позначається на всіх сферах життєдіяльності, підвищує працездатність, посилює активність, упевненість, віру у свої можливості, сили. Психологічний комфорт залежить від того, як педагог підтримує дітей, забезпечує їх успіхи в різних видах діяльності.

       Про стан емоційного комфорту, захищеності, зручності свідчить те, як дитина переживає задоволення успіху, безпеки, свою значимість для інших, унікальність. Усе це є фундаментом для позитивного особистісного зростання, активізації саморозвитку, підтримки самооцінки.

       Звичайно, не завжди вдається відділити жвавість дитини від проявів знервованості, вирішити чи покарати дитину за впертість, чи, навпаки, приголубити, заспокоїти її; радіти з приводу її оригінальних висловлювань чи аналізувати їх. Досить важко обрати правильну орієнтацію, яка б стала припущенням, прогнозуванням позитивного розвитку особистості.

        Також немає єдиного погляду на шляхи вдосконалення педагогічної взаємодії з дитиною у зв’язку з наочними, швидкими змінами її психічного стану. Проте, у педагогів й психологів немає жодних сумнівів щодо того, як психологічний комфорт впливає на емоційний стан кожного учня й колективу взагалі.       

      Емоційний стан людини – досить “чуттєвий”, важкодоступний предмет дослідження, який реагує на будь-які, навіть незначні, зміни умов.

          Емоційні стани в колективі виконують важливі функції: об’єднують, згуртовують його членів; допомагають установлювати контакти. Проте колективні емоції можуть виконувати функцію психологічного тиску на особистість. У цьому випадку дитина підкоряє свої дії, переживання відвертому чи прихованому тиску вчителя, учнів, батьків.

        В емоційних станах завжди відображається світ дитячих потреб, ставлення до себе та інших людей, до загальнолюдських цінностей.

       Крім того, у практиці педагогічної діяльності нерідким є факт, коли саме настрій, емоційний стан дитячого колективу вирішують ефективність тієї чи іншої справи. Таким чином, можна зазначити, що емоційні стани – це “душа” колективу.     

       Не менш важливим для формування позитивного психологічного клімату є гуманізація системи взаємовідносин, що склалася в колективі: доброзичливість, симпатії, взаємодопомога, довіра тощо.

      Психологи розглядають психологічний клімат як емоційний настрій колективу, в якому на емоційному рівні відображаються взаємини, що склалися в колективі, характер співпраці, ставлення до навколишнього життя.

       Так, психологічний комфорт у процесі навчальної діяльності залежить від того, як складаються відносини між педагогами і дітьми, дітей між собою, педагогом і батьками, між різними суб’єктами та об’єктами. Безперечно, без гуманізації взаємин між учителями та учнями неможливо сформувати позитивний психологічний клімат.

     Глибоко людяні, гуманні стосунки між педагогом та дітьми – першооснова взаєморозуміння, позитивного самопочуття, найповнішого розкриття можливостей кожної дитини.

    Питання гуманного ставлення до дитини було й залишається предметом наукових досліджень філософів, психологів, педагогів. Останнім часом у стосунках вихователів, вчителів дедалі частіше виявляються певні демократичні, гуманістичні тенденції. У Державній національній програмі “Освіта – Україна XXI століття” серед принципів модернізації освіти в Україні одним із найважливіших визначений принцип гуманізації й утвердження людини як найвищої соціальної цінності, гармонія стосунків людини і навколишнього середовища , суспільства і природи.

      Відомий психолог-гуманіст Карл Роджерс наголошував, що “метою освіти має бути виховання особистості, відкритої до змін. Тільки такі люди зможуть знайти конструктивні відповіді на складні проблеми світу, на які часом не так легко знайти відповідь. У світі майбутнього набагато важливіше навчитися правильно розуміти нове, ніж знати і повторювати старе”.

