« Рідна домівка,рідна сім’я тут виростає доля моя. Роде наш красний ( українська народна пісня ). В цьому дворку,як у вінку ( з народного )»

ТЕМА: Інтегрований урок з природознавства і читання                       МЕТА:поглибити знання учнів про українське село, до її історії та традицій, розвивати критичне мислення, вміння одержувати інформацію, аналізувати її, порівнювати, робити висновки, виховувати любов до рідного краю, дбайливе ставлення до скарбів рідного села, бережливе ставлення до природи                                                                                                                                                                                                                   ОБЛАДНАННЯ: штучні листочки, ураїнська хата, скриня, вишиванка, намисто, писанка, калина, верба, живі квіти, солене тісто, живі листочки в пакетиках, прозора плівка, український віночок , райдуга, вата, мікрофон, запис пісні , окуляри , отрибути для фотосесії, кісточки калини.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                    ХІД УРОКУ                                                                                                                 1.              Організація класу                                                                        Учитель              . Діти, сьогодні до нас завітали гості.

А коли в домі гості — це свято.

Тож проведемо урок так, щоб нашим гостям було цікаво.

Учні. Доброго дня — птахам голосистим!

Доброго дня — травам росистим!
        Доброго дня — сонечку ясному,
        Гостям дорогим і усьому прекрасному!

Учитель. Наш дивний світ, такий, як казка,

Он в небі хмаронька пливе.

Тож бережи його, будь ласка,

Все в ньому гарне і живе.

Он квітка полум’ям палає,

І ясне сонечко блищить.

Чарівна пташечка співає:

• Все в дивосвіт прийшло, щоб жить.

 

1. Створення психологічного настрою «скринька гарного настрою»

Діти стоять обличчям один до одного, взявшись за руки.

Давайте усмішки всім дарувати –

друзям і вчительці, мамі і татові

хай радість злітає у небо, як птах,

і добрі слова хай бринять на вустах.

• Привітайте гостей посмішкою.
• Усміхніться один одному.

Подаруйте свої усмішки мені.                                                         Хай сьогодні в кожне серце наш урок додасть тепла,

хай прийде до нас натхнення, в очах сяє доброта.

- Діти, у кожного з вас на парті лежить кольорова модель Сонечка. Візьміть своє Сонечко. Воно поцілує вас промінчиком у щічку, залоскоче чубчика і покотиться розсіювати свої промінці. Сонечко освітить, зігріє вас і принесе багато – пребагато добра. І ви володарі його. У вас багато добра! Ви світлі, щасливі і усміхнені.

- Відчуйте в собі тепло, доброту.

Вправа « Райдуга» взяти до рук хмарку з веселкою і показати настрій кольором веселки

 Вправа 2 « Я  буду»  (Прогнозовані відповіді учнів:

На уроці я буду – вітром – мої відповіді будуть швидкими.

На уроці я буду – веселкою – мої відповіді будуть яскравими та різноманітними.

На уроці я буду – сонечком – я буду лагідним і чемним.

На уроці я буду – дощиком – мої відповіді будуть повними, змістовними.

На уроці я буду – … )

 

                                                                                                                               ІІ. Мотивація навчальної діяльності

     Повідомлення теми і мети уроку

Вчитель  Сьогодні у нас незвичайний урок, ми відправляємось у подорож, а на чому будемо подорожувати ви дізнаєтесь, відгадавши загадку:                                  Діти, пропоную послухати вам загадку, а ви її спробуйте відгадати:

Буває широка,

Буває вузька,

Від дому в школу

Мене привела. (Дорога.)                                                                                                                                                Сьогодні дорога буде пролягати по стежкам старовинного села, ці стежки нам допоможуть краще дізнатися про традиції та звичаї наших прадідусів та прабабусь. Нас чекатимуть незабутні враження. Гарний настрій ми вже маємо. Беремо фотоапарат. Екскурсоводом нашої подорожі буду я. Але спочатку треба відповісти на мої запитання                                         

Спостереження   ( Яка зараз пора року? Який місяць? Назвати місяці осень.ща означає вересень, жовтень, листопад.Які прикмети осені ви знаєте? Яке число? Який день тижня? Яка температура?Який стан неба?Чи були опади на цьому тижні? Чому відбуваються зміни в неживій природі?Що можна сказати про комах? Про птахів?Що можна сказати про рослинний світ?                          Вправа « Танок листочків»                                                                            Про працю людей? Який висновок можна сказати про живу природу восени?

Дитина «Гідрометцентр 2-__ класу повідомляє. Сьогодні __ вересня 20__ року. Небо ясне. Температура повітря ____ градусів. Вітер слабкий. Опадів немає. Подивіться, як посміхається сонечко. Воно бажає вам гарного настрою й успіхів на весь день».

 Вправа  «Добре словечко – гріє сердечко .Скажемо гарні слова-компліменти про наше село восени? Яке наше село?(діти називаютьслова: гарне, красиве, зелене, рідне, мальовниче)   А звідки можна дізнатися про наше село? (з книжок, газет, інтернету, почути по радіо)                                                                                                        

Звучить музика Поплавського Моє село                                                                         Село моє, для мене ти єдине

Красою квітів, балок і полів

І тим яскравим, ніжним пишним цвітом

Що ним вітають навесні садки.

Єдине ти – дитинством безтурботним

І мріями дитячими,

І ніжністю, і розумінням вчителів

Що нам були мов другії батьки.

Село моє, для мене ти єдине

Тими біленькими хатинками

І товариським вірним сміхом

Що піднімав вмить настрій нам усім,

Єдине ти порадами від тата

І стежкою повз мамине вікно

Коханням першим, радістю і щастям

І нашим прагненням робити всім добро

•  
• Зупинка «Українська хата»                                                      Вправа запахущі трави .( Кожен ряд дістає свою рослину мяту , чорнобривці . хризантеми) завдання потерти рослини і назвати її.

 

•                                           Ласкаво просимо дорогих гостей у нашій оселі. В народі кажуть «Гість у дім – радість з ним». (Під пісню Поплавського «Село» вчитель проносить скриньку, а діти за допомогою органів нюху відгадують, що там) У кожного народу є свої улюблені речі,дерева ,рослини. Ось верба – символ краси,неперервності життя. Вона дуже живуча: встромиш у землю гілочку – і виросте дерево, засип рану порошком меленої кори – і кров зупиняється. З давніх давен вербу вважали святим деревом. Освячені її гілочки служили оберегами полів від граду,обкурювали хату від хвороб, клали у купіль немовляти. А ось хрещатий барвінок-символ вічності. За легендою ця рослина заздрила запашній фіалці. яка мала аромат,красу і людську любов. Однак богиня Флора не змогла нагородити рослину великою красою. Зате дала їй гучну назву «вінка»,що означає «перемога». Що ж переможливого вбачали люди у цій скромній, з синіми квіточками рослині? В ній прихована могутня цілюща сила перемагати тяжкі недуги. А це,діти,калина-символ кохання,краси,щастя. Навесні калина вкривається білим цвітом,а восени палахкотить гронами червоних плодів. Калиною уквітчують весільний коровай, оселю, з неї печуть смачні пироги,лікуються. Народ склав про неї багато легенд та пісень.                                                                ВПРАВА  « Сердечко»
•                                           Так, правильно, там був шматочок хліба. Хлібом та сіллю на вишитому рушникові зустрічають гостей. Хліб – символ сонця, тож нехай у ваших серцях будуть теплі стосунки між людьми, однокласниками…

Українські звичаї веліли, щоб гість, зайшовши на подвір’я, обов’язково хоча б на хвилиночку вступив до хати. Гостя садили на найкраще місце, запрошували до столу. Тепер погляньте на ці рушники. Це теж символ українського народу. Дім без рушників,як сім’я без дітей. Рушники старовинні обереги дому. Вишитий різними візерунками рушник є неодмінним атрибутом багатьох обрядів:з ним зустрічають дорогих гостей,справляють обжинки,проводжають в армію;дівчина подає рушник на знак згоди при сватанні,молоді стають на рушник під час шлюбного обряду,з рушником проводжають в останню путь. У кожному регіоні України свої кольори і орнаменти. Ось цей рушник вишитий червоними і чорними нитками. Чому ж таке поєднання?В пісні співається: 

Два кольори мої,два кольори, 

Оба на полотні, в душі моїй оба. 

Два кольори мої,два кольори 

Червоний –то любов, а чорний – то журба. 

