“Ритуали весільного обряду та використання в них фразеологізмів у селах Тернопільщини та Хмельниччини”

Орлянська  Олена Анатоліївна

вчитель вищої категорії Кам’янець-Подільської гімназії №4

предмет викладання - українська мови та література.

“Ритуали весільного обряду та використання в них фразеологізмів у селах Тернопільщини та Хмельниччини”

 Анотація: Стаття присвячена дослідженню весільних обрядів у селах Тернопільщини та Хмельниччини з акцентом на використанні фразеологізмів у їх перебігу. Автор аналізує основні етапи традиційного українського весілля — від сватання й заручин до завершальних ритуалів — і простежує, як у кожному з них функціонують сталі вирази та обрядові формули. Особлива увага приділяється фразеологізмам, що позначають згоду чи відмову в сватанні, символічним діям нареченої, а також висловам, пов’язаним із переходом молодят до самостійного життя. На основі польових матеріалів з різних населених пунктів показано локальні мовні варіанти та семантичні відтінки фразеологізмів. Дослідження підкреслює роль сталих мовних зворотів у збереженні культурної пам’яті та в передачі значущості традиційних весільних ритуалів.

 Ключові слова: весільний обряд; фразеологізми; традиції; звичаї; сватання; рушник; символіка; діалектні особливості; Тернопільщина; Хмельниччина.

 Мета: Виявити та проаналізувати фразеологізми, що функціонують у традиційних весільних обрядах сел Тернопільщини та Хмельниччини, з’ясувати їхнє семантичне навантаження, обрядову роль і регіональні особливості вживання, а також показати, як ці мовні одиниці відображають культурні традиції та світогляд місцевих громад.

 Тематика весільних звичаїв конкретних населених пунктів також знаходить відображення в роботах сучасних дослідників. Наприклад, у дослідженні Лілії Феліксівни Овчаренко «Сімейна обрядовість в населеному пункті» зібрано матеріал про особливості родинної ритуалістики, що включає й весільні обряди.

 Весільні обряди є важливою частиною культурного спадку різних народів і їх мовна складова також відображає цю культурну специфіку. У статті досліджується використання фразеологізмів у текстах, пов'язаних з весільними обрядами та інших аспектах весільної церемонії.

 Усі етапи весільного обряду українців складаються із наступних подій: встановлення зв'язку між молодими (сватання, могорич, укладення угоди), оглядання нареченої, заручини, підготовка до самого весілля, саме весілля і подальші ритуали після церемонії.

 Сватання. Частіше всього сватання проходить у формі розмови старостів з батьками нареченої, яких посилають до батьків молодої з горілкою та солодощами(/приходили старости // старости йак звичаїно / хто може / де бутилку горілки чи йакі конфети і с таким приходили не"так йак те"пер / тепер ус’о роск'ішне /).

 До хати заходив лише староста, а парубок залишається на вулиці та чекає, поки покличуть. Якщо ж йому відмовляли в сватанні, то для цього були особливі фраземи, які позначали відмову: /п ’ід нести /д'істаў гарбуза/(іноді — макогона), (/ йак не" покличут / ого! / а бис знаў чоловіче //шос д'істаў гарбуза і ніц с того діла не" буде /).  Щоб уникнути такого сорому посилали «розвідника»(а саме старосту) — з метою вивідати наміри дівчини та її батьків.

 А якщо відповідь дівчини була ствердною, то та могла колупати піч (комин): /колу’пайе п'іч/(/ але мусимо ше дівицу поспитати / по не" волі нікого з нашого двору не" в'ідайемо // кличут дон'ку / вона ніби і бо йіца / стойіт колу’пайе п'іч /). Це є своєрідною обрядовою дією під час сватання. Якщо дівчина була згодною вийти заміж за парубка, вона колупала піч. Таке колупання печі було символом відлучення від родинного вогнища заради будування нового. А також під нігті потрапляли часточки домашнього тепла, які наречена прагнула взяти з собою до нового дому. 

