Роль самоосвіти вчителя в новій українській школі

Роль самоосвіти вчителя в новій українській школі

Руденський А.С.

Сучасна школа неможлива без педагогів, які розмірковують над власною працею, що просувають його і роблять це заняття, у свою чергу, найважливішим фактором освіти своїх підопічних. В сучасному суспільстві потрібний професійно-компетентний педагог, який володіє великим творчим потенціалом, високими духовно-моральними якостями і новим педагогічним мисленням, новим баченням школи, учня, навколишнього світу.

Одним з найважливіших вимог, які пред’являє педагогічна професія, є чіткість соціальної і професійної позицій її представників. Саме в ній учитель висловлює себе як суб'єкт педагогічної діяльності.

Л.Б. Ітельсон дав характеристику типових рольових педагогічних позицій. Педагог може виступати в якості:

•                     інформатора, якщо він обмежується повідомленням вимог, норм, поглядів і т. і.;
•                     друга, якщо він прагне проникнути в душу дитини;
•                     диктатора, якщо він насильно впроваджує норми і ціннісні орієнтації в свідомість вихованців;
•                     порадника, якщо використовує обережне умовляння;
•                     прохача, якщо він прохає вихованця бути таким, «як потрібно», опускаючись деколи до самоприниження, лестощів;
•                     натхненника, якщо він прагне захопити (запалити) вихованців цікавими цілями, перспективами

Головними постійними вимогами, що пред’являються до педагога, є любов до дітей, любов до педагогічної діяльності, наявність глибоких спеціальних знань по предмету, що викладається, широка загальна ерудиція, педагогічна інтуїція, високорозвинений інтелект, високий рівень загальної культури і моральності, професійне володіння різноманітними методами навчання і виховання дітей. Без будь-якого з цих якостей успішна педагогічна робота неможлива.

Сучасні вимоги до педагога на перше місце ставлять систематичну самостійну роботу з розвитку професійної компетентності, поглиблення його теоретичних знань та практичних умінь. Отже, проблема самоосвіти стає все більш актуальною. Тому першочерговим  завданням на даному етапі є максимальне використання творчого потенціалу педагогів, яких, за твердженням В. Пікельної, сьогодні треба повернути від виконавчої дисципліни до дисципліни самостійного творчого мислення. Відмінною ознакою самоосвіти педагога є те, що результатом його роботи виступає розвиток учнів, як наслідок особистісного самовдосконалення й професіонального зростання. Тому вчитель має постійно оновлюватися, розвиватися індивідуально.

Як відомо, ставлення педагогів до методичної роботи взагалі, й до самоосвіти зокрема, неоднозначне, а тому головним завданням методичної служби є створення стійкої мотивації професійного самовдосконалення. Адже, як вважає К.Д. Ушинський, "учитель живе до тих пір, поки він учиться, коли він перестає учитися, у ньому вмирає вчитель”.

За словами В.О. Сухомлинського немає людей більш допитливих, невгамовних, більш одержимих думками про творчість, як учителі. Оскільки творчість – це діяльність, результатом якої є щось якісно нове, неповторне, оригінальне і навіть суспільно-унікальне, то кожного керівника закладу чи методиста турбує питання: як сформувати здібність до самостійної творчої  роботи, і як підтримувати світоч творчості, щоб він якомога довше не згасав, і давав плоди.

Отже, для того, щоб навчати, вчителю самому необхідно постійно навчатись. Прагнення до знань, психологічна готовність педагога до об'єктивної потреби навчатись протягом своєї педагогічної кар'єри є безперечним гарантом його професійного становлення. Самоосвіта визнається одним із найефективніших шляхів розвитку професійної компетентності, який зумовлює наступність, послідовність післядипломної освіти педагога.

Загальновідома істина: добитися успіху може лише той вчитель, який постійно знаходиться на сучасному рівні знань, вільно адаптується до нових тенденцій життя.

Самоосвітній процес має поступальний рух:

Основні педагогічні умови, які сприяють самоосвітній діяльності:

• Бажання самореалізації та самоствердження вчителя;
• Забезпечення індивідуального вибору;
• Творча атмосфера, здоровий морально – психологічний клімат у колективі;
• Демократичний стиль спілкування;
• Забезпечення соціального захисту вчителя в умовах ринкової економіки, матеріальних умов його життя і праці (диференційована заробітна плата, обладнані кабінети, домашня бібліотека тощо);
• Забезпечення естетичних умов праці;
• Своєчасна позитивна оцінка діяльності педагога для розвитку в нього почуття задоволення;
• Вивчення досягнень психолого – педагогічної науки, передового досвіду;
• Виявлення творчих пошуків вчителі при проведенні атестації;
• Виступи на методичних об’єднаннях, педрадах, семінарах тощо;
• Відкриті уроки для обміну досвідом.

При доборі змісту та форм роботи педагогу необхідно брати до уваги такі аспекти самоосвіти:

• предметом вивчення можуть стати нові наукові ідеї, найактуальніші педагогічні проблеми, які ще не пройшли перевірку масовою шкільною практикою, а результатом самоосвітньої роботи має стати вивчення педагогом теоретичної проблеми та визначення шляхів її практичного застосування у шкільній практиці;

• предметом самостійного вивчення може виступати передовий педагогічний досвід, який ще не здобув належного теоретичного узагальнення, а результатом має бути вироблення в педагогів готовності до подальшого осмислення виявлених педагогічних фактів;

• зв'язок самоосвіти з практичною діяльністю педагогів.

Самоосвіта вчителя є необхідною умовою професійного діяльності та зростання педагога. Здібність до самоосвіти не формується у педагога разом з отриманням диплому педагогічного ВНЗ. Ця здібність визначається психологічними і інтелектуальними показниками кожного окремого вчителя, але не в меншому ступені ця здібність формується в процесі роботи з джерелами інформації, аналізу, самоаналізу, як моніторингу своєї діяльності, так і колег.

Отже, самоосвіта — це усвідомлена потреба в постійному вдосконаленні своєї професійної діяльності з акцентом на її соціалізацію, на створення умов для розвитку особистості та соціально значущих якостей особистості вчителя й особистості кожного учня.

 Самоосвіта — безперервна діяльність учителя, спрямована на розширення й поглиблення знань і вмінь, підвищення рівня предметної підготовки. Шлях від епізодичної самоосвітньої діяльності вчителя до планової усвідомленої самоосвіти пролягає через осмислення та створення особистої «Я-концепції».

Самоосвітня діяльність учителя включає:

• науково-дослідницьку роботу щодо реалізації індивідуальної науково-методичної проблемної теми;
• вивчення наукової, методичної та навчальної літератури;
• участь у групових і колективних формах методичної роботи;
• вивчення досвіду своїх колег;
• теоретичне обґрунтування та практичну апробацію власного досвіду.