Реферат "Суїцид та його проблеми."

Зміст роботи

Вступ……………………………………………………………………...……….... 3

1. Історичні погляди на проблему суїциду………………………………………...6

2. Типи самогубних схильностей…………………………………………………...8

3.  Поширеність і характеристика самогубств співробітників ОВС………….....11

Висновок…………………………………………………………………………….17Список використаної літератури використана література………………………18

Вступ

Самовільний вихід із життя — велика трагедія не тільки тому, що на Землі стало на одну людину менше, не тому, що даний акт несе горе та сльози рідним та близьким, а ще й тому, що причини та умови, які підштовхують до самогубства, залишаються. Кажуть: "Не було б причин, не було б і самогубств". Цілком розумно. Навіть, якщо врахувати, що приблизно 25% суїцидальних вчинків здійснюють психічно хворі, 50% самогубств припадає на тих, хто відноситься до "розмитої" групи граничних нервово—психічних станів, та 20% подібних актів здійснюють особи, володіючи твердим мисленням, сильною волею, яких підштовхують на цей крок ситуативні обставини. Добровільний вихід з життя — явище, безумовно, негативне і з ним необхідно боротися. Це з одного боку. А з іншого — справа суто індивідуальна. Взагалі, самогубство — це хвороблива функція діяльності головного мозку, яка характеризується ауто агресивною поведінкою під впливом внутрішніх або зовнішніх подразників, які виникають в результаті неадекватної оцінки отриманої інформації або ситуації. Існує безліч визначень поняття самогубства. Класичним вважається визначення, дане Емілем Дюргеймом (1897). Самогубством називається будь-який випадок смерті, який безпосередньо або опосередковано є результатом позитивного або негативного вчинку, зробленого самим потерпілим, якщо останній знав про чекаючі його результати. Суїцид є усвідомлене позбавлення себе життя і, з цієї точки зору, самогубство є чисто людським свідомим, поведінковим актом.

Суїцидальна поведінка — поняття більш ширше і помимо суїциду, включає в себе суїцидальні замахи, думки спроби та прояви. Суїцидальна поведінка - це будь-які внутрішні або зовнішні форми психічних актів, що направляються уявленнями про позбавлення себе життя. Суїцидальна поведінка виявляється в двох основних формах: зовнішніх і внутрішніх. До внутрішніх форм відносять: суїцидальні думки (уявлення, переживання); суїцидальні тенденції (задуми, наміри). До зовнішніх форм - суїцидальні вияви; суїцидальні замахи (спроби).

Суїцидальні думки (уявлення, переживання) - пасивні роздуми про відсутність цінності, значення життя («жити не варто», «щастя в житті немає», не «живеш, а існуєш»), а також уявлення, фантазії на тему своєї смерті, але не позбавлення себе життя («добре б померти», «хочеться заснути і не прокинутися»).

Суїцидальні тенденції (задуми, наміри) - активні і серйозні роздуми, розробка плану суїциду, визначення способів здійснення самогубства, часу, місця його здійснення. В зовнішній поведінці можливі вияви спонукань до безпосереднього здійснення суїцидальної задуму. Майже всі суїциденти в цей період виказують в тій або іншій формі суїцидальні наміри кому-небудь з близьких, друзів або колег іноді у вигляді натяків або в жартівливій формі (суїцидальні вияви). Причому близько 15% роблять це відкрито і публічно. Звичайно відкриті вислови суїцидальних намірів сприймаються оточуючими в демонстративно-шантажному плані або їм взагалі не додається належної уваги. Проте, їх не варто недооцінювати. У всіх випадках, за наявності таких висловів потрібна консультація психолога. Перехід суїцидальних тенденцій в суїцидальні вияви говорить про приєднання до задуму суїциду вольового компоненту, спонукаючого до безпосереднього здійснення рішення - здійсненню суїцидальної спроби. Суїцидальні замахи (спроби) - цілеспрямована операція засобами позбавлення себе життя з метою покінчити життя самогубством або з демонстративно-шантажні цілями.

Актуальність теми: Тема роботи досить таки актуальна на сьогоднішній день. Проблема поведінки, направленої на фізичне знищення свого організму, достатньо серйозна і вимагає серйозних роздумів про реальні причини, що штовхають людей на самогубство.

