Психологія людини у романі Валеріана Підмогильного "МІСТО"

Психологія людини у романі В. Підмогильного "МІСТО"

Роман «Місто» — один з найкращих творів української літератури ХХ століття, у якому Підмогильний глибоко досліджує психологію людини, що прагне підкорити місто. Колись давно, ще в школі "Місто" і "Невеличка драма" - то було неабияке відкриття. Виявляється Українська література може бути й такою: живою, актуальною, сучасною. Підмогильний - це любов з 16 - ти років і до сьогодні.

Але мова в нас піде про головного героя роману, Степана Радченка, юнака із села, який приїздить до Києва з вірою у власні сили, амбіціями та бажанням самореалізуватися. Юнака, очевидно, не талановитого до любові, нарциса, в душі якого не жило ні найменшої тіні емпатії. Спочатку місто здається йому ворожим, але з часом Степан не лише пристосовується до нього, а й починає вельми успішно користуватися його можливостями, поступово змінюючись внутрішньо. Ну, як змінюючись? Стає більш впевненим в собі, в нього меншає страхів, більшає нахабності. Він стає повноправним гвинтиком в машині великого міста.

Місто в романі є символом випробування і спокуси. Воно відкриває шлях до знань, кар’єри, культури, але водночас руйнує моральні засади героя. Ну, в школі нас так вчили і тоді я з цим твердженням погоджувалася. Але думаю, не було в того Степана з ранньої юності ніяких моральних засад, жодних ідеалів, жодних орієнтирів. Тут немає вини міста, хіба безпідставне перекладання відповідальність щоб виправдати інфантильність, байдужість і егоцентризм головного героя.

Чи місто змінило Степана? Не думаю. Місто лише дало йому безмір можливостей і простору щоб для розвитку, а в який бік піде той розвиток - залежало вже від Степана.

Підмогильний ставить вельми важливе запитання: чи можна здобути успіх, не втративши людяності? Звісно ж можна, але наш Степан не зміг і з гуркотом провалився на іспиті з елементарної людяності, любові та відповідальності.

Критики пишуть, що Степан уособлює долю цілого покоління, яке прагнуло самореалізації в новому світі, але часто губило моральні орієнтири. Він уособлює кожне покоління, він уособлює більшість суспільства: корисливу, безпринципну, егоїстичну. Степан - це дзеркало не лише того часу, він поза часом. Він збірний образ, складний і суперечливий. Він не однозначний, не те щоб вкрай негативний, і не позитивний. Живий. Він вкотре змушує задуматися вже не одне покоління читачів: чи вартий успіх втрати себе?