Розробка нестандартного уроку під час вивчення життєпису Лесі Українки та її драми-феєрії «Лісова пісня»

Розробка нестандартного уроку під час вивчення життєпису Лесі Українки та її драми-феєрії «Лісова пісня»

Тема уроку:  На гостину до Лесі

Мета: доповнити знання здобувачів освіти цікавою інформацією про геніальну поетесу, нашу землячку Лесю Українку,її намагання втілити в образі Мавки свої найкращі мрії; вчити використовувати різноманітні джерела в процесі підготовки до уроку, розвивати творчу уяву та самостійність мислення; виховувати інтерес  до особистості поетеси та її творчості, почуття гармонії, духовності, силу волі та мужність, які допомагали «муку творчістю перемагать»

Форма уроку: віртуальна екскурсія до музею Лесі Українки у Звягелі.

                                                         Хід уроку

Урок розпочинається з перегляду навчальної інформації «Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає.»

Учитель: Шановні здобувачі освіти! Ім`я чудової поетки, нашої землячки Лесі Українки відоме не лише в Україні, але й в усьому світі. Її життя – великий подвиг на шляху до правди і волі рідного народу. Дочка Прометея і Співачка досвітніх огнів – такі імена здобула вона, і це не випадково. Адже, як справедливо зазначив Микола Бажан, її мужність, пристрасність борця, її стійкість, її непохитність у біді – властивості, які вирізняють не лише поезію, а й життя великої Лесі Українки».

Сьогодні ми побуваємо (уявно) в тих місцях, де зростала майбутня поетеса, формувались її кращі риси характеру, які надихали на створення видатних творів, зокрема, драми-феєрії «Лісова пісня». Це буде віртуальна екскурсія до музею Лесі Українки у Звягелі, яку проведуть творчі групи і разом з якими ми станемо учасниками історії- захоплюючої та цікавої.

Спікер групи 1:  Ми назвали сторінки своєї подорожі «Найкращі враження – від рідної Волині». Чому саме така назва? Відомо, що Леся родом з мальовничої Житомирщини, дитинство та юність минули на Волині. Саме вони стали її першою життєвою і поетичною школою. І саме звідти вона понесла у життя  ці перші і найсолодші враження. Отож, ми у Звягелі ( Новоград – Волинську). Ошатний будиночок, в якому жила родина Косачів і де минуло солодке дитинство майбутньої поетеси.

В цю мить відчуймо, як переступили поріг вітальні, і саме звідси починаються наші враження від екскурсії музеєм Лесі Українки. Прості, але промовисті речі, небагаті, але добротні меблі вітальні свідчать про гарний смак господарів оселі. Тут так часто збиралися освічені та мудрі дорослі, і серед них черпала свою наснагу маленька Лариса Косач ( саме таким є справжнє ім`я Лесі). До речі, досі радує око відвідувачів стареньке фортепіано, на якому любила грати дівчинка і яке лагідно називала «давнім, добрим другом».

Рухаємось далі: це кабінет батька Лесі. Юрист за освітою, він працював службовцем, мав прогресивні погляди, стежив за всім новим у красному письменстві України, був добрим другом і вихователем своїх дітей. Скромно облаштований, кабінет  справляє враження, що мав розумного і доброго господаря.

Наступна маленька кімнатка – спальня для двох дітей. Одне з  спальних місць належало Лесі, тож і облаштоване відповідно: на стіні – віночок з квітів, на ліжечку- барвиста ковдра. Тепло, затишно, пахне дитинством…

Спікер групи 2:   Кожна оселя славиться місцем, де неодмінно збирається вся родина. Це їдальня, яка в будинку Косачів була невелика, але цього місця вистачало, щоб тепло і дружно поспілкуватись за чашкою духмяного чаю. Тепер тут можна побачити не лише посуд, яким користувались члени родини, але й інші речі щоденного вжитку, які досі не втратили ні свого вигляду, ні цінності.

Блукаючи коридорами оселі, відчуваєш дух того часу, в якому жила Леся, наповнюєшся натхненням, яке живило її  і, здається, додає й тобі особливого настрою. В такі миті з`являється думка: якою щасливою була дівчинка, яка зростала в оточенні рідних людей, мала від них підтримку та розуміння. Мабуть, це надихало її жити, творити, боротись за життя …

Спікер групи 3: Наша подорож продовжується, і ми опиняємось біля вітражу з зображенням сцени з драми-феєрії «Лісова пісня». Стоять красуні-берези, їх довгі віти утворили своєрідну гойдалку, на якій сидить Мавка. Довге, з зеленавим відтінком волосся, пронизливий погляд, прозорий одяг…усе ніби підкреслює винятковість, неповторність головної героїні твору. Придивімось пильно – і в очах лісової красуні ви помітите мрійливість. Так, адже саме в цьому образі Леся Українка втілила свої найкращі мрії про вродливу, щиру, обдаровану, волелюбну людину. Тобто, не побоюсь сказати, вона змалювала себе. А чому б ні? Духовне багатство, внутрішня краса, любов до природи, захоплення музикою, естетичний смак, потяг до прекрасного, волелюбність – хіба не це притаманне самій мисткині? Тож не дивно, що в уста своєї героїні авторка вкладає великий зміст – віру в своє безсмертя, коли та промовляє слова:» Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає.»

Спікер групи 4: А тепер наша подорож заведе нас… у почуття. Так, так, саме у почуття, і ми спробуємо порівняти, якою є любов поетеси та її героїні. Отож, Леся Українка пережила справжнє кохання, коли лікувалась у Криму і там познайомилась з Сергієм Мержинським. Поетеса любила його самовіддано, доглядала під час хвороби і тяжко пережила його смерть. Багато спільного єднало Лесю з її чоловіком – Климентом Квіткою: разом вони збирали фольклорні твори, записували українські пісні, які потім Климент  видав кількома збірками,-  І цих краплин почуттів, на мою думку, вистачило їй, щоб почуватись щасливою.

Її героїня Мавка теж прагне бути щасливою, але Лукаш не розуміє її, не може протистояти буденщині, він недостатньо сміливий, щоб захистити кохану. І саме тут ми бачимо прагнення самої авторки до справжніх і щирих почуттів, вона часто така ж нещасна, як і її героїня. І тільки те, чим живе серце, дає їй сили. Мавка знаходить силу в природі, а Леся – у творчості.

Учитель: Є у самому музеї Лесі Українки, та й у тому місці, де стоїть він, якась особлива аура. Тільки ступивши перші кроки, ти проймаєшся особливим натхненням, яке не полишає тебе ще довго. Мабуть, це радість від того, що наша українська земля народжує таких титанів, як Леся Українка. А ще, мабуть, тому, що минають роки, століття, але залишаються твори, які виховують, надихають і роблять нас сильними. Саме такою є драма-феєрія «Лісова пісня», народжена з глибоких і яскравих вражень рідного краю, з джерел поліських повір`їв і легенд, звичаїв і пісень.

Тож палає на світі покинутий вогонь її пісень… Такими словами хотілося б завершити нашу віртуальну екскурсію. А ще хочу запросити усіх насправді відвідати музей у Звягелі…Це неповторно і дивовижно!

( учень читає вірш «Наша Леся»)