Тема :Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» - перший в Україні соціальнопсихологічний твір. Співавторство Панаса Мирного з Іваном Біликом. Широта представлення народного життя . Шлях Ничипора Варениченка: від правдошукацтва до розбійництва.

Роман написаний братами Панасом Мирним та Іваном Біликом.

Твір засвідчив новий етап розвитку української прози. Це був перший «роман з народного життя», у якому, за визначенням І. Франка, «змальовано майже столітню історію українського села», розкрито тогочасну дійсність в усіх її складностях і суперечностях.

Безземелля, напівголодне існування, непомірні побори, утиски з боку місцевої влади — ось що дошкуляє селянинові, щодня отруює йому життя. Такі соціальні причини зумовили появу в середовищі одвічних хліборобів злодія і бандита.

Історія написання

Роботу над твором завершено в 1875 р., а надруковано вперше в 1880 р. в Женеві.

При перевиданні твору в Україні (1905) автори змушені були дати йому назву «Пропаща сила», але пізніше його було видано під первісним заголовком.

В основу роману лягла почута письменником від візника розповідь про реальну особу – полтавського розбійника Василя Гнидку. Під враженнями від цієї розповіді письменник написав нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого».

Пізніше почута історія лягла в основу повісті «Чіпка». Іван Білик (Рудченко), брат Панаса Мирного, розкритикував повість за її схематизм і порекомендував поглибити соціальне тло твору. У результаті брати спільно почали працювати над удосконаленням твору, завдяки чому з’явився багатоплановий роман, який у першій редакції мав назву «Пропаща сила». Остаточною назвою роману стали слова з Біблії «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (Книга Йова, 6: 5).

Жанр

Соціально-психологічний роман – роман, у якому суспільно значущі події і соціальні процеси передаються шляхом розкриття психології героїв, їх думок, прагнень і переживань.

Основні риси жанру соціально-психологічного роману:

•зображення людини в складних формах життєвого процесу;

•багатоплановість сюжету;

•охоплення долі цілого ряду дійових осіб;

•великий обсяг.

Тема роману – зображення життя та боротьби українського селянства проти соціального гноблення, зокрема кріпосництва та його залишків, напередодні і під час реформи 1861 р.

Головна ідея твору криється в його алегоричній назві: воли – символічний образ уярмленого селянства — не ревли б, якби було що їсти й пити.

Автори намагалися показати соціальні умови життя селянства і мотивувати поведінку героїв, розкрити, що ж саме штовхало селян на «слизьку дорогу», калічило їх душі, нівечило мораль, спричинило трагедію.

Проблематика  роману:

§   народна мораль;

§   батьки і діти;

§   добро і зло;

§   земля і достаток;

§   кріпацька неволя;

§   пропаща сила;

§   становище жінки в сім’ї; § любов і сімейне щастя.

Композиція та сюжет твору.

Роман складається з чотирьох частин, кожна з яких відповідно поділяється на дрібніші розділи. Ці ЗО розділів становлять так звану «зовнішню» композицію твору.

§   I частина розповідає про дитинство та юність Чіпки.

§   II частина присвячена сторічній історії села Піски.

§   III частина знайомить зі складною долею селянина-бунтаря.

§   IV частина завершує трагедію Чіпки Варениченка.

Для роману можна виділити такі частини:

§   експозиція: історія села Піски, важке дитинство Чіпки, наймитування, знайомство з Галею, зростання Грицька як доброго господаря;

§   зав’язка – у Чіпки забирають землю, знайомство й дружба із Матнею, Лушнею і Пацюком;

§   розвиток дії – Чіпка стає розбійником, одруження з Галею, нове пореформене життя, відсторонення Чіпки від управи через неблагонадійність;

§   кульмінація – Чіпка і його товариство вирізає «вісім безневинних душ», смерть Галі;

§   розв’язка – Мотря повідомляє у волость про скоєний злочин сина, арешт Чіпки та засудження.

Панас Мирний та Іван Білик у своєму творі відобразили картини українського народного життя. Герой повісті, Чіпка, стає палієм та розбишакою через тяжкі обставини суспільного життя. Чіпка бачить що багачі живуть коштом та працею бідних, бачить, що всюди царює неправда, й це панування неправди робить його бунтарем. Соціальна неправда, конфлікт між панами-багачами -- з одного боку, та кріпаками, що все життя й усі сили віддавали на чужу користь, -- із другого є головним змістом і головною темою  твору.

Реформа XIX століття скасувала кріпацтво. Законодавчими актами закріпаченим селянам надавалися права купівлі-продажу нерухомого майна, ведення торгівлі, вільного заняття ремеслом, права на вільний шлюб, вирішення всіх родинних справ без дозволу поміщика. Але ці права надавалися тільки після переходу на викуп, після введення уставних грамот, які складали самі землевласникипоміщики. Для складання уставних грамот надавався дворічний термін, під час якого селяни лишалися тими ж кріпаками, тільки офіційно називалися тимчасовозобов'язаними. Поміщицькі лани лишалися у панській власності, а та земля, якою користувалися кріпаки, продавалася їм примусово. Право на викуп землі мали тільки ті родини кріпаків, які користувалися нею раніше. Перший серйозний конфлікт Чіпки з місцевою владою - це епізод, коли у нього відбирають землю, якою його матір наділила громада.

