Розробка уроку "Українське мистецтво романтизму та реалізму"

Тема. Українське мистецтво романтизму й реалізму

Мета: охарактеризувати розвиток українського мистецтва в кінці18 - на початку19 століття; розвивати вміння на основі отриманої інформації визначати характерні ознаки романтизму та реалізму в українському мистецтві, на конкретних прикладах матеріальної та духовної культури; на основі пам’яток української культури виховувати в учнів національно-патріотичні почуття.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань (комбінована лекція-практикум)

 Обладнання: підручник, роздатковий матеріал (вірш В.Забіли «Соловей»), презентація, відео-файл (уривок з фільму «Запорожець за Дунаєм»)

Хід уроку

І. Організаційний момент

Усміхніться один одному, подумки побажайте успіхів на цілий день. Для того, щоб впоратися на уроці з завданнями, будьте старанними і слухняними. Завдання наші такі ( можна оформити як девіз уроку):

Не просто слухати, а чути.

Не просто дивитися, а бачити.

Не просто відповідати, а міркувати.

Дружно і плідно працювати.

ІІ. Актуалізація знань

Проаналізувати вислів І.Франка

Індивідуальність поета стала найвищою властю... поезія сталась вітхненням,

ясновидінням, чимсь божеським і безсмертним. ( І. Франко)

• Як ви розумієте дане висловлювання?
• Як ви вважаєте, про який художній напрям говорив І.Я.Франко? (Романтизм)

На попередньому занятті ми розпочали вивчення романтизму як художнього напряму, розглянули специфіку романтичного світосприйняття, проаналізували твори представників  цього напряму.

 Скласти інформаційне гроно «Романтизм»

Бесіда

• У чому різниця між романтизмом і класицизмом? (Передбачувана відповідь: класицизм з його суворими правилами все в житті чітко розмежовував: погане — добре, чорне — біле. У романтизмі немає такої чіткості, у ньому існують відтінки, напівтони.)
• Укажіть ознаки романтичного твору. (Передбачувана відповідь: у романтичному творі немає дистанції між героєм і автором; автор не засуджує героя, навіть якщо щиро зображує його духовне падіння, із сюжету зрозуміло, що герой не винний — винні обставини, що склалися. Сюжет такого твору, як правило, романтичний. У романтиків особливе ставлення до природи, їм до душі бурі, грози, катаклізми.)
• Назвіть особливості романтичного мистецтва.(Передбачувана відповідь: особливістю романтичного мистецтва є перевага в ньому суб'єктивно — ліричного моменту. Зображення переживань героя, ставлення героя до життя для романтика важливіше за зображення самого життя. З усіх видів мистецтва романтики віддавали перевагу насамперед музиці, оскільки через неї багатогранніше та повніше можна виявити внутрішній світ людини.)
• Опишіть романтичного героя. (Передбачувана відповідь: романтичний герой — це індивідуаліст, людина, яка перебуває у виняткових обставинах, в душі якого відбувається боротьба протиріч)
• Назвіть представників романтизму світового мистецтва. (Передбачувана відповідь: найвидатніші представники мистецтва романтизму в Англії — Дж. Байрон, Дж. Кітс, П. Б. Шеллі; у Німеччині — Е. Гофман, Г. Гейне, Новаліс; у Франції — А. Мюссе, Ж. Санд, В. Гюго; у США — Е. По, Дж. Ф. Купер, Г. Мелвілл; у Польщі — А. Міцкевич, Ю. Словацький; в Угорщині — ПІ. Петефі; в Росії — О. Пушкін, М. Лермонтов, М. Гоголь)
• Назвіть представників українського романтизму

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Дати відповідь на запитання.

• Для чого вивчати представників українського романтизму?
• Де можна використати ці знання?
• Для чого це потрібно? Тощо

ІV. Оголошення теми й мети уроку.

V. Вивчення нового матеріалу. (Виклад матеріалу подається у формі учнівських повідомлень, які супроводжуються презентацією. Учні вході роботи самостійно складають опорний конспект)

Повідомлення 1. Перші вияви романтизму.

 Своїми ідеями і настановами, зокрема наголошуванням народності і ролі та значення національного у літературі і мистецькій творчості, романтизм відіграв визначну роль у пробудженні й відродженні слов'янських народів, зокрема українського.

