Реферат: Вивчення технології виробництва молока

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИВЧЕННЯ ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОБНИЦТВА МОЛОКА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

РОЗДІЛ 1   1.1. 1.2. 1.3.   1.4. 1.5.

РЕФЕРАТ ВСТУП НАУКОВІ ОСНОВИ ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОБНИЦТВА МОЛОКА (Огляд літератури)        Способи утримання корів        Особливості годівлі і напування корів        Виробництво молока, доїння корів та використання доїльних установок        Отримання молока високої якості Висновки з огляду літератури

3 4   6 6 10 15   20 25

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

      Скотарство є провідною галуззю тваринництва. Частка його товарної продукції в загальній вартості продукції тваринництва становить понад 63 %. Від великої рогатої худоби одержують цінний  і незамінний продукт харчування – молоко.

Молоко містить усі необхідні поживні речовини і в найсприятливішому співвідношенні. З нього  виготовляють різні продукти харчування – вершкове масло, сири, кисле молоко, ряжанку, кефір тощо. У раціоні людини  на молоко  припадає 50 % загальної потреби в тваринному білку. Мо­лочний білок містить цінні білки альбумін і глобулін, 20 амінокис­лот, 20 вітамінів, 10 макроелементів, 20 мікроелементів, 30 фер­ментів і більше 150 жирних кислот. Фізіологічна норма споживан­ня молока і молочних продуктів людиною в рік складає 350 кг.

        Молочна худоба перетворює рослинний протеїн у тваринний на 22-30 %.

  Велика рогата худоба відрізняється витривалістю і пристосованістю до різних кліматичних умов, що дає можливість  розводити її майже на всіх континентах світу. Вона добре переносить як високу, так і низьку температуру.

  Питома частка яловичини у м'ясному балансі держави скла­дає 60%. Шкіри великої рогатої худоби йдуть для виготовлення хрому, взуття, підошов і технічних шкір. Мають використання у народному господарстві і побічні продукти: кишки (використо­вуються в ковбасному виробництві); кров (для виробництва ков­бас, кров'яного борошна, альбуміну, гематогену); кістки та зв'яз­ки (для кісткового борошна, клею, желатину); роги і копита (ґуд­зиків, гребінців, сувенірів); волосся (помазків, щіток); сичуг (си­ровина для виготовлення пепсину); канига (корм для свиней в сухому стані або як органічне добриво); гній і жижа (органічні добрива) - за рік від однієї корови можна отримати 10-12 т гною.

         За рівнем продуктивності велика рогата худоба значно переважає інших

сільськогосподарських тварин.   У передових господарствах середньорічні надої від корови становлять 5000-7000 кг молока, а рекордистки здатні давати  його  25000-27000 кг і більше за лактацію.

         На виробництво 1 кг молока високопродуктивні корови витрачають 0,7-0,9 корм. од. Влітку велика рогата худоба значною мірою може забезпечувати потребу організму в поживних речовинах за рахунок зеленого корму, а взимку основою  її раціонів  є грубі та соковиті корми. Пасовищний корм – найдешевший і сприятливо впливає на здоров’я та продуктивність тварин.  За літній період господарства одержують 50 % і більше загальної кількості молока.

        У великої рогатої худоби порівняно тривалий період життя ( 35- 40  років), тому її використовують довше, ніж інші види сільськогосподарських тварин.

  Статева зрілість самок наступає у 6-9-місячному віці, самців – у 7-8, а господарська-відповідно у 12-18 і 14-16 місяців. Тварини одноплідні, двійні зустрічаються у 2-5% тварин, і дуже рідко буває троє телят (хоча відомий випадок одержання п'яти телят). Тваринам властивий стадний інстинкт і чітка ієрархія.

   Велика рогата худоба відрізняється високою витривалістю і пристосованістю до різних кліматичних умов, переносить тем­пературу від +45-50°С до -60°С, хоча термонейтральною вва­жається зона +25°С.

        Основною метою нашої дипломної роботи є вивчення загального стану тваринництва у ДП ДГ «Бохоницьке» та намічення шляхів його покращення, а також вивчення способів утримання, гігієни,  умов годівлі, розведення та штучного осіменіння корів, отримання молока і його первинної обробки в господарстві.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

НАУКОВІ ОСНОВИ ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОБНИЦТВА МОЛОКА (Огляд літератури)

 

1.1.Способи утримання корів

 

На молочних підприємствах промислового типу застосовують прив’язний і безприв’язний способи утримання корів. Прив’язний спосіб потребує значних затрат праці з догляду за тваринами і не дає можливості ефективно використовувати засоби механізації.

Тваринний двір розміщу­ють з підвітряного боку по відношенню до житлових приміщень, нижче за них по рельєфу місцевості, щоб вона мала невеликий уклін в протилежному напрямі, на відстані не менше 20 м (про­типожежний розрив). З південного боку приміщення влаштову­ють вигульний майданчик, виходячи з таких розмірів на одну тварину (м²): дорослій великій рогатій худобі - 8-15; молодня­ку - 10; телятам – 5 [2].

Основні вимоги, що стосуються місць для молоч­них корів:

• тварина всіма кінцівками повинна знаходитися на підлозі;
• лягати і підводитися тварина повинна без перешкод;
• корм і вода на доступній відстані;
• підлога ізольована термічно, м'яка, не слизька;
• місце повинно мати необхідні перегородки збоку і спереду;
• комунікативний коридор і перегони повинні бути достатньо широкими і не слизькими [12].

Найпоширеніший на молочних підприємствах промислового типу безприв’язний спосіб утримання  корів. Із його застосуванням зростає ефективність використання засобів механізації, збільшується навантаження на одного працівника, підвищується продуктивність праці, збільшується рухова активність тварин і реакція їх на споживання корму. Проте, ці переваги мають значення тоді, коли в господарстві створена міцна кормова база. Адже витрати кормів на одиницю виробленого молока за безприв’язного утримання більші на 10-15 % [4].

Безприв’язне утримання  поділяють на вільно-вигульне  з глибокою підстилкою і безприв’язно-боксове, коли кожна тварина має окремий бокс для відпочинку.

Безприв’язне утримання вільно – вигульне. Тварини ( в тому числі і худоба на відгодівлі ) утримуються безприв’язно цілий рік на глибокій незмінній підстилці. До відпочиваючих приміщень  прилягають вигульні площадки з твердим покриттям. На фермах з безприв’язним утриманням  є родильне відділення, приміщення для телят, доїльно-молочний блок, пункт штучного осіменіння.

Цех видоювання корів і молочарня знаходяться під одним дахом, утворюючи доїльно-молочний блок [5].

При безприв’язному утримання тварини можуть вільно рухатись, виходити на вигульні майданчики, бути на свіжому повітрі, отримуючи сонячне опромінення. Оскільки, двері корівника майже завжди відкриті, то в корівнику склад повітря незначно відрізняється від атмосферного. В деяких господарствах на вигульному майданчику в певних місцях кладуть підстилку (торф, солому), і частина корів відпочиває і ночує там  іноді  навіть в зимовий час [24].

Такий метод утримання вимагає чіткого зоотехнічного обліку. Щоб корів  краще пізнавати, їх нумерують пластмасовими бірками з номерами.

Безприв’язна система утримання має багато переваг: здешевлюється  будівництво ферм, зменшуються затрати праці на роздавання  кормів, видалення гною і доїння, для тварин створюються кращі зоогігієнічні вимоги. Але при цій системі утримання витрати кормів збільшуються на 15-18 % в зв’язку з підвищеними потребами в кормах на підігрів, так як двері корівників відкриті і температура повітря в них приблизно на 10 градусів вища, ніж на вулиці. Для нормального відпочинку тварини  потребують в великих кількостях підстилки [25].

 Для роздавання кормів використовують мобільні кормороздавачі типу КТУ-10А, КТУ-10Б, КПТ-10, РСП-10, АРС-10, КРС-15А. Якщо кормового проїзду між рядами годівниць не передбачено, використовують стаціонарні роздавачі кормів РВК -Ф – 74, КВД-Ф -150-1. Доять корів у доїльних залах [23].

За безприв’язно-боксового утримання спостерігається часткове знеособлення тварин. У проектах будівель не закладені переддоїльні майданчики, тому корови навіть упродовж одного дня можуть потрапляти до різних операторів, які доять у різних ритмах, що порушує у тварин первинний рефлекс молоковіддачі і, як наслідок, може відбуватися їх само запуск або розвиватися мастит вим’я.

За безприв’язного комбібоксового утримання передбачається поєднання місць відпочинку та годівлі, а доїння  корів - у доїльному залі. В таких приміщеннях можна розмістити більшу кількість тварин, оскільки не має потреби в широкому кормовому проході. Цей спосіб застосовують і на фермах з прив’язним утриманням корів після їх реконструкції. З цією метою знімають прив’язі, а стійла відокремлюють металевими дугами  [1].

При безприв’язних методах утримання  є певні недоліки, а саме: значне забруднення корів. Під час поїдання корму вони просуваються вперед до годівниці, а потім відходять назад і лягають у виділені в період годівлі екскременти. Сильні корови витісняють із боксів  слабших, що призводить до травмування тварин і зниження їх продуктивності. Серед способів усунення таких недоліків – фіксація тварин у боксах на період годівлі.

Корми роздають мобільними і стаціонарними кормороздавачами, а гній видаляють дельта – скреперною установкою. Порівняно з прив’язною системою комбібоксове утримання дає можливість підвищити продуктивність праці в 2 рази [3].

Суть безприв’язного змінно-групового утримання полягає в тому, що окремі приміщення мають певні призначення. Відпочивають тварини у корівниках, обладнаних боксами, або їх утримують без боксів на підлозі з підстилкою. Приміщення розподіляють на секції, які обладнують груповими напувалками АГК – 4.

Згідно з черговістю виконання  технологічних операцій групи корів по обгороджених прогінних дорогах переганяють у інші приміщення, де їх годують та доять. Приміщення для годівлі будують із розрахунку одне місце на три корови стада. Групи корів годують у три зміни, а корми роздають мобільними кормороздавачами [20].

Прив’язне утримання. При такому утриманні кожна корова знаходиться на прив’язі в стійлі з окремою годівницею і автонапувалкою. Корми роздають за допомогою транспортера або мобільних кормороздавачів. Над стійлом кожної тварини висить табличка, де вказані номер, кличка, вік і продуктивність за останню лактацію.

В залежності від розмірів корів  ширина стійла може бути 1-1,2 м, довжина – 1,8-2 м.

При такому утримання створюються можливості для індивідуальної годівлі і доїння тварин, що сприяє підвищенню їх продуктивності. В стійловий період корів необхідно кожний день (за виключенням сильних морозів) вигонити на прогулянку на 2-4 год. За дояркою закріплюють 25-35 корів, в її обов’язки входять доїння і чистка корів, роздавання кормів, миття доїльних апаратів і молочної посуди. Скотарі прибирають приміщення, роздають корми [9].

Велике значення для покращення продуктивності має також відмінний санітарний стан приміщень для тварин та особливо їх гігієна.