У центрі роману — образ Чіпки. Його історія займає три частини твору. Чіпка (Ничипір) Варениченко — найпомітніший, особливо детально виписаний образ бунтаря у вітчизняній літературі другої половини XIX ст.

Панас Мирний та Іван Білик докладно простежили, як потенційно добру, чесну й совісну людину затята революційність, мстивість неминуче веде до страхітливого морального краху.

Доля, суспільство справді вкрай несправедливі до Чіпки. Однак чи можна через це зневірюватися й мстити? Він обирає саме такий шлях. Безвихідне узагальнення «немає правди на світі» підказує йому ідею: «Куди не глянь, де не кинь, — усюди кривда та й кривда! Коли б можна, — увесь би світ виполонив, а виростив новий!

Тоді б, може, й правда настала!»

Разюче символічна кінцівка роману: Чіпки зрікаються, його проклинають і Галя, і мати — найдорожчі люди, для яких, власне, він і шукав ножем правди й щастя. З пекучим докором на устах: «Так оце та правда?» — дружина накладає на себе руки. А мати сама віддає на кару свого сина-зарізяку, аби зупинити його сатанинство.

Автори наголошують, що, попри все, Чіпка міг зробити й інший вибір. Життєві умови, які формували його як особистість, не такі вже й однозначні, одновимірні. Якісь обставини тягли Варениченка в прірву морального занепаду, а інші оберігали його від «слизької дороги».

Отже, негативні й позитивні впливи в житті Чіпки зрівноважені — це значить, що не самі лише зовнішні причини штовхали його на «слизьку дорогу».

Злети й падіння Чіпки Вареника. Його звивистий шлях має принаймні чотири виразні віхи.

1.   Ідилія.

З неї починається роман. Знайомство з Чіпкою відбувається в момент, коли до нього приходить кохання до «польової царівни» Галі.

2.   Душевний занепад.

У Чіпки незаконно відсуджують землю — і він із властивою йому категоричністю вирішує, що «правди немає!». Після цього Чіпка запиває, зв’язується з «трійцею» сільських гультіпак і мріє про помсту кривдникам. Уже тепер він ладен чинити розбій. Утім, це ще не остаточне спустошення душі.Усе, що відбувається з Чіпкою, найкраще розуміє Христя, дружина Грицька Чупруненка. Вона каже, що Чіпка — це «боляща душа». Справді — боляща, адже йдеться про неприйняття неправди, болісну, імпульсивну реакцію на «дурні умови», про бунт, хоч і химерний. У Чіпці живе органічне хліборобське начало, яке теж нагадує про себе (добро він легко спускає з рук, а хліб продати не може!).

3.   Нова ідилія.

«Воскресіння» Чіпки мотивується:

а) його розчаруванням у дружках - гультіпаках;

б) докорами сумління, каяттям перед матір’ю, якій він завдав страждань;

в) тугою за звичайним людським щастям.

Чіпка прагне служити громаді й навіть балотується до земської управи.

4.   Катастрофа.

Її причина — комедія з виборами до управи, ще одна неспведливість, якої Чіпка стерпіти не в силі. Образа, тяжке почуття пережитої кривди породжують злість, стають рушієм тотальної помсти. Сам того не помітивши, Чіпка виходить на розбійницький шлях, вороття з якого вже немає.

Розбійництво Чіпки, отже, коріниться в його індивідуально-психологічних особливостях, розкритих письменниками надзвичайно цікаво.

У сцені першої зустрічі з героєм автори виокремлюють кілька містких психологічних портретних деталей: «Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах і селах. Одно тільки в нього неабияке — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою тугою…».

У цій деталі — і натяк на майбутню трагедію Чіпки, його пропащість, і обіцянка чогось зловісного. Причини туги молодого Чіпки Вареника:

§   •комплекс байстрюка;

§   пережиті дитячі образи, що позначаються на поведінці й душевній структурі хлопчика (невеселе, вовчкувате, тихе…);

§   •суперечливість реакцій і душевних поривів малого Чіпки: він прагне бути добрим, здатен поетично відчувати красу — і легко засліплюється якимось почуттям, буває жорстоким (як в епізодах із горобцями чи з Бозею, зображеним на іконі);

§   •мимовільна жорстокість, імпульсивність, безоглядність, притаєна злість — цим рисам Чіпки автори приділяли належну увагу в «дитячих» розділах роману;

§   •Чіпка — не такий, як усі;

§   для Грицька він узагалі «парень добрий, та тільки чудний собі».

План характеристики Чіпки

1.         Обікрадене дитинство:

а)батьки Чіпки;

б)роль баби Оришки у вихованні;

в)допитливий розум;

г)у наймах.

2.         На своєму хазяйстві:

а)портрет Чіпки;

б)знайомство з Галею;

в)«Нема землі» – трагедія родини.

3.         Слизька дорога:

а)Чіпка у шинку і дома;

б)нові товариші;

в)перша крадіжка;

г)участь у бунті кріпаків.

4.         Чіпка багатіє.

5.         Нова кривда і дика помста.

Характеристика Чіпки

Чіпка Варениченко — головний персонаж роману. Дитинство його минуло в холоді, недоїданні, злиднях. Жив він з матір’ю, яка непосильною працею заробляла на прожиття, та бабою Оришкою, яка була єдиною відрадою у його нелегкому житті. Рано почав наймитувати. Ще в дитячому віці познайомився з бідою, з людською несправедливістю. Він мав добру пам’ять і гнів на прояви несправедливості, він ніколи не прощав зла: «І росло лихо в його серці — і виросло до гарячої відплати, котра не знала ні впливу, ні заборони…»

Була в його житті радість. Від далекого родича дісталась земля. Як весело йому працювалося, припадав до того поля і в будень, і в свята. На полі і з дівчиною зустрівся, що видалася йому польовою царівною. Та недовгим було щастя. У Чіпки забирають землю, і для нього все зникло: надії, сподівання, кохання. Щоб заглушити біль, подався він у шинок. А там — горілка, друзі-злодії, крадіжки. Вів розпутне життя, хоча і робилося воно йому противним. У Чіпки вистачило сили волі покінчити з компанією та розбоями і стати до праці, до нормального життя. Праця, одруження, вибори до управи. Він збирався громаді служити, добро робити, а його виводять з управи. Це було останньою краплею, яка засліпила Чіпку образою й вивела на шлях розбою. Він, ставши ватажком розбійницької ватаги, грабує всіх підряд. Чіпка стає стихійним месником, він хоче помститися за неправду і несправедливість, за знущання і наругу. Та скоро він втрачає свою мету, сходиться із злодіями, стає кривавим убивцею, жертвою згубного середовища, суспільства, серед якого жив.

Характеристика Максима Гудзя

Максим Гудзь – це ще один яскравий тип трагічної особистості, “пропащої сили”. У дитинстві та юності мав лицарські задатки, прагнув волі, свободи, і, якби не було зруйновано Запорозьку Січ, став би чи не першим в ній. Привабливо, із симпатією письменник змальовує Максима в молодості. Він був щедро обдарований, відважний, кмітливий, розумний.

Свою волелюбну та круту вдачу успадкував від діда. Дід його, запорозький козак Мирон Гудзь, вклав у серце онукові думки про волю і людську справедливість. Душа Максима рвалася до енергійного діла, на широкий простір. У його крові кипіла воля, прищеплена його славним козацьким родом.

Але замість сили і відваги у його серці оселилось зло: у бійці Максим міг скалічити товариша, пустив покритками кількох дівчат, а згодом почав красти і пиячити” аж доки не став отаманом банди. Безумовно, негативний відбиток наклало на його вдачу перебування в москалях. Максим страждав від безглуздої служби-муштри.

Коли йому потрапила до рук “граматка”, самотужки опанував азбуку і навчився по церковних книжках читати. Горілка, до якої Максим звик, вимагала грошей, і він не соромиться грабувати людей, оббирати солдатів. На прикладі життя Максима Панас Мирний показав, як служба в царській армії нівечить людські душі. Всякими неправдами Максим збагачується і повертається в село через тридцять років з грошима та “заслугами”, з жінкою та донькою.

В Пісках він звив злодійське гніздо, став ватажком зграї злочинців, до складу якої входив і Чіпка. Так вольова, порядна людини перетворилась на вбивцю. Максимів хутір стає пристановищем грабіжників.

Морально зіпсований солдатчиною, Максим живе єдиною пристрастю – збагаченням. Про людську подобу нагадувала лише любов Максима до доньки.

Характеристика Грицька Чупруненка

Грицько Чупруненко – товариш Чіпки з дитячих літ. За походженням він, як і Чіпка, – селянин, бідняк, теж зазнав злиднів. Грицько — найближчий приятель дитячих літ Чіпки — обирає інший життєвий шлях. Він, такий самий сирота й бідняк, як Чіпка, зумів заробити грошей, купити землю й чесно господарювати на ній. Життєвим ідеалом Грицька стає «хата тепла, жінка-любка та мала дитина».

Невдачі, бідування, злидні породили у хазяйновитого парубка егоїзм, байдужість до долі інших, корисливість: «Купивши грунт, почув себе Грицько зараз іншим, немов на аршин виріс… Грицько тепер зовсім іншими очима дивився на людей: до багачів горнувся, а на голоту дивився згорда».

Навіть приятелювання з Чіпкою Грицько намагався використати для власного збагачення.

Неприховане злорадство щодо Чіпки, зневага до свого товариша — такі риси Грицька.