"Родинне свято" Свято для дітей, батьків та вихователів

БАБУСИНА СКРИНЯ

 

Родинне свято для дітей, батьків, вихователів.

Підготувала вихователь ДНЗ№13” Топольок “

м. Костянтинівка  Донецької  обл. Добронос А.В.

 

 

 

Мета: Продовжувати знайомити дітей та батьків з традиціями українського народу; сприяти встановленню теплих, дружніх стосунків між батьками, дітьми та вихователями, а також між сім’ями у групах та дитячому садку  в цілому.

 

/Музична зала прикрашена до свята . Посередині стоїть лава, стіл,  піч.

Біля печі – скриня. На лаві сидять дідусь та бабуся. Бабуся в’яже, дідусь – готується до рибалки. У залі – столики для батьків та дітей усіх вікових груп. Лунає музика, починають заходити діти та батьки. Дідусь із бабусею вітаються із усіма, запрошують у гості, розсаджують за столики/.

Бабуся:  Дорогі гості, любі мами й тата,

 Ми вас дуже раді вітати на святі.

 Адже ми щасливі тільки у родині,

 В батьківській оселі, в злагоді і мирі.

 

Дідусь:   Адже найдорожчим у світі для кожної людини є родина.

 Це велике щастя – у родині мати

 Дідуся, бабусю і маму, і тата.

 

Бабуся:    Давайте знайомитися – мене звуть Катерина Іванівна.

Дідусь:     А мене – дідусь Панас. І ви себе представте, будь ласка.

 

/Кожна родина по черзі називає себе, адресу, за якою мешкає, групу, яку відвідує дитина/.

 

Бабуся:  /бере зі столу хліб – сіль, звертається до гостей/

 Добрий день вам і щирий уклін!

 Запрошую вас до своєї господи на хліб, на сіль,

 на слово щире, на бесіду мудру, на пісню прекрасну,

 на гру квітчасту.

 Ой, та що ж це я зовсім забула і рушник не приготувала.

 Та де ж він?   / бабуся підходить до скрині, кладе на неї долоню/;

 Оцей скарб мій найдорожчий, її дарувала мені мати, а моїй матусі

 милій – її мати передала, ну а матері матусі – батько в спадщину

 

                                                                                                                                                                                                                                                                                                      

 

 привіз.  /дістає із скрині рушник, звертається до гостей/

 

Бабуся: Оце що хочу вам сказати, мої милі, важливе місце у житті українського народу займає рушник. Не було жодної хати без вишитого рушника. Ним прикрашали святі ікони, вкривали хліб, витирали руки. 

 

Дідусь: Так, бабусю. Усякий знає, що хліб-сіль на вишитому рушнику -  то ознакам гостинності українців. Без рушника не святкували ні народження дитини, ні весілля. Коли я ще молодим вирушив у дорогу, моя мати, як і всі матері, дала мені рушник на добрі спогади. І так він мене зігрівав у тяжку годину…

 

Бабуся:  А донечок навчали вишивати рушники ще з малечку. У народі казали:” Хата без рушників, як родина без дітей.” Вишиті рушники створюють затишок: ”Де сяє шиття, там злагода і добре життя.”

Нумо, онучата, потіште діда та бабу, пограйте, затанцюйте з рушниками.

/ вихователі роздають дітям рушники, діти стають по парах на гру “Струмочок.” Граючи, співають пісню про рушник/.

 

Дідусь:   Дякуємо вам, малята, потішили стареньких. Зараз я якихось

 Гостинців у бабиній скрині пошукаю. /підходить до скрині,                     

 заглядає, дістає великий свиток/.

 Бабо, а це що таке?

 

 

Бабуся:    /бере у діда свиток, розглядає./ Та тож моя племінниця

 Зробила і подарувала нам таку красу. Це дерево нашого роду.

 Ось, дивіться: коріння – то прабабусі і прадідусі, стовбур – ми 

 з тобою, гілки – наші діти, листочки – то вже наші онуки.

 Росте могутній дуб, міцним корінням тримається, стовбуром

 зігрівається. І чим міцніше дерево, тим міцніша наша родина.

 

Дідусь:     Та що ж ти, бабо, все про себе та про себе, у нас же гості в хаті.

                   Гадаю, кожна родина може багато розповісти про свій родовід.

 Дорогенькі наші, поділиться спогадами, секретами, та сімейними

 звичаями.

 

Бабуся:       Вибачайте, мої любі, /Звертається до молодої мами/: Які в вас

 діточки  чепурненькі, а іграшки в них які яскраві, різноманітні.

 А в нас…

 

 

Матуся:     Добрий день всій господі. Мене звуть Наталя/ Матуся розповідає про себе і свою родину/. Бабусю Катерино, дідусю Панасе, я саме хочу всім розповісти які в вашому дитинстві були іграшки. Моя прабабуся розповідала, що в далекі часи дитячих іграшок

 не виготовляли, і у магазинах їх не можна було придбати.

 А робили іграшки люди самі для своїх діточок. Хто з глини,

 Хто дерев’яні, а моя прабабуся навчила мене виготовляти

 лялечок – мотанок. Підходьте до нашого столу поближче,

 сідайте, зараз я поділюсь із вами прабабусиними секретами.

 /дідусь, бабуся та всі гості підсаджуються то приготовлених

 столиків з обладнанням, матуся проводить майстер клас для

 дорослих по виготовленню ляльок – мотанок. Діти у цей час

 сідають на подушки посередині зали і дивляться повчальні

 мультики на великому екрані./

 

 

Бабуся:        Дякуємо вам, шановна. Бачу, не вмирають народні традиції,

 Міцна пам'ять та любов тримають їх. Тому і нашому роду не

 буде переводу.

 

 

Дідусь:         Де, скажіть, найкраще місце на землі?

 Там, де над колискою мамині пісні,

 Де трава шовкова скупана в росі,

 Там, де тчуть веселку сонячні дощі.

 Де рясна калина під віконцем

 Колихає в гронах ясне сонце.

 

        Бабуся, аж он поглянь, які маленькі дівчатка, а вже знають як

                      колисати дитинку. /Дідусь підходить до групи батьків та діточок

     біля яких стоять іграшкові колисочки з лялечками./

           Розкажіть, будь ласка, про себе та ваші родинні традиції.

 /Молода матуся розповідає про себе і свою родину/.

 Хочу з вами поділитись своєю сімейною традицією -  співати

 Дітям колискової на ніч. Гадаю, кожна матуся вкладає свою дитинку з колисковою. Але нашу колискову співала ще моя прабабуся

 Моїй бабусі. От і ми вам зараз заспіваємо /мати і донечки

 співають разом колискової, колисаючи  лялечок./

 

 

Бабуся:        Дякуємо вам, наші милі. Гадаю що ваші онуки теж будуть

 засинати  під цю колискову. Щастя вам, злагоди на довгі

 роки.

 

Дідусь: Бабцю, щось мені на місці не сидиться.

  

 

 Ой, заграйте музики, маю гарні черевики,

 Починайте скоріш грати, бо я хочу танцювати!

 

 Бабуся, поглянь ,яка весела родина. Вони навіть сидячи

 танцюють. Ану, шановна молодичка, розкажіть про

 себе.  /матуся розповідає про себе, свою родину, про

 те, що усі в їхньому роді були  гарні танцюристи і вона

 хоче усіх навчити веселому гопачку./

 

Матуся:           Не соромтесь, ставайте у коло разом із своїми діточками.

 Цей таночок прикрасить любе ваше свято, об’єднає  усіх

 гостей.   

 

 Вдача наша отака – ми утнемо гопака.

 Гей, завзято в боки руки! Начувайтесь, закаблуки!

 І дівчата й хлопчаки йдуть в таночок залюбки!

 Навіть смуток утіка, як танцюємо гопака!

 

                        / усі діти і батьки стають у коло і розучують “ Веселий го-

 пачок/”

Дідусь:              Ох, стомився, ну і молодичка, затанцювала старого. Більш

 не можу. Де б присісти відпочити? Чи можна біля вас?

 /звертається до групи людей, сідає./ А що це в вас за кни-

 га така? Малюнки такі яскраві.

 

Татусь:             Це книга моїх віршів. Спочатку я писав віршики для своїх

 діточок. Вони допомагали нам перемагати злодіїв” не можу”,

 “не хочу”, “не буду.” А потім я вирішив поділитися своїм

 досвідом з іншими батьками, може комусь стане у нагоді.

 Хочу вам прочитати де кілька. /батько читає вірші, пропонує

 висловити свої думки. Іде обговорення тощо./

 

 

Дідусь:            Як з вами затишно і спокійно, ви ж любу проблему можете

                         вирішити з гумором та ласкою. Дякую вам.

 

                          Але ж  я щось зголоднів. Правду кажуть: “Солов’я байками не

 не годують.” Ходімо до моєї бабці Катерини, чимось пола-

 суємо.  Гей, Катря, що можна попоїсти?

 

Бабуся:            Іди -но  сюди -но, Панасе, гості в нас – просто диво! Одна ро-

 дина не схожа на другу. Кожна із своєю родзинкою./дідусь

 підходить, сідає./ Ой, які всі рум’яні, Розкажіть про себе.

 /Гості розповідають, про себе, свою родину ,про те,  що в їх-

 ньому роді з діда прадіда всі мужчини – кухарі./

 

Дідусь/з гостей/: І ми сьогодні прийшли не з порожніми руками, а з

 гостинцями /знімає серветку у миски лежать вареники/ ось

 пригощайтеся, готували усією родиною.

 

Бабуся:             В родині вашій – справжні господині,                  

 Який в нас стіл чудовий нині,

 Гора вареників смачних.

 А начинка яка у них?

 

Дідусь/з гостей/: Картопля, вишні, сир, капуста,

 Сметанкою поллємо густо,

 Ще й додамо смачні шкварки,

 Пригостимо вас за любки.

 

 

Бабуся:               Дякуємо вам, зараз і покуштуємо .Але щоб апетит був

 кращим давайте трошки пограємо. /проводять командну гру

 “Хто швидше перенесе вареники./ Які молодці. Діду, іди

 став самовар.

 

 

Дідусь:               Почекай, бабо, я тутечки такі дрібнесенькі іграшечки поба-

 чив, не можу відірватися. /бабуся підходить, милується

 дрібними в’язаними іграшками/. Які чудові, незвичайні,

 хто така майстриня, що таке чудо створила?

 

 

Матуся: Це – я, звуть мене Оксана/ матуся розповідає про себе, свою

 cім’ю, свою родину/. У дитинстві я навчалася в театраль-

 ній ляльковій студії, а в'язати мене навчила моя бабуся.

 Згодом я вирішила в'язати дрібні іграшки для своїх дітей.

 Разом ми розігруємо лялькові вистави для родичів, гостей,

 Приходили  у групу дитячого садка. І зараз пропонуємо

 вашій увазі виставу пальчикового лялькового театру “Тере-

 мок.” /сім’я розігрує епізод казки/.

 

 

Дідусь: Бабусенько, записуйся скоріш на курси до цієї чарівниці,

 будеш онукам в'язати, а я з ними казки буду розігрувати.

 

 

 

Бабуся:               Діду, поки я нав’яжу, подивись чому наших онуків у дитя-

 чому садочку навчили. /діти розігрують уривок казочки

 “Муха – Цокотуха”/

 

 

Дідусь:              Які розумнички, бабо, мабуть і я до дитячого садка піду

 на артиста вчитись.

 

Бабуся:             Діду, аж он дивись, яка симпатична паночка і онука біля 

 неї сидить усміхнена, рум’яна. Чомусь мені здається ви зна-

 єте щось таке, про що ми і не здогадуємося.

 

Бабуся/ з гостей/:  Так, я прийшла на це свято заради своєї улюбленої онуки.

 Разом з нею ми робили родинне дерево і під час роботи

 Варварочко багато про що дізналася. Я дуже вдячна вихо-

 вателям за запрошення. /гостя розповідає про сій рід, пре-

 зентує родинне дерево./

 Чудове наше свято відбувається на весні, і я хочу розповісти

 вам про одну цікаву традицію щодо зустрічі весни.

 Я жила у селі, і ще малою із своєю бабусею  пекла

 пташенят з тіста. Називали цих пташенят – жайворонками.

 Узявши випечених пташок, усі дорослі і діти виходили

 за село, співали веснянки і закликали пташок. Бо без

 наших крилатих друзів важко боротися із гусінню та інши-

 ми шкідниками. А ще – нічого не замінить чудового пташи-

 ного співу, радісного спостереження за їх невгомонним

 життям. Сьогодні, як в дитинстві, я напекла з своєю донькою 

 та онукою жайворонків. Беріть їх, мої любі, та виходьте у

 коло. Будемо пташок закликати та весну зустрічати.

 /Діти і дорослі беруть жайворонків, стають у коло. Гостя

 розповідає промовлянку, показуючи рухи. Далі усі разам

 виконують все під музику./

 Пташок викликаю із теплого краю:

 Летіть соловейки на нашу земельку,

 Спішіть ластівоньки пасти корівоньки,

 Жайворонки, жайвороночки,

 Летіть у нашу стороночку.

 Принесіть нам літо тепле.

 Поспішайте, не гайтеся,

 Садів, ланів наших не цурайтеся.

 

 

Дідусь:            Ми вам дуже вдячні, шановна Світлана Іванівно. Гарна, цікава традиція у вашому роді. Тепер і ми з бабусею будемо навесні жайворонків пекти, пташок закликати і весну зустрічати.

 

 

Бабуся:           Гарне вийшло у нас свято. Великою дружньою родиною                                

 ми сьогодні зустрілися. А скільки нового узнали наші діточки.

 

Дідусь: Хай гарне свято це родинне

 Ще більше здружить нас і всіх зріднить.

 Бо щастя має та людина,

 Яка дружити вміє і любить.

 Батьки дали нам крила, щоб літати,

 Тож не забудьмо рідних маму й тата,

 І встигнемо їм добрих слів сказати,

 Допоки живемо у рідній хаті.

 

 

Бабуся:           Тож будемо продовжувати зустрічі біля моєї скрині.

 Ми не прощаємось, а будемо чекати на нові зустрічі.