В житті кожної людини бувають радість та смуток. Я бажаю, щоб на ваших життєвих дорогах-рушниках були тільки світлі,радісні кольори і не було чорних -журби та печалі. 
III. Повідомлення теми і мети уроку

— Який розділ ми вивчаємо? («Нема без кореня рослини, а нас, людей, без Батьківщини»)

— На які теми розподіляється цей розділ?

— Яку тему будемо вивчати?

— Як ви вважаєте, про що йтиметься в творах цього розділу?

IV. Сприйняття й усвідомлення нового матеріалу

 1 Робота над віршем Івана Гнатюка «Наша хата»

1) Читання вірша вчителем.

— З якою інтонацією слід читати вірш? (Спокійно, замріяно)

2) Словникова робота.

Ряденце — покривало із домотканого полотна.

Читання «пірамідок» слів

ХА . ТАЦВІ .ТУТЬ

СА . ДОК БДЖО.ЛИ

ПОД . ВІР’ЯРЯ.ДЕНЦЯ

НЕВ . ТОМНОПРИ. ВІТНЕ

3) Читання вірша учнями «ланцюжком».

— Від чийого імені ведеться розповідь у вірші?

— Як автор ставиться до своєї хати?

— Прочитайте опис хати.

— Як автор описує двір?

— Які слова — назви ознак уживає автор?

Стіни (які?) —

Віконце (яке?) —

Поріг (який?) —

Ряденця (які?) —

4) Гра «Буксир».

Створюється пара з «сильного» і «слабкого» учнів. «Сильний» учень веде у читанні, а «слабкий» намагається досягнути темпу читання «сильного» учня.

5) Гра «Поети».

— До слів вірша доберіть свою риму.

Садок — холодок — рядок тощо.

Фізкультхвилинка

 2 Опрацювання української народної пісні «Роде наш красний»

1) Слухання аудіозапису пісні.

— Чи сподобалася вам пісня?

2) Словникова робота.

Красний — гарний, добрий, великий.

Не цураймося — не забуваймо, не відмовляймося.

Сім’я — тато, мама, я.

Рід — одне або ряд поколінь, які пішли від одного предка. Родина — група людей (родичі), яка складається з батьків, дітей, бабусь і дідусів, які живуть разом.

3) Гра «Актори».

— Прочитайте вірш із захопленням.

— Який кущ згадується у пісні? Чому?

— До чого закликає пісня?

— Із чим порівнюється родина?

— Які слова — назви ознак ужито зі словом рід?

4) Гра «Хто краще?».

Конкурсне читання вірша у парах.

 3 Опрацювання вірша «В цьому двору, як у вінку...»

Читання вірша «сильним» учнем.

— З яким віршем «перегукується» цей вірш? («Наша хата»)

— Прочитайте порівняння.

— Що прославляється у вірші?

— Який малюнок можна намалювати до цього вірша?

 4 Робота над українською народною піснею «Дорогі гості»

Слухання запису пісні.

— Які гості найдорожчі?

— Чому у вірші згадуються жито, овес? (Хліб — це життя, достаток.)

-   І щоб дізнатися про традиції більше запрошую вас на телевізійне шоу

«Майстер шеф по українські»  

-   Увага на екран!  Сьогодні до нас завітав Ектор Хіменес-Браво, відомий кулінар, шеф кухар,  знавець кулінарних традицій:

Вчитель: Особливостями  народних традицій харчування українців є  помірність, харчування за сезонами, постування, перевага овочевих страв, святкова та скоромна їжа. Найбільш поширеними  стравами в Україні були ті, що готувалися з продуктів рослинного походження. Найбільш улюбленими   стравами  були борщ, капусняк, печений гарбуз, вареники, куліш.   На столі панували овочеві страви,  традиційно їх готували з капусти, буряка, моркви, брукви, цибулі, часнику, огірків та інших овочів. Поважали українці й каші: з гречки, вівса,   ячменю, проса, пшона. М’ясні страви та яйця вживали   на свята, а от страви з птиці готували лише в неділю, помірно вживали сало, частіше їли молочні продукти. Регулярно українці чистили свій організм  шляхом  постування. Піст завжди проводився перед великими релігійними святами. Постилися також у середу та п’ятницю щотижня. У ці дні люди не вживали м’ясної та молочної їжі, таке харчування називалося – пісним. Святкова та скоромна їжа передбачала вживання цих продуктів Український народ завжди був здоровим та  сильним, правильно та корисно харчувався, про що свідчать кулінарні смаки  українців.. Я думаю, мої юні друзі, що  сьогодні  вам буде дуже цікаво познайомитися ближче з кулінарними традиціями рідного народу. Готові до подорожі? Тож, бажаю вам успіхів!