 Першими виявами українського романтизму були: видана 1818 у Петербурзі "Грамматика малороссийского наречия" О. Павловського і збірка М. Цертелева "Опыт собрания старинных, малороссийских песен" з висловленими в них думками про глибоку своєрідність і самостійність української мови й української народної поезії.

 До виявів українського перед-романтизму зараховують також виданий у Москві 1827 збірник "Малороссийские песни" М. Максимовича і балади П. Гулака-Артемовського ("Твардовський" і "Рибалка", 1827). Український романтизм виник не так як реакція проти не надто значного в українській літературі класицизму, а проти наявних у ній тоді бурлескних і травестійних традицій і розвинувся у великій мірі під впливом поглибленого вивчення народної творчості.

Повідомлення 2. Головні особливості романтизму в Україні та стильові течії

Особливості:

• Велика роль в усіх родах літератури національно-історичної тематики;
• Ідеалізація патріархальних відносин;
• Не характерне в цілому для романтизму поєднання національного і соціального начал (зокрема, наявність соціальної детермінованості характерів);
• Ліричний герой перебуває в гармонії з природою і природним життям;
• “світова туга” набуває характеру національної туги за минулою славою і волею України

Стильові течії:

• Фольклорно-побутова . В Україні основу романтичного напряму склав національно-культурний рух, який характеризувався зведенням до глибин народного життя й перш за все до глибин народної  як частини “природи”.
• Фольклорно-історична. Була зумовлена як усною народною поетичною творчістю, так і науковими працями з історії України. Заглиблення в минуле, а почасти й милування ним стимулювалося передовсім невдоволенням сучасністю, прагненням вирватися з її задушливої атмосфери. Погляди зверталися до козацьких визвольних рухів, в яких приваблювала романтиків відвага, героїка, благородний неспокій.
• Громадянська течія. На першому плані патріотична проблематика – національно-визвольна боротьба проти поневолювачів.
• Психологічно-особистісна течія . Письменники звернули увагу на внутрішній світ людини.

Повідомлення 3.Романтизм та реалізм в літературі

 Становлення українського романтизму відбувалося паралельно з розвитком таких ділянок науки, як етнографія і історія, виявом чого були збірки етнографічних і фольклорних матеріалів - українських народних пісень М. Максимовича (1827, 1834, 1849), історичних пісень і дум І. Срезневського (у тому числі й написаних ним самим) у збірці "Запорожская старина" (1833-38), та інших.

 Основоположницею розвитку українського романтизму була харківська школа, а з нею був пов'язаний найвидатніший з поетів-романтиків Л. Боровиковський. Поетичну творчість характеризує ідилічно-песимістичне захоплення українським минулим, культ могил й історичних героїв і особливо співців та бандуристів.

  Одночасно з харківським осередком у Галичині виступила "Руська трійця" з участю М. Шашкевича, І. Вагилевича і Я. Головацького для яких була програмовою "Русалка Дністрова" (1837) з її елегійним захопленням ідеями народності і слов'янського братерства.

 Другим етапом українського романтизму, уже з багатшим на мистецькі засоби і літературні жанри творчим доробком і з виразнішим національним і політичним обличчям, був Київ другої половини 1830-40-х p. з М. Максимовичем, П. Кулішем, Т. Шевченком, автором виданого вже 1840 року "Кобзаря", і прибулими туди з Харкова А. Метлинським і М. Костомаровим.

 Третім етапом українського романтизму була діяльність, згуртованих навколо журналу "Основа" (1861-62) письменників і діячів, між якими були: кирило-методіївці В. Білозерський, М. Костомаров, автор першого романтичного роману "Чорна Рада" (1857) й видавець альманаха "Хата" (1860) П. Куліш і Т. Шевченко, автор перейнятих національно-політичним пафосом, але романтичних в основі подражаній пророкам і поем "Юродивий" і "Неофіти". До цього ж етапу пізнього романтизму зараховуються: О. Стороженко, автор багатьох повістей і оповідань з фантастичними сюжетами й мотивами, ліричні поети Я. Щоголев, Ю. Федькович.

 Наявні елементи романтизму у ранніх поетів другої половині XIX століття.

 В 50—60-ті роки XIX ст. українська література йшла, в основному, шляхом реалізму. Послідовники Тараса Шевченка Марко Вовчок, Л. Глібов, С. Руданський, А. Свидницький, Ю. Федькович збагатили красне письменство новими темами, образами, жанрами.

 Дебютує в жанрі оповідання Марко Вовчок, пізніше з'являється її соціальна повість "Інститутка". Значне місце займають її антикріпосницькі оповідання соціальної та сімейно-побутової тематики ("Козачка", "Горпина", "Сестра", "Свекруха").

 Соціальні проблеми визначають гострі конфлікти і в оповіданнях Ю. Федьковича ("Хто винен?", "Сафат Зінич", "Максим Чудатий"). Письменник звертається до психологічного аспекту в зображенні конфлікту.

  Українська філософська думка представлена творчістю Г. Сковороди, М. Гоголя, М. Костомарова, П. Куліша, П. Юркевича, що яскраво демонструє нам основні риси українського світоглядного менталітету в їх суттєво зрілій формі.

 Поряд з інтенсивним розвитком реалізму в літературі 50—60-х років продовжували жити певні традиції романтизму. У романтичному аспекті подають письменники епізоди минулого ("Кармелюк", "Невільничка" Марка Вовчка); це обробка легенд, переказів, анекдотів. Герої творів змальовані як зразки моральної досконалості, суспільні проблеми тут не піднімаються, проповідується мир між селянами й панами.

 У 70—90-ті роки XIX ст. в українську літературу вступають чимало нових прозаїків — Панас Мирний, І. Нечуй-Левицький, І. Франко. В їхніх творах порушено глибинні проблеми епохи, художньо зафіксовано зрушення і зміни у всіх сферах народного життя. Поряд з традиційними темами, що не втратили своєї актуальності (кріпаччина, життя духовенства, солдатчина), розгортаються нові: життя інтнелігенції (Грінченко "Сонячний промінь", "На розпутті", І. Нечуй -Левицький «Хмари»), боротьба за соціальне та національне визволення ("Лихі люди", "Народолюбивець" Панаса Мирного).

  XIX ст. відзначається розвитком, поряд з ліро-епічним та епічним, гумористичного та сатиричного стилів. Продовжувачем традицій Г. Квітки-Основ'яненка був І. Нечуй-Левицький. Гумор в його повістях та оповіданнях "Кайдашева сім'я", "Не можна бабі Парасці вдержатись на селі" не стільки розважає читача, скільки примушує його замислитись над життєвими проблемами та конфліктами, що викликають цей "сміх крізь сльози". У сатиричному світлі змальовує І. Нечуй-Левицький численних представників духовенства, викриваючи їхню убогість та бездуховність ("Афонський пройдисвіт", "Старосвітські батюшки та матушки", "Поміж ворогами").

 Розвиток української поезії в другій половині XIX ст. теж ніс могутній імпульс традицій Т. Шевченка. Гуманістичні мотиви звучать в байках Л. Глібова і співомовках С. Руданського, викривальний пафос проймає лірику Ю. Федьковича, М. Шашкевича, патріотичні ідеї висловлював у своїх поезіях П. Куліш.

 Найпомітніше місце на цьому етапі належить І. Франку. Збірка його поезій "З вершин і низин" (1887) відзначилась новим поглядом на суспільні проблеми, у збірці "Зів'яле листя" (1896) розкрито глибоку інтимну драму людини, широку гаму почуттів, переживань, роздумів і мрій. Наступна збірка — "Мій ізмарагд" — продовжила виступ поета-демократа з питань громадянського обов'язку людини, патріотизму.

 Різножанрове спрямування мають поеми І. Франка: сатиричні ("Дума про Наума Безумовича", "Лис Микита"), соціально-побутові ("Наймит", "Панські жарти"), філософські ("Смерть Каїна", "Іван Вишенський", "Мойсей"). Останні з названих творів на високому художньому рівні піднімають важливу для поета проблему вождя і народу, героя і маси.

 Широтою охоплення життя, рівнем художньої майстерності, новаторством українське письменство другої половини XIX ст. посіло помітне місце у світовій літературі.

Практична робота №1 Вибірковий аналіз твору.

