Тести від «На Урок»: Організація дистанційної роботи під час карантину

РЕФЕРАТ на тему «РОСЛИНИ У ТВОРАХ УКРАЇНСЬКИХ ПОЕТІВ І ПИСЬМЕННИКІВ»

Про матеріал

Скажеш одне тільки слово "Україна" — і в уяві постають тополя в полі, хрущі над вишнями, калина в лузі й у дворі, верба край долини. Спалахують у пам'яті чорнобривці, розкішні мальви, трепетний барвінок, червона рута... Вони віддавна уособлюють красу моєї землі, духовну міць її народу, засвідчують повагу до Батьківщини.

Тому не дивно, що рослинний світ України став невід'ємною частиною її життя, культури, літератури.

Перегляд файлу

 

РЕФЕРАТ

на тему

«РОСЛИНИ У ТВОРАХ УКРАЇНСЬКИХ ПОЕТІВ

І ПИСЬМЕННИКІВ»

 

 

 

Виконали

учениця  6 класу

                                                                   Гладка Вікторія

учениця 8 класу

Насонова Валерія

 

Свободненської ЗОШ І — ІІІ ступенів

2018 рік

 

     Скажеш одне тільки слово "Україна" — і в уяві постають тополя в полі, хрущі над вишнями, калина в лузі й у дворі, верба край долини. Спалахують у пам'яті чорнобривці, розкішні мальви, трепетний барвінок, червона рута... Вони віддавна уособлюють красу моєї землі, духовну міць її народу, засвідчують повагу до Батьківщини.
     Тому не дивно, що рослинний світ України став невід'ємною частиною її життя, культури, літератури.
     З дитинстві ми з цікавістю слухаємо "Казку про барвінок", "Корінці та вершки", сміємося над піснями-забавляннями "Ходить гарбуз по городу", "Буряк", "Бараболя", "Морквяний вояка". Нам здається, що мова йде про живих істот — так українці поетично змалювали прості, звичайні рослини. І що б не створював український народ у своїх художніх творах — скрізь відчувається любов до рослинного світу, інтерес, повага. Це знаходимо ми і у загадках, у прислів'ях та приказках, у повір'ях, у народних порівняннях ("У землі червоне, під землею зелене. Борщ виходить добрий з мене". — Буряк. "Де волошки — там хліба трошки". "Не ламайте калину, бо накличете мороз". "У хустині дівчина, як у лузі калина").
     А яке глибоке значення вклав український народ у кожну квітку, нагородивши її окремою піснею! Неодмінною частиною національного вбрання дівчини-українки є вінок на голові, де кожна з дванадцяти квіток є певним символом. А скільки чарівних віршів та пісень створено про чорнобривці, волошки, барвінок, хміль!.. Про хміль треба сказати окремо, бо він є яскравим символом життєлюбства, спритності, сили, що оспівувалися в українських народних піснях. І скрізь він пов'язаний з образом нашого національного героя Богдана Хмельницького, якого завжди глибоко поважали мої співвітчизники.
Та найчастіше в українській літературі згадуються дві святі для моїх земляків рослини: верба та калина. Образ смутку, лагідної ніжності, жалю втілено літературою в образі верби. Особливо відчуваємо це в пісні "Ой вербиченько". Але головне призначення верби українці вбачали у її цілющій силі: "Де срібліє вербиця, там здорова водиця", — говорить народне прислів'я. Недаремно       Тарас Шевченко в Орській фортеці посадив гілку верби і викохав її. Для нього вона, як і для кожного з нас, — уособлення трепетної ніжності України. Цим, напевно, пояснюється й те, що у поезії Шевченка образ верби посідає значне місце поруч з іншими деревами:
Пишається калинонька,
Явір молодіє.
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.
     Та найвизначніше місце в українській народній поезії, в літературі належить калині. "Без верби і калини нема України", — мовить народна мудрість... Пам'ятаю мої перші дитячі враження, коли я, приголомшена красою, розглядала бабусині рушники, рясно уквітчані червоними гронами. "Що це?" — прошепотіла я. "Це, дитинко, калина", — із шаною відповіла бабуся і лагідно провела долонею по вишитій квітці...
     З давніх-давен оспівують мої співвітчизники калину у думах, піснях, складають про неї легенди, вірші, повір'я, приказки, афоризми тощо. Бо калина — споконвічний яскравий символ України, вірна супутниця людини від народження до останніх днів; не було, здається, хатини в Україні, біля якої б вона не кущувала. Жодна рослина не опоетизована так ніжно і трепетно у літературі, як калина. У піснях вона — це, перш за все, символ дівочої вроди:
Ой у лузі червона калина,
То ж не калина — молода дівчина.
А які вірші та пісні виконують про калину під час обрядів!
Червона калина
Віконце заступила,
Вийшла дружечка з хати
Цвіт-калину ламати,—
співали під час весільного обряду.
    А ще калина — символ боротьби нашого народу за свою національну незалежність. В цьому символі — глибокий зміст: це наш духовний світ, наша спадщина, яка означає потяг до рідної землі, свого берега, своїх традицій. Тому не можна без хвилювання слухати слова:
Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину піднімемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!
    В українській літературі традиції оспівування рослинного світу продовжилися у творчості багатьох видатних письменників. Ми захоплюємося прекрасними віршами Тараса Григоровича Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Максима Рильського та багатьох інших поетів, творами прозаїків

І. С. Нечуя-Левицького, Ю. Яновського, О. Довженка, а також інших поетів і письменників, які вибрали об'єктом захоплення рослини України.

Червона калино, чого в лузi гнешся?
Чого в лузi гнешся?
Чи свiтла не любиш, до сонця не пнешся?
До сонця не пнешся?
Чи жаль тобi цвiту на радощi свiту?
На радощi свiту?
Чи бурi боїшся, чи грому з блакиту?
Чи грому з блакиту?

І.Франко «Червона калино, чого в лузі гнешся?»

 

Oй ти, дівчино, з горіха зерня,
Чом твоє серденько — колюче терня?

І.Франко «Ой ти, дівчино, з горіха зерня….»

 

 

 

 

Росла в гаю конвалія

під дубом високим

захищалась від негоди

під віттям широким

Л.Українка «Конвалія»

 

Гордо  палала троянда розкішна,

найкраща з квіток ,-

барвою й пахом вродливая пишна

красила садок

 Л.Українка «Співець»

 

Поблискують черешеньки                                    Лаври - неначе зсушила журба,

в листі зелененькім,                                              тихо, журливо кива головою

черешеньки ваблять очі                                        віттям плакучим верба

діточкам маленьким…                               

 Л.Україка «Вишеньки»                        Л.Українка «Надсонова домівка в Ялті»      

 

У вікно до мене                                                    Чия то могила в полі при дорозі,

заглянули від яблуні гілки,                       що над нею калинонька цвіте на морозі,

замиготіло листячко зелене,                     що на тій калині листя кучеряві,

посипались білесенькі квітки                 а між цвітом білесеньким ягідки криваві       

Л.Українка «Весна»                             Л.Українка «Калина»              

 

До кипариса магнолія пишная                           Із зеленої сорочки,

чолом заквітчаним ніжно схилилася…             що зіткав зелений гай,

Л.Українка «Імпровізація»                                білі дивляться дзвіночки

                                                                              як зовуть їх — угадай.

                                                                              Це конвалії у гаї

А в пшениці то мак, то волошки                       на галявині цвітуть  

закрасили б робітоньку трошки…                    і ніде, ніде немає

Л.Українка «Мрії»                                             кращих квіточок, мабуть

                                                                                Л.Українка «Конвалії»

           Ми дзвіночки, лісові дзвіночки,

           славим день.   

           Ми співаєм, дзвоном зустрічаєм: День! День.

П.Тичина «Хор лісових дзвіночків»

 

 

Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі? —
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі,
Кохана спить...
Ви чули ж бо: так липа шелестить.  П.Тичина «Ви знаєте, як липа шелестить...»

 

Яблука доспіли, яблука червоні!
Ми з тобою йдемо стежкою в саду,
Ти мене, кохана, приведеш до поля,
Я піду — і може більше не прийду. М.Рильський «Яблука доспілі, яблука червоні»

Плюскочуться білі качки

в басейні під тінню каштана.

На крилах блищать крапельки,

а в краплі — життя океана  М. Рилький «Плюскочуться білі качки»


Чом же ласкава така і красива, квітко нещасна, ти  житу шкідлива?М.Рильський «Лист до волошки»

 

Васильки у полі, васильки у полі,
і у тебе, мила, васильки з-під вій,
і гаї синіють ген на видноколі,
і синіє щастя у душі моїй. В.Сосюра «Васильки»

 

 

Молоденька хмаринко,
Йди до нас у хатинку...
Під вікном у нас вишня цвіте.

Цвіте зранку кульбаба,
Цвіте жовта троянда,

І жовтеньким курчатка цвітуть.
Будеш їх поливати,
Будеш їх напувати,
А вони тобі щастя дадуть.   М.Вінграновський «Молоденька хмаринка»

 

Сеньйорито акаціє, добрий вечір.                   У синьому небя я висіяв ліс,
Я забув, що забув був вас,                                у синьому небі, любов моя люба,
Але осінь зійшла по плечі,                               я висіяв ліс із дубів і беріз,        
Осінь, ви і осінній час,                                     у синьому небі з берези і дуба
Коли стало любити важче,     М.Вінграновський «У синьому небі я висіяі ліс »

І солодше любити знов…

        М.Вінграновський «Сеньйорито акаціє, добрий вечір»

    За тобою завше будуть мандрувати

Очі материнські і білява хата.

 І якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі,

 Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

В.Симоненко «Лебеді материнства»

 

 

Вечірнє сонце, дякую за день!

Вечірнє сонце, дякую за втому.

За тих лісів просвітлений Едем

і за волошку в житі золотому.

Л.Костенко «Вечірнє сонце, дякую за день!»

Життя пройде, немов вода,
і відцвіте, немов вишнева гілка...
в житті одна помилка - не біда,
біда, коли усе життя - помилка.

Л.Костенко «Вжиття пройде, немов вода»

 

      В соняшника були руки і ноги,
Було тіло, шорстке і зелене.
Він бігав наввипередки з вітром,
Він вилазив на грушу,
і рвав у пазуху гнилиці,

                І.Драч «Балада про соняшник»

 

Зацвіте автострада доспілими гронами,
Змиє коси рожеві в пахучім любистку зоря.
З твого чистого ставу між лататтям та Оріонами
Ти лебедкою плинеш у безкресі мої моря.

                                                                           І.Драч «Лебединий етюд»

 

 

Опівночі айстри в саду розцвіли...
Умились росою, вінки одягли,
І стали рожевого ранку чекать,
І в райдугу барвів життя убирать...

О.Олесь «Айстри»

 

Іду зеленою межею,
Кругом хвилюються жита,
І в'ється щастя над душею —
І на плечі нема хреста...

О.Олесь «Моїй матері»

 

До чого ж гарно і весело було в нашому горóді! Ото як вийти з сіней та подивись навколо — геть-чисто все зелене та буйне. А сад було як зацвіте весною! А що робилось на початку літа — огірки цвітуть, гарбузи цвітуть, картопля цвіте. Цвіте малина, смородина, тютюн, квасоля. А соняшника, а маку, буряків, лободи, укропу, моркви! Чого тільки не насадить наша невгамовна мати.— Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає з землі всяка рослиночка, ото мені радість,— любила проказувати вона.

Город до того переповнявсь рослинами, що десь серед літа вони вже не вміщалися в ньому. Вони лізли одна на одну, переплітались, душились, дерлися на хлів, на стріху, повзли на тин, а гарбузи звисали з тину прямо на вулицю.

А малини — красної, білої! А вишень, а груш солодких, було. як наїсися,— цілий день живіт як бубон.

І росло ще, пригадую, багато тютюну, в якому ми, маленькі, ходили, мов у лісі, в якому пізнали перші мозолі на дитячих руках.

 О.Довженко «Зачарована Десна»

     Недалеко от Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. Яр в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; од яру на всі боки розбіглись, неначе гілки дерева, глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах. На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осоці, зеленіють левади. Греблі обсаджені столітніми вербами. В глибокому яру ніби в'ється оксамитовий зелений пояс, на котрому блищать ніби вправлені в зелену оправу прикраси з срібла. Два рядки білих хат попід горами біліють, неначе два рядки перлів на зеленому поясі. Коло хат зеленіють густі старі садки.

На високих гривах гір кругом яру зеленіє старий ліс, як зелене море, вкрите хвилями. Глянеш з високої гори на той ліс, і здається, ніби на гори впала оксамитова зелена тканка, гарно побгалась складками, позападала в вузькі долини тисячами оборок та жмутів. В гарячий ясний літній день ліс на горах сяє, а в долинах чорніє. Над долинами стоїть сизий легкий туман. Ті долини здалека ніби дишуть тобі в лице холодком, лісовою вогкістю, манять до себе в тінь густого старого лісу.

Поле - що безкрає море - скільки зглянеш - розіслало зелений килим, аж сміється у очах. Над ним синім шатром розіп'ялось небо - ні плямочки, ні хмарочки, чисте, прозоре - погляд так і тоне… З не-

ба, як розтоплене золото, ллється на землю блискучий світ сонця; на ланах грає сонячна хвиля; під хвилею спіє хліборобська доля… Легенький вітрець подихає з теплого краю,

перебігає з нивки на нивку, живить, освіжає кожну билинку… І ведуть вони між собою тиху-таємну розмову: чутно тільки шелест жита, травиці… А згори лине жайворонкова пісня: доноситься голос, як срібний дзвіночок,- тремтить, переливається, застигає в повітрі. Перериває його перепелячий крик, зірвавшись угору; заглушає докучне сюрчання трав'яних коників, що як не розірвуться,- і все те зливається докупи у якийсь чудний гомін, вривається в душу, розбуркує в ній добрість, щирість, любов до всього… Гарно

тобі, любо, весело! На серці стихають негоди; на думку не лізуть клопоти: добра надія обгортає тебе добрими думками, бажаннями… Хочеться самому жити й любити; бажаєш кожному щастя. П.Мирний «Хіба ревуть воли, як ясла повні»

«Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом. Безконечні стежки, скриті, інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах... Я тепер маю окремий світ... На небі сонце — серед нив я. Більше нікого. Йду. Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі. Вітер набива мені вуха шматками згуків, покошланим шумом. Такий він гарячий, такий нетерплячий, що аж киплять від нього срібноволосі вівса». Сама вічність у своїй радісній величній красі постає у цих словах ліричного героя, огортає зеленими руками жалюгідну купку хаток, ниви. «Що значить для них людина? Нічого. Он вийшла в поле дрібна біленька цятка і потопла у нім. Вона кричить? Співає? І робить рух? Німа безвладність просторів все це ковтнула. І знов нічого. Навіть сліди людини затерті й закриті: поле сховало стежки й дороги... Над всім панує тільки ритмічний, стриманий шум, спокійний, певний у собі, як живчик вічності. Як крила тих вітряків, що чорніють над полем: байдужно і безупинно роблять у повітрі круг, немов говорять: так буде вічно...: in saecula saeculorum (на віки вічні)». М.Коцюбинський «INTERMEZZO»

    Іван семи років "умів знаходити помічне зілля — одалеп, матриган і підойму, розумів, про що канькає коня [рід коршуна], з чого повстала зозуля, і коли оповідав про все ж вдома, мати непевно позирала на нього: може, воно до нього говорить?" Знання про світ природи і світ людини якось швидко стали йому доступні, зрозумілі.  М.Коцюбинський «Тіні забутих предків»

     У  творах українських поетів і письменників природа, рослинний світ — це жива істота, яку щиро люблять і бережуть українці.
         Хочеться закінчити розпочату роботу словами видатного земляка Леоніда Бикова із кінофільма “У бій ідуть тільки старі”, словами просто пророчими, спроможними виховати справжнього патріота.

- Як же ви не помітили? Ми ж сьогодні над моєю Україною билися...

- А як тут помітиш? Ті ж поля, дороги, села...

- Є, ні! А повітря? Інше. А небо — блакитніше. І земля зеленіша!

 

 

Вітчизни є різні на світі,

у мене ж єдина одна

вона, як маленькая квітка

з жорсткої землі пророста...

 

doc
Додано
31 жовтня 2018
Переглядів
627
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку