Реферат "Творчий розвиток"

Інтелектуально-творчий  розвиток особистості: пам’ять і сприймання

Відображення людиною раніш сприйнятого шляхом його зберігання і дальшого відтворення є функцією пам’яті. Інакше кажучи, завдяки пам’яті людина відображає насамперед сприйняті явища, які в даний момент не впливають на неї. Матеріальною основою пам’яті є утворення в корі головного мозку нервових тимчасових зв’язків. Ці зв’язки завжди виникають, коли якийсь подразник впливає на нервову систему людини.

Відповідно до того змісту, який зберігає людина, розрізняють образну, рухову, емоційну і змістову пам’ять. Залежно від особливостей зв’язків, що утворюються між частинами сприйнятого матеріалу (між образами предметів або між словами, що становлять зміст прослуханої казки чи прочитаного оповідання), розрізняють так званий механічний і логічний види пам’яті. Залежно від аналізатора, за допомогою якого людина щось сприймає, розрізняють пам’ять зорову, слухову, рухову.

Пам’ять дітей характеризує велика пластичність, тобто легкість запам’ятовування діючих подразників. Окремі психлоги вважали, що пам’ять дитини краща, ніж пам’ять дорослих. Процес запам’ятовування в них безладний. Дитина не вміє володіти багатством своєї пам’яті.

У навчальній діяльності дитина повинна вміти керувати своєю пам’яттю: запам’ятовувати способи дії з метром і лінійкою, з розрізними літерами, цифрами і знаками, заучувати нові терміни, правила, закони. Навчаючись у школі, діти мають запам’              ятовувати і пригадувати іноді не дуже цікавий, складний і великий за обсягом навчальний матеріал. Дитині доводиться запам’ятовувати багато узагальнюючих назв: рівнина, рослина, клімат, додаток, різниця, рівність, звук, літера, іменник, тощо.

Дослідження ряду психологів показують, що є певні, але дуже варіативні відношення між повнотою, швидкістю і міцністю запам’ятовуваня та їх зміною на різних вікових ступенях розвитку дітей. Пам’ять у дітей розвивається нерівномірно: словесна пам’ять у дитини починає функціонувати після двох років і досягає найбільшого розквіту в 7-8 – річному віці. У підлітка вона слабне, а потім знову підсилюється.

Спеціальне вивчення міцності і швидкості запам’ятовування школярами різного змісту показало, що в цілому за цими показниками пам’ять школярів поліпшується з віком. Проте, здатність до заучування з віком зростає, а міцність запам’ятовування з роками спадає. Міцність запам’ятовування зростає особливо значно в період від ІІ доV класу, а від V до VIII класу цей процес сповільнюється. Але в цей період зростає число випадків, коли діти застосовують спеціальні прийоми запам’ятовування.

Дослідження показали, що й у школярів продуктивність пам’яті залежить: а) від змісту запам’ятовуваного матеріалу; б) від характеру діяльності; в) від ступеня опанування раціональними способами і прийомами заучування і відтворення матеріалу. Учні насамперед запам’ятовують матеріал, який дають їм конкретно, наочно у формі реальних предметів (або їх зображень). Переважання запам’ятовування наочного матеріалу зберігається протягом усього періоду початкового навчання. Лише в середніх класах помітно підвищується продуктивність запам’ятовування слів, що мають абстрактне значення. Це – наслідок загального розвитку в дітей абстрактного мисленя.

Вивчаючи питання про значення різного за змістом матеріалу для продуктивності його запам’ятовування показало, що значний стрибок спостерігається в період від ІІ до V класу при запам’ятовуванні матеріалу будь-якого змісту. Найбільш різко зростає можливість запам’ятовування словесного матеріалу внаслідок застосування спеціальних мнемонічних прийомів. Найменш різко зростає продуктивність пам’яті при запам’ятовуванні конкретних предметів і їх зображень. З віком при запам’ятовуванні дедалі більшу роль починають відігравати словесні опори, хоч і тут співвідношення сигнальних систем є варіативними. Вони зумовлені індивідуальними відмінностями дітей.

Пам’ять дитини удосконалюється в процесі її загального інтелектуального розвитку. Дитина краще і на більший строк запам’ятовує те, що їй цікаво, і використовує цей матеріал у своїй діяльності.

Сприймання – це відображення людиною предмета або явища в цілому, коли вони безпосередньо впливають на органи відчуттів. Так, сприймаючи свіже, рум’яне, кругле, запашне яблуко, людина відображає у відчуттях його колір, запах, відчуває вагу, пружність, гладеньку поверхню.

Проте сприймання більше, ніж сума відчуттів, що їх дістають від того самого предмета. Сприймаючи яблуко, людина знає, що це саме яблуко, що воно має характерний смак, що його можна їсти, що це плід.

