РОЗРОБКА "Петриківський розпис "

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………..…..3

Розділ 1. Загальні відомості про художню обробку  деревини…………….5

1. Художня обробка деревини ……………………………………………..…..5
2. Використання фарб в художній обробці деревини………………………...6

Розділ 2. Петриківський розпис як вид декоративно-ужиткового мистецтва...............................................................................................................7 2.1 Характерні ознаки петриківського розпису……………………..………....7

2.2 Особливості петриківського розпису……………………………………....9

2.3 Елементи петриківського розпису………………………………………...11

2.4 Композиційне рішення …………………………………………………….19

2.5 Використання розпису у побуті…………………………………………...22

Розділ 3. Технологія виконання розпису дерев’яних предметів, згідно обраної техніки  «Петриківський  розпис»………………………………….27

3.1 Опис матеріалів……………………………………………………………...27

3.2 Вибірінструментів…………………………………………………………...28

3.3Технологічнапослідовність……………………………………………….....29

3.4 Додаток (А) «Ескіз»…………………………………………………………………30

Висновок………………………………………………………………………...31

Список використаної літератури …………………………………………...32

Вступ

Народні художні промисли є невід’ємною частиною української культури. Вони активно впливають на формування художніх смаків, збагачують професійне мистецтво і виражальні засоби промислової естетики.Українська традиційна народна культура завжди відігравала роль національної, тому не варто забувати свою культуру. Петриківський розпис завжди актуальний, його можна широко застосовувати в інтер'єрі, побуті. Славним петриківським розписом цікавилися дуже багато визначних майстрів, такі як Т. Пата, Н. Білокінь, Г. Прудникова та інші. Мистецтво «петриківки» викликає давнюю ностальгію людства за втраченими часами, коли людина булла єдина з природою і своїм мистецтвом, ніби відгукувалась на гармонію, красу привільних степів Придніпров’я.  Живучість петриківського розпису полягає в створюванійним  автентичнійкрасі, відновлюваній гармонії, в поверненнісвоїхвитоків.

Актуальність роботи

Полягає в наближенні  сучасного мистецтва до народної творчості — тієї міцної ниточки, яка поєднує людей нашого часу з  минулим. Народними ремеслами займається сучасна молодь, і це свідчить, що українці як нація мають майбутнє.

Мета дипломної роботи

Розробити та виконати композицію з елементів орнаменту петриківського розпису, згідно з законами композиції.

Планування технології петриківського розпису та його елементів: створити та дослідити технологію виконання розпису дерев’яних предметів, згідно обраної техніки  «Петриківський  розпис» вільного живописного малювання пензлем.

Завдання: розглянути історію виникнення та розвитку «Петриківського розпису», проаналізувати внесок видатних майстрів, розробити ескізи у кольорі та перенести на дерев’яні шкатулки.

Розділ 1.Загальні відомості  про художню обробку деревини .

1.         Худо́жня обробка деревини́. 

Художня обро́бка деревини́ — найдавніший вид декоративно-прикладного мистецтва, виготовлення оригінальних виробів з дерева різноманітного функціонального призначення. До створення художнього шедевра, потрібно  приготувати все, що може знадобитися в процесі роботи:

•                заготовки (будь-який предмет з дерева, який планується зробити красивим і унікальним);
•                м’який олівець;
•                ластик;
•                наждачний папір різної зернистості;
•                паперові аркуші (для тих, хто працює за ескізами);
•                набір пензликів різної товщини;
•                палітру;
•                шаблони для не вміють малювати);
•                фарбу;
•                ґрунтовку;
•                прозорий лак (готовий візерунок бажано покрити лаком, щоб він менше ушкоджувався);
•                ємність для рідини (для води або розчинника, в залежності від барвника).

Грунтовка по дереву підбирається у відповідності за типом фарби, а ось до вибору фарби, потрібно поставитися серйозно.

1.2 Використання фарб в художній обробці деревини.

Найбільш часто художні майстри, для розпису по дереву, використовують наступні види фарб: гуашеві, акварельні, акрилові, анілінові, масляні.

Гуашеві по-іншому ці барвники ще називають плакатними. Вони являють собою густу непрозору масу. Працювати з ними легко, але складні малюнки з безліччю відтінків створити неможливо. Для малювання гуаш повинна відповідати наступним вимогам: легко наноситися на поверхню, після висихання не стиратися, не розтріскуватися. Щоб візерунок, який намальований гуашшю, тримався більш міцно, для розведення фарби використовують не воду, а водний розчин клею ПВА в співвідношенні таке розведення фарби дозволяє обійтися без попередньої ґрунтовки.

Малюнки гуашшю завжди виходять яскравими, барвистими, а варто барвник дешево. Гуаш підійде для тих, хто починає освоювати розпис по дереву і створювати свої перші шедеври. Акварельні порівняно з гуашшю вони більш прозорі, дозволяють створити складний візерунок з безліччю відтінків. Для того щоб вийшов гарний малюнок, акварель повинна: лягати на поверхню заготовки рівно, без плям і розлучень, після висихання міцно триматися. Основним плюсом акварелі є те, що, якщо виникли помилки при малюванні, виріб можна помити, просушити, прогрунтувати і розписувати знову.

Акрилові фарби на основі акрилу є одними з кращих, і розпис ними по дереву не тільки красива: акрилові барвники додатково захищають і зміцнюють матеріал. Виробники художніх фарб пропонують широку колірну палітру для малювання, але новачкам ними користуватися невигідно.

Розділ 2. Петриківський розпис як вид декоративно-ужиткового мистецтва.

2.1 Характерні ознаки петриківського розпису.

Петриківський розпис — самобутній, чарівний і неповторний — використовують у декоруванні виробів із дерева, фарфору, скла, у візерунках для текстильних виробів, книжковій графіці, плакатному мистецтві тощо.

Із давніх-давен в Україні розмальовували хати. Вправні жіночі руки розцвічували їх різноманітними святковими візерунками, у щедрості барв і малюнків втілювали свої заповідні мрії, сподівання. Розмальована красива хата завжди була гордістю доброї господині, свідчила про її талант і майстерність.

Декоративний розпис — яскрава сторінка в історії української культури. Початок цього виду народного мистецтва — в настінному малюванні, поширеному з давніх часів у селах України, особливо на Дніпропетровщині, Поділлі, Буковині. Та розписи — це не тільки звичайна прикраса хати, а й своєрідна символічна мова народного мистецтва, що розкриває світосприйняття селянина, його ставлення до природи, життя. Колір, мотиви орнаменту, їх поєднання, розміщення — усе це в давнину мало символічне значення, було наповнене виразним змістом.

Тривалий час у кожній місцевості вироблялись свої прийоми і технічні засоби зовнішнього оздоблення сільських будівель, хатнього інтер’єру, речей побуту.

Поступово формувалося різноманіття орнаментальних мотивів, образи яких навіяно щедрою українською природою і так само щедрою фантазією народних майстрів.

Найбільшого поширення набули розписи у степовій і лісостеповій зонах України. Бажання причепурити хату, зробити її більш привабливою і охайною спонукало майстринь використовувати матеріали, які завжди були під рукою, за допомогою яких можна було досягти найбільшого художнього ефекту.

Так, стіни, орієнтовані на північ і захід, фарбували жовтими та червоними глинами, центральну частину хати розписували з винятковою декоративністю. Усі узори майстрині компонували так, щоб вони були тісно пов’язані з архітектурою споруди, якнайкраще виявляли її конструктивні особливості. Цікаво розмальовували двері, вхідні брами.

Завдяки розвиненому відчуттю краси сільських малювальниць хати ставали привабливими, особливо на тлі розкішної природи. Найбільше українці любили розписувати інтер’єр хати, зокрема світлицю, сіни.

Якщо не було килима, його малювали на стіні. Розмальовували стелю, сволок, обрамлення дверей, долівку, а також меблі — лави, столи, колиски тощо.

Особливо старанно і дбайливо прикрашали піч малюнками пишних букетів, вазонів, квітів. Чарівні квіти, ягоди калини, звивисті гірлянди, фантастичні птахи — усе цвіло і буяло в розписах печі, комина.

