Розробка краєзнавчого проєкту "Софіївка - одне з семи чудес України"

У старовинному українському місті Умань є мальовничий ку­точок, який цілком справедливо здобув право називатися «перлиною України». Дер­жавний дендрологічний парк «Софіївка» - видатне творіння кінця ХVІІІ-початку XIX ст., поема із каме­ню, води, зелені, архітектурних споруд і скульптур. Із самого початку свого існування парк став відомим під назвою «чудо України» чи «одним

 з чудес Євро­пи».

Павільйон Флори

Парк створено за наказом власника Умані польского магната Станіслава Щенсного (Фелікса) Потоцького як подарунок красуні-дружині, гречанці Софії Вітт-Потоцькій. Граф Потоцький вважався одним з найбагатших власників як в Польщі так і в Росії.

Венеціанський місток 

Головним архітектором і керівником будівництва парку було призначено талановитого польского військового інженера Людвіга Метцеля, а безпосеред­ньо виконали всі роботи в парку кріпаки Уманщини.

Місце для будівництва парку було вибране дуже вдало: невеликий струмок, здавна прозваний Багном (пізніше річка Кам’янка), столітні дуби, яруги і при­родні джерела кришталево чистої води,   нагромаджен­ня кам’яних брил.

Тарпейська скеля  

З 1796 по 1802 роки кріпаки ко­пали ставки, підземну річку, споруджували водоспа­ди і водограї, прокладали алеї, переносили веле­тенські гранітні брили.

А народні майстри-умільці створювали з граніту та гіпсу художні прикраси для архітектурних споруд. В парку висаджували дерева місцевих порід і екзотичні рослини, завезені з різних країн світу. Прикрасили сад мармуровими статуями грецьких богів та богинь, філософів та поетів, виготовленими скульпторами Італії та Франції. Уманські умільці створили в долині свою невелику Елладу, батьківщину красуні дружини Потоцького. Багато безіменних трударів позбулися біля цього «чуда» здоров’я і життя.                                                                     Водограй «Змія»

Імена їхні невідомі. Проте зберігся список у Центральному державному історичному архіві (м. Київ), за яким встановлено, що серед творців «Софіївки» були кріпаки з прізвищами Заремба, Діброва, Закуренко, Герасименко, Троян, Чорнокриленко. Вічна їм слава і шана, нашим талановитим предкам - за їхнє геніальне творіння.

Левкадська скеля. Бельведер

Парк не вдалося завершити за первісним планом - він переходив від одного господаря до іншого. Після смерті Станіслава і Софії Потоцьких парк успадкував їх син Олександр. В 1834 році після польского по­встання, в якому він приймав участь, всі володіння Потоцьких були конфісковані і передані в державну казну. «Софіївка» перейшла у власність дружини Миколи І Олександри Федорівни і була перейменова­на в «Царицин сад».

З 1836 по 1859 роки Управління військового посе­лення розпочало в парку реставраційні і відновлювальні роботи. До «Софіївки» були запрошені видатні російські та українські митці-архітектори і майстри-будівельники: Щедрін, Чертков, Брюллов, Штакен-шнейдер та ін.

Площа зборів

За цей період часу збудовано багато архітектурних споруд і об’єктів (баніти при входах в сад, павільйон Флори, Рожевий павільйон на острові Кохання, обладнана тераса Муз, встановлено чавун­ного змія на фонтані).   

«Тюльпанове» дерево

 В 1859 році парк перейшов на утримання Головно­го училища садівництва, переведеного з Одеси до Умані. Під керівництвом російського вченого В. Пашкевича в «Софіївці» значно збагатилась колекція рідкісних екзотичних рослин. Парк розширився і став справжнім флористичним музеєм.

В 1929 році парк оголошено державним заповідни­ком. А з 1955 року парк переданий Академії Наук України. Зараз «Софіївка» є цінним науковим і куль­турно-освітнім центром.

Кожний куточок парку овіяний міфами і легенда­ми стародавньої Греції та Риму, пов’язаний з перека­зами та романтичними історіями про сімейне життя Потоцьких. З якого б ви боку не зайшли до парку, він скрізь прикрасний!

Головний вхід в парк представлений двома башта­ми за зразком храму стародавньої римської богині сімейних оберегів і вогню Вєсти і Тіволі (Італія).

Від головного входу простягається центральна мальовни­ча алея, обсаджена з обох боків столітніми тополями і каштанами. Поруч з алеєю тихо хлюпоче Кам’янка. Схил долини Кам’янки направляється до Тарпейської скелі. За повір’ям стародавнього Риму так називали крутий схил Капітолійського горбу, з якого скидали засуджених до смерті.

 За іншою версією скеля названа за ім’ям дочки власника капітолійської фортеці, - Тарпей  яка, зрадивши батька, впустила до фортеці сабинян. Тар- пейська скеля збудована в 1796-1800 роках. Пізніше на її вершині було встановлено дерев’яну альтанку.

Головна алея приводить нас до павільону Флори (в стародавній Греції Флора - богиня весни і квітів). Це надзвичайно гарна архітектурна споруда з білою ко­лонадою в доричному стилі. Фриз павільйону прикра­шений рослинним орнаментом із гронів винограду, виконаний за малюнком видатного російського архітектора Штакеншнейдера. В проміжках між ко­лонами павільйону відкриваються миловидні пейзажі майже на всю центральну частину парку (Нижній став, водограй «Змія», тераса Муз, Бельведер). Тут розпочинається «Софіївка» первісна, спланована ще Людвігом Метцелем.

Поруч із павільйоном Флори видніється гранітний Венеціанський місток, прикрашений гранітними сто­впами, що з’єднані поміж собою залізними ланцюга­ми. Нижче містка збудований дерев’яний шлюз, че­рез який випускається надлишок води з Нижнього ставу.

На Левкадській скелі збудоване місце, оточене ме­талевою загорожею, з якого відкривається чудовий краєвид на весь Нижній став. Це Бельведер. На гранітному п’єдесталі тут встановлено біломармурову статую Орфея.

Внизу, біля підніжжя скелі, під самим Бельведе­ром, у воді лежить велетенська кам’яна брила, назва­на Каменем смерті. Брилу цю планувалося підняти вище Бельведера. Але, за легендою, під час встанов­лення вона не втрималася і, падаючи, покалічила і навіки поховала під собою багатьох кріпаків.

На крутому схилі, з лівого боку від Нижнього ста­ву, розташована тераса Бельв’ю. З цього місця бере початок викладена цеглою алея, що веде до Китайсь­кої альтанки.

На повороті Нижньої алеї в 1800 році на гранітно­му п’єдесталі була встановлена мармурова скульпту­ра старовинному грецькому драматургу Еврипіду (ви­сотою 2,45 метрів). Позаду піднімається найбільший схил «Софіївки», вершина якого носить поетичну на­зву тераси Муз (богині поезії, мистецтва і науки).                                                                              В центрі вершини височіє обеліск «Орел».

Із шипінням викидається з чавунної пащі водо­граю «Змія» величезний стовп води (до 18 метрів ви­сотою). За Потоцьких водограй представляв собою ку­пу каміння, поміж якого витікала вода. В середині XIX сторіччя Управлінням військового поселення бу­ла встановлена чавунна скульптура змія. Цікаво, що водограй видно з будь-якого куточка центральної ча­стини парку. Під сонячним промінням водограй «Змія» утворює гігантську параболу, що виграє усіма відтінками веселки.

Над нижнім ставом нависає Левкадська скеля. Як відомо, на міфічному острові Левкада був вхід у підземне царство Аїда, і з скелі острову кожний рік скидали в море хабарника або казнокрада. Якщо ди­витися на Левкадську скелю збоку, можна побачити профіль людини. За повір’ям так вирішив залишити про себе пам’ять власник парку Станіслав Потоцький.

Біля підніжжя крутого схилу поміж терасою Муз і Великим водоспадом знаходиться джерело «Гіппокрена» (так в грецькій міфології називалось джерело, вода з якого давала творче натхнення поетам). В невеликій впадині, обкладеній з усіх боків камінням, через щілину дзюркоче вода. Вона безперервно наповнює гранітну вазу, яку з обох боків підтримують залізні вужі (звідси інша назва джерела - «Вужі»). Над цією спорудою встановлена невелика статуя Венери-купальниці.

Поміж водяним простором Нижнього ставу і схилом Левкадської скелі розмістився невеликий півострів - площа Зборів, збудована ще за Потоцького. В центрі площі споруджено басейн «Рибки» з гранітною вазою. Звідкіля б ви не заходили на площу Зборів, ви завжди обійдете басейн навкруги.

Площу Зборів прикрашає своїм шумом, виблискуючи на фоні зелені і каміння, Великий водоспад. Верхня його частина - штучна споруда, створена для того, щоб підняти вершину водоспаду. Вода надходить сюди із Верхнього ставу через ряд спеціальних гідросистем. Падаючи з висоти 14 метрів, водоспад розбивається об каміння на водяний пил, заповнюючи туманом площу Зборів.

Від залізного містка, який перекинуто над водоспадом, можна піднятися до Мертвого озера. Воно має овальну форму і обкладені гранітом береги. Мертве озеро не тільки прикрашає парк, але й забезпечує запаси води для роботи Великого водоспаду і водограю «Семиструйка». Вода в озеро надходить із Верхнього ставу. Рівень води регулюється дамбою Амстердамського шлюзу.

Із північно-східної сторони в Мертве озеро впадає підземна річка Стікс (так в грецькій міфології нази­вається одна з річок царства померлих, притулок душ небіжчиків, які за вироками суддів потрапляли звідси або на Єлісейські поля для вічного блаженст­ва, або за різні злочини в Тартар). Річка Стікс протікає у викопаному в землі і освітленому через люки тунелі (висота 2-6 метрів).

Недалеко від Мертвого озера знаходиться Темпейська долина. Сумно хлюпоче маленький струмок, який поділяється на три частини і утворює каскад «Три сльози». Цей струмок і розташована поруч Ко­лона Смутку з усіченою вершиною - пам’ять про дітей Потоцького, померлих в ранньому віці. Біля Колони Смутку лежить природний камінь, форма якого нагадує сплячого лева.

В «Софіївці» багато гротів. Громовий або Левиний грот (за іншими джерелами грот Каліпсо) - найбільший грот парку. Він створений в гігантській скелі. Із верхнього ставу сюди підведена вода. Гуркіт її схожий на відголоски грому або ричання лева. За повір’ям, тут вельможні пани розганяли смуток ви­ном, програвали в карти свої володіння та кріпаків.

Від Громового гроту відкривається прекрасний вид на широку долину і грот Венери (богині весни, краси, кохання), споруджений у вигляді античного храму. Колись цей грот називався гротом Фетіди (в грецькій міфології німфа, дочка морського бога Нерея). Пізніше тут була встановлена статуя Венери Медицейської (звідси й інша назва). Недалеко від грогу Венери знаходиться своєрідний дерев’яний павільйон, в якому за переказом утримували фазанів. Звідси й його назва- «Фазанник».

Гранітні східці зліва від павільйону виводять нас на алею, яка простягається до Верхнього ставу. Його називають Великим ставом або ще Солодким морем. Верхній став - це серце всіх гідротехнічних споруд заповідника. На ставку насипаний штучний острів Кохання або острів Анти-Цирцеї. За міфом німфа Цирцея перетворювала людей на тварин. Але ж у Потоцького мала жити чарівниця з протилежними яко­стями. Тому й ім’я її Анти-Цирцея. Головною прикрасою острову Кохання є Рожевий павільйон, збудований в стилі Відродження (під керівництвом архітекторів І. Макутіна й Штакеншнейдера). Павільйон пофарбований в рожевий колір, а художні ліплення, що його прикрашають, виділені білою фарбою. З острова відкривається жи­вописна панорама водного простору Верхнього ставу, лісистих берегів, центрального масиву парку.

Ось тут ми і закінчуємо свою невелику подорож по «Софіївці». У цьому розділі ми познайомили вас далеко не з усіма її миловидними куточками - їх ще так багато...

Пе­ресвідчитись у цьому і доторкнутися до світу пре­красного, отримати насолоду від неповторних архітектурних ансамблів і скульптур, свіжої прохоло­ди цілющих струмків можливо відвідавши «перлину України» - державний дендрологічний парк «Софіївка».