Роль вчителя в сучасному суспільстві

Реферат на тему:

 «Роль вчителя в сучасному суспільстві»

Однієї з давніх спеціальностей, якщо виділити із загального списку професій, можна сміливо назвати учительську. Опис її виникнення тягнеться з часів рабовласницького ладу. У таких країнах, як Вавилон, Єгипет, Фінікія та Ассирія, землеробство базувалося на неприродному поливі. Такі річки, як Тигр, Ніл і Євфрат, постійно виходили з берегів. У цей час з'явилися люди, які стежили за даними операціями і передавали свій досвід, але ставилися до цього дуже суворо. Будувалися міста, гідротехнічні канали, з'являлися паростки геометрії, арифметики, медицини і астрономії. Але ця інформація зберігалася жерцями у величезній таємниці, передаючись із покоління в покоління. Незважаючи на це, вже в часи жерців існували спеціальні заклади, де вчителями були люди, які належали до привілейованої касти. Єгипетські джерела датують появу перших шкіл - 2500 років до нашої ери. Педагогічна професія – одна із найдавніших. Виникла вона на ранніх етапах розвитку людства у зв’язку з потребою передавати підростаючому поколінню набутий досвід, виділившись згодом в окрему галузь. На перших порах повинні були передаватись знання і навички володіння знаряддями праці, зброєю тощо. Ці обов’язки у багатьох народів покладались на жерців, а в Давній Греції навчанням займались вільнонаймані особи – вчителі.

Незабаром виповниться 2 тисячоліття від тоді, як римський імператор і сенат (у І ст. до н.е.) почали видавати платню першому “штатному” вчителеві ораторів Марку Фабію Квінтіліану, що засвідчило появу вчительської професії. Сучасні вимоги до педагога висвітлені у законі “Про загальну середню освіту”: “Педагогічним працівником повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має відповідну педагогічну освіту, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров’я якої дозволяє виконувати професійні обов’язки в навчальних закладах середньої освіти”.

З моменту виникнення педагогічної професії за вчителем закріпилась передусім виховна функція. Учитель – це вихователь, наставник. У цьому його громадське, людське призначення.

Тому виховна робота є педагогічною діяльністю, спрямованою на розв’язання завдань всебічного гармонійного розвитку особистості шляхом організації виховного середовища і управляння різноманітними видами діяльності вихованців.

Ускладнення процесів суспільного виробництва. Розвиток способів пізнання і бурхливе зростання наукових знань у суспільстві спричинили потребу у спеціальній передачі знань, умінь, навичок. У зв’язку з цим із галузі “чистого” виховання в педагогічній професії виділилась самостійна функція – навчальна.

Викладанням став вид виховної діяльності, здебільшого спрямований на управління пізнавальною діяльністю учнів. “Навчання, що виховує” і “виховання, що навчає” (А. Дістервег) воєдино злиті у цілісному педагогічному процесі, який має місце у діяльності педагога будь-якої спеціальності.

Вчитель – святе слово. І цим добрим словом ти завжди згадуєш вчителів, які допомогли тобі стати людиною. Сіячі розумного, доброго та вічного – говорять про вчителів. Від них – все найкраще в людині. Про авторитетну людину (спеціаліста) завжди говорять, що в неї були хороші вчителі і звідси пішло прислів’я “дерево та вчитель пізнаються по плоду”.

Суттєва особливість педагогічної праці – вона з початку і до кінця є процесом взаємодії людей. Це посилює роль особистісних взаємин у педагогічній праці: підкреслює важливість моральних аспектів. Специфічним є і результат педагогічної діяльності – людина, яка оволоділа певною частиною суспільної культури, здатна до соціального саморозвитку і виконання певних соціальних ролей у суспільстві.

Вчителями в широкому розумінні слова називають тих, хто озброює молоде покоління знаннями, уміннями, навичками. У вузькому значенні слово вчитель – це людина, яка одержала спеціальну підготовку і займається навчанням і вихованням учнів у загальноосвітній школі. Ця професія захоплююча, творча; для людини, що її обрала, вона є джерелом постійного зростання і вдосконалення, це велика праця душі.

Педагогічна культура є частиною загально людської культури. У ній втілені духовні цінності освіти і виховання (педагогічні знання, теорії, концепції, накопичений педагогічний досвід, професійні етичні норми) та матеріальні (засоби навчання і виховання), а також способи творчої педагогічної діяльності, які слугують соціалізації особистості в конкретних історичних умовах. Педагогічна культура вчителя є системним утворенням. Її головними структурними компонентами є: педагогічні цінності, творчі способи педагогічної діяльності, досвід створення учителем зразків педагогічної практики з позицій гуманізму.

Показниками високого рівня сформованості педагогічної культури слід вважати:

•                   гуманістичну спрямованість особистості педагога;
•                   психолого-педагогічну компетентність і розвинуте педагогічне мислення;
•                   освіченість у галузі предмета, який учитель викладає, і володіння педагогічними технологіями;
•                   досвід творчої діяльності, уміння обґрунтувати власну педагогічну діяльність як систему (дидактичну, виховну, методичну);
•                   культуру професійної поведінки (педагогічного спілкування, мови, зовнішнього вигляду).

Індивідуальна педагогічна культура виявляється у професійній поведінці вчителя. Так, учителеві з високим рівнем педагогічної культури властиві теоретичне обґрунтування власної педагогічної позиції, системність педагогічної діяльності, творення, гнучкість і варіативність у прийнятті рішень.

Такий педагог має індивідуальний стиль. Він не тільки зберігає і відтворює духовні цінності освіти і виховання, а й сам створює їх у вигляді нових технологій, методик, дидактичних і виховних систем. І навпаки, в учителя з низьким рівнем професійної культури виявляється невпевненість, нестійкість власної педагогічної позиції, безсистемність, непослідовність, невміння вирішувати педагогічні проблеми.

Соціальна компетентність вчителя також є важливим компонентом професіограми вчителя. Формування майбутнього вчителя як особистості, включення його у суспільне життя як активного дієвого суб’єкта проходить період від переведення його з позиції об’єкта педагогічного впливу на позицію суб’єкта навчально-професійної діяльності і далі суб’єкта професійного розвитку. Цей процес можна поділити на такі етапи:

- початковий (оволодіння основами знань і суспільним досвідом);

- формуючий (глибока обізнаність, освіченість і світоглядна зрілість);

- професійно-адаптивний (професійна та суспільна активність).

Важливо відмітити факт, що процес соціалізації є безперервним процесом, який триває впродовж усього життя особистості і період формування професійної педагогічної компетентності майбутнього вчителя детермінований різними соціалізацій ними процесами. Студент у процесі навчання формує необхідні уміння, навички, що складають соціальну компетенцію, при цьому теж соціалізується у новому соціокультурному середовищі. Особливості соціалізації студентської молоді вимагають розробки відповідних ефективних педагогічних технологій у навчанні, виважених педагогічних форм, методів, засобів формування професійної соціальної компетентності майбутніх педагогів.

Слово вчитель молоде. У український мові виникло приблизно два століття тому і закріпилося сторіччя тому. Поняття вчитель виділилося серед раніше понять вихователь, майстер, наставник, магістр, проповідник, святий отець. Вчитель походить від вчити, що півтора століття тому і раніше виконували святі отці, навчаючи Вірі та своєму вченню. В основному, півтора століття тому завдання виховання та навчання дітей вирішувала сім’я. І лише забезпечені сім’ї дозволяли наймати гувернанток та гувернера. Досі поняття «учитель» розширюється та уточнюється.

Вчитель одна з трьох (поряд з професією лікар і будівельник) основних В даний час, з розвитком науки і переходом суспільства до нового рівня розвитку, дуже важливо усвідомлювати, що вимоги сучасного суспільства до вчителя зростають. Водночас зростає та його внесок у розвиток цього суспільства. Почну з того що роль педагога у суспільстві, тобто. його соціальні функції зазнають змін разом із розвитком самого суспільства. Інакше й бути не може: педагог живе в суспільстві і, отже, разом з ним переживає ті самі еволюційні та революційні зміни, які відбуваються в цьому суспільстві. Не дивно, що у різні історичні епохи соціальна роль педагога змінювалася, еволюціонувала від рівня найманого ремісника до державного службовця. Будь-який учитель не просто вчить своєму предмету, а й здійснює педагогічну діяльність загалом. А це означає, що, будучи педагогом, він постійно перебуває у взаємодії з дітьми, батьками, колегами, іншими людьми і виконує певні необхідні функції, тобто, як їх інакше називають — «Функції педагогічної діяльності».

Проблема підготовки сучасного вчителя – одна з найважливіших соціально – педагогічних проблем. Розробляючи педагогіку як науки, особливу увагу багато дослідників приділили проблемі вчителя та системі його підготовки. Найістотніший недолік у справі українського просвітництва є недолік наставників, спеціально підготовлених до виконання своїх обов’язків. Переконання вчителя не можна замінити інструкціями, ні контролем, ні програмно — методичними вказівками. Вчитель, позбавлений твердих переконань, перетворюється на сліпого виконавця чужих інструкцій. Одним з найважливіших знань вчителя є знання, і не тільки предмета, що викладається, а й спеціально педагогічні. Природні виховані таланти, які самі прокладають собі дорогу, зустрічаються рідко, «знання та вміння викладати та діяти викладанням на розумовий та моральний розвиток дітей можуть бути повідомлені молодим людям, які не мають особливих здібностей». Вчитель повинен переважати різноманітними, ясними, точними та певними знаннями з тих наук, які він викладатиме.

Для вчителя потрібна всебічна широка освіта. Вчитель повинен отримати такі спеціальні педагогічні знання, які б йому ясно і чітко визначити мета виховання і ясно керувати процесом виховання усім його етапах. Спеціальні педагогічні знання потрібні вчителю також у розвиток розумових здібностей дітей та залучення їх активної уваги. Проте одних теоретичних знань вчителю недостатньо, необхідно ще опанувати практичне мистецтво викладання, здобути навички у педагогічній роботі. Ці навички будуються на наукових засадах, але все ж таки є щось особливе, що купується в практичній роботі. Крім того, майбутньому вчителю слід повідомити цілу низку педагогічних навичок, необхідних у роботі. Так, вчитель повинен навчитися красиво і правильно писати, малювати, креслити, читати ясно і виразно і, якщо можливо, навіть співати.

Професійний розвиток, як і будь-яка діяльність, має у своїй основі досить складну систему мотивів та джерел активності. Зазвичай рушійною силою та джерелом самовиховання педагога називають потребою в самовдосконаленні. Для розгортання процесів саморозвитку великий розвиток має рівень сформованості самооцінки. Психологи відзначають два прийоми формування правильної самооцінки. Перший у тому, щоб співвіднести рівень своїх домагань із досягнутим результатом, а другий — зіставити їх із думкою оточуючих.

Повага, як відомо, не приходить раптом — це результат великої праці розуму та душі. Вчитель у всі часи був шановною людиною у суспільстві. Колись він був чи не єдиною освіченою людиною, особливо на селі, а його ерудиція — основним джерелом знань. Сьогодні книги, журнали, телебачення та радіо стали найважливішими джерелами інформації, що ніби відтіснило вчителя, позбавивши його пріоритету. А тому йому доводиться багато працювати, щоб і сьогодні бути найбільш поінформованим, доводячи особливе значення педагога, як для дітей, так і для їхніх батьків, доводячи право на повагу та авторитет. Але педагог не тільки вчить і дає знання, він виконує і нелегку місію вихователя, а це не просто робота, це подвижництво. Особистість педагога, його позиція, світовідчуття і безмежне кохання — ось що сьогодні особливо значуще, хоч і вимагає часу, сил, повної самовіддачі. Чи це важко? Так. Разом з тим лише вчитель може говорити про своїх вихованців з такою щирою зацікавленістю, з такою рішучістю заступатися за кожного з них перед адміністрацією і навіть його власними батьками, якщо над їхніми головами «згущуються хмари», проводити з дітьми багато годин у бесідах, походах та поїздах, організовувати різні види діяльності. І це дуже важливо.

З великої кількості вчителів лише одиницям вдавалося «заслужити» нашої довіри та любові. Адже в сучасному суспільстві досягти цього ще складніше. Ми стільки вимог пред’являємо до вчителя, і зовсім забуваємо про те, що й ми самі повинні ставитись до вчителя з любов’ю та повагою, з великою вдячністю за його важку працю. Адже вчитель нам відкриває двері у світ науки та знань, вчить дружити, працювати в команді, ставить нам цілі та допомагає їх досягати, вчить вирішувати складні завдання у науці та спілкуванні з однолітками. Гіпотеза підтвердилася – роль вчителя у суспільстві важлива. Вчителі цінують насамперед людські якості. Вчитель – приклад для наслідування. Наші вчителі переживають за наші невдачі та промахи, радіють разом з нами нашим успіхам, можуть сміятися з наших витівок і суворо покарати за невчені уроки. Ставлення до вчителів завжди є таким самим критерієм людяності, порядності, як і ставлення до батьків, Батьківщини. Вони є невід’ємною частинкою нашого буття, вони ніби поєднують між собою покоління, оскільки передають свій досвід та знання молодшим. Тому треба любити вчителів, пам’ятати їх, допомагати їм, полегшувати їхню роботу, щоб якнайбільше отримувати від них «розумного, доброго, вічного».

Завдання вчителя у суспільстві не змінилася за століття. Він так само, як і тисячоліття тому, повинен донести своїм учням повне коло знань та умінь, виховати їх свідомими, благополучними членами суспільства. Ця професія веде відлік вже, навіть, не так на століття, але в тисячоліття своєї діяльності. За всіх часів вчитель уособлював мудрість та знання. Тільки правителі мали більший авторитет, ніж викладачі. Професія вчителя – одна з найскладніших, по-перше, тому що справжній вчитель має сам постійно вчитися, щоб бути постійно в курсі всіх нових віянь у науці. Вчитися, знову ж таки, мистецтву спілкування з дітьми, долати нестандартні ситуації, що виникають у школі майже кожен день. По-друге, він працює із дітьми. Він їх не лише навчає, дає знання з якогось предмета, але, найголовніше, виховує їх. Виховує щодня, щогодини, не лише словами, а й своїми вчинками, своїми звичками, своїм зовнішнім виглядом. І оскільки це не миттєвий процес, який можна проконтролювати одноразовим зусиллям волі, а постійну тривалу дію, то педагог має бути інтелігентною людиною до мозку кісток, щоб його вчинки, які можуть бути прикладом для наслідування, були б цілком природні та органічні для нього самого. Останнім часом популярність цієї професії дещо зросла. Батьки перейнялися важливістю питання якісної освіти для своїх дітей, тому вони тепер самі зацікавлені, щоб дитина отримала максимальну кількість знань від вчителя. Жоден, навіть найкращий батько, не зможе дати стільки нових відомостей, як учитель. І це стосується не лише таких складних наук, як математика, фізика. Вчитель праці може багато нового розповісти своїм учням, наприклад, який буває ручний інструмент, як працювати. Вчитель – вихователь того громадянина, якого потребує країна. Саме тому після переворотів і революцій, що знову приходять до влади, насамперед позбавлялися вчителів, які працювали при старому режимі. Вбачаючи у них потенційну, але грізну небезпеку появи нових непримиренних супротивників існуючого ладу. З усіх професій, що існують на світі, можна поставити професію вчителя на друге місце за важливістю – після хлібороба. Бо той годує людей, вирощує їм головний продукт харчування – хліб. А вчитель, строго кажучи, навіть не вчитель, а педагог, навчає дітей, і, головне, виховує особистість, необхідну суспільству. Багато теоретиків-педагогів відзначали величезний моральний вплив, могутню і мудру владу вчительської професії.

