Розробка екскурсії у шкільному народознавчому музеї "Берегиня роду - українська хата".

Про матеріал

Розробка екскурсії у шкільному народознавчому музеї: "Берегиня роду - українська хата". Дана розробка містить фото експонатів шкільного музею, ознайомлює з їх призначенням та має завдання для самостійного виконання учнями.

Перегляд файлу

Екскурсія у шкільному музеї народознавства :

« Берегиня народу - українська хата ».

( Для учнів середніх та старших класів)

Мета: використовуючи експозиції музейної кімнати, відтворити особливості української хати, як важливого елементу нашої матеріальної та духовної культури; розкрити давню історію та символіку людського житла; ознайомити з обрядами й повір'ями, які пов'язані з українським житлом та побутом. Прищеплювати любов до рідного краю, до минулого та сьогодення. Виховувати почуття національної гідності.

Форма проведення: екскурсія.

Обладнання: експозиції, експонати шкільної музейної кімнати, путівники з творчими завданнями.

Хід екскурсії.

Вчитель - керівник музейної кімнати. Шановні гості, ми раді вітати Вас у нашій музейній кімнаті «Духовна скарбниця». Запрошуємо Вас у подорож минулих часів і пропонуємо екскурс у давню українську хату. Дотримуйтесь правил поведінки у музеї. Кожен з вас отримає путівник із цікавими завданнями, які ви легко виконаєте, якщо будете уважними.

Ласкаво просимо!

Екскурсовод 1. Щоб у вашім світлім домі квіти розквітали,

Щоби дні ваші прийдешні ще кращими стали!

Ми сердечно вітаємо вас у своїй родині,

У співучій, солов'їній Україні!

Екскурсовод 2. Для гостей відкрита хата наша біла,

Тільки б жодна кривда в неї не забігла,

Хліб ясниться в хаті, сяють очі щирі,

Щоб жилось по правді, щоб жилось у мирі!

Екскурсовод 3. Я люблю свою хату

І подвір'я, й садок,

Де і сонця багато,

І в жару - холодок.

Все для мене тут рідне:

Стіни - білі, як сніг,

І віконце привітне,

І дубовий поріг.

Хата моя, біла хата,

Рідна моя сторона.

Пахне любисток і м'ята,

Мальви цвітуть край вікна.

Екскурсовод 4. Давайте ми здійснимо невеличку подорож у давню, українську хату і побачимо, чим вона багата, які речі домашнього вжитку вона зберігала, адже вони характеризують побут нашого народу.

Сьогодні багато з нас живуть в просторих, світлих квартирах, домівках, але в давнину всі люди будували самі собі хату. Традиційне народне житло будувалося за певними принципами і законами, згідно з уявленнями наших предків про світобудову, їх віруваннями.

Екскурсовод 5. Уявляючи світ у трьох вимірах ( небесний світ, земний і підземний), людина так уявляла і своє житло: дах - небо; стіни - земний світ; нижня частина будівлі - підземний світ. Звідси і повір'я про те, що на даху, на горищі жило добре божество - домовик, а внизу - під порогом - потойбічний світ, де живуть померлі. Перш ніж починали будівництво хати, необхідно було вибрати місце.

Екскурсовод 6. Існував давній звичай. Щоб вибрати місце для хати, треба на майбутнє місце покласти жмуток вовни і накрити якоюсь посудиною. Якщо вранці вовна була сухою - то й житло буде сухим, а якщо ж зволожилася, то й житло будувати тут не можна. Добрим місцем вважалося те, де лягала худоба. Ще сіяли на обраному місці жито: якщо воно добре росло, то місце хороше для будівництва. Після вибору місця починали будувати хату.

Починалося будівництво з обряду закладин. Господарі під усі чотири

кутки хати закладали зерно, щоб водилися в домі гроші, овечу вовну - щоб було тепло, жито - для довголіття. А потім клали перший камінь або вальок. На будівництво йшло багато часу, більше року.

І була хата не цегляною, а деревною чи глиняною.

Екскурсовод 7. Будуючи опору перекриття хати - сволок, вважався надійним захисником від усього злого. Це був символ міцності сім'ї. На сволоці робили часто орнаменти, написи, позначки, хрести, які були своєрідними оберегами. На ньому записували важливі дати з життя родини, на ньому зберігали гроші,

цінні папери, пахучі сухі трави.

Поріг вважається межею між внутрішнім світом і зовнішнім, тому наші

предки вважали, що не можна наступати на поріг або щось давати через поріг.

Межею між зовнішнім і внутрішнім світом було й вікно. Кожен із нас

закриває вікно на ніч. А для чого це ми робимо? Наші предки вважали, що вікно - очі хати, і на ніч вони повинні закриватися.

Екскурсовод 8. Після завершення усіх робіт святкували входини у новий дім. Перед цим впускали кота до хати або півня, який мав вигнати усяке зло з хати.

Потім батько молодих господарів заходив до хати з хлібом і сіллю та іконою,

благословляв нове житло і залишав ікону на покуті. Далі благословляв молодих

хлібом і сіллю і заводив їх до хати.

Екскурсовод 1. Житло не лише захищало людину від зовнішнього світу. Воно мало і свою естетику. Якщо вхаті була дівчина, то її ззовні прикрашали малюнками квітів, якщо ж ні, то звичайним орнаментом. У кожній хаті були меблі, піч , що і становило інтер'єр хати.

Екскурсовод 2. Гордістю кожної оселі була піч. Майстрував її найкращий пічник на селі. Піч - друга мати: і обігріє, нагодує, й осушить. А ще піч важлива

тому, що хліб пече. Піч і комин обожнювались як захисники вогню. Вогонь

був священний. Вірили, що через піч і комин здійснюється безпосередній

зв'язок з небесним світом. Чорти, відьми влітали і вилітали з хати лише

через комин на кочерзі, лопаті. Піч була священна. Її боялись, їй поклонялись, при ній не сварились. Коли батько хотів погано висловитись, то він говорив: «Сказав би, так піч у хаті».

Екскурсовод 3. Близько печі стояли різної форми горщики, горнята, в яких варили їжу. Збоку - діжа для вимішування тіста. Біля печі - лопата для саджання хліба в піч. У нижній частині печі містилося підпіччя куди клали рогачі, кочергу, віник та інше. Закривали піч заслінкою, щоб люди по селу поганого про сімю не говорили.

А зараз вашій увазі гумореска Петра Ребра «Дідова погроза» (представляється для відвідувачів, як інсценізація)

На печі пригрівшись, дід

На бабу йде в атаку:

— Ну, що це в тебе за обід? Годуєш, мов собаку!

Твій борщ — солоний на біду; А хліб глевкий, мов глина,

Візьму й до іншої піду

Дограєшся, Килино!

Лице в старенької сумне,

А на губах — усмішка:

— Гадаєш, ти злякав мене?

Та скатертю доріжка!

Іди, шукай нову любов.

Ще й підіпхну у плечі.

Зітхає дід:

— Та я б пішов,

Але не злізу з печі.

Екскурсовод 4. Навпроти печі оздоблювали парадний кут, який називали покуть. Це було місце для образів (ікон). Прикрашали його вишиваними рушниками, цілющим зіллям і квітами. За народними традиціями покуть обов’язково має бути “обличчям до сонця“. Покуть був постійним місцем, де, починаючи з обжинків і закінчуючи наступними зажинками, стояв пучечок колосків як символ достатку. У народі казали: “Хай ніколи не переводиться жито й пшениця та всяка пашниця в нашому домі!“

Тут же, на покуті, ставили й макову квітку, посвячену на Маковія, гілочки верби, страсну свічку та свячену воду, принесену з Водохрещі. Ці атрибути відігравали особливу роль у сільських родинах – якщо хтось хворів, то давали напитися свяченої води, нею витирали хворі місця, скроплювали вулики з бджолами, людей, які вирушали в далеку дорогу.

Виганяючи вперше на весняний випас корів, господарі брали з покуття гілочку і, підганяючи нею тварин, примовляли: “Щоб не губила череди і домівки, не кусали тебе оводи, мухи і вовки та справно принось додому молоко”.

Тут садили найпочесніших гостей, тут сиділи наречені. Саме тут проходило майже все життя людини – від народження і до смерті.

У годину розпачу й тривожних передчуттів люди молилися до покуття. Покуть – це образ великого художнього змісту, в якому втілено історію, світогляд і насущні потреби.

Екскурсовод 5. Домашній посуд (дерев'яні ложки і миски, полумиски, кухлі, ножі) зберігався на спеціальних полицях або в миснику, що містився збоку від

дверей і над ними. Тут же була і хлібна полиця. На покуті ставили стіл - символ єдності родини, застелений скатертиною. На нього клали хліб, який накривали рушником. Біля столу розміщувалась довга дерев'яна лава, яку на свята прикрашали домотканими ряднами. Стіл першим заносять до хати. На нього гріх сідати, класти шапку. Обід за одним столом об'єднував людей, встановлював добрі стосунки.

Екскурсовод 6. Зліва від столу, здебільшого у кутку біля стіни, стояла скриня,

де зберігався одяг, рушники, стрічки. Вона переходила покоління в покоління. Здавна існував звичай: дівчина, перш ніж вийти заміж має розжитися на скриню наготувати рушників для сватів, сорочок, блуз. По цьому судили й оцінювали рід, здібності нареченої. Дівчина, яка не спромоглася наготувати приданого, вважалася ледачою, і тому матері і бабусі привчали дітей до праці. В неї клали все, що було найцінніше в хаті. Прискринок був прибитий до стіни (маленька коробочка). В ньому лежали дбайливо загорнуті пакуночки, традиційні жіночі речі - коралі, брошки . Скриню виробляли з липи, тополі, берези. Дівчина залишаючи батьківський дім вивозила свою скриню до хати чоловіка, де користувалась нею все життя. Щоб полотно й одяг у скрині непсувався, в прискринок клали вузлик тютюну (від молі).

Екскурсовод 7. У нашому музеї представлено ліжко початку ХХ ст., воно прикрашене вишитими подушками, вишитим простирадлом та килимком із клаптиків на стіні.

Над спальним місцем, на стіні, прилаштовано жердки або вішалки для одягу. У багатьох оселях до сволока підвішувалась колиска. У нашому музеї представлено напільну колиску, якій більше ста років. Майже в кожній оселі був ткацький верстат, який стояв біля вікна.

Екскурсовод 8. Гордістю кожної оселі був рушник, вишитий бабусею, мамою або сестрою. Рушники висіли на стінах, вікнах, образах. В багатьох сім'ях рушники стали сімейною реліквією. Це річ, яку особливо шанують і зберігають

як пам'ять про минуле. її передають із покоління в покоління.

Рушник найшановніший атрибут українського побуту і невід’ємний елемент традиційних народних свят. Хата без рушників, що родина без дітей, казали в народі.

Екскурсовод 1. Рушники були різні, залежно від їх призначення.

Утирачі – не вишиті із цупкої тканини, рушники для рук, обличчя, тіла. Гостеві давали тільки чистий рушник і воду на руки зливали, показуючи свою повагу до нього.

Стирачі – невідбілені рушники для витирання посуду, столу.

Божники були гордістю для родини. Це рушники для образів. Для них брали найтонше відбілене полотно, гарно вишивали.

Кілкові - для прикрашання портретів, картин, вікон, дверей. Ці рушники були оберегами від злих сил і узори на цих рушниках повинні бути безперервними.

Екскурсовод 2. Дивлюся мовчки на рушник,

Що мати вишивала,

І чую: гуси зняли крик,

Зозуля закувала.

Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рута –мята

Десь тихо бджоли загули,

Всміхнулась люба мати.

І біль від серця раптом зник,

Так тепло-тепло стало,

Цілую мовчки той рушник,

Що мати вишивала.

Екскурсовод 3. Запрошуємо вас до експозиції народна іграшка.

Розділ «Іграшка народна»

Любить вся малеча,

Бо як в свищики подують

– Аж в долоні плещуть.

Іграшки в нас керамічні

Із соломи, з тіста…

Не шкідливі для здоров’я,

Бо природні, чисті!

Екскурсовод 4.

Ляльки – мотанки в музеї

Теж красиві дуже

Та вони ще й обереги

Знай це, юний друже.

Про добробут ваш подбає

Мотанка «Зернушка»,

Своїм виглядом зігріє

І серце, і душу.

Екскурсовод 5.

По життю вас поведе

Мотанка «Ведунка»,

І здійсниться усе добре,

Що спаде на думку.

«Подорожницю» з собою

Ви візьміть в дорогу,

І тоді у вас не буде

Ні бід, ні тривоги.

Екскурсовод 6.

В «Ляльки щастя» коса довга

Й черевички файні,

Радим всім таку красуню

Придбати негайно.

Екскурсовод 7.

Писанки – це обереги

Від всякого лиха.

Їх і пишуть, коли в хаті

Усе мирно й тихо.

Знаки є на них солярні,

Тваринні, квіткові…

Є складні, а є простенькі,

Всі такі чудові.

«Берегиня», «сонце», «сігма»

«Безконечник», «ружа»…

Серед тих, хто все це бачить,

Не бува байдужих.

Екскурсовод 6.

Якщо хочете відчути

Серцем Україну -

В наш музей Ви завітайте

Хоча б на хвилину!

Екскурсовод 8. Ми низько вклоняємося святій українській берегині - українській хаті. Так, берегині, бо саме хата заклала в нас чесноти правди і гідності, зберегла українську мову, вишиванку, тепло печі, вранішній запах свіжоспеченого хліба і віру в Бога.

Екскурсовод 1. Хата передала нам утаємничені чари зимових вечорниць і літніх « досвіток», терпкий присмак материнки, деревію і калини. Благословила нас ласкою і мудрістю маминої пісні. Не забуваймо рідну хату, все те, що нагадує нам про дитинство, та про те, що ми - українці.

Хай біда і горе обходять ваш дім, доброго здоров'я бажаємо всім!