Святковий настрій надовго залишається в душі після того, як побудеш у звичайній чисто вибіленій хаті, де стіни і комин наче співають — так гарно, з такою любов’ю і натхненням написані на них квіти, хмелики та жар-птиці.

Найбільшого поширення декоративні розписи набули на Дніпропетровщині. Тут, у селі Петриківка, протягом десятиліть сформувалася місцева традиція декоративного малювання. Припускають, що саме в Петриківці в давнину народився настінний розпис.

Неважко уявити, який він мав вигляд. Жінка по білій стіні квачем наносила червоні, сині, зелені плями. Фарби були натуральні: розчинена червона глина, жовтий сік з відвару цибулі, буряковий сік, сік зеленого листя, шовковиці. Потім почали розмалювати домашній скарб: полиці, скрині, начиння, далі — сіялки, вози. Традиція передавалася від майстра до майстра, від господині до господині. Люди змагалися, у кого краще та соковитіше розмальовані заденки до воза чи скриня. Яскравими квітами прикрашали також дерев’яний посуд. Розписними мисками, тацями, сільничками, ложками користувались під час святкових та урочистих подій. У звичайні дні їх виставляли в миснику на видноті, і вони прикрашали хату.

2.2 Особливості петриківського розпису.

В основі петриківського розпису лежать прийоми вільного живописного малювання пензлем. Роботи характеризуються надзвичайною декоративністю, яскравим святковим буянням барв і водночас витонченістю малюнка, віртуозністю, своєрідністю засобів виконання. Соковиті, яскраві квіти майстрів петриківки зачаровують красою.

Інструменти майстринь були нескладні, саморобні: щіточки, зроблені з трави, пензлики із шерсті кота або куниці, квачики з ганчір’я.

Щоб прискорити й полегшити роботу, користувались різноманітними штампами — вирізували їх із моркви, картоплі, буряка, робили відбитки з качанів кукурудзи, листя різних дерев.

Малювали петриківці темперними фарбами, розведеними на яєчному жовтку, молоці, вишневому клеї. Це надавало малюнкам легкості, прозорості, підсилювало інтенсивність кольору. Фарби готували з природних матеріалів: кольорових глин, сажі, попелу, соків і відварів рослин. Для міцності додавали клейстер із борошна. З кінця ХІХ ст., коли з’явилися анілінові фарбники, приглушені природні кольори візерунків замінюються яскравими, насиченими тонами. Поступово хатні розписи стають менш поширеними.

Майстрині починають малювати не на стіні, а на паперових аркушах — «замальовках», які використовували лише для оформлення інтер’єру хати. Їх наклеювали на комині, над вікнами та ліжком. Жінок приваблювало те, що «замальовки» можна було придбати на свій смак на ярмарках, їх легко було переміщувати, замінювати новими.

Залежно від того, яке місце повинна була зайняти «мальовка» в хаті, добирали її розмір та форму: у вигляді квітки в овалі — для комина; чотирикутна з композицією по центру — для прикрашання задньої стінки кімнати; у вигляді довгих смуг — для поличок або у вигляді рушника, якщо її ставили між вікнами.

Петриківському розпису притаманні рослинно-квітковий орнамент, що продовжує традиції українського бароко, анімалістичні мотиви тощо. Петриківські майстрині в орнаменти розписів вплітали садові й польові квіти, колосся різних злаків, грона винограду, важкі кетяги калини — всю ту красу, якою сяяли степи й луки півдня України. А серед цього різнобарв’я розміщували всіляких птахів: павичів, зозуль. півників тощо.

Майстрині не намагалися передати натуральну схожість кожної квітки чи птаха, а мали на меті втілити красу одного предмета у всіх інших. Бо квітка в уявленні петриківців — це символ пишності природи, її розкішного цвітіння, щедрості плодів. Щоб наголосити на цьому, художниці вдавались до фантастичних перебільшень, створюючи власний, петриківський, світ краси. Він увібрав світанок, який перетворював вкриті росою трави степів на багатокольорові веселкові полотна, легенький подих вітру, що колихав листя та квіти у полуденну спеку, щебет пташок у гаях на заході сонця, чарівні пісні, які лунали над землею далеко-далеко і танули у просторі синього неба яскраво прикрашеного зірками.