Мета і завдання: з’ясувати головні механізми, причини та прояви суїцидальних намірів, та розглянути самогубства. Переосмислення права на життя.

Предмет дослідження: Суїцид та його проблеми.

1. Історичні погляди на проблему суїциду.

"Люди більше всього стремятся сохранить жизнь, но меньше всього её берегут".

Життя людини. Що приховується в цьому понятті, що воно має на увазі? Що сприяло виникненню життя на Землі? Як виник рід людський? Скільки може прожити людина? Життя вічне? Чому людина помирає і чи вмирає вона взагалі? Що з нею діється після смерті?

За тисячоліття свого існування людство так і не змогло відповісти на всі ці запитання. Та і чи потрібно взагалі. Люди завжди знаходили пояснення тим чи іншим явищам, які їх спіткали, які вони спостерігали. Найбільш повною та доказовою виявилась теорія божественного походження людства. Згідно їй — життя дано нам, як дар. Мати життя — це велика радість. Отримавши цей дорогоцінний дар, ми розуміємо, що він прекрасний і складний. Життя включає в себе і радість і печаль, воно вимагає ставитись до себе з великою відповідальністю. Не дивлячись на всі сучасні досягнення, неможливо осягнути всієї глибини її проявів.

Життя стає прекрасним та лагідним, коли ми знаходимо того, хто є його "джерелом" і хто може пояснити його ціль та тайну.

Тисячоліття людство вірить в існування душі. Порівно з цим терміном масове відвернення її в малечому віці. Сокровенна природа психічних явищ, взаємовідношення душі загадкової, відповідно вірі стародавніх, безсмертної і соми (тіла), оболонки. в яку вона заключена, були предметом дослідження великих умів минулого і користується не меншим інтересом в наші дні. Наївні уявлення Аристотеля, який поміщав душу в серце (IV сторіччя до нашої ери) та глибоке переконання Платона про самостійність душі, її безсмертя та відокремлення від тіла в момент смерті індивіда походили в наш час обширну літературу, підтверджуючу ідеї Платона. Однобічними феномену "життя після смерті" часто наводять переконливі докази на свою користь, які не зразу й спростуєш. Достатньо пригадати дослідження психіатра із Чикагського університету Елізабет Кюблер—Росе (1969) та лікаря Моуді (1976) хворих та осіб, які перенесли клінічну смерть.

Розглянемо деякі культи, які супроводжували смерть людини. Найголовнішим підношенням душі померлого була кров його рідних. Кров на покійників проливалась в стародавньому Римі, Австралії, на Таїті. Сумуючі роздирали собі лице, розбивали голови, робили порізи на руках. Багато культів дотримувались постулату, згідно якому спалення тіла заживо відображалося на впливі душі на живих людей. Згадаємо культи Єгипетської культури, коли помирали в гробницях своїх фараонів сотні рабів.

Поступово ми дійшли до проблеми самогубства. Акти самогубства відомі ще з стародавніх часів. В залежності від рівня розвитку суспільства самогубство переходило з категорії елементів культури в антисуспільне, аномальне явище. Як вже зазначалось в Стародавньому Єгипті раби йшли за померлими хазяями, щоб забезпечувати життя в потойбічному світі. У азіатських народів існував звичай, згідно якому дружина померлого чоловіка зобов’язана була покінчити з собою (якщо в них не було дітей), інакше на її рід лягало прокляття богів. Згідно вірувань багатьох народів люди свідомо йшли на смерть, щоб ублажити свої Божества, і це вважалось за велику честь померти для бога.

В середньовіччі церква вже боролась з актами самогубства, пояснюючи це впливом диявольських сил. Але в той же час виправдовувалось самогубство на полі битви, так званий "кодекс честі", який знаходив свої прояви в нашому столітті і вважався великим героїчним вчинком. В нинішній час у деяких народів все ще збереглись такі ритуали. Прикладом може послужити Японія, Китай, країни Азіатського регіону. Але знову ж обумовлені способи самогубств. Неабияке значення мають фактори та причини, з яких людина покидає життя самогубством.

2. Типи самогубних схильностей.

1. Маніакальний суїцид. Поштовхом до самогубства служать то галюцинації, то хворобливі уявлення. Хво­рий завдає собі смерть, щоб уникнути небезпеки, або уявної ганьби, чи улягаючи таємничому голосові неба тощо. Однак мотиви й способи перебігу такого самогубства відображають основні ознаки хвороби, яка стає причиною суїциду й котру можна кваліфі­кувати як манію. Це захворювання характеризується винятковою мобільністю. Найрізноманітніші, часто су­перечливі думки та почуття чергуються в свідомості маніяка з карколомною швидкістю. Його психіка пе­ретворюється в шалений вихор. Щойно наступає якийсь певний стан, як його тут же міняє інший. Те ж саме відбувається й з мотивами, від яких залежить манія самогубства: вони виникають, щезають або транс­формуються в неймовірному темпі. Ось народжуєть­ся галюцинація чи нав'язлива ідея, котрі дають по­штовх до самознищення; відбувається спроба самогубства; відтак попередній стан щезає, і якщо спроба була невдалою, то хворий до неї не повертається, принаймні протягом деякого часу. Якщо ж вона по­вторюється, то вже з інших мотивів. До таких рап­тових змін може спричинитися найдрібніший інци­дент. Один такий хворий, силкуючись накласти на себе руки, кинувся в річку, яка виявилася настільки мілкою, що там неможливо було втопитися. Коли він бовтався у воді, намагаючись відшукати глибшу місцину, якийсь митник, запідозривши його в само­губчих намірах, прицілився з рушниці й змусив його під страхом смерті вилізти на берег. Хворий відразу ж заспокоївся й пішов додому, облишивши думку про самогубство .

2. Меланхолійний суїцид. Цей вид самогубства по­в'язаний із загальним станом скрайньої депресії, гіпертрофованого суму, від чого хворий не здатен тве­резо оцінювати стосунки, в яких перебуває до нього оточення. Утіхи його більше не цікавлять; світ він бачить в темних барвах. Життя видається йому або ж нудним, або ж болісним. Якщо всі ці ознаки на­бирають стабільності, виникає потяг до самогубства; він відзначається високою стабільністю, а загальні мотиви, які його зумовлюють, протягом усього пе­ріоду залишаються незмінними. Молода дівчина, кот­ра з'явилася на світ од цілком здорових батьків і дитинство своє провела на селі, змушена була в чо­тирнадцятирічному віці податися в місто, аби про­довжити освіту. З цього часу вона стала почувати глибоку затаєну тугу, бажання усамітнитися, про яке вона не раз говорила, а незабаром і потяг до смерті, від якого ніхто не міг її розрадити. «Цілими годинами вона сидить нерухомо, з поглядом, втупленим у зем­лю, із зігнутою спиною, і загалом справляє враження людини, котра чекає на якесь лихо. Поклавши собі за мету втопитися, вона стала шукати віддаленої місцини, аби жодна душа не могла прийти їй на поміч». Утямивши, однак, що задуманий нею чин карається законом, на деякий час вона від нього від­мовилася. Через рік потяг до самогубства все ж по­вернувся, причому настільки сильний, що спроби ці повторювалися одна за одною.

Часто до цього вселенського суму долучаються га­люцинації та нав'язливі ідеї, котрі прямо призводять до самогубства. Все ж слід зазначити, що вони не такі минущі, як і ті, котрі доводиться спостерігати в маніяків. Навпаки, вони дуже стабільні, так само як і загальний стан, котрий їх породжує. Страхи, що невідступно точать пацієнта, докори совісті, яких він собі завдає, журба, котру він почуває, завжди ті самі. Отож, якщо цей тип суїциду, так само як і попередній, спричиняється уявними мотивами, все ж він відрізняється хронічним характером. Саме то­му він дуже стійкий. Хворі цього типу з цілковитою незворушністю готують знаряддя самогубства, в до­сягненні своєї мети вони виявляють наполегливість і часом неймовірну винахідливість. Ця методичність докорінним чином відрізняється від нестабільності ма­ніяка. Коли в останнього спостерігаються лише тим­часові напади, без стійких мотивів, то в першого по­тяг до самогубства спричинено тривалим станом, по­в'язаним із загальним характером пацієнта.

3. Нав'язливий суїцид. У цьому випадку само­губство не мотивоване жодною причиною, реальною чи надуманою, а походить від нав'язливої ідеї, котра без видимих причин зненацька заволодіває свідо­містю хворого. Він цілком поглинутий бажанням за­подіяти собі смерть, хоча й усвідомлює, що на це нема жодної розумної підстави. Це свого роду ін­стинкт, над яким не мають влади ані логіка, ані глузд,— щось подібне до нав'язливого бажання крас­ти, вбивати чи палити, котре довго описували як мономанію. Оскільки пацієнт усвідомлює абсурдність свого потягу, то попервах намагається з ним боро­тися. Однак протягом того часу, коли ця боротьба точиться, він почуває сум, йому бракує повітря, а під грудиною з'являється тривожне відчуття порож­нечі, котре зростає кожен день. Саме з цієї причини цей тип суїциду інколи називають ще тривожним суїцидом. Ось які зізнання робить хворий Брієру де Буасмону, котрий описав цей стан: «Працюючи в торговому домі, я справно виконую свої обов'язки, одначе всі мої дії автоматичні, й коли хто-небудь до мене звертається, то мені здається, ніби слова його бринять в порожнечі. Найбільша моя мука по­лягає в тому, що мене точить невідступне бажання покінчити з життям, про що я не можу зізнатися жодній живій душі. Ось уже рік, як цей потяг за­володів мною; спочатку я не усвідомлював його ціл­ком; але останні два місяці самогубство заполонило буквально всі мої помисли,— хоча жодної розумної причини для цього в мене немає . Я цілком здоровий; в нашому роду ніколи не було людей з самогубчими потягами; я не розтратив службових грошей, моєї платні вистачає на розваги, яких має зазнавати лю­дина мого віку». Одначе як тільки хворий перестав опиратися цьому потягові й вирішив таки завдати собі смерть, тривожні настрої припинилися й він зно­ву віднайшов спокій. Якщо самогубство навіть і не вдається, то вже самої спроби досить, аби на якийсь час погамувати хворобливий потяг. У цьому випадку можна сказати, що пацієнт реалізував своє устрем­ління.

4.Імпульсивний, або автоматичний, суїцид. Цей вид самогубства має не більше, мотивів, аніж по­передній; ані в реальності,' ані в свідомості хворого немає жодних причин. Але якщо самогубство по­переднього типу породжується нав'язливою ідеєю, котра захоплює свідомість протягом більш чи менш тривалого часу й, поволі прогресуючи, підкоряє во­льові імпульси, то автоматичний суїцид виникає рап­тово й спонукає" хворого до негайних дій. Він роз­вивається в однісінький момент і відразу ж призво­дить до самовбивчого акту чи принаймні до спроби самогубства. Ця раптовість нагадує манію, котру нам уже доводилося розглядати; одначе маніакальний су­їцид має хоча б якусь логіку, дарма що позбавлений глузду. Як не як, а він породжений хворобливими уявленнями пацієнта. Тут же все навпаки: потяг до самогубства виникає відразу ж і цілком автоматично призводить до властивих йому наслідків, хоча жод­них логічних передумов для цього нема. Один лише вигляд ножа, прогулянка над краєм прірви тощо — все це блискавично штовхає до самогубчого наміру, а сам акт самогубства здійснюється з такою поспіш­ністю, що часто хворий не усвідомлює що ж, власне, сталося. «Один добродій спокійно розмовляв зі своїми друзями; зненацька він одним стрибком доскочив па­рапету й, переплигнувши його, кинувся у воду. Коли його витягли з річки й запитали про мотиви цього вчинку, він нічого не міг сказати,— якийсь навальний потяг штовхнув його на смерть незалежно од його волі». «Цікаво,— свідчить інший пацієнт,— що я не в змозі пригадати, які ж наміри були в мене, коли вилазив на підвіконня; адже я ніколи і в думках не мав завдати собі смерть чи принаймні не можу цього тепер пригадати». В кращому разі хворі відчувають наближення суїцидного імпульсу і гамують його, незагайно уникаючи можливих знарядь самогубства.

