Виховна година має на меті розширення знань учнів про національні символи України, формування особистості із глибоко усвідомленою громадянською позицією.
Тема: Народні символи України
Мета: Розширити знання учнів про національні символи України, формувати особистість із глибоко усвідомленою громадянською позицією, сприяти вихованню в учнів національної свідомості, любові до Батьківщини, до рідного краю; виховувати шанобливе ставлення до символів держави, традицій українського народу.
Обладнання: вишиті рушники, малюнки народних символів, аудіо записи пісень, відео «Народні символи»
Дата проведення:
Хід заходу:
І Вступна частина
Вступне слово вчителя.
Народи світу різняться між собою одягом, звичаями, традиціями. У кожного народу є свої національні святині, улюблені речі, дерева, тварини. Українці мають свої традиції, які споконвіку шанують і бережуть
Учень.
Мені над усе більш нічого не треба:
Домівка матусі, волошки в житах,
Вишневий світанок, полив’яне небо,
І сиза роса на траві при шляхах.
Таке все тут миле, доступне і гідне –
Високі тополі і тихе село…
Таке сокровенне, насущне і рідне,
Воно в мою душу навіки вросло.
Коралі калини і мамині очі,
І доля – з лелечого наче крила…
Я більшого щастя на світі не хочу,
Щоб лиш Україна міцніла й цвіла
(В. Вихрущ).
ІІ Основна частина
Вчитель. Кожна країна, кожна держава має свої символи. А що означає слово « символ»?
Символ – це предмет, який характеризує державу, відображає її побут, традиції, господарювання, історичне минуле, прагнення народу.
Вчитель. У статті 20 Конституції України записано: « Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб, Державний Гімн.» Символіка – ніби візитна карта країни, вона ніби представляє її, підтверджує її існування.
Вчитель. Крім державних символів Україна має ще й народні поетичні символи.
Це — батьківська хата, материнська пісня, святий хліб, вишитий рушник, червона калина, зажурена верба, хрещатий барвінок, дивовижна писанка, вірний своєму краю лелека. Всі вони наші давні і добрі символи, наші обереги.
« хата моя, біла хата,
рідна моя сторона,
пахне любисток і м’ята,
мальви цвітуть край вікна».
Ось як оспівують поети свою рідну домівку. Дуже багато віршів, приказок, прислів’їв складено про хату.
А які знаєте ви?
« Люди добрі, хата тепла.» « Чим хата багата, тим і рада.»
« Своя хата – своя правда, своя стріха – своя втіха.» « Де хата неметена, там дівка не плетена.»
Людина не має права бути безбатченком, завжди повинна пам’ятати батьківську хату, з якої вона пішла у велике життя.
(звучить «Пісня про рушник»)
Хліб і сіль на рушникові – гостинності ознака.
Вишитий рушник – неодмінний атрибут багатьох обрядів: З рушником виходили в поле, справляли обжинки; проводжали в далеку дорогу; дівчата подавали рушники на знак згоди при сватанні; молоді ставали на рушник під час шлюбного обряду.
Рушники несуть красу із глибини віків. Недарма в народі говорять:
« тримай хаточку, як у віночку, а рушник на кілочку.»
« хата без рушників, як родина без дітей.»
І справді в давнину не було жодної оселі де б не красувався український рушник. Рушник. Він пройшов крізь віки. І хотілося, щоб цей символ завше прикрашав нашу оселю, був ознакою великої любові і незрадливості.
« хай стелиться вам доля рушниками!» - казали, бажаючи людині щастя.
З хлібом у нас зустрічають гостей,
Хліб на весіллях цвіте в короваї,
І кращих немає на світі вістей,
Ніж — хліб уродився на славу.
Щирим словом, хлібом та сіллю
Ми братів-гостей зустрічаєм,
Хлібом — новосілля й весілля,
І свято дружби-згоди квітчаєм.
Прислів'я.
Хліб — усьому голова.
Сила — від хліба, хліб — від землі.
Хліб — батько, вода — мати.
Якщо хліб та вода, не страшна нам зима.
Інсценізація казки «Ледар і трудівник».
Нащо тримаєш хліб в руках? Дай мені, — просить Ледар.