     Аналіз сучасної навчально-виховної практики свідчить про наявність протиріч: між завданнями, які постали перед навчальним закладом, орієнтованими на найповніше розкриття творчих сил учня, і старими формами та методами їх вирішення; між необхідністю втілення гуманістичних ідеалів в освітньо-виховну систему, які в центр уваги ставлять цілісну особистість, і фактами шкільного життя, де вчитель – провідна діюча особа, а учень, як правило, – виконавець волі вчителя. Отже, від стилю взаємодії педагога з учнями залежить емоційний фон на уроці, мікроклімат у дитячому колективі.                                                                                                         Гуманізація відносин між педагогом та учнями є тією пріоритетною засадою, за допомогою якої можна побудувати ефективну систему виховання творчої гуманної людини. Гуманні стосунки між педагогом та учнями закладають фундамент для взаєморозуміння, позитивного настрою, душевної рівноваги, найповніше розкривають природний потенціал кожної дитини, сприяють успішності навчально-виховного процесу, є основою позитивного ставлення до школи, до вчителя. На нашу думку, гуманістична установка педагога на взаємодію з дитиною – важливий компонент педагогічної майстерності, необхідна умова гуманно-особистісного підходу та гуманістичного стилю роботи. Особистість учителя повинна викликати в учня позитивні емоції, бажання й готовність до діалогу.

     Крім того, факторами впливу на клімат уроку є емоційний стан та настрій учителя. Позитивний психологічний клімат на уроці починається із самонавіювання вчителя. Йдучи до школи, він переконує себе в тому, що діти, до яких він прямує, — найкращі, найстаранніші. І він іде до них з радістю. Учитель повинен любити всіх дітей: здібних і нездібних, веселих і нудних, тугодумів і кмітливих, лінивих і старанних, слухняних і неслухняних, їх потрібно розуміти, вселяти їм віру в свої сили. Чимале значення має тут авторитет учителя. Доведено, що інформація, підкріплена авторитетом, сприймається значно краще, ніж в умовах неповаги учнів до вчителя.

          Наступним важливим факторм є тактовність вчителя та відчуття міри у критиці дитини.Учні не повинні відчувати страху за правильність сказаного чи зробленого. Прискіпливе виправляння кожної помилки, допущеної учнем, заважає створенню атмосфери доброзичливості, породжує скутість, настороженість, відвертає увагу учня від предмета, про який ідеться.

    Серед великої кількості складових оптимального клімату на уроці варто виділити хоча б кілька — емоційний настрій уроку, гуманізм стосунків, оптимізм діяльності та "ідеалізм" праці.

      Величезну роль емоційної основи навчання постійно підкреслював            В. Сухомлинський. Відсутність емоцій, притаманна нашому сучасному навчанню, є однією з найнебезпечніших ознак байдужості й небажання вчитися (Сухомлинський В., 1976, т. З, с. 502). Позитивне емоційне ставлення до навчальної праці породжується, насамперед, правильно організованою діяльністю учнів. Чимале значення тут має її зовнішнє оформлення (унаочнення, темп уроку, гра тощо), образність мовлення, новизна інформації тощо. Багато що вирішує і настрій, з яким учитель приходить на урок, його природне почуття гумору. Нудьга, пригніченість, монотонність, "емоційний голод" з'являються там, де вчите ь у навчальному процесі вбачає лише інтелектуальну працю.

    Супутником емоційно піднесеного стилю уроку повинен бути гуманізм стосунків учителя та учнів, а також стосунків у середовищі школярів. Вони ґрунтуються на справедливості, взаємному довір'ї, доброзичливості.

      Нове педагогічне мислення вимагає внесення в ці стосунки деяких нових елементів. Атмосфера співробітництва вимагає, насамперед, щоб учитель постійно оберігав право учня на власний вибір, право на почуття власної гідності, право вважатися Людиною. Через це він мусить навчитися трактувати учня як партнера у спільній діяльності, не нав'язувати йому свою волю, свої погляди, свій спосіб мислення. Обидва вони — суб'єкти своєї діяльності, й кожен із них має свої права, через реалізацію яких іде до відчуття відповідальності за те, що робить. Повага до чужої точки зору є складовою інтелігентності й демократичного світобачення. Мусимо бачити в учневі не "гвинтик" і не "фактор", а творця, здатного самостійно вирішувати свої навчальні проблеми.

    Оптимізм навчання є частиною загального оптимізму, який притаманний гармонійній особистості. Для вчителя ця природна якість є необхідною. І вчитель, і учні мусять вірити в сенс того, чим займаються щоденно, і прагнути діяльності. Якщо ж такого відчуття нема, то варто подумати, чи дійсно вони роблять на уроці те, що треба.

     Оптимізм, віру в успіх, любов до предмета "випромінює" вчитель. Він завжди акцентує на успіху, оцінює найперше досягнення учня. Вчитель мусить мати переконання, що кожна дитина спроможна "прийти до свого п'єдесталу". Не завжди вдається спертися на досягнення великі, багатообіцяючі. Але, на щастя, людину окрилюють і невеличкі власні здобутки — для кожного учня вони різні, але завжди здатні зміцнити його віру в успіх.

     Нарешті, на уроці постійно повинен панувати "ідеалізм праці", тобто прагнення вчителя і учнів робити все якнайкраще, з орієнтацією на ідеал. Відтворення здобутого рівня якості зумовлює застій духу. Прагнення кожен раз щось робити по-новому, краще, ніж минулого разу, прагнення "наблизитись до ідеалу" створює передумови для його напруження, а отже, і до розвитку духовних сил і можливостей.Ідеалізм діяльності одухотворяє навіть буденну працю. З орієнтацією на ідеал можна підмітати кімнату, мити класну дошку, виконувати вправу, вчити вірш. І якщо постійно все робити досконало, красиво, то "ідеалістичне" ставлення до праці стає рисою характеру. Очевидно, що однією з передумов вияву високого рівня ретельності учня є здатність учителя відчути, помітити і відзначити його досягнення.

    Емоційний стан уроку, гуманізм стосунків, оптимізм діяльності, "ідеалізм праці", — усе це не лише каталізатори процесів навчання, розвитку і виховання, але й ґрунт, у який вони пускають глибоке коріння, стають частиною людини.

    У нашій сучасній педагогіці позначилась тенденція до того, щоби організаційно створювати на уроці сприятливі умови для самостійної діяльності учнів. Ці умови мають забезпечити фізичне "відчуття ліктя" найближчих товаришів, учителя, формувати почуття рівноправного партнерства.

     Саме комфортний клімат,відсутність заниженої самооцінки та боязні негативного результату сприяють творчості учнів на уроках  образотворчого  мистецтва та розвитку асоціативно-образного мислення.

     Асоціативно-образне мислення може трактуватися як сукупність способів і процедур оперування образами предметів (об’єктів), окремі властивості яких усвідомлюються через інформаційні асоціації з вже відомими і дослідженими предметами (об’єктами).

     Мабуть, не буде перебільшенням стверджувати, що асоціативно-образне мислення достатньо широко використовується в інформаційному обміні в навчальному процесі та міжособистісних стосунках. Зокрема, характеризуючи якийсь маловідомий предмет, котрого перед нами немає, як і немає його зображення, як правило, ми вдаємося до порівняння його з певним вже відомим нашому співрозмовникові предметом. Уявляючи цей предмет без безпосереднього його спостереження і вбачаючи в ньому певну схожість з тим предметом, про який йде мова, ми можемо характеризувати його властивості на рівні образних асоціацій.

     Ефективність роботи щодо розвитку асоціативно-образного мислення значно підвищується при дотриманні таких психологи-педагогічних умов:

• коли створюється емоційна, доброзичлива атмосфера у процесі виконання учнями будь-яких творчих завдань;
• коли організація діяльності учнів з розв'язання творчих завдань здійснюється з опорою на їхні інтереси, потреби, потенційні можливості, здібності,власний досвіт тощо;
• коли вирішення творчих завдань пробуджує в кожного школяра дослідницьку активність, поглиблює інтерес до творчої діяльності, спонукає до успішних дій та досягення поставленої мети.

     Важливим показником, який свідчить про те, що учень володіє асоціативно-образним мисленням для виконання завдань, є наявність усвідомленого спонукання до творчості на основі власного життєвого досвіду,його потяг  до оволодіння заннями, вміннями і навичками, які сприяють ефективному залученню  цього  дсвіду у творчого пошуку. Під усвідомленістю ми розуміємо поняття особистістю значущості творчості у процесі життєдіяльності.

       Наступним показником, який доводить, що особистсості притаманне асоціативно-образне мислення при виконанні будь-якого завдання, є її спрямованість на досягнення творчоі  мети (активно-вольові дії, спрямовані на досягнення мети: творчий пошук прийомів і засобів неординароного вирішення проблемних ситуацій, які виникають у процессі діяльності).

       І нарешті, ще один показник – емоційна забарвленість процесу творчого пошук при розв'язанні різних творчих проблем, наявність позитивних емоцій при досягеннеі кінцевої мети, відчуття впевненості в собі, у своїх можливостях і здатність знайти вихід з проблемних ситуацій.

        Головними факторами, які визначають цілеспрямоване керування процесом розвитку творчої особистсості є передусім наявність досить стійких інтересів  саме до творчості.

    Формою мислення у процесі  творчості виступає художній образ. Це основа будь-якого виду мистецтва, а спосіб творення художнього образу - головний критерій приналежності до різних видів мистецтва. Образи виникають у свідомості людей під впливом реальної дійсності, сприйнятої за допомогою органів чуття. Вони є копіями, відбитками дійсності. Образи зберігаються в пам'яті і можуть бути відтворені уявою. На основі образів пам'яті художник створює нову реальність - художній образ, який в свою чергу викликає у свідомості людей (слухачів, глядачів) низку уявних образів. В художньому творі образ виступає на перший план і через нього пізнається значення, думка, ідея. Для загальноосвітньої школи образне мислення в різних своїх проявах є основою для оволодіння поняттями, фактами, залежностями тощо.

     Часто, створюючи той чи інший образ, учні вдаються до асоціацій пам’яті, переосмислюючи почуте чи побачене раніше, створюючи на його основі новий образ. Поштовхом до цього є уважна, вдумлива робота вчителя. Вдало дібраний візуальний ряд, психологічний клімат, створений мовою,жестами,мімікою, що і викликає такі асоціативні спогади, думки, почуття. Це не є випадковістю, оскільки, художній образ наділений своєю логікою, він розвивається за своїми внутрішніми законами. Життєвий матеріал, що лягає в основу твору, веде за собою, і дитина іноді приходить зовсім не до того результату, якого прагнув учитель. За великим рахунком, художній образ будується парадоксально, часто непередбачувано, незбагненно. В образі через зіткнення далеких одне від одного явищ розкриваються незвідані сторони і відношення реальності. Тому психологічний клімат на уроці,як існуюча реальність, безпосередньо впливає на створення образу.

     У контексті роботи над образністю акцентуємо увагу передусім на творчій уяві, яка теж виконує функцію перетворення. Сутність цього перетворення полягає в тому, що воно не віддаляється, а наближається до дійсності, що воно ніби знімає з неї випадкові нашарування і зовнішні покриття. У процесі творчої уяви людина перетворює дійсність буденного сприйняття, завантажену, наповнену випадковими, не виразними, не яскравими моментами. Основна логіка творчої уяви - відійти від дійсності, щоби проникнути в неї. Уява акцентує, типізує, узагальнює, виявляє при цьому значення в конкретному образі. Саме в уяві, відбувається злиття образу і значення, та й сам образ використовується в переносному значенні.

     Зароджуючись у чуттєвому пізнанні та спираючись на нього, асоціативно-образне мислення виходить за його межі. Мислячи, учень пізнає те, чого він не може безпосередньо сприйняти і уявити; доходить до розуміння суті явищ світу, формує поняття про них і практично оволодіває ними. Асоціативно-образне мислення виникає в процесі взаємодії дитини з зовнішнім світом, воно є функцією її мозку, формою вияву аналітико-синтетичної діяльності. Мислення, якщо воно правильне, відображає об'єктивну дійсність глибше, повніше й точніше, ніж чуттєве її пізнання.

     В кінцевому результаті, при виконанні всіх психолого-педагогічних умов по створенню  комфортного клімату уроку для учнів і для вителя вдається виконати основні завдання програмового матеріалу:

• розвиток чуттєво-емоційного та естетичного сприймання світу, асоціативно-образного мислення, цілісного бачення, вмін­ня виділяти основне у явищах та формах;
• виявлення специфіки художньо-образної мови мистецтва, композиційно-художніх і технічних засобів різних видів пластичних мистецтв;
• створення художніх образів на основі чуттєво-емоційного сприймання мистецьких творів (музика, література, хореографія тощо), асо­ціативно-образних інтерпретацій природних форм і явищ.

 

 

 

 

        Література

 1. Аникеева Н.П. Психологический климат в колективе. – М.:Просвещение, 1989. – 224 с.

 2. Великий тлумачний словник української сучасної мови / Уклад. і гол. ред. В.Т. Бусел. – К.:Ірпінь: ВТФ Перун, 2004. – 1440 с.

 3. Г.І.Назаренко, Н.О.Філіппова. Створення позитивного психоемоційного клімату в шкільному колективі: Методичний посібник для вчителів, психологів, керівників навчальних закладів. – Харків: ХОНМІБО, 2008. – 176 с.

 4. Коломинський Н. Л. Психологія педагогічного менеджменту. – К., 1996. – С.80 – 111.

 5. Науково-методичні проблеми формування оптимального педагогічного клімату в шкільному колективі: Монографія / Т.О. Грабовська, В.С. Демчик, Т.І. Шевченко, О.С. Слісаренко, Є.С. Спіцин, С.Ставскі. – К.: Мауп, 1999. – 134 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Для поліпшення психологічного клімату в дитячому колективі відомий американський психолог Роберт Марзано радить:

  звертатися до дітей на ім’я;

  допомагати дітям відчути свою значущість, що вони визнані як ним, так і ровесниками;

  частіше використовувати виховні та методичні можливості гумору;

  поганий настрій учителя не повинен впливати на дітей;

  оптимістична установка, віра в дитину – запорука позитивного психологічного комфорту в колективі;

  бути щедрим на похвалу;

  педагогічний такт – засіб гармонізації спілкування;

  невимушено розмовляти з учнями про їх інтереси;

  забезпечувати педагогічну підтримку;

  спиратися на сильні сторони дитини [41];

  контролювати свої відносини з “проблемними” дітьми.

 Таким чином, позитивний психологічний клімат має велике значення, адже:

 • забезпечує об'єднання дітей у згуртований колектив;

 • надає простір для прояву й розвитку здібностей, інтересів, нахилів;

 • сприяє розвитку творчої самореалізації кожної особистості;

 • формує кращі морально-психологічні якості;

 • підтримує оптимальний тонус психіки;

 • задовольняє вимоги психогігієни (не має шкідливого впливу на психіку та психофізичне здоров'я дитини);

 • підвищує емоційний тонус, а значить і працездатність дітей.

 

Стиль взаємодії педагога з учнями

Авторитарний                                                                                     Гуманістичний

 • Дитина – об’єкт педагогічної дії                            • Гуманно-особистісний

                                                                                               підхід  до  дитини

 • Домінування волі вчителя                                      • Установка вчителя на

                                                                                              взаємодію з учнем

• Переважає робота з класом                                   • Звертання на ім'я           

• Звертання за прізвищем                                          • Орієнтація на вікові   

                                                                                               особливості  розвитку

 • Пасивна позиція учня на уроці                              • Дотримання педагогічного

                                                                                              такту          

• Несприятливий психологічний фон у                   • Діалогічна взаємодія                  

   спілкуванні                                                                   • Оптимальне прогнозування                                                                                                  • Безініціативність учнів                                                  можливостей                                                                 

• Відсутність права на помилку,                               • Співпраця, співтворчість з

    самостійні дії                                                                  учнем         

 • Часте підвищення голосу, методу тиску.            • Гуманні партнерські

                                                                                                  відносини                                    

                                                                                            • Право висловити власну  

                                                                                                точку зору .