Роль гри під час корекційного навчання дітей з порушенням мовлення

Роль гри під час корекційного навчання дітей з порушенням мовлення

    Гра - найближчий і доступний вид діяльності для дитини-дошкільника. Все, що дитина пізнає, з чим стикається, насправді, вона переносить в світ гри. В грі дитина наслідує мовлення старших, їх поведінку, взаємостосунки, їх працю. В грі удосконалюється фізичний, розумовий і етичний розвиток дитини, удосконалюються його пізнавальні процеси: сприймання, пам'ять, увага, мислення і мовлення. Будь-яка гра сприяє вихованню не одного, а декількох якостей, вимагає участі різних органів і психічних процесів, викликає різноманітні емоційні  переживання. Гра вчить дитину жити в цьому світі, працювати в колективі, виховує різні почуття (доброчесність, чесність, справедливість), організаторські здібності, волю, дисциплінованість, наполегливість, ініціативу.

Спостерігаючи за навколишнім світом, дитина пізнає словесне позначення предметів, дій, явищ. Таким чином нею засвоюється мова - унікальна властивість людського роду. За допомогою мовлення люди спілкуються один з одним, обмінюються думками, відчуттями. Мовлення формується завдяки участі усіх процесів психічної діяльності людини:  сприймання, пам'яті, мислення, уяви, емоційних якостей та етичних переконань. За допомогою мови передається досвід у різних сферах людської діяльності. Мовлення починає формуватися тільки тоді, коли головний мозок, фізіологічний слух, органи артикуляційного апарату дитини досягають певного рівня розвитку. Це в значній мірі залежить від навколишнього середовища, тобто середовище повинне стимулювати постійне накопичення її словникового запасу.

При знайомстві з навколишнім світом предмети, явища безпосередньо сприймаються різними аналізаторами дитини. Це сприяє міцному засвоєнню нею уявлень про навколишній світ, запам'ятовуванню словесних позначень, точному співвідношенню слова з предметом, дією або явищем і в загальному мовленнєвій активності дитини. Отримуючи зразок мовлення, дитина дістає можливість висловити мовленнєвими засобами свої бажання, почуття, думки. Мова оточуючих регулює поведінку дитини, розширює її кругозір. В той же час вона розвиває у неї слухову увагу, формує фонематичний слух, звуковимову, дає зразки граматично оформленої фрази. Наслідуючи мовлення оточуючих, дитина вчиться точності відображення своїх думок, відчуттів, умінню володіти голосом, диханням, усіма засобами емоційної виразності мовлення, правильній мовленнєвій культурі спілкування. 

Відхилення у розвитку мовлення відображаються на формуванні всього психічного життя дитини. Вони ускладнюють спілкування з оточуючими, нерідко перешкоджають правильному формуванню пізнавальних процесів, впливають на емоційно - вольову сферу. Під впливом мовленнєвого порушення часто виникає  ряд вторинних відхилень, які утворюють картину аномального розвитку дитини в цілому. Подолання і попередження мовленнєвих порушень сприяє гармонійному розгортанню творчих сил особи, усуває перешкоди для реалізації її суспільної спрямованості, придбання знань. Вивчення особливостей розвитку мовлення дітей-дошкільників дозволяє намітити в педагогічній практиці основні шляхи їхнього розвитку: знайомство з світом речей, явищ, людей, їх відчуттів, думок, взаємостосунків; наслідування мовлення оточуючих; знайомство з літературою, образотворчим мистецтвом; оволодіння різними уміннями і навичками, іграми.

Дитина не може жити і розвиватися поза грою. В грі вона стверджує своє місце в цьому світі, росте і розвивається фізично і психічно. Гра - провідна форма її діяльності. «Гра грою, але в грі виховується майбутня людина і громадянин», - робить висновок педагог А. C. Макаренко. К.Д. Ушинський проявляв тонку психологічну проникливість і так пояснював інтерес дітей до гри: «в дійсному житті дитя не має ніякої самостійності, в грі - вона вже зріюча людина, пробує свої сили і самостійно розпоряджається своїми ж створеннями».

   Відомий лікар і педагог Е. А. Аркін звертав увагу на значення ігор дітей для  успішного фізичного виховання. Він стверджував: «ніколи гра не пред'являє дитині вимог, які вона не може виконати, а разом з тим, вона вимагає від неї завжди деякого напруження сил, що пов'язане з бадьорим, життєрадісним самопочуттям, а бадьорість і радість - застава здоров'я».

   Враховуючи значення ігор як засобу фізичного, розумового, етичного і естетичного виховання дітей педагоги широко використовують різні види ігор в корекційній роботі. Ігри в логопедичній роботі є педагогічними по своєму характеру, а по своїй спрямованості - корекційно-розвиваючими. Корекційно-розвиваючі ігри - одна зі  складових частин логопедичної роботи з дітьми, що мають мовленнєві порушення. Гру не дарма називають королевою дитинства, при умілому використанні вона може стати незамінним помічником педагога.

 Гра завжди виступає в двох напрямах: в теперішньому часі і майбутньому. З одного боку, вона дарує хвилинну радість, служить задоволенню актуальних потреб. З іншою - гра завжди направлена в майбутнє, оскільки в ній або моделюються якісь життєві ситуації, або закріплюються властивості, якості, стани, уміння, здібності.

 Мета гри завжди має два аспекти: пізнавальний, тобто те, чому ми повинні навчити дитину, які способи дії з предметами хочемо їй передати; виховний, тобто ті способи співпраці, форми спілкування і відношення до інших людей, які слід прищепити дітям.

 Розвиваюче значення гри багатоманітне. В грі дитина пізнає світ, розвивається її мислення, відчуття, воля, формуються її взаємостосунки з однолітками, відбувається становлення її самооцінки і самосвідомості.

 Дослідженнями психологів підтверджено, що в грі у дітей складається символічна (знакова) функція свідомості, що полягає у використанні замість реальних предметів їх замінників. Саме в ігровій ситуації дитина починає використовувати наочні і рольові заміни. І цей початок шляху, що веде до засвоєння і використання всього багатства людської культури, закріпленої, що передавалася з покоління в покоління у вигляді таких систем знаків, як  письмова мова, мова лічби, математична символіка, нотні знаки і т.п. Використання зовнішніх, реальних замінників, переходить у використання заступників внутрішніх, образних, а це перебудовує всі психічні процеси дитини, дозволяє їй будувати в думці уявлення про предмети і явища дійсності і застосовувати їх при розв’язуванні різноманітних  розумових завдань.

 Практично у всіх іграх діти зустрічаються з ігровими діями, в яких бере активну участь мова і мислення. Ці два психічні процеси нерозривно пов'язані один з одним.

 Розвиток мовлення дитини відбувається у декількох напрямах. Це і формування артикуляції, і розширення словника, і розвиток зв'язного мовлення, тобто уміння висловити свої думки, і формування мовленнєвого мислення.

 Великий успіх досягається в роботі з дітьми по виправленню недоліків мовлення, якщо спеціальні заняття і вправи проводяться в ігровій формі. У процесі корекції недоліків мовлення у дітей дошкільного віку ігрові прийоми ще більш корисні, ніж в звичайних виховних заходах.

 Недоліки звуковимови, недостатньо чітке сприймання звукового образу слів, обмеженість словника, як активного, так і пасивного, переважання в процесі спілкування, в основному, наочно-побутової лексики, повна або часткова відсутність граматичних форм, а також зміна темпу мови, її плавності - все це різною мірою виражене у дітей - логопатів, впливає і на їх ігрову діяльність, породжує у них і особливості поведінки в грі. Наприклад, діти з складною формою функціональної дислалії, дизартрії, ринолалії нерідко втрачають можливість спільної діяльності з однолітками в грі, частіше всього через неправильну звуковимову, невміння виразити свою думку, боязнь здатися смішним, хоча правила і зміст гри їм доступні. Порушення загальної і мовленнєвої моторики, особливо у дизартриків, викликають швидку втому у дитини в грі. Діти із зниженою активністю кори головного мозку проявляють в грі боязкість, млявість, їхні рухи скуті. У дітей з підвищеною збудливістю не вистачає зосередженості, уваги, наполегливості в доведенні гри до кінця. неврівноваженість, рухова турбота, метушливість в поведінці, мовленнєва стомлюваність ускладнюють включення їх в колективну гру.

 При проведенні ігор необхідно зважати на індивідуальні особливості дітей, слабким давати легший мовленнєвий матеріал, сильним - важкий, боязких - підбадьорювати, млявих - підбурювати, дуже жвавих - пригальмовувати. Ігрова діяльність дітей - логопатів удосконалюється при безпосередній дії направляючого слова дорослого і обов'язкового керівництва нею. Без спеціально організованого навчання, направленого на розширення словника і життєвого досвіду дітей, гра самостійно хоч і виникає, але є недостатньо продуктивною. Основні свої знання і враження діти одержують найбільше в процесі цілеспрямованої ігрової діяльності.

 В грі у дітей виникає потреба в словесному спілкуванні і закріплюються мовленнєві навики, одержані на логопедичних заняттях. Гра, як відомо, активізує увагу дитини до розмови і служить, таким чином, прекрасним засобом вдосконалення її мовлення. В грі діти, легко і швидко, часто непомітно для себе, засвоюють правильну вимову звуків. Але для того, щоб гра стала умовою їх розумового, етичного і фізичного розвитку, дієвим засобом виховання, треба навчитися грати. При цьому важливо, що всі ігри повинні сприяти подоланню мовленнєвого недоліку і особливостей поведінки дітей.

В логопедичній роботі особливо велике значення має ставлення до занять над виправленням недоліків мови. Зважаючи на це, необхідно зацікавити дітей і увесь час підтримувати у них інтерес до роботи. В процесі постановки і закріплення правильної вимови звуків, дитині доводиться виконувати дуже багато тренувальних вправ, які досить одноманітні за своїм характером, але без яких неможливо обійтися на певному етапі.

Крім того, ці вправи нерідко викликають у дитини втому, внаслідок чого знижується ефективність роботи. Для того, щоб дитина не втомлювалася від одноманітних тренувальних вправ, на заняттях слід широко використовувати відповідні ігри для закріплення правильної вимови. Захоплюючись змістом і самим ходом гри, дитина непомітно для себе виконує необхідні вправи, які сприяють закріпленню правильної вимови.

Мовні ігри допомагають більш ефективно здійснювати заходи для розвитку фонематичного слуху, закріплення правильної вимови звуків, виховання плавної мови, вільної від заїкання. Під час ігор логопед уточнює і закріплює поняття і уявлення дітей, розвиває їх творчу уяву, мислення і мовлення.

Для виховання правильної звуковимови  у дітей велике значення має відповідна підготовка мовного апарату. Наприклад, для постановки звука необхідно, щоб язик був гнучкий, а кінчик язика міг вібрувати. Для досягнення цього з дітьми дошкільного віку проводяться різні ігри («Конячки», «Літаки» тощо). Під час цих ігор ігрова дія спрямована на удосконалення рухливості язика.

Для розвитку у дітей слухових сприймань з ними проводяться інші ігри: «Впізнай по голосу», «Хто краще чує», «Моя буква» тощо. В цих іграх ігрова дія спрямована на те, щоб привчити дітей уважно слухати.

Наочність є одним з ефективних засобів закріплення навчального матеріалу. Обрунтування цьому дав К.Д.Ушинський, який писав: «Чим більше наших органів чуття бере участь у сприйманні якого-небудь враження або групи вражень, тим швидше лягають ці враження в нашу механічну, нервову пам'ять, вірніше зберігаються нею і легше потім згадуються...»

Це положення слід мати на увазі і в логопедичній роботі. Так, зокрема, при проведенні дидактичних мовленнєвих ігор в діяльність дітей включаються зір, слух та рухи м’язів, що також сприяє міцнішому закріпленню правильної вимови звуків.

Розглядаючи питання про роль мовленнєвих ігор в логопедичній роботі, проф.  М. Ю. Хватцев вказує, що вони сприяють:

1.               співдружності педагога з дитиною;
2.               активній увазі до мови;
3.               бажанню оволодіти тими чи іншими мовленнєвими навичками;
4.               руйнуванню старих і набуванню нових навичок мовлення;
5.               застосуванню нових мовленнєвих навичок у повсякденному житті.

Ефективність застосування тієї чи іншої гри великою мірою залежить від логопеда, від його уміння вибрати гру, яка викличе інтерес у дітей і відповідатиме їх віковим особливостям. Ефективність застосування гри залежить також від уміння логопеда поєднати ігрову діяльність з логопедичними завданнями і при тому так, щоб логопедичні вправи виконувалися дітьми невимушено.

При потребі логопед може і сам створювати різні варіанти ігор з тим, щоб підсилювати і поширювати завдання, зв’язані з вправами на закріплення правильної вимови.

Щоб увесь час підтримувати у дітей інтерес до тієї чи іншої гри, слід її ускладнювати новим мовленнєвим матеріалом, замінюючи вірші, приказки, загадки тощо. В інших випадках слід чергувати ігри, які відрізняються своїм змістом, але мають однакові завдання в логопедичному плані.

Гра повинна посісти важливе місце в логопедичній роботі. Але, звичайно, було б неправильно здійснювати всю логопедичну роботу лише ігровим методом. Логопед, враховуючи конкретні умови роботи з тими чи іншими дітьми, зокрема рівень їхнього розвитку, ставлення до занять, втомлюваність тощо, сам повинен слідкувати за тим, коли і в якій мірі слід застосовувати гру.

У своїй роботі логопед може, звичайно, використовувати різні ігри, виготовлені друкарським способом і призначені для дошкільників і школярів взагалі, але ці ігри часто потребують певної зміни і переробки. Здебільшого логопеду доводиться самостійно виготовляти необхідні наочні посібники, ігровий та дидактичний матеріал.

Спеціалізовані (логопедичні) дитячі садки та логопедичні групи в  дошкільних закладах саме і мають на меті допомагати малятам, чий мовленнєвий розвиток не достатній або відбувається із затримкою.

Розвиток мовлення можна умовно поділити на два стани – підсвідомий і свідомий. Відповідно до цього і слід формувати у дошкільників складові частини мовлення, допомагати їм засвоювати звуки, слова і граматичну структуру рідної мови.

Кожна дитина  народжується з потребою у здобутті нових вражень, бажанням пізнати нове. Завдання педагога – не дати бажанню згаснути, навчити малюка  “хотіти” вчитися, набувати нових знань.

Ефективним засобом формування мотивації пізнавальної діяльності та розвитку мовлення являється гра.

“Учись граючись”. Такий девіз повинен бути у кожного педагога. Для навчання через гру і створені різноманітні ігри. Головна їх особливість в тому, що завдання пропонується дітям в ігровій формі. Діти граються, не підозрюючи, що засвоюють нові знання, спілкуються, розвивають мовлення, мислення, уяву, пам'ять, вчаться культури спілкування.

Від педагога вимагається при підборі ігор враховувати завдання розумового, морального і естетичного виховання. Необхідність проведення серйозних, корекційних задумів логопеда в його роботі з дошкільниками через гру очевидна.

Робота логопеда потребує використання ігрових прийомів ще більше, ніж при звичайних виховних заходах.

Діти з ФФНМ більшості випадків нічим не відрізняються від своїх ровесників і потреба в грі в них така ж, як і у їхніх однолітків. При фонетико-фонематичних порушеннях вади звуковимови супроводяться вадами слухового сприймання мовленнєвих звуків. Порушення фонематичного слуху у них поєднується з неправильною звуковимовою. Внаслідок таких порушень діти не завжди чітко диференціюють і правильно сприймають мовленнєві звуки, зокрема у них виникають труднощі при розпізнаванні звуків, схожих за артикуляцією або звучанням ..

За спостереженням Г. В. Косової діти нерідко втрачають можливість спільної діяльності з однолітками через невміння чітко висловити свою думку, боязнь постати смішним, хоч правила і зміст гри їм знайомі.

Тому, вчителю логопеду, враховуючи і індивідуальні особливості кожної дитини, потрібно використовувати в своїй роботі такі ігри, які б забезпечували дитині психологічний комфорт, виконували навчальну функцію, сприяли б розвитку активності, самостійності, віри в свої сили, давали б можливість практично застосовувати знання.