Я б тобі дав, — відповідає Трудівник, — але він дуже дорогий для мене. Щоб його дістати, треба раніш виорати землю.
Тоді вже можна хліб їсти?
Ні, треба дочекатися літа, поки з зерна виросте злак.
Тоді можна їсти?
Ні, треба зерно змолотити, а потім спекти хліб.
Тоді вже їсти?
Так. Тільки ледачому не дадуть.
Минають віки, змінюються покоління, а народні пісні залишаються. Вони володіють чудовою здатністю полонити людське серце, допомагати в праці, оспівувати з радістю відпочинок, тамувати душевний біль.
(Виконуються українські народні пісні
«Ой у полі криниченька».
«Чом ти не прийшов».
«Два дубки».
«Ой під вишнею, під черешнею» та ін.)
Правду каже українське прислів’я « Без верби і калини – нема України».
Дуже любив Україну славний її син Тарас Григорович Шевченко, який у своїх творах оспівав її красу. 365 разів Кобзар використав слово «калина», а будучи на засланні в Орській фортеці, він посадив гілку верби і викохав її. Для нього вона була уособленням України. А відомий український поет Василь Симоненко писав:
А якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі,
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Калина. З давніх - давен наш народ опоетизував кущ калини, оспівав у піснях, легендах.
( Звучить пісня « Ой єсть в лісі калина»)
Легенда про калину.
Це було в той час, коли на Русь нападали орди татарські. Одного разу в одному українському селі було весілля. На нього прийшло дуже багато вродливих молодих дівчат. І коли весілля було саме в розпалі, на село напали татари. Завойовники побачили цих красунь і почали їх ловити, щоб продати в Царгороді. Дівчата, щоб не потрапити в неволю почали тікати на болото і там потопились.
На тому місці, де загинули українські дівчата – виросло дуже багато кущів калини.
Калина – це символ дівочої вроди, вірності, чистоти. Калина –це пам'ять про матір, найдорожчу людину в світі, про тих хто не повернувся до рідного дому. За традицією, на могилах загиблих садили калину.
Вчитель. У поета Юрія Рибчинського та композитора Ігоря Поклада є гарна пісня – « Три поради»: «не рубай тополю край дороги, може та тополя твоя доля, твоя доля світла, тополина, наче пісня журавлина», «не стріляй у птаха на світанні, може то любов твоя остання….». І третя порада:
Не ламай калину коло хати,
Бо вона заплаче, наче мати,
Верба. Ранньої весни, коли ще у лісі лежить сніг, розпускаються квіти верби. Це одна з перших рослин, що за біблійними легендами, після всесвітнього потопу виросла на берегах річок та водойм.
Українці вірили, що дерево, яке одним з перших викидає бруньки, тобто прокидається до життя, передає людині силу та здоров'я, оберігає її та захищає. В останню неділю перед Великоднем люди освячують у церкві вербові гілки, б'ють ними один одного, промовляючи:
Не я б'ю – верба б'є,
Не будь сонливий,
До роботи лінивий,
Будь здоров, як вода,
Рости, як верба.
Верба – одвічний символ України,
Символізує вірність, рідний край,
Любов безмежну, ніби небокрай.
Вчитель. Крім тих оберегів, які ми сьогодні назвали, в українського народу є й інші – жито, барвінок, лелеки.
І жито також символ України.
Це знак добробуту і злагоди в сім'ї
І довгого життя на цій землі.
Барвінок – теж рослина обрядова. Це символ пам'яті і вірності, здоров'я. Краси і вічності, безсмертя, довгих літ. Любові знак – барвінку синій цвіт.
Лелека – символ щастя і родини. Любові до своєї батьківщини, добробуту, продовження життя, надії символ, віри в майбуття.
Мама! Найдорожче слово в світі,
Де б не був ти, щоб ти не робив,
Та вона твій шлях завжди освітить
Ніжним серцем відданим тобі.
ІІІ Заключна частина.
Вчитель. Ми з упевненістю можемо сказати, що в українців є багато символів, оберегів. Бережіть, шануйте, любіть обереги, вивчайте традиції свого народу, адже ми українці – пишаймося цим. Любіть Україну, любіть українську мову, співайте українську пісню, пишайтесь своїми символами.