"Роль превентивного виховання у формуванні особистості"

Роль превентивного виховання у формуванні особистості

Національна концепція виховання дітей та молоді передбачає виховання гармонійної розвиненої, високоосвіченої, соціально активної та національно свідомої людини, наділеної родинним й патріотичним почуттям, духовними якостями, громадянською відповідальністю, здатної до саморозвитку та самовдосконалення.

Превентивне виховання – це комплекс систематичного й цілеспрямованого впливу на свідомість, почуття та волю дитини з метою запобігання антигромадської поведінки. Сутність її полягає в розвитку почуття соціальної відповідальності дітей і підлітків за свою поведінку, що сприяє глибокому усвідомленню не лише своїх прав, а й обов’язків.

«Превентивний» у перекладі з латинської означає «запобіжний».

Превентивне виховання – це ще й заходи, спрямовані на запобігання й подолання відхилень у поведінці здобувача освіти і запобігання розвитку різних форм їх девіантної поведінки.

Система превентивного виховання – це керована діяльність, яка забезпечує теоретичну та практичну реалізацію заходів превентивного характеру, спрямованих на запобігання й подолання відхилень у поведінці здобувачів освіти і запобігання розвитку різних форм їх асоціальної та девіантної поведінки, зокрема:

•          правопорушень (схильності до агресій, крадіжок, брехні та інших соціальних вад, що можуть призвести до кримінальних дій);
•          екологічної брутальності й егоцентризму (ставлення до всього. що оточує, як до засобу й сировини для задоволення власних примітивних потреб проблем);
•          шкідливі звички (тютюнопаління, токсикоманії, алкоголізму, наркоманії);
•          статевих порушень та їх наслідків (статевої розпусти, венеричних хвороб та СНІДу,статевого насильства тощо);
•          важких психологічних та психічних станів з негативними наслідками (депресії та суїциду, акцентуації та загострення психопатичних тенденцій тощо).

Усі превентивні заходи повинні мати попереджувальний та запобіжний характер і мають бути спрямовані насамперед на вдосконалення способу життя здобувачів освіти, обрання ними правильної соціальної орієнтації.

Ці заходи можна розділити на три типи: первинна, вторинна і третинна превенція.

Первинна  (базова) соціальна превенція спрямована на збереження та розвиток умов, що сприяють формуванню, збереженню та зміцненню здоров’я, збереженню життя здобувачів освіти і запобіганню несприятливого впливу негативних чинників соціального та природного середовища. Вона є масовою і має ґрунтуватися на комплексному системному вивченні впливу умов і чинників соціального  та природного середовища на здоров’я та розвиток особистості. Первинна превенція реалізується за рахунок уникнення об’єктивних чинників девіацій шляхом повноцінного позитивного виховання. Охоплення здобувачів освіти позитивною діяльністю та відлучення їх від безпосереднього й посереднього контакту із зонами ризику є основою первинної превенції.

Основними завданнями вторинної (ранньої) соціальної превенції є якомога раніше виявлення негативних змін у поведінці здобувача освіти з метою попередження їх подальшого розвитку.

Вона спирається на результати масової діагностики різноманітних аспектів життєдіяльності здобувачів освіти, глибокий аналіз чинників, причин і обставин, що зумовлюють асоціальну поведінку здобувачів освіти. Важливим показником для ранньої превенції є характер дитини: грубість, агресивність, брехливість, лінощі, інші негативні якості особистості, які свідчать про спотворення ціннісних орієнтацій і недоліки внутрішніх регуляторів її поведінки.

До заходів ранньої превенції належить:

•          моральне виховання, що сприяє формуванню стійких моральних рис особистості через засвоєння власного морального досвіду та позитивного досвіду суспільної поведінки;
•          організація самовиховання, що сприяє самоорганізації, саморозвитку й самовдосконаленню особистості: самопізнанню, самовизначенню й самореалізації.

Третинна актуальна превенція охоплює сукупність заходів, спрямованих на запобігання переходу відхилень у поведінці в більш важку стадію. Це адресні, індивідуальні заходи для виявлення й усунення конкретних недоліків родинного, лілейного й суспільного виховання;  цілеспрямована робота з тими здобувачами освіти, які мають відхилення у поведінці від соціальних, моральних і правових норм, а також з окремими групами, колективами для подолання несприятливих наслідків їх поведінки.

Ефективність превентивного виховання може бути забезпечена лише за умови дотримання таких принципів:

- принцип пріоритету позитивного спрямування. Він полягає в тому, що формування «превентивних якостей» має здійснюватися переважно на позитивній, конструктивній позиції, на тлі якої проводити виховання деструктивного ставлення щодо негативних явищ (під час виховної роботи говорити,  «як можна і треба» більше, ніж «як не треба і як не можна»; пропозиції щодо вибору шляху поведінки, заборони негативних шляхів не ефективні);

- принцип детермінантної корекції – полягає у спрямуванні заходів перевиховання на причини, чинники й умови, що спричиняють негативне формування особистості, а не на їхні наслідки;

- принцип опори на позитивне – полягає в тому, що подолання негативних рис і виявів може відбуватися лише на шляху формування позитивного в людині і спираючись на  нього;

- принцип активності суб’єкта перевиховання. Він полягає в тому, що лише під час створення умов для розвитку, самореалізації, активної соціально прийнятної діяльності й соціалізації можливий ефект перевиховання;

- принцип пріоритету формування соціальних рис особистості – полягає у спрямованості превентивного виховання на формування передусім соціальної відповідальності, соціальної толерантності, терпимості, орієнтації на конструктивізм і гуманізм;

- принцип активного негативного ставлення до асоціальних явищ. Він полягає в тому, що антидевіантний імунітет особистості як кінцевий результат превентивної виховної роботи складається не лише із само заборони на асоціальну поведінку та критичне ставлення до неї, а й з активної, соціально прийнятної протидії цим негативним явищам у суспільстві, спрямованої на їх нейтралізацію та редукцію.

Реалізація основних завдань і принципів превентивного виховання в ліцеї здійснюється в низці пріоритетних напрямів. Ці напрями відповідають основним напрямам національної системи виховання.

Патріотичне превентивне виховання – формування неприйнятного ставлення до антипатріотичних явищ, соціально-громадянської безвідповідальності, деструктивних процесів і дій щодо Батьківщини й українського народу.

Правове превентивне виховання – формування неприйнятного ставлення до протиправних явищ – формування поваги до прав  і свобод людини та громадянина, Конституції, державних символів (Герба, Прапора, Гімну); знання й дотримання в поведінці Законів України.

Моральне превентивне виховання – виховання й розвиток моральних почуттів, переконань і потреби активно протистояти аморальним явищам, що є в суспільстві; опанування духовної культури людства, нації. Активне наслідування кращих моральних зразків своєї родини, українського народу, загальноприйнятих моральних цінностей.

Художньо-естетичне превентивне виховання особистості полягає у формуванні активного протистояння огидному  в поглядах, смаках ціннісного ставлення до народної естетики та кращих надбань цивілізації.

Трудове превентивне виховання полягає у формуванні активного протистояння паразитичному ставленню до праці, творчості та їх результатів, безвідповідальному господарюванню.

Фізичне превентивне виховання полягає в протистоянні нездоровому способу життя. Особливу увагу приділяють профілактиці алкоголізму, тютюнокуріння, токсикоманії, наркоманії; статевих порушень та їх наслідків – статевої розпусти, венеричних хвороб та СНІДу тощо; важких психологічних станів із наслідками – депресії та суїциду, акцентуації та загострення психопатичних тенденцій тощо.

Екологічне превентивне виховання молоді передбачає формування активного протистояння безвідповідальному, паразитичному, деструктивному ставленню до природи, залучення вихованців до активної екологічної діяльності.

Розглянуті напрямки превентивного виховання тісно пов’язані, доповнюють один одного. Усі вони органічно поєднуються в цілісну систему національного виховання.

Девіантна поведінка – поведінка, що означає відхилення від загальноприйнятих моральних чи правових норм міжособистісних відносин, дій або вчинків.

Порушення поведінки, її відхилення від звичайних норм частіше трапляється в підлітків, даючи підставу для такої поведінки й у дорослому віці. Характер  порушення  поведінки може бути найрізноманітнішим.

Є зовнішні і внутрішні причини, що впливають на формування особистості, коли підлітки стають «важкими» та «проблемними».

Зовнішні (середовище й умови виховання) – це помилки сімейного виховання – негативний мікроклімат у сім’ї, негативний вплив вулиці, навколишнього середовища, негативних джерел інформації.

Особистий приклад батьків, сімейний уклад, атмосфера, що панує вдома – це важливі чинники виховання особистості. Типовими недоліками та помилками сімейного виховання є: негативні приклади в моральній поведінці батьків, брак доброти, сімейного затишку, любові до дітей, справжнього батьківського авторитету, пияцтво, перевага матеріальних цінностей над духовними, несправедливість у взаєминах між членами сім’ї, часті конфлікти, психолого-педагогічна неграмотність батьків, вияви насильства та жорстокості.

У таких сім’ях поблажливий стиль виховання, що виявляється у недостатній увазі до дитини з боку батьків. Діти стають свідками сварок і бійок між батьками, лихослів’я, їхня поведінка не контролюється. Тому вони проводять багато часу на вулиці. Згодом такі діти конфліктують із тими, хто їм не підкоряється. Вони не здатні враховувати інтереси інших людей, установлювати стійкі емоційні зв’язки, не готові до обмежень  і відповідальності.

Позиція «пригніченої» дитини трапляється в сім’ях, де поведінка надмірно контролюється. Усі рішення приймають батьки, які вважають, що дитина майже в усьому  повинна підкорятися їхній волі. До дітей висувають надмірні вимоги, але позитивні дії не помічаються, немає тепла у відносинах. Це авторитарний стиль виховання. Діти з таких сімей стають недовірливими до дорослих і черствими стосовно людей.

Позиція «заголубленої» дитини трапляється в сім’ях, де з дітей роблять кумира. Це опікунський стиль виховання. Батьки прагнуть постійно бути поруч з дитиною, вирішувати за неї всі проблеми. Дитину оточують надмірною увагою. Вона займає головне місце в сім’ї, її здатність до самоствердження різко обмежується.

Основними формами агресивної поведінки є:

•      фізична агресія – застосування фізичної сили протии іншої особи;
•      непряма агресія – дії, що спрямовані як на іншу особу (плітки, злобні жарти), так і ні на кого не спрямовані вибухи люті (крик, тупання ногами, биття кулаками по столу, грюкання дверима тощо);
•      вербальна агресія – вираження своїх почуттів як через форму (крик, виск, сварка, чвари, образи), так і через зміст словесних відповідей (погрози, приниження, прокляття, лайка);
•      схильність до роздратування – готовність до вияву щонайменшого збудження запальності, різкості, грубості;
•      підозрілість – недовіра до людей, що грунтується на переконанні, що вони мають намір заподіяти шкоду;
•      автоагресія – агресія, спрямована на самого себе.

Матеріальний добробут разом з духовною убогістю, відсутністю вимогливості сприяють формуванню бездушшя, споживання, цинізму. Діти виростають егоїстами з комплексом неповноцінності і водночас з відсутністю уваги, турботи, доброти до інших людей.

Позиція «відчуженості» виникає в таких сімях, де батьки з головою ідуть у коло своїх проблем, коли вони не знають, чим живе їхня дитина, що її цікавить, про що вона мріє та думає. Це хаотичний стиль виховання. У результаті немає порозуміння, духовної близькості, теплоти відносин. Унаслідок цього батьки можуть не помітити, як їхня дитина потрапляє під дурний вплив, як формуються негативні якості особистості.

У кожного із зазначених стилів виховання дитина відчуває глибокий дефіцит змістовного спілкування з батьками. У будь-якому віці необхідно, щоб світ підлітка сприймався з повним розумінням, щоб цікавилися не лише його зовнішнім життям, а й внутрішнім, чуйно ставилися до його проблем і справ.

До внутрішніх причин, що впливають на формування особистості, належать біологічні чинники формування поведінки, як-от індивідуальний стан здоров’я, хвороби, спадкоємність, особливості нейродинамічних процесів, індивідуальні можливості, здібності, темперамент, формування адекватної самооцінки.

Підлітки внаслідок неуспішності в навчанні й суспільній роботі шукають інші сфери застосування своїх сил і знаходять їх у негативних виявах: жорстокості та агресивній поведінці.

 Оптимальним для сімейного виховання вважається демократичний стиль виховання, зорієнтований на авторитет батьків і співпрацю з ними. Для нього притаманний високий рівень спілкування між дітьми й батьками, готовність батьків у разі потреби прийти на допомогу дітям, віра батьків в успішну самостійну діяльність дитини. Адекватний батьківський контроль. Батьки заохочують особистісну відповідальність і самостійність своєї дитини відповідно до її вікових можливостей.

Кожна дитина мріє про тепло родинних взаємин, розуміння, люблячих батьків, які б допомагали, приділяли увагу дитині, коли вона того забажає.

Нині бути батьками важче, ніж будь коли. Проблеми взаємин між батьками і дітьми хвилюють суспільство вже не перше століття, бо те провалля, що іноді між ними, нічим неможливо заповнити. Але іноді атмосфера в сімї стає настільки напруженою, що необхідно негайно переглянути свою поведінку як дітям, так і дорослим.

Родина – це природний осередок   найглибших людських почуттів, де дитина засвоює основи моралі серцем і душею, коли розвиваються почуття доброти, чуйності, совісті, правдивості, любові до всього живого.

Батьки – головні природні вихователі дитини. В очах своїх дітей вони постають як джерело емоційного тепла і підтримки, без яких вони почуваються безпорадними й беззахисними; як старші друзі і порадники, яким можна все довірити; як утілення мудрості і особистих людських якостей; як приклад для наслідуванні.

Готових рецептів та моделей виховання безліч, але жоден метод виховання не допоможе, якщо у вас з дитиною не сформувалися теплі й міцні взаємини, якщо в них немає іскри любові й поваги.

Тому час від часу варто прислухатися до порад фахівців, адже у вихованні дітей батьки нерідко припускаються грубих помилок, яких могло б і не бути, якби дорослі мали за звичку переглядати спеціальну науково-методичну літературу, відвідувати консультації у психологів.

Умови. В яких живе,  росте й формується дитина, нині суттєво відрізняється від тих умов, які були кілька десятиліть тому.

Якщо раніше вплив батьків на дитину був вирішальним, то сьогодні телебачення, кіно, засоби масової інформації нерідко повністю заміняють батьків і призводять до результатів, які не завжди легко вдається передбачити й виправити. До того ж у батьків дедалі менше й менше залишається часу, щоб приділяти його дітям.

Тому чільне місце серед проблем у родинах займає брак уваги й відсутність спілкування з дитиною. Коли батьки замість того, щоб проводити вечори зі своїми дітьми, залишаються на роботі допізна, у молодого покоління немає можливості отримати хоч трохи батьківської любові та опіки.

У такому середовищі зовсім немає гармонії взаємин батьків і дитини.

Усі без винятку батьки й матері хочуть дітям добра, але кожен розуміє його по-своєму й по-різному уявляє, як робити це добро.

Методи виховання в кожного свої. Одні вважають що достатньо годувати  й одягати дитину, а решта додасться. Інші проводять політику батога й пряника. Треті – прихильники «вільного виховання», без певних моральних орієнтирів і обмежень. Четверті виховують у своїх чад переконаність у їхній винятковості.

Відсутність належного спілкування вносить неабиякий дисбаланс у взаєминах батьків та дітей. Тому треба пам’ятати, що спілкування з дітьми – це свого роду мистецтво, яке має свої закони та своє значення. Воно засноване на повазі одне до одного та вмінні спілкуватися. Спілкування з дітьми потребує того, щоб обидві сторони пам’ятали про взаємоповагу й розуміння передувало порадам і настановам.

«Важкість» дитини  виникає найчастіше тоді, коли вона лишається сам на сам, коли поруч немає людини, до якої можна було б прийти й поділитися своїми радощами та проблемами. Більшість виростає, почуваючись самотніми, і страждає від депресій.

Шановні батьки, не лінуйтеся після роботи поцікавитися справами своїх дітей. Спробуйте дізнатися, через що вони переймаються і до чого прагнуть. Частіше спілкуйтеся з дітьми, запитуйте про їхні проблеми, що їх турбує, чим вони займаються, з ким дружать. Треба розуміти внутрішній світ дитини – поважати, приймати, вислуховувати, зрозуміти, що відбувається, подивитися на проблему очима сина чи дочки. Якщо виникли якісь труднощі  у ваших взаєминах з дітьми, усі розмови краще за все  починати з відвертого зізнання, що вас турбує проблема, яка виникла. Ваше завдання – через спокійну відверту бесіду знайти якийсь вихід з ситуації і дати дитині зрозуміти, що вона повинна відповідати за свої вчинки. Дитину треба любити, розуміючи й поважаючи, і вимагати, захоплюючись і люблячи. За це вони віддячать сповна.

Хоча батьки й мають великий вплив в сім’ї, все-таки діти, підростаючи, набувають свої особливі індивідуальні риси та якості, які зовсім відрізняються від батьківських. Завдання батьків – позитивно впливати на розвиток своїх дітей, допомогти їм стати психічно здоровими та зрілими, порядними людьми.

Два важливі принципи здорових взаємин – принципи рівності та дружби. Тобто батьки не диктують свою волю егоїстично, не силують робити лише те, що їм до вподоби, не ставлять своїх дітей на сто сходинок нижче від себе. Навпаки, дають доцільну, урівноважену, а найголовніше – засвідчену власним досвідом пораду. Якоюсь мірою такі взаємини можна описати як дружні і толерантні.

Батьки повинні не лише любити, а й поважати своїх дітей, ставитися до них, як до рівних собі особистостей, у яких є свій внутрішній світ, власні бажання, почуття, думки й право на розуміння та співчуття. А для того щоб на ділі показати таке ставлення, необхідно навчитися розуміти стан дитини, побачити приховані причини іі слів та вчинків і оволодіти «технікою» спілкування з нею.

Дотримуючись простих правил, ви неодмінно покращите взаємини зі своєю дитиною, зможете зрозуміти її точніше, а вона – вас. Адже в сім’ї має панувати злагода, любов, повага, розуміння. Починати слід із себе. Якщо ви запровадите такі взаємини у своїй сім’ї, то вам буде легше в спілкуванні з дітьми, вони йтимуть до вас за допомогою, а не шукати її десь поза домом, цінуватимуть вас, допомагатимуть.

Підліток хоче почуватися дорослим, самостійним. Його дорослість виявляється у поведінці всупереч волі батьків. Коли підліток відчуває, що його думку поважають, радяться з ним, акцентують на його значущості в сім’ї та ліцеї, тоді він акцентуватиме увагу на дорослості інакше, поважатиме думку близьких.

Використані джерела

1. Бех І.Д. Виховання особистості: Сходження до духовності:Наукове видання. -Київ:Либідь.2006.
2. Бех І.Д. Виховання особистості:У 2кн.- Кн.І.кн.ІІ: Наукове видання.- Київ: Либідь.2003.
3. Васильченко І., Кондратюк І. Екологічне виховання.-Київ: Ред.загальнопед газет.2005.
4. Журба К. Виховання духовної культури у підлітків:Метод.реком.-Київ:ТОВ «Інфодрук», 2004.
5. Орбан-Лембрик Соціальна психологія.-Київ:Академвидав, 2005