Розробка уроку з теми:''Чому ми прагнемо віри?''

Тема. Чому ми прагнемо віри.

Мета: навчити учнів розрізняти поняття «духовність» і «релігійність»; поговорити про історію виникнення релігії; про те, що означає «вірити»; виховувати толерантне ставлення й повагу до релігійних почуттів. Ключові поняття: духовність, релігійний.

Кожна людина різна , це відомо усім ! Хтось вірить в одного Бога , а хтось в іншого , проте це не важливо ! Кожен з нас прагне віри . Без цієї віри важко жити на світі . Згадаємо біблійний вислів " Не хлібом єдиним житиме людина ". Духовний світ кожниї людини індивідуальний . Якщо ми віримо , це означає , що ми не сумніваємося . Є віра в Бога . Це віра у вищі сили , у невідворотну перемогу добра над злом , у силу правди та любові . Для побожної людини віра в Бога становить основу морльності

Є віра в Бога. Це віра у вищі сили, у невідворотну перемогу добра над злом, у силу правди та любові. Для побожної людини віра в Бога становить основу моральності. Вона є дороговказом для вибору між добром та злом: оскільки все у світі живе за Божими законами -заповідями, то дотримання заповідей - це добро, а порушення їх - зло (гріх). Багато людей вірять у науку. Це віра в те, що людський розум здатний творити справжні дива.Є віра в людину. Це віра в те, що в людині втілено виняткові можливості й здібності, що в кожній людині більше доброго, ніж лихого. Буває віра в себе. Це віра в можливість власними силами досягти в житті чогось великого, корисного для інших.

Науковці про релігіюІсаак Ньютон (1642—1727 рр.) у своїй праці «Системи світу» пише: "Небесний Владика управляє всім світом, але не як душа його, а як Володар Всесвіту. Внаслідок Його верховної влади ми називаємо Його верховним Богом. Він править усім світом, тим, що є, і тим, що може бути. Він завжди і всюди Той же Єдиний Бог. Ми дивуємося Йому через Його досконалості, шануємо Його і схиляємося перед ним через Його безмежну владу. Бог же без верховної влади, без провидіння і без мети в своїх творіннях був би нічим іншим, як роком або природою. Через сліпу фізичну необхідність, яка завжди і скрізь однакова, не могло б виникнути ніякого різноманіття, і вся ця відповідна місцю і часу різноманітність створених предметів, що становить лад і життя всесвіту, могла статися тільки за думкою і волею Істоти самобутньої «. Також він висловив свої позитивні вірування в чудеса і пророцтва в своєму тлумаченні на книгу пророка Даниїла і Апокаліпсис».Ісаак Ньютон – математик, фізик, астроном, механик. Сформулировал закон всесвітнього тяжіння ,автор трьох законів механіки

Науковці про релігію. Альберт Ейнштейн у листопаді 1930 року відповів журналісту, який зацікавився його думкою про буття Бога: «Моя релігія полягає в почутті скромного захоплення перед безмежною розумністю, яка проявляє себе в найдрібніших деталях тієї картини світу, яку ми здатні лише частково охопити і пізнати нашим розумом. Ця глибока емоційна впевненість у вищій логічній стрункості влаштування всесвіту і є моя ідея Бога»Альберт Ейнштейн (1874 - 1955)-німецький фізик, , автор теорії відносності,теорі індукованого випромінювання, статистична теорія броунівського руху 

Науковці про релігію. Галілей (1564—1642) — фізик і астроном писав: «Святе Письмо не може в жодному разі ні говорити зла, ні помилятися, — вислови його є абсолютно і беззаперечно істинними». Галіле́о ді Вінче́нцо Бонаю́ті де Галіле́й  — італійський мислитель епохи Відродження, засновник класичної механіки, фізик астроном, математик, поет і літературний критик, один із засновників експериментально-теоретичного природознавства[

Науковці про релігію. Френсіс Бекон: «Робимо висновок, що жодна людина, помилково переоцінюючи здоровий глузд або неправильно приймаючи помірність, не повинна думати або стверджувати, що людина може зайти надто глибоко в своєму дослідженні або вивченні книги Слова Божого або книги Божого творіння, богослов'я або філософії. Але нехай люди прагнуть до нескінченного вдосконалення або успіху в тому і в іншому»Френсіс Бекон англійський філософ, історик, політик, засновник емпіризму. Емпіри́зм (від грец. έμπειρία — досвід) — напрям у теоріпізнання, що визнає чуттєвий досвід джерелом знаньі стверджує, що всі знання ґрунтуються на досвіді. Протистоїть раціоналізму та містицизму . При цьому, інша пізнавальна здатність людини — розум — розглядається в емпіризмі тільки як сполучення і перекомпонування того матеріалу, що даний нам у досвіді, а також як здатність, що в принципі нічого не додає до змісту нашого знання. 

Науковці про релігію. Роберт Бойль(1626—1691) -хімік : «В порівнянні з Біблією всі людські книги, навіть найкращі, є тільки планетами, що запозичують весь свій світ і сяйво від сонця» . Ро́берт Бойль-англійський хімік, фізик і філософ. Поклав початок новому напрямові у хімії, в основі якого була вимога вивчення складу речовин експериментальним методом. Уперше запровадив наукове поняття про хімічний елемент. Бойль — один із засновників якісного хімічного аналізу. У галузі фізики Бойль відкрив закон про залежність об'єму газу від тиску (закон Бойля — Маріотта, 1662), довів неможливість життя й горінняв порожнечі, досліджував теплові, електричні й акустичні явища. Бувши в галузі фізики й хімії в основному матеріалістом, у філософії Бойль намагався примирити науку з релігією. На честь вченого названо астероїд 11967 Бойль.

Біблія передрікала, що в наші дні люди будуть «невдячні... не виявлятимуть відданості, не матимуть природної любові» (2 Тимофія 3:1—3). Ви, без сумніву, зустрічаєте таких людей кожного дня. Однак не дозвольте, аби це стримувало вас робити іншим добро. Біблія радить: «Нікому не віддавайте злом за зло. Робіть те, що всі люди вважають добром» (Римлян 12:17). Ми можемо розширятись у виявах доброти. У Божому Слові сказано: «Кожен, хто любить... пізнає́ Бога», а один зі способів показувати іншим свою любов — це робити їм добро (1 Івана 4:7; 1 Коринфян 13:4). Чинячи людям добро, ми глибше пізнаємо́ Бога і стаємо щасливішими. У Нагірній проповіді Ісус пояснив: «Щасливі милосердні, бо їм буде виявлено милосердя. Щасливі чисті серцем, бо вони побачать Бога» (Матвія 5:7, 8). Ключ до пізнання Бога

Коли кажуть, що людина релігійна, це означає, що в основі її духовного життя лежить певна релігія, віра в Бога. Таку людину називають іще побожною, або набожною. Виявом світосприйняття побожної людини є релігійні почуття -любов до Бога, благоговіння, смиренність (покірливість) та інші переживання. Своєю глибиною вони не тільки не поступаються жодному з інших почуттів, а часто переважають їх. Ось чому релігійними почуттями не можна легковажити, їх не можна зневажати, бо цим ми принижуємо, ображаємо людину.

особливість віриІстотною особливістю віри є те, що вона не потребує доказів. Віра допомагає людини жити, вона сповнює силою й дарує надію.

Епіграф:  «Моя релігія — це любов до всього живого» (арабська мудрість). Як лампа не може горіти без вогню, так не може людина жити без Бога.

Ми живемо в дивовижному світі, який весь - таємниця і загадка. Геніальні уми людства боялися перед його красою і розумністю. Кожна людина рано чи пізно замислювався над питаннями життя і смерті, добра і зла, вічності, страждань. Замислювався про Бога. І приходив до віри. 

Життя, смерть і сенс життя людини. Ніхто не може довести що таке життя або смерть і для чого вони існують. Смерть — страшне і в той же час притягує слово, в ній так багато загадки, яких нам не розгадати ніколи. Про неї можна думати все життя, намагаючись її зрозуміти і розгадати. А розгадати її можна тільки при зустрічі з нею, а зустрівши смерть, ми втрачаємо життя, тому про смерть досі нічого не відомо. Скільки життів забирає смерть щогодини, або кожен день, місяць, рік. У яких обличиях до нас приходить смерть? Смерть приходить до нас у вигляді старості, або у вигляді кліматичних явищ, у вигляді нещасних випадків, або у вигляді ножа в спину або в серце. Смерть буває різною, і в якому вигляді ми її заслуговуємо, визначає наше життя, як ми її прожили, гідно або ж низько.

Істота, з косою і в чорному плащі з глибоким капюшоном, що закриває обличчя, що приходить за нашою душею. Хто він і чий посланник? Чи це незалежна інстанція, як суд, він визначає, куди відправити душу, в рай чи в пекло. Він є чистильником Землі, який робить догани людині за його заслуги або за його помилки. Він забирає душі занепалих і піднесених. Як потрібно жити, щоб смерть не забирала нас занадто рано?А раптом смерть це життя, тільки інша, так само як життя це смерть? А що якщо смерть у вигляді життя на багато простіше і легше, ніж наше життя. А ми чіпляємося за наші життя, як за останню краплю води і намагаємося хоча б на годину, але протягнути наше життя і аби не бачитися зі смертю. Смерть це початок нового життя, інший, яка визначена нам, або якою ми позбулися. Не дарма з’явилася фраза «життя після смерті». А що якщо смерть — це двері в нове життя. Ми боїмося смерті, і страх нам властивий, тому що ми завжди боїмося невідомого. Ми повинні пережити смерть, що б знайти вічне життя. Ми боїмося смерті, тому що ми вважаємо, що справжні ми це наше фізичне обличчя. Ми вважаємо, що помираючи, ми втрачаємо нашу індивідуальність і особистість. Ми боїмося втратити те, що збирали все життя непосильною працею, ми боїмося втратити наші матеріальні блага. А тіло це всього лише притулок для вищої матерії, що називається душа. Тіло з часом зношується, як туфлі, старіє під впливом часу і навколишнього середовища, а душа завжди залишається такою, яка вона є, вона несе своє покарання, повертаючись на землю, вселяючись в нове тіло, і так тисячу років, з тіла в тіло, відбуває термін до її закінчення.

«віра» - віра в Бога. Але найчастіше під словом «віра» мають на увазі віру в Бога. Віра - впевненість в невидимому. Її можуть називати одним словом - релігія. Віра в Бога - одна з людських чеснот. Коли людина замислюється про Бога? Коли починає вдивлятися в світ, гармонійний і доцільний. Карл Лінней, творець системи класифікації тварин і рослин, одного разу сказав: «Я бачив слід Божий у Його творінні». Ісаак Ньютон був твердо впевнений, що все могло статися тільки за думки і волі Господа Бога. Микола Коперник, Гете, Паскаль, Наполеон Бонапарт, Альберт Ейнштейн, А. С. Пушкін, Н. В. Гоголь, Т. Г. Шевченка - всі вони міркували про віру і вірили в Творця. Ми живемо на початку XXI століття. Люди як і раніше шукають Бога. Шукають і втрачають. Шукають і знаходять

А що людині дає віра?Сили, надію, опору, впевненість, бадьорість духу, здоров'я, щастя, втрата віри - втрата сенсу життя. Слово «віра» - багатозначне. Одне зі значень - «переконаність, упевненість в когось що-небудь». Кожен сам вибирає, у що або в кого вірити.

Якщо ми не знаємо, що́ сказати чи як повестись за певних обставин, то найліпше виявити доброту. Ось приклад Акі, молодої жінки з Японії, котра виховує двох синів. Через раптову смерть мами в Акі почалась глибока депресія. Іноді їй було так погано, що вона зверталась до лікаря. Згодом у неї по сусідству поселилась жінка, в якої через нещасний випадок загинув чоловік. Акі було дуже шкода цю жінку, адже вона залишилась з п’ятьма малими дітьми. Тож Акі вирішила подружитись з тією сім’єю. Вона з усіх сил допомагала їм: ділилась харчами, одягом та іншим. Поступово Акі стала почуватися краще. Вона переконалась у правдивості біблійних слів: «Більше щастя — давати, а не брати» (Дії 20:35). Отож найліпші ліки від пригнічення — виявляти доброту ближнім. Щоб виявляти доброту, не треба бути багатим, мати особливі здібності чи сили. Зазвичай достатньо щирої усмішки, співчутливого слова, бажання допомогти, невеличкого подарунка чи готовності поступитись місцем у черзі. Якщо ми не знаємо, що́ сказати чи як повестись за певних обставин, то найліпше виявити доброту. Найліпше виявити доброту

Крик – народжує грубість;Обман – народжує недовіру;Непрощення – народжує озлобленість;Усмішка – розтоплює лід;Покаяння – пом'якшує покарання;Прощення – приносить полегшення;Відкритість – викликає довіру;Турбота – наповнює життя змістом;Посієш бажання – пожнеш вчинок;Посієш вчинок – пожнеш звичку;Посієш звичку – пожнеш характер;Посієш характер – пожнеш долю. РОЗДУМИ МАТЕРІ ТЕРЕЗИ

Заповіді доброти Матері Терези. Бути добрим – це забути про себе самого, щоб думати про інших. Бути добрим – це пробачати, пам’ятаючи, що слабкість людська є сильніша від злости. Бути добрим – це поблажливо ставитися до слабкостей інших людей і пам’ятати, що ми не є кращими від інших, а на їхньому місці були б, можливо, ще гірші. Бути добрим – це закрити очі на вияви невдячности. Бути добрим – це віддавати навіть тоді, коли нічого не отримуємо, усміхаючись тим, які нас не розуміють і не цінують нашої доброти. Бути добрим – це дарувати своє життя іншим, допомагаючи у їхніх щоденних турботах. Бути добрим – це приглушити біль власного серця і завжди усміхатися. Бути добрим – це погодитися на те, що чим більше будемо давати, тим більше від нас будуть очікувати. Бути добрим – це погодитися на те, щоб не залишати нічого для себе, крім радости, яка є вислідом чистого сумління. Бути добрим – це просто визнати, що по-справді добрим є лише БОГ.

Проблема добра і зла У нашому світі існує вічне і нескінченне протистояння добра і зла — ці категорії, так само протилежні, як життя і смерть, кохання і ненависть, світло і темрява. ці поняття несумісні і можуть існувати лише як проти ставлення одне одному, але ж ні. Добро і зло одночасно існують як у світі, так і у людській душі, це доволі амбівалентні сторони людини, що проявляються в її поведінці, діяльності, ставленні до оточуючих людей. Проблема вибору між добром і злом — вічна, загальнолюдська проблема. Рано чи пізно вона постає в житті кожної людини, і кожен сам, відповідно до своїх моральних цінностей та переконань, повинен вирішити,на яку сторону він стане.

У історії людства було багато воїн, протистоянь, битв. Проте найсуттєвішою залишається битва між добром і злом. Між моральністю та аморальністю,між злодіяннями та благородством. Добра чи зла не існує як певного предмету, воно існує лише в прояві поведінки людини. Ми стикаємось неодноразово у своєму житті з протистоянням доброго і злого,тож ми повинні робити все, що від нас залежить для торжества добра: здійснювати добрі вчинки, справи, пов’язані з милосердям, добродійністю. Ми повинні виховувати дітей вкоріняючи в їх поведінку добро, виховувати в них бажання прагнути тільки до добрих, благодійних справ. Пояснювати дітям, який вчинок є добрим, а який поганим, навчати їх на власному гарному прикладі, бути еталоном етичної поведінки, стимулювати до виконання добрих справ. Саме в такому разі ми примножуватимемо добро, зменшуючи сили зла. На сьогодні часто буває так, що поведінка, котра є неприйнятною для одних людей, може здаватися морально правильною для інших. При цьому нехтуються традиції, моральні настанови та заборони, які встановлювались віками. На сьогодні часто буває так, що поведінка, котра є неприйнятною для одних людей, може здаватися морально правильною для інших. При цьому нехтуються традиції, моральні настанови та заборони, які встановлювались віками. Кожна людина, що виконує добрі справи все більше поєднується з Богом і тим самим живить енергією свою душу. Зла ж справа, навпаки, віддаляє людину від Бога, засмічує її душу, робить нечистим її сумління. В такому разі у серці людини виникає вогнище супротиву, запеклості, що витісняє Бога і не дає місця джерелу доброти. Так виникають люди, які здатні ненавидіти, вбивати, мститись. Люди забуваються, що ми повинні прагнути до однієї мети – чинити добрі справи. А це означає боротися з особистими потребами, проявами злих, корисних бажань.

