Родинне свято "Наші обереги"
Колосовська Лілія Миколаївна
вчитель початкових класів,
І кваліфікаційна категорія,
Енергодарський навчально –
виховний комплекс №1
РОДИННЕ СВЯТО «НАШІ ОБЕРЕГИ»
(Музична заставка Бобул «Одна єдина»)
- Добрий день Вам, люди добрі!
- Щиро просим до господи!
- На хліб, на сіль.
- І на теплу розмову.
1.Нехай нині гріють Вас усмішки наші,
І кожне промовлене слово.
2. Всіх гостей ми зустрічаєм
Із рум’яним короваєм!
1.Хай пісні лунають нині
Скрізь і всюди, з краю в край.
2.Вам підносим любі гості,
Наш родинний коровай!
(Вручення короваю гостям)
Вед. Шановна родино!
Сьогоднішнє свято – ще одна сходинка до родинного єднання. Коли родина сходиться до хати, то хочеться слово їй тепле сказати..
Мамина пісня, батькова порада, бабусина ласка, дідусева казка – все це наша родовідна пам'ять, наші символи, наша історія, наші обереги.
Обереги – це наша оселя, усе, що ми нажили, що одержали в спадок від своїх батьків та дідусів, чим збагатилися і освятилися: хатнім пожитком, дітьми, піснею та гумором, злагодою та суперечкою, добрим словом, спогадом у цій хаті – все це, щоб ви знали, є нашими оберегами.
(Звучить пісня «Рідна хата» Н. Май)
- До світла тягнеться душа, немов до сонечка дитина,
І тихо – тихо пісня лине і серце сум не полиша,
Дівчам по стежці я біжу, десь у садочку рідна хата,
На щастя й радості багата, я спогад в серці бережу.
ПРИСПІВ
Хата моя, рідна хата моя,
Рута – м’ята, хрещатий барвінок.
Найрідніша земля там де виросла я,
Де моя пролягала стежина.
- Матуся пісню заспіва, неначе сонечко засяє,
Нічого кращого не знаю як у житті прості слова.
ПРИСПІВ
Хата моя, рідна хата моя,
Рута – м’ята, хрещатий барвінок.
Найрідніша земля там де виросла я,
Де моя пролягала стежина.
- Намисто зоряне сплету і у садочку заблукаю,
Де спати сонечко лягає свою стежину я знайду.
ПРИСПІВ (2р.)
Хата моя, рідна хата моя,
Рута – м’ята, хрещатий барвінок.
Найрідніша земля там де виросла я,
Де моя пролягала стежина.
(Промовляємо)
Рідна моя хата, дитинство скупане в любистку,
Солов’їні світанки сповнені тепла і ніжності,
Місце, де мене завжди люблять і чекають.
ПРИСПІВ
Хата моя, рідна хата моя,
Рута – м’ята, хрещатий барвінок.
Найрідніша земля там де виросла я,
Де моя пролягала стежина.
Бабуся. Чого ти Іллюшко в вікно виглядаєш?
Напевно гостей ти якихось чекаєш?
Ілля. Бабусю, рідненька, до нашої хати
Сьогодні зберуться зі школи малята.
Малята, бабусю, самі не прийдуть,
Вони своїх мам й татусів приведуть.
Ми хочем, бабусю, щоб Ви нам всім нині
Скарби показали, що є в Вашій скрині.
Бабуся. Скарби, що ви хочете бачити нині,
Лежать, як святиня здавен у цій скрині.
(Бабуся дістає рушник)
Бабуся. Рушник, діти, - це символ долі, як і в нашому житті, у ньому переплелись різні кольори, смуток і радість.
(Виходять діти)
- Рушники, рушники –
Наче долі сторінки,
Їхня мова писанкова
Збереглася на віки.
- Як з’являємось на світ ми
В крижмі білі рушники.
Полотняне диво світле,
Плід душі і хист руки.
- Як прийде пора до шлюбу
З блиском золотих кілець,
Рушники з дитинства любі
Ляжуть в стежку під вінець.
- Чи коли від краю свого
Довгий шлях кудись лежить,
Рушником й хрестом в дорогу,
Рід тебе благословить.
Вед. Дорогі діти! У вас були пошукові завдання дізнатися від рідних своїх: мам, бабусь, прабабусь про призначення рушника в українському побуті, обрядах.
Отже, що ми знаємо про рушник?
- Моя бабуся рушником накриває хліб на столі.
- Моя мама на Великдень йде святити пасху, яку накриває вишитим рушником.
- Я була на весіллі і бачила, що на вишитому рушнику молоді давали клятву одне одному.
- У моєї тітки будували хату. І коли дах хати був готовий, його прикрашали букетом квітів, перев’язаних рушником.
- В кожному класі є портрет Тараса Григоровича Шевченка, який завжди прикрашений рушником.
- З вишитим рушником приходили до жінки, яка народила дитину, вшановувати немовля.
- Коли син вирушав в далеку дорогу, мати дарувала йому рушник як оберіг від лиха.
(Пісня у виконанні Анастасії Паламар)
Ведуча Мій рідний краю!
Скільки в тобі чарівних звуків, животворного трепету і вогню! Скільки в тобі материнської лагідності й доброти, мудрості земної, закладеної ще славними вільнолюбними предками.
Що може бути дорожчим для людини, ніж рідний край!
Вед. Цей дивний за своєю формою і просто необхідний за призначенням предмет увійшов до людського вжитку дуже давно. У будь-якому випадку уявлення про магічну силу цього предмета викликало в людей шанобливе ставлення до нього. Ложці приписували оберегові функції. А ось наші ложки не вміють сумувати.
(Ложкарі )
Вед. В усі часи усі народи супроводжували своє життя танцями, починаючи ще з первісних людей, які танцюючи біля вогню, чи де інше, проводили обряди; з розвитком цивілізації мова танцю ставала чуттєвішою та глибшою. В Україні танцюють всі – і діти, і юнаки, і навіть люди похилого віку. І ось до нас на свято «напросилися» найзавзятіші танцівники.
(Українська полька)
(Бабуся дістає зі скрині вишиванку)
Бабуся. Вишиванка – це символ здоров’я, краси, щасливої долі, порядності, чесності і любові.
Хлопчик. Мама вишила мені квітами сорочку.
Квіти гарні, весняні, на вдягай, синочку!
В нитці – сонце золоте, пелюстки багряні,
Ласка мамина цвіте в тому вишиванні.
Вишиваночку візьму, швидко одягнуся,
Підійду і обійму я свою матусю.
(Звучить пісня «У моєму краї»)
У МОЄМУ КРАЇ
- У моєму краю верби і тополі
І дзвенить на луках вранішня роса, УХ
У моєму краї зорі світанкові
І цвітуть волошки в синіх небесах.
У моєму краї зорі світанкові
І цвітуть волошки в синіх небесах.
ПРИСПІВ
Ой – да – на – да – на – да
Чигі – рігі – дайна
І цвітуть волошки в синіх небесах.
Ой – да – на – да – на – да
Чигі – рігі – дайна
І цвітуть волошки в синіх небесах.
- У моєму краю рушники барвисті
Найрідніший серцю батьківський поріг.
У моєму краї колискова пісня
Мамина сорочка – долі оберіг.
У моєму краї колискова пісня
Мамина сорочка – долі оберіг.
ПРИСПІВ
Ой – да – на – да – на – да
Чигі – рігі – дайна
І цвітуть волошки в синіх небесах.
Ой – да – на – да – на – да
Чигі – рігі – дайна
(Виходять дівчатка у вишиванках)
- Вишивала мама синіми нитками
Зацвіли волошки буйно між житами
Узяла матуся червоненьку нитку –
Запалали маки у пшениці влітку.
- Оберіг – сорочку вишила для сина
Візерунком стали квіти України
Маки та волошки, мальви біля хати
Долю для дитини вишивала мати.
- Шила – вишивала хрестики зелені
Зашуміло листя на вербі й калині
Золотилось сонце м у розлогій кроні
Вишивала долю наче по долоні.
- Оберіг – сорочку вишила для сина
Візерунком стали квіти України.
І верба й калина, сонях біля хати
Долю для дитини вишивала мати.
- Білими по білім вишивала ненька
До ниток вплітала всю любов серденька.
Дрібно гаптувала росяні мережки
Щоб не заростали у дитинство стежки.
- Оберіг – сорочку вишила для сина
Зашуміло листя на вербі й калині.
Мамину турботу зберегла сорочка
Захистять від лиха хрестиків рядочки.
(Звучить пісня «Мамина сорочка»)
МАМИНА СОРОЧКА
- Мені сорочку мама вишивала,
Неначе долю хрестиком вела.
Щоб я легких стежинок не шукала
І до людей привітною була.
- «Виконуй, доню» - мама говорила,
«Закони Божі, істини прості,
Не зраджуй землю, що тебе зростила,
Не залишай нікого у біді».
Приспів 2 р.
А сорочка мамина біла-біла,
А сорочка мамина серцю мила,
А сорочка мамина зігріває,
Я її до серденька пригортаю.
- Літа, неначе птахи пролітають,
Вже донечки, як квіти навесні.
Я їм сорочку білу вишиваю,
Як вишивала матінка мені.
- «Виконуй, доню» - мама говорила,
«Закони Божі, істини прості,
Не зраджуй землю, що тебе зростила,
Не залишай нікого у біді».
Приспів 2 р.
На тобі сорочечку білу-білу,
На тобі сорочечку, серцю милу,
Будеш її зраночку зодягати,
Буде тобі серденько зігрівати.
Вед. Є ще один оберіг українського народу. Це – рідна мова, яка вводить нас у чудовий світ мистецтва, літератури, влучних висловів, приказок, прислів’їв. Та справжня її краса – український гумор.
Любить наш народ гостре, дотепне слово. Послухайте і переконайтесь.
Станіслав Білий
Зустріч
Зустрічає чоловіка жінка молоденька,
Посміхається до нього, неначе дурненька:
– Чи не батько ви, - питає, - моєї дитини?
Той же носик, те ж волосся, очі такі ж сині,
І посмішка навіть схожа, й на бороді ямка…
– Ти що, бабо, ненормальна? Перемкнуло клямку?!
Я тебе, таку дурепу, вперше в житті бачу,
Зараз так оддухопелю, світа не побачиш!
Привела не знать від кого і бувай здорова,
З мене вистачить одного лоботряса вдома!
Жінка аж почервоніла, очі опустила:
– Ви мене, мабуть, пробачте, не так зрозуміли,
Я подумала ви батько учня мого Васі,
Я учителька у нього у другому класі.
Вед. Скільки ніжних, лагідних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народилися і живуть. З давніх-давен линули по світу слава про Україну, про її щирий веселий народ, про лани широкополі і Дніпро, і кручі, гаї зелені. Щасливі ми , що народились і живемо на такій чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні. І де б не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося аж до сліз, почувши рідне слово радіємо, а відчувши горе – молимося.
(Діти беруть лампатки і співають пісню «Молитва»)
Вед. Пісня українська! Хто не був зачарований нею? Вона натхнена, мелодійна, безмежна широтою, сповнена красою образів.
Пісні – самоцвіти лунають над широкими степами і високими горами. Бо вони звучать як стогін Дніпра – Славути. То як голос душі людської, сповненої туги за рідним краєм і безмежної любові до матері – землі.
(Звучить «Пісня на добро»)
ПІСНЯ НА ДОБРО
- Гей, на видноколі клени і тополі,
Там вишнева ніч згора.
Там, в прозорій тиші, квітень вірші пише,
Травень на сопілці гра.
Там дитинства весни, райдуг перевесла,
Там початок всіх шляхів.
Там мене співати вчила рідна мати,
Бути щедрим батько вчив.
ПРИСПІВ
Яблунева, солов’їна в моїм серці Україна,
В моїм серці сонячний Дніпро,
Щира, світла, промениста хай усіх єднає пісня,
Хай лунає людям на добро!
- Гей на видноколі ранки ясночолі,
Гори, ріки і поля.
Роки там ясніють, там сади рясніють,
Там співа моя земля.
Я дарую людям, щирим, добрим людям
В радісний, щасливий день
Зорі України, квіти України, буйний сад її пісень!
ПРИСПІВ
Вед. Любов до рідної землі, до України не з’являється на порожньому місці. Вона виростає з турботи батьків про дітей, шани, любові і поваги дітей до старших членів родини. Збережіть ці почуття і пронесіть його крізь усе своє життя. Передайте його своїм дітям. Тоді не згасне родинне вогнище, зміцніє любов до нашої України!
Дорогі діти! Насправді український народ багатий на обереги. Про це можна говорити ще довго і довго. І ми обов’язково продовжимо з вами цю близьку кожному з нас тему, бо найдорожчим для кожного з нас є сім’я, тепло родинного вогнища. А кожна щаслива родина – це маленька цеглинка у побудові нашої держави.
1
про публікацію авторської розробки
Додати розробку