«Розквітай же, рідна українська мово!»

Сценарій свята  до дня писемності та мови

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ведуча:

О слово рідне! України слово!

Богдана мудрість і Тараса заповіт.

І гул століть, і сьогоденнягомін

В тобі злились, як духу моноліт.

 

Ведуча:

О слово рідне! Подарунокмами!

І пісняніжна, і розрада нам!

Я всім на світіподілюся з вами,

Та слова рідногонікому не віддам.

Ведуча:

Мова — це той інструмент, який єднає націю, народ в єдине ціле. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати.

Ведуча:

Сьогодні ми зібрались, щоб сказати теплі та ніжні слова про нашу рідну українську мову,  торкнутися сторінок її  минулого, сучасного, зазирнути у майбутнє.

Ведуча:

Тож запрошуємо всіх вас на свято української мови, яка є міцним корінням нашої вічно-живої культури.

Гімн України

Мати мови - ріднаУкраїна,

Києва й Полтави голоси.

В слові твого страдницького сина

Скільки є сердечної краси!

Скільки є любові і відваги,

Мужності і гніву - на віки!

Ні, не зможуть віщуни і маги

Замінить шевченківські рядки.

Мати мови - славна Україна...

Запоріжжя і плаї Карпат,

Чорномор’я чарівна перлина.

Кряж донецький -

степу вірний брат.

Все з’єдналось

в материнськім слові:

Гук козачий, говори слобід,

Ніжні колорити у вимові,

І санскриту непогасний слід.

Он Поділля, мов розквітла гілка,

Зводить в небо пісні дивоцвіт,

Як весна з бентежного узгірка,

Чисті луни котяться у світ.

Мати мови - щедра Україна,

Хоч була обкрадена не раз.

Будь соборна, волею єдина,

Як могутній заповів Тарас!

 

Ведуча:

Рідне слово... Скільки в тобі чарівних звуків, животворного трепету і вогню, материнської лагідності і доброти!

 

Ведуча:

Скільки в тобі мудрості земної, закладеної ще славними предками вільнолюбивими! Що може бути дорожчим для людини, як рідне слово.

 

Пісня

 

 

Ведуча:

Мова — це показник культури людини. Недаремно говорять: «Заговори, щоб я тебе побачив».

Учениця:

Не грайся словом. Є святі слова,
Що матері з доріг вертають сина.
Спіши до неї, доки ще жива,
Допоки розум і допоки сила.
Знайди те слово - вічне і земне.
За часом час нам світперестилає.
Минуще все. Лиш слово не мине
І та любов, що смертю смерть долає.

Ведуча:

Весь світ віддає шану великим володарям українського слова —

Т. Шевченкові та Франкові, Ле­сі Українці та Коцюбинському, Нечуєві-Левицькому та Сковороді, Котляревському та багатьом іншим майстрам слова, що довели милозвучність та багат­ство мови, щоб передати прийдешнім поколінням цей дорогоцінний скарб, гідну покоління спад­щину, котру треба примножувати та оберігати.

Звучить музика

(Голохвастов манерно заходить).

ГОЛОХВАСТОВ: Мой найнижчій поклон тому, хто у цьому дому. І в першу чергу  вам, Проню Прокопівно! (кланяється)  Я палаю од щастя і такого разного,  що віжу вас, милая мамзеля, на собственной канапе.

ПРОНЯ: Ах, це ви? Бон джур! А я так зачиталась. Мерсі, што прийшли.

(Вбігає Химка)

ХИМКА: То чімпанське вже гріти чи ні? (від неї відмахуються).

ПРОНЯ: Що це, ваша папіроска шкварчить?

ГОЛОХВАСТОВ:Ето в груді моєй, од любві до вас , Проню Прокопівно, шкварчить.

ПРОНЯ: Ах, што ви, Свириде Петровичу, говорите…Ох!  Когда би я могла заглянуть до вас у серце…

ГОЛОХВАСТОВ: Ви б там увідєлі золотими словянськими буквами написане: Проня Прокопівна Сєркова.

ПРОНЯ: Ах, когда б то була правда.

ГОЛОХВАСТОВ (стає навколішки): В груді моєй Везувій, рішайте мою судьбу нещасную (повзе).

ПРОНЯ: Я, я так стривожена,.. все так несподьовано

ГОЛОХВАСТОВ: Ви не вірите? Без вас мені  не жить.

ПРОНЯ: (заплющує очі): Ой, страшно!.. Я согласна…

Ведуча :

Полюбляли жартувати не тільки наші пращури, які напевне знали, що сміх подовжує життя. Жартувати вміємо й ми  - сучасне покоління.

Учень:

КУХЛИК

Дід приїхав із села, ходить постолиці.

Має гроші — не мина жодної крамниці.

Попросив він:

— Покажіть кухлик той, що з краю.

— Что? Чево? Я нєпонімаю.

— Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.

— Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка.

Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:

— На Вкраїні живете й не знаєте мови.

Продавщиця теж була гостра та бідова.

— У мєня єсть свой язик, ні к чему мнє мова.

І сказав їй мудрий дід:

— Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда в моєї корови:

Має,бідна, язика і не знає мови.

 

Ведуча: Яке диво дивне — народна пісня ! Яку владну силу таїть вона в собі! Минають віки, змінюються суспільні устрої, потрясають світ нищівні війни і голодомори, на зміну одним поколінням приходять інші — у кожного свої смаки, свої уподобання. А народна пісня залишається, через усі злигодні й поневіряння проносить вона свій первісний чар, свою нев'янучу молодість.

 

Пісня

Ведуча :

 Віками народ витворював цю мову, одну з найбагатших мов слов’янства. Україна дала світові геніальних письменників, зажило українське слово серед народів близьких і далеких.

Стицько:

-Та й патлата (сміється, підходить до Уляни)

-А що у вас варили?

Уляна стоїть на місці іне звертає на нього уваги

-Нічого.

Стицько згадуючи:

-Ну, ну, а тепер що?

Уляна

-Що?

Стицько

-Що?

Уляна

-Що?Нічого

Стицько

-Брешеш- бо як нічого.Батько сказав розпитай її обовсім.А чорт її зна об чім її розпитувати! Я усе позабував

Уляна

-Так піди до батька і розпитай.

Стицько

-Так він казав не йди від неї, поки обо всім не договоришся.

Уляна

-Ні об  чім нам з тобою домовлятись, бо я за тебе ніколи не піду

Стицько

-А батько казав, що підеш.

Уляна

-Не піду

Стицько

-Так, що батько збрехав? Ну, ну ти тільки скажи йому, що він бреше, то так по пиці ляпанця і дасть.(Вздихає) Я вже пробував

Уляна (відходить в сторону)

-Що мені з дурнем товковати

Стицько:

-Послухай, не йди, ось коли б ти вже була моя жінка,та сказала б мені , що не підеш за мене, так я б тобі пику побив би, як мені батько часом б'є.Батько казав, що після весілля можна жінку бити скільки хочеш, а тепер не можна.

Оце увечері і старостів пришлемо.

Уляна

-А як же присилай, присилай. Побачиш, як облизня піймають.

Стицько:

-А піч колупатимеш?

Уляна

-А як то не колупатиму, отак усю поковиряю(дере йому обличчя)

Стицько (відбігає в сторону)

-Бач яка жартівлива. Трохи баньок не виколупала.

 

Ведуча:  Тож плекаймо чудовий сад української мови, донесений до нас із глибини віків. Шануймо ж мову наших предків, мову Шевченка і Франка. Нехай вона стане мовою наших дітей і онуків, мовою наших нащадків, щоб не зникла Україна, не зник великий материк у слов’янському морі.

Учениця:

Якщо з українськоюмовою 
В тебе, друже, не все гаразд, 
Не вважай її примусовою, 
Полюби, як весною ряст. 
Примусова тим, хто цурається, 
А хто любить, той легко вчить: 
Все як пишеться, в ній вимовляється, - 
Все, як пісня у ній звучить. 
І журлива вона, й піднесена. 
Тільки фальш для неїчужа. 
В ній душа Шевченкова й Лесина, І Франкова у ній душа. 

 

Пісня

 

Ведуча:

Ось і підходить до кінця наше свято української писемності та мови. Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі - на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини.

 

Ведуча1:Українська мова – мова серця, мова ласки, мова душі, мова добра...

Ведуча 2:І з нагоди свята – бажаємо всім удачі, добра і тепла...

Ведуча 1:Незгоди людські хай не чинять вам зла...

Ведуча 2:І тільки все добре в житті щоб велося...

Ведуча 1 :Хай збудеться все, що іще не збулося!

Ведуча 2:Як сонце на небі що денно сіяє...

Ведуча 1:Так щастя в житті вашім хай розцвітає.!

Гімн України