Постійним вчителем народних майстринь була краса: золото стиглих широких ланів пшениці, буяння різноманітних польових і городніх квітів, щедрі дарами поля та сади. Вони до найменших деталей вивчали будову рослини, спостерігали за зміною кольорів квітки протягом дня, за життям природи кожної пори року. Побачене та пережите переносили на малюнки.

Перед майстринею не було заздалегідь намальованого зразка, вона малювала з пам’яті, «з голови», поступово, квітка за квіткою створюючи увесь малюнок. На папері розкидались спочатку головні, «ударні» кольорові плями, а вже потім прорисовували весь малюнок до найдрібніших деталей.

Колір у роботах петриківських майстринь має основне змістове навантаження, через нього передано думки, настрій.

Їх твори — це квіткове багатство землі, і кожна квітка через колір передає яскравий особливий настрій. Фарби на малюнках то полум’яніють полуденним сонцем у жоржинах, то багряним цвітом — у трояндах, то жовтогарячим — в осінньому листі. Кожна квітка наче милується красою життя, радістю, світом і щастям.

Про еволюцію народного розпису розповідають на численних виставках твори майстрів Дніпропетровщини, Запорізького краю, Херсонщини, які не тільки успадкували кращі мистецькі традиції, а й збагатили цей вид мистецтва новою тематикою, сучасними орнаментальними мотивами, яскравою поліхромною палітрою фарб.

2.3 Елементи петриківського розпису.

Для опанування технології петриківського розпису та його елементів  краще взяти цупкий білий папір, акварельні фарби, кілька саморобних пензликів, склянку з водою, куряче яйце, фарфорову чашечку та плоску фарфорову тарілочку для палітри, м’який олівець.

Спочатку слід ознайомитися з властивостями фарб, з основними кольорами спектра, ахроматичними й хроматичними кольорами, теплими та холодними тонами.

Перед початком роботи всі фарби зволожують, щоб вони стали м’якими й легко бралися на пензель. Водночас готують яйце: відокремлюють білок і у фарфорову чашку кладуть тільки жовток. Для палітри в домашніх умовах використовують плоску фарфорову тарілку. На палітрі змішують фарби, створюють кольори. Чистим пензлем, змоченим у воді, набирають фарбу і жовток (суміш швидко змішують) і роблять мазок на папері.

«Зернятко» є основним елементом народного петриківського розпису.

За його допомогою створюються всі орнаментальні мотиви.

Уздовж вертикальної лінії пензликом наносять мазки — «зернятка», схожі на краплі води, що падають. Пензлик слід тримати так, щоб вусик «зернятка» був перпендикулярний до лінії, проведеної уявно або олівцем. Корпусом пензлика натискують так, щоб мазок був овальної форми. Такі ж мазки наносять уздовж вертикальної лінії під гострим кутом так, щоб вусик «зернятка» тягнувся униз або догори. Слід навчитися робити ці мазки легко, однакової форми. Оволодіння такими прийомами наближує до зображальних елементів петриківського розпису, наприклад, «травички», «билинки», «колоска» тощо.

Виконання елемента «кривеньке зернятко» (мал. 2)

Кінчик пензлика опускають біля вертикальної лінії. Витягуючи тонку лінію вусика, легким поворотом пензля роблять «кривеньке зернятко». Цю вправу виконують упевнено, з легкістю. Виконання елемента «гребінчик»: мазок починається натиском та закінчується вусиком (перевернуте зернятко). Кілька таких мазків, виконаних уздовж уявної горизонтальної лінії зверху, зливаються у хвилясту лінію, а знизу рівномірно розміщуються тоненькі вусики, як зубці гребінця. Якщо такі мазки виконати по колу вусиками до центру, то на аркуші з’явиться розетка найпростішої розкритої квітки.

Виконання елемента «пірчасте листя» (мал. 3)

Вертикальні лінії наносять «кривенькі зернятка» з видовженими вусиками, утворюючи майже однакові групи з таких мазків. Інтервали між групами бажано робити теж однакові.

Виконання елемента «пуп’янок» (мал. 4)

Цей елемент петриківського розпису роблять із двох мазків «кривеньке зернятко», утворюючи напіврозкриту квітку — «пуп’янок». Мазки сполучають округлою частиною так, ніби вусики тягнуться з однієї точки. Іноді «пуп’янок» роблять із двох більших «кривеньких зерняток» та двох менших мазків «зерняток», які розміщені всередині.

Цей елемент виконують кількома мазками елемента «гребінчик». Форма, яка утворюється, дуже нагадує лісовий горіх, а також перевернутий елемент «пуп’янок».

Виконання елемента «хвилька» («бігунець») 

1. Розведи на палітрі зелену фарбу до стану рідкої сметани. Легким рухом руки проведи хвилясту лінію.2. Простим олівцем або ж одразу зеленою фарбою познач розташування квіток, ягід і листочків на «хвильці».

 Далі розводимо червону фарбу і опускаємо в неї подушечку вказівного пальця. Обережно притисни палець до паперового аркуша. Молодець! Переходь до малювання інших ягідок. Якщо все зробити правильно, грона вийдуть охайними і красивими. Далі застосовуємо ту ж методику, де-не-де намалюй сині ягідки.

Особливу увагу звертаємо на малювання листочків. Розводимо  зелену фарбу і плавними рухами виведи кожен листочок, використовуючи перехідні мазки.

Прийшов час зобразити квіти. Вмочаємо пензлик у жовту фарбу, а потім легенько — в червону.

Цей елемент утворюється, коли готові елементи «пуп’янків» сполучають тоненькою хвилястою лінією. Ця стрічка може бути використана як декоративне оздоблення у вигляді фриза на стінах кухні, під стелею, навколо вікон та дверей.

Виконання елемента «трипелюсткова квітка» (мал. 6)

Зі спарених «кривих зерняток» роблять своєрідну квітку, сполучивши три пари «кривеньких зерняток», спрямованих вусиками до центру квітки або зовні. Якщо додати в кожну пелюстку по два мазки, то «зернятка» утворять зовсім інші квітки. Слід звернути увагу на розмір квітів та відстань між ними. Квіти сполучають легкою хвилястою лінією,  де розташовують листки з довгими вусиками. Бажано, щоб усі елементи були майже однакові за розміром.

Варіанти квіткових елементів (мал. 7).

Основа може бути різною: кулястою, видовженою або розтягнутою по ширині чи висоті. Залежно від форми основи — нижньої частини квітки, обирають форму рослинного елемента. Улюблені квіти у творчості петриківських майстрів — це гвоздики, чорнобривці, волошки, жоржини, соняшники, рожі, барвінок тощо.

Елемент «грона» (мал. 8)Елемент «грона» (калини, винограду та горошку) петриківчани роблять кінчиком пальця. Тендітні гілочки та дрібні пуп’янки квіток із хвилястими та тоненькими вусиками є допоміжними елементами майже кожної більш-менш складної композиції.

Елемент «листя» (мал. 9)

 На листі різної форми: багатозубчасте, овально-видовженої форми (характерне для петриківського розпису), кленове та виноградне. Іноді листки малюють на основі видовженого мазка. Верхівкою кожного листка є перший мазок, а вісь цього мазка — середина всього майбутнього зображення (вона ніби задає основний напрям малюнка). Уздовж цієї уявної лінії, ніби спускаючись, поступово розташовують інші мазки, кінчики яких — вусики — і є зубцями листків. Кленові листки за своєю будовою складніші. Вони складаються з трьох майже однакових частин: тризуб частої центральної верхівки і двох бічних.

Починають малювати із центральної частини, із серединного зубчика, довгенький мазок якого дає основну лінію нахилу всього листка. Обабіч нього додають два мазки, які сполучають знизу. Потім у такому самому порядку роблять бічні частини листка. Готове зображення можна залишити в одному кольорі, або нанести темною фарбою тонесенькі штрихи, підкреслюючи спрямованість зображення. Багатозубчасте листя «папороті» малюють інакше: спочатку один центральний мазок, поруч другий, бічний і так далі. Виконання листків може бути різноманітним: одне — за допомогою мазків «зерняток» видовженої форми, вусики яких створюють зубчастий контур малюнка; інше — легкі, ніжні, з хвилястою лінією контуру утворюють за допомогою маленьких мазків «зерняток», вусики яких тягнуться від серединної лінії листка, від центру. Кожен мазок має бути легким, прозорим.

«Перехідний мазок» (мал. 10)

Щоб виконати цей елемент, на пензлик набирають темну фарбу (коричневу), потім верхівкою пензля набирають фарбу світлого тону (яскраво-жовту).

Роблять перший мазок: спочатку тягнуть світлий вусик, поступово з’являється темніший відтінок, який у кінці мазка набирає повної сили темної фарби, що була першою, натискують корпусом пензля і закінчують видовжений мазок. Знову повторюють весь процес для нового мазка. 

 «Перехідним мазком» виконують різні елементи петриківського розпису: «пуп’янки», «квіти», «листя», «пташок»тощо, це надає яскравості та казкової чарівності малюнкам.

Різноманітні квіти (мал. 11)

Форму квіток  утворюють на основі видовженої чашечки, обабіч якої розташовуються перші пелюстки. Від них починають розгортати форму гвоздики: майже кожний мазок чітко підкреслюють, тонкий вусик «зернятка» протягують від центра, формуючи контурний малюнок овальною частиною мазків, натискуючи корпусом пензля із зовнішнього боку.

Центральну частину квітки створюють із видовжених мазків – «кривих зерняток», що закінчуються поворотом пензля всередину квітки, де роблять легкий натиск пензля і відривають його від поверхні паперу.

Віялоподібну форму квітки чорнобривців утворюють видовженими мазками вусиків від центру, від широкої чашечки — основи. За допомогою цієї вправи можна виконати кілька різних мотивів. Усі квіти петриківського розпису фантастичні, таких рослин насправді не існує — вони лише окремими елементами нагадують айстри або чорнобривці. Іноді ту саму квітку зображують на одній стеблині, але в різних кольорових гамах, або на одній стеблині ростуть квіти різної форми.

Вони можуть бути зображені у повний фас, із поворотом на три чверті та у профіль, а також на різних етапах цвітіння. Казкова композиція сприймається як реальна, бо зрівноважена ретельно виконаними великими та дрібними деталями.

У роботах петриківських майстрів, особливо старшого покоління, привертає увагу така особливість: тоненькі прожилки листочків проводять загостреним кінчиком дерев’яного держальця пензлика, а пелюстки деяких квіток, наприклад айстр, — трісочкою завширшки до 3 мм або рогозиною. Це роблять тоді, коли нанесена фарба ще мокра, і зображення має вигляд суцільної кольорової плями. Пензлик зразу ж повертають щіточкою догори і кінчиком держальця проводять по мокрій лінії прожилок, або проводять трісочкою від центру квіткової плями кілька рівчачків-стрічок, що утворюють малюнок пелюсток.

2.4 Композиційне рішення розпису.

Композиція — це розміщення та співвідношення елементів зображення у певному порядку, тобто в певному ритмі. Важливість ритму в художньому творі можна порівняти з роллю ритму в музиці.

 Орнаментальна композиція — стрічкова (мал. 13).

Вона будується за допомогою рівномірного ритмічного повторення основного елемента або чергування кількох головних елементів.

За такою схемою збудовано «бігунці» — найдавніші композиції настінних розписів. У «бігунцях» ритм закладено в повторенні поворотів цих елементів та їх кольоровому вирішенні.

Класична композиційна схема, як «квітка», «букет», «вазон» (мал. 14)

«Квітка» — це невеличка за розміром композиція, яка складається із стеблинки, на якій ростуть три різні квіточки або одна з двома досить розквітлими пуп’янками, облямованими зеленими листочками.

«Букет» складається з двох-трьох переплетених стеблинок, на яких обов’язково три або більше різних квіток, від двох до п’яти розквітлих пуп’янків або стільки ж дрібних квіточок іншого виду, а ще багато листя.

«килим» (мал. 15)

Це розташування елементів у висхідному або низхідному ритмі. У таких композиціях квіти ніби виринають із центру аркуша. А від них по боках симетрично розходяться дедалі дрібніші елементи. І, навпаки, від великих, розташованих по краях елементів ніби стікаються до центру дрібніші квіти й пуп’янки.В основі більшості композиційних схем петриківського розпису лежить симетричний візерунок.

Але у петриківському розписі симетричність побудови стосується швидше загальних обрисів візерунка, а не дзеркального відображення його деталей навколо вертикальної або горизонтальної осей. Асиметрична врівноважена композиція є також типовим прикладом петриківського розпису.

Поєднуючи в одній роботі стрічковий орнамент, що будується на основі ритму, і асиметрично врівноважену композицію, можна створити надзвичайно цікаві художні твори. Під час роботи звертають увагу на розмір усіх частин композиції, їх співвідношення, а також урівноваженість кольорів. Якщо якийсь колір є домінантним з одного краю композиції, то й з іншого краю він має бути використаний у кількох деталях або незначних елементах.

Для оформлення країв композиції, хоч би частково, слід добирати ті самі кольори, що й у її центральній частині.

Дуже вдалим у петриківському розписі вважають гармонійне поєднання червоного, жовтого та охристо-коричневого кольорів. Вони надають твору настрою святковості та піднесеності. Цього також досягають органічним взаємозв’язком загального яскравого колориту, ажурної техніки виконання з основою-папером; біле тло світиться, мерехтить, підсилюючи ці відчуття.

Для оздоблення інтер’єру, створення декоративних панно петриківські майстри іноді використовують композицію українського вишиваного рушника. Такі композиції дають уявлення про поєднання стрічкового орнаменту і симетричних мотивів, коли в прямокутну рамку, яку утворює «бігунець», вписується стрічковий мотив з трьох квіток із симетричним розташуванням або пишний букет із симетричною розкладкою всіх елементів уздовж вертикальної лінії центрального стебла.

 Якщо застосовути петриківський розпис для оформлення предметів побуту, тобто залучити різні геометричні форми, то композиційні схеми розпису будуть підпорядковуватися ще й загальним композиційним законам. Тобто композиція має підкреслювати форму, на якій зображена.

Візерунок має вписуватися у форму .

Є ще одне правило: візерунку не повинно бути тісно на аркуші, він не повинен впиратися в край. Некрасиво, коли зображення зсунеться кудись убік і залишиться багато вільного місця.

Вершиною майстерності петриківського розпису вважають тематичні композиції. Вони найбільш виразно виявляють уміння майстра використовувати різноманітні прийоми, що посилюють образну характеристику задуму.

2.5 Використання розпису у побуті.

Володіючи технікою традиційного народного розпису, можна розмалювати стіни своєї квартири чи дачі. Можна також використати «мальовки» і, створивши свої композиції, художньо оформити інтер’єр.

Та петриківський розпис використовують не тільки як настінний розпис — сучасні майстри знайшли великі можливості його використання у різних видах ужиткової графіки та книжкової ілюстрації, промислових виробах і тканинах .

Використання  графіки  на тканинах (мал. 17).

Рослинний петриківський розпис використовують також для оздоблення побутових речей із дерева: скрині та скриньок, мисок і тарілок, посуду для зберігання сипких продуктів, хлібниць, цукорниць, ложок, сільничок, меблів тощо.

Для малювання по дереву беруть олійні, гуашеві і найчастіше темперні фарби (акварель з жовтком можна віднести до темпери). Використовують також розчинники й лаки.

Виріб розписують, висушують за кімнатної температури протягом двох діб і потім знову покривають лаком.

Петриківські майстри відкрили для себе нові матеріали: порцеляну, метал, дерево, кераміку і навіть пластмасу, створивши нові можливості для використання і елементів петриківського розпису.

Нині, зі зміною побуту сільських трудівників, зазнало змін і мистецтво розпису. Велике орнаментальне багатство з народної архітектури, із сільського побуту перейшло в поліграфію, фарфорово-фаянсову і текстильну промисловість, широко застосовується в монументальному оформленні сучасних громадських споруд, а також стає самостійним видом народного мистецтва у формі малюнків на папері, картоні тощо.

Петриківський розпис сьогодні — це вже зразки нового жанру в українському народному мистецтві — станкової декоративної графіки. Його застосовують у книжковій графіці, плакатному мистецтві, декоративних виробах із дерева, фарфору, скла, візерунках для текстильних виробів, — це той самий традиційний пишний рослинний орнамент, у якому майстри передають свої почуття, переживання, своє ставлення до краси української землі.

Малюнки петриківських майстрів — це імпровізації, виконані легко й віртуозно, в основному на білому тлі, саморобними пензликами, аніліновими або акварельними фарбами, розведеними на жовтку. Вони широко відомі не тільки в нашій країні, а й за її межами.

Майстри та їхні учні відродили декоративний настінний розпис, знайшли великі можливості його використання у різних видах ужиткової графіки та книжкової ілюстрації, промислових виробах і тканинах.

Розділ 3.Технологія виконання розпису дерев’яних предметів, згідно обраної техніки  «Петриківський  розпис».

3.1 Опис матеріалів.

- Шкатулка (дерев’яна)-  невеличка скринька для зберігання дрібних (переважно цінних) речей.

  - Акрилова  фарба- водорозчинні фарби на основі    акрилової смоли, використовуються в будівельній справі і живописі.

-Водоемульсійна фарба- фарби  які застосовуються замість клейових фарб для побілки стін і замість звичайних (олійних та ін) фарб для інших покриттів. Вони розчиняються водою, нетоксичні, порівняно атмосферостійкі, вільно пропускають повітря.

    -Вода, Н₂O - хімічна речовина у вигляді прозорої, безбарвної рідини без запаху і смаку.

-Лак- прозорі розчини природних або синтетичних плівкоутворювачів

3.2 Вибір інструменту.

Для виготовлення композиції ми користувалися такими інструментами:

Олівець                           Будівельна кісточка

Пензель

Наждачний папір

Палітра

Стакан

    Серветки

3.3 Технологічна послідовність.

Додаток (А) «Ескіз»

Висновки

Українське народне, а також професійне декоративно-прикладне мистецтво набуло широкого значення як у самій країні, так і за кордоном.

У його предковічних образах, зручних утилітарних формах і динамічних мотивах орнаменту містяться символи таємничої і чарівної природи, складні перетини історії, особливості побуту,  душа українського народу. Постійним учителем народних майстринь була краса: золото стиглих широких ланів пшениці, буяня різноманітних польових і городніх квітів, щедрі своїми дарами поля та садами півдня України.

Саме тому сучасна людина в цьому мистецтві знаходить відголосся своговнутрішньог освіту, переданого через віка далекими предками.

Ця робота дає змогу нащадкам доторкнутися до народнихтрадицій і відповісти на поклик власної душі.

Список використаної літератури

•                               Бородина Р. А. Изделия народних художественныхпромыслов и сувениры. Москва: Высшая школа, 1990.
•                               Бутник-Сіверський Б. С. Український радянський сувенір. Київ: Наукова думка, 1972.
•                               Енциклопедія українознавства для школярів і студентів / авт.-уклад. В. В. Олефіренко та ін. Донецьк: Сталкер, 2000.
•                               Супруненко В. П. Енциклопедія українства «Ми українці». 2 книга. Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 1999.
•                               Кара-Васильєва Т. В. Творці Дивосвіту. Київ: Радянська школа, 1984.
•                               Петриківські розписи. Альбом. Київ, / упоряд. О. О.ТЕКСТ 1973.
•                               Ронделі А. Д. Народноедекоративноеприкладноеискусство. Москва: Просвещение, 1984.
•                               Степовик Д. Скарби України. Київ: Веселка, 1991.
•                               Шестакова О. І. Український декоративний розпис. Київ: Реклама, 1989.