Прочитайте твір. Назвіть характерні ознаки твору притаманні поетам-романтикам.

Віктор Забіла «Соловей»

Не щебечи, соловейку.

Під вікном близенько;
Не щебечи, малюсенький.
На зорі раненько.
Як затьохкаєш, як свиснеш.
Неначе заграєш;
Так і б'ється в грудях серце,
Душу роздираєш.
Як засвищеш голосніше,
А далі тихенько:
Аж у душі похолоне,
Аж замре серденько.
Зовсім трошки перестанеш,
Лунь усюди піде;
Ти в темну ніч веселися,
І як сонце зійде.
Твоя пісня дуже гарна,
Ти гарно й співаєш,
Ти, щасливий, спарувався
І гніздечко маєш!
А я бідний, безталанний.
Без пари, без хати:
Не досталось мені в світі
Весело співати.
Сонце зійде — я нуджуся,
І заходить — плачу:
Котру люблю дівчиноньку,
Тієї не бачу.
Довго й чутки вже не маю
Про милу дівчину;
Цілий вік свій усе плачусь
На лиху годину.
Не щебечи, соловейку,
Як сонце пригріє!
Не щебечи, малюсенький,
І як вечоріє!
Ти лети, співай тим людям,
Котрі веселяться;
Вони піснею твоєю
Будуть забавляться.
А мені такая пісня

Душу роздирає! —
Гірше б'ється .моє серце,
Аж дух завмирає.
Пугач мені так годиться:
Стогне, не співає;
Нехай стогне коло мене
Да смерть возвіщає.

Повідомлення 4. Образотворче мистецтво

 Характерним для українського образотворчого мистецтва другої половини XIX ст. було становлення його на позиціях реалізму, народності, життєвої правди.

 В українському живопису чітко окреслились і набули специфічних ознак усі жанри. Під впливом демократичних тенденцій у розвитку культури на перше місце висувається побутовий жанр, який безпосередньо відображає життя народу. Тематичні рамки цього жанру розширюються, він збагачується на нові сюжети й міцніше пов'язується із суспільною проблематикою. Художники прагнуть осмислити нового героя часу, нові відносини, що складаються в суспільстві, знайти й утвердити нові мистецькі цінності. Зростання інтересу до минулого України, до національно-визвольної тематики зумовило піднесення історичного жанру. Любов до рідного краю, відчуття природи як суттєвого чинника в понятті "батьківщина" було основою формування пейзажного жанру. Взагалі переважна більшість українських митців не були майстрами якогось одного жанру, а володіли багатьма з них.

 Живописцями, які піднесли український побутовий жанр на високий рівень, були продовжувачі демократичних традицій Т.Г.Шевченка — Л.М. Жемчужников, І.І. Соколов, К.О. Трутовський. Творча діяльність Л.М. Жемчужникова (1828—1912 рр.) пройнята щирою любов'ю до українського народу, його історії та культури. Він створив проникливі картини "Кобзар на шляху", "Козаки в степу" та інші, був видавцем альбому, присвяченого Україні і, в пам'ять шевченківського, названого також "Живописною Україною". До золотого фонду українського живопису по праву належить творча спадщина К.О. Трутовського (1826— 1893 рр.). Митець з глибоким знанням відтворював побут та звичаї українського  народу ("Весільний викуп", "Колядки на Україні", "Сорочинський ярмарок" та ін.), гостро засуджував суспільні порядки ("Збирання недоїдок на селі", "Рекрутський набір", "У судді" та ін.). Художник залишив багато ілюстрацій до творів Т.Г. Шевченка, М.В. Гоголя та інших письменників.

 Історичний жанр в українському мистецтві ще не відзначався широтою тематики. Художники здебільшого вдавалися до героїчної історії козацтва ("Сторожа запорозьких вольностей", "Козачий пікет" СІ. Васильківського, "Проводи на Січ" О.Г. Сластіона, "Запорожці викликають ворога на герць" А.І. Кандаурова, "Тривога" Г.С. Крушевського, "Похорон кошового" О.О. Мурашка та ін.).

 Пейзажний жанр представлений насамперед у творчості видатного українського художника-реаліста СІ. Васильківського (1854—1917 рр.). Найцікавіше у його доробку — твори, присвячені рідній природі, — "Козача левада", "Залишки вікового лісу", "Степ на Україні", "Ранок" та ін. Чарівність рідної землі прагнув розкрити у своїх пейзажах К.Я. Крижицький(1858—1911 рр.) — "Хутір на Україні", "Перед грозою", "Лісові далі", "Косарі на Україні", "Жнива".

Повідомлення 5. Музика

 Завдяки зусиллям передових діячів культури великі зрушення відбулися і в галузі розвитку музичної культури. Один з таких поштовхів дали українські драматичні професійні трупи, що широко пропагували українські народні мелодії, здобутки професійної музики, самотужки ставили оперні спектаклі. Видатний театральний діяч М.Л. Кропивницький набув широкої популярності також як співак і композитор (зокрема, велику популярність здобули його пісня "Соловейко" та дует "Де ти бродиш, моя доле"). Українська музична культура поширювалася завдяки концертно-виконавській діяльності М.В. Лисенка та створених ним хорових колективів, що гастролювали в Україні.

 Великим надбанням українського мистецтва стало формування самобутньої композиторської школи. Уже в перший пореформений рік славетний співак СС Гулак-Артемовський(1813—1873 рр.) завершив створення першої української опери "Запорожець за Дунаєм", яка стала міцним підґрунтям національного оперного мистецтва. Довге сценічне життя цьому творові забезпечили демократичний характер сюжету, мелодійність музики, що увібрала барви українського пісенного мелосу, колоритність образів, соковитий народний гумор. Композиторові належать також відомі пісні "Стоїть явір над водою" і "Спать мені не хочеться".

 Цілу епоху в музичному житті України становить творчість М.В. Лисенка (1841—1912 рр.) — великого українського композитора, блискучого піаніста-віртуоза, талановитого хорового диригента, педагога, музикознавця й активного громадського діяча демократичного напряму. Йому судилося стати основоположником української класичної музики.

 Починаючи з 70-х років М. Лисенко обробив та опублікував понад 600 зразків українського музичного фольклору, створив великий цикл "Музика до "Кобзаря" Т.Г. Шевченка", який включає понад 80 творів різних жанрів і форм. Різноманітні за темами і настроями, дуети і хори написані на тексти І.Я. Франка ("Безмежноє поле"), Є.П. Гребінки ("Човен", "Ні, мамо, не можна..."), С.В. Руданського ("Ти не моя"), Г. Гейне ("Коли розлучаються двоє") та ін. Зразком національної героїко-патріотичної опери стала монументальна народна музична драма Лисенка "Тарас Бульба". На сюжети повістей М.В. Гоголя написані також опери "Різдвяна ніч", "Утоплена". Композитор створив музику до п'єси І.П. Котляревського "Наталка Полтавка", оперету "Чорноморці", дитячі опери "Коза-дереза", "Пан Ко-цький", "Зима і Весна".

 Із народнопісенними джерелами пов'язана творчість одного з перших українських композиторів-професіоналів Галичини М.М. Вербицького (1815—1870 рр.). Йому належать хорові твори "Заповіт" на вірші Т.Г. Шевченка, "Поклін" на вірші Ю. Федьковича, музика до театральних вистав, близько десяти симфоній-увертюр. Зразки професійної національної музики створив I.A. Лавровський (1822—1873 рр.) — автор багатьох хорів ("Козак до торбана", "Осінь", "Руська річка", "Заспівай, мій соловію" та ін.), пісень, музики до драматичних спектаклів.

 Таким чином, в другій половині XIX ст. українські композитори створили чимало безцінних музичних скарбів, вивели національну музику на новий щабель поступу.

Практична робота № 2«Запорожець за Дунаєм» (сприймання уривку із опери «Запорожець за Дунаєм» і споглядання картини сучасного художника О. Кулакова «Січовий гопак». Дослідження єдності музики та живопису.).

Повідомлення 6. Скульптура

 Реалізм в українській скульптурі утверджувався повільніше. У найбільш поширених в тематично-жанровій скульптурі малих формах і жанрі портрета помітних успіхів досягли Л.В. Позен ("Кобзар", "Переселенці", "Жебрак", "Оранка в Малоросії", "Запорожець у розвідці"), П.П. Забіла (бюст М.В. Гоголя, мармуровий портрет Т.Г. Шевченка), Б.В. Бдуарс ("Катерина", "Життя невеселе", скульптурний портрет Луї Пастера) та ін. У 1888 р. в Києві було відкрито пам'ятник Б. Хмельницькому (скульптор М.Й. Микешин). На західноукраїнських землях працювали скульптори Т. Баронч, К. Островський, О. Северин, С. Яжимовський, С. Левандовський, Т. Рігер та ін.

Повідомлення 7. Архітектура.

 В архітектурі переважав еклектизм — суміш елементів різних стилів. У другій половині XIX ст. у Києві було споруджено будинки міської думи (арх. О.Я. Шілле), готелю "Континенталь", політехнічного інституту, першої гімназії (арх. О.В. Беретті), театру Соловцова таін.

 На західноукраїнських землях з'явилося чимало примітних споруд: у Львові — будинки політехнічного інституту (арх. Ю.О. Захаревич), Галицького крайового сейму (арх. Ю. Гохбергер), у Чернівцях — будинок резиденції митрополита Буковини (арх. Й. Главка), на Закарпатті — мисливський палац графів Шенборнів, будинок ужгородської синагоги, комітетський будинок у Береговому. Отже, в архітектурі України другої половини XIX ст. разом із поглибленням суперечностей у пошуках стилю мали місце помітні здобутки кращих архітекторів.

Практична робота №3 «Архітектура мистецтва реалізму та романтизму» (аналіз архівних  фото будов  на Україні, спробуйте дослідити, які елементи стилів простежуються у спорудах.)

Повідомлення 8 театр

На зламі XVIII і XIX ст. почалося становлення українського світського театру, який пройшов кілька різних фаз і на кінець XIX ст. став справжнім професійним театром.

 Українська драматургія розвивалася, спираючись на кращі здобутки усієї літератури, на драматургічні традиції І.П. Котляревського, Т.Г. Шевченка. Цей розвиток нерозривно пов'язаний із театром, оскільки провідні драматурги були водночас організаторами і керівниками театральних труп. Остаточно утвердившись на позиціях реалізму, українська драматургія збагатилася десятками нових п'єс (нерідко першорядної, суспільно-культурної та художньої цінності), в яких порушувалися важливі проблеми життя народу, висвітлювалися найголовніші конфлікти того часу.

 Представники: М.Л. Кропивницький (1840—1910 рр.) — це понад 40 п'єс( "Дай серцю волю, заведе в неволю", "Доки сонце зійде, роса очі виїсть", "Глитай, або ж Павук", "Дві сім'ї", водевіль "По ревізії*", жарт "Пошились у дурні" та ін.); М.П. Старицький (1840—1904 рр.)-  "За двома зайцями", "Різдвяна ніч", "Тарас Бульба", "Сорочинський ярмарок", "Утоплена"та ін.; І.К. Карпенко-Карий (Тобілевич, 1845—1907 рр,) - "Наймичка","Мартин Боруля", "Сто тисяч", "Хазяїн", "Бондарівна", "Сава Чалий" та ін.

 Драматичні твори писали також прозаїки І.С. Нечуй-Левицький ("Маруся Богуславка", "На Кожум'яках"), Панас Мирний ("Лимерівна", "Перемудрив"), Б.Д. Грінченко ("Степовий гість", "Ясні зорі") та ін.

Ідейна глибина, демократичний пафос соціального викриття, сила реалістичного проникнення в суспільні відносини, в морально-етичні засади пореформеної доби — все це свідчило про новаторський характер української драматургії другої половини XIX ст.

Практична робота №4 Інсценівка уривку з п’єси М. Старицького «За двома зайцями»

VІ. Узагальнення знань. Підсумок уроку

Скласти сенкан на тему «Романтизм».

Висновок вчителя. Духовна культура українського народу у XIX ст. мала значні здобутки. Саме в цей час було закладено міцний фундамент для дальшого розвитку української культури як непересічного утворення, а кращі мистецькі зразки цього періоду дозволяють говорити про нього певним чином як про класичну добу, коли риси національного характеру знайшли своє цілковите втілення у творчості видатних представників народу.

VІІ.  Д/з Виконати повний аналіз одного із творів мистецтва.