Родинне свято „Українського цвіту по всьому світу: успіх чи трагедія нації, народу?” (чотири хвилі еміграції)

Тернопільська Українська гімназія ім.І.Франка

 

 

 

 

 

 

 

 

Родинне свято

„Українського цвіту по всьому світу: успіх чи трагедія нації, народу?”

(чотири хвилі еміграції)

 

 

 

 

 

 

Підготувала

вчитель української мови

та літератури

Тернопільської

Української гімназії

ім.І.Франка Л.І.Гарматюк                                                                                                                                                                                                                                                                                  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тернопіль

2016 р

 

 

РОДИННЕ СВЯТО

 

„Українського цвіту по всьому світу: успіх чи трагедія нації, народу?”

(чотири хвилі еміграції)

 

Зал освічений червоно-білим сяйвом, звучить музика – фон-релакс – „Політ птахів”.

Демонструється фільм у асоціаціях: птахи летять у вирій, попереду – чужий край – позаду Батьківщина  - Україна: пейзажі – люди – храми – пам”ятки архітектури...

 

Звучить пісня Б.Лепкого „Чуєш, брате мій...”

 

ЧИТЕЦЬ:

Відлітали у вирій журавлі... Відлітали, щоб більше не повернутись. Безмірна туга і печаль розносилась по світу від того журавлиного плачу.

І ось уже більше століття цьому, здається, безконечному, вічному пташиному лету, а серце зранене щемить, тужить. Скочується пекуча сльоза скорботи у роз’ятрене тіло матері-України. Для неї однаково дорогі її діти, де б не жили... Як осягнути її, нашу і їхню тугу?!

Хто ж то є ті журавлі, що не дочекалися весни на Батьківшині і у вирію так довго? Це – наша родина українська, розкидана по америках, бразиліях, нових зеландіях, бельгіях... Та хіба всі притулки перелічити? І кожен українець, доля якого закинула у далекий світ, позбавлений матері – України, родини, близької чи далекої, тієї стежини, де залишалися сліди батьків, дідів, рідної хати та криниці.

 

ЧИТЕЦЬ:

У спогадах про В.Стефаника, з яким Б.Лепкий (автор пісні „Журавлі”) ходив на краківський вокзал і де бачив нужденні обличчя емігрантів, відчув біль розлуки з рідним краєм, він пише, що селяни сиділи, „як ластівки перед відлетом на телеграфічних дротах”

Чому ж тоді при згадці вірша-пісні в багатьох виникають подібні асоціативні зв’язки: журавель – чужина – еміграція?

Є зв’язки між селянами, що їхали в кінці минулого і на початку цього століття за океан в пошуках кращого життя, та журавлями, які летіли у вирій, рятуючись від голодної та холодної смерті. У вірші згадується про неможливість повернення на рідну землю – „В чужині умру”, про загублений „в синіх хмарах слід по журавлях” – в цьому відгомін долі багатьох тисяч українців. Ось чому розкидані по світу наші земляки відчувають сердечний щем при звуках „Журавлів” Б.Лепкого, знаходять в них відображення своєї долі, навіть, якщо життя склалося на чужині щасливо.

 

Звучить музика (фон-релакс „Звуки птахів”)

З чотирьох сторін сцени виходять люди-птахи, які злітаються додому, в Україну.

 

ПТАХ 1

Ми повертаємось до тебе, Україно,

Ьо тут наш край, тут виросли наші крила!

І за наші гріхи – прости,

Бо не знести чужини хрести!

 

 

ПТАХ 2

О краю мій! Свята руїно,

Новітня Троє в попелах!

Перед Тобою гну коліно

І кличу: Боже в небесах,

За кров, за муки, за руїну,

Верни, верни нам Україну! (Б.Лепкий)

 

ПТАХ 3

Гілку калини птахи візьміть

Й за море синє її несіть.

Без України на чужині

Хтось доживає літа сумні.(С.Галябарда)

 

ПТАХ 4

А як вабить когось чужина,

Пам’ятай: Батьківщина одна!

Чуєш, стогне вона з-під коліс!

Повернись! Повернись! Повернись!

 

Звучить пісня С.Галябарди „А лелеки летять на Вкраїну”...

Гасне світло – на сцені – композиція – важка праця людей: чути стогін, плач...

 

ЧИТЕЦЬ:

Перша хвиля масової української еміграції припадала на кінець 19-поч.20 століття. Виїжджало переважно галицьке та буковинське селянство, яке за кордоном чекали виключно як дешеву робочу силу й експлуатували на повну потужність, ущемлюючи всі права й створюючи емігрантам з України вкрай несприятливі умови на чужій землі й під чужим небом. Про трагічне прощання переселенців з рідною землею і передчуття сирашних випробувань у дорозі й на чужому континенті вражаюче сказав В.Стефаник у новелі „Камінний хрест”,  а Іван Франко відгукнувся на першу еміграцію циклом віршів „До Бразилії”.З уст української  переселенки, яка фігурує в поезії Франка „Лист із Бразилії”, довідуємся про моторошну подорож до далекої країни і пекельні умови життя на новому місці.

Тематика творів емігрантського фольклору досить одноманітна – ностальгія за рідним краєм, безправність, злиденне існування, прокляття чужині й бажання якнайшвидше повернутися в рідний край:  

 

Ой сходив я Америку уздовж і впоперек,

Не зміняв би Коломию на сорок Америк.

 

Ой Канадо, Канадочко, яка ти зрадлива,

Ані грошей, ні здоров’я, лиш олова сива.

 

Ой бодай ти, Америко, згоріла без мене,

Лиш зароблю на дорогу – додому ся верну.

 

 

 

ЧИТЕЦЬ:

 

Друга хвиля українскої еміграції припала на роки громадянської війни. З України виїжджали насамперед ті письменники, громадські діячі, культурні, які брали активну участь у побудові держави й могли чекати фізичного знищення зі сторони більшовицького уряду.

Кульмінаційним стосовно масового виїзду став 1920рік. У цей час навіть армія УНР опинилася в інтернованих таборах у Польщі, уряд ЗУНР виїхав до Відня (саме тут виходили українською мовою часописи „Діло”, „Буковина”, „Вісник Союзу визволення України”, „Воля”), більше десяти тисяч вояків УГА опинилися в Чехо-Словаччині. Перед загрозою фізичної розправи зі сторони радянської влади в еміграцію подався фактично весь уряд колишньої УНР. А взагалі, більше100000 українців покинули рідний край і почали шукати притулку в Західній Європі.

 

ЧИТЕЦЬ:

Третя хвиля української еміграції накрила Європу під кінець Другої світової війни. Перед наступом радянських військ тікали ті, хто вже скуштував радянського концтабору та психіатрички. Серед емігрантів було багато письменників, художників, композиторів, науковців. Втікачів від радянської влади за кордоном сприймали неоднозначно, адже радянський уряд переконував світ, що разом з фашистами тікають лише їхні поплічники й кати. Ситуація загострилася настільки, що в Німеччині в зоні контролю радянськими військами емігрантів хапали прямо на вулицях і депортували в СРСР, де їх судили, розстрілювали й відсилали в Сибір. У своїй праці „Чому я не хочу повертатись в СРСР?” І.Багряний писав, що люди боялися жорстокої руки влади, яка тільки й могла, що звинуватити у зраді та у „телятниках” спровадити колишніх в’язнів чи полонених у власні  радянські концтабори.

 

(Звучить пісня “Летять коні на Вкраїну”, муз. Н.Шаварська)

 

ЧИТЕЦЬ:

Література української еміграції явила  світові безприкладний зразок служіння творчої інтелігенції рідному народові на чужій землі. Творчий доробок письменників української діаспори є природною складовою частиною української літератури і заслуговує на належне вивчення науковцями та ознайомлення з нею українських громадян, цілі покоління яких і уяви не мали, що такі письменники і такі твори існують взагалі. Згадаймо ж тих, хто вірою і правдою прислужили ідеї нації та України!

 

(Хвилина мовчання)

 

(Звучить пісня „І тільки сниться пісня солов’їна…” або „На могилі моїй посадіть яворину...”)

 

ЧИТЕЦЬ:

На жаль, народився новий термін – „Четверта хвиля еміграції”. З’явилися новітні    п е л а з г и (в перекладі з санскриту – лелеки) – це прийнята у згаданих краях назва арійських племен лелегів. Можливо, що тоді це була загальна назва переселенців з території України. Пелазгами називали племена, які в кінці 3 тис. до н.е. ринули на територію Греції, Італії, Малої Азії і всього Середзеномор”я. Що це? Повторення історії чи прокляття?  А, може, недолуге керівництво урядів України, чиновників, які й самі духовно з’яничарились, зовсім забуло, що несе відповідальність за власний народ! Чому ми, українці, тікаємо з власної держави? Чому покидаємо власне гніздо-хатину-землю-Україну?!

 

 

 

ЧИТЕЦЬ:

З прадавніх часів, коли край наш був раєм,

Сей лелека летить. Його звати Пелазг.

Лише він один знає, що нас чекає:

Сонце волі чи знов Малоросії грязь.

 

Білі крила його від негод посіріли,

Голос, кличучи нас, він зірвав і хрипить.

Але Бог йому дав Прометеєву силу.

І докличеться він. Дохрипить. Долетить!

 

Це є лірика уже новітньої  чевертої хвилі. Так влучно описує наш час відомий український поет і прозаїк Микола Литвин у новій збірці „ЛЕЛЕКА ПЕЛАЗГ”

(Звучить пісня “Лелеча доля”, на сл. І.Яснюк)

 

Суспільство просить допомоги, українці намагаються докричатись до влади і привернути увагу до проблеми української нації.

 

ЧИТЕЦЬ:

14 жовтня 2009 р. в  залі пленарних  засідань Верховної  Ради України відбулись  парламентські слухання  «Закордонне українство: сучасний стан та перспективи співпраці». Але за суттю – громадські слухання в приміщенні парламенту, бо що то за парламентські слухання без депутатів (їх було лише п’ятеро). Щоправда, в ложах сиділо кілька міністрів чи їх заступників, голів державних комітетів чи їхніх заступників, більше було послів України за кордоном. А в залі – близько півсотні представників українських громад із-за кордону, громадський актив з України, а здебільшого – студенти Києво-Могилянської академії. Зовсім мало було представників ЗМІ, а отже не набули ті слухання й суспільного резонансу. Крім того, в назві слухань не відображено присутності за кордоном громадян України. Представники численних громадських об’єднань четвертої міґраційної хвилі у своїх виступах загострили увагу саме на цьому аспекті української присутності за кордоном, порушивши складний комплекс животрепетних проблем, які потребують негайного розв’язання спільними силами Президента, Верховної Ради й Кабінету Міністрів України.

ЧИТЕЦЬ:     Правовий статус закордонних українців або еміґрантів, які є громадянами інших держав, визначено законодавчо. А правовий статус громадян України за кордоном або українських міґрантів досі не визначено, наче такого соціального явища в нас і немає. А сьогоднішні українські міґранти – це завтрашні еміґранти. Страшним болем читаємо рядки віршів учнів гімназії м.Івано-Франківська:

То так ницо –міняти країну,

Наче маму ставити на торг.

То так дико – свою Україну

Віддавати чужинцеві в борг...

 ЧИТЕЦЬ:    Українське  честолюбство потішають ліричним штампом  «Нашого цвіту по всьому світу». Цвіт таки наш, а плоди вже не наші. Українці стають пропащою силою для України.    “…Розсипаємося, як кленове листя...”, – печалився Іван Франко в 1907 році з приводу масового від’їзду українців за океан. Відтоді минуло понад сто років, а міґраційно-еміґраційні хвилі так само викидають наш люд на чужину. І з кожною новою хвилею Україна втрачає значну частину нового покоління:

Ти мені, Україно, сьогодні наснилася,

Ми гуляли у нашому сквері...

Я благала, щоб мить зупинилася...

...мить постала рядком на папері...

ЧИТЕЦЬ:  З потреби зберегти українців для України й виникла у 2006 році Міжнародна громадська організація українців «Четверта Хвиля». Їхня ідеологема – «Українці – для України!», де передбачено право та обов’язок кожного українця творити самостійну Українську державу. Ця заповідь спільної громадської волі й дії – відповідь на Франків духовний заклик – “...Нам пора для України жить”.

(Звучить вірш І.Франка „Нам пора для України жить”)

    Місія МГОУ «Четверта Хвиля»: зберегти українців для України й відновити цілісність українського народу як збірної особи, відтворити самостійну самоорганізуючу силу нашого національного єства.    Наше  першорядне завдання: четверта міґраційна хвиля повинна стати останньою хвилею відпливу й першою хвилею повернення українців на батьківщину.

ЧИТЕЦЬ:

Мої родичі     втікають за кордон,

Мої друзі втікають.

Втікають, здається, всі

(скоро нікому буде перевертати клепсидру, щоб час ще минав).

Вони спалюють свої паспорти і купують нові.

Забувають своїх друзів,

Шукають нових.

І святкують чужі свята.

Навіть кохають – інакше.

І все наступне своє життя

У вечірній молитві питають у Бога:

„А чи справді так краще?”

Дехто заспокоює: міґраційно-еміґраційні  процеси – неминуче  явище сучасного  глобалізованого світу.

Справді, нині у світі, за різними даними, від 150 до 175 млн. осіб (понад 3% населення планети) проживають за межами країн свого походження. З них близько 70 млн. – міґранти. Але участь українців у глобальних світових міґраційних процесах вражаюча: українські трудові міґранти становлять понад 10% (близько 8 млн., а в сезонний пік їхня чисельність майже подвоюється) від загальної кількості міґрантів у світі. Яка ж нелегка доля сучасного емігранта!

Я повернуся, мамо,

Зароблю лише трохи грошей...

З кожним кроком вперед

Крок назад усе тяжчий й дорожчий.

Ці кордони, мабуть, стомилися

Бути щодня перекресленими

Такою кількістю людей,

що сюди не повернуться.

Ти – уже емігрант,

Якщо тільки цього хочеш...або лише раптом таке припустив.

ЧИТЕЦЬ:    Частка  українських еміґрантів і трудових міґрантів, відносно до загальної  чисельності українців  (близько 65 млн.), найвища у світі. Загалом понад 45% українського етнічного соціуму живе за межами України. Українське соціальне єство фактично роздвоєне, а спорожнілу соціальну нішу заповнюють імміґранти з третіх країн. Цей показник особливо тривожний на тлі депопуляції українського народу – низької народжуваності й високої смертності.

(Звучить пісня „Зозулята”, муз.  та сл. О.Смик)

ЧИТЕЦЬ:     Лише  незначна частина (близько 25%) українських міґрантів працює за кордоном легально, маючи дозвіл на працю – це власне і є трудові міґранти, а решта працює нелегально – це соціальні вигнанці (біженці), позбавлені всіх громадянських прав.    Легальна міґрація – це економічні втрати держави та інтелектуальні втрати суспільства, а нелегальна міґрація – це ще й необліковані моральні збитки всього українського народу, бо українські нелегали належать до найбільш дискримінованих та незахищених:

УЧЕНЬ:

Сірий термос стоїть на столі,

Я ковтнула б гіркого чаю...

Україно моя, так скучаю...

...чужі гори в чужому вікні...

 

Теплий плед лежть на підлозі,

Бо  для мене тут вічний протяг

Зупинився на півдорозі...

 

Листи і листівки – то і є вся сім”я,

Тут так зле, і не хочеться літа,

Почало навіть сонце боліти...

Так скучаю... Вкраїно моя...

(Звучить пісня „Ностальгія”, муз.І.Яснюк)

ЧИТЕЦЬ:    Державні  структури країн перебування  українців стурбовані лише проблемами інтеґрування національних меншин у їхньому просторі, адже національні меншини – це категорія політична. Тільки роботодавці наших заробітчан дивуються: ви такі працьовиті люди, що ж то за держава, що випустила вас із дому? А який той дім, де убозтво родин провокує та спокушає українців шукати шматок хліба у чужій стороні! Фактично „четверта хвиля „ еміграції – економічна, спричинена неможливістю прогодувати дітей у рідній державі, дати їм освіту, елементарне помешкання, робоче місце...

ЧИТЕЦЬ:

Не можна її не любити...

Вона іще квола, така невинна,

Вона тільки почала жити...

Чому ти її покинув?

У неї постійні конфлікти,

Від неї тікають друзі,

Синці під очима, побиті коліна й лікті...

Ти залишиш її у скруті?

Вона, може, не має що їсти,

Та сміється, немов дитина...

Невже ти її покинеш?

Вона ж рідна – твоя Україна...

(Звучить пісня „Моїй коханій Україні” , муз. І.Вовчак сл.Н.Бай)

ЧИТЕЦЬ:    За  висновками соціологів, український  середній клас нині формується за кордоном. Але той середній клас не належить українському суспільству, бо він не забезпечує самостійної сили українського націотворення й державотворення, а є знаряддям роботодавців в інших країнах. А ті десятки мільярдів євро й доларів, які щорічно заробляють українці на чужині, не компенсують духовно-інтелектуального й генетично-фізичного ресурсу середнього класу, що його постійно втрачає Україна. 

ЧИТЕЦЬ:  Та звертається до кожного емігранта устами своєї поезії М. Литвин, апелюючи про те, що не все так погано у нашому домі. Може, і ми не все робимо належно для того, щоб справді називатися народом- патріотом?!

Знаєш, яка у Європі земля? Глина і камінь.

Скаржився мені поляк:”Все життя збираю

З поля каміння. Воно ж росте і росте”.

А наша земля – немов карі очі мамині.

Ти ж міняєш її на вселенський вертеп...

ЧИТЕЦЬ:   Українська  міґрація, надто нелегальна, понижує офіційні показники в безробіття, бідності й інших соціальних недуг (якби зараз усі українські міґранти повернулися в Україну, у нас було б до 12 млн. безробітних). А в цілому міґрація за кордоном та її наслідки в Україні – це катастрофічне погіршення соціально-демографічної ситуації в нашому суспільстві й морально-психологічні деформації української людини на чужині.

(Розігрується сценка двох подруг)

Не дружили ми – просто зналися,

В нашім тихім дворі часто гралися.

Ми – ровесниці: я і Наталія,

Що приїхала вчора з Італії.

Рада бачити, і привіталася,

І про те, як живе, запиталася.

Чи сумує за стінами рідними,

Та чи є наші школи подібними.

 

Звела брови з кислою міною

(Мов, не відаю, що порівнюю).

І розхвалювати заходилася

Ті краї, де вона опинилася.

 

Де прижилися разом із мамою,

Хизувалась плечима засмаглими.

Говорила протяжно, ліниво,

Що вона, безумовно, щаслива,

 

Щось про розкіш чужу і природу,

Про відмінності в стилях,  про моду...

І хоча не змінилася зовні,

Закидала слова чужомовні..

 

Ще б могла говорити, та ніколи,

Бо приїхала лиш на канікули,

Тільки зверхньо сказала: „Второпай!

Тут провінція, а там Європа!”

Не сужу, бо судить не належиться,

Та сказати хотіла б ровесниці,

Українським усім сеньйоритам:

„Перестаньте блукати по світу!”

 

Україна  - як стомлена ненька.

Повертайтесь, заждалась рідненька.

Хай ця зустріч їй душу знеболить,

Не соромтесь признатись в любові

 

А як вабить когось чужина,

Пам”ятай: Батьківщина одна!

Чуєш, стогне вона з-під коліс:

Повернись! Повернись! Повернись!

(Звучить пісня на слова Ліни Костенко „Поїзд у Варшаву”, демонструється відеоролик „Але ж Батьківщина в кожного одна...”)

ЧИТЕЦЬ:  Особливо глибоких деформацій під впливом глобалізаційних тенденцій зазнає молоде покоління українських міґрантів, яке губить етнопсихологічну ідентичність українського духовного типу, що керується в житті прагненнями душі й серцем тяжіє до рідної землі, а натомість набуває характерних космополітичних ознак адаптивного типу, що керується потребами організму й пристосовується до кращих умов виживання будь-де.

УЧЕНЬ:

Я знаю: тут завжди брешуть і крадуть,

Я знаю: тут елітою звуться бандити.

Тут обпльовані під”їзди

І смердить у ліфтах,

З кожним днем

Все більше пацієнтів у онко,

 Все більше хворих на СНІД

І брудних абортів.

Тут нема жодного гідного каналу,

Тут багато кричать, лаються, рвуть.

Тут чоловіки зовсім не красиві,

А жінки завжди втомлені,

Тут підлітки однакові за виглядом і своїм збайдужінням.

Тут нема якісного кіно і добротних  фестивалів.

Тут  нема щасливих лиць

І дешевих ліків  від грипу...

Але чомусь тут найкраще.

 

ЧИТЕЦЬ:    Які ж причини масової міґрації й соціально-демографічної кризи українського суспільства? Насамперед,  відсутність в Україні державницької ідеології, стратегії розвитку і їх соціально-економічного програмного забезпечення та знецінення на цьому тлі людської праці. Все це й породжує тіньову економіку, корупцію, безробіття, депрофесіоналізацію, люмпенізацію, масову міґрацію й інші негативні соціальні явища. Все українське суспільство, яке з продуктивного перетворено на споживацьке,  вражене тотальним заробітчанством – від державного чиновника, який купує собі посаду, до соціального вигнання, який купує собі робоче місце в наймах на чужині.    Парадоксальність  новітньої міґрації в тому, що коли перша хвиля масового переселення українців припала на добу нашої бездержавності, то четверта хвиля виникла в Українській державі.

ЧИТЕЦЬ: Згадаємо слова славетної Лесі Українки

(на сцену з небуття приходить Леся):

 

І ти колись боролась, мов Ізраїль,

Україно моя! Сам бог поставив

Супроти тебе силу невблаганну

Сліпої долі. Оточив тебе

 Народами, що мов леви в пустелі

Рикали, прагнучи твоєї крові,

Послав на тебе тьму таку, що в ній

Брати братів не пізнавали рідних,

І в тьмі з”явився хтось непоборимий,

Якийсь дух часу, що волав ворожо:

„Смерть Україні” – та знялась високо

Богданова правиця, і народи

Розбіглися, немов шакали, ниці,

Брати братів пізнали, і з”єднались.

І дух сказав:” Ти переміг, Богдане!

Тепер твоя земля обітована!”

І вже Богдан пройшов по тій землі

Від краю і до краю. Свято згоди

Між ним і духом гучно відбулося

В золотоверхім місті. Але раптом

Дух зрадив. Знову тьма, і жах, і розбрат,

І знов настав єгипетський полон,

Та не в чужій землі,а в нашій власній...

Чи довго ще, о Господи, чи довго

Ми будемо блукати і шукати

Рідного краю на своїй землі?

Який ми гріх вчинили проти духа,

Що він зламав свій заповіт великий

Той, взятий з бою, волі заповіт?

Так доверши ж до краю тую зраду,

Розбий, розсій нас геть по цілім світі,

Тоді, либонь, журба по ріднім краю

Навчить нас, де і як його шукать.

Тоді покаже батько свому сину

На срібне марево удалині

І скаже: „Он земля твого народу!

Борись і добивайся батьківщини,

Бо прийдеться загинуть у вигнанні

Чужою чужаницею, в неславі”.

І, може,ся Заповіт новий,

І дух новий напише на скрижалі.

Але тепер? Як маємо шукати

Свого народу землю? Хто розбив нам

Скрижалі серця, духу заповіт?

Коли скінчиться той полон великий,

Що нас зайняв в землі обітованій?

І доки рідний край Єгиптом буде?

Коли загине новий Вавилон?

(Звучить „Порив” із циклу „Фантастичні п”єси)

 

 

 

ЧИТЕЦЬ:

Бийте у дзвін, бийте у дзвін на тривогу, щоб збудився малий і великий, щоб до праці метнувся усякий, щоб не було на порятунок пізно...Ви, що живете в сьогоднішній Україні, що робите ви, аби ваші діти знову не опинилися в багні, а чесно „жили у своїй хаті”?

Не будьте байдужими! Бийте у дзвін!

  (Звучить пісня В.Баранова „До українців”)

ЧИТЕЦЬ:   Цю  парадоксальність бачимо і в спільній причині першої й четвертої міґраційних хвиль – у соціально-економічній мотивації, у бідності, в неможливості реалізувати себе на Батьківщині. Виходить, майже нічого не змінилося в соціально-економічному становищі українців за 130 років. Тільки тоді Україна мала найвищий приріст населення в Європі, а нині – найнижчий!

ЧИТЕЦЬ:    

Вона часом схожа на привида,

Бо нагадує про себе

Так само неждано.

Про її нові закони мовчать телевізори,

І світ, бува, думає,

Що – кінець,

Що це – все,

Що – нема...

А в момент кульмінації –

Як завжди

У скандальному світі –

Вона каже:

„Ще ні, я ще буду!”

(Звучить пісня „Святкова, муз. та сл. О.Смик)

ЧИТЕЦЬ:    І коли серед позитивних моментів трудової міґрації головними називають додаткове  спрямування в Україну значних  потоків зароблених нашими громадянами  коштів та освоєння ними культури виробництва, це викликає обурення, бо гроші не оплачують морально-психологічих збитків, а люди з вищою освітою в наймах – це не освоєння культури виробництва, а депрофесіоналізація й люмпенізація.    Внаслідок четвертої хвилі міґрації Україна  постійно втрачає значний генетичний, духовно-інтелектуальний, фізичний, репродуктивний, творчо-науковий, економічний потенціал.

ЧИТЕЦЬ: Мотиви туги і вічного каяття  заробітчанина-емігранта простежується у поезіях М.Литвина у книзі”Лелека пелазг”:

Солодкий сон. Солона дійсність,

а далі – долі манівці

й моя, ще в сповиточку, пісня,

і губи ще у молоці,

 

а не у крові... Є ще мати.

І батько є. Ікрай села

Угрузла в землю рідна хата

До мене руки простягла...

 

ЧИТЕЦЬ:

Як стужився за вами, вишні,

Не тутешні, а ті, що в степах!

Та  вони ж, наче очі Всевишнього,

Наче мама, ще юна, в житах

 

І з серпом у руці. А над мамою – небо,

В небі – сонце і жайворон-птах...

Мені від життя вже нічого не треба,

Тільки вишні оті, що в степах.

ЧИТЕЦЬ:  Сумно, бо залишаються на Батьківщині старі батьки, матері, маленькі діти, які, мов покинуті чаєнята, квилять за своїми дітьми-заробітчанами:

Самотність матері

Б”ється об слухавку:

Алло!

 

Ой, діти, діти

Я ж ваша мати.

Алло!

 

Мені вже, діти,

Нічого не треба.

Алло!

Лиш слово ваше,

Заки закрию очі.

Алло!..

 

ЧИТЕЦЬ:

Біжить селом, ще повновода, рада,

А в тім селі уже нема:

Одні – у „вишеньках”, а другі – по „канадах”...

На все село бабуся диш німа.

 

Пере в ріці вишивані сорочки,

Горить , немов на поминках свіча,

І дивиться на шлях, чи їдуть ним синочки

Відвідать матір. Проїздом хоча б.

ЧИТЕЦЬ:   Україна набула статусу країни-донора, бо з неї поставляють світові, крім природних ресурсів, неоціненний національний ресурс – людей: від немовлят до дівчат на виданні, від робітників до вчених. Тільки у зв’язку з виїздом науковців та висококваліфікованих спеціалістів втрати України становлять понад 1 мільярд доларів США на рік. А духовно-моральні втрати незліченні.

ЧИТЕЦЬ:

Емігрант-нелегал „Четвертої хвилі”:

Лишіть мене в спокої, що вам ще дати?

Я вже не годен від болю й скавчать.

Ліпше б мене посадили за грати...

А тут ще й оце темношкіре дівча.

Катує, питаючи:

Що, білий,тяжко

їхнє лайно прибирать?..

Купив за останні доляри пляшку.

І вийшов у ніч.  Вмирать.

ЧИТЕЦЬ: Україна як донор інвестує живий людський капітал в економіку майже всіх розвинутих країн світу на шкоду собі.    Коли  у ХХ столітті Українська нація була нацією депортованих, то в  ХХІ столітті стала нацією міґрантів.

ЧИТЕЦЬ:Важка праця емігранта! А кому ж є діло до нього?! Знову і знову звучить мотив сучасного новітнього емігранта у поезії М.Литвина:

„Ксеню...я... тобі ...на трембіті...” –

шепоче заробітчанин-гуцул.

А серце його із грудей вистрибнуть хоче

Під натовпу збуджений гул.

 

Він  впав з хмарочоса і вижив,

Бо зачепивсь за секвої гілля.

Триматься за поламані крижі,

Шепоче Ксені ім’я

(Звучить пісня „Гоцулка Ксеню...”)

ЧИТЕЦЬ:

Ось як пишуть самі ж  українці: Марія Туровська зі Львівщини закінчила медучилище й тривалий час  працювала в реанімаційному відділенні Дрогобицької лікарні. Однак нікчемне існування, на яке прирекли можновладці, зокрема, представників вітчизняної медицини, змусило жінку їхати на заробітки до Італії.І ось уже на чужині 5 років,щоправда, залишатися  тут не збирається. А вірші мимохіть почали народжуватися у знеболеній душі далеко від дому:

Я так стомилась жити по світах...

Мене, мов ту стеблину, гонить вітер.

Пече нестерпно сонце в цмх краях,

Одна лиш радість –сльози вітер витре...

ЧИТЕЦЬ:

Не вільна я, і не раба.

І тут мене – немає,

І дома – вже нема!

У вимірі якому я?!

Ніхто сказать не може,

Не знаю я й сама...

 

О чужина – гірка й тужна!

І серце в тузі так тріпоче,

А силоньки – уже нема!

 

ЧИТЕЦЬ:

То помислом, то криком

До тебе лину щохвилини:

-Не покидай мене!

Й прости мені усі мої провини!

Молю, прости, що все Тебе тривожу

У едосяжній неба вишині!

Стомилась я!

До кого ж словом обізватись можу?!

До тебе, Боже!

Поможи мені!

(Звучить духовна пісня)

ЧИТЕЦЬ: Условах Миколи Литвина простежується мотив туги за рідним селом:

Моє село…Невже у мене ти було?

А,  може, тільки сон це?

Й ніколи не дивилось сонце

В моє „заплакане” вікно?

 

І я на світ крізь нього не дививсь

Голодний вічно, босий, голий?

Моє село, моя ти доле,

Приснись хоч раз, молю, приснись…

ЧИТЕЦЬ:  За  висновком Комісії для боротьби з нелегальною торгівлею українцями при Світовому Конґресі Українців, оприлюдненим на 48-й сесії ООН ще п’ять років тому: «Україна є одним із найбільших джерел людей, які стають жертвами торгівлі».     «Четверта Хвиля» привертає увагу  суспільства, всіх гілок влади в  Україні до проблем, пов’язаних із масовою українською міґрацією. Нинішня антинародна позиція  політиків стосовно цих проблем  рівнозначна політиці винародовлення.     Треба привернути увагу до кричущої невідповідності політики в Україні життєвим    прагненням українських громадян на своїй батьківщині й за кордоном.

ЧИТЕЦЬ:  Щоднини згадують українці свою домівку, друзів, рідних:

Примаряться за призмою сльози

І церква, й хат поблякла черепиця.

Й пташиний щебіт, і жива водиця

 

З криниці, яку ти копав

За юних літ. І небо, й крила

Лелечі, що долають вплав

Небесну шир. І рідн, милі

Усмішка матері та голос.

Й наллятий аж по вінця колос.

Й дощі набридливі оці.

І келих у твоїй руці.

(Звучить пісня про матір) МОНОЛОГ матері до блудного сина:

ЧИТЕЦЬ:

Відчинила мама двері вранці

І впустила сонечко до хати...

Ніжні й розімлілі на лежанці

Покотом дрімають кошенята.

Біля скрині моститься телятко

(Лише другий день від роду має!)

П”є кумедно молоко з горнятка,

Лобика так смішно підставляє.

Сину мій,  згадай свою Вітчизну, матір стареньку..

(Звучить пісня)

ЧИТЕЦЬ:

     Необхідно невідкладно прийняти соціально-економічну Державну програму «Повернення на батьківщину українських міґрантів» з метою забезпечення соціальних прав українців в Україні й за кордоном, збереження, відновлення духовно-інтелектуального й фізично-генетичного ресурсу та соціальної структури нації. Зволікання з розв’язанням цієї нагальної проблеми, а також безвідповідальні рішення Уряду про запровадження оподаткування трудових міґрантів призводять до переходу українських громадян у статус еміґрантів і до втрати Україною ще одного свого покоління.

ЧИТЕЦЬ:

Багатьом емігрантам часто доводиться останній притулок отримувати на чужині: чи то раптова смерть, чи то немічна старість, чи  просто – ніхто не чекає на Батьківщині :

Чомусь ніхто не стука у вікно,

Чомусь ніхто не проситься у гості...

Я ж келихи розлив давно вино,

І виноград пускає перші брості.

І вишенька цвіте, і зорепад

І серце б”ється, наче в молодого.

Хоч зна, що вороття нема назад

І що одна дорога – лиш до Бога.

ЧИТЕЦЬ:

 Та рідна домівка завжди прийме вас, дорогі брати й сестри:

Шукала щастя-долі й не знайшла.

(Шукала і Варшаві й Петербурзі...)

Приїхала до рідного села

Не жити вже – вмирати в муці й тузі.

Зорати встигла батьківський город,

Підперти хату мальвами-квітками.

Й пішла туди, куди вже мій народ

Іде не поодинці, а кутками.

 

У хаті поселилися вужі,

В криниці гнізда горобці змостили.

Вужів убили покидьки-бомжі,

А хату-сиротину підпалили.

 

 ЧИТЕЦЬ:     Треба невідкладно створити в Україні належну законодавчу базу з питань міґрації, що убезпечить державу від неконтрольованих потоків нелегальних імміґрантів, також убезпечить українських громадян від транснаціональних кримінальних мереж, які займаються нелегальним працевлаштуванням і работоргівлею, та ґарантуватиме своїм трудовим міґрантам легалізацію на основі двосторонніх угод про тимчасове працевлаштування й соціальний захист за кордоном, а головне – забезпечить їм можливість повернення додому.

    ЧИТЕЦЬ:      «Четверта Хвиля» підтримує  проект Закону України «Про правовий статус українських трудових міґрантів», що його розробила Комісія УГКЦ у справах міґрантів. Подолання комплексу проблем, пов’язаних із трудовою міґрацією, необхідно починати з визнання самого факту цього негативного соціального явища та його правового визначення. Цей законопроект визначає правовий статус українських трудових міґрантів та членів їхніх сімей, встановлює правові та соціальні гарантії їхнього захисту.

(Звучить духовна пісня; усі учасники, читаючи вірші, поволі присідають на підвищення, які символізують крило лелеки)

ЧИТЕЦЬ:    «Четверта Хвиля» вимагає  зупинити руйнацію українського інформаційного простору: вітчизняні ЗМІ – стратегічний носій державної мови. Інформаційну політику Української держави спрямувати на захист вітчизняного інформаційного простору та повноцінне входження у світовий інформаційний простір за умови забезпечення доступу всіх представників українського суспільства до інформаційних ресурсів своєї країни.

ЧИТЕЦЬ: (виходить емігрант):

...Скільки раз у чужій стороні

Линув в думах до рідного краю,

Посилав свої мрії-пісні

І писав:”Чи побачу – не знаю...”

Не побачив, не встиг, не дійшов,-

В журавлів притомилися крила,

Срібла-злота собі не знайшов,

Все чуже скрізь, - і навіть могила...

Та лишились живими пісні,

Вони рвались до нас журавлями

І блукали по світу сумні,

Розбиваючи крила до брами... (Драган Галина)

ЧИТЕЦЬ:     Провідним до всіх цих означених нами питань є питання узаконення в Конституції України національної державницької ідеології. Тільки державницька ідеологія як система духовно-соціально-правових орієнтирів здатна об’єднати всіх українських громадян на батьківщині й за кордоном в інтересах України, незалежно від їхньої конфесійної та партійної належності.

ЧИТЕЦЬ:    Українські  громадяни, які вимушено опинилися за межами Батьківщини, сподіваються, що Українська держава  нарешті візьметься за розв’язання життєвих проблем усього українського люду в Україні  й за її межами –  аби українці не покидали на чужинців своєї материзни, а самі не шукали долі на чужині. Як земля наша має стати основним стратегічним ресурсом Українського суспільства, так і турбота про наших людей має стати головним національним стратегічним пріоритетом у державі.

 

ЧИТЕЦЬ:

Хтось казав, що вони нам чужі

І не можна до нас їх пускати,

І боялися вчені мужі

Навіть ім”я прилюдно згадати...

    Згадаймо, як на початку 90-х співці демократії ентузіастично закликали: давайте збудуємо таку державу, щоб в Україні й євреям жилося краще, як в Ізраїлі! Нині завдання всього українського суспільства зробити все, аби українцям удома жилося краще, як на чужині.

    «Українці – для України!» – вслухаймося в це волання українського серця. 

ЧИТЕЦЬ:

Та, напевне, вже доля така

В України, у рідного краю...

Скільки в світі її журавлят

Ще донині чи вернуть – не знають.

І таки дочекалися ми, -

Тут стяги синьо-жовті знов мають,-

Знову чути знайоме: курли!

Знов до нас журавлі  прилітають.

Подолавши нелегкі путі,

Натрудивши замучені крила, -

Повертають до нас журавлі...

Бо забути свій край їм несила!..

 

Журавлі літатимуть над планетою, вони злітатимуться додому в Україну,  доки житиме український народ, доки існуватиме на землі Україна, і вона завжди чекатиме їх, бо вона є Мати!

(Звучить пісня „Тобі, Україно!”слова В.Гея, музика Мирослава Стефанишина)