Різноманітність клітин організму людини. Тканини.

ТЕМА УРОКУ: Різноманітність клітин організму людини. Тканини.

МЕТА УРОКУ:дати учням знання щодо типів тканин та органів  організму людини та їх будову, формувати вміння виявляти функції тканин, фізіологічними системами організму людини , виховувати бережливе ставлення до свого організму.

ТИП УРОКУ: комбінований.

ОБЛАДНАННЯ: підручник, робочий зошит.

ХІД УРОКУ:

І ЕТАП: ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ.

ІІ ЕТАП: ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ.

фронтальне опитування

1.               Зазначте ряд хімічних елементів, які входять до складу всіх органічних сполук:
   1.                а) Н, О, С, Si;             б) Н, N, О, С;                  в) Н, N, С, Fe;                   г) Н, О, Р, С.
2.               Вкажіть ряд складних органічних речовин, які входять до складу клітин організму людини:

а) вода, білки, жири, вуглеводи;

б) вуглеводи, вода, мінеральні солі, нук­леїнові кислоти;

в) нуклеїнові кислоти, білки, вуглеводи, жири;

г) жири, міне­ральні солі, білки, вуглеводи.

ІІІ ЕТАП: АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ.

Пригадайте, що таке тканина, які тканини розрізняють у тварин.

ІV ЕТАП: МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНО – ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯІЛЬНОСТІ УЧНІВ.

              розповідь вчителя   

У процесі ембріонального розвитку клітини спеціалізуються на виконанні певних функцій в організмі. Цей процес називають розподілом будови функцій, або диференціацією клітин. З клітин утворюються тканини. Які ж тканини існують в організмі людини?

V ЕТАП: ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ.

ХІМІЧНИЙ СКЛАД КЛІТИН ЛЮДИНИ.

В клітинах тіла людини виявлено близько 88 хімічних елементів. Основними з них є Гідроген, Оксиген, Карбон і Нітроген, які ще називають органогенними.

 

 

 

 

 

 

 

 

З неорганічних речо­вин в клітині містяться вода, мінеральні солі тощо.

Вода є розчинником і середо­вищем для дифузії багатьох речовин, забезпечує тургор (пружність) клітин і процеси осмосу (процес дифузії розчинника з менш концентрованого розчину в більш концентрований через напівпроникну мембрану). Отже, наявність води - обов'язкова умова активності клітини.

Мінеральні речовини підтримують осмотичну рівновагу між клітиною та міжклітинною рідиною; регулюють різні біохімічні й фізіологічні процеси.

З органічних сполук в клітинах є білки, вуглеводи, жири, нуклеїнові кисло­ти, АТФ.

Білки виконують різноманітні функції:

• будівельну (входять до складу всіх клітин),
• регуляторну (беруть участь у регуляції функцій організму),
• каталітичну (прискорюють хімічні реакції),
• захисну (захищають клітини й організм від хвороботворних мікроорганізмів і чужорідних тіл),
• транспортну (переносять гази та інші речовини).

Вуглеводи є основним джерелом енергії.

Жири - важливі енергетичні резерви для організму.

Нуклеїнові кислоти забезпечують збереження і передачу спадкової інфор­мації від батьків нащадкам і беруть участь у синтезі всіх білків організму.

Розрізняють 2 основні типи нуклеїнових кислот:

• дезоксирибонуклеїнову(ДНК)
• рибонуклеїнові (РНК).

ДНК міститься в хромосомах ядра, РНК - у ядрі і цитоплазмі.

Аденозинтрифосфорна кислота (АТФ) синтезується в мітохондріях клітини й акумулює в собі енергію.

БУДОВА КЛІТИН ОРГАНІЗМУ ЛЮДИНИ.

Клітина є елементарною структурною і функціональною одиницею

Майже всі клітини організму людини мають цитоплазму з органелами та ядро. Кожна клітина ззовні вкрита плазматичною мембраною, яка відокремлює внутрішнє середовище клітини від зовнішнього, забез­печуючи можливість існування клітини як окремої структурної одиниці. Мембрана регулює обмін речовин між внутрішнім і зовнішнім середовищем клітини.

Цитоплазма (від грец.цитос - клітина) - в'язка напіврідка речовина, в якій містяться органели, що виконують у клітині різні функції. До органел на­лежать ендоплазматична сітка, рибосоми, комплекс Гольджі, лізосоми, мітохондрії, клітинний центр та інші.