  Вчитель: Діти, а чи ви знаєте українські традиційні страви?

•                                           Вправа ліплення вареників
•                                           Які найулюбленіші страви українців?

(Ліплення вареників із солоного тіста).

•                                           Поки ми ліпили вареники, на дах сіли лелеки.
•                                           Що ви знаєте, про цього птаха?
•                                           Коли птахи сідали, скинули по пір’ячку. (Діти дістають пір’я, гладять по руці, щоці) 
•                                           Які виникли почуття? (лоскотно). Отже, з почуттям ласки приймайте гостей!
•                                            

    Лелека – священний птах, покровитель сім’ї і рідного дому. Він приносить з Вирію дітей. Жінки, побачивши вперше навесні лелеку, кидають йому вслід хліб або траву, задобрюючи його. Ще з доби Трипілля існує староукраїнське повір’я про священність лелеки.  Вірогідно, що лелека був тотемом племен, які населяли Подніпров’я ще в IV-IIтисячолітті до н.ч..

Лелека був тотемом трипільських племен пеласгів, які називали себе лелегами (лелеками). Його зображення вони залишили на Балканах, на островах Егейського моря, в Малій Азії – всюди, куди переселялись. Від їхньої самоназви, очевидно, і походить назва цього птаха. Інша його назва гайстер, що давньогрецькою означає "зоря”. Гайстер є символом давньої богині Вечірньої і Вранішньої Зорі, яка освятила птаха назвою зірки.

Лелека (бусол, бузько, чорногуз, гайстер) - символ богині Зорі; символ поваги до батьків; символ мандрівників; сімейного благополуччя, щастя; батьківщини.

Вбивство лелеки прирівнювалося до вбивства людини. Цей птах  за повір’ям, має риси і звички, що притаманні людям. В народному уявленні він є символом праці і відданості. Де він покладе своє кубло, тій хаті буде щастити, а якщо його образити, він і хату може спалити. В Україні птахів і звірів не називали людськими іменами. Однак, для лелек робили виняток. З ними розмовляли, „радилися” як з членами сім’ї.

Лелеки розуміють людську мову (адже колись говорили), як і люди, шукають собі пару, турбуються про дітей і через ревнощі можуть покінчити життя самогубством. Якось люди недобре пожартували і підмінили яйце лелеки качиним. Лелека-мати вигрівала яйця, а батько носив їжу. Коли на світ з’явилися пташенята, разом з малим лелекою в гнізді вилупилось і каченя. Побачивши його, лелека високо злетів у небо і каменем упав на гніздо. Мертвими на землю впали пташенята і лелека-мати. А садиба того господаря незабаром пішла з димом.

Як і людина, лелека може плакати: "Бузьок може нудитися за хижею, в якій жив, ще як був чоловіком, - розповідається в одній легенді. – То він гніздо і в’є на дахах і живе коло людей. Ми часто можемо бачити, як він журиться. Стоїть годинами на одному місці з опущеним дзьобом – плаче й думає про своє людське життя”. Лелека сумує, коли бачить свари поміж людьми: "стане нерухомо на одній нозі і плаче гірко... А як бачить добро між людьми, то калатає своїм дзьобом. То він так радіє”.

Звернімо увагу на те, скільки пісень, казок і повір’їв в Україні пов’язано з цим білим птахом з чорною позначкою і скільки він має назв – бусол, боцюн, бузько, гайстер, чорногуз, лелека. У фольклорі і літературі лелека символізує любов до рідної землі, тугу за батьківщиною. Невипадково ліричний герой однієї з пісень просить: "Візьміть мене, лелеченьки, на свої крилята".

За легендами, лелека походить від людини, яка згрішила колись проти Бога і тепер, у пташиній подобі, старанно спокутує свою провину. Найпоширенішою
версією перетворення людини на лелеку є історія гадючого мішка: "Кажуть, бусол — з чоловіка. Бог усіх гадів у мішок зібрав і дає чоловікові: "На цей мішок, однеси до моря і вкинь у воду. Як нестимеш, не розв'язуй і не заглядай у мішок, що там є". Йде той чоловік з міхом до моря - кортить подивитися. Розпустив того мішка, гад так і поліз, так і поліз із нього! А Бог і каже: "Не хотів мене слухати, пустив гадюччя по всіх усюдах, іди ж та збирай...". От тоді й став той чоловік буслом".
На зиму лелеки відлітають до далекої країни за морем. Там вони нібито плюскаються в озері й перетворюються на людей. Навесні вони купаються в іншому озері й повертаються додому птахами.
Інколи у Вирію лелеки змушені битися з орлами, коли ті на них нападають, і перемагають хижаків, хоча багато їх гине.

Перед вирієм лелеки вчиняють суд і закльовують до смерті птаху, яка зрадила своєму подружжю: "Один самотній бусол полюбив чужу буслиху. І відбив таки її, забрав з чужого гнізда, і полетіли вони на нове місце до лісу. А через якийсь день, коли бусол прилетів на луг, його великим колом оточило пташине товариство й щось почало вичитувати своїм клекотом. Стоїть посередині самотній бусол. Ось він підняв опущену голову, важко підняв крила, тріпнув ними і піднявся угору. Там він раптом здригнувся всім тілом і, згорнувши крила, каменем полетів донизу. Так і закінчилася буслина любов".

Лелеки з давніх часів перебувають під охороною українців, ще з часів тотемізму. Їх вважали провісниками весни, птахами Сонця.

Якщо згадаємо, що за повір’ям він приносить дітей, то стане зрозумілим, чому бог шлюбу і кохання в давніх українських і польських піснях зветься Лель, а скіфський бог плодючості – Гайстеріс. Отже, Лелека – ще й символ Сонця. 

Ластівка. Символізує щасливе родинне життя, ласку, любов і ніжність. Там, де звила гніздо ластівка, живуть добрі господарі. Вона також оберігає житло від грому, блискавки, пожежі. Ластівка пов’язана з Новоліттям, недаремно згадується у щедрівках, які первісно виконували навесні: „Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка”.  Вважають, що ластівка – улюблена Богом пташка, своїм щебетанням вона прославляє його, наче молитвою. Тому вважається великим гріхом розорити її гніздо, тим більше не сміли вбивати, бо могли накликати біду на свій дім. У поляків, чехів і словаків ластівка – пташка, яка сприяє закоханим, переносячи їм вісточки.

Загалом у слов’ян ластівка символізує жіноче начало, особливо дівчину. Так, у фольклорі часто дівоча краса порівнюється з ластівкою: „Ой у нашій стороні красні дівки, як ластівки. А тут – як ворони”. Ластівки, за повір’ями, можуть магічно впливати на красу. Тому, коли дівчина навесні вперше побачить ластівку, віддає їй „веснянки” і просить у ластівки „білянки” (щоб було біле лице). Недаремно темні плями на обличчі мають назву „ластовиння”.

Існує така легенда про ластівок:

Жили на Росі, в самісінькому гирлі її двоє молодят - Мил і Лепа. Гарні були такі, що на їхнє весілля всі Боги злетілися з Вирію.

Нерозлийводою їх називали, бо скрізь вони ходили разом, Мил і Лепа. Навіть на полювання. Меткі в стрільбі з лука обоє. Прудконогі - лише Стрибог міг їх наздогнати під час бігу.

Звагою палали їхні очі. І невимовно палкою любов'ю одне одного. Серця мали добрі і ласкаві: свою здобич вони віддавали найперше старим і немічним людям. Їх любили небо і земля, води й ліси, люди й Боги. Сам Троян, Бог-місяць, Бог-тесля, збудував їм оселю там, де нині Хрещатик біліє біля гирла Росі. Сам громовержець просив Мила полювати в Перуновій пущі лютих вепрів, яких розвелось багато і які підривали коріння дубів. І Мил ходив до Перунів. Сам. Без чарівної Лепи, бо в Перунову пущу жінкам ходу не було - громовержець уникав жіночої статі. Тож збирається Мил на полювання в Перуни, а Лепа місця не знаходить. Гайне хоч назирці за своїм коханим. Тоді він побачить, заверне її: не можна гнівити Перуна! Та одного разу невгамовна Лепа таки непомітно прийшла назирці. Та й заклякла за кущем папороті. Бачить, аж страшнющий вепр - як гора! - рохкає і риє замлю, коріння дуба вивертаючи.

