розробка позакласного заходу за творчістю Ліни Костенко

Літературні читання

«Поезія – це завжди неповторність...»

Ліна Василівна Костенко

Людина і поет

«Ліна Костенко з тих поетів, які здатні крізь вселюдське бачити національне, а крізь національне прозирати вселюдське. Її сюжети завжди мають другий вимір»

(Володимир Базилевський)

На сцені портрет Ліни Костенко. Збоку стіл, за яким сидять вчителі української мови та літератури (якщо школа невелика, добре було б задіяти інших вчителів-предметників), які ведуть читання. Вірші напам'ять читають учні. В іншому боці сцени, поближче до глядачів учениця, сидячи, пише, поклавши на коліна листок паперу. Пишучи, читає «Лист». Встає. Виходить.

Учитель: «Адресовані людям вірші найщиріший у світі лист...» І сьогодні ми почитаємо цей лист генія, що не дає нашій душі змізерніти, що змушує нас мислити, що наповнює наше життя Любов'ю і Красою.

Учитель: Хто ж вона? Яким було її життя? Яких поглядів дотримується? Як ставиться до історії і до сьогодення; до влади і до народу? Про все це говорять її вірші.

Учитель: Її батько, Василь Костенко, був педагогом. Працював у школі. На найвищому рівні міг викладати (і викладав!) усі предмети шкільної програми. Поліглот-самородок. Знав дванадцять мов. Ерудит, інтелігент, людина високої душі та щирого серця. Репресований. Десять років каторги. Повернення до сім'ї. Постарілий, знесилений, хворий, але та ж незламність духу, та ж віра в Людину, Розум, Красу. Саме в нього шукає Ліна підтримки у найважчі моменти життя, в часи відчаю і безвиході.

Вчитель: А таких моментів було багато. Не друкували, бо писала правду, яка тоталітарній системі була страшна. Не виконувала «замовлень», не писала «на злобу дня», ніколи не кривила душею. І як наслідок — виключення зі Спілки письменників України, ігнорування як поета. У пресі — їдучі, брехливі статті. Все це лягало на серце болем і породжувало безвихідь.

Учні читають поезії «Я пішла як на дно...», «Покремсали життя моє на частки...»

Учитель: Але - ніколи і ні краплі брехні. Бо розуміла: якщо збрешеш раз - буде другий, за ним третій... І втратиш себе, своє Я, свою сутність.

Учениця читає вірш «Щось на зразок балади, як вийшли букви з-під моєї влади...»

Учитель: Ліна Костенко як митець і людина завжди була нетерпима до пристосовництва, невігластва, байдужості. Особливо ненавиділа, зрадливість, яка бере свій початок ще із часів зародження цивілізації. Адже й Ісуса Христа зрадили, здавалось би, найвірніші його учні.

Вірш «Перш, ніж півень запіє..»

Учитель: Як часто людина кривить душею, іде на моральний злочин заради кар'єри, матеріального забезпечення. Якщо ти пишеш вірші - догоджай, твори оди -  і матимеш все. О! Якою ж нищівною і гіркою була для таких горе-поетів Лінина іронія!

«Поспішайте писати, Щоб і влад, і впопад. Є вакантні посади: Поет-автомат. Вкинуть в тебе монету, От і булькай, годи. Літо, браття-поети, Не хватає води».

Вірші «Мимовільний парафраз», «Поетів ніколи не був мільйон»

Вчитель: Нелегко було говорити правду. Особливо про наболілі проблеми. Особливо, коли ця правда була заборонена.

Вірш «Я буду скоро виходити на вулиці Києва ...»

Вчитель: Ліна Костенко сама обрала свою долю, тому й не має жодних нарікань на неї. «Жити і скаржитись - це відсутність гордості», -  каже сама поетеса.

Вірш «Доля»

Вчитель: Серед буденності й сірості, серед звичних клопотів і турбот яскравою зіркою раптом засвітиться Краса. все несуттєве, дріб'язкове відступає, а натомість приходить відчуття, що життя прекрасне, неповторне, що світ як казка. І тоді так запрагнеться

«Простору, Простору, Простору, І щоб ніяких травм. І чогось такого простого, Як проростання трав. І чогось такого дивного, Як музика Без блазенств. І слова, Хоча б єдиного, Що має безсмертний сенс».

Це слово приходить до нас із Ліниних поезій. Як же тонко, дивно, надзвичайно описує поетеса красу природи, красу світу! Музикою линуть слова...

Пісня «Осінній день», вірш «Ставить осінь на землю свою золоту жирандоль...»

Вчитель: Але нерозважливі люди часто забагато хочуть від природи. І поетеса прагне отямити нас. Прочитавши її вірші, відчуваєш, що не підніметься більше в тебе рука знічев'я зламати гілку дерева, обікрасти шипшину, зневажити красу...

Вірш «Шипшина важко віддає плоди...»

Учитель: Вироком системі, що довела до убозтва і природу, і людину звучать сміливі слова поетеси.

Вірші:

• «Ще назва є, а річки вже немає...»
• «Мабуть, ще людство зовсім молоде...»
• «Загидили ліси...»
• «Я вам цей борг ніколи не пробачу...»

Учитель: Любов до світу немислима без любові до людини, без кохання, що підносить душу. Велика людина здатна і на велику любов. Ліричний герой інтимної лірики поетеси сильний духом, гордий, не здатний на приниження і підлість, аби завоювати увагу коханої людини. Ні. Це швидше самозречення заради щастя коханого.

Вірші:

• «Моя любове, я перед тобою!»
• «Пелюстки старовинного романсу»
• «Любов Нансена»
• Пісня «Недумано, негадано...»
• «В дні, прожиті печально і просто...»
• «Спини мене, отямся і отям...»

Учитель: Вічній темі кохання присвячено і дивовижний твір Ліни Костенко - роман у віршах «Маруся Чурай». Любов немислима без вірності. Де є зрада, немає місця любові, адже ці поняття несумісні.

Інсценізація уривка із роману (розмова Марусі й Гриця, коли той прийшов просити прощення за зраду).

Учитель: «Совістю нації», «Духовним мірилом Європи» називають поетесу Ліну Василівну Костенко. Тому що незрадлива, тому що людина, тому що геній. Тому що вона - Ліна Костенко. І цим все сказано. Поетеса вірила, що ... «Настане день, обтяжений плодами...» (учениця читає напам'ять)

Учитель: Плід життя Ліни Костенко, її слово завжди стоятиме на сторожі нашої совісті, нашої душі, нашої нації, пробуджуватиме в людях людину, зберігатиме чистоту і вірність, Любов і Красу...

Вірш «Життя іде і все без коректур...»

Всі учні виходять на сцену.

Вчитель: Лист Ліни Костенко ми тільки почали читати. Для кожного з вас ще будуть незабутні хвилини спілкування з Поетом. І ми вдячні Богові за те, що вона в нас є, за кожну мить неповторного і чарівного життя, яке вчить нас цінувати Ліна Костенко.

Вчитель читає напам'ять вірш під легку музику «Вечірнє сонце, дякую за день...»