УРОК РОБОТИ З ДИТЯЧОЮ КНИГОЮ 2 КЛАС
Тема. Золота осінь Мета: ознайомити учнів з ознаками осені, засобами зображення її поетами, письменниками, художниками; з красою художнього слова; розвивати читацькі навички, інтерес до читання; виховувати любов до природи рідного краю. Обладнання: книжкова виставка на тему «Осінь»; ілюстрації, малюнки, запис «Пори року». Хід уроку I. Мотивація навчальної діяльності. 1. Відгадування загадок. Голі поля, мокне земля, Дощ поливає. Коли це буває? (Восени) У садках, гаях блукає, Жовті шати одягає, Золотисту стелить постіль — Жде сестрицю білу в гості. (Осінь) 2. Бесіда. Слухання музики («Осіння пісня» П. І. Чайковського). - Як звучить музика? - Які почуття викликає мелодія? II. Опрацювання нового матеріалу. 1. Інсценізація. - Діти, подивіться, хто до нас завітав. (З’являється дівчинка в костюмі осені: у руках кошик з яблуками і грушами, вінок з осіннього листя, декілька гілок горобини). О с і н ь. Добрий день і добрий час! Рада, діти, бачить вас! Не сама до вас прийшла — Я синочків привела. (Помахом руки вона запрошує до класу трьох хлопчиків у костюмах Вересня, Жовтня, Листопада. Осінь роздає їм дарунки: Вересню — кошик із плодами, Жовтню — вінок, Листопаду — горобину.) 2. Бесіда та загадки. - Як звати синочків Осені? 1. Кличуть нас ліси, поля, сади Назбирати осені плоди. Із дерев спадає листя жовте, То землею ходить місяць … (Жовтень). 2. У південний край землі Відлітають журавлі; Знов лункий шкільний дзвінок Нас покликав на урок, Як цей місяць звати? Прошу відгадати. (Вересень) 3. Краплі з неба, дахів, стріх, Дощ холодний, перший сніг. Почорнів без листя сад. Що за місяць? (Листопад) 3. Завдання учням. - Діти, які ви знаєте вірші про синів осені? 1-й у ч е н ь. Вересень Вересниться Вересень айстрами, жоржинами, журавлиним клекотом, де-не-де ожиною. Заграє до школярів Листячком та росами, І вітає вчителів Із початком осені. Недін Лариса
2-й у ч е н ь. Жовтень Листя жовте та червоне Легко з дерева злітає. Мов метелик, на дорозі З тихим шелестом сідає. 3-й у ч е н ь. Листопад Більше й більше листя з кленів Облітає з кожним днем! По траві іще зеленій Між дерев в саду ідем. Йдем по листу золотому, Мов по килиму м’якому, Що на весь посланий сад, — Здрастуй, місяць Листопад! М. Познанська 4. Слово вчителя. Осінь пішла. Вона мандруватиме полями, садами, гаями, лісами, одягатиме дерева і кущі в золоті шати, закутуватиме сірими туманами від затяжних осінніх дощів. А ми будемо читати вірші, оповідання, загадувати загадки, вчити прислів’я про осінь, запам’ятовувати її прикмети. Робота над твором «Осінь» - Чому осінь називають золотою? Чому про неї кажуть щедра? 5. Вправи з читання. 1) Читання та обговорення нових творів. 2) Читання вчителем вірша. 3) Читання вірша учнями ланцюжком. 4) Читання парами. 5) Вибіркове читання. Бесіда. - Про що співає журавлик? Прочитайте. - Який край наймиліший птахові? Прочитайте. 6. Робота з текстом. 1) Читання вчителем оповідання М. Слабошпицького «У гості до золотого лісу». 2) Бесіда за змістом. - Куди зібрався хлопчик із татом? - Які були дерева? - Що назбирали хлопчик і тато? - Чи доводилось вам бувати в осінньому лісі? - Чи сподобалась прогулянка хлопчикові? Чому ви так думаєте? 3) Читання учнями I частини (ланцюжком). 4) Читання II частини (парами). 5) Читання III частини (мовчки). 7. Фізкультхвилинка. Гуси-лебеді летіли, На лужок тихенько сіли, Посиділи, поклювали, Покрутились й дружно встали. 8. Хвилини поезії. Учні декламують напам’ять вірші про осінь, розповідають прислів’я, приказки про осінь та народні прикмети. |
Матеріал до уроку
«Осінь»
Довгими журавлиними ключами літо відлетіло у вирій.
Сидить осінь на горбочку, вишиває лісові сорочку. Листя беріз — світло-жовтого кольору, дуба — темно жовтого, клена — жовтогарячого, а осини — червоного.
Засперечались Літо і Осінь: чиї квіти найгарніші?
- Мої квіти, — мовило Літо.
Змахнуло сонячним капелюшком — і враз земля вкрилась волошками, материнкою, ромашками.
З духмяної конюшини збирає солодкий сік бджола, ніжно визирають із трави зірочки гвоздики. Щедрі барви Літа!
- Мої квіти не гірші, — сказала Осінь і повела багряним рукавом.
Зацвіли верес, цикорій, гусячі лапки. Особливо пишно розквітли хризантеми. Вони були найрізноманітніших кольорів і відтінків — від зеленуватобілих до темно-червоних
«У гості до золотого лісу».
Дуже люблю, як осінь у нас починається. Не можу дочекатися, коли тато сяде близенько біля мене, погладить по голові й запитає:
— То що, козаче, чи не пора нам піти в гості до лісу?
— Як це не пора?! — вигукую. — Давно, давно пора!
— От завтра і йдемо... Там, мабуть, грибів — море. Хоч би швидко те завтра настало. Добре, що вночі люди
сплять. Уві сні легше ждати.
Хутенько стрибаю під ковдру й заплющую очі. І не знаю, чи мені сниться, чи уявляється ліс...
Жовтими хвилями ходить вітер по деревах... А між дерев, наче маленькі рибки, плаває листя, бігають навви¬передки вухасті зайці, пирхають їжаки... Потім на дале¬кій галявині загойдали могутніми рогами лосі...
Спав чи не спав, а вже ранок озивається батьковим голосом:
— А хто це не хоче йти до лісу?
— Хочу! Хочу! — відповідаю йому і стрибаю в штани. Вже й черевики в мене на ногах. І шнурки сам зав'язав.
Усе згоден робити, аби тільки до лісу йти...
Далеко попереду вже золотів ліс. Він виступає з легенького ранкового туману, наче острів із води. Виступає і на очах розростається, розростає¬ться. Ось уже нічого попереду, крім нього. Тільки ліс і ліс...
Повний ліс дерев!
І кожне стоїть у золотому листі й на золотому листі, віттям ледь-ледь похитує, верхівкою погойдує. Наче хоче зрушити з місця й ступити нам назустріч.
Я притуляюся вухом до стовбурів дерев і слухаю, як вони гудуть, мов телеграфні дроти. Може, це вони передають свої лісові вісті? А на гілках птахи сидять і розмо¬ви дерев підслухують. Ого, скільки їх у теплі краї не летить! Зимують удома. У своєму лісі.
А ми йдемо і йдемо під пташиними голосами і крилами. Шурхотимо по сухому листі, як по піску.
Нагинаємося до грибів, що повистромлювали свої капелюхи із сухої трави. Рвемо в колючій гущавині терен, який завис чорними краплями серед голочок і самотніх листків.
Уже аж під вечір з повними кошиками грибів і терну прийшли ми до свого двору. При воротах нас зустрів півень. Гребінь на голові горить, очі світяться, а він усе в кошик зазирає: що це ми принесли. Радісно сокорить, підстрибує і клює гриби. Зачули його сокоріння кури і з усіх боків сипонули.
— Оце я спеціально гриби збирав, щоб ви усі склювали, — сердито сказав я їм.
— Не бійся, всі не склюють, — заспокоїв тато.
А півень, мабуть, зрозумів, що я сказав. Бо відразу ж насупився, геть одійшов убік і сердито загукав на курей.
І мені стало шкода його, що не був з нами в лісі.
Але ж півень — не собака. Хіба ж його візьмеш із собою так далеко?
Він, мабуть, і сам це розуміє?!