Одним із плюсів професії вчителя можна назвати те, що завдяки його роботі можливе формування особистості, справжньої Людини. Зрештою, вчитель зобов’язаний не просто донести інформацію, а навчити дитину самостійно її шукати, освоювати та робити висновки . Тобто допомогти йому набути навичок, якими він користуватиметься протягом усього життя. І саме вчитель повинен уміти розглянути закладений у дитині потенціал, а не оцінювати його за загальноприйнятими критеріями та нормами. Мабуть, найзаміннішими та обов’язковими для вчителя якостями є: емоційна врівноваженість, самовладання та життєрадісність.
 

Висновки

Професія вчителя завжди була однією із найпочесніших у нашій країні. Вона наповнена великим ідейним змістом, бо тісно пов’язана із розв’язанням головних завдань суспільства. Аналіз світових тенденцій у галузі професійно-педагогічної освіти засвідчує зростання вимог до педагогічного професіоналізму і особистих якостей вчителя. На думку вчених, основними проблемами, з якими зустрічатимуться вчителі у цьому тисячолітті, є:

•                   постійне ускладнення змісту освіти, гарантування високого рівня освітніх стандартів;
•                   самостійна постановка і вирішення творчих і дослідницьких завдань;
•                   ускладнення проблем виховання;
•                   безперервне оволодіння прогресивними технологіями навчання і виховання, новими досягненнями вітчизняного і зарубіжного досвіду;
•                   розв’язання складних професійно-педагогічних проблем, які вимагають інтеграції знань, практичних умінь і навичок із таких суміжних з педагогікою наук, як філософія, психологія, медицина, релігієзнавство, економіка, правознавство, кібернетика та ін;
•                   робота в єдиному інформаційному середовищі, що передбачає раціональне використання інформаційних технологій у навчально-виховному процесі.

Усе це може здійснювати лише вчитель з високою професійною компетентністю, розвиненими творчими, дослідницькими здібностями, високим рівнем інтелігентності, духовно-морального потенціалу, конкурентноздатності, ерудованості, здібностей до безперервної освіти.

Професія вчитель – одна з найважливіших та потрібних. Адже саме він вирощує майбутніх учених, дипломатів, видатних культурних діячів та просто гідних громадян своєї держави. Для того, щоб із сьогоднішніх школярів вийшли добрі, шановні люди, необхідно вже зараз долучати їх до основних законів держави, до формування базових моральних принципів, таких якостей характеру, як повага до оточуючих, доброта, співчуття та готовність прийти на допомогу. Вчитель виховує у нас працьовитість та відповідальність за свої вчинки, любов до своєї країни та почуття власної гідності. Всі ці ідеї та принципи неможливо донести до людини, якщо ти сам ними не володієш. Тому добрий учитель завжди є прекрасним другом, прикладом для наслідування, добрим громадянином та справжнім патріотом своєї країни. Безсумнівно, професія вчитель – одна з найважливіших, вона варта поваги, захоплення та нескінченної вдячності.
 

Список використаної літератури

1. Болсун С. Вчительські манери: сутність та вимоги до них. Рідна школа, 2001р. №8, ст. 64.

2. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. – 576с. (Альма-матер).

3. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 1995. – 237 с.

4. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. 3-є видання, доповнене, 2001р. – 608с.

5. Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти: Збірник наукових праць: Наукові записи Рівненського державного гуманітарного університету. Випуск 12. У 3-х частинах. Ч.3. Шлях становлення педагогічного професіоналізму у майбутніх вчителів. – Рівне РДГУ, 2000 рік, 235с.

6. Становлення особистості майбутнього вчителя. – Житомирський державний педагогічний інститут ім. І. Франка. Відповідальний за випуск О.М. Швидак, 1994.

7. Формування виховних умінь майбутніх педагогів. /за ред. О.А. Дубасенюк, А.В. Іванченка. Житомир – 1996р.