Сучасна психологія розглядає сприймання не як процес одномоментного відбитка предмета, що його сприймає людина, на сітківці ока або в корі мозку. Сприймання – це процес, пов’язаний за своїм походженням із зовнішньою практичною дією. Причому ця практична дія   не зводиться лише до сприймання предмета очима або рухами пальців. Людина виконує різні орієнтувальні дослідницькі дії, що є формою практичної перевірки зорового (чи іншого) образу, який виникає на основі безпосереднього впливу предмета на відповідний орган чуття.

У шкільному віці краще розвивається сприймання. Завдяки удосконалення спостереження сприймання перетворюється в далі  цілеспрямований і керований процес. Завдяки набутому досвіду діти легко узнають предмет і цілі картини. Проте в молодших школярів можна легко побачити деяку своєрідність сприймання. Вона зумовленна значною      мірою помилками в пізнанні простору.

Якщо учні сприймають трикутники різних видів і розмірів у різних положеннях, якщо діти мають досвід самостійного конструювання окремих фігур та їх поєднань в орнаментах і візерунках, то навіть і молодші школярі швидко виділяють істотні ознаки кожної фігури. У них формується узагальнене уявлення про геометричну фігуру. У процесі такого           досвіду виробляється надзвичайна зіркість її сприймання і розрізнене             у візерунках, вишивках, орнаментах. Такі діти сприймають трикутники    різних видів і розмірів, у різних положеннях.

Багато першокласників, списуючи в зошит з книжки чи з дошки літери і цифри роблять типові помилки. Найчастіше діти пишуть дзеркально, тобто перевертають знак, пропускають або додають елементи,зливаючи два знаки. Причиною таких помилок є злитість знака, що сприймається. Дитина охоплює лише загальний вигляд знака, але не бачить його елементів, структури і просторових відношень цих елементів. Долають таку злитість не кількістю повторювальних записів кожного знака, а поділом його на елементи і активним конструювання.

Величезну роль у розвитку просторового сприймання відіграє порівняння двох схожих, але чимось різних предметів. Таке порівняння дає змогу виділити саме ті відмітні ознаки предметів, які характерні для них.

Внаслідок спеціального навчання діти починають сприймати не тільки сюжет картини, а й особливості її композиції, а також багато виразних деталей. Учні відчувають жаркий день під час косовиці або вогке, туманне повітря на озері.

Таке сприймання є єдиним складним процесом постійного руху думки від сприймання цілої картини (синтезу) до її аналізу, потім знову доцілої картини і знову до виділення дедалі дрібніших деталей, яких раніше не помічали, що дає змогу глибше зрозуміти ідею картини. Добір назви, цієї вищої форми узагальнення, цілком доступний дітям, і є ефективним засобом навчання школярів виділяти головне в картині.

У шкільному віці істотно розвивається й спеціальний вид сприймання – слухання. У школярів слухання є не тільки засобом, а й видом навчальної діяльності. Слухання включено в будь-який урок, оскільки всі дії школяра, його успіх, а отже, й оцінка насамперед залежить від уміння слухати пояснення і вказівки вчителя. Крім того, діти слухають з критичною спрямованістю відповіді, розв’язання, пояснення своїх товаришів. Слухання, як і читання, є своєрідною формою розумової діяльності дітей, що передбачає не лише виділення окремих слів і розуміння значення кожного з них. Слухання розповіді – це й встановлення зв’язків слів у реченні і зв’язків між реченнями, абзацами і, нарешті, розділами й главами.

У розвитку школярів дедалі більшого значення набуває сприймання часу. Учні стежать за часом, щоб не спізнитись до школи, встигнути виконати до дзвоника завдання, вчасно розпочати підготовку уроків дома. Діти звикають до певної тривалості уроку. Дедалі частіше ірізноманітніше виступає для них час як одна з першорядних умов успішного виконання окремих справ і людської діяльності в цілому. Діти навчаються орієнтуватися в часі, користуватися годинником. Відомі їм з раннього віку назви одиниць часу сповнюються змістом, набувають визначеності.

Отже, – для сприймання потрібні не тільки готовність аналізаторів, а й деякий досвід;

– у сприйманні дитиною предмета вирішальну роль відіграє форма, поза якою не може бути предмета;

– сприймання будь-якого предмета і його зображення є відображенням цілого у взаємовідношеннях складових його частин;

– процес розвитку сприймання сюжетної картини вкючає три рівні: перелічування, опис і тлумачення;

– у розвитку сприймання предметів, подій із життя людей величезну роль відіграють ознаки предметів і зв’язки: просторові й часові;

– навчившись  свідомо сприймати навколишній світ, школярі дістають змогу безпосередньо пов’язувати теоретичні знання з своєю практичною діяльністю;

– розвиток  сприймання є перехід від злитого, фрагментарного сприймання дитиною предметів до розчленованого і категоріального відображення речей, подій, явищ в їх просторових, часових, причинних зв’язках.