«Розквітай же, рідна українська мово!»

Про матеріал

Загальношкільне свято, яке розширить знання учнів про багатство мов, сформує розуміння того, що мова – скарб кожного народу, навчить підростаючих громадян України любові до рідної мови як неоціненного спадку свого народу, толерантності і поваги до мов та національної самобутності інших народів, почуттю патріотизму громадян Української держави.

Перегляд файлу

«Розквітай же, рідна українська мово!»

Сценарій свята до дня писемності та мови

Ведуча:

О слово рідне! України слово!

Богдана мудрість і Тараса заповіт.

І гул століть, і сьогоденнягомін

В тобі злились, як духу моноліт.

Ведуча:

О слово рідне! Подарунокмами!

І пісняніжна, і розрада нам!

Я всім на світіподілюся з вами,

Та слова рідногонікому не віддам.

Ведуча:

Мова — це той інструмент, який єднає націю, народ в єдине ціле. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати.

Ведуча:

Сьогодні ми зібрались, щоб сказати теплі та ніжні слова про нашу рідну українську мову, торкнутися сторінок її минулого, сучасного, зазирнути у майбутнє.

Ведуча:

Тож запрошуємо всіх вас на свято української мови, яка є міцним корінням нашої вічно-живої культури.

Гімн України

Мати мови - ріднаУкраїна,

Києва й Полтави голоси.

В слові твого страдницького сина

Скільки є сердечної краси!

Скільки є любові і відваги,

Мужності і гніву - на віки!

Ні, не зможуть віщуни і маги

Замінить шевченківські рядки.

Мати мови - славна Україна...

Запоріжжя і плаї Карпат,

Чорномор’я чарівна перлина.

Кряж донецький -

степу вірний брат.

Все з’єдналось

в материнськім слові:

Гук козачий, говори слобід,

Ніжні колорити у вимові,

І санскриту непогасний слід.

Он Поділля, мов розквітла гілка,

Зводить в небо пісні дивоцвіт,

Як весна з бентежного узгірка,

Чисті луни котяться у світ.

Мати мови - щедра Україна,

Хоч була обкрадена не раз.

Будь соборна, волею єдина,

Як могутній заповів Тарас!

Ведуча:

Рідне слово... Скільки в тобі чарівних звуків, животворного трепету і вогню, материнської лагідності і доброти!

Ведуча:

Скільки в тобі мудрості земної, закладеної ще славними предками вільнолюбивими! Що може бути дорожчим для людини, як рідне слово.

Пісня

Ведуча:

Мова — це показник культури людини. Недаремно говорять: «Заговори, щоб я тебе побачив».

Учениця:

Не грайся словом. Є святі слова,
Що матері з доріг вертають сина.
Спіши до неї, доки ще жива,
Допоки розум і допоки сила.
Знайди те слово - вічне і земне.
За часом час нам світперестилає.
Минуще все. Лиш слово не мине
І та любов, що смертю смерть долає.

Ведуча:

Весь світ віддає шану великим володарям українського слова —

Т. Шевченкові та Франкові, Лесі Українці та Коцюбинському, Нечуєві-Левицькому та Сковороді, Котляревському та багатьом іншим майстрам слова, що довели милозвучність та багатство мови, щоб передати прийдешнім поколінням цей дорогоцінний скарб, гідну покоління спадщину, котру треба примножувати та оберігати.

Звучить музика

(Голохвастов манерно заходить).

ГОЛОХВАСТОВ: Мой найнижчій поклон тому, хто у цьому дому. І в першу чергу вам, Проню Прокопівно! (кланяється) Я палаю од щастя і такого разного, що віжу вас, милая мамзеля, на собственной канапе.

ПРОНЯ: Ах, це ви? Бон джур! А я так зачиталась. Мерсі, што прийшли.

(Вбігає Химка)

ХИМКА: То чімпанське вже гріти чи ні? (від неї відмахуються).

ПРОНЯ: Що це, ваша папіроска шкварчить?

ГОЛОХВАСТОВ:Ето в груді моєй, од любві до вас , Проню Прокопівно, шкварчить.

ПРОНЯ: Ах, што ви, Свириде Петровичу, говорите…Ох! Когда би я могла заглянуть до вас у серце…

ГОЛОХВАСТОВ: Ви б там увідєлі золотими словянськими буквами написане: Проня Прокопівна Сєркова.

ПРОНЯ: Ах, когда б то була правда.

ГОЛОХВАСТОВ (стає навколішки): В груді моєй Везувій, рішайте мою судьбу нещасную (повзе).

ПРОНЯ: Я, я так стривожена,.. все так несподьовано

ГОЛОХВАСТОВ: Ви не вірите? Без вас мені не жить.

ПРОНЯ: (заплющує очі): Ой, страшно!.. Я согласна…

Ведуча :

Полюбляли жартувати не тільки наші пращури, які напевне знали, що сміх подовжує життя. Жартувати вміємо й ми - сучасне покоління.

Учень:

КУХЛИК

Дід приїхав із села, ходить постолиці.

Має гроші — не мина жодної крамниці.

Попросив він:

— Покажіть кухлик той, що з краю.

— Что? Чево? Я нєпонімаю.

— Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.

— Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка.

Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:

— На Вкраїні живете й не знаєте мови.

Продавщиця теж була гостра та бідова.

— У мєня єсть свой язик, ні к чему мнє мова.

І сказав їй мудрий дід:

— Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда в моєї корови:

Має,бідна, язика і не знає мови.

Ведуча: Яке диво дивне — народна пісня ! Яку владну силу таїть вона в собі! Минають віки, змінюються суспільні устрої, потрясають світ нищівні війни і голодомори, на зміну одним поколінням приходять інші — у кожного свої смаки, свої уподобання. А народна пісня залишається, через усі злигодні й поневіряння проносить вона свій первісний чар, свою нев'янучу молодість.

Пісня

Ведуча :

Віками народ витворював цю мову, одну з найбагатших мов слов’янства. Україна дала світові геніальних письменників, зажило українське слово серед народів близьких і далеких.

Стицько:

-Та й патлата (сміється, підходить до Уляни)

-А що у вас варили?

Уляна стоїть на місці іне звертає на нього уваги

-Нічого.

Стицько згадуючи:

-Ну, ну, а тепер що?

Уляна

-Що?

Стицько

-Що?

Уляна

-Що?Нічого

Стицько

-Брешеш- бо як нічого.Батько сказав розпитай її обовсім.А чорт її зна об чім її розпитувати! Я усе позабував

Уляна

-Так піди до батька і розпитай.

Стицько

-Так він казав не йди від неї, поки обо всім не договоришся.

Уляна

-Ні об чім нам з тобою домовлятись, бо я за тебе ніколи не піду

Стицько

-А батько казав, що підеш.

Уляна

-Не піду

Стицько

-Так, що батько збрехав? Ну, ну ти тільки скажи йому, що він бреше, то так по пиці ляпанця і дасть.(Вздихає) Я вже пробував

Уляна (відходить в сторону)

-Що мені з дурнем товковати

Стицько:

-Послухай, не йди, ось коли б ти вже була моя жінка,та сказала б мені , що не підеш за мене, так я б тобі пику побив би, як мені батько часом б'є.Батько казав, що після весілля можна жінку бити скільки хочеш, а тепер не можна.

Оце увечері і старостів пришлемо.

Уляна

-А як же присилай, присилай. Побачиш, як облизня піймають.

Стицько:

-А піч колупатимеш?

Уляна

-А як то не колупатиму, отак усю поковиряю(дере йому обличчя)

Стицько (відбігає в сторону)

-Бач яка жартівлива. Трохи баньок не виколупала.

Ведуча: Тож плекаймо чудовий сад української мови, донесений до нас із глибини віків. Шануймо ж мову наших предків, мову Шевченка і Франка. Нехай вона стане мовою наших дітей і онуків, мовою наших нащадків, щоб не зникла Україна, не зник великий материк у слов’янському морі.

Учениця:

Якщо з українськоюмовою
В тебе, друже, не все гаразд,
Не вважай її примусовою,
Полюби, як весною ряст.
Примусова тим, хто цурається,
А хто любить, той легко вчить:
Все як пишеться, в ній вимовляється, -
Все, як пісня у ній звучить.
І журлива вона, й піднесена.
Тільки фальш для неїчужа.
В ній душа Шевченкова й Лесина, І Франкова у ній душа.

Пісня

Ведуча:

Ось і підходить до кінця наше свято української писемності та мови. Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі - на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини.