Розробка виховного заходу "Україно! Рідна земле моя..."

Про матеріал
Матеріал виховного заходу спрямований на ознайомлення школярів з унікальністю та неповторністю природи рідної землі, відповідальністю людини за наслідки нераціонального природокористування, виховання у дітей любові та поваги до навколишнього світу.
Перегляд файлу

    Україно! Рідна земле моя...

                                       (Збереженню природи присвячується...)

1. Вам сьогодні хочем розказати,

Що планета наша у біді.

Якщо будем далі всі мовчати,

Що нащадкам ми дамо тоді?

 

     2. Вимирають на планеті звірі,

     І зникають ріки на землі,

     Треба жить у злагоді і вірі,

     Мати хліб й до хліба на столі.

 

3. Нам треба всім, нам треба всім запам’ятати,

Що це від нас залежить майбуття.

Тож бий тривогу! Кожен має знати,

Що під загрозою саме наше життя!

 

 4. Вчені вважають, що Земля як планета виникла понад 5 млрд. Років тому. Вона була безлюдною. Сумно хлюпотіли води мілких водойм, мовчали безплідні рівнини і голі скелі. Мертву тишу порушував лише гуркіт вулканів, які вивергали розпечену лаву та хмари розжареного попелу.

 Близько 3,5 млрд. років тому трапилося чудо. В мілководних частинах морів з’явились перші живі істоти – грудочки білка, що живились, рухалися, розмножувались.

 Найдавніші люди з’явились на цій планеті близько 3,5 млн. років тому на Африканському материку. Людина – це частина природи і без цієї природи життя людей неможливе.

 Природа Землі унікальна і неповторна. Кожен її куточок прекрасний по – своєму. Духмяний аромат нам дарують розквітлі сади навесні, а літні лісові поляни щедро пригощають запашними суницями. Величаві бори та білокорі березняки, зустрічаючи пташиним співом, наповнюють грибами наші кошики. Дійсно, наша земля щедра і привітна, проте останнім часом їй живеться тяжко.

 

5. Послухайте, як дихає земля,

Як щирістю і ласкою розкрилась,

Немов маленьке сонне немовля,

Неначе мати, що над ним схилилась.

І навіть всі замовкли солов’ї,

Бо дихання землі зачарувало.

А ні шелест, замріялись гаї

І зорі з неба падать перестали.

Здається, сам немов у землю вріс,

Як грудочка, а чи мала піщина.

  • Ти до землі всім серцем прихились, -

Мені шепоче рідна Україна.

   6. Як тихо над гаєм, а серце стривожено б’ється.

   Земля промовляє, як їй нелегко живеться.

   Від горя і болю сміятись давно перестала,

   Бо в’їлися бомби, снаряди впилися, як жала.

   Виходить в дорогу в чудовім весільнім цвітінні,

   Збива босі ноги посипаним ядом камінням.

   Чудове повітря отруйним насичене газом.

   І дихати грудям все важче і важче щоразу.

 

7. Сплюндрована врода водою гнилою і сміттям,

Ледь видно природу під порваним сірим лахміттям.

В покаянім тілі пластами лежать хімікати,

Рубці затверділи, а їй же ще жить і кохати.

Що буде, не знаю, в тривозі заламує руки,

Скрізь горе безкрає, і всюди Чорнобиля муки.

Напевне, загине, як зміни на краще не буде.

Ви мужні і сильні, під захист візьміть її, люди!

 

 8. Нашу голубу планету часто порівнюють із величезним космічним кораблем, який летить просторами Всесвіту. А людство є екіпажем цього корабля. Красиве і мудре порівняння. Але ми всі маємо зрозуміти, що в нашого корабля немає аварійного виходу.

 Людство стоїть на порозі екологічної катастрофи:

  • кислотні дощі,
  • виникнення і дальший розвиток парникового ефекту,
  • руйнування тонкої плівки озонового шару,
  • нестача прісної води в зв’язку із забрудненням водного середовища,
  • стрімке скорочення біологічної різноманітності.

 

    9. О земле, рідна! Боляче душі

    За ту збіднілу фауну і флору.

    І сором за душевних тих сліпців,

    Що нівечать безцінну твою вроду.

 

10. Сліпців, котрі невтямили азів,

Що справжнє щастя – в килимах із квітів

У сріблі рос, у золоті хлібів

У кришталях оцих джерельців світлих.

 

    11. Невже в майбутньому на світі

    Не будуть квітнуть дивні квіти?

    Конвалія й фіалки ніжні

    І вісник березня – підсніжник?

    Невже ми більше не побачим

    Як сон-трава росою плаче.

 

 12. Вдумайтесь: скільки народ і держава втратили від одного Чорнобиля? Чи є гарантія того, що більше такого не скоїться? Саме тому громадяни України стурбовані розбудовою існуючих атомних електростанцій, експлуатація яких не дає цілковитої гарантії безпеки для людей і природи.

 Яка ж вона зранена, моя Україна, моя рідна земля... І все через нашу людську байдужість!

 

13. Не шапки лісу майорять мрійливо,

Не схилів над Дніпром святі пороги,

То виросло від катастрофи диво,

То «монумент» її перестороги...

Стоять дерева голі, непривітні,

Трава росте покручена, в дірках,

І височить, мов пам’ятник століття,

Як мур, багатотонний саркофаг.

 

    14. Стоять руді заражені ліси,

    Позаростали села бур’янами,

    Лиш зрідка здичавілими котами

    Вони являють світу голоси.

    Ці пустощі такі, немов віки,

    Тут навіть і не пахло людським духом,

    Немов не наїжджали грибники,

    Немов отут вже безмір літ, як глухо

    Й самотньо в рибних вигинах ріки...

 

 15. Дзвони Чорнобиля будуть болем відлунювати в серцях ще не одного покоління. Привиди обгорілих дерев, запустілих полів і лугів довго нагадуватимуть про цю страшну трагедію.

 

16. Прости нам, земле, спалені ліси,

Прости грунти збіднілі й не родючі

І атом той, що вирвався на волю,

Перевернув людську нелегку долю.

Прости нас, земле, все – таки, прости.

 

    17. Прости нас, земле, все – таки, прости,

    Бо голова всьому живому – ти.

    Можливо розум людства не засне –

    І він проснеться і тебе спасе.

    Прости нам, земле, людям нерозумним,

    Що гілочку рубають на якій сидять.

 

 18. Людина – захисник живого на Землі. На жаль, дехто про це забуває, і своїми необдуманими діями чинить зло природі та й самому собі теж.

 

19. Україно моя, запорошена газами Квітко,

Твої хати й сади все пливуть і пливуть у диму,

Україно, рожева, тендітна лелітко,

Твої болі й страждання я , рідна, на себе візьму.

Каламутний Дніпро вже аж стогне від горя і гніву,

Засихають сади і гаї, переліски-ліси,

Від кислотних дощів в’януть трави тривожно і німо,

Шумних птахів зникають на наших полях голоси.

 

    20. Україно моя, пожовтіла журлива вербице,

    Неповторно-живі замулились джерела твої.

    Вже не можна будь-де просто неба водиці напиться,

    І струмки – не струмки, а брудні ручаї.

    Та ви чуєте, люди, спішімо її врятувати,

    Бо не зможуть нащадки ніколи й нізащо простить,

    Голос правди святої потрібно давно підіймати,

    Бо без неї на теж, зрозумійте, на світі не жить.

 

21. Україно моя, ой затравлена зболена пташко,

Піднімися з колін, хай шумують на вітрі хліба,

Хай народ твій пізнає добробут постійний і щастя,

І не гне його більше ні горе страшне, ні журба!

 

  22. Земля – не рабиня наша, а мати,

  Сонце – не вітчим наш, а рідний батько,

  Ліси наші брати, річки – сестри.

  Дощі, вітри, сніги мусять бути добрими гостями,

          А ми на своїй планеті не тимчасові мешканці, а  мудрі господарі.

    

doc
Пов’язані теми
Географія, Сценарії
Додано
17 березня
Переглядів
93
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку