Робота з учнями під час дослідження міжкультурних зв"язків кримськотатарської й української літератур

Робота з учнями під час дослідження міжкультурних зв'язків кримськотатарської й української літератур методом компаративного аналізу

       Соціокультурні перетворення в нашій державі зумовили потребу в здійсненні освіти в контексті культури. Освіта майбутнього має бути різноманітною, адекватною культурній та етнічній багатокультурності людства, що задовольняє всебічні потреби , духовні запити особистості.  Компаративістика або порівняльне літературознавство - наукова дисципліна, мета якої є виявлення міжлітературних зв'язків на основі зіставлення творів та явищ національних здобутків однієї чи різних історичних епох. Компаративістика, за визначенням літературознавчого словника – довідника Р.Т. Гром'яка, Ю.І.Коваліва та ін. – це "порівняльне вивчення національних літератур, процесів їх взаємозв'язку, взаємодії, взаємовпливів на основі порівняльно – історичного підходу." Як виходить із даного поняття, компаративістика тісно пов'язана з поняттям взаємовпливів. У посібнику за редакцією О.Галича,"…художні взаємовпливи – це різного характеру впливи одних мистецьких явищ на інші, розмаїті форми впливу сучасної літератури з художньою культурою минулих епох, звернення до творчості різних народів." Компаративістика як метод вивчення літератури складалася впродовж 19 століття, але її елементи з'явилися ще в епоху античності у працях Аристотеля.  Багатовікові культурно – економічні відносини, співіснування кримськотатарського й українського народів у контексті історії України мало досліджені, хоча відомо, що їхнє минуле тісно пов'язане. Особливо значущим є той факт, що на території Херсонщини,Генічеського району, в смт Новоолексіївка проживають 60% українців і 30% кримських татар,і тому компаративістика дає можливість дослідити й порівняти значну кількість творів, що належать до різних національних культур, викликавши  зацікавленість. У доробках чітко можна визначити стильові напрями, жанрове розмаїття. Однак даний підхід вимагає ретельного дослідження в історії національної літератури, який  через репресії й терор негативно вплинув на розвиток художньої літератури, мистецтва, культури. Значний за обсягом матеріал потребує об'єктивного осмислення, висвітленого з різних методологічних позицій, засвідчених генетичним, типологічним, контактологічним підходами до розгляду порушуваної проблеми. Жахливою стала депортація в травні 1944 року. Геноцид над народом, знищення духовності привело до того, що протягом багатьох років кримськотатарська література довгий час  змушена пристосовуватися до життя і впродовж тривалого історичного часу  переймалася проблемами власного й культурного виживання. Національна свідомість та історична пам'ять про вимушено покинуту батьківщину ніколи не полишала кримських татар, у якому б регіоні вони не оселялися. Дослідження показало, що з українською літературою кримськотатарська перебувала в тісних контактах. Хоча на відміну від сучасної української літератури , яка розвивалася в контексті європейських здобутків, кримськотатарська мала нахил до естетичних цінностей. Важливим є те, що  художня література засобом слова транслює думки, узагальнює образне відображення дійсності і входить у формат культурно – етичних норм. Актуальність даного питання в регіоні визначена читацьким запитом, інтеграцією національних культур і літератур українського й кримськотатарського народів і має право на існування. "Ми не намагаємося стати одні одним, ми повинні визнати одне одного, навчитися бачити іншого і поважати його такого, яким він є,"- писав Герман Гессе.   Кожна нація має свій шлях до цінностей. Незважаючи на регіональне розселення, подолання багатьох проблем, пов'язаних із умовами співжиття,  кримськотатарський народ  продовжує культивувати  свою літературу, традиції, звичаї. Однак вагомими аргументами у свідомості кримськотатарського й українського народів залишається патріотизм, людина з багатим внутрішнім світом, із чіткою громадянською позицією, яка здатна заперечити насильство, подолати зло, моральну  деградацію й утверджувати ідеали краси. Це вимога часу, а література, володіючи енергетикою слова, допомагає читачу знаходити відповіді на ключові питання, формувати гармонію душі.

   Ось чому компаративістика ставить собі за мету глибоке вивчення  явищ кримськотатарської й української літератур, зіставляючи їх, прагне глибше пізнати як їхні спільні й самобутні риси, так і закономірність упливу на них світового літературного процесу. Для того, щоб досягнути успіху в дослідженні процесів взаємопроникнення і взаємозбагачення кримськотатарської й української літератур, метод компаративного аналізу сприяє розвитку вмінь і навичок щодо аналізу літературного тексту, удосконалює досвід творчої діяльності, формує морально – етичні й гуманістичні цінності, спрямовує учнів на розуміння специфіки взаємовпливу різних культур, зосереджує увагу на глибоке знання твору, скеровує пошукову діяльність на  значущість порівняльних аспектів,  використовуючи ІКТ, рефлексує узагальнення виконаної роботи.  Посилаючись на компаративний підхід до висвітлення проблеми, можна зазначити: передумови  виникнення кримськотатарської й української  поезій переконують, що їх історія – це не зібрання розрізнених фактів і явищ особистостями, а зумовлений особливостями розвитку суспільного життя закономірний процес, у якому органічно переплітаються традиції й новаторство. Це залежить від чіткої позиції автора, його ставлення  до ключових проблем і вміння висвітлити їх у потрібному ключі . Мистецькі розробки  кримськотатарської й української літератур відображають науковість і системність положень щодо соціалізації людини в умовах нового часу. Ставши надбанням цивілізованого простору, художнє слово залишається домінантою в царині культури.

    У літературі компаративістику активно використовували німецький дослідник Т. Бенфей, українці – М.Драгоманов, М.Дашкевич, І.Франко. Принципам компаративізму присвятив свої праці О.Веселовський.   Займаючись порівняльним літературознавством, М.Драгоманов пропагував важливість загальнолюдських естетичних цінностей у розвиткові культури українського народу. І.Франко вперше в історії українського літературознавства обґрунтував взаємозалежність національного й загальнолюдського в літературі. О.Білецький говорив, що справжнє уявлення про українську літературу можна одержати лише розглядаючи її в міжнародному масштабі, залучаючи для порівняння широкий літературний матеріал, на тлі якого стане зрозумілою її національна специфіка. У сучасній компаративістиці актуальним є питання генетично – контактних зв'язків і типологічних відповідностей у різнонаціональних літературах. Заглибитись у процеси літературного світу кримськотатарської й української літератур методом компаративного аналізу – це значить пізнати ідейно – тематичну сутність творів, зрозуміти ключову роль художнього слова, осмислити його національний колорит на тлі певного часу і, порівнюючи, визначити індивідуальний стиль митців, їхній уплив на формування естетичних смаків. Такий підхід до проблеми дав можливість довести, що творчість Лілі Рустемівни Буджурової й Софії Володимирівни Василенко – це висока планка поетичної майстерності, вишуканого словесного образу, здатного викликати почуття, замислитись над процесами буття. Хоча поетеси представляють різні культури, релігії, та єднає їхню свідомість головне: немає багатства ціннішого як Україна, вона для наших народів унікальна лише тим, що рідна. Вітчизна – це не просто місце на карті, це земля, яку батьки передали в спадок своїм дітям, яку захищають сьогодні, віддаючи життя. Ця тема порушена С.В.Василенко в циклах, об'єднаних за змістом, настроями, мотивами. Перегукується вона з поезією Л.Р.Буджурової, яка вибухає потужною палітрою словесних барв, викликає асоціативні миті, які можна розглядати в площині роздумів про бажання жити на землі предків. Софія Василенко й Ліля Буджурова – сильні особистості, вони стали кумирами нації, бо порушили у творах гостру соціальну ідею, висвітлили проблеми суспільства, зовсім далекого від гармонійного світовлаштування, робили це з відповідальністю. Їхнє слово ніколи не піде в забуття, а стане надбанням нації.

     Учні Новоолексіївського ЗЗСО №2 методом компаративного аналізу  презентували літературне дослідження кримськотатарської й української поезії в контексті історії України за творчістю Лілі Рустемівни Буджурової і Софії Василівни Василенко. В основі роботи чітко було визначено три етапи: 1- підготовчий, 2- реалізації, 3- узагальнення. Схема компаративного аналізу художнього тексту передбачала час написання поезій, суспільно – політичні обставини, літературні напрями, менталітет, психотип нації, біографію письменника, психологію художньої творчості, сюжет, тему, ідею, проблему, жанр, композицію, мовні засоби. . Дана тема зацікавила здобувачів освіти не тільки в площині літературознавства, а й з огляду на сучасний стан культури в нашому регіоні. Опрацювавши матеріал, десятикласники визначили спільні мотиви у творчості Лілі Рустемівни й Софії Володимирівни, пов'язані з подіями Другої світової війни. Ця трагедія ніщивним вихором пронеслася над долями кримськотатарського й українського народів, відчули її гіркий присмак і поетеси, для яких "минуле – це не трухляві пеньки забуття, а вічно живе коріння історії".

     Дослідники представили яскраву особистість кримськотатарського народу Лілю Буджурову, відому гостротою думки, відвертістю, непідкупністю. Збірки "Некуплений квиток", "Як довго, Вітчизно, я їхала до тебе…" вона написала в 1989 році на одному диханні: у цей час кримські татари поверталися на Батьківщину. Слова поетеси вибухнули потужною силою, що несла радість, викликала емоції щастя, спонукала до роздумів над вічною темою:" Вітчизна – найдорожчий скарб". Виразно звучав вірш"Отец" про нерозривні родинні зв'язки, про обов'язки молоді пам'ятати історію нації, переймати від старшого покоління моральні чесноти. Із філософським акцентом лунала поезія "Застереження". У ній Ліля Буджурова наголошує, що чекає на народ, який забуває звичаї, традиції, мову, утрачає гідність. Хвилюючі слова у вірші спонукали замислитися всіх присутніх над тезою: "Покинувши Батьківщину, утрачаєш усе…"

    Учні презентували біографію Софії Василенко, звернули увагу, що її поезії  "народжувалися, як діти, у муках". Особливим був період, коли поетеса проживала в Німеччині з 2000 року. Досліджено, що цей час був надзвичайно складним для Софії Володимирівни. Докори сумління непокоїли її, змушували шукати відповіді в глибинах серця: чому вона на чужині? Так виникли вірші, написані в Німеччині, -  "Земля – не та. І небеса - не ті…", "У чужій хаті, за чужим столом, пишу я вірші зламаним крилом…","А вдома вже весна…", "Мені так хочеться співати…","Я живу на землі…","Мова матері" . Оклична інтонація при звертаннях, увиразнена епітетами, метафорами, спонукає кожного замислитися над християнськими цінностями, хвилює палітрою асоціацій. Ці прості за формою, але глибокі за змістом творіння схвилювали здобувачів освіти, надихнули на роздуми, що рідна земля і в жменьці мила, а втрата рідних ятритиме душу, поки жива пам'ять,- зазначили критики. Зіставляючи таким чином національні літератури, компаративістика прагне глибше пізнати як їхні спільні й самобутні риси, так і закономірності світового літературного процесу, проектуючи їх на широкі мистецькі, історичні, ідеологічні, етнічні контексти минулого й сучасного.

   Літературознавці підкреслили, що поезії Лілі Рустемівни й Софії Володимирівни гармонійно вписуються в контекст доби. Народжені щирою душею, вони близькі й зрозумілі всім, хто має чітку громадянську позицію, шанує віру й традиції предків, кому не прийнятна диктатура влади, хто небайдужий до майбутнього країни. Метод компаративного аналізу, використаний під час дослідження учнями міжкультурних зв'язків кримськотатарської й української літератур, дав можливість визначити оригінальну тональність кожної, підкреслити самобутні барви для відтворення внутрішнього світу, бо, як відомо, духовність – це творча сила для формування гуманістичних ідеалів будь – якої нації.

     Системне використання елементів компаративного аналізу -  можливість підвищення рівня мотивації вивчення предмета, спонукання здобувачів освіти щодо забезпечення стабільного процесу розвитку їхньої полікультурної компетентності, усвідомленого  сприйняття  дійсності. Такий підхід дозволяє  запроваджувати прийоми індивідуального й колективного читання типологічно близьких  текстів із проблемними аспектами, залучаючи до дискусії, диспуту, діалогу з метою глибокого пізнання національного й інтернаціонального в контексті доби, допомагає учням ширше усвідомити історико – літературні процеси, сприяти розумінню духовної єдності й національної своєрідності різних літератур.

    Дослідження творчості Лілі Буджурової й Софії Василенко методом компаративного аналізу збагатить тематику уроків із серії "Література рідного краю", відкриє читачам цікаві сторінки історії, які не зникнуть із пам'яті кримськотатарського й українського народів, донесе широкому загалу важливість загальнолюдських пріоритетів, перевірених часом, а для нащадків вони – дороговказ до мирного співіснування.

                                                  Н.І.Тарасенко

                                                  учитель – методист

                                                  української мови та літератури

                                                  Новоолексіївського ЗЗСО №2

                                                  Генічеської міської ради

                                                  Херсонської області

Література:

1.Білецький О.І. Вибрані праці: У2т.-К.:Держ. відеохудож. літ., 1960.-Т.1- 503с.

2. Василенко С. Серце скіф'янки. Вибрані вірші. – Сімферополь, 2007. – 279с.

3. Василенко С. Коромисло. Поезії. – Таврія, 1994. – 198 с.

4. Василенко С. Я кохаю Україну. Поезії. – Таврія, 2003. – 208 с.

5.Галич О.А. Теорія л-ри: підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти /О.А.Галич, В.М.Назарець; за наук.ред. О.Галича.-Либідь, 2001. – 487с.

6.Гончаренко Л.А. Розвиток полікультурної компетентності педагогів загальноосвітніх навчальних закладів: навчальний посібник / Л.А. Гончаренко, А.М.Зубко, В.В.Кузьменко. – 3- є вид. – Херсон: КВНЗ "Херсонська академія неперервної освіти", 2013.- С.91

7.Укр.література в загальнослов'янському і світовому літературному контексті: У5т.- К.: Наукова думка,1987 - 1991

8. Ліля Буджурова. Некуплений квиток.  Доступність інформації в сучасному світі. Електронний ресурс.

9. Ліля Буджурова. Біографія. Інтернетресурс.uk.wikipedia.org./wiki/ Буджурова Ліля Рустемівна

10.Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром'як, Ю.І.Ковалів та ін. – К.:ВІД "Академія", 1997.-752с.