Розробка позаурочного заходу на тему: "90 років під вітрилами долі..."
Розробка
позаурочного заходу
до ювілею Ліни Костенко.
Літературно-музичний круїз
на тему:
«90 років під вітрилами долі…»
Підготувала Коваленко Валентина Іванівна,
вчителька української мови та літератури
Вільховецького навчально-виховного
комплексу «дошкільний навчальний
заклад – загальноосвітній навчальний
заклад І-ІІІ ступенів імені Героя України
В’ячеслава Чорновола»
Звенигородської районної ради
Черкаської області
2020 р.
Тема: «90 років під вітрилами долі…»
Мета: ознайомити учнів з багатогранним світом поезії Ліни Костенко,
особливостями її поетичної мови, у якій поєднується високий інтелект, жіноче серце, поетичний темперамент;
формувати особистість, яка має почуття гідності, багатий духовний світ;
розвивати вміння відчувати поезію, висловлювати думки про розуміння її,
навички виразного читання поетичних творів, акторські вміння учнів;
виховувати громадянську позицію, високі духовні ідеали учнів.
Хід заходу:
(святково прибрана зала , розвішані вітрила, капітанський міст, декорації (штурвал, компас), портрет Л.Костенко – 90, виставка творів Л.Костенко)
Вчитель: Добрий день, шановні гості!
Запрошуємо вас у літературно-музичний круїз «90 років під вітрилами долі…», на білосніжному лайнері, капітаном якого є ювілярка Ліна Костенко, якій виповнилося 90 років. 90 перлин, які старанно, не завжди легко, нанизувала доля у найдорожче намисто – життя!
Юнга 1:
А зараз ми починаємо наш круїз!
Пристань 1. «Доля»
На фоні музики звучать слова Ліни Костенко
Я в людей не проситиму сили,
Я нічого в житті не просила,
Як не просять гранітні схили,
Щоб у спеку дощі їх зросили.
Я в людей попрошу тільки віри
В кожне слово, почуте від мене,
В кожен погляд очей моїх сірих,
В кожну ласку рук нестудених.
Юнга 2:
Напровесні, коли на Київщині ще лежали сніги, але в чистому небі вже миготіли вогники зірок, 19 березня 1930 року народилася Ліна Василівна Костенко в містечку Ржищеві, що розташоване за 80 кілометрів униз по Дніпру від Києва. Всього 6 років прожила в ньому майбутня поетеса, та воно назавжди залишилось у її пам'яті.
На сцену входить батько з маленькою Ліною.
Ліна. Як тут завжди красиво, таточку. А правда, що кожне місто має свою історію?
Батько. Так, дочко.
Ліна. Розкажи, тату, ти ж багато знаєш.
Батько. Своєрідний дух витає над цими високими берегами Дніпра. Він породжується близькістю Трипілля, розкопки біля якого відкрили найдревніший пласт нашої культури, названої Трипільською. Наш рідний Ржищів є свідком багатовікової боротьби українського народу за волю. Він пам'ятає долю народного повстання під проводом Павлюка, Острянині, Скидана. Місто не раз споряджало своїх воїнів у походи Богдана Хмельницького.
Юнга 1:
Про це допитливій дівчинці розповідав батько – Василь Костенко. А знав він навдивовижу багато. Поліглот-самородок (він знав 12 мов), працюючи вчителем у школі, за потреби міг на найвищому рівні викладати всі предмети.
Учениця читає вірш.
МАТИ.
Вона була красуня з Катеринівки.
Було у неї п'ятеро вже нас.
Купляла нам гостинчика за гривеник,
Топила піч і поралась гаразд.
У ті часи, страшні та волохаті,
коли в степах там хто не воював, —
от їй хотілось, щоб у неї в хаті
на стелі небо хтось намалював.
Юнга 1:
Коли Ліні виповнилося 6 років, сім'я переїхала до Києва. Одного страшного дня було заарештовано батька та забрано від сім’ї на цілих 10 років.
Маленька Ліна тоді ще не уявляла, що таке бути дочкою «ворога народу», вона просто не могла змиритися в душі, за що і чому її такого доброго, розумного, інтелігентного татка так безцеремонно й брутально принизили, відірвали від неї і матері .
Юнга 2:
А потім була війна. Евакуація. Страшні, сумні біженські мандри.
Психологи вважають, що випробувані катастрофами й катаклізмами діти надто швидко дорослішають, мають очі збагачених багатолітнім досвідом сивих поважних старців. Війну маленька Ліна сприйняла саме такими очима.
Юнга 1:
Пристань 2. «Дотиком пера»
Воєнні дитячі віршовані проби були не дитячими. На жаль, ті поезії не збереглися. Їй запам'яталось: притулившись до краю окопу, вона осколком писала на його стіні свій перший вірш. Писала великими друкованими літерами. Вона не запам'ятала того вірша, хоч знає, що він був не про зайчика і не про вовка, а про щось інше, зовсім недитяче. Бо ж недитячими були страшні враження, які вона намагалася висловити своїм першим віршем.
Учениця читає вірш «Мій перший вірш написаний в окопі»
Мій перший вірш написаний в окопі,
На тій сипкій од вибухів стіні,
Коли згубили зорі в гороскопі
Моє дитинство, вбите на війні.
Лилась пожежі вулканічна лава.
Горіла хата. Ніч здавалась днем.
І захлинулась наша переправа —
Через Дніпро — водою і вогнем.
Гула земля. Сусідський плакав хлопчик.
Хрестилась баба, і кінчався хліб.
Двигтів отой вузесенький окопчик,
Де дві сім'ї тулились кілька діб.
О, перший; біль тих недитячих вражень,
Який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
Чи не німою зробиться душа?!
Це вже було ні зайчиком, ні вовком,
Кривавий світ, обвуглена зоря! —
А я писала мало не осколком
Великі букви, щойно з букваря, —
Той перший віршик, притулившись скраю,
Щоб присвітила поночі війна.
Який він був, я вже не пам'ятаю.
Снаряд упав — осипалась стіна.
Юнга 2:
У післявоєнні роки почала відвідувати літературну студію при Спілці письменників України. Учасники студії запам’ятали тендітну з розкішним хвилястим волоссям вродливу дівчинку. А найбільш проникливі здогадувалися, що в неї рідкісне обдаровування, що вона – діамант, який потребує тільки огранення.
Юнга 1:
Шлях поетеси у літературі був складним, неоднозначним, бо вибрала вона його сама.
Учениця читає вірш «Ти знов прийшла, моя печальна музо»
Ти знов прийшла, моя печальна музо.
Не бійся, я не покладаю рук.
Пливе над світом осінь, як медуза,
і мокре листя падає на брук.
А ти прийшла в легесеньких сандаликах,
твій плащик ледь прип'ятий на плечі.
О, як ти йшла в таку негоду, здалеку,
така одна-однісінька вночі!
Ти де була, у Всесвіті чи в Спарті?
Яким вікам світилася вві млі?
І по якій несповідимій карті
знаходиш ти поетів на землі?
Ти їм диктуєш долю, а не вірші.
Твоє чоло шляхетне і ясне.
Поети ж є і кращі, й щасливіші.
Спасибі, що ти вибрала мене.
Юнга 2:
Пристань 3. «Кобзарю, знаєш, нелегка епоха оцей двадцятий невгомонний вік». (Шістдесятництво)
Учень читає вірш Л.Костенко «Кобзарю»
Кобзарю, знаєш,
нелегка епоха
оцей двадцятий невгомонний вік.
Завихрень - безліч.
Тиші - анітрохи.
А струсам різним утрачаєш лік.
Звичайні норми починають старіти,
тривожний пошук зводиться в закон,
коли стоїть історія на старті
перед ривком в космічний стадіон.
Вона грудьми на фініші розірве
Чумацький Шлях, мов стрічку золоту.
І, невагома, у блакитній прірві
відчує враз вагому самоту.
І позивні прокотяться луною
крізь далі неосяжно голубі...
А як же ми,
співці краси земної?
Чи голоси у нас не заслабі?
Чи не потонуть у вітрах простору?
Чи сприймуть велич нової краси?..
Тарас гранітний дивиться суворо:
- А ви гартуйте ваші голоси!
Не пустослів'ям,
пишним та барвистим,
не скаргами,
не белькотом надій,
не криком,
не переспівом на місці,
а заспівом в дорозі нелегкій.
Бо пам'ятайте, що на цій планеті,
відколи сотворив її пан Бог,
ще не було епохи для поетів,
але були поети для епох!
Юнга 1: На межі 1950-1960-х років Ліна Костенко була свідком того, з якою радістю літературна молодь демонструвала своє, національне. Молода поетеса відчувала себе щасливою. Вона, донька репресованого інтелігента, добре знала, скількох письменників було розстріляно і заслано на Соловки.
Юнга 2: Почалися арешти «шістдесятників». Як правило, суди були закритими, на них допускали лише перевірених людей. Ліна Костенко кілька разів їздила до Львова, щоб морально підтримати своїх однодумців, над якими чинили судове свавілля. Треба сказати, що на той час такий вчинок межував із громадським подвигом — на нього могла зважитись тільки по-справжньому мужня людина.
Юнга 1: 16 довгих років радянська влада «консервувала» поезію Ліни Костенко, не допускала її голос до людей. Поетесу викреслили зі списку діючих поетів, її прізвище обминали мовчанкою критики й літературознавці.
Юнга 2: При повній нездатності до найменшого приниження жилося важко, але вона не покаялася в жодному сказаному слові, в жодному вчинку, талант її залишився вільним, незалежним, вона не кланялася їй, не зігнулася ні перед ким.
Учень читає вірш Л.Костенко « Мені смакує ваш ажіотаж»
Мені смакує ваш ажіотаж.
Я вас ділю на класи і на ранги.
Ви мій щоденний, звичний мій тренаж.
Мої гантелі, терники і штанги.
Спортивна форма — гарне відчуття.
Марудна справа — жити без баталій.
Людина від спокійного життя
Жиріє серцем і втрачає талію.
Юнга 1:
Пристань 4. «Життя іде і все без коректур». (Нові часи)
Учень читає вірш Л. Костенко «Життя іде і все без коректур»
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, — час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, — пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш — то уже навіки.
Юнга 2:
Нелегким було і тріумфальне повернення Ліни Костенко. Її, поета від Бога, редагували люди малодушні й хотіли пригладжувати, рівняти написане нею. Для того, щоб вірші йшли до читача такими, як вона їх писала, Ліна Василівна двічі оголошувала голодування. Свобода для неї не просто слова, а кредо, потреба, стан душі.
Юнга 1:
Пристань 5. «Все більше на землі поетів». (Вислови, афоризми, відзнаки Ліни Костенко)
Учень читає вірш Л.Костенко «Все більше на землі поетів»
Все більше на землі поетів,
вірніше –
тих, що вміють римувати.
У джунґлях слів поставили тенета,
але схопити здобич ранувато.
Зайці, папуги, гнізда горобині…
Великий щебет, писк і цвірінчання –
таке,
що часом хочеться людині
поезію шукати у мовчанні.
Хай метушиться дріб'язок строкатий,
міняє шерсть залежно від погоди…
Поете,
вмій шукати і чекати!
Найкращий вірш ще ходить на свободі.
Юнга 2:
Ліна Василівна досить вдало висловлюється …
Юнга 1: Дикі ми люди, нема в нас покуття, є інтер’єр, є побутова техніка, стелажі й картини, а ікону нема де поставити.
Юнга 2: Жах не в тому, що щось зміниться, — жах у тому, що все може
залишитися так само.
Юнга 1: Манія величі — це хвороба.
Юнга 2: Віддай людині крихітку себе. За це душа наповнюється світлом
Юнга 1: Кожному поколінню сняться свої кошмари.
Юнга 2:Нації вмирають не від інфаркту, спочатку в них відбирають мову
Юнга 1: Людям не те що позакладало вуха — людям позакладало душі...
Юнга 2: І кожен фініш – це, по суті, старт.
Юнга 1: Сім’я – це джерело, водами якого живиться повновода річка нашої держави.
Юнга 2: Людина лише тоді по-справжньому дорожить життям, коли в неї є щось несумірно дорожче за власне життя.
Юнга 1:
На своєму літературному шляху Ліні Костенко довелося пережити різне: нереалізовані задуми, шістнадцятирічне мовчання, докори критиків, невизнання. Але вона не скорилася. Не зламалася, не занепала духом, а писала, шліфувала своє поетичне слово.
Юнга 2:
В історію літератури вона увійшла як загальнонаціональна поетеса. Виставлена нею планка духовності стає дороговказом наступним поколінням творчої інтелігенції. Сьогодні Європа рівної їй поетеси не має.
Відзнаки:
- Почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія».
- Почесний доктор Львівського національного університету.
- Почесний доктор Чернівецького національного університету (2002).
- Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка (1987, за роман
«Маруся Чурай» і збірку «Неповторність»)
- Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О.Теліги
(2000).
- Нагороджена Почесною відзнакою Президента України (1992) і
Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (березень 2000).
- Відмовилась від звання Героя України, відповівши: «Політичної
біжутерії не ношу!»
- Відзнака «Золотий письменник України», 2012.
- У листопаді 2013 року УГКЦ нагородила Ліну Костенко третьою щорічною відзнакою імені блаженного священномученика Омеляна Ковча.
- У 2015 році мала планета Сонячної системи № 290127 отримала назву Лінакостенко.
Юнга 1:
Наш круїз завершується, ми підходимо до останньої пристані.
Пристань 5. «Українське альфреско»
Юнга 2:
Мудрими людьми сказано, що нації не існують без поетів величезного творчого початку, без людей, які є Совістю, цвітом усього народу. Добре, що наш народ має такий цвіт.
А зараз погойдаємося на хвилях поезії Л.Костенко.
Звучать записи поезії Ліни Костенко:
«Буває,часом, сліпну від краси» (у виконанні Ірини Українець);
«Крила» (у виконанні Богдана Ступки);
«На світі можна жить без еталонів» (у виконанні Ігоря Стожара);
«Страшні слова, коли вони мовчать»;
«Напитись голосу твого» (пісня у виконанні О.Богомолець).
Вчитель:
Тож зичимо Ліні Василівні многих і благих літ, міцного здоров’я, творчого натхнення. І нових мистецьких звершень. А Вам шановні наші глядачі бажаємо ніколи не розлучатися з поезією Ліни Костенко, неповторною, мудрою і пристрасною.
Просимо на берег. Дякуємо за увагу!
про публікацію авторської розробки
Додати розробку