Кинув у нього дротик Мил і завмер з мечем під дубом.

Заревів поранений сікач, аж листя посипалося з дерев. Помчав на Мила, наставивши ікла.

Завмерла Лепа. І коли кабан ось-ось мав уже прохромити коханого, вона скрикнула. Мил вчасно відскочив, і сікач загородив свої гострі ікла в дуба. мил блискавичним і могутнім ударом гострого меча відтяв звірові голову.

Бризнула кров на груди мисливцеві.

"Коханий мій, ти живий!" - підбігла Лепа й припала до закривавлених грудей Мила.

"Пташечко ти моя!" - скрикнув схвильований Мил.

Поцілувалися моллодята і... пташками стали. Бо уздрів їх Перун і розгнівався, що жінка ступила в його пущу.

Полетіли Мил і Лепа у світ гострокрилими красивими пташками, що їх роси ластівками нарекли.

Понесли тії пташки червоні мітки на грудях від крові мила і Лепи.

Гнізда в'ють ластівки на людських оселях, бо люди ж - їхні родичі.

І зустрічають росів з далеких походів щебетом. Так само супроводжують душі померлих у Вирій.                                                                                                                              Вправа « Пір’ячко»                                                                                                       Скриня                                                                                                                                          РУШНИК, ДІТИ, - ЦЕ СИМВОЛ ДОЛІ. ЯК І В НАШОМУ ЖИТТІ, У НЬОМУ ПЕРЕПЛЕЛИСЬ РІЗНІ КОЛЬОРИ, СМУТОК І РАДІСТЬ.                         ВИШИВАНКА – ЦЕ СИМВОЛ ЗДОРОВЯ, КРАСИ, ЩАСЛИВОЇ ДОЛІ, ПОРЯДНОСТІ, ЧЕСНОСТІ І ЛЮБОВІ.

 

ВІНОЧОК – ЦЕ СИМВОЛ ЖИТТЯ, ДОЛІ, СИМВОЛ ДІВОЦТВА.

СИМВОЛ ВІРИ, НАДІЇ Й ЛЮБОВІ.

 

ПУЧОК ІЗ ЗІЛЛЯМ).

Вправа « Писанка»                                                                                           Вчитель. Людина здавна наносила на шкаралупу яєць чарівні магічні знаки, ще тоді, коли і писати не вміла, і були ті знаки малюнками – символами, в яких відображалися і подяка, і прохання – так почалися створюватися перші писанки, ще до народження Христа.

Наші пращури вірили, що писанки приносять добро, достаток, щастя, здоров’я та захищають людину від усього злого.

Розпис писанок – найпоширеніший вид декоративно – прикладного мистецтва. Різні народи світу шанували яйце і мали свої традиції його возвеличення. Яйце прикрашали і в Давньому Єгипті, Греції, Римі, Стародавньому Китаї, навколо нього було створено безліч міфів, легенд індійськими племенами Північної і Південної Америки. Але українці найбільш виразно зуміли донести до нас свої уявлення про життя за допомогою писанки. В Україні на Івано –  Франківщині в місті Коломиї стоїть музей писанки. За сприяння української діаспори в Канаді було споруджено пам’ятник писанці, його висота – 10м.

Вчитель. У дохристиянські часи писанку розписували до свята весни, яке мало назву Великдень і святкувалося в Березні на рівнодення, а за християнства – до свята Воскресіння Ісуса Христа.

В давнину вважалося, що писанка – це не просто яйце, а й оберіг від злих сил, запорука щастя і добробуту. Правильно написана писанка вважалася могутнім універсальним талісманом, що оберігав людину. Написання писанок супроводжувалося певними обрядами. Впроваджувати довільні, нетрадиційні елементи не дозволялося так само, як не можна було змінювати слів молитви, тому що тоді писанка втрачає силу амулета.

Про виникнення писанок існує багато легенд та переказів. Послухаємо одну з легенд.

Учень. Існує легенда, що коли Ісуса розіп’яли на хресті, то з ран його потекла кров. Вона крапала на землю і перетворилась на червоні крашанки. А сльози Матері Божої, яка в цей час стояла під хрестом і гірко плакала, капали на ті червоні крашанки, і кожна з них перетворювалась на чудову писанку.