«духовність»«духовні потреби». Одне з найцікавіших понять, пов'язаних з життям людини, - це «духовність». Згадаймо, як влаштована людина (тіло, душа, дух). Внутрішній світ людини, пов'язаний з життям духу, називають духовним світом. Його потреби: пізнання Бога, світу, прагнення до прекрасного, до самовдосконалення. Духовне може бути зі знаком «плюс» і зі знаком «мінус». За словами Достоєвського, «... диявол з Богом бореться, а поле битви - серця людей». Духовність - це здатність людини творити духовний світ. Наповнювати його світлом або темрявою.

Навіть якщо ситуація виглядає безвихідною і шанси вижити близькі до нуля - ти зобов'язаний вірити! Дванадцять років жінка страждала від кровотечі, яку не міг вилікувати жоден лікар. Дванадцять довгих років хвороба не припинялася. І багато хто б на її місці, втратив надію і змирився зі своєю долею. Але, як сказано в Писанні: Марка 5:27-28: "Почувши про Ісуса, підійшла через натовп іззаду, і доторкнулась до одежі Його, Бо говорила: якщо хоча доторкнусь до одежі Його, то одужаю." Чи всі, хто почув її слова повірили, що вона зможе вилікуватися таким чином? Можливо, багато промовчали з жалості, щоб не бентежити і без того змучену жінку. Але, тим не менш, вона протиснулася крізь натовп, проповзла з неймовірним зусиллям, щоб доторкнутися хоча б до одягу Ісуса. І той час відбулося чудо! Вона повністю одужала. Марка 5:34: "А Він їй сказав: Твоя віра, о дочко, спасла тебе; іди з миром, і здоровою будь від своєї недуги!"Віра лікує.

Вислови:     «Я бажала б належати до тієї релігії, яка б не давала людям ненавидіти одне одного» (Ж. Санд).«Велич душі повинна бути властивістю всіх людей» (Сенека).«Душа людини розвивається до самої смерті» (Гіппократ).«Будь-яка душа вимірюється величезністю свого прагнення» (Г. Флобер).

Хто така Марія Магдалина? Перед вами картина Тиціана «Марія Магдалина» (1560 р.). Це — одна з найвідданіших послідовниць Христа. Вона була першою, хто повідомив про його воскресіння. Упродовж століть Марія Магдалина є символом щирої віри. Чи вважаєте ви цей образ на картині одухотвореним, натхненним?

Духовність. Духовність — здатність людини мати розвинені духовні потреби: естетичні, інтелектуальні, моральні тощо, здатність до самовдосконалення. Наш духовний світ — це наші думки, почуття, очікування, наше прагнення досягти ідеалу, стати кращими. Духовність робить людину цікавішою для інших. Духовність — це, перш за все, здатність людини мати духовні потреби. Не секрет, що не всі люди мають здатність цінувати мистецтво, знання, моральність, жити згідно із загальнолюдськими цінностями. Для багатьох людей духовне життя пов'язане зі служінням Богові. Такий вияв духовності називають релігійністю.

В основі релігійності лежить віра в Бога. Релігійні уявлення виникли в людини дуже давно. Людина боялася явищ природи, не могла їх пояснити. Вона боялася грому і блискавки; засухи і повені. Тому й вирішила, що все залежить від якихось невідомих, але дуже могутніх сил природи — богів. Ми вже говорили про анімізм — віру в духів і душі; тотемізм; фетишизм; магію. Пізніше людина почала вірити в богів. Їх було багато. Пригадайте богів Давнього Єгипту або Греції. (Зевс, Гея, Посейдон, Аїд.)

У первісному суспільстві східних слов'ян існувало багато богів, головним був бог грому і блискавки Перун. Крім того, існували й інші: бог неба — Сварог, бог сонця — Даждьбог, бог-світило — Хорст, бог тваринництва — Велес, бог вітрів — Стрибог, богиня жіночого начала природи і жіночої роботи — Мокоша, покровителька дому — Лада, бог любові — Лель, бог продовження роду — Ярило, бог родючості — Купало та ін. Було й багато інших дрібніших богів і духів: водяники, домовики, лісовики, яким поклонялися і яких задобрювали. Обряди виконували жреці, знахарі, волхви.

З утворенням Київської Русі для єдності держави потрібна була віра в єдиного бога. Такою релігією стало християнство, прийняте в 988 році як державна релігія. Спочатку це було візантійське християнство, а потім православ'я з 1054 року. Посли князя Володимира, побувавши на службі в соборі Святої Софії в Константинополі, були в захопленні від неї: «сліпуче багатство ритуалу, який блищить золотом, сріблом, дорогоцінним камінням і різнобарвними мармурами. Якщо ці земні пишності мають таку пишноту, — пише єпископ Газький Порфирій, — якою ж повинна бути велич пишнот небесних, уготованих для праведників».

Від 988 р., коли великий князь Володимир запровадив християнство як державну релігію, наш народ сповідує християнські цінності любові, добра, справедливості, вшановуючи Ісуса Христа. Щоправда, Україна є рідною землею для представників інших народів. Тож чимало в нас людей, які вірять в Аллаха - вони сповідують мусульманство. Є й такі, хто сповідує іудаїзм. Проте якими б відмінними не були ці релігії, спільним для них є віра в єдиного Бога. Ті ж, хто не вірить у Бога, шукають осердя в іншому. Найгірше тим людям, хто ні в що не вірить. Людині, позбавленій віри, нема на що обіпертися, нема на що сподіватися. Така людина не має моральних настанов та пересторог: «Не чини лихого!» Внутрішній світ такої людини темний і плутаний. Ось чому філософи переконані, що духовність людини ґрунтується на вірі, надії та любові.

Один добродій завітав до перукаря. Як зазвичай водиться, розбалакалися. Говорили про всяке. Несподівано розмова торкнулася Бога.- Щоб ви мені не казали, а я в Бога не вірю, - почав перукар.- Чому? - спитав добродій.- Та це ж ясніше ясного. Досить вийти за поріг, щоб переконатися, що Бога немає. Скажіть на милість, чи було б стільки хворих, нещасних людей, якби Бог був? Чи були б безпритульні діти? Ні, коли б Бог був, не було б ні страждань, ні болю. Неможливо уявити, що Бог-чоловіколюбець дає згоду на все це. Добродій на мить замислився, проте від суперечки утримався. Коли перукар закінчив свою роботу, добродій підвівся. Вийшов з перукарні і раптом побачив неголеного й зарослого чоловіка. Здавалося, той не відвідував перукаря цілу вічність. Поспостерігавши трохи за нечупарою, добродій повернувся до перукаря.- Знаєте, що маю сказати? Перукарів не існує.- Як це? - здивувався майстер. - А я ж тоді хто? Я ж перукар!- Ні! - вигукнув добродій. - Перукарів не існує, бо інакше не було б неголених та незачесаних людей, як он той чолов'яга за вікном.- Ну що ви таке кажете. Справа не в перукарях, а в тому, що не всі до мене приходять.- Ось воно що! - погодився добродій. - І я так думаю: Бог є. Але не всі люди приходять до нього. У ПЕРУКАРНІПрочитайте притчу та поміркуйте.- Що означає «вірити»?- Чи потребує доказів людина, яка вірить?

Бог є. Але не всі люди приходять до нього.

Висновок. Духовність людини ґрунтується на вірі (у людину, в науку, в Бога, в себе), надії, любові. Віра допомагає людині жити, долати перешкоди. Спираючись на релігію, віруюча людина прагне знайти те, чого їй не вистачає в повсякденному житті: добро, любов, підтримку, співчуття. Відомий англійський письменник Бернард Шоу писав: «Той, хто ні в що не вірить, — усього боїться». Як ви розумієте ці слова? 

домашнє завдання. Прочитати параграф (с. 120—126.) Вивчити визначення ключових понять Поміркуйте над українськими прислів'ями. Оберіть одне й напишіть за ним невеличкий твір-міркування «Чому ми прагнемо віри». Невіра й невірою буде. Двом богам ніколи не моляться. Без Бога ні до порога. Кому Бог поможе, то й усе переможе. Бачить Бог з неба, що кому треба. Від серця до Бога навпростець дорога.