Родинне свято «Любіть свою хату, хоч і небагату»

Родинне свято «Любіть свою хату, хоч і небагату»

Для ліцеїстів 8 класу

Лілія Редька,

вихователь

Мета: розкрити давню історію та символіку людського житла; ознайомити з традиціями українського народу; виховувати любов до отчого дому, рідної землі, свого народу, повагу до батьків.

Наочне оформлення: декорації української хати, вишиті рушники, українські костюми, посуд, керамічний посуд, гілка калини, хліб.

Музичне оформлення: українські народні мотиви,

пісня «Душі криниця» слова Андрій Демиденко, музика Олександр Морозов

Обладнання: музичний центр.

 

Хід родинного свята

Декорації української хати

Звучить український народний мотив

Ведучий: Батьківська хата…

Ти стоїш, небагата й не пишна,

Виглядаючи з саду в луг,

Рясний цвіт обтрусили вишні

На солом’яний твій капелюх.

Ти була мені наче мати,

Ти служила мені, як могла,-

Кожна кров очка, кожна лата

Не жаліла для них тепла.

Ведуча: Не скупіться на теплі слова,

Бо у світі так мало тепла.

 Лише від рук мами і тата

 Та від рідної хати.

Ведучий: Я люблю свою хату

І подвір’я, й садок,

Де і сонця багато,

І в жару – холодок.

Все для мене тут рідне:

Стіни – білі, як сніг,

І віконце привітне,

І дубовий поріг.

Хата моя, біла хата,

Рідна моя сторона.

Пахне любисток і м’ята

Мальви цвітуть край вікна.

Додому їду, везу гостинці:

Для мами – хустку, для хати – синьку.

Побачить мати, всміхнеться мати,

І буде знову теплом вгощати.

Заб’ється в зморшках крута сльозинка.

Ну що ж ви, мамо, моя єдина!

І будуть довго іти розмови.

Матусю рідна – зоре ранкова.

Як вечір ляже на тихі шати,

То буде мати мені співати,

Від серця пісня, як сон щаслива

Дитинством пахне хатина синя.

Ведуча:  Батьківська хата – це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів. Вона була світом наших предків, які тут народжувалися і все життя тяжко працювали, добуваючи кусень хліба. Традиційна українська хата – воістину колиска нашого народу. В ній жили, сподіваючи на кращу долю, цілі покоління. З селянської хати пішли у світ великі люди: Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Іван Франко, Олександр Довженко…

  Віконечко рідної хати

  Ти вогник любові і шани,

  Як батька слова заповітні,

  Ношу я проміння твоє.
  Віконечко рідної хати

  Побачу крізь даль і тумани,
  І ніби світлішає доля
  І серце добрішим стає.

Ведучий: Хато моя, рідна батьківська хато! Ти випливаєш із гуманної далечі минулих літ і стоїш переді мною білим видивом немов хмарина серед буйного цвітіння вишень. Яким теплом і лагідним родинним затишком, якою добротою та материнською ласкою віє від тебе, рідна хато!

    Перші спогади про хату – немов рожевий досвіток дитинства.

Ведуча: З батьківської хати розпочиналося пізнання світу. Білі стіні, біла стеля – неначе виткані з маминого полотна. Сонячне сніп’я лилося через вікна, і від того на стінах вигравали роз гаптовані квітами  рушники, розпростерли крила, немов півники, кували голубі зозулі, воркували сизі горлиці. Червоні кетяги калини аж горіли в дозрілій пишноті. Золотисті китички хмелю звисали з рушників до самого столу і пахли хлібом. А може, то йшов дух від паляниць, які спекла мама на капустяному листі й поклала на столі, накривши білою скатертиною.

Під мелодійну українську мелодію ліцеїсти виконують танок

Ведуча: Український народ з великою любов’ю будував хати, де жили десятиліттями, оберігаючи себе від злих сил. Люди вважали злидні, терпіння й саму смерть справою демонічних сил. У народі проти них були вироблені засоби боротьби. Найсильнішим з-поміж них вважали вогоньі його відповідне забарвлення – червоний колір. Червоною смугою вище долівки обводили стіни. Утворене таким чином замкнуте коло закривало доступ у хату нечистих сил. Магічне значення мали і настінні розписи. Вірили, що барвисті малюнки, орнаменти можуть захопити увагу лихої сили і відвернути її від людей.

Любіть свою хату, хоч і небагату.

Тут ви бігали до мами дрібними ногами.

Тут ви підростали, Божий світ пізнали.

Звідси батько вас за руку вів до школи на науку.

Гей, нема то в світі краще,

Як та рідна стріха.

Тут є ваше щастя, радість і потіха.

Ведучий: При виборі місця для житла зверталася увага на те, щоб під хатою не проходила колишня дорога.

     Таємно, щоб ніхто не бачив, насипали на кути купки жита. Перед сходом сонця дивилися, чи вони цілі. Якщо збереглися – добре місце. Добрим місцем також вважалося те, де лягала худоба.

     При закладці хати в землю закопували гроші, щоб водилися в домі, вовну, щоб було тепло, жито для довголіття. Усе це було своєрідною «будівельною жертвою».

Як закладали перший вінець, робили гостину для майстрів, які завжди сідають на зруб, щоб хата була сухою.

    Такими були повір’я при зведенні хат, щоб жилося в них радісно, добротно.

Ліцеїст:  Я рідну хатину згадаю –
Оту, що стоїть край села…
І спів соловейка у гаю,
І стежку, що в світ повела.
І промені першого сонця

У житах, як в річці на дні,
І сині, як очі, віконця,
Що світять мені                                        
Згадаю кохану матусю,
Яка все стоїть край воріт
І вас незабутній татусю,
Що ждете на мій поворіт,

Бо знов - соловейко у гаю,
І стежка, що в світ повела…
Тож як я тебе не згадаю,
Стежино моя край села?

Ведуча: Колись, якщо батько збирався ставити хату синові, який одружився і вже має свою сім’ю, то восени, на тому місці, де планується дім, сіяли жито. І за тим, як воно восени сходить і кущиться, як навесні оживає, чи дружні дає паростки, пильно слідкували. Гарне жито – вірна ознака того, що життя у новій хаті буде гарне і дружнє.

   На закладку хати збиралися всі – від найстарішого до найменшого.

   Майстер, якого запрошували на весь період будівництва, виготовляв невеликий дерев’яний хрест, якого кропили свяченою водою і прибивали до

першого основного дерев’яного стовпа. Хрест кріпився назавжди, потім, замурований глиною, він правив за своєрідний талісман, який мав оберігати і хату, і її мешканців від усяких життєвих неприємностей.

   Майстри ставили дерев’яний  каркас хати, а також валщтовували покрівлю, після чого господарі збирали толоку.

Ліцеїст: Хата моя, біла хата,

Рідна моя сторона.

Пахне любисток і м'ята,

Мальви цвітуть край вікна.

Хата моя, біла хата,

Казко тепла й доброти.

Стежка від тебе хрещата

В'ється в далекі світи.

В хаті спокійно й затишно,

Вечір десь бродить в гаю.

Мати задумливо й ніжно

Гладить голівку мою.

Мамо, чого зажурились?

Дайте тепла ваших рук.

В хаті на згадку лишились

Болі й тривоги розлук.

Хата моя, біла хата,

В білому світі одна.

Пахне любисток і м'ята,

Мальви цвітуть край вікна.

В'ється дорога далека

В хату крізь синю рапчу.

Мамо, до вас, як лелека,

В горі і щасті лечу.

Ведучий: Рідна домівка - виток життя нашого, навчила нас ще змалечку поважати старших, шанувати батька й матiр, знати i поважати свiй рiд. Бо хiба ж може порядний син чи донька забути свiй рiд, своїх рiдних, свiй дiм, у якому вперше збагнув себе? Хоч не одного з нас завела життєва стежка кудись далеко вiд рідної домівки, та завжди, коли випадає відвідати рiднi місця, варто пройти призабутими стежинами пам’яті, зануритися у спогади, обсипати щедрими словами вдячності тих, з кого починалися ми i наше життя.

Гордістю кожної оселі був рушник, вишитий бабусею, мамою або сестрою.

Рушники висіли на стінах, вікнах, образах.

В багатьох сім’ях  рушники стали сімейною реліквією.

Ліцеїст: Це річ, яку особливо шанують і зберігають як пам’ять про минуле.

ЇЇ передають із покоління в покоління.

Пісня «Се наша хата»

Маленькі сіни, ясна світлиця,

Всюди чистенько, чи так годиться.

Стукає в вікна груша крислата –

Се наша хата. (Двічі.)

Дубові лави, з ясеня скриня –

Білля ховає в ній господиня.

Вимиті вікна, писана стеля,

Біла постеля. (Двічі).

Трійця, Спаситель! Божа Мати,

А там Михайло, опікун хати.

Святий Микола глядить з-під ока

На нас з висока. (Двічі.)

Немов говорить: «Тіштеся діти! –

Маєте хату, є де сидіти.

За батька-матір Богу моліться

І пильно вчіться». (Двічі).

Вихователь: Хата не тільки житло, а й священне місце. В її інтер’єрі, в організації внутрішнього простору відбиваються багаточисленні українські народні традиції, символи, життєві правила, звичаї та обряди. Вони відбиваються в ряді прислів’їв та приказок:

Ліцеїстка: - Постав хату з лоботи, а в чужую не веди.

- Люди добрі, тепла хата, є що їсти, є де спати.

- Що хата має, тим і приймає.

- Чим хата багата, тим і рада.

- Своя хата – своя правда, своя стріха – своя втіха.

Ліцеїст: - Де будь, там будь, а свою хату не забудь.

- Де хата не метена, там дівка не плетена.

- Рушник на кілочку – хата у віночку.

- Хата господинею красна.

- У своїй хаті, й кути помагають.

- Не носи сміття під чужу хату.

Вихователь: На завершення давайте проспіваємо пісню, в якій оспівується рідна хата.

                                      Виконується пісня “Душі криниця”

Висиха душі криниця,

І життя як не було,

Якщо раз чи два на місяць      

Не поїду у село

 

Приспів:

 Як побачу рідну хату

 Завеснію, наче цвіт,

 Здрастуй мамо, здрастуй тату,

 І мого дитинства світ

 

Сяду з вами на порозі,

Поклонюся я землі

Стану справжнім як природа     

Як вечеря на столі.            

 

І хоч так мені привітно,

Та щемить, щемить душа села.

Я ще літо, я ще літо,          

А батьки уже зима.     

Вихователь: Дякуємо всім за увагу, на цьому наше родинне свято завершено. До зустрічі.