3.  Поширеність і характеристика самогубств співробітників ОВС.

Самогубства, скоювані співробітниками органів внутрішніх справ, відносяться до категорії найтяжчих надзвичайних подій. Вони мають не тільки моральні і економічні наслідки, але і великий суспільний резонанс.

Щорічно через самогубства органи внутрішніх справ втрачають від 200 до 300 співробітників. Як і в цілому по Україні, на початку 90-х років відбулося зростання рівня суїцидів серед співробітників МВС.

Серед співробітників органів внутрішніх справ в 2002 році було 228 самогубств, в порівнянні з минулим роком (244) скоротилося на 16 випадків (6,6 %).

Аналіз причин і умов здійснення суїциду показав, що найбільше число самогубств вчинене серед співробітників у віці від 25 до 35 літ (48%) із стажем служби в органах внутрішніх справ з 3 до 10 літ (55%). У більшості з них є сім'ї (66%), у кого діти (68%), тобто добровільно пішли з життя співробітники зрілого, працездатного віку.

З матеріалів службових розслідувань витікає, що в 49% випадків самогубства в тій чи іншій мірі були пов'язані з сімейно-побутовими конфліктами, у тому числі викликаною матеріальною скрутою. Більше половини (56%) самогубств вчинені в стані алкогольного сп'яніння. Це свідчить про незнання керівниками ситуації в сім'ях співробітників, їх сімейно-побутових проблем.

Найбільш суїцидонебезпечним віком співробітників органів внутрішніх справ за середніми даними є період від 31 до 40 літ -41%, що приблизно відповідає частці осіб цього віку, службовців в МВС Україні (близько 38%). Частка співробітників у віці до 30 літ складає близько 50%. Кількість самогубств серед них дещо нижче (46%). Таким чином, також як і серед цивільного населення, наголошується тенденція до збільшення кількості самогубств з віком.

Переважна більшість самогубств в цілому по МВС скоюється особами молодшого (53,06%), а також середнього (28,16%) начальницького складу, що також приблизно відповідає їх частці серед всього особового складу органів внутрішніх справ і не дозволяє говорити про достовірне переважання самогубств серед тієї або іншої категорії співробітників.Служби суїциденти в більшості своїй не мали стягнень і характеризувалися позитивно.

Слід зазначити, що найпоширенішим способом є самогубство через повішення (61%), в 32% для реалізації аутоагрессивной цілі використовувалася вогнепальна зброя, переважно табельна (22%). Здійсненню таких надзвичайних подій сприяло грубе порушення порядку зберігання і видачі табельної зброї, ослаблення контролю з боку керівників підрозділів за діяльністю підлеглих, несення ними служби.Спосіб і місце здійснення самогубства є непрямими вказівками на причину конфліктної ситуації, як її бачить суїцидент. Так для самогубств на грунті сімейно-побутових конфліктів характерне повішення за місцем проживання при конфліктах, пов'язаних з сферою службової діяльності більш характерні самогубства з табельної зброї.Звертає на себе увагу і той факт, що під час вступу на службу в МВС Україні близько 25% осіб, скоївші суїциди, не проходили обстеження в Центрах психологічної діагностики.Як правило, суїцидальні дії скоювалися у вихідні дні (42%), за місцем проживання (65%), з вісімнадцяти до двадцяти чотирьох годин. Кожне п'яте самогубство було здійснено під час несення служби, в службовому приміщенні, частіше з нуля годинника до шести годин ранку.В переважному числі випадків суїциденти були одружені (74%) і мали дітей (73%).

На рівень суїцидів серед співробітників органів внутрішніх справ Україні, як представляється, головним чином впливають ті ж чинники, що і на число самогубств населення країни в цілому. До них відносяться: - зниження рівня життя і зростання соціальної напруженості і рівня злочинності в суспільстві:

- інтенсивне соціально-майнове розшарування, відставання рівня доходів співробітників від зростання цін, і їх нездатність забезпечити гідний рівень життя своїй сім'ї на одержуваний грошовий зміст;

- наростання роз'єднування, атомизации суспільства, загострюючих у людини відчуття самотності, викличні емоційну депривацию, відчуття відчуженості від оточуючих (включаючи товаришів по службі і керівників служб і підрозділів ОВС);

- зростання психічної захворюваності при відносному пом'якшенні законодавчих заходів по обліку і лікуванню осіб з психічними порушеннями, збільшення серед населення адикватних форм поведінки, а також хворих алкоголізмом і наркоманією.

Не можна обійти мовчанням і наявність тривало впливаючих стресогенних чинників з боку службової діяльності:

- можливість екстремальних (пов'язаних із загрозою для життя, здоров'я, іншими тяжкими наслідками) ситуацій, які є штатнимидля діяльності співробітників; необхідність використовування заходів примушення (фізичного і психічного), діяти в конфліктних ситуаціях і пов'язані з цим негативні емоції;

- висока відповідальність і напруженість роботи, пов'язана із здійсненням владних повноважень, носінням зброї;

- ненормований робочий день.

Останніми роками на перший план висувалися невідповідність між положенням співробітника під час виконання службових обов'язків і положенням поза службою, в побуті, обумовлені низьким грошовим змістом, порушенням соціальних прав і пільг співробітників органів внутрішніх справ, передбачених законодавством.

Близько 60% самогубств вчинені співробітниками після вживання алкоголю, що істотно перевищує аналогічний показник серед цивільного населення Україні. Прямого зв'язку між концентрацією алкоголю в крові і тягарем суїцидальних дії не виявлено. З цього виходить, що розвиток суїцидальних намірів при сп'янінні залежить не тільки від чинника інтоксикації, але і від індивідуальних особових особливостей співробітників органів внутрішніх справ і ситуативних моментів. Тому тягар наслідків багато в чому залежав від випадкових обставин, наприклад, від наявності в даний момент швидких і дієвих засобів для здійснення самогубства.

Таким чином, суїцидальна поведінка співробітників органів внутрішніх справ в стані сп'яніння залежить від обставин, на фоні яких алкогольна інтоксикація в одних випадках виконувала роль «приголомшуючого засобу» (46%), в інших - служила «пусковим чинником» (30%), в третіх була «підсилювачем» переживань з формуванням психопатологічних реакцій, що приводять до ідеї самознищення (24%).

Наступною особливістю самогубств, зроблених співробітниками органів внутрішніх справ, є безпосереднє або опосередковане ототожнення себе з людиною, що раніше вчинила самогубство. Про поширеність даної поведінки можна судити по тому факту, що в підрозділах, де вже мало місце самогубство, ризик нового самогубства, за вибірковими даними, досить високий.Проведений аналіз матеріалів службових перевірок дозволяє дати коротку характеристику типових конфліктних ситуацій, що спонукали співробітників ухвалити рішення про самогубство.50 . 60% всіх випадків самогубств і замахів є пов'язаний з особисто-сімейними конфліктами, у тому числі 16% самогубств вчинені по мотивах ревнощів або невдалої любові, в кожному другому випадку відношення між подружжям були порушені через зловживання спиртними напоями, а також недостатньої матеріальної забезпеченості. В 24% випадків конфлікти були обумовлені відсутністю допомоги у вихованні дітей і веденні домашнього господарства через постійну зайнятість на службі.

У ряді випадків їм сприяли професійні конфлікти, в основі яких лежали порушені взаємостосунки керівників з товаришами по службі, близько 8% самогубств були слідством кримінальних, адміністративно-правових конфліктів, через страх можливого покарання за вчинене співробітниками правопорушення, у зв'язку з відчуттям сорому, розкаяння, переживань з приводу заподіяної шкоди. Причинами самогубств в решті випадків були: наявність якого-небудь захворювання, розлади на сексуальному, релігійному або іншому ґрунті, різні морально-етичні переживання, матеріальна, комунально-побутова скрута і т.п. В числі безпосередніх мотивів (подій), що привели до самогубств на перших місцях стояли ревнощі, подружня зрада (реальна або підозрювана).

Аналіз пресуїцидальної поведінки осіб з наявністю нервово-психічних розладів показав, що більш ніж 60% таких хворих скоюють суїцидальні дії зовні загострення хвороби, по цілком реальних мотивах і мотивах, які зустрічаються у інших суїцидентів.