Постійний догляд за шкірою не тільки очищає її від бруду, масажує, а й підвищує загальний тонус організму. Чистять ко­рову до годівлі поза приміщенням, щоб не забруднювати в ньо­му повітря. Корову треба чистити щіткою, дуже забруднені місця вимивати теплою водою з милом і витирати насухо. Можна та­кож користуватися пилососом. У літній період тварин корисно купати при температурі води +18-20°С протягом 10-15 хв. У спе­ку прохолодна вода поліпшує адаптацію організму до змін тем­ператури, освіжає, загартовує, підвищує стійкість до простуд­них захворювань.

При тривалому стійловому утриманні без систематичних прогулянок у корови сильно відростає копитний ріг, який сковує рухи й може стати причиною кульгавості, розтягнення сухожиль та зв'язок. Внаслідок цього тварина більше лежить, через відсутність апетиту швидко худне і знижує продуктивність [8].

 

 

1.2. Особливості годівлі і напування корів

 

Для реалізації генетичних задатків корів за молочною про­дуктивністю необхідно організувати їх годівлю таким чином, щоб забезпечити їх енергією, поживними, мінеральними та біологічно активними речовинами в оптимальній концент­рації та співвідношенні.

У молочному скотарстві поширені силосно-коренеплідний, сіно-силосно-коренеплідний, сінажно-концентратний типи годівлі. Велика даванка силосу коровам не дає змоги збалансувати раціони за вмістом протеїну, цукру, фосфору, а в деяких випадках і каротину.

Концентрат ний тип годівлі не виправдовує себе внаслідок високої вартості зернових кормів, порушення травлення, зниження продуктивності та відтворних функцій корів. Можна застосовувати цілорічну однотипну годівлю тварин силосом, сінажем, сіном, трав’яною січкою, концкормами. У літній період раціон корів доповнюють зеленою масою, питома вага якої має становити 15-20 % загальної кількості раціону [19].

Груповий спосіб нормованої годівлі найперспективніший, оскільки потребує менше витрат і більше піддається механізації й автоматизації процесу.

Безприв’язне утримання передбачає групову годівлю корів без фіксації та групову режимну нормовану годівлю з фіксацією їх біля годівниць. Корів після отелення групують в однорідні групи від 50 до 100 голів. Для кожної групи складають раціон, розрахований на рівень середньої продуктивності корів.

Корми роздають мобільними й стаціонарними засобами або використовують їх у поїданні. Мобільні засоби прості в експлуатації  й характеризуються високою надійністю. Стаціонарні дають можливість автоматизувати процес годівлі корів, але витрати металу з розрахунку на одну тварину на 10-15 % та енергоносіїв на 15-20% більші порівняно з мобільними. Крім того, вони не такі  надійні в роботі і в разі виходу системи з ладу організувати годівлю тварин досить складно [15].

Повноцінна і правильно організована  годівля - головний успіх високої молочної продуктивності. Чіткий  підбір кормів і  збалансований раціон може різко збільшити надій [17].

Організм корови, переробляючи корми на молоко відчуває сильну напругу . Для утворення  1 кг  молока через вим’я корови повинно пройти 400-500 л крові. При надоях 15- 20 кг через її вим’я проходить біля 10 тис. л крові.

Перетравлення великої кількості кормів визиває напругу всього організму, особливо травної системи. На перетравлення 1 кг сухої речовини корму корова витрачає 7-10 кг травних соків, а їх загальна кількість, що виділяється за добу високопродуктивною коровою, сягає 150 л і більше.

Тому у корів з високою продуктивністю обмін речовин протікає більш інтенсивно, ніж у низькопродуктивних. У корів-рекордисток іноді навіть виникають різні хвороби в результаті порушення обміну речовин, що викликані високою продуктивністю.

При згодовуванні коровам концентратів необхідно врахувати, що в рубці тварин жуйних мікробіологічному розщепленню піддаються не тільки вуглеводи, але й білки. Частина кормового білку розпадається  до аміаку і може бути перетворена в мікробний білок.

Але при розщепленні великої кількості білка мікроорганізми не встигають засвоювати утворений аміак. При цьому значна частина аміаку всмоктується в кров, попадаючи в печінку синтезується в сечовину і виводиться із організму з сечею. Особливо сильно розщеплюється в рубці білок бобових культур ( білок сої, наприклад до 80 %).

Основу раціону в стійловий період повинні складати грубі і соковиті корми – сіно, силос, коренеплоди, сінаж. При годівлі корів, особливо з високим надоєм, їм необхідно давати концентрати. Якщо високопродуктивну корову годувати тільки грубими кормами і соковитими, то об’єм раціону буде занадто великим і вона не зможе з’їдати всі корми. Разом з тим, при згодовуванні великої кількості концентратів у корів порушується обмін речовин, з’являється захворювання кісткової тканини (остеомаляція), погіршується травлення, знижуються відтворні здатності [21].

Таблиця 1

Корм	Періоди лактації
	початок	середина	завершення
Сіно конюшини, кг	2,6	3,9	4,8
Силос кукурудзи, кг	14,7	18,5	21,6
Буряки кормові, кг	25,0	18,3	15,0
Меляса кормова, кг	0,5	0,5	0,5
Концкорми, кг	9,8	5,7	4,5
Сіль кухонна, г	100	100	100

 

 

На 100 кг живої маси дійній корові необхідно давати 1-2 кг грубих кормів ( не менше половини у вигляді сіна ), 6-8 кг - соковитих. Концентровані корми за звичай згодовують виходячи із величини надою. Корови з добовим надоєм 10-12 кг отримують по 150-200 г концентратів на 1 кг молока, з надоєм 25-30 кг по 250 – 350 г.

Корова, живою масою 500 кг, з добовим надоєм 20 кг повинна отримувати ( приблизно ) в день сіна лугового 3 кг, сіна конюшини – 3, силосу – 30, буряка кормового – 10, концентратів – 6, солі кухонної – 0,105 кг [22].

У корів – первісток ріст ще не закінчений. Тому в високопродуктивних стадах рекомендується збільшувати їм норму годівлі на 3-4 кормових порівняно з нормами для повновікових корів [16].

Підготовку корів до запуску починають поступово. У високопродуктивних корів за 20-30 днів до початку сухостійного періоду поступово виключають із раціону соковиті і концентровані корми, а іноді навіть обмежують потребу в воді. Сухостійна корова, яка важить 500 кг при річному надої 4000кг, повинна отримувати в день, кг: сіна бобово-злакового – 6-8 кг, силосу – 15, коренеплодів – 2, концентрованих кормів – 2, солі – 0,05 [7].

За 5-7 днів до отелу перестають давати соковиті і концентровані корми [11].

Коровам з однаковою масою і приблизно однаковою продуктивністю грубі і соковиті корми дають в рівних кількостях. Концентровані корми нормують виходячи із продуктивності. Високопродуктивні корови повинні отримувати індивідуальні раціони. Корми роздають 2 або 3 рази на добу.

Рекомендують такий порядок згодовування кормів: спочатку концентрати, потім соковиті і лише в кінці грубі. Силос в зимовий час перед роздачею обов’язково повинен деякий час знаходитись в приміщенні (щоб розтанув). Роздають його після доїння, щоб молоко не придбало його характерного запаху. Час годівлі повинен чітко дотримуватись, так як корови привикають до нього і краще перетравлюють корм [18].

     Вода є найважливішою складовою зовнішнього середови­ща, без якої неможливі підтримка здорового стану організму і отримання високої продуктивності тварин. При позбавленні води тварини гинуть через 4-8 днів. Вода розчиняє поживні речови­ни кормів, які всмоктуються в кров тільки у розчиненому виг­ляді. Втрата організмом тварини 10% води супроводжується різкими змінами в його діяльності, при втраті 20% - тварини гинуть.

Напувають корову досхочу чистою водою. Основними показниками, за якими оцінюють придатність питної води, є її прозорість, безбарвність, відсутність запаху приємність на смак (це залежить від складу солей). Вода із за затхлим, гнильним, сірководневим присмаком непридатна, під зріла у санітарному відношенні. Добра вода містить певну кількість солей, необхідних для організму, та якщо багато вуглекислих солей кальцію й магнію, вона стає жорсткою, зумовлює розлад шлунково-кишкового тракту і зниження продуктивності.

Особливу увагу треба звертати на температуру води: холодна спричиняє простудні захворювання, у тільних корів аборти, а тепла - не тамує спрагу. Припустима температура для дорослих тварин - +10-12°С, для тільних - +12-15°С, для молодняку - +15-20°С. У сильний мороз воду перед напуванням слід підігрівати.

Засоби для напування тварин поділяються на стаціонарні, мобільні, індивідуальні, групові різних модифікацій, які виго­товляються промисловістю для певного виду тварин, що врахо­вує спосіб утримання (груповий, безприв'язний, прив'язний) та сезон року.

За прив'язної системи утримання великої рогатої ху­доби застосовують індивідуальну чашкову автонапувалку. Щоб дістати воду, тварина натискає мордою на важіль і відкриває клапан. Вода надходить доти, поки не буде звільнено важіль.

 

 

1.3. Виробництво молока, доїння корів та використання доїльних установок

 

Суттєвою передумовою отримання сирого молока доброї якості є відповідне утримання і годівля молочних корів.

Поголів'я корів повинно бути клінічно здоровим і не мати інфекційних захворювань групи А і В. Поряд з цим корови не повинні мати виявлених захворювань вимені. Корови з клінічними проявами захворювань а також корови, молоко яких непридатне до використання, повинні  утримуватися окремо.

Захворювання вимені змінює якість молока та співвідношення його складових частин, вміст калію, лактози (молочного цукру) та багатої на жир сухої речовини знижується, в той час, як, наприклад, вміст білку сироватки,  рівень хлору та натрію, а також кількість соматичних клітин  зростає.

Щоб отримати високоякісне молоко, необ­хідно дотримуватись певних гігієнічних вимог. Псування моло­ка (скисання) відбувається із-за попадання в нього бактерій з повітря, шерсті тварини, рук, одягу, посуду.

Щоб уникнути цього, необхідно:

1.        утримувати корову в чистоті;
2.        перед доїнням обмивати і обтирати вим'я, провітрювати приміщення
3.        доїти в чистому халаті, голову пов'язувати косинкою;
4.        руки мити з милом водою з-під крана і витирати сухі рушником; 
5.        перед доїнням прив'язувати хвіст корови до її задньої ноги;
6.         перші цівки молока видоювати в окремий посуд, оскільки в них можуть                скупчуватися різні бактерії;
7.       дійницю ретельно промивати після кожного доїння і тримати в чистоті;
8.       доїти корову дочиста;
9.       дійки після доїння досуха обтирати, тріщини змащувати чистим вазеліном;
10. після закінчення доїння відразу ж відносити молоко з корівника і       охолоджувати його до +8°С і нижче.

Доять корів кілька разів на добу залежно від величини надою, при надоях 10-20 кг - три рази. Корів з надоєм понад 20 кг бажано доїти чотири рази на добу.

Перед доїнням тварині можна дати вологу мішанку або пійло з концентрованих кормів. Але ні в якому разі не треба згодову­вати корми, які мають сильний запах або здіймають пил, оскіль­ки молоко вбирає запахи і засмічується. Джгутом соломи вити­рають знизу черево і боки, а також задні ноги корови, щоб не було залишків солом'яної підстилки і гною. Вим'я і забруднені місця на задніх ногах обмивають теплою водою (+35-40°С). Ба­жано у воду добавляти будь-який дезінфікуючий засіб., наприк­лад 10 г хлораміну або 50 г однохлористого йоду на відро води. Вим'я одразу ж витирають сухим рушником.

Перші цівки молока особливо багаті на мікроорганізми, ос­кільки сфінктер не повністю закриває сосковий канал і туди по­трапляють бактерії, тому їх здоюють в переддійну чашку. Оск­ільки дно чашки є чорного кольору, то можна помітити зміни молока (наявність крові, згустків, зміну кон­систенції). Вмістиме переддійної чашки не­обхідно виливати (наприклад, в стік для рідкого гною), це молоко ні в якому разі не повинно потрапляти в загальне молоко.

Залежно від кількості по­голів'я та системи утримання використовують стаціонарні доїльні установки, доїльні станки, пасовищні установки.

Операції по підготовці до доїння зумовлюють рефлекс молоковіддачі. У випадку, коли молоко не виділяється, частки вим’я злегка масажують, погладжуючи їх пальцями рук зверху вниз. Після цього здоюють перші 2-3 цівки молока у спеціальний кухоль для виявлення маститу у корів, а також із метою зменшення бактеріального забруднення. Тільки тоді, коли корова припустила молоко, оператор надіває на дійки доїльні стакани [4].

Тривалість підготовки корови до доїння – не більше 1 хв, оскільки час від початку підготовки вим’я до моменту припускання молока становить усього 40-80 с.

У практиці скотарства використовують ручне (частіше в невеликих фермерських господарствах ) і машинне доїння. При ручному доїнні дійку захоплюють усіма пальцями й наступним натисканням почергово пальців руки. Під тиском молока сфінктер дійки відкривається і молоко виводиться з частки вим’я. Доїти корову треба швидко, здійснюючи 80-100 стискань        за 1 хв.

Доїльні стакани на дійки вим’я надівають у такій послідовності: спочатку на задню ліву, потім передню ліву, задню праву й передню праву, або спочатку на задні, а потім передні дійки. Передчасне їх надівання спричинює затримку молоковіддачі [14].

У кінці доїння проводять заключний масаж вим’я, після чого корову додоюють. Щоденний масаж вим’я сприяє підвищенню надоїв на 10-14%.

Активна молоковіддача у корови триває 5-6 хв., але основна частина молока видоюється протягом 2-4 хв. Тривале доїння (7 хв. і більше) спричинює неповне видоєння молока, оскільки гормон окситоцин впливає на молоковіддачу протягом 3-6 хв.

Після закінчення доїння доїльні апарати, молокопроводи й інший молочний  посуд ретельно миють з використанням миючих та дезінфікуючих розчинів.

При величині обслуговуваного поголів'я на фермі з поголі­в'ям більше 50 голів рекомендується доїльна установка з молоко­проводом УДМ-100 чи УДМ-200 «Брацлавчанка», призначена для механізованого доїння корів в стійлах з первинною оброб­кою молока при прив'язному утриманні. Кількість корів, що ви­доюються за 1 год. основного часу при роботі трьома апаратами, складає відповідно 40-100 голів при одночасному доїнні - 6-12 корів.

За умови прив’язного утримання в стійлах корів доять на доїльних установках АД – 100Б ( для тритактних апаратів ) і ДАС – 2В (для двотактних). Влітку, коли їх випасають, застосовують пересувні доїльні установки УДС – 8А з паралельними доїльними станками та « Імпульс « із доїльними станками « Ялинка» . При доїнні корів у стійлах в переносні відра використовують два апарати. У цьому випадку за годину оператор видоює 16-18 корів [17].

Для доїння  корів у стійлах застосовують доїльну установку – молокопровід ( АДМ – 8А), яка розрахована на обслуговування 100 і 200 тварин. Доїти корів у молокопровід бажано трьома апаратами, що дає можливість видоювати за одну  годину 22-26 голів.

Значного поширення набули двотактні доїльні апарати, які дають можливість скоротити тривалість доїння  корів. Їх використовують для доїння у відра та молокопровід.

У виробництві застосовують доїльні апарати  ДА – «Майга»,             «Імпульс» М-59, АДУ – 1, ДА – 50, АДС. Серед найпоширеніших - доїльний апарат АДУ – 1. На відміну від серійних, він складається з пульсатора з нерегульованою частотою пульсацій ( 67+- 5 на хв. ), а також пластмасового прозорого колектора з кутом нахилу 75 градусів, прозорого молочного шланга для спостерігання за молоко виведенням. У колекторі тритактної модифікації затискач на молочному шлангу замінено клапаном вимикання апарата від вакууму, об’єм колектора збільшено у 1,5 рази, підвищено швидкість доїння у двотактних на 7 %, тритактних – 15 %.

У більшості господарств застосовують триразове доїння. Це дає можливість одержати молока на 8-12 % і молочного жиру на 0,1 – 0,15 % більше. У практиці  скотарства значного поширення набуває дворазове доїння, оскільки з його застосуванням затрати праці знижуються на 25-30 %. Основою для його впровадження є депресія в секреції молока, що настає після заповнення вим’я корів на 80 % протягом 12 год. Максимальну кількість молока від корови одержують за рахунок якісного доїння, а не його багатократності. У країнах з розвинутим молочним скотарством корів, як правило, доять два рази на добу [18].

Доїльні установки класифікують за такими типами:

1.Установка для доїння корів на прив’язі у станках ( з переносними доїльними відрами; із транспортуванням молока по молокопроводу ).

2. Установка для доїння корів у доїльних залах із стаціонарними станками – груповими ( перехідного типу, типу « Ялинка», типу « Полігон» та індивідуальними ( прохідного типу, типу «Тандем); з пересувними станками ( конвеєрні ) – кільцевого типу « Карусель» ( з індивідуальними станками типу « Тандем», з радіальними індивідуальними станками типу « Турнікет», з груповими станками типу « Ялинка» і прямолінійного типу ( з індивідуальними станками типу « Юнілак-тор», з індивідуальними візками типу « Юнікар»).

3. Установки для доїння корів на пасовищах і в літніх таборах – із збиранням молока в доїльні відра ( з індивідуальними станками – прохідного типу і типу « Тандем») і з транспортуванням молока  по молокопроводу ( із груповими станками  типу « Ялинка»).

Вибір доїльної установки базується на техніко-економічних розрахунках. На молочній фермі доцільно використовувати однотипні доїльні установки як для основного стада, так і для родильних приміщень та ізоляторів, це дозволить знизити втрати молока при переведенні корів  з однієї технологічної групи в іншу.

Для молочних ферм з різним поголів’ям і способами утримання корів розроблені такі типи доїльних установок: ДАС – 2Б і АД – 100А – для доїння корів у станках на прив’язі із збиранням молока в переносні доїльні відра; АДМ-8- для доїння корів у стійлах на прив’язі з транспортуванням молока по молокопроводу в молочне відділення; «Тандем» УДТ-8 і УДЕ – 8А і УДА-16 – для доїння корів у групових доїльних станках у доїльних залах; УДА-100-конвеєрні; УДС-3А- з прохідними станками для доїння корів у літніх таборах і на пасовищах. Імпортні доїльні установки з Німеччини і Швеції фірми «Альфа-Лаваль» широко використовуються на фермах України й інших країн.

 

 

1.4. Отримання високоякісного молока

 

Загальне поняття «молоко» розглядається як сировина (тоб­то сире молоко) в такому вигляді,  як воно надходить від корови.  «Сире молоко» - це отриманий за допомогою регулярного і по­вного видоювання вимені, а потім охолоджений продукт від однієї чи декількох корів за один чи кілька періодів доїння, з якого ніщо не відбиралося і в який нічого не додавалося. Збірне молоко - це сире молоко від декількох корів за один чи кілька періодів доїння.

Молоко можна розглядати як цінний харчовий продукт. Воно містить усі поживні речовини, необхідні для підтримки і розвитку життя (вуглеводи, жири, білки, мінеральні солі, вітам­іни та ферменти). Особливо важливим є білок, процентна част­ка вмісту енергії якого в загальній енергетичній цінності на 20% вища, ніж в інших харчових продуктах (крім жіночого молока). Так, молоко жирністю 3% має енергетичну цінність 690 ккал, знежирене молоко - 380,  масло (79% жирності) - 8000, сир (45% жирності) - 4000 ккал. 1 кг молока може задовольнити добову потребу людини в кальції до 100%, фосфорі до 67, залізі до 3, вітаміні А до 30, вітамін В₁ до 27, вітаміні В₂ до 66, вітаміні С до 19, білку до 49. Людина одним літром молока може задовольни­ти близько 20% своєї добової потреби в енергії [26].

Молоко повинно мати типовий злегка солодкуватий присмак, а також типовий запах. Консистенція рівномірна - без згустків і коагулянтів. Склад і властивості молока помітно змінюються протягом усього періоду лактації. Беручи до уваги ці зміни на різних стадіях періоду лактації, можна виділити молозиво, мо­локо наприкінці лактації та молоко повної лактації.

Молоко, що дає корова протягом 7-ми днів після народження теляти, називають молозивом. У деяких випадках, навіть через 10-14 днів після народження, а в окремих і через 3-5 тижнів, мо­локо ще має ознаки молозива. Молозиво до 6-го дня включно не можна використовувати у виробництві продуктів харчування.

Молозиво - злегка липке, на смак солонувате молоко, жов­того, навіть коричневого кольору, яке при нагріванні згортається. Його щільність 1,033-1,094 г/см². Наприкінці лактації, тобто за декілька тижнів до розтелення, молоко знову набуває ознак молозива. Вміст сухої речовини підвищується, жирові кульки стають меншими, крім того молоко слабо реагує на сичужний фермент і тому важко скисає.

За хімічним складом коров'яче молоко в середньому містить 87,5% води та 12,5% сухих речовин, з яких 3,8% жир, 3,2 - білок, 4,7 -молочний цукор, 0,8% мінеральні речовини. Крім того, молоко містить ферменти, вітаміни та вільні кислоти.

Вміст жиру в молоці найбільш коливається порівняно з іншими складовими молока і лежить в межах від 2,5 до 4,8%.

Склад жиру також може бути різним. На ці два показники най­більший вплив має рівень годівлі.

Для промисловості важливими є фізико-хімічні (щільність, точки кипіння і замерзання, рівень рН) та мікробіологічні (кількість мікробів, соматичних клітин) властивості молока.

Щільність (густина) молока складає 1,027-1,035г/см³, зни­жується зі зростанням вмісту жиру, а при високому вмісті білку, цукру і мінеральних речовин - підвищується.

Температура кипіння молока трохи вища, ніж у чистої води і складає +100,2°С, а точка замерзання знаходиться нижче 0°С (-0,55°С). При замерзанні молоко розділяється: у верхньому його шарі концентрується жир, а в нижньому - білки та мінеральні ре­човини. Після розморожування молока жир вже не буде так добре розподілений як до того, тому результати аналізу такого молока не відповідають його реальному складу.

Для цільного молока існує мінімальна то замерзання -0,520°С. Саме тому для всього молока, що надходить, на молокопереробні заводи, ця ознака є ознакою якості.

Молоко з вмістом мікробів понад 100 тис. в 1 мл не при­датне до споживання людьми. Чим вищий вміст мікроорганізмів, тим гіршою є якість молока [10].

На фермі існує багато джерел механічного і бактеріального забруднення молока. Основне джерело забруднення – це вим’я корів, де з брудом накопичується велика їх кількість. У перших цівках молока мікроорганізмів у 40 разів більше, ніж в останніх. Через дійковий канал вони потрапляють у вим’я, тому його необхідно ретельно підмивати, витирати насухо й здоювати перші цівки молока в окремий посуд.

Попадаючи в молоко, мікроби швидко розмножаються. Доїльні апарати, молочний інвентар і молокопровід після кожного доїння необхідно чітко промивати дезінфікуючими розчинами - сульфанолом, кальцинованою содою або гіпохлоритом кальцію.

Один раз в тиждень доїльні апарати розбирають, всі деталі поміщають в ванну з гарячим миючим розчином і ретельно промивають для цього на фермі повинна бути постійно гаряча вода, спеціальні стенди для промивання доїльних апаратів.

На якість молока впливає і особиста  гігієна працівників ферми. Тому на фермі повинна бути спеціальна кімната для доярок, умивальник з милом, аптечка. Раз на місяць доярки проходять медичний огляд [2].

Якість молока визначається його механічним і мікробіологічним забрудненням. Для визначення механічного забруднення молоко пропускають через паперовий фільтр і порівнюють з еталоном. Мікробіологічне забруднення визначають по редуктазній пробі. Мікроби, що знаходяться в молоці, виділяють фермент редуктазу, яка знебарвлює розчин метиленової синьки. За швидкістю знебарвлення судять про ступінь його забруднення. 

Кислотність молока – важливий показник його якості. Свіжовидоєне молоко має слабо кислу реакцію, обумовлене наявністю лимоннокислих і фосфорнокислих солей кальцію.

В неохолодженому молоці кислотність швидко збільшується, так як в ньому розмножаються молочнокислі бактерії, що сприяють бродінню лактози в молочну кислоту. Якщо молоко не охолодити, то воно скисне, так як молочна кислота зсідає основний білок молока – казеїн. Кислотність молока визначають в градусах Тернера (Т ), які показують, скільки мілілітрів децинормального їдкого натрію витратили на титрування 100 мл молока. Свіжовидоєне молоко має кислотність 16-18 Т. При кислотності 25 градусів Тернера молоко зсідається при кип’ятінні, а при 65 – звертається без нагрівання .

Існує державний стандарт, за яким до першого сорту відноситься молоко кислотністю 16-18 градусів Т, за ступеню механічного забруднення – першої групи, за редуктазною пробою – першого класу. До другого сорту відноситься молоко кислотністю до 20 градусів. Молоко першого і другого сортів не повинно мати побічних привкусів і запахів. Закупівельна ціна залежить від сорту молока [10].

Первинна обробка молока (очищення і охолодження) не повинна  змінювати його натуральні якості. Від механічних домішок молоко очищують, проціджуючи його через металічне сито-цідилок із декількома шарами марлі. Замість марлі можна використовувати спеціальні фільтри фабричного виготовлення. При доїнні в молокопровід і на доїльних площадках молоко очищується в очиснику.

Охолодження молока перешкоджає збільшенню кислотності. В свіжовидоєному молоці  присутні бактерицидні речовини, які здатні затормозити розвиток мікроорганізмів. Чим швидше охолодити молоко після доїння, тим краще зберігаються  бактерицидні речовини [12].

Для очищення молока на фермах використовують устаткування типу ООМ – 1000А, за допомогою якого молоко одночасно очищають, охолоджують і сепарують. За одну годину тут очищають 1000 кг або сепарують 600 кг молока.

Вторинну обробку молока застосовують у господарствах,  які поставляють його безпосередньо в магазини, їдальні та дитячі заклади. При цьому молоко очищують на відцентрових очисниках (ОМБ-ЗС та інших, які видаляють як механічні часточки так і слиз та частину мікроорганізмів), нормалізують за вмістом жиру, пастеризують, охолоджують і розливають у бідони або розфасовують у пляшки чи пакети. Під дією вторинної обробки  воно дещо змінює свої природні властивості.

Нормалізація молока - доведення вмісту жиру в ньому до стандартного (3,5; 3,2; 2,5; 2,0; 6,0%), передбачуваного Державним стандартом. Досягають цього за допомогою сепараторів-нормалізаторів або додаванням до молока із фактичним вмістом жиру знежиреного молока чи вершків у певному співвідношенні (за квадратом Пірсона).

Пастеризація молока - обробка його нагріванням до температури, нижчої від точки кипіння. Вона передбачає знешкодження у молоці шкідливих мікроорганізмів. Проводять її у трьох  режимах: тривалий - при температурі +63-65°С протягом 30 хв.; короткотривалий - +72-76°С протягом 15-20 с; моментальні – + 85-90°С без витримки (1-2 а). Молоко пастеризують у пастеризаторах різного типу, після чого його охолоджують. Якість пастеризації перевіряють пробою на фосфатазу. Рожевий колір проби свідчить про наявність фосфатази в молоці внаслідок недостатньої пастеризації або додавання непастеризованого молока.

Стерилізація молока забезпечує знищення вегетативних і спорових форм бактерій, її застосовують для виготовлення питного й згущеного молока, призначеного для тривалого зберігання. Тривала стерилізація молока відбувається за температури 115-120 градусів із витримуванням 15-20 хв., а короткочасна – 125-145 градусів із витримуванням 2-10 с. Ефективнішою є короткочасна, оскільки за умов тривалої стерилізації відбувається денатурація окремих фракцій сироваткових білків, руйнуються вітаміни С і В, значно погіршується сичужне зсідання молока.

Оцінка молока. Для визначення цінності та якості молока проводять його органолептичну і лабораторну оцінки. За органолептичною оцінкою встановлюють натуральність молока за кольором, запахом, смаком і консистенцією, які не повинні відхилятися за цими ознаками від природних властивостей. Лабораторною оцінкою визначають хімічний склад, фізичні властивості та сортність молока. Найбільше практичне значення мають дані про вміст жиру й білку в молоці.

 

1.5. Висновки з огляду літератури

 

Даний теоретичний розділ висвітлив основні положення авторів про наукові основи технології виробництва молока. Ця технологія включає різні способи утримання корів, що дає можливість вибору спеціалістам для ведення молочного скотарства той чи інший спосіб з його позитивними і негативними ознаками. Разом з тим незамінним елементом технології є годівля сільськогосподарських тварин. Саме завдяки правильному вибору норм годівлі і якісним кормам можна збільшити молочну продуктивність корів. Особлива увага приділялась вибору доїльних установок, яка і залежить саме від умов утримання тварин, від кількості поголів’я та належних коштів на  їх придбання.

Отримання високоякісного молока в господарствах залежить від багатьох факторів і основні з них висвітлені науковцями в багатьох літературних джерелах. Це і дало змогу нам, як спеціалістам вивчити їх  наукові розробки і пропозиції.

1. Байдюк А.Т. Поточно-цеховая система в молочном скотоводстве. – М.: Колос,  1980. – 286 с.
2. Белявский Ю.И. Индустриализация в молочном скотоводстве. – М.: Россельхозиздат, 1984. – 383 с.
3. Бузун І.А. Потокові технології виробництва молока. - К.: Урожай,   1989. –  192 с.
4. Бусенко О.Т., Столюк В.Д., Могильний О.Й. та ін. – К.: Вища  освіта, 2005. – 496 с.
5. Відомчі норми технологічного проектування: Скотарські підприємства ВНТП –46.94: Вводяться вперше/ Мінсільгосппрод України. – К.: Ноосфера,1994. – 60 с.
6. Генофонд свійських тварин України: Навчальний посібник / Д.І. Барановський, В.І. Герасимов, В.М. Нагаєвич та ін.; за ред. Д.І. Барановського та В.І. Герасимова. – Харків: Еспада, 2005. – 400 с.
7. Годівля сільськогосподарських тварин: Довідник у таблицях / А.Т. Цвігун, М.Г. Повозніков, CM. Блюсюк та ін. – Кам’янець - Подільський: Аксіома, 2007. – 100 с.
8. Гульсен Я. Сигнали корови: Практичний посібник для менеджменту молочної ферми; пер. з англ. Я. Паньківа. – Ветвайс, 2006. – 96 с.
9. Довідник тваринника-любителя / М.Д. Самойлик, В.І. Сокрут, B.C. Козир та ін. – Дніпропетровськ: Промінь, 1990. – 239 с.
10.          ДСТУ3662-97 «Молоко коров'яче незбиране. Вимоги при закупівлі».
11.          Жадан A.M. Тваринництво. – К.: Урожай, 1982. – 256 с.
12.          Зубець М.В., Ейснер Ф.Ф., Байда В.І. Молочне скотарство. – К.: Урожай, 1988. – 240 с.
13.          Інтенсивні методи використання молочного стада / В.І. Кос­тенко, А.Я. Маньковський, Г.В. Танцуров, АЛ. Сривов. – К.: Урожай, 1990. – 192 с.
14.          Левин А.Б. Основы животноводства и кормопроизводства. – М.: Агропромиздат, 1987. – 255 с.
15.          Нетрадиційна оцінка кормів і складання раціонів за продук­цією молока / М.Ф. Кулик, В.Ф. Петриченко, О.І. Скоромна та ін.; За ред. М.Ф. Кулика, В.Ф. Петриченка, О.І. Скоромної, Ю.В. Обертюха. – Вінниця: Теза, 2006. – 543 с.
16.          Основи перспективних технологій виробництва продукції тваринництва / Г.М. Калетнік, М.Ф. Кулик, В.Ф. Петриченко та ін.; За ред. Г.М. Калетніка, М.Ф. Кулика, В.Ф. Петриченка, В.Д. Хорішка. – Вінниця: Енозіс,  2007. – 584 с.
17.          Основи раціональної годівлі дійних корів: Науково-практичні рекомендації / А.Т. Цвігун, М.Г. Повозніков, CM. Блюсюк та ін. – Кам'янець-Подільський, 2001. – 12 с.
18.          Повноцінна годівля – основа високої продуктивності тварин: Науково-практичні рекомендації /А.Т. Цвігун, М.Г. Повозніков, CM. Блюсюк, В.Г. Кураш. – Кам'янець-Подільський, 2005. – 12 с.
19.          Практикум з годівлі сільськогосподарських тварин /І.І. Ібатулін, Ю.О. Панасенко, В.К. Кононенко та ін. – К., 2000. – 371 с.
20.          Рубан Ю.Д.  Скотарство і технологія виробництва молока та яловичини. – Х.: Еспада,2002. – 576 с.
21.          Свеженцов А.І., Козир В.С. Особливості годівлі високопродуктивних корів. – Дніпропетровськ, 1999. – 128 с.
22.          Свеженцов А.И. Нормированное кормление сельскохозяйственных животных. Справочник. – Днепропетровск «Наука и образование»,          1998. – 296 с.
23.          Сиротюк В.М. Машини та обладнання для тваринництва. Навчальний посібник. – Львів: Магнолія плюс, 2004. – 200 с.
24.          Справочник зоотехника /А.П. Калашников, Н.И. Стрекозов и др. – М.: Агропромиздат, 1996. – 479 с.
25.          Технологія виробництва продукції тваринництва: Підручник / О.Т. Бусенко, В.Д. Столюк, О.Й. Могильний та ін. – К.: Вища школа,      2005. – 496 с.
26.          Токарев М.Ф., Ведерєчко В.І., Лашко О.І. Домашня ферма. – К.: Урожай, 1993. – 192 с.