Зібравши всі писанки та крашанки в хустку, Богородиця пішла до Пілата просити дозволу, щоб поховати свого сина. Дорогою вона дарувала писанки дітям і наказувала їм жити в злагоді та мирі. Прийшовши до Пілата, Мати Божа зомліла, а писанки з хустки розкотилися по всьому світові.

Вчитель. А зараз діти ми розглянемо писанки, їх види, тож уважно дивіться та слухайте про що я вам розповідатиму.

Вчитель. Слово «писанка» походить від «писати», «писання». Для її виготовлення слід мати віск, писачок, фарбу. Наші предки готували фарбу із кори яблуні-дички, дуба, вільхи, з лушпиння цибулі, соняшника, зі звіробою, молодого барвінку, каштанового листя та інших природних складників. Колір також мав значення.

Учень  1. Червоний – колір життя, крові, дня, радості, любові.

Учень 1. Жовтий – символ місяця, зірок. Це колір хлібного лану, життя, тепла.

Учень  2. Зелений – колір весни, пробудження природи, надії, радості буття.

Учень  2. Синій – символ неба, простору, вітру, здоров’я.

Учень  2. Білий – чистота і невинність.

Учень 3. Бронзовий, коричневий – багата земля, її врожай, щедрість до людини.

Учень 3. Чорний – означав дух померлих, пам’ять про них, про своє коріння, негода, буря.

Вчитель. Орнамент у писанках залежно від того, що на них зображено, є:

•                Рослинний;
•                Тваринний;
•                Геометричний;
•                Побутовий.

Ці орнаменти – не просто малюнки, а таємничі знаки-символи, якими наші предки спілкувалися з природою, всесвітом.

Безконечник чи кривулька – символ води та нескінченності на Землі.

Сонце – символ світла, тепла, життя.

Спіраль символізує змія, порядок і плин часу.

Блискавка є символом небесного вогню.

Грабельки символізують дощ.

Олень символізує довге життя та заможність.

Кінь – це сила і витривалість.

Сосонка є знаком земної рослинності.

Дерево життя символізує розвиток роду – батько, мати, дитина.

Богиня Берегиня – це володарка неба і всієї природи.

Готували писанки не тільки до Великодня, а й до інших свят:

Вчитель. Кожний регіон України мав свої відповідні знаки-символи та кольори. В одних регіонах переважали рослинні орнаменти, в інших – геометричні, а в деяких поєднувалися рослинні з геометричними, чи тваринні з рослинними. В одних регіонах переважали світлі кольори, а в інших – темні, або поєднання світлих з темними.

Форму яйця, та елементи писанок часто використовують для інших видів діяльності декоративно – прикладгного мистецтва. (останній слайд презентації)

Вчитель. В залежності від способу виготовлення писанки бувають:

      крашанка – яйце зафарбоване в один колір;

      дряпанка (шкрябанка, різьбянка) – це яйце з темною шкаралупою, на поверхні якого орнамент наноситься гострим предметом, продряпують малюнок;

      крапанка – писанка з крапками одного чи кількох кольорів;

      мальованка – яйце розмальоване фарбами за допомогою пензля;

      восківка – бісерка – яйце покрите тонким шаром воску, в який втискається бісер;

      писанка – яйце розписане за допомогою писачка та воску.

Вправа «Іграшка»

Перша улюблена іграшка дитинства… У кожного з нас вона своя. Світ іграшок також переживає зміни, як і світ людей. Раніше популярними були одні іграшки, тепер — інші. Придивімося, як по вулиці ідуть в дитсадок мами з малюками. Іноді дітлахи несуть в руках улюблену іграшку. Не треба пильно придивлятися, щоб побачити, що дівчатка найчастіше пригортають до себе довгоногу цибату ляльку з заморським ім’ям Барбі, а хлопчаки взагалі тримають якихось жахливих пластикових монстрів, пофарбованих в темні неприємні кольори. Такі ж іграшки заполонили й полиці наших магазинів. Вони однотипні, байдужі, холодні… На жаль, ми забули про традиційні народні українські іграшки — добрі, веселі, яскраві, виготовлені з природних матеріалів. Вони, звичайно, не виблискують так, як глянцева холодна пластмаса, зате мають в собі набагато більше — частинку душі цілого народу. Українська іграшка, як і саме життя нашої нації, сягає глибокої давнини. Люблячі руки мам і бабусь завжди творили для своїх малюків забавки з того, що було в домі: з клаптика тканина, рослинки чи овочу. Ляльку робили з кукурудзяного качана, возика з дерева, корівку з маленького гарбузика… Вони були простими, ці іграшки, але в них зберігалися сили землі і сонця, теплота рук рідних людей. Здавалося б, іграшка — це дитяча забавка не варта уваги дорослої серйозної людини. Але завжди були по всій Україні майстри, які знаходили особливий сенс у виготовленні іграшок для дітей. Вправний тесляр творив із дерева коника-гойдалку. Таких коників обов’язково купували маленьким хлопчикам, і вони приносили дітям чимало щирої радості. З-поміж глиняних горщиків, тарілок, гончарі виставляли на ярмарках і півників-свищиків, і крихітний керамічний посуд. Здавна виробляли майстри в Україні й іграшки, які рухаються. Весело крутилися маленькі вітрячки, стукали молотками ведмеді-ковалі, танцювали по колу цап з козою. Сьогодні, мабуть, тільки в етнографічних музеях можна побачити чудові ляльки з пасма лляних ниток. їх вміло перев’язували в кількох місцях, щоб вийшли руки, ноги, коса до пояса. Майстрині виготовляли невеличкий одяг для таких ляльок. Це завжди був національний костюм, традиційний для тієї місцевості України, де робили ляльку. Як і годиться, для цих нарум’янених красунь з вишитими бровами знаходився і розмальований возик — колисочка, а для лялькового «господарства» — макітерки й полумисочки. Іграшковий глиняний посуд також відображав свої традиції кожного регіону. Глиняні забавки з Полтавщини дещо різняться від тих, які використовували, скажімо, на Поділлі. Можливо, для гончарів створення іграшок також було певною забавкою, відпочинком від основної роботи. Адже хоч гончарство завжди вважалося окрасою українського ремесла, але робота ця досить важка, вимагає багато часу і сили. Бо ж спершу потрібно було накопати глини, дати їй дозріти на подвір’ї. Глину доводилося весь час перемішувати і поливати водою, виконувати ще чимало необхідних дій, поки вона ставала придатною для формування виробу. В народі завжди казали, що виріб на гончарному крузі виходить гарним тільки тоді, коли в нього вкладають душу. А на Чернігівщині, виготовлені з глини і випалені в горні вироби навіть називали «душами». Тож виходить, що і кожна маленька глиняна іграшка — це теж частинка душі майстра, який формував її вручну на гончарному крузі, а потім ще й розписував з допомогою курячого пір’я чи ріжка чудернацькими, вигаданими ним самим квітами, чи народним орнаментом. 

Не менш улюбленою в народі завжди була й дерев’яна іграшка. Вважалося, особливо в Правобережній Україні, що найкращі дерев’яні іграшки народжуються в Яворові на Львівщині. Чого тільки тут не створюють для малечі: дитячі меблі, дерев’яний ляльковий посуд, маленькі музичні інструменти… Найбільше цінуються коники на коліщатках. Іноді руками цілої родини творяться ці іграшки. Чоловіки-майстри старанно виробляють коників з дерева, а їх дружини і діти розмальовують їх яскравими барвами, які не тільки забавляють малечу, а й ще й звеселяють домівку, в якій «оселяються», наповнюють її запахом дерева. Так, народні іграшки мають неповторний аромат. Вони пахнуть деревом, випаленою глиною, природою… На відміну від тих штучних і безликих, з порожнім, а часто й жорстоким, поглядом пластмасових очей, які пропонує сучасна промисловість. А гойдалки з розписаними бочками і спинками! Для багатьох українців старшого віку спогади дитинства пов’язані саме з ними. А якими цікавими ,духмяними і просто смачними є коники, пташки з сиру, які для своїх дітей виготовляли вівчарі на полонинах! Нам не можна забувати про такі рукотворні дива і ми обов’язково будемо вчитися майструвати цю красу. (При цьому вчитель демонструє народні іграшки, таблиці) 
Читацька зупинка

Ігрова зупинка                                                                                 

Підсумок уроку    

МЕТОД „МІКРОФОН      

 

• Я зрозумів...
• Мене здивувало...
• Я збагатився інформацією про...
  • Мене зацікавило повідомлення про...
  • Я ніколи раніше не чув про...
  • Я  зумів …
  • Я  знав …
  • Найбільші  труднощі  я  відчув …
  • Мені  б  хотілося  ще …