Більш ніж в 61% випадків, в матеріалах службових перевірок є вказівки на те, що самогубства вчинені при умові, коли керівники підрозділів, працівники кадрових апаратів мало надавали увагу виховній роботі з підлеглими (особливо з молодими співробітниками), рідко цікавилися їх поведінкою поза службою, в сім'ї, не проявляли належної уваги організації побуту і дозвілля співробітників, погано вивчали їх моральний і фізичний стан. Ряду суїцидів, передували події, що свідчили про необхідність вживання тих або інших заходів з боку керівництва, напрями до психолога або психіатра, рішення питання про звільнення з органів внутрішніх справ, що проте не було зроблено своєчасно.Здійсненню таких надзвичайних подій також у ряді випадків сприяло порушення порядку зберігання і видачі табельної зброї, ослаблення контролю з боку керівників підрозділів за діяльністю підлеглих під час несення ними служби.

Мають місце випадки порушення вимог про обов'язковий лікарський огляд осіб, що приймаються на службу до органів внутрішніх справ і вивченні кандидата за місцем проживання. Близько 8% осіб, що вчинили суїцидальні акти, були прийнято на службу без проходження ними ВВК або всупереч її рішенню. Четверта частина суїцидентів не проходили психодіагностичного обстеження при ухваленні на службу.

При підборі кандидатів на службу керівники не завжди вивчають психологічні висновки на кандидатів або ігнорують висновки центрів психологічної діагностики і практичних психологічних підрозділів, поверхнево відносяться до результатів встановлених перевірок.

Висновок

Людина в оточуючому її середовищі виступає як саморегулююча система.

Людина в оточуючому її середовищі виступає як саморегулююча система, яка реагує на зовнішні зміни своїми свідомими і підсвідомими механізмами, пристосовуючись, адаптуючись до цих змін. Кінцева мета саморегуляції — досягнення повної адаптації, а негативний її результат — це часткова чи повна дезадаптація. Найбільший вплив на саморегуляцію чинять особистісні та соціальні фактори, аналіз яких дає можливість оцінити рівень адаптацій чи дезадаптацій.

Специфічні особистісні риси можуть формувати систему цінностей, яка негативно впливатиме на механізми саморегуляції, викликаючи деструктивні форми поведінки людини.

Відокремлення самогубства від такого поняття, як нещасний випадок, має важливе значення при вирішенні питання постановки хворого на спеціальний облік у позалікарняних умовах.

В кожному суспільстві властиві такі форми соціальних відхилень і в тих масштабах, які витікають з конкретно-історичних умов його існування - соціальних, економічних, політичних, етичних і ін. Об'єм соціальних відхилень дозволяє судити про етичний клімат даного суспільства, рівні законності і правопорядку, ступеня згуртованості соціальних груп.

За статистикою самогубств критичним віком є 15, 24, 28, 33, 37, 45, 51, 60 років. В психоаналізі це називається "зустріч з самим собою", вік, коли людина задає собі питання "хто я?" і, якщо не знаходить відповідь, просто "здається".

Весь світ мчить кудись так стрімко, що ми не встигаємо розуміти, відчувати, оцінювати все, що відбувається навкруги нас.

Використана література:

1. Амбрумова А. Г. Бородин С. В. Михлин А. С. Предупреждение самоубийств. М. 1980. с. 40.

2. Бородин С. В. Михлин А. С. Мотивы и причины самоубийств. Комплексные исследования в суицидологии. М. 1986. с. 65.

3. Брухановский Н. П. Самоубийцы. Л. 1927. с. 127.

4. Волков В. Н. Медицинская психология в ИТУ. М. Юридическая литература. 1989. с. 256.

5. Короленко А. П. Дожик Т. А. Семь путей к катастрофе. Новосибирск. Сиб. отделение. 1990. с.224.

6. Максимова Н.Ю. Воспитательная работа с социально дезадаптированными школьниками: Методические рекомендации. - К.: ІЗМН, 1997. - 136 с.

7. Пачковський Ю.Ф., Корнієнко І.О Проблеми молоді: соціолого-психологічні аспекти вивчення та діагностики // Збірник науково-методичних матеріалів для роботи з дітьми, що зазнали насильства. - Львів: ВНТЛ, 1999 - 68с.