 Далі сватів перев'язували рушниками або підносили їм на хлібі хустки чи рушники: поуйазати сват'і/ старости поуйазати /подати рушники;/  (/ ну то подаї рушники // та донка подайе рушники / ну а батко переў йазуйе йіх ними через рамйа /). Рушник — дорога життя, початок — народження, кінець — завершення життєвого шляху. Тобто вказувалося на те, що дівчина прощалась з рідною хатою, батьками та йшла в чужу, нову, починаючи новий етап свого життя.

 Обряд сватання часто вказується як "злагода", хоча для кожного говору може бути свій, місцевий варіант: / с'ходиц'а на з'лагоду/ згов'ірку/ (/у четвер або ў суботу / тоди да'йут до 'церкви на 'опов'іди / ну а по'тому же наїблишча р'одина с'ходиц'а на з'лагоду / а'бо йак у нас го'ворат по м'ісцевому на згов'ірку /). Саме на згалоді родина домовлялась та обговорювала всі подробиці весілля.

 Наприкінці весілля збираються найрідніші та передають молодим на руки рушник із хлібом: / прийш’ли к’іл'ка р'ід’н'ішчих душ від йідних д'і ўже сватʼіў / ну обично ў молодого у первого почи’найуца хлібини / а тод ў молодойі / а тоді коли уже у молодойі хлібини тиб’ўзали на рушники два , по бухан'ов'і і хліба / дали 'д'ітам / ти поблагословили / сказали / шо їд'іт на с'в'її хліп / тиі це уже по висіл'у / кончилос'а вис’іл’а /. Фразеологізм “піти на свій хліб”(/ їд'іт на с'в'її хліп/) уживається зі значенням “жити на власний заробіток”, “розпочинати подружнє життя”, “розпочати самостійне життя, перестати бути залежним від батьків”.

 У кінці весілля найчастіше всього молода перегулювала корону, вінок або вельон: /перегу’л'ували в'і’нок/(/у самому кінці молода перегу'л'уйе корону /),(/ а потому ў к'інци уже п'іслаил от посагу молода виходила за стола і перегул'ували в'їнок // кожна діўка / йака була не" в'їд:ана / мала пе"ре"гул'ати тої в'їнок / молода зн'їмала з себе /перед тим йійі розд'агали / заў йазували йійі ў хустку / зн'їмали в'їнок / ну і уже тод - / потому уж голови / заў'йазували ў хустку /). Це був обряд зняття фати на весіллі, він має глибоке коріння, дівчата на своїх весіллях знімали фату і заплітали косу. Робилося це з метою зміни статусу нареченої, таким чином, позначалося, що дівчина заміжня і їй не положено ходити з розпущеним волоссям. Щоб заплести косу, знімалася фата, а після маніпуляцій з волоссям одягали хустку. Поруч незмінно стояли жінки і співали плаксиві пісні про складну долю заміжньої жінки. Так відбувалося прощання з дівочими роками і позначалося нове положення дівчини.

 У підсумку, фразеологізми весільного обряду відіграють важливу роль у збереженні культурного спадку та в передачі значущості весільних обрядів. Вони додають кольору та глибини текстам. Також, аналізуючи тексти, що стосуються весільних обрядів і звичаїв, можна виявити різні цікаві фразеологічні обороти, а також різні способи виразу окремих ідіом у різних контекстуальних ситуаціях, що можуть мати відмінне значення, актуальність і виразність в залежності від конкретного контексту.

Список населених пунктів та інформаторів

1. Село Жизномир Бучацького району. Інформатор: Винник Стах Іванович, 1940 р.н., освіта — 6кл.

2. Село Браїлівка Новоушицького району. Інформатор: Чайковська Віра Петрівна, 1929 р. н., освіта — 7 кл.

3. Село Увисла Гусятинського району. Інформатор: Бойко Галина Василівна, 1959 р.н., освіта — 8 кл.

4. Село Лошківці Дунаєвецького району. Інформатор: Грушкевич Галина Миколаївна, 1939 р.н., освіта — 7 кл.

5.  Село Гаврилівці Кам’янець-Подільського району. Інформатор: Цвіляк Ніна Михайлівна, 1940 р.н., освіта — 7 кл.