Ендоплазматична сітка(від грец.ендон - усередині і плазма) - це систе­ма мембран, які утворюють велику кількість канальців, трубочок і цистерн. Основні її функції - переміщення речовин усередині клітини.

Розрізняють ендоплазматичну сітку.:

• зернисту (гранулярну)
• незернисту (агранулярну)

На поверхні зернистої, на відміну від незернистої, містяться рибосоми.

Рибосоми- структури, які беруть участь у синтезі білків. Найбільше рибосом містять клітини тканин, які швидко ростуть (наприклад, епітеліальні).

Комплекс Гольджі складається із системи плоских замкнених мішечків - цистерн, великих вакуоль і дрібних міхурців, обмежених мембранами. Основна його функція - накопичення і виведення синтезованих клітиною речовин: гор­монів, ферментів, крапель жиру, вуглеводів. У комплексі Гольджі формуються лізосоми (від грец. лізис - розщеплення і сома - тіло) - дрібні кулясті органели, в яких містяться травні ферменти. За своєю функцією лізосоми є «травною си­стемою» клітини. Вони перетравлюють не тільки речовини, які потрапляють до клітини, а й відмерлі частинки власних органел клітини.

Мітохондрії (від грец.мітос - нитка іхондріон - зернятко) - паличко­подібні органели. За своєю функцією вони є «енергетичними станціями» клітини. Енергія, що вивільнюється внаслідок розщеплення органічних спо­лук, накопичується у вигляді АТФ.

Клітинний центр міститься біля ядра і складається переважно з двох центріолей. Він бере участь у процесі поділу клітин.

Ядро є центром керування життєвими процесами клітини - обміном речовин, рухом і розмноженням, місцем збереження та передачі спадкової інформації.

Крім органел, у цитоплазмі клітин є непостійні включення. Це здебільшо­го запаси поживних речовин (жири, вуглеводи).

ОСНОВНІ ЖИТТЄВІ ВЛАСТИВОСТІ КЛІТИН.

Клітина - функціональна одиниця живих організмів Їй властиві ті самі процеси життєдіяльності, що й усьому організмові: обмін речовин і перетворення енергії, подразливість, розмноження і ріст, рух і саморегуляція.

Обмін речовин - це окупність та єдність процесів розпаду речовин з вивільненням енергії й утворення інших речовин з використанням енергії. Усі процеси обміну речовин у клітині відбуваються за участю ферментів - простих або складних білків, які прискорюють певні хімічні реакції.

Подразливість - це здатність клітин реагувати на дію зовнішніх і внутрішніх подразників. Наприклад, у результаті подразнення нервових клітин виникають нервові імпульси, які змушують скорочуватися м'язові клітини, а залозисті (слізні, слинні) - виділяти хімічні речовини - секрети.

Клітини розмножуються і ростуть. Ці два процеси тісно взаємопов'язані між собою. Завдяки розмноженню клітин загоюються рани, росте організм.

В організмі людини є клітини, здатні до руху. Це, зокрема, лейкоцити (клітини крові). Своїми рухами вони нагадують амеб. За допомогою джгутика рухаються чоловічі статеві клітини - сперматозоїди. Клітини війчастого епітелію дихальних шляхів за допомогою війок видаляють з них слиз і сторонні часточки.

Реагувати на подразнення, рости, розмножуватися, рухатися клітини можуть лише завдяки різноманітним хімічним перетворенням, що постійно в них відбуваються. Кожна клітина також може самостійно регулювати надходження до неї різних речовин, інтенсивність обміну речовин, процеси біосинтезу та свою функціональну активність. Таку здатність клітин називають саморегуляцією. Вона забезпечує підтримання сталості хімічного складу і фізико-хімічних властивостей клітини.

Розповідь учителя з обговоренням доповідей і заповненням таблиці

Органели	Особливості будови	Функції
Цитоплазма	Високовпорядкована колоїдна система, для якої характерний постійний рух її колоїдних часток та інших компонентів	Забезпечує проходження переважної більшості процесів клітинного метаболізму, зв’язує всі структури клітини в єдину систему
Ендоплазматична сітка	Представлений системою дрібних вакуолей і канальців, які сполучені один з одним і обмежені одинарною мембраною. Розрізняють два типи ендоплазматичної сітки: гладка (позбавлена рибосом) і шорстка (має рибосоми на мембранах)	На гладкій ендоплазматичній сітці синтезуються ліпіди, здійснюється обмін деяких полісахаридів. Основна функція шорсткої сітки — синтез білків
Комплекс Гольджи	Представлений системою диктіосом — плоских мембранних мішечків (цистерн), розподілених у цитоплазмі окремо або пов’язаних у загальну мережу	Модифікація білків, упаковка секретованих продуктів у гранули, синтез деяких полісахаридів, формування клітинної мембрани, утворення лізосом
Лізосоми	Пухирці, оточені одинарною мембраною, які містять набір гідролітичних ферментів	Перетравлення харчових часток і руйнування клітинних структур після закінчення терміну їх функціонування
Мітохондрії	Складаються з двох мембран (зовнішньої і внутрішньої) і матрикса, розташованого всередині мітохондрії. Внутрішня мембрана утворює впинання або трубчасті вирости. Зовнішня мембрана гладка. Утворення нових мітохондрій відбувається шляхом поділу старих	Утворення енергії в процесі біологічного окиснення (тканинного або клітинного дихання)
Рибосоми	Частки складної форми, які мають у складі дві субодиниці (велику й малу)	Здійснення біосинтезу білка
Клітинний центр	Складається з центріолей (зазвичай їх дві пари), що мають форму порожнистого циліндра 0,3–0,5 мкм завдовжки й 0,15 мкм завширшки	Бере участь у процесах поділу клітин
Ядро	Форма ядра сферична або еліпсоїдна. Оточена ядерною оболонкою, що складається з двох мембран. Ядерна оболонка в багатьох місцях пронизана порами, на краях яких зовнішня мембрана переходить у внутрішню. Усередині заповнене каріоплазмою, в якій розташовані хроматин і ядерця	Керує білковим синтезом, фізіологічними й морфологічними процесами у клітині. Забезпечує збереження й відтворення генетичної інформації

 

1. ТКАНИНА - сукупність клітин, спільних за походженням, подібних за будовою і функціями.

В організмі людини розрізняють такі типи тканин: епітеліальні, тканини внутрішнього середовища (рідкі, скелетні та сполучні), м'язові та нервові.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Епітеліальна тканина, або епітелій складається з клітин епітеліальної тканини,  які щільно прилягають одна до одної, та слаборозвиненої  міжклітинної речовини. Епітелій вкриває тіло ззовні, вистилає порожнини тіла та внутрішніх органів (покрив­ний), а також утворює більшість залоз (залозистий, або секреторний).

Покривний епітелій захищає нижчі шари клітин інших тканин від шкідливих механічних і хімічних впливів. Епітелій шлунково-кишкового тракту бере участь у всмоктуванні різних поживних речовин, а епітелій органів виділення - у виведенні з організму продуктів обміну. В окремих органах (органи дихання) є епітелій, який має війки і називається війчастий. Він допомагає видаляти з дихальних шляхів сторонні часточ­ки. Клітини залозистого епітелію здатні утворювати специфічні речовини — секрети (ферменти, гормони, слиз).

Епітелій може складатися з одного шару клітин - одношаровий (вистилає протоки залоз, стінки шлунка, кишечнику тощо)  або з кількох шарів – багатошаровий (ротова порожнина, стравохід тощо). Епітеліальні тканини мають дуже високу здатність до відновлення.

Тканини внутрішнього середовища виконують в організмі різноманітні функції:трофічну (живильну) - беруть участь в обміні речовин; захисну - її клітини беруть участь в утворенні імунітету; опорну - утворюють скелет людини; пластич­ну - є основою структури різних органів. З огляду на це виділяють трофічні, опорні та опорно-трофічні тканини.

До трофічних належать кров і лімфа, які мають рідку міжклітинну речовину.  Ці тканини забезпе­чують зв'язок між тканинами, постачають поживні речовини і виводять з організму продукти обміну речо­вин, захищають організм від впливів зовнішнього середовища.

До опорних тканин внутрішнього середовища на­лежать кісткова (утворює кістки скелета)   і хрящова (утворює міжхребцеві диски, поверхню сугло­бів, хрящі гортані, трахеї, вушної раковини). Особли­вість цих тканин визначає міжклітинна речовина: у кістковій вона міцна і тверда, а в хрящовій - міцна й еластична.

До опорно-трофічних сполучних тканин відносять жирову, пухку і щільну. Жирова тканина скла­дається із заповнених жиром клітин та міжклітинної речовини. Найбільше вона розвинена в підшкірній жировій клітковині.

Пухка сполучна тканина міститься в кровоносних судинах.

Щільна сполучна тканина - це група волокнистих клітин, які щільно прилягають одна до одної. Вона утворює власне шкіру, сухожилля, зв'яз­ки, рогівку ока.

Особливими видами опорно-трофічних тканин є ретикулярна тканина, що заповнює кровотворні органи, та ендотеліальна, яка утворює внутрішню оболонку всіх кровоносних і лімфатичних судин. Сполучна тканина бере участь у загоюванні ран. Маючи найвищу здатність до відновлення, вона заповнює місця ушкодження інших тканин. Щоправда, їхні функції не виконує.

М'язова тканина складається з клітин, у цитоплазмі яких є особливі скоротливі волоконця - міофібрили. Основні властивості цієї тканини - збудливість і скоротливість. Здатність до скорочення забезпечує пере­сування людини, а також рухи частин її тіла, скорочення стінок судин і серця. Розрізняють посмуговану (поперечносмугасту) і непосмуговану (гладеньку) м'язові тканини.

Посмуговані м'язи складаються з дуже видовже­них багатоядерних волокон. З посмугованої тканини побудовані скелетні й мімічні м'язи, м'язи язика, гортані, верхньої частини стравоходу, діафрагми.

З особливого типу посмугованої тканини утворений серцевий м'яз. У ній містяться спеціальні ділянки, у яких м'язові волокна змикаються. Це сприяє їхньому одночасному скороченню.

Непосмуговані м'язові тканини забезпечують скорочення внутрішніх органів - шлунково-кишкового тракту, легень і бронхів, системи сечостатевих органів, а  також кровоносних і лімфатичних судин.

Нервова тканина складається з нервових клітин (нейронів) і клітин, що оточують нейрони, нейроглії.

Нейрон - основна структурна і функціо­нальна одиниця нервової системи. Він має тіло і відростки (дендрити й аксони). У тілі нейрона міститься ядро. Дендрити - відносно ко­роткі відростки, що сприймають і передають інфор­мацію до тіла клітини. Аксон - довгий відросток, за допомогою якого передаються імпульси від нерво­вої клітини до інших нервових клітин або робочих органів.

Нейроглія виконує такі важливі функції: опорну (заповнює проміжки між нервовими кліти­нами); живлення (через неї до нейронів надходять поживні речовини і кисень); захисну (запобігає потраплянню до нейронів шкідливих речовин) та секреторну (виділяє біологічно активні речовини). Основна властивість нервової тканини - збудли­вість і провідність.

Орган - це частина тіла, яка має певну форму і будову, виконує одну або кілька специфічних функцій.

У певному органі зазвичай переважає одна тканина, яка визначає його ос­новну функцію. Н-д, у серці такою тканиною є м'язова, в мозку - нерво­ва, в залозах - епітеліальна.

Органи спеціалізуються на виконанні функцій, потрібних для забезпечен­ня життєдіяльності організму. Так, серце виконує функцію насоса, що перека­чує в організмі кров, нирки - функцію виділення з організму кінцевих продуктів обміну речовин, печінка бере участь у проце­сах травлення, обміну речовин. Органи, що містяться в порожнинах тіла, називають внутрішніми.

ІV ЕТАП: ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ.

Фронтальне опитування.

1.  Що таке система?

2. У чому полягають властивості біологічних систем?

3.  Доведіть, що організм людини є цілісною системою.

Скласти таблицю

Структурні елементи клітини.	Функції, що вони виконують.

 

V ЕТАП: ПІДСУМКИ УРОКУ.

• Властивості біологічних систем: відкритість, спадковість, подразливість, мінливість, адаптація, стійкість, гомеостаз, циклічність.
• Організм людини — це цілісна біологічна система, що складається із взаємозалежних та взаємопов'язаних між собою компонентів — клітин, тканин, органів і фізіологічних систем.
• Організм людини складається з величезної кількості клітин, різних за формою, розмірами, масою і функціями. Усі вони мають однакові структурні елементи: цитоплазматичну мембрану, цитоплазму, ядро і органели (ендо­плазматичну сітку, комплекс Гольджі, рибосоми, лізосоми, мітохондрії, клітинний центр), які функціонують взаємоузгоджено. Отже, клітина є цілісною біологічною системою.
• Основу структури клітин становлять 4 хімічні елементи: Гідроген, Оксиген, Карбон і Нітроген. З цих елементів утворюються прості й складні органічні сполуки. До складу клітин входять також неорганічні сполуки: во­да і мінеральні солі.