Рекомендації для педагогів ЗДО

Рекомендації для педагогів ЗДО

Фізичний розвиток

Враховуючи вікові можливості дітей, освітні завдання вихователям рекомендується:

– задовольняти потребу дитини в руховій активності та самостійних діях, не пригнічувати її бажання рухатися;

– проводити не тільки заняття з фізичної культури, але й рухливі ігри, фізкультхвилинки на заняттях;

– підтримувати дошкільника у розраховуванні м’язових зусиль, оцінці власних можливостей;

– використовувати різноманітний яскравий кольоровий інвентар, володіти чітким та виразним мовленням, демонструвати власний приклад, любов до спорту. Це може сприяти появі у дітей інтересу до фізичних вправ, рухливих ігор та вправ з елементами спорту, підвищенню рухової активності, самостійності та творчості в процесі організації рухової діяльності;

– доцільно пропонувати дітям самостійно організовувати ігри з підгрупою однолітків;

– заняття повинні бути цікавими, різноманітними, фізичні навантаження повинні відповідати віку та стану фізичного здоров’я дітей;

– підходити творчо і тактовно до організації фізичних занять з послабленими дітьми;

– виявляти до дітей повагу, доброзичливість, довіру, позитивно оцінювати вкладені у предметно-практичну та м’язову активність вольові зусилля та старанність дошкільників;

– ознайомлювати з правилами безпечної поведінки (використовувати наочність, приклади з життя, розігрувати ситуації);

– тактовно пояснювати  дітям відмінності між дівчатками та хлопчиками, не ігнорувати їхню зацікавленість з цього питання;

– звертати увагу дітей на те, що стать людини проявляється у зовнішності, поведінці, діяльності;

– навчити дошкільника диференціювати свій здоровий та хворобливий стани за допомогою бесід, розповідей, програвання ситуацій тощо;

– виховувати взаємини дружньої взаємодопомоги, партнерства, співіснування, бути прикладом для дітей.

Соціально-моральний розвиток

Враховуючи вікові можливості дітей, освітні завдання вихователям рекомендується:

– подавати гарний приклад для дітей у всьому;

– давати дитині інформацію про правила співжиття, особливості поводження з дорослими та дітьми, причинно-наслідкові зв’язки між проявами моральної активності та ставленням людей, що оточують її;

– хвалити за прояви доброти та безконфліктних стосунків з товаришами, не порушення правил поведінки;

– формувати у дитини гуманні почуття, елементарні уявлення про доброту, чуйність, товариськість, уважність; спонукати до привітної взаємодії з однолітками, вдосконалити форми ввічливого звертання до дорослих та однолітків, виховати прагнення стримано поводитися. Для цього можна використовувати такі методи: бесіду (обговорення досвіду з життя), казки, проблемні ситуації, розгляд та обговорення сюжетних картинок, проведення ігор-інсценувань. При цьому дуже важливо коректно наводити дітям можливі наслідки негативної поведінки;

– створювати сприятливі умови для формування моральної свідомості, моральних ставлень, моральної діяльності;

– моделювати гуманну взаємодію з дорослими, ровесниками, виховувати культуру спілкування;

– схвалювати належну соціальну поведінку;

– у ситуаціях відсутності контролю з боку дорослого, коли дитина проявляє здатність поводитися морально, необхідно всіляко підтримувати її в цьому, хвалити;

– допомагати дитині в апробації майбутніх соціальних ролей;

– розподіляючи ролі враховувати особливості дітей, даючи одним можливість зміцнити свій авторитет, іншим – зблизитись, потоваришувати;

– сприяти створенню в грі дитячого співтовариства, налагодженню рольової взаємодії, включенню молодшого дошкільника в рольові діалоги;

– схвалювати прагнення дитини розмірковувати, проявляти турботу про інших, допомагати їм, рахуватися з думкою інших, культурно, доброзичливо поводитися;

– бути в усьому прикладом для дітей;

– адекватно та вчасно реагувати на соціальні потреби дитини;

– не обмежувати свої функції організацією лише ділової взаємодії, не приділяючи належної уваги особистісній формі спілкування з дитиною, бо це негативно позначається на змісті та динаміці її особистісного зростання.

Емоційно-ціннісний розвиток

Вихователям бажано:

– навчити вихованців конструктивно розпоряджатися своїм часом, отримувати від цього задоволення;

– навчати дитину виробляти елементарні прогностичні оцінки, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між її вибором та його наслідками для оточення;

– виховувати культуру прояву почуттів, виражати своє позитивне ставлення до когось/чогось;

– стримувати недоброзичливі прояви щодо інших, навчати елементарних форм вербалізації власних переживань, опису свого настрою, стану. В цьому допоможуть ігри-пантоміми, пластичні етюди, розігрування ситуацій, казки;

– задовольняти потребу в ігрових діях;

– створювати умови для «психологічного розвантаження» дитини, забезпечувати їй можливість усамітнитися, перепочити від оточення. Корисно проводити ігри-релаксації;

– проводити з дітьми бесіди про позитивні чи негативні вчинки людей, їх наслідки;

– навчають адекватно реагувати на різні життєві прояви, зрозуміло для інших виявляти свої переживання, вербалізувати їх, стримувати від прояву негативних емоцій, оптимістично почуватися;

– виявляти до дітей симпатію та розуміння, поводитися з ними врівноважено;

– виховувати здатність емоційно відгукуватись на природне, предметне та соціальне середовище, не бути байдужою, емоційно глухою;

– дуже важливо інтимізувати життєдіяльність малюків, збільшити тривалість і кількість міжособистісного спілкування з ними, запитувати про їхні бажання, мрії тощо;

– уважно вислуховувати міркування дитини про її переживання, думки, мрії, плани;

– розказати дітям, що кожний з них ­− це індивідуальність зі своїми особливостями, гідністю, яку треба відстоювати;

– надавати дитині право на помилку та її виправлення.

Пізнавальний розвиток

Дорослим слід:

– всіляко підтримувати прагнення дошкільника дошукатися причин різних життєвих явищ, подій, і тим самим сприяти розвитку пізнавальної активності;

– надати дитині можливість задовольняти допитливість, обстежувати предметне довкіллям, осмислювати здобутий досвід, систематизувати враження;

– допомагати визначати мету діяльності, навчити дітей прогнозувати результат дій;

– оскільки молодших дошкільнят цікавить лише результат дій, то вихователю необхідно зробити процес досягнення, виконання дій настільки цікавим, щоб мету дій дошкільник не втратив. Особливе значення тут має інтонація вихователя, яскравість наочності, сюрпризні моменти тощо;

– націлювати дитину обстежувати предмети, об’єкти, людей, порівнювати між собою, вчити збагачувати, закріплювати та використовувати власний досвід, тим самим виробляти звичку покладатися на нього уразі виникнення різних проблем;

– при виконанні завдання важливо обговорювати кожний етап його виконання, щоб дитина могла зосередити увагу на його об’єктах, запам’ятовувала алгоритм дій, відтворювала їх, помічала зв’язок між предметами;

– стимулювати емоційну налаштованість та бажання дитини працювати, виконувати доручення дорослого, виявляти ініціативу, долати труднощі на шляху до поставленої мети;

– спрямовувати на вирішення маленьких, але конкретних задач;

– використовувати завдання, де можна пофантазувати з фігурами на складання великої фігури, на встановлення рівноваги терезів, складання розрізних картинок, знаходження відмінностей, знаходження зайвих та однакових предметів, на визначення того, чого не вистачає на малюнку, знаходження силуетів фігур тощо;

– оскільки знання, вміння, індивідуальний досвід дитини молодшого дошкільного віку ще обмежені, вихователь повинен виступати помічником, постачальником інформації, уточнювати та коригувати її;

– не поспішати відразу виправляти помилки дитини, все пояснювати, надміру опікати та поставляти готові знання;

– збагачувати заплановану діяльність елементами несподіваності, сюрпризності, варіативності, при доборі засобів впливу орієнтуватися на індивідуальний життєвий досвід;

– виховувати в дитині спостережливість, розсудливість, вміння виробляти самостійні судження, покладатися на власний життєвий досвід, сумніватися;

– насичувати освітній процес фізкультхвилинками, фізкультпаузами, давати дітям можливість відпочити від важких завдань;

– підтримувати прагнення дитини до самостійності;

– заохочувати, підтримувати, позитивно оцінювати конструктивні самостійні намагання;

– заняття тісно пов’язувати з реальним повсякденним життям;

– не перевантажувати заняття різними формами роботи, оскільки це так само, як і одноманітні завдання, призводить до швидкої втоми;

– заохочувати  відмову дитини від задоволення та розваги на користь виконання необхідного, самостійне виправлення помилок дитиною, прагнення реалізувати свої здібності, доведення справ до кінця, намагання дотримуватися свого слова;

– схвалювати готовність дітей  розв’язувати проблеми власними силами, давати можливість дітям у виконанні якихось завдань обходитися своїми силами і пишатися цим. Це дозволяє сформувати самостійність у дитини;

– надавати малюкові можливість досліджувати, експериментувати, запитувати, погоджуватися - не погоджуватися, перепитувати, виявляти сумнів, домагатися чіткої й доступної інформації. І тоді він зростатиме з розвиненим пізнавальним інтересом, великою жагою до нових знань, збагачуватиметься й розширюватиметься його особистий досвід, формуватиметься реалістична картина світу.

Мовленнєвий розвиток

Педагогам рекомендується:

– для удосконалення слухових відчуттів, розвитку артикуляційних вмінь та літературної вимови навчити дітей слухати і розуміти казки, інструкції до гри, пропонувати заучувати невеликі вірші, розвивати фонематичний слух, учити правильно наголошувати слова, оволодівати різною силою голосу;

–  щоденно поповнювати, активізувати та автоматизувати словниковий запас дітей з різних сфер життєдіяльності;

– підтримувати бажання дитини правильно вживати слова, формувати елементи культури мовлення. При цьому дорослий повинен подавати приклад правильної вимови, культурної поведінки тощо;

– залучати дітей до участі в народних дитячих іграх з речитативами, іграх за правилами, у процесі яких поповнюється, активізується та автоматизується словниковий запас, поглиблюються граматичні вміння, вдосконалюється діалогічне мовлення;

– не забороняти дітям виражати своє ставлення до персонажів твору, а навчити слухати, розуміти зміст сюжету, навчити не перебивати товаришів;

– створювати сприятливе розвивальне середовище, в якому б гармонійно поєднувалися всі складники мовленнєвого розвитку;

– забезпечувати життя дитини в здоровому природному середовищі та її спілкування з такими людьми, об’єктами, предметами побуту і явищами природи, які поповнювали б враження про довкілля, світобудову, розвивали цікавість, а відтак, – і мовленнєву активність;

– надавати перевагу реальним людям, картинам природи, її об’єктам перед їх зображеннями, звертати увагу на приклади гармонії, взаємозалежності, доцільності, логіки;

– використовувати чуттєвий та опосередкований способи ознайомлення зі словом;

– у процесі розвитку звукової культури мовлення використовувати усну народну творчість;

– використовувати еталонні мовленнєві зразки;

– підтримувати бажання дитини експериментувати зі словом, звуком, заохочувати до вироблення самостійних суджень з приводу довкілля, власного «Я», висловлюватися з власної ініціативи;

– давати дитині можливість висловлюватися при кожній нагоді.

Художньо-естетичний розвиток

Враховуючи вікові можливості дітей, освітні завдання вихователям рекомендується:

– вводити дитину в емоційно насичене, естетично приємне середовище: організовувати спостереження за довкіллям, звертати увагу на його особливості, характерні риси, красу, спонукати до емоційного сприйняття та відгуку, бажання передати побачене доступними образотворчими засобами;

– збагачувати зміст образотворчої діяльності, надавати дитині право самостійно обирати вид роботи та матеріали для реалізації свого задуму. З цією метою використовуються ігрові прийоми, бесіди з дитиною від імені казкового персонажа та стимулює її бажання передавати різноманітні образи в малюнку, ліпленні, аплікації, конструюванні;

– зацікавити дитину діяльністю, запропонувавши їй конкретне завдання;

– перед виконанням завдання запропонувати дитині розім’яти м’язи рук, використавши плоди каштанів, горіхів, пальчикову гімнастику тощо;

– при ознайомленні з творами образотворчого мистецтва емоційні враження підкреслювати відповідною музикою;

– давати дитині можливість чергувати різні види образотворчої діяльності, вдосконалювати відповідні навички не лише на організованих дорослих і регламентованих тематикою й часом заняттях, а й у самостійній діяльності, вправляючись у реалізації свого задуму, використовувати свій життєвий досвід та попередньо здобуту інформацію;

– слухання разом з дітьми музичних творів, що сприяє розвитку музичного смаку дітей, їхніх індивідуальних уподобань;

– використовувати для прослуховування високохудожні й доступні дитині музичні твори, коментувати їх, виявляти повагу до її думки щодо кожного твору;

– не варто нав’язувати дитині музичний супровід життєдіяльності, якщо вона цього не хоче;

– створювати сприятливі умови як для розвитку співочих можливостей дитини, та їх охорони. Малюка привчають розмовляти спокійним  тоном, не кричати, не надривати голосові зв’язки.;

– сприяти розвитку рухливості та вправності, як важливих для становлення властивостей особистості, навчати сприймати та відгукуватися на різні ритм і мелодію;

– частіше пропонувати вихованцям творчі завдання, підтримувати творчі прояви дитини

– використовувати ігри-драматизації, які сприяють розвитку музичних здібностей, корекції поведінкових проявів особистості;

– організовувати ігрове дійство дітей так, щоб створити сприятливі умови для прояву власної індивідуальності, неповторності;

– організовувати буття дошкільника таким чином, щоб оптимально збалансувати різні форми його життєдіяльності: організовану дорослим та самостійну діяльність дитини.

Креативний розвиток

Щоб створити оптимальні умови для креативного розвитку дитини дорослі  повинні:

– виховувати у молодшого дошкільника потребу і готовність виявити елементи творчості в різних видах та умовах організації діяльності;

– надавати дитині реальну можливість досліджувати, експериментувати, вигадувати, виявляти творчу ініціативу, підтримувати та схвалювати щонайменші прояви конструкторської творчості дитини;

– для розвитку початкових форм креативності молодшого дошкільника так створити таку модель організації його буття, яка сприяє урізноманітненню та збагаченню його досвіду, надає матеріал для самостійної поведінки в різних сферах життєдіяльності. Чим більше дитина бачить, чує, переживає, вміє, знає, тим продуктивнішою стає її уява;

– надавати можливість поєднувати відтворювальну діяльність з комбінаторною;

– не дорікати дитині за її бажання щось перебільшити чи применшити, а надавати можливість втілювати творчу уяву в реальній дійсності;

– розуміти, що уява повинна бути основою творчої поведінки дошкільника. Але при цьому дорослі повинні слідкувати, щоб вона не уводила дитину в уявний світ, не продукувала занурення в себе, відлюдкуватості, замкненості, надмірної мрійливості, щоб дитина не приймала свої фантазії за істину, оскільки це може спровокувати появу звички відмовлятися від роздумів і спостережень за реальним життям;

– надавати дитині можливість та право самостійно приймати рішення, обгрунтовувати, доводити свою точку зору;

– частіше спонукати дітей до фантазування, прогнозування, самостійних припущень та висновків, ризикування;

– творчість має стати нормою та